Дитячi витiвки. 3

              У селі, де нас застала батькова смерть, не було електрики до 1960 року. Після смерті нашого тата, а загинув він у листопаді 1955 року, ми з мамою з кімнати в кімнату переходили з гасовою лампою, гуськом. Особливо боялися заходити вночі до тієї кімнати, де лежав тато мертвий. Мені здавалося, що в лампі таїться свій світ, що там живуть маленькі премаленькі чоловічки, у них там свої малесенькі, як іграшкові, будинки, вулиці, села.
Тільки все помаранчеве та розпечене, бо від лампи було дуже жарко. Я фантазувала, так загадково було, мені дуже хотілося все це побачити, а для цього треба було зазирнути прямо у кружальце лампового скла. І зазирнула, прямо чолом доторкнувшись до отвору. Опік довго не гоївся. Шрам залишився на все життя. Мічена.

             *****

               Горілку я не п'ю з дитинства, з 9 років. Якось з'їла щось несвіже, "траванулась". Так мені було погано. А в будинку повно гостей, свято якесь відзначали. І хтось порадив мамі, що отруєння можна вилікувати ложкою горілки з сіллю, якщо я це вип'ю. У свої 9 років я твердо знала, що пити це огидно, бридко. Приклад вітчима, який зловживає спиртним, був доказом цього. Тому я категорично була проти такого лікування. Але мамі хотілося мене якнайшвидше позбавити від
мук і вона наважилася. Пам'ятаю: мене тримають за руки, і про всяк випадок, за ноги і мама вливає мені в рот "ліки". Завдяки насильству, мене відвадили від горілки на все життя. Пропоную, як "НОУ-ХАУ" у боротьбі з алкоголізмом. Відучувати у глибокому дитинстві через насильство над особистістю.

             *****