Побажання на сходах

А Я помню, помню, що зустрів тебе в вівторок.
Вперше, з тих пам’ятних подій і нашої міцної нетривалої дружби.
4 вересня, самий-самий початок навчального року, першого семестру першого курсу 2007-го року.
Мене тоді несло в потоці однокурсників із етажа на етаж, щоби вийти з одного кабінету – і зайти в іншу аудиторію.
І спускаючись, я раптом зустрів тебе, між 3-м та 2-им поверхами сходів.
Та ж сама, лише в потоці власних навчальних справ.
Я знав, що ти вчишся тут, вже давно вчишся. А Я тільки почав – 4 вересня – всього лише, тим більше навчальний тиждень почався з понеділка. Все уготоване ще попереду.

«…перші пів года тобі буде важко, дуже важко. Ти держися! Успіхів тобі!» – завдяки цим словам-настанові, Я втримався в самі адські пів року, пам'ятав про правду – «буде важко» й адаптувався трохи легше, аніж було би – «налєгкє», вітряно ступаючи в не-перспективне нікуди.
З тих пір, постійно дякував і був вдячний тобі в думках за ті короткі фрази побажань та попереджень, Моя Святине.

Зіронька була права. Цікаво, а що такого надважкого, окрім начальних справ, ставалося в її житті, в період навчання?
Як ви можете фантазувати про мої перші пів року і більше, а дехто – і згадати сухі факти, так і Я – про Її душевні пригоди через зовнішні обставини в перші роки навчання.

2024-09-01