Блукає ніч відкрито в грудях раптом
по порожнечі знов мерзлякуватої весни,
ідуть до обрію рядки, немов солдати,
щоби оглянуть дійсності життя і нові сни.
У темряві почуєш гул, який біжить по венах,
й стихає хрипке каркання ворон думок…
Біль справжній - щирий і нетлінний, чесний
не вилікують власні рани бинт та йод.
Полухай, подивись - буття постійно тане,
та навіть намагаються мерці ізнову жить.
Немов гілками в височінь зростаєш,
усім корінням – в те, чим дорожиш.
Тростинка-смертник, сам створив ти небо?
Невже воно перебувало всередині вже повік?
Дивись, як проростає людство уночі і денно,
росте в твоєму тілі, homo sapiens, трамплін.
- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»
Трамплiн
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №224081400451
Свидетельство о публикации №224081400451
Рецензии
