Вiйна i ми

     В черговий раз отримав листа від незнайомого мені (не хочеться писати – «читача»), із запаленими від лайна очима, (вони, як відомо, дзеркало душі та мізків) Булькаючи у власних нечистотах, абсолютно не знайомий мені, він хрипить, що скоро прийде «в вашу укропию», всіх укрофашистів та жидобандерівців «перемочит», а решту підніматиме з колін. Українець. Живе у Росії.
     Я отримую величезну пошту від земляків –Україна, Ізраїль, Канада, Америка, Польща, Німеччина, Австралія, Росія,  та ін. Приходять не лише листи, а й цілі книги спогадів про життя у місті, про свою родину. Так, люди стурбовані ситуацією в Україні, ставлять запитання тощо. Так, є і злісні тявки з далеких імпортних підворіт. Так, і в нашому місті, на жаль, місцями, спливла смердюча жижа, теж є подонки, антисеміти та інша шваль. Але в листах, що я отримую, жоден, чуєте - ЖОДНИЙ не дозволив собі ображати батьківщину, землю, яка його вигодувала та виховала. Незважаючи на те, що життя у багатьох було, ой яке нелегке. Можливо тому, що люди розуміють – батьківщина та держава – не синоніми. Розуміють, що держава часто чинить всупереч інтересам батьківщини.
      Маму люблять, яка б вона не була. Так нас навчали. Хаяти батька - низько і грішно, і дозволити собі це може лише дешевка, відморозок, манкурт. І я не розумію людину, яка народилася в Україні, тут навчалася, любила, народила дітей, стала фахівцем і, поїхавши туди, де їй добре, називає кожну нову країну батьківщиною. А свою, де буквально вчора поховала батьків, ладна витоптати.
     Будь-які, навіть століття війни закінчуються. Це треба пам'ятати, якщо не хочеш залишитися наодинці із присмаком власного лайна.

МИ – Є!

Бува, страждаємо, але живі. Ми - не мішень
й не штамп!
І мокші-нелюди лиш обертаються в мишей
і жаб.

Роздавлені війною й часом лиш одним,
повзуть.
Їм світить на снігу розлитий чорний німб -
мазут.

Я помовчу без звука, без пустих розмов.
Намул!
Нехай їм плескає війна у рила знов і знов!               
Хай мруть!

Скрививши рот, ***ло, немов, планктон
гниє.
Хай наша Вінниця живе! Ми - українці заодно!
Ми - є!    

2024 рік