Я зрозумів: побути одному не злочин,
не підлість, не образливий порив.
І хоч бувають там холодні, голі сходи,
посидіти я хочу, щоби очі, мов закрить.
Такі є дні – душа, як склеп підступна.
Тугою кам'яною душить гостя назавжди.
З собою брати ще когось безглуздо.
Балакати? Для радості? Навіщо і куди?
Побути одному! Прокинутись, немов в дорозі.
Хай поїзд встав! Хай біганина й передзвін!
Я наче зістрибнувши, розминаю душу, ум і ногу.
Скажу: прожили вічність, то тепер живіть одні!
- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»
Живiть однi
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №224082000573
Свидетельство о публикации №224082000573
Рецензии