Тунель

ЗАПИС ПЕРШИЙ
Я не знаю чому я тут. Що я тут роблю? І чому я тут опинилася? Я просто йшла до Дороті. Вона просила допомогти з шиттям тієї сукні з червоної парчі. Вона така дурна, та Дороті. Не може навіть викрійки зробити! Теж мені швачка! Хоча одяг вона створює чудовий! Тільки чи має це тепер хоч якийсь сенс? Де та Дороті та червона парча? Десь далеко. За тим поворотом. Але якщо я знову поверну туди, то нічого не зміниться. Я просто повернусь у початок цього тунелю.

ЗАМІТКА У ГАЗЕТІ «ЧИКАГО ТРИБ'ЮН» ВІД 5 СЕРПНЯ 1951 РОКУ
22-річна Елізабет Мітчелл зникла при невідомих обставинах 3 серпня. За словами батьків, вона пішла до своєї подруги Дороті Вілсон, але в назначений час не прийшла. Поліцейським департаментом Чикаго порушено справу про зникнення. Батьки зниклої Елізабет просять всіх небайдужих допомогти у пошуках. Елізабет була одягнена у коричневу сукню, сірі туфлі та при собі мала шкіряну сумку.

ЗАПИС ДРУГИЙ
Мене ще здивувало, що у тунелі нікого не було. На вулиці стояв такий гомін, що майже нічого й не було чутно. Машини, люди, все перемішалося. Звуки стали одним протяглим виттям. А тут раптово тиша. І нікого. Спочатку я не помітила цього, а потім, коли повернула на сходи, не зрозуміла. Я просто йшла підземним переходом. Тут нічого немає. Лише сходи, поворот праворуч, тунель під дорогою, ще один поворот праворуч і сходи наверх. Але скільки б я не ходила, сходів немає. Тільки світло, яке ллється з вулиці. А тут ці кляті мерехтячи ліхтарі. І звук. Наче якийсь жук літає. Але це лише напруга в проводах.

ЗАПИС ТРЕТІЙ
Я тут вже декілька днів. Бо я бачу як сходить сонце, та як воно відступає, даючи місце темряві. Та й звуки, що лунають з вулиці стихають, коли настає темрява. Тільки ліхтарі в переході продовжують мерехтіти. Чому так? Чому коли я підходжу до повороту, світло зникає? Навіть не так, воно не зникає, а просто перетворюються на відлиск цих ламп. А лишень відступу на крок і все, я знову бачу сонячні промінчики. Наче вихід ось він! А зробити крок не можу. Наче щось мене не відпускає. Щось, що ховається за цим поворотом.

ЗАПИС ЧЕТВЕРТИЙ
Дивно, але я не хочу їсти. Спочатку я з’їла ту шоколадку, що була у сумці, але тільки потім збагнула, що не хочу їсти. Та й пити теж. І спати. І до туалету. Це дивно. Бо я тут вже тиждень. Сім днів. Сім раз сонце сходило та заливало своїми променями виходи. Я бігла до них, але як тільки я поверну, там знову тьмяне світло ліхтарів, а яскравий потік за моєю спиною. І знову на іншому кінці тунелю.

ЗАПИС П’ЯТИЙ
Спочатку я не знала чи переміщуюсь я по тунелю, чи ні. Тепер я знаю, що так! Я поставила мітку на стіні перед тим, як ступити за поворот. А потім побачила цю мітку на іншому кінці тунелю. Тобто, сходи є! Але я, чомусь, не можу на них потрапити. Якась сила переносить мене на інший кінець тунелю. Навіщо?

ЗАПИС ШОСТИЙ
Я часто згадую своїх рідних. Маму та тата. Як вони там? Звісно, вони мене шукають та хвилюються. А я тут! Я близько! Клятий тунель! Дурна Дороті! Не хотіла я до неї йти. Але вона ж почала! «Брайан скоро приїде! Допоможи!» Він приїде до мене! До сестри! Чхав він на Дороті. Він повернеться додому. Як він там? На тій війні? Сподіваюсь, з ним все добре. Як же я хочу всіх їх побачити! Маму, тата, Брайана. Та навіть ту дурепу Дороті! Все одно Брайан на ній не одружиться. Але я хочу і її побачити. І обійняти.

