Часть 2. Глава 4. Вакула

Предыдущая глава: http://proza.ru/2024/08/09/1175

Тече річенька
Невеличенька,
Схочу – перескочу.
Віддай же мене,
Моя матінко,
За кого я схочу.

(с) Українська народна пісня


Було вже пізно, на село наближався тихий і спекотний травневий вечір, а широке і веселе сільське застілля і не думало закінчуватися: ще співалися гучні і заливисті пісні п’яними і втомленими під кінець дня голосами, ще лилися над дахами селянських хат мелодичні гуки хмільний гармоні, піднімаючись увись, в далеке вечірнє небо, і повільно стихаючи в його спокійній вишині. Тільки одна дівчина сховалася вдалечині від гостей, що прийшли до неї і її батьків. Вона сиділа за хатою, на лавці у садочку, і гірко плакала.

Дівчина ридала голосно, жалібно і тужливо, і жодна весела застільна пісня, що доносилася до неї з хати, не могла розвіяти її смутку.

- Що ти плачеш, Мар’яно? - почула вона чийсь голос біля себе. Повернулася, підняв вгору заплакані і повні сліз очі, і убачила молодого парубка.

Вона впізнала його – то був Вакула, перший хлопець в їх селі: юнак вдалий і пригожий, ні одна нещасна дівчина вже марно бігала за ним, без відповіді в нього закохавшись.

  - Гості твої пісні співають, на гармоні грають, вино та горілку п’ють, одна ти сидиш невесела, - говорив він. – Так що трапилося в тебе? Яки сум великий твою душеньку так роз’ятрив і плакати заставив в цій веселий вечір?

Мар’яна хлипнула, витерла сльози рукавом своїй красивій святочній вишиванці, яку одягнула сьогодні вранці, і відповіла.

- А як же ж мні, нещасної, не плакати, не горювати? - почала розказувати вона. – Гриць Ворона, п’яниця, свататися до мене прийшов, сватів прислав. А я за його йти не хочу, гидкий мні вин, ліпш вмерти, ліпш в річеньці за городом піти втопитися, чим за його заміж піти!

І вона знову заридала протяжно і голосно, і знову потекли нестримані сльози з її і так заплаканих очей.

- Чим же ж тобі цій Гришка Ворона не подобається так? – спитав Вакула.

- Бо п’яниця вин бридкий і паскудний, - сказала Мар’яна. – Навіть зараз, при всіх, при гостях, так напився, що заснув і… і… і обісьцявся! Позорище потворне!

З цими словами вона відвела очі, зморщившись – так неприємно було їй згадувати про цій випадок.
 
- Так значить, що, не хочеш ти за Гриця? – уточнив Вакула.

Мар’яна заперечливо заматлахала головою.

- А за мене? – спитав хлопець.

Мар’яна нерозуміюче подивилася на його.

- Що за тебе? – не відразу зрозуміла вона.

 - За мене підеш? – повторив своє питання Вакула.

- Куди? – не розуміла Мар’яна. Вона так наплакалася, що важко міркувала.

- Заміж, - сказав Вакула. – Заміж підеш за мене?

- Ти що, жартуєш?

Вакула був хлопцем таким гарним, таким славним і хорошим, стільки дівчат порозбивали свої серця з-за його красивих и виразних очей, що Мар’яні не вірилося в те, що каже він їй зараз. Та й що тут говорити, він і самій їй давно вже подобався, тільки признатися вона в цьому все ніяк не знаходила сили навіть собі.

- Яки ж тут жарти, - сказав їй Вакула. – Хіба з такими речами жартують? Скоро сватів пришлю, а ти думай поки, що скажеш їм, раз зараз мні відповісти нічого не можеш.

Не дивлячись на запевнення свого новоявленого нареченого, Мар’яна все ж таки продовжувала думати спочатку, що це просто жарт чи насмішка, настільки несподіваним було для її таке щастя. Але Вакула насправді цього ж тижня прислав до її сватів. І що ж вона їм сказала? Хіба треба тут їй було довго гадати, що їм відповісти?

Мар’яна з Вакулою одружилися цього ж літа, а в наступному році в їх народилася дівчинка, яку нарекли вони Ксенькою.
 
Так з’явилася на світ моя мати, яка і розповіла мні цю історію.

Продолжение: http://proza.ru/2024/08/19/1129