Собi зрадила

          Тетяна вийшла заміж не з кохання. Зрадила... собі. Чотири роки відболіла, відстраждала, відгорювала своїм першим коханням. Усередині ніби все вигоріло вщент. Залишився тільки сивий попіл.
         
          Із Віктором вони були знайомі раніше. Так: "Привіт! Прощавай!" Нічого серйозного, з її боку. А він не приховував свого кохання, вона ж намагалася не помічати цього. Тому що не уявляла сімейного життя з нелюбим.
       
          Батьки давно натякали, що настав час... Так, уже майже 22, чого чекати. У їхній місцевості дівчина, яка не вийшла заміж до 20 мало не старою дівою вважалася. Такими були стереотипи.
         
          Тетяні згадалося, як її невпинно сватали мамині колеги та сусідки. Боялися, щоби в дівках не засиділася. Наводили вагомі аргументи. І претенденти були чудові, наділені силою-силенною переваг, але головний недолік: НЕЛЮБИМІ, перемагав всі позитивні якості. Особливо наполегливою була одна завідувачка. Вона, розхвалюючи свого претендента, сказала: "От закінчиш інститут, поїдеш за направленням, а там поки тебе хтось розгляне, зрозуміє твою душу, вибере. Адже ти ж не красуня! (Уколола!) Дивись і одна залишишся. Молодість швидко пролітає". "То навіщо Вашому Олегу не красуня?" - промайнуло в Таніному мозку, але вголос вона нічого не сказала.

          А в спустошеній душі, глибоко, на самому денці теплилася надія. А раптом?
           На своє весілля вона розіслала всім запрошення: подругам на адресу своєї матері, щоб знайшла дівчат чи через батьків передала. Першому своєму  коханню - на домашню адресу. Це вона хапалася за соломинку, може, приревнує, прочитавши, і не віддасть її чужому і не коханому чоловікові, і жодного весілля не буде...
         
           Але дива не сталося... "Перший" ніяк не проявив себе, не написав, не приїхав... . Може, запрошення не отримав чи мама не віддала, щоб син, не дай Боже, не наробив дурниць.
            Від пишного весілля вона відмовилася. Був РАГС і скромний вечір із родичами та сусідами. Найстрашніше - це пережити першу шлюбну ніч, та й взагалі першу... із чоловіком. Таня боялася себе видати ворожістю, небажанням, нерозумінням... А Віктор був так щасливий, такий уважний і ввічливий, зовсім не пив спиртне за столом, нічого не їв від хвилювання і з нетерпінням чекав на близькість з коханою дружиною. Вона була першою жінкою у його житті, бажаною, але не доступною, як королева. Він обожнював свою обраницю, готовий був нести її на руках життям, віддати все тепло своєї душі. Він – любив. Вона... дозволяла...
             Ну чому в житті все так не справедливо? "Ми обираємо, нас обирають, як же це часто не збігається".

            Щоб ближче познайомитися, зрозуміти та прийняти один одного молода сім'я вирушила у весільну подорож казковим Кавказом. Краса цього краю могла трохи згладити гострі кути, зблизити Віктора та Тетяну.
             Ні, він не був їй неприємний! Аж ніяк. Дуже тішило, якими закоханими очима Віктор дивився на неї. А очі були зелені та такі глибокі. Коли він засинав раніше за неї, Тетяна розглядала його обличчя. Риси були правильними. Вольове підборіддя, ніс трохи завеликий, але чоловіка це, швидше, позитивно характеризує. Принаймні це його анітрохи не псувало. Волосся світле, злегка кучеряве, нормальної довжини. Вона дивилася на цього, мало знайому, всього кілька місяців спілкування до весілля, людину і думала, що прожити з ним доведеться все довге життя.
             Але іноді уві сні приходив ВІН, той інший. Чому вона так до нього прикипіла усією душею? Адже зустрічалися всього нічого, рік із невеликим. Жодних дорослих відносин. Вона й уявити не могла, щоб він запропонував щось недозволене, чи натякнув... Так, були освідчення в коханні, перший поцілунок і пристрасні до запаморочення, до відльоту душі, наступні, квіти, міцні обійми, шепотіння ніжності на вушко, від якого мліло все всередині, і розум кудись йшов, тікав на задній план, коли вже не контролюєш себе і хочеться віддатися цьому першому, такому солодкому почуттю, а далі: будь що буде.
              І всі мамині виховні моменти та настанови старшого брата не мали в ці миті жодного значення. Але... ВІН так беріг першого кохання паросток, а може, через своє високе моральне виховання та молодість, так чинив, що слава Богу вони не переступили межу та спогади про їхні стосунки, хоч вони й не мали продовження, залишилися чистими та світлими. , не затьмареними нічим.
              Забігаючи наперед скажу, що Тетяні вдалося створити хорошу родину, звити затишне, тепле гніздечко, зробити гідну кар'єру і допомогти в цьому своєму чоловікові. Шлюб, нехай, не через взаємне кохання, але побудований на повазі, взаєморозумінні, виявляється може бути цілком вдалим. Два сини стали його окрасою, вже й онучок бігає...

              Тільки ні-ні та й майне думка: а як у НЬОГО? Чи склалося? Щасливий? Чи не шкодує? І крізь роки, відстані, космічні простори... Тетяна посилає ЙОМУ частинку своєї душі та щире побажання: "Нехай і у тебе... все буде ДОБРЕ!"