Теперь каждый день

Раньше мы были сотканы из солнца и вешних капелей,
Теперь всё из туманов осени и ночей безлунных.
Не тянутся в ожидании больше дни,
А мелькают недели, –
Не оступиться, да не промахнуться… бы.
Захочешь зайти согреться, ан нет,
Настало время дождей,
Можно только простудиться
Или, как от молнии – загореться
И обмануться... А потом зима
И завоют беззубые метели.
И как сухарь закусит баба целиком кулак,
Хрустнет… под ногами тяжесть свежего наста,
И пойдёт понесёт своё одиночество
В холодный и светлый день.
Или в проруби охладит свой жар,
А потом айда снегом обтираться…

 
Тень и свет плавятся… каждый день.
Каждый день нравится, для тех кто уже умирал.
Тишина звучит музыкой, для тех, кто познал боль.
И боль солью во времени жерновах перетирается…

 
Раньше всё ангелы за спиной от демонов спасали,
Их безумных, страстями поломанных без сожаления лет,
Но демоны устали
И в свою бездонную тень
По одному отлетали… уводя от огня, ночи день.
- А теперь?
- А теперь этих ангелов нет, они легки, как пух…
И сам стоишь за спиною близких, непонятый для них,
И по капле, незримым донором источаешь миро…
- Мило…
- Не то слово, и ещё так горячо
Обливается сердце кровью… и ноют на погоду
Переломы и шрамы,
(Видать жизнь буреломами…)
Всё, как подводные камни и старух мины.
Если нужен заговор, то заговорим,
Успокаивая мыслей и страстей слепые порывы.
И лучшее в нас, это поступь вестников,
Что ежедневно проходят по городу
Мимо нас по делам и заботам своим
И для мира незримо.
 

Тень и свет плавятся… каждый день.
Каждый день нравится, для тех кто уже умирал.
Тишина звучит музыкой, для тех, кто познал боль.
И боль солью во времени жерновах перетирается…
 

Раньше шёл озорным расхристанным проливным дождём,
А теперь всё невесомой и незримой для мира тучею.
Небо раскололось на двое и треснуло,
А потом, ещё и ещё.
Мы всегда, как пилигримы стремимся
К светлому миру и лучшему. –
Но таким его дал нам Бог. –
Вроде сто возможностей, но дорога одна,
Вроде много детей, но помнит и ждёт лишь одна,
Вроде бы она и она тоже мне жена,
Но греет электричество или бросает в жар,
Но уже иное горючее…
Было раньше вроде проще всё – и радость, и боль,
А теперь понимаешь, что раньше, это и было лучшее…

Тень и свет плавятся… каждый прожитый день.
Ушедшее время наша крепость и непреклонная броня.
Тает юности круг, дальше кружим незримыми уже сами,
Интересно жить… поступью пилигримов под небесами.
Изредка вспоминай меня… в паузах мрачного дня…
Чем дальше… теперь… каждый прожитый день…
Просто всё. — Как жить хорошо под небесами.


© 2004, одналюдина

*

Раніше ми були зіткані з сонця та весняних крапель,
Тепер все з туманів осені та ночей безмісячних.
Не тягнуться в очікуванні більше дні,
А сутінками тижні миготять,
Не схибити… б, та не оступитися.
Схочеш піти зігрітися, але ні,
Настав час затяжних дощів,
Можна лише застудитися
Або, як від блискавки – спалахнути
І обдуритись... А потім зима
Де виють беззубі хуртовини.
І як сухар закусить баба цілком кулак,
Хрумкне... під ногами тяжкість крижаного наста,
І піде понесе свою самотність
У холодний та світлий день.
Або в ополонці охолодить свій жар,
А потім гайда снігом обтиратися...

Тінь і світло плавляться… щодня. Щодня…
Щодня подобається, для тих, хто вже помирав.
Тиша звучить музикою для тих, хто пізнав біль.
І біль сіллю в часі жорнах перетирається.

Раніше все ангели за спиною від демонів рятували,
Їх шалених, пристрастями поламаних без жалю років,
Але демони втомилися
І у свою тінь безодню
По одному відлітали... відводячи від вогню, ночі день.
- А тепер?
- А тепер цих ангелів немає, вони легкі, як пух.
І сам стоїш за спиною рідних, незрозумілий для них,
І по краплині, незримим донором випромінюєш миро…
- Мило…
- Не те слово, і ще так гаряче
Обливається серце кров'ю… і ниють на погоду
Переломи та шрами,
(Мабуть життя буреломами ...)
Все, як підводне каміння та старих красномовні міни.
Якщо потрібна змова, то заговоримо,
Заспокоюючи пристрастей  та думок сліпі пориви.
І найкраще в нас, це вісників хода,
Що щодня проходять містом
Повз нас у справах і клопотах своїх
І для світу незримо.

Тінь і світло плавляться… щодня. Щодня…
Щодня подобається, для тих, хто вже помирав.
Тиша звучить музикою для тих, хто пізнав біль.
І біль сіллю в часі жорнах перетирається.

Раніше йшов пустотливою розхристаною зливою,
А тепер все хмарою невагомою та для світу незримою.
Небо розкололося на двоє і тріснуло,
А потім ще раз, та й ще.
Ми завжди, як пілігрими прагнемо
До кращого світу та мирного. -
Але таким його дав нам Бог. -
Начебто сто можливостей, але дорога одна,
Начебто багато дітей, але пам'ятає і чекає лише одна,
Начебто вона і вона теж мені дружина,
Пожежа, електрика або кидає в жар,
Але вже інше пальне займеться добряче...
Було раніше наче простіше все - і радість, і біль,
А тепер розумієш, що раніше, це й було найкраще.

Тінь і світло плавляться… щодня. Щодня…
Час наша фортеця міцна і непохитна броня.
Тане юності товариство, далі кружляєм самі,
Світом цікавим незримо, ходою пілігримів.
Зрідка згадуй мене… в паузах похмурого дня…
Чим далі в житті… тепер… щодня. Щодня…
Все просто. — Як добре жити під небесами.



© 2024, одналюдина

p./s. на иллюстрации Николай Рерих ("Пилигрим Лучезарного Города", "Ойрат, Вестник Белого Бурхана", "Шамбала")