Культ iжi

            У нашій сім'ї завжди, скільки я себе пам'ятаю, був культ їжі. Мама у мене з козацької станиці Дубівська, що розташовувалася в колишній Чечено-Інгушетії. Заміж її взяли рано, у 17 років, і відвезли до України. Мені здається саме хлібосольна Україна її зробили такою, бо її дві старші сестри на цей культ ніколи не страждали. У дитинстві я дуже не любила ці застілля з великою кількістю найрізноманітніших страв, бо до їжі була цілком байдужа. Мені шкода було витрачати час на поглинання їжі, мені весь час треба було кудись бігти, летіти, мчати. Найбільше дратувало, коли їли смажену рибу. Це робилося повільно, з рибою треба бути обережнішим, кісточки підступні. Після поїдання свіжосмаженої, солодкої річкової рибки залишалося багато кісток, які треба було прибирати зі столу.
              Коли ми збиралися всі на канікули та у відпустки, і сім'я збільшувалася в три-чотири рази, тільки й чути було, після сніданку, що готуватимемо на обід, не встигли помити посуд після обіду, вже налаштовуємось на вечерю.
              І ще, що мені не подобалося: на свята та до приїзду гостей завжди дуже готувалися, закуповувалося все дороге і смачне, а після того, як усі роз'їжджалися, то на деякий час доводилося затягувати паски та задовольнятися тим, що вирощено своїми руками на городі.
              Тому старший брат та його сім'я, які приїжджали раз на рік і зазвичай влітку, дивлячись на щоденне достаток, вважали, що ми не живемо – жируємо.
               У сім'ї у мене всі жінки – огрядні, від 56 розміру. Я ж була худорлявою дуже довго, до 50 років. І думала, що культу їжі у своїй сім'ї не допущу. Але все закладається у глибокому дитинстві. Коли я почала жити окремо, створивши свою сім'ю, виявилося, що я вже просто не можу жити інакше. Ні, у будні дні, це як завжди: перше, друге, третє, салат... Але у свята та дні народження стіл повинен ломитися від достатку та величезної кількості страв. І так, як я більша українка, ніж моя мамуся, вона не жила в Україні до 18 років, хоча в їх станиці всі розмовляли суржиком і дуже любили українські пісні, а я -щира україночка, тут народилася, то в мені це проросло сильніше. Мої гості мене просто не зрозуміють, якщо на святковому столі буде менше 12 страв та досить вишуканих. Я фантазую під час приготування. Особливо вдаються салати. Їх вигадую на ходу та даю назви. Нерідко у відомий рецепт я додаю якусь особливість і страва грає зовсім іншими смаковими фарбами.  Поєдную часто, на перший погляд, несумісні продукти і виходять просто кулінарні шедеври. Все це випробувається на наших друзях-гостях і залишаються у святкових меню ті вишукування, які сподобалися більшості. Так що в моїй сім'ї теж культ їжі, всмоктаний з молоком матері.
                Треба, звичайно, відзначити, що, виходячи заміж, я практично не вміла готувати. Брат вимовляв мамі, що вона мене не готує до сімейного життя і чоловік мене з дому вижене після першого ж невдалого борщу, на що мама відповідала: "Буде для кого і заради кого - навчиться!" І вона, як у воду дивилася.
               Моя найкраща подруга має освіту кухаря вищого розряду, працює в ресторані, але я готую краще, смачніше, тому що вона свої борщі та салати вчила на оцінку, і практикувалася на відвідувачах, а у мене – хобі, я "практикувалася" на улюблених людях, намагаючись їм принести задоволення. Культ їжі... Хтось сказав, щоб їжа була корисною, вона має бути несмачною. В мене смачна. Дуже. Мені подобається творити на кухні, і для цього там є все потрібне. Великою підмогою є посуд фірми ТОП-МОРАВІЯ з титано-кераміки, страви в якій готуються не тільки швидко, без жиру, але й мають особливий смак, що нагадує смак бабусиних, приготованих у справжній печі. Смак дитинства...
                Скасувати "культ їжі" у своїй сім'ї я не можу. Дивлюсь і нашим синам він передався. Може, вони, якщо захочуть, щось змінять. Я не можу...