IВАН. Закiнчення

           Чесно кажучи, Віталій мені не сподобався. Зачіска - довге хвилясте волосся до плечей, на голові кашкет-аеродром, як у грузинів, дуже говірким виявився. Чомусь почав показувати мені свій паспорт, з фотографії на мене дивився красень, акуратно підстрижений, схожий на якогось знаменитого  артиста. Я не повірила, що це він, подумала, що чужий паспорт, настільки велика різниця була між людиною, що стоїть переді мною, і фото з паспорта. Хлопці не збиралися йти. Ми їх зацікавили. Я дуже замерзла, середина осені. Віталій зняв красиву, темно-синю фінську куртку, з м'якою хутряною підстібкою і загорнув мене. Стало так затишно і щось тепле виникло до цього чужого хлопця, якого я знала лише кілька годин. "Може це він?" - промайнуло в душі...
           З Іваном ми зустрілися випадково у квітні наступного року на місцевому базарі. Він уже знав, що я вийшла заміж, йому передавали всі новини, які стосувалися мене. Поговорили, трохи натягнуто, розповів, що перехворів на мене, зараз легше, з головою пішов у роботу. Ні слова докору. Гідно, як завжди, поводився, хоч відчувалося, що йому це давалося нелегко.
            Була ще одна зустріч, але не з ним, а з його фото.
За долгом служби я перевіряла сільські Ради району. Протягом бюджетного (він же календарний!) року за графіком мала перевірити кожен сільський бюджет. Ставка робилася на правильність ведення бухгалтерського обліку. У той рік вводилася подвійна система, що замість раніше існуючої простої. Багатьом бухгалтерам потрібна була допомога в її запровадженні.
            Мені подобалися нові враження, тому від відряджень я не відмовлялася. Дійшла черга і до того села, де він жив та працював. У день мого приїзду в сільраді реєстрували шлюб і мені навіть слово дали сказати напутнє молодим, хоч у мене сімейного досвіду ще ніякого не було, так, кілька місяців. Потім ми розглядали альбоми сільських урочистостей із фотографіями. І на одній із них я впізнала Івана, він був свідком на весіллі у свого найкращого друга. Почала з цікавістю розглядати фото.
            Голова сільради, оцінивши мою зацікавленість, розповіла про родину Івана, до речі, він був родом із ближнього села, про те, що родина багатодітна, дуже працьовита і добра, що він припав до двору, користується повагою в радгоспі... І розповіла страшну таємницю, що Іван Михайлович дуже любить одну дівчину, з Царичанки, але вона не відповідає взаємністю і тому він дуже страждає, ніяк не наважується на нові стосунки... Я це все слухала і дуже боялася якимось чином видати, що я і є та сама "підступна" дівчина ...

P.S. Багато років потому, зустрівшись зі своєю ексколегою, я дізналася, як склалася доля цієї чудової людини. Він створив сім"ю, виростив двох гарних діток, але доля подарувала йому мало років життя. Йому ще не було шестидесяти, як він пішов у Засвіти. ДУЖЕ ШКОДА.