Сьомий Едем укр

Сьомий Едем
альтернативна історія минулого і майбутнього
.

  Марс  2408 рік
    Це був шум океану. Але вона точно знала, вона усвідомлювала, що ніколи не чула океану.  Але зараз вона була впевнена, що це був океан. Вона не могла помилитися. Стояла боса на піщаному березі, відчуваючи, як холодні хвилі накочуються на ноги, занурені у мокрий пісок. Потім відчула солоні бризки на обличчі, вдихнула гірко-солоний аромат. І…
     різко сіла у капсулі, боляче вдарившись головою у прозору обшивку, а потім знову лягла на подушку, бо сидіти у капсулі життєзабезпечення було не зручно.
  Це вперше вона спробувала отак зі сну сісти у капсулі, адже тіло і мозок пам;ятали, що фізично це зробити неможливо. Декілька хвилин вона лежала, відсапуючись від яскравих незвичних вражень.
  «Що відбувається?» - це питання не вперше виникало у її свідомості. Глянувши на смарт-браслет, зауважила , що життєві показники: тиск, пульс, температура світяться червоним. Це було не вперше, проте вона знала, що через декілька хвилин усе повернеться у норму. Піднявши руку, втерла чоло від поту. Потім знову заплющила очі, але не думала, що зможе  заснути. Просто хотіла поміркувати. Іх завжди чітко інструктували щодо таких випадків: якщо цифри життєвих показників починали світитися червоним, треба було негайно звернутися до Центру підтримки. Але вона з якоїсь дивної причини зволікала. Проте треба було встати та почати новий день.
   Особиста гігієна, кардіо навантеження та силові вправи…Їм було строго наказано тримати себе у гарній фізичній формі, від цього залежали життєві показники і відповідно – чи буде в неї надалі додатковий час. На цьому залежалось, чи цінує вона своє життя , чи варто витрачати на неї ресурси Колонії. Тому вона не дозволяла собі розслаблятися.
  Натиснувши пару кнопок, вона почула приглушене дзижчання : потім хромові дверцята харчового модуля відчинилися, вона дістала пакети з протеїновими коктейлями - це був її сніданок на сьогодні.
  Вона виклала вміст пакетів на прозору тарілку, взяла ложку та сіла за стіл.  А потім подала голосову команду для вмикання комунікаційних та медійних модулів. І відразу тьмяні панелі кімнати освітилися десятками видів та облич. І усі вони щось говорили. Голова відразу  пішла трохи обертом, але вона швидко прийшла до тями та , поклавши до рота протеїнової рідини, почала уважно приглядатися до того, що відбувалося на сенсорних панелях.
  Потім почула голос Сари:
Агов, люба, ти чуєш мене?
  На сенсорній панелі з;явилося усміхнене життєрадісне обличчя її подруги з темними очима, що загадково світилися зараз навпроти дівчини.
Чую тебе прекрасно, Саро. Що там?
Чекаємо тебе. У нас тут програма зависла. Ти нам потрібна. Це наш сектор. Але сама я не піду.
Зрозуміла тебе. Скоро буду.
 Сара щезла, натомість з;явилися види планети та ракурси Колонії з висоти пташиного польоту, хоча , звичайно ніяких птахів тут не водилося.
 Titanik усміхнулася.
  Рим 225 рік
    Вона стояла посеред атріуму. У отвір на даху вона бачила бездонне блакитне небо. А іноді на тлі неба проносився птах, але настільки швидко і високо, що дівчина не встигала роздивитися, що то був за птах. Вона вдивлялася у небо широко розплющеними очима, у яких це небо відбивалося майже з усім, що  у ньому було: глибиною, синню та птахами.
Дитинко, чи ти не змерзнеш, стоячи отак в одній туніці?
  Почувши голос вільновідпущеної Пульхерії, дівчина подивилася на жінку. Скільки пам;ятала себе, вона пам;ятала Пульхерію: її теплі зморшкуваті руки, що вміли шити, готувати їжу, пекти хліб та піклуватися про дітей своїх та своїх господарів. І, хоча й була вона вже кілька років вільновідпущеною, а не рабинею, проте не поспішала покидати їх будинок.
  Сиве пасмо вибилося з-під накидки, проте яскраві зеленаві очі Пульхерії дивилися гостро та молодо. Вона тримала у руках бронзовий глечик з вином, поспішаючи до кухні.
  Дівчина усміхнулась до жінки.
Чи ти підеш сьогодні на прийом до імператора з батьками?
Нікуди подітись, треба йти,- дівчина усміхнулася ще ширше. – Хоча я не дуже люблю ці прийоми.
  Пульхерія зітхнула та пішла собі геть, підмітаючи полами столи мармурову підлогу атріуму.
  Незважаючи на те, що в атріумі горіло кілька мідних обігрівачів, і вогонь в них яскраво палахкотів, вона відчула, що змерзла.
   Повільно, потираючи передпліччя холодними долонями, намагаючись розігнати змерзлими членами кров, вона пішла до внутрішніх покоїв. Їй  на очі натрапив старовинний домашній вівтар. Мимоволі вона затрималась, стоячи біля нього і споглядаючи скульптури римських та  родинних богів: Рома, давня покровителька Риму у крилатому шоломі, спокійно споглядала у вічність, Юпітер, царственний та могутній, з поглядом владним та грізним, крилата Мінерва з благородним виразом на білому обличчі, Юстиція з вагами у руках. Ще кілька ідолів, присвячених богам, імен яких вона вже не пам;ятала. На вівтарі теж палахкотів вогонь і лежали пучки якихось ароматних трав та квітів. Пульхерія суворо слідкувала за тим, щоб вівтар не порожнів. Це було потрібно для того, аби ні у кого не виникло підозр.
  Тільки не було серед них того, справжнього бога, якому вже кілька років таємно молилися вони кожного вечора, чиї заповіти таємно передавали одне одному, того, кому були присвячені таємні зібрання у віддалених печерах і катакомбах Риму. Таємних, бо не можна було з цим відкритися, бо хоч імператор Олександр Север був терпимий до християн, проте більшість сенаторів ставилися до них упереджено та жорстоко переслідували кожного, на кого спадала підозра.
    Дівчина перевела подих.
   І батьки, і вона, і всі домашні вільновідпущені люди вже кілька років були християнами, але змушені були тримати це в суворому секреті.