ЗАПИС СЬОМИЙ
Я чула якісь голоси! І це не відлуння з вулиці. Звідти щось лунає, але розчути там нічого не можливо. То просто виття вулиці. А тут дійсно було голоси! Молоді. Підліткові. Вони вже почали ламатися, але все одно чутно було дитячі нотки. Вони сперечалися виграє чи програє «Чикаго Кабс» в прийдешньому матчі з «Детройт Тайгерс». Вони були настільки близько, що я навіть закричала. Допоможіть! Допоможіть! Але вони мене не чули. Вони продовжили сперечатися і зникли за рогом. Я бігла за ними, але потрапила у початок тунелю.

ЗАПИС ВОСЬМИЙ
Не думала я що цей записник стане моїм щоденником. Я подивилася на попередні записи. Список справ, список покупок, декілька телефонних номерів. А тепер ці записи. Це дивно. Я сиджу на підлозі в підземному переході та пишу що не можу з нього вийти. Чому так? Чому?

ЗАПИС ДЕВ’ЯТИЙ
Чесно, я не знаю що писати. Я пишу, щоб не зійти з розуму. Я нічого не можу зробити. Я вже не рахую дні. Я просто бачу, що небо стало сірим. Звісно, саме небо я не бачу, але світло стало тьмяним, та й темряви стало трохи більше. Мабуть, вже осінь.

ЗАПИС ДЕСЯТИЙ
Сьогодні думала про їжу. Їсти не хочу, але про їжу думала. Згадала як перед відряджання Брайана у Корею ми смажили барбекю. Як Дороті дивилася на мого брата закоханими очима. І чекає ж на нього! Наївна. Вона тоді нічого не їла. Просто не відходила від Брайана. Ходила мов хвостик. Ми з мамою з неї тоді глузували. Може, це ми були наївними? А вона просто кохає його? Звісно кохає. А я хочу барбекю. Просто смажене барбекю.

ЗАПИС ОДИНАДЦЯТИЙ
Боже, який він чудовий! Звук дощу! На вулиці ллє злива. Навіть тут, біля повороту видно як долітають окремі краплі до сходів. А повітря? Таке свіже та прохолодне! Хоча тут не тепло і не холодно. Чомусь, я не хочу не тільки їсти та пити, а ще й не відчуваю холоду. Точніше, відчуваю, але мені не холодно. Мені добре. А свіжість! Така прекрасна свіжість.

ЗАПИС ДВАНАДЦЯТИЙ
Я бачила тіні! Вони були біля повороту. Раніше світло було чистим, так би мовити. А зараз там тіні! Вони мерехтять, але сюди не спускаються. Таке враження, що хтось стоїть на сходах та боїться спуститися сюди. Мені теж моторошно. Я хочу додому, але ці тіні мене лякають. Я хочу позвати на допомогу, але боюся.

ЗАПИС ТРИНАДЦЯТИЙ
Знову ті тіні. Вони мов танцюють там. Причому з обох виходів. Але в сам тунель вони не спускаються. Просто мерехтять на сходах. Мені страшно. Я їх боюся.

ЗАПИС ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
*почерк нерозбірливий* біля сходів. Не хочу *почерк нерозбірливий* але страшно. *почерк нерозбірливий* може?

ЗАПИС П’ЯТНАДЦЯТИЙ
Я чула голос. Чоловічий. Він благав якусь Маргарет пробачити його. Тіні поки не з’являлися. І то добре. Намагалася заснути, але змогла лише полежати з заплющеними очима.

