Собача вiрнiсть

              З моєю подругою дитинства Галиною ми не бачилися 35 років. Я її розшукувала і вже зневірившись, через чужих людей, вийшла на її молодшу сестру.  Вона повідомила її мобільник, тому що компа і ІНТЕРНЕТа у Галини немає. Зателефонувала. Сльози радості, подив, невіра, що так це було просто, а 35 років до цього йшли... Потім були довгі листи зі сповідями, звітом, аналізом прожитого. Я листи писати не люблю, але Галина воліла тільки письмово спілкуватися, не в телефонному режимі. Випадкова скороминуща зустріч на цвинтарі у рідному селі, на могилках рідних. І знову розставання.
              Нарешті триденна зустріч. Вона таки вибралася, незважаючи на повну зайнятість, і приїхала до мене погостювати. Хотілося максимум показати Полтавську красу, тому програма була дуже насиченою. У день від"їду залишалося ознайомитися з нашим міським музеєм, але зателефонував старший син і повідомив, що захворів пес, її улюбленець Бек. Нічого не їсть, лежить, дивиться на хвіртку... Галина живе у місті, але у приватному будинку.
              Тут уже не до музею, подруга так засмутилася і зазбиралася додому, постійно телефонуючи синові, цікавлячись станом Бека. Ми сподівалися, що він просто занудьгувала через тривалу відсутність господині, але Беку вже було 12 років, вік для собаки немолодий.
              Увечері провели Галочку, посадивши на Одеський потяг, вже вранці вона була вдома. Два дні не було дзвінка. Лише з вокзалу із Роздільної вона повідомила, що доїхала без пригод. Я відчувала, що щось сталося.
              Потім вона, трохи заспокоївшись, зателефонувала і розповіла, що Бек її віддано зустрічав, весь опухлий повз їй назустріч, доповз до її ніг (дочекався!). В очах сльози ... і відразу помер ..., уткнувшись мордочкою в ноги.
               Звичайно, багато написано, знято, сказано, які собаки – вірні друзі. Навіть вислів такий існує: "Добре, коли собака друг, але погано, коли друг - собака".
Але все це про чужих собак, чужих людей, чуже життя, а ця ситуація мене та мою родину потрясла до глибини душі, до сліз, боляче зачепила, особливо онука. Ми плакали разом із ним...