Дитинко, через кілька хвилин ми будемо вирушати. Пульхерія приготувала для тебе одяг: білу з золотом столу. Та зроби іншу зачіску, вплети перли і квіти.
Добре, Клавдіє, так і зроблю.
 Вона відвернулася від вівтаря, на якому застигли давні кам;яні ідоли та пішла у свої покої.
   Сервій – Другий консул Риму та один із радників імператора Олександра Севера -  та його дружина Клавдія – батьки Тіани, одягнені та готові вирушати, чекали дочку в атріумі. Вона стрімко вийшла з внутрішніх покоїв, і серйозне та заклопотане зазвичай обличчя Сервія пом;якшало, він усміхнувся доньці. Пульхерія наздоганяючи дівчину, накидала на її плечі теплу накидку оторочену хутром.
    Клавдія теж задоволено усміхнулась. Проте тривожний блиск таївся в глибині її сумних очей.

Марс 2408
   Разом із Сарою вони спускалися ліфтом на дванадцятий рівень, саме там знаходився їх сектор. Їх роботою було програмне забезпечення основної операційної системи, яка відповідала за життєзабезпечення Колонії.  Основні сервери знаходилися глибоко під поверхнею Марсу. І зараз дівчата, одягнені у термічні костюми стояли у довершеній хромовій коробці, що стрімко, але беззвучно летіла у прірву.
 Titanik , як зазвичай, була занурена у свої думки. Сара подивилася на неї, а потім, не витримавши, розтулила рот:
Що з тобою? Моторошно на тебе дивитись. Ти зараз така серйозна, наче на тобі обличчя зовсім іншої людини.
Я не знаю, - Titanik повела плечима так, наче змерзла, хоча у шахті не було холодно, машини підтримували комфортну для людей температуру протягом усього року. – Ти коли-небудь чула про океан?
Океан? – здивовано перепитала Сара. Наступної миті Titanik збагнула, що Сара дивиться на неї тривожно і гостро. – Океан? Що з тобою?
Вона знову спитала те саме. Titanik повернулась до Сари і просто сказала:
Уві сні мені вбачаються дивні картини.
Картини? – знову перепитала Сара. Її темні очі нічого не віддзеркалювали, бо світло у ліфті було таке приглушене, наче щось світило крізь цупку завісу.
Картини, Саро. Я не знаю, як це пояснити. Я бачу картини. Такі яскраві. Я чую звуки. І відчуваю запахи. Іноді я бачу людей, вони зовсім інші, не такі , як ми з тобою, взагалі не такі, як живуть у нас в Колонії.
Які ж? – тепер Сара трохи усміхнулась.
Вони одягнені по іншому, їх світ наповнений барвами: зеленими, блакитними, червоними , жовтими. Там повно чарівних ароматів. Океан чудово пахне.
Тепер Titanik усміхалася сама.
Сьогодні я бачила океан. Це точно був він, я впізнала, хоча складно сказати, якщо ніколи його не бачила.
Подруго, послухай, покинь це. Ти знаєш, як можуть до цього віднестися. Особливо Технік. Він точно не зрозуміє твоїх дивних марень.
Це не марення, Саро. Океан справжній. Він наповнений такою могутньою силою, він дихає, він живий.
Техніку це не сподобається, повір мені.
Я нікому не розповідала, крім тебе. Ти перша.
Тоді хай буду й остання.
 Сара уважно вдивлялася в очі Titanik. У відповідь та лише кивнула головою на знак згоди.
Не знаю, про що я думала. Мій смарт-браслет вже кілька днів блимає червоним. Треба було відразу звернутися до Ценрту підтримки.
А це вже безвідповідально! – на цей раз голос Сари був звучав твердо, хоча не було у ньому гніву, тільки незгода.
Ти розумієш, що вони все одно дізнаються? Смар-браслети під;єднані до основної мережі.
Кому розповідаєш? Чи я не знаю? Це наша робота. – проте Titanik дивилася уперто поперед собою, відмовляючись на цей раз зустрічати погляд Сари.
Та що з тобою? – втретє прозвучало це запитання, але на цей раз у ньому вчувалося нетерпіння і досада. – Нам залежиться одна на одній, ти знаєш: якщо б я помітила якісь негаразди, я мусила би сама звернутися у Центр. Як ти хочеш, щоб я тепер почувалася?
На цей раз Сара була сердита.
Що мені робити?
Не знаю. Можеш доповісти. – коротко відповіла Titanik.

Рим 225
    Палац імператорів Северів був гарний і пишний, прикрашений колонами та мармуровими скульптурами богинь та богів. У сутінках, що повільно опускаються на вулиці, наче хтось накидав величезний ніжний серпанок, виглядав загадково та затишно. Він потопав у зелені чарівного ароматного садка, з я кого доносився вечірній хор птахів та завивання диких кішок, яких любили тримати римські імператори.
  У цей час двері до палацу були відчинені, та у них постійно входили чи виходили пишно й багато одягнені люди.  Другого римського консула знали усі, схиляли шанобливо голови та старалися торкнутися бодай плеча чи одежі. Сервій приймав шанобу з гідністю, бо обраний був удруге, бо знав, що поважають його за чесність та твердість переконань. Імператор Олександр, якому виповнилося лише двадцять два, був честолюбний, він  плекав прекрасні плани щодо розвитку Римської імперії, але без вірних соратників, недосвідчений,  він не волів би залишитися сам на сам із Сенатом, тому цінував вірні серця. Сервій усміхався тією тонкою усе розуміючою і водночас нічого не означаючою посмішкою, приймав вітання і сам радо вітався з деякими знатними громадянами. Вони зупинялися на один момент, щоб багатозначно перекинутись з кимось слівцем, що для стороннього слухача не мало ніякого значення, або перезирнутися з іншими таким же багатозначним поглядом. Клавдія при цьому виглядала спокійною та , начеб трохи відстороненою, наче її анітрохи не цікавило те, що відбувалося навколо, так, наче вона була занурена у власні внутрішні світи, проте її чарівна усмішка та ласкавий погляд незмінно причаровували усіх, хто опинявся поруч.
