Переписка в iнтернетi

             Іноді в Інтернеті натикаєшся на такі одкровення, висловлювання та пояснення, повз які просто не можна пройти...
Видно, автори цих постів забувають про особисту переписку, або не знають про її існування та починають листування у форумі чи коментах.
          – Я тебе не розумію! Якщо тобі спілкування зі мною в тягар, виключи мене зі свого життя. Багато років тому ти відмовився від мого кохання... Тепер ти відмовляєшся від моєї дружби.
          - Вважаю, що так не вчинив. І не відмовляюся в жодному разі... Просто не хочу робити неприємне твоїм близьким. Вони мене зовсім не знають. Я чужий їм.
Ти, я думаю, це розумієш..."
            І тут перед очима пробігає чиєсь не розділене кохання, понівечена доля, біль...
Це крик змученої душі, яка багато років не знаходила собі місця. Скільки схожих ситуацій, скільки шкоди люди завдають самі собі, своїм відносинам, майбутньому.
           - "Дивно! Я б із розпачу
              Сотні верст пройшла і не раз,
              Щоб тільки почути мовчання
              Твоїх губ, твоїх рук, Не зреклась..."
Я все розумію і все приймаю... Але я дуже хотіла б, щоб ти став другом сім'ї.
Хапається за соломинку, боїться, знайшовши, знову втратити, адже доля може більше не розщедритися і не подарувати такого шансу.
           - І як ти це собі уявляєш? Поясни...
Чоловіки стриманіші та прагматичніші. У них емоції сховані, як і сльози, глибше, ні пройняти, ні дістати. Чоловіки тому й сивіють рано, і старіють. Адже тягар невиплаканого, невисловленого тисне зсередини...
             - Чому ти вважаєш, що моїм близьким буде неприємно від того, що хтось поважає їхню матір, дружину, сестру, дочку...            
Їй здається, що ще щось можна виправити, продовжити, не втратити, хоча розуміє, як би не було прикро, але він правий... Кінострічку можна відкрутити назад, але не життя...