IВАН. Продовження

            І тут раптом, за особливі заслуги, його направляють головним агрономом в один із радгоспів району, з перспективою, директор через пару років на пенсію, він поки що практичних навичок набереться..., а потім і посада звільниться. Цього ж вечора він мені робить пропозицію руки і серця, багато сказав приємних слів на мою адресу, що ці три місяці знайомства та спілкування ходить щасливий, що кращої дівчини не зустрічав, почав будувати загальні плани спільного життя, квартиру, як запрошеному, дадуть відразу в центральній садибі, ні в чому не будемо потребувати, хоча відповіді я ще не дала, а я її і не могла дати, так як ще не думала про заміжжя, я хотіла вийти заміж по любові і тільки по взаємній, один раз і на все життя.
            Іван з відповіддю не квапив, дав подумати ... до завтра, тобто, до вечора 2 жовтня. Третього йому їхати. Він, отримавши позитивну відповідь, їде і через 1-2 тижні повертається за мною, я встигну залагодити всі справи з роботою, житлом тощо. Коротше, без мене мене одружили. Він все вирішив за мене і був упевнений, що відповідь буде позитивною.
             Як роблю я? Перед його приходом ми з подругою йдемо з дому, щоб не бачити його очей, коли він почує: "НІ!" Сказати: "Так" я не була готова. Коротше, змалодушничала я і втекла. Тоді мені здавалося, що я все робила правильно, це зараз я розумію, що так не можна. Краще у вічі гірку правду, ніж солодку брехню поза очі. Сама завжди правді віддавала перевагу, а з хорошою людиною, у якої і був лише один недолік: я його не любила, треба все-таки по-чесному. Може, я просто не встигла полюбити за три місяці. Можливо, у нас все склалося б на взаємній повазі і ми змогли б створити хорошу родину... Не знаю.
                Щоб з ним не перетнутися, ми пішли в інший бік селища до однієї з подруг, Юлі. Назустріч нам йшли два хлопці з транзисторами, з довгими "патлами", під бітлів явно косили. Познайомились. Вони були знайомими подруги, до якої ми прямували і зголосилися нас доставити до неї. Хлопців звали Віталій та Григорій. Вони були друзями. Віталій - приїжджий з Харкова, після закінчення автодорожнього технікуму, як і я відбував, вірніше, відпрацьовував три роки, а Гриша був місцевим хлопцем. Болтали, слухали музику, сміялися... Я замерзла і пустилася в танець, як мені потім розповідав Віталій, дражнячи мене, я, наприклад, такого не пам'ятаю, просто на лавці. Цим я підкорила серце Віталія назавжди.
                Потім вони нас проводили додому, але не дійшовши кілька метрів, розвідка в особі Тоні та Гриші вирушила довідатися, що і як. Хазяйка сказала, що Іван, прочекавши дві години і все зрозумівши, пішов готуватися до від'їзду. Тітка Женя, наша квартирна господиня, так журилася з приводу Вані. Він їй всю душу відкрив, все розповів, лаяла мене, на чому світ стоїть, що відмовилася від власної долі. А я навіть не відчувала докорів совісті.
                У нас з Віталієм виявилася одна зірка з Великої Ведмедиці, майже невидима при  поганому зорі, Алькор. Тільки мені її подарував Славік Д.....в, перше шкільне кохання, а йому - його технікумівське кохання Тетяна, дивно, але прізвища наших перших були однакові.. Стільки збігів!

ДАЛІ БУДЕ.