  Тіана зніяковіло роззиралася навколо, на усіх цих пишних людей та їхніх ошатно одягнених дружин. Вона не  дуже любила ці прийоми, проте відмовитися було не можна. Дівчина просто стяла поруч із батьками і мовчки спостерігала. Була трохи розгублена від усієї цієї пишноти та багатства, від сяйва дорогоцінних каменів та золота на одязі. У залі палацу, куди вони нарешті усе ж таки втрапили, вона трохи отямилась. Люди: жінки й чоловіки переважно сиділи у важких різьблених кріслах, деякі напівлежали на ложах з коштовних порід деревини, перед ними стояли низенькі круглі столики, уставлені наїдками та напоями, що привозили з різних куточків імперії. Посуд виблискував золотом та сріблом. Вино розносили рабині, теж одягнені дуже багато. Це був традиційний прийом для консулів, сенаторів та знатних громадян та їх дружин. Всі потихеньку теревенили, посміхалися, іноді роздавався сплеск веселого сміху, але розмови переважно точилися тихі.
   Імператора ще не було. Та всі знали, що він міг взагалі не прийти, бо не дуже полюбляв велелюдні збори, більше любив читати, проводив часи у бесідах з філософами та поетами, та години просиджував над мапами, що їх залишив по собі ще його дід Септимус Север або привозили йому з усіх походів.
    Тіана навіть подумки не могла придумати, чим їй зайняти себе серед цих знатних людей, вона постояла трохи під колоною з виточеними мармуровими орнаментами, роздивляючись залу, прикрашену нішами з білими скульптурами богинь, кількома точеними з мармуру фонтанами, дорогими меблями та уставленою невідомими рослинами , привезеними з усіх куточків світу. Під стелею висіли клітки з яскравими птахами, крик яких був настільки незвичний для римського вуха, що дівчина невільно деякий час спостерігала за їх поведінкою. Проте раптово відчувши втому від приглушеного шепоту, блиску золота, криків птахів, яскравих барв, вона побачила двері, які вели у садок. Вона повільно, прагнучи непоміченою пробратися між столиками та кріслами, що стояли досить щільно, стала наближатися до наміченої  цілі.
   Там вже наступили сутінки, було вогко і вчувався таємничий шепіт, що буває в природі, коли людина її залишає у спокої. Вона зробила крок і другий, і опинилася у зовсім іншому світі.
   Вона побачила, як садом ходило кілька рабів, що запалювали мідні світильники. Вогонь розквітав серед темряви, наче це були живі чарівні квіти. Стежки, посипані дрібною кам;яною крихтою, скрадали звуки кроків, вона роздивлялася навколо майже у цілковитій тиші. Деякі рослини й дерева вона ніколи не бачила. Тут теж на гілках хиталися клітки з різнокольоровими птахами, яких не водилося в їхніх краях. А потім вона натрапила на великі кліті з дикими тваринами. Були тут кішки, привезені з Африки, дикі вовки та лисиці, був величезний бурий ведмідь, якого подарував імператору хтось з північних володарів, землі яких так довго завойовували його предки. Дівчина зачудовано застигла біля цих клітей.
    Раптово вона почула якийсь рух біля самого свого лівого вуха. Вона обернулася і невільно відсахнулася у перший момент, бо прямо за спиною,так близько, що дихання торкалось волосся, стояв імператор Олександр. Потім подумки заспокоїла себе і посміхнулась люб;язно та невимушено.
Подобаються? – коротко і , здавалося, навіть сердито спитав він.
Подобаються? – не зрозуміла дівчина. Вона почувалася трохи ніяково,- Хто?
Звірі…- імператор дивився повз неї на гепарда, що світячи у темноті зеленавими очима, гриз величезну кістку, не звертаючи на людей ніякої уваги.
Не знаю, - чесно відповіла дівчина. – Ніколи таких не бачила.
Це рідкісний звір. Його привезли з Африки, з  далекої країни. Він мешкає у диких степах, де вільно полює за здобиччю. А тепер сидить у клітці.
   Щось у останніх словах імператора змусило дівчину обернутися і ще раз, на цей раз пильніше, подивитися йому в очі.  Він теж подивився просто на неї. Усміхнувся.
   Він був молодий, але мав тверді вольові риси обличчя, чисто поголене, губи, зімкнені у тверду лінію, і ,хоча від природи був блідий, тільки темні очі видавали у ньому приміс африканської крові, що вирувала у ньому від діда Септимуса. Темно-русяве волосся вільно кучерявилося на голові, надаючи імператорові вигляд, схожий на вільного філософа чи поета. Та, казали, що він і сам таємно пише поеми.
   Вона не вперше бачила  імператора і багато про нього чула. Від батька та його, хоча й нечисленних, але вірних соратників, що іноді вечорами збиралися в їхньому домі, або навіть, на таємних зібраннях.
  Чула, що він розумний, читає багато книжок, знається на філософії, дуже амбітний та честолюбний, мріє успадкувати славу свого великого тезки Олександра Македонського. Хоча, хто про це не мріяв?
Вас це тішить? – спитала Тіана, у той же момент дивуючись своєї сміливості.
Чому ні?
   У цей момент гепард, граційно піднявшись на лапи, спружинивши, майже беззвучно зметнувся і опинився під стелею клітки, звідки знову стрибнув униз, прямо на дерев;яні перекладини, дико загарчав, і, очевидно, у чомусь розчарувавшись, повернувся до людей спиною і гордовито влігся на підлогу. Дівчина невільно відсахнулася, і , опинившись на грудях імператора, зрозуміла, що в того жоден мускул на обличчі не поворухнувся. Вона посміхнулась, піднявши голову, побачила лише здивований погляд Олександра.

Марс 2408
   Сервери гуділи рівно, а у секторі стояла холоднеча. Навіть через термічні костюми дівчата відразу відчули, як їх наче морозом обсипало. Одягнувши кисневі маски, вони рушили у напрямку тих серверів, у яких було виявлено порушення, адже їм належало їх відремонтувати.
  Ремонт зайняв близько двох годин, і увесь цей час дівчата не могли перекинутися парою слів через кисневі маски. Пальці їм змерзли, вони перекидалися лише скупими жестами, коли треба було подати одна одній певний сигнал, або просто вказували на потрібну річ чи інструмент. А потім, зв;язавшись із Центром підтримки, скорегувавши налаштування і отримавши підтвердження того, що система працює, повільно рушили до ліфта.
  Сара утомлено зняла маску.
Я так змерзла, що випила б зараз цілу чашку гарячущого чаю, або кави.