ЗАПИС ШІСТНАДЦЯТИЙ
Тисяча. Я змогла пробігти тисячу кіл навколо тунелю Звісно, що ніякого «навколо» не існує, але я просто бігла. До повороту. Повертала і бігла далі. Я зняла туфлі та бігла. Це заспокоює. Та й втоми я не відчула. А тут метрів тридцять! Тобто, я пробігла майже марафон? Оце так! Знав би Брайан, помер би від заздрощів! Це ж він в нас спортсмен! А я більше книжки полюбляю. Та шиття.

ЗАПИС СІМНАДЦЯТИЙ
Сьогодні сталося щось дивне. Я знову бігала. Все одно робити нічого. Так ось, я залишала свої туфлі біля повороту. Вони стояли рівно. Я собі бігала та не звертала на них уваги. Але коли збилася з рахунку, зупинилася біля них та помітила, що вони розкидані. Права туфля лежала на своєму місці, але на боку. А ліва стояла рівно, але навпроти через прохід. Але я ставила їх поруч! І коли бігала я не чіпляла їх! Чесно!

ЗАПИС ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Знову той голос. Знову він благає Маргарет його пробачити. Що ж він накоїв? Він так сильно благає її. Майже плаче. Мені його так шкода. Може він не в чому не винний. Хтозна, що в них там сталося. Але, я думаю, Маргарет все ж варто його вислухати.

ЗАПИС ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ
Знову тіні. Я хотіла побігати, але ні. Вони там стоять. Мені страшно. Дуже страшно.

ЗАПИС ДВАДЦЯТИЙ
Я кинула за поворот туфлю. Там ті тіні. Я сказала їм що не боюся їх. Але голос мій тремтів. Вони перестали мерехтіти та повільно розчинилися. Я зазирнула туди, а там знову тунель. Тільки туфлі моєї ніде нема. Вона зникла. Може тіні забрали. Хоча, навіщо їм моя туфля?

ЗАПИС ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Господи, Маргарет, та вислухай ти його! Прошу! Вислухай! Чому я повинна все це слухати?! Він же просто просить поговорити! Він нічого більше не просить!

ЗАПИС ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ
Що сьогодні було! Таке враження, що через тунель проходив натовп. З різних боків стільки голосів! І дорослі, і дитячі, і веселі, і розлючені. Всі гомоніли. Мені було і страшно, і цікаво водночас. Мене все одно ніхто не чув. Наче мене і не існує. Може, мене дійсно не існує? Я думала про це. Може я померла? І це потойбіччя. Тоді, де янголи? Де суд божий? Де це все? Може це пекло? Але коли був суд? І чому я у пеклі? Ні, я не можу бути у пеклі. Чому? Через те що глузувала з Дороті? Це ж абсурд! Це не пекло. Це клятий тунель.

ЗАПИС ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Мені здалося, чи тіні зі сходів пройшли у тунель? Я знову їх бачила, але я намагаюсь не дивитися на них. Не знаю, бачать вони мене чи ні, але я боюся їх. Може вони спостерігають за мною? Не хочу цього знати. Але сьогодні я подивилася туди, просто кинула погляд. Й одна тінь була не на сходах, а на стіні! Прямо під ліхтарем. Це була людська тінь! Наче перед ліхтарем хтось стояв. Але там нікого не було. А тінь на стіні була.

ЗАПИС ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
*почерк нерозбірливий* кляті тіні! *почерк нерозбірливий* не боюся! *почерк нерозбірливий* не боюся! *почерк нерозбірливий* страшно.

ЗАПИС ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
Тіні все частіше з’являються у тунелі. Просто стоять біля повороту на сходи й все. Не наближаються і не мерехтять. Це дивно. Мені не комфортно. Таке враження, що вони дивляться на мене. Я відчуваю на собі їх погляди. Це дуже дивно. І не приємно. Зараз ніч. Зі сходів не ллється світло. І тіней немає. Хоча світ ліхтарів в тунелі є, вони могли б тут залишитися, але вони пішли.

ЗАПИС ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
Боже, як він кричав! Як він благав! Клята Маргарет! Чому вона не відгукується? Я б йому відповіла, але я не Маргарет. А вона мовчить. І знову ті тіні під ліхтарем.