Titanik  усміхнулася у відповідь:
Піднімемося наверх, тоді вип;ємо.
   Ліфт так само беззвучно і стрімко летів вверх, та коли двері відсунулися набік, дівчата побачили, що біля виходу на них вже чекали.
  Навпроти стояло кілька людей: чоловіки і одна жінка. Усі , крім одного – їхнього Техніка Натаніела, коротко його називали Нат, - були одягнені у латексні костюми чорних кольорів, що видавало в них працівників Центру підтримки. Обличчя в усіх були суворі зі щільно стиснутими губами і холодними поглядами. Ці люди не вміли і не хотіли посміхатися. Серце Titanik тоскно стислося. Вона не помилилася:
Пройдіть з нами, - коротко повідомила жінка з трикутним обличчям та коротким каре, пофарбованим у чорний колір, дивлячись на Titanik. Її сухуваті щоки наче злиплись із середини, а ще здавалося ніби вона взагалі не дихає.
   Нат був дещо розгублений, очевидно, що ця ситуація сталася без його відома , а тепер він не знав, що із цим робити. Titanik почула, як раптово Сара видихнула так, наче її хтось ударив під дих, а Нат дивився на дівчину скоріше стурбовано, а не сердито.
Це мої найкращі спеціалісти, - повернувся він до жінки. – Ми довіряємо їм найскладніші операції, вони ще ніколи не помилялися.
   Його твердий та упевнений голос трохи розрядив атмосферу. Один із чоловіків, що досі мовчки спостерігали за ситуацією, повернувся до нього:
Ми не затримаємо її надовго, - голос його був спокійний, але у ньому вчувалися нотки співчуття.
 Проте , жінка, ще щільніше стиснувши губи, повела головою. Titanik вийшла з кабіни, усі , крім Ната та Сари, розвернулися. Жінка встала попереду, за нею виявилась Titanik, а за її спиною встали чоловіки. Це було схоже на щільний конвой. Нат розтривожився ще більше. Він зробив крок, наче теж збирався супроводжувати свою підопічну, та жінка рухом руки спинила його.
Не варто турбуватися, пане Натаніель. Ви повинні залишатися на місці та виконувати свою роботу. Ми про усе потурбуємося самі. – почула Titanik голос за спиною.
Що відбувається? – встигла прочитати по губах Ната, вона потисла плечима, а потім жінка так стрімко рушила, відбиваючи підборами енергійні кроки, що Titanik прийшлося майже бігом припустити за нею, щоб не відстати.

Рим 225
Ходімо, - імператор простягнув до неї руку. Вона пильно подивилася йому в очі, проте нічого, крім звичайної ввічливості там не знайшла. Вона вклала свою руку в його, і вони повільно пішли уздовж сутінкових алей, усаджених по боках вічнозеленими туями та кипарисами.
   Сад був напоєний вечірніми ароматами квітів, на гілках ще витьохкували птахи. Дівчина  з подивом роззиралася навколо, на розі однієї з алей до них приєднався ескорт імператора Олександра: кілька військових з серйозними обличчями, що нагадували мармурові римські статуї.  Вони продовжували свій шлях у мовчанні, хоча якимось внутрішнім відчуттям Тіана відчувала у супутнику щось недоговорене, проте не наважувалася щось спитати.
  Імператор був не набагато старший од неї, навпаки , був ще майже юнаком, але його життя було сповнене родинної слави предків та амбіціями усіх, хто невідступно стояв за його спиною. Він мав тверді вольові риси, міцну статуру  людини, звиклої їздити верхи та вправлятися у бойовому мистецтві, але разом із тим, у нього було високе чоло людини, якій властиво багато думати, а на пальцях можна було бачити плями від фарби, якою пишуть на пергаментах.
  Сама дівчина не вчилася ні писати, ні читати, проте мала розум гострий та допитливий і добру пам;ять. Вона любила слухати бесіди вчених мужів, любила слухати батька, коли разом із соратниками вони обговорювали державні справи, не звертаючи уваги на дівча, думаючи, що їй насправді немає діла до таких поважних тем. Вона любила слухати мандрівних апостолів, що приходили в Рим, збираючи натовпи спраглих Слова по віддалених печерах та катакомбах.  Але разом із тим, незважаючи на невелику його перевагу у літах, почувалася поруч із ним недосвідченою та дещо невпевненою у собі.
    Вони підійшли до тих самих дверей, з яких потрапила вона у сад. Трохи затримавшись біля них, дівчина обернулася у сутінки. Імператор з подивом глянув не неї, але потім, спіймавши спочатку досаду у погляді , спрямованому у залу, де шумувало зібрання, а потім смуток у погляді, спрямованому у сутінки саду, він усміхнувся трохи тепліше, ніби зрозумівши її внутрішній спротив, бо й сам не долюблював пишні прийоми.
     Він підбадьорливо кивнув головою і, дівчині здалося, навіть якось лукаво, майже по хлоп;ячому усміхнувся, мовляв не звертай на них уваги, знову взяв її за руку і ввів до зали. З їх появою розмови та сміх у залі потихеньку стали стихати, а голови майже усіх жінок та чоловіків повернулися у їх сторону. Тіана побачила, як в одну мить імператор зігнав з обличчя тінь усмішки,  мускули застигли і він став схожий на одну з тих мармурових статуй, якими була заставлена зала. Вона повільно відпустила його руку. А потім почула біля себе дзвінкий голос Сервія.
Домінусе, ми якраз обговорювали вчорашні донесення з північних провінцій.
Що ж, консуле, думаю,що нам буде зручніше у кабінеті, ніж тут.
  Чоловіки вклонилися та , тихо перемовляючись між собою, пішли між присутніми, обережно обминаючи людей. Тіана побачила Клавдію, вона підійшла до неї. Мати усміхалася, проте подивилася пильно та уважно їй в очі, а потім знову повернулася до гурту жінок, з якими до цього вела бесіду. Погляди тих з цікавістю були спрямовані на дівчину, але з ввічливості вони продовжували говорити далі.
  Дівчина стояла біля канапи, на якій і далі сиділа Клавдія, розмови потекли своїми руслами, наче ріки, але подеколи Тіана ловила на собі погляди людей, що затримувалися на мить на її обличчі та спалахували інтересом. Вона знову почувала себе ніяково.

Марс 2408
  Вона сиділа на рідкому стільці, який був зроблений зі сполуки енергії та металу. Він приймав форму тіла людини, набував тієї самої температури та властивостей, і тому сидіти на ньому було зручно, вона майже розчинилася у повітрі. На їх рівні таких технологій не було. Titanik сиділа у цьому кріслі, зручно вмістившись, почувала себе вільно, усередині не відчувала навіть тіні страху, хоча сама дивувалася з цього.  Працівники Центру підтримки розмістилися навпроти неї - ті самі чоловіки, та жінка. Але жінка зараз була посередині. «Тоді вона була попереду,» - чомусь тоскно подумала дівчина.- «Значить вона – головна серед них…» Titanik не помилилася. Жінка розтулила тонкі губи та хриплувато, наче через силу, наче для неї це було неабияким зусиллям, сказала:
Називай мене Скраб. Хочу поговорити з тобою.
Певно, що так , Скраб. Ви хочете поговорити зі мною, - саркастично повторила Titanik.
  Вона сама не змогла би пояснити природи свого внутрішнього спротиву, що відчувала у собі. Щось її дратувало. Хоча що, вона не могла зрозуміти. Роззирнулася навколо.
  Кімната правильної квадратної форми, зі стелі ллється м;яке, майже відчутне на дотик, світло. Перед нею був прозорий стіл з того самого сплаву енергії та металу, що і стільці, проте дівчина його бачила, на столі стояв чорний інформаційний куб. Більше нічого не було. Усе інше було матового білого кольору, такого що окові ні на чому було спинитися, але і не було неприємно. І тим не менш, щось її виводило з рівноваги.
Про що ми хочемо поговорити з вами? – знову розтулила губи Скраб.
Не знаю, - відповіла Titnik.
Певно, що знаєте,- повернула їй Скраб дозу сарказму.
Чому я повинна знати?
     На цей раз Скраб промовчала, але один із чоловіків, що досі просто на неї дивилися, спитав:
Чому ви не повідомили про зміни життєвих показників на смарт-браслеті?
   Це вже було щось. Titanik відчула, як серце зсередини вдарилося в грудну клітину.
Життєві показники? – перепитала дівчина, нервово ковтнула.
  Жінка підняла ліву брову і іронічно усміхнулась.
 «Як вона це робить,» - невільно подумала Titanik, але потім вирішила, що треба хоч щось відповідати.
Я подумала, що не варто було турбувати Центр,було багато роботи, не хотіла затримувати ремонт системи.
Ти розумна дівчина,-  сказала Скраб. – Але ж ви вивчали інструкції? Так чи ні?
  Скраб прискіпливо подивилася прямо їй в очі.
Звичайно, ми усі ретельно вивчаємо інструкції. – твердо відповіла Titanik. – Проте, я не думала, що це може бути аж так важливо.
Ви не повинні взагалі думати, ви просто повинні виконувати інструкції.
  «Починається…»- вона відчула всередині холодну калюжу невпевненості.
  Жінка простягнула руку до інформаційного кубу та натисла на одну з сенсорних панелей, занісши якісь дані у Базу. Titanik мовчки спостерегла цей рух. Потім Скраб знову пильно подивилася на неї і вже не відривала очі.
Я знаю інструкції і завжди їх виконую, - твердо вимовила дівчина.
Але ви не повідомили про зміну життєвих показників, - знову втрутився чоловік, вже інший.
Ви не виконали інструкції. – теж твердо повторила Скраб.
     Titanik сиділа, і мовчки дивилася на співбесідників. Фактично вона не виконала інструкції, але іноді це не можна було пояснити простими словами, яких вимагали працівники Центру підтримки. Проте, вони не сприймали ніяких «але». Вона це знала.
У мене є поважні причини,- знову спробувала дівчина домогтися компромісу.
Ми знаємо про поважні причини, але ви повинні були повідомити про зміну життєвих показників, а потім домогтися, щоб вас замінили іншим працівником. Ви не мали права так ризикувати, адже від стану вашого здоров;я залежить робота інших працівників. Ваша поведінка свідчить про безвідповідальність.
 Вона дивилася у їхні беземоційні обличчя, вона знала усе, що вони скажуть їй далі.
Ми спостерегли, що зміна показників свідчить про зміну вашого внутрішнього стану. Ми вважаємо, що це може бути загрозою по відношенню до інших працівників та роботи системи взагалі. Ми хочемо вас ізолювати і провести певні спостереження.
Скраб спокійно дивилася на дівчину. Titanic теж дивилася на Скраб.

Рим 225
    Пульхерія  повільно поставила тацю на стіл. Тіана сиділа на ліжку, розчісуючи перед сном довге русяве волосся, що скручувалася у неслухняні кучері,  і це доставляло дівчині неабиякі незручності. Вона згадувала цей вечір, перед нею і досі стояв імператор Олександр. Мужній і вродливий. Вона уявляла його в бою на білому коні, у плащі, що розвивався за спиною, занісши короткий меч для удару по ворогові. Вона усміхнулася, а потім почула звук дверей, які хтось відчиняв. Обернулася і побачила Клавдію. Але вона не відповіла на усмішку дівчини.
Доню, я стурбована, - просто сказала вона.
  Клавдія  вже перебралася у домашню просту полотняну туніку, зачесала волосся по-домашньому, вибравши з нього прикраси, змила з обличчя косметику, але погляд її сяяв неабиякою тривогою.
Чим же? – спитала Тіана. Дівчина не почувала в собі ніякої вини.
Чим? Скажи- но мені, люба, як так вийшло, що ти ввійшла із саду під ручку з імператором Олександром?
Що? – непідробний подив дівчини трохи заспокоїв Клавдію, але вона усе ще пильно вдивлялася в її обличчя. Пульхерія  вийшла, передчуваючи складну розмову між донькою та матір;ю, вона тихо причинила за собою двері. Клавдія з дочкою залишилися сам на сам.
Доню, - продовжувала Клавдія, - це дуже небезпечно.
Імператор Олександр небезпечний? – стривожено спитала дівчина.
Ні, дитино, не імператор, - вона сумно дивилася на дочку. – А те, що він імператор.
Чому ж небезпечно? – теж сумно спитала дівчина.
Бо він тобі  не пара,- знову сказала Кладвія.
Не пара? – дівчина зніяковіла.