З РАПОРТУ ОФІЦЕРА ДЕПАРТАМЕНТУ ПОЛІЦІЇ ЧИКАГО ДЕВІДА БРАУНА ВІД 13 ЛИПНЯ 1983 РОКУ
…Ми з моїм напарником якраз проїжджали повз підземний перехід, коли на нас вистрибнула ця дівчина. Вона кинулася прямо під колеса службового авто. Коли ми зупинилися, вона почала благати про допомогу. Вказуючи на підземний перехід, вона говорила, що якісь тіні розірвали чоловіка. Ми ледь заспокоїли її та викликали лікарів…
…За словами дівчини, звуть її Елізабет Мітчелл і вона застрягла у тунелі підземного переходу. Вона казала, що не може вийти на поверхню, бо коли повертає до сходів, завжди опиняється у початку тунелю. Там вона завжди була одна, ніхто з людей туди не заходив. Але вона чула якісь голоси. І один з голосів кликав якусь Маргарет. Дуже часто. Вона навіть хотіла, щоб Маргарет відповіла цьому голосу…
…В тунелі, за словами Елізабет Мітчелл, час від часу з’являлися незрозумілі тіні, які її лякали. Здебільшого, вони з’являлися на сходах та мерехтіли, але іноді вона бачила їх і в самому тунелі біля повороту…
…У той день в тунелі з’явився чоловік. Той самий, який кликав Маргарет. Він впав на підлогу та благав Маргарет вислухати його. Міс Мітчелл хотіла допомогти йому, але у той момент з’явилися тіні навколо чоловіка та пошматували йому живіт, вивернувши нутрощі. Міс Мітчелл хотіла йому допомогти, але злякалася тіней. За її словами, вона відчула на собі їх погляд і щосили побігла з тунелю. На цей раз їй вдалося вибігти на вулицю і вона натрапила на нас…
…За описом, тіло чоловіка схоже на невпізнаний труп, який було знайдено у 1975 році у цьому тунелі. Ту справу не так і не було розкрито…
…Міс Мітчелл не вірить, що зараз 1983 рік. Вона стверджує, що пішла з дому у 1951 і не могла провести в тому тунелі понад тридцять років…
…Дівчина дійсно схожа на зниклу у 1951 році Елізабет Мітчелл. Але якщо це вона, то її повинно бути вже п’ятдесят п’ять років, а вона виглядає так, наче вчора зникла. Родичі зниклої у 1951 році Елізабет Мітчелл підтвердили що ця дівчина як дві краплі води схожа на їхню родичку, та вдягнена у той же одяг, що й Елізабет у день зникнення…

З ВИСНОВКУ ЛІКАРЯ ПСИХІАТРА ДЖЕЙМСА ДЕВІСА
…Пацієнта знаходиться у дуже нестабільному стані. Вона марить тінями та боїться що її будуть переслідувати. Приступи страху викликають будь-які тіні. Навіть якщо це тінь від її співрозмовника. Також вона просить, щоб джерело світла завжди було за її спиною і вона могла слідкувати за власною тінню. Пацієнтка намагається якомога менше спати та відволікатися на стороні справи, концентруючи свою увагу на тінях. Нам навіть довелося у її палаті прибрати зайві речі, щоб вони не відкидали тіні та не дратували пацієнтку…

ЗАМІТКА У ГАЗЕТІ «ЧИКАГО ТРИБ'ЮН» ВІД 21 ЛИПНЯ 1983 РОКУ
Невідома дівчина, яка була знайдена поліцейським патрулем два тижні тому, наразі проходить лікування у міський психіатричній лікарні. Є припущення, що це донька зниклої понад тридцять років тому Елізабет Мітчелл. Вона один в один схожа на зниклу у 1951 році Елізабет. Враховуючи тяжкий психологічний стан дівчини, є припущення, що її, разом з її імовірною матір’ю умисно утримував десь психічно не стабільний чоловік, або навіть група людей. Слідство досі не має відомостей про долю самої Елізабет Мітчелл.