  Але потім схаменулася, хіба не про нього вона тільки –но мріяла, сидячи отут на цій канапі? Треба було віддати належне, Клавдія вгадала її стан безпомилково. Годі було сперечатися із очевидним.
Чому ж не пара? – нарешті, трохи оговтавшись спитала вона.
Тому, мила, - в голосі Клавдії чути було справжній смуток,-  що вже кілька сімей, які мають дочок, б;ються за його увагу. Більш могутніх і давніх, ніж наша.
Але Рим – місто, у якому усі громадяни рівні,- дівчина налила собі води у келих і відпила.
Рівні, - повторила за нею Клавдія, а потім взявши розчіску з її рук, почала повільно розчісувати її довгі коси. – Але це не завжди відповідає справжньому стану речей.
 Тепер Клавдія усміхалася.
Просто, Тіано, не думай про нього. У нього інша доля.
Доля? Ти говориш, як жерці з храму Аполона. Хіба християни вірять у долю?
Чшш…Доню, заради Бога, мовчи про це. Ніколи нікому не говори. Ми будемо ходити у храм Аполона і в інші храми на свята, щоб ніхто не запідозрив нас у тім, що ми християни.
Чи довго ж це триватиме? От і ти говориш: доля. А що воно таке?
Тай сказано ж : «Жодної волосини ви не можете зробити білою чи чорною…» На все Його воля.
  Це їй було зрозуміло, адже так казали і мандрівні апостоли, що приходили в Рим, і довго навчали на зібраннях. Вона зітхнула і кивнула Клавдії.
   Клавдія поклала розчіску на столик, лагідно погладила дівчину по голові, та, наказавши лягати у ліжко спати, пішла з кімнати.

Марс 2408
  Кімната була майже така сама, як і та, у якій з нею бесідували. Квадратна, з білими матовими стінами, з такими самими світильниками на стелі, з прозорим столиком та стільцем, але тут була капсула для сну і біла низька канапа.
  Ttitanik роззирнулася навколо. Їй стало зрозуміло, що її планують тут тримати кілька днів, раз помістили у кімнату з капсулою. Вона натисла на сенсорну панель, а потім у кімнаті чітко пролунав голос Ната.  Як завжди енергійно,  наче йшлося про черговий ремонт, він спитав:
Що там у тебе?
Що тут у мене? Я у кімнаті, вони мене ізолювали. Тут капсула, значить скоро не відпустять.
 Після паузи, під час якої вона почула віддалений голос Сари, яка, очевидно, щось у нього спитала, а потім знову прозвучав голос Ната:
Зараз я не можу тобі нічого сказати, адже я нічого не знаю. Ми бачили тільки, як тебе забрали. Кажеш, ізолювали?
Сказали, що для спостережень.
Звичайно, для спостережень. У тебе щось із життєвими показниками. Якби ти повідомила мені відразу, як це почало з тобою відбуватися… 
 Знову зависла пуза. Під час цього мовчання дівчина виразно почула відлуння, так наче канал був відкритий.
  «Нас підслуховують,» - промайнуло в голові, - «ну, звичайно, хіба могло бути інакше».
Нате, я нічого поганого не зробила, ти же знаєш. Завжди просто виконувала свою роботу. Хіба ці життєві показники мене підвели. Тиск, тахікардія…Хіба це злочин?
Це якийсь стрес, Titanik, вони будуть просто спостерігати за тобою, намагатимуться зрозуміти природу цього стресу. Це їх робота.
Що мені робити?
 Там по той бік щось заворушилося, а потім наступила тиша. Така буває тільки тоді, коли вимикають зв;язок. Titanic від досади спалахнула, відчуваючи, як щоки наливаються червоним. «Що зі мною, врешті?»- вона навіть подумки не могла збагнути, що з нею відбуватиметься далі. Вона тиснула на сенсорний екран смарт- браслета, але він не вмикався.
Мене відключили? – голосно задала вона питання. Вона знала, що у кімнаті вмонтована прихована система спостереження. Її чули, на неї  постійно дивилися спостережливі очі.

    Скраб  сиділа навпроти кількох сенсорних екранів, перед нею була кімната Titanic. Дівчина сиділа на кушетці, підтягнувши коліна до підборіддя.
   Потім вона стала пальцем малювати якісь малюнки на білій сенсорній стіні. Скраб відразу ж виводила ці малюнки на свої сенсорні екрани. Перед нею з;являлися дивні зображення: це була рослина, а потім –квітка, а потім – тварина…Скраб на мить замислилася, це їй щось нагадувало…На її особистих серверах було декілька заборонених файлів: земні книги і фільми. Вона дещо передивлялась, і зараз вона згадувала деякі образи із цих фільмів. Titanik малювала земні дерева і рослини. Скраб відразу переносила ці малюнки, супроводжувані власними коментарями та аналітичними висновками в інформаційний куб. Це їй знадобиться для подальших спостережень та досліджень. Схоже було на те, що Titanik була феноменом,  Це неабияк зацікавило Скраб.
  Сама Скраб була скоріше дослідницею, ніж службовцем. Їй постійно ставили у те, що вона переходить рамки дозволеного та зловживає повноваженнями, але вона вважала цих людей недалекими. Адже пильне спостереження могло дати багато цікавої інформації, а ретельна фіксація цієї інформації могла знадобитися для того, щоб покращити роботу системи. Система була найважливішим фактором, так завжди думала Скраб, бо від неї залежало життя усієї Колонії, тому відноситися до своїх обов;язків халатно було справжнім злочином. Не усі це розуміли. Деякі хотіли жити так,  наче у них не боліла голова щодо обмежених ресурсів, щодо проблем з енергією та водою. Це була або легкодухість, коли люди хотіли забутись за допомогою розваг, полегшити собі життя, не брати на себе відповідальності, перекласти її на інших, а потім нарікати на погану їжу чи комендантську годину, введену , і це було слушно, як думала Скраб, через проблеми з постачанням енергії. Тепер, сидячи перед цими екранами, вона передбачала іронію колег з приводу її панькання з цією Titanik. Вона знала, що вони скажуть: її можна просто ліквідувати, стерти інформацію про її існування, ніхто й не згадає. Але вона відчувала, що не все має бути так просто, адже проблеми, що з;явилися з цією дівчиною, могли уразити Систему. Треба було пересвідчитися, що загрози немає.

Рим 225
  Тіана вирішила спуститися у атріум. Їй хотілося подихати свіжим повітрям. Через наплив різних думок вона відчувала стиснення у грудях, їй було важко дихати, кров приливала до щік і голова починала йти обертом, а потім виникав біль. Вона думала, що це від браку свіжого повітря, світильники випалювали його, наповнюючи кімнату теплом, але й висушуючи з нього вологу, і наповняли специфічним запахом горілого олива.
   Накинувши на плечі накидку з м;якої вовни, дівчина всунула ноги у сандалії та тихенько прокрадаючись, вийшла з кімнати. Нікого не бажала зустріти, адже тоді прийшлося би довго відповідати на різноманітні питання. А відповідей поки що не було.
    Вона спустилася в атріум. Там було порожньо і зимно поночі. Лише біля вівтаря палав вогонь у бронзовому світильнику. вона присіла на дерев;яну лаву. Свіже повітря повертало їй упевненість та гарне самопочуття. Вона вдихала на повні груди, ковтаючи його, наче була спрагла свіжої води і наче пила її тепер з насолодою.
  Імператор Олександр справив на неї незабутнє враження. Ще й тепер вона відчувала мимолітний дотик його долоні. Але потім у пам;яті зринули слова Клавдії. Раптово у тиші їй вчулися якесь ледь вловиме човгання ніг по кам;яній долівці. У брамі, що вела у внутрішні покої, показалася Пульхерія у столі та теплій накидці. Вона була босоніж, а в руках тримала кухоль.
Дитино, чого не спиш? – очевидно була, що вона наче очікувала зустріти її тут. Дівчина не здивувалась, іноді їй здавалося, що Пульхерія ніколи не відпочиває, завжди вона була чимось зайнята та заклопотана, завжди займалася домашніми справами.
Скажи-но, Пульхеріє, ти же вільновідпущена?
Так, доню. – тихо проказала жінка. Вона присіла поруч на ту ж кам;яну лаву.
Чому ж не підеш від нас? Ти же вільна жінка, і документ батько тобі віддав би у будь-яку хвилину.
    Пульхерія усміхнулась. Вона не мала відповіді на це питання. Після того, Сервій, а за ним Клавдія та інші члени родини охрестилися, він дійсно відпустив своїх рабів. Це було два чи три літа тому назад. Він зібрав усіх у цьому атріумі, довго дивився їм пильно в очі, а потім сказав, що вчинки повинні відповідати словам. І якщо вже він шукає Слова та слави Божої, то не гідно йому мати рабів, бо усі люди рівні перед Богом.
    Вони тоді безпомилково серцем зрозуміли, про якого Бога говорить Сервій. Багато з них так само ходили на зібрання, іноді вони зустрічали там Сервія і Клавдію у простому полотняному одязі, наче й вони були так само прості. Пульхерія була серед тих, кому Сервій дарував волю. Вона тоді була вражена, адже кільки пам;ятала себе, завжди жила при їхньому домі, ще при батьках Сервія. Вона не знала, куди могла піти. Хоча вона й ніколи не була білоручкою, навпаки була працьовитою та вміла багато, що робити: ткати, шити, гаптувати, готувати їжу, могла набивати ковдри та підстилки на ліжка, могла гаптувати бісером та перлами, могла робити прикраси своїми руками. А Сервій пропонував їй немало грошей, щоб вона відкрила лавку чи купила собі будиночок десь у провінції. Вона могла навчитися обробляти землю та піклуватися про городину, завести собі мале телятко чи овець. Але вона відмовилася, сказала, що навіть вільною хоче допомагати їх родині. А за нею багато хто лишився. Сервій був їм удячний, бо якщо б багатий та знаменитий на весь Рим консул залишився би без слуг чи рабів, це викликало би підозру. Багато, хто в Сенаті тільки чекав на таку помилку.
  Але люди любили Сервія за доброту та щедрість. Вирішили йому допомогти. Як це можна пояснити цікавій дитині, що тільки-но починає жити? Пульхерія подивилася на Тіану. У нічній темряві її обличчя було ледь освітлене від вогню, що палав на вівтарі, язики цього полум;я витанцьовували дивний танок, надаючи обличчю глибоко та хвилюючого виразу. В глибині очей спалахували та згасали блискавки та жаринки.
Ми залишилися, щоб допомогти твоєму батькові. Бо він обрав не простий шлях. Вона довго дивилася у нічну пітьму, а Тіана, замислившись про своє, не посміла порушити тишу.

 
Марс 2408
   Вона раптово розплющила очі. Щось було не так. Її грудну клітину буквально розривало ізсередини. Titanic судомно ковтнула повітря. Воно було розріджене, з таким запахом, наче у ньому було розчинене щось їдке. Очі сльозилися,  а слизові оболонки носа просто пеком пекло. Горло так само пекло. Але найдивнішим виявилося те, що вона не могла поворухнути ні рукою , ні ногою.
   Проте, одна ясна думка пронизала її свідомість: «У капсулу пустили якийсь газ…» Але потім вона отямилася: «Ні, не може бути…Навіщо їм це? Я цінний об;єкт дослідження…»
  Через силу, ковтнувши біль разом із гіркою слиною, вона усе ж таки дотягнулася до панелі та натиснула знак: «Відкрити». Коли ж прозора сфера капсули клацнувши, повільно подалася, утворивши між корпусом та кришкою вузеньку смужку, дівчина відчула, я к у неї увірвався потік свіжого повітря і почала помалу відсапуватися. Через деякий час, коли запаморочення та гіркий присмак у роті почали минати, а повітря вистачило, щоб відновити природній процес дихання, дівчина штовхнула кришку над собою і повільно вибралася з капсули.
  Вона стояла посередині кімнати. Зовні усе залишалося на своїх місцях: стіл, стілець, канапа , на якій вона вчора так і просиділа, поки падаючи від утоми, влізла в капсулу. Все це вона пригадала безпомилково, але відчувала, що всередині неї вирує лють.
Ви там що подуріли?
 Звук її крику якось відразу впав униз, їй на голову, але вона знала, що її почули. Через мить до кімнати увійшов чоловік у тому ж латексному костюмі. Вона не знала, чи був це один із тих, з якими вона вчора вже мала бесіду, бо складно було ідентифікувати ці типові риси обличчя працівників Центру підтримки. «Чи вони їх спеціально так добирають?..»- мимоволі устигла подумати дівчина, але у наступний момент спрямувала свою лють на того, хто увійшов.
Хочете мене вбити? – знову голосно крикнула вона.
   Той якийсь момент дивився на неї вивчально та якось відсторонено, але потім усе ж таки відповів, повільно і чітко вимовляючи слова:
Не думайте такого. Це по-дитячому глупо.
По дитячому? Глупо? – перепитала дівчина. – Та я ж майже задихалася там! А ви сиділи і спостерігали! Я знаю, що ви все бачили!
 Емоції хлюпали через край, і вона вже не вміла їх спинити. Чоловік вдивлявся в неї усе пильніше та з більшою зацікавленістю, наче на цікаву тваринку.
Та що ви собі думаєте?
Що? Ми? Собі ? Думаємо?
   Останнє речення прозвучало саме з такою інтонацією. Він вимовляв слова роздільно, викарбовуючи їх так, наче насправді думав про дещо інше. Насправді він просто пильно за нею спостерігав. Titanic зрозуміла це у наступну мить,  і заставила себе трохи вгамуватися.
Ну, то що?
Що? Та нічого…Нічого…Заспокойся, будь ласка. Ніхто не хотів тобі зашкодити.
    Потім чоловік пройшов у кімнату і присів на прозорий стілець. Він склав руки на грудях і головою кивнув у бік канапи, запрошуючи її сідати. Дівчина обурено повела плечима.
Ні,  не хочу…
То стій, якщо хочеш. Проте я поставлю тобі кілька запитань.
А якщо я не стану відповідати? – Titanic з викликом подивилася йому у вічі. Він повернув погляд такий же твердий і рішучий.
А це ще цікавіше…- простягнув повільно, ніби сам до себе. А потім додав, вже звертаючись до дівчини, - станеш. Наразі, у тебе немає іншого вибору. У твоїх інтересах співпрацювати з нами.
Чому мене тут тримають? – натомість просто спитала Titanik.
Ти – нетипова. – коротко відповів він. – Ми просто спостерігаємо.
Нетипова? Хіба я у цьому винна?
Ніхто тебе ні у чому не звинувачує. Просто ця не типовість може  виявитися неодноразовою.
Що? Неодноразовою? Що ви маєте на увазі?
Я маю на увазі те, що подібні явища чи процеси можуть виникнути і надалі з іншими працівниками. Ми повинні знати, з чим маємо справу.
Тобто, я ніби піддослідний кролик? – тихо спитала дівчина.
Кролик? Ти коли-небудь бачила земних тварин?  Може, ви коли-небудь мали доступ до заборонених файлів?
Дівчина не вагалася жодної миті:
Ні, ніколи…
То звідки ці дивні порівняння?
Не знаю, просто спливають у пам;яті.
Пам;ять…- чоловік  простягнув це замислено, ніби подумки щось занотовував. Потім він встав і пішов, коротко кинувши в останню мить.
Зараз тобі принесуть сніданок. Стандартний.
Після того чоловік встав зі стільця і пішов.

Рим 225
      Ранком Тіана прокинулася у доброму настрої.  Вона мала сьогодні зайнятися деякими благодійними справами у громадській лікарні. Вона убралась у просту полотняну туніку, надягла пояс високо, повісила на нього гаманець з дрібною срібною монетою, взула сандалії.
    Вільновідпущений Горге вже стояв  за дверима, очікуючи на неї. Він скрізь супроводжував дівчину, і вона вже звикла до його постійної беззвучної присутності. Зараз він тримав у руках кілька чистих рушників та простирадел, які вони збиралися віднести у лікарню. Крім того, Горге тримав у руках бойову пращу, у якій носив різні речі, зраз там було кілька пляшок з олією.
  Тіана рішуче ступила за поріг, Горге радісно усміхнувся їй на зустріч. Йому було вже немало літ, сивина на скронях промовляла сама за себе. Він устиг сходити в кілька походів на північ ще з дідом Тіани, у домі його поважали, бо був він мудрий і розсудливий. А ще він один із усіх бувших рабів, тепер вільновідпущених, був грамотним. Він умів читати грецьке письмо і римське теж. Де він цьому навчився, ніколи не розказував. А ще вмів складати і віднімати цифри. Знався на травах та ліках, умів сам робити прості операції, міг допомогти з зубним болем, вмів заліковувати рани, отримані у бою. Мабуть, через це Горге із задоволенням ходив з Тіаною допомагати в громадську лікарню. Почував там себе комфортно і вільно.
    Разом з Горге вони вийшли в атріум. Пульхерія поралась біля вівтаря, вичищаючи світильники від нагорілого лою, прибираючи несвіжі квіти, підкладаючи свіжі букети троянд та левкоїв. Вона обернулася на звук кроків.
Вже йдете? – коротко спитала вона.
Вже, - також коротко відповіла Тіана.
Мені потрібні прянощі до столу, може купиш дорогою, - вона зверталася до Горге. Той мовчки кивнув у відповідь.
 Але  то буде вже увечері, коли ми повернемося, - зауважив він, і подивився на Тіану. Вона  знизала плечима.
Та добре, - Пульхерія зважила, що Горге має рацію. – Йдіть собі. Я попрошу когось іншого.
     Ступивши на мощену римську вулицю, Тіана зважила свої кроки таким чином, щоби якнайменше наступати на проміжки між грубезними кам;яними брилами, бо тоді було боляче і можна було втратити рівновагу й упасти чи забити пальці. Вона намагалася ступати обережно, переступаючи з каменя на камінь. Вона йшла, опустивши голову вниз, при цьому намагаючись обминути зустрічних перехожих, за нею так само ступав Горге.
   Іноді вона ловила поглядом декого зі знайомих дівчат із сусідніх будинків, проте, не любила зупинятися та пліткувати на вулиці, тому , махнувши рукою, усміхнувшись, спішила собі. Вона не бачила того, що відбувалося далі, ніж під її ногами, та й не прагла того. Йшла своєю дорогою, бо знала, куди йде, знала, навіщо.
  Та раптово вона відчула, що світ наче змінився: чи то потемнішав, чи то на сонце набігла хмарина, вона підняла голову і обімліла - над нею височіла фігура вершника. Вулиця з усією її метушнею наче провалилася крізь простір і час, і мить наче зупинилася для Тіани. Серцем відчула, хто був той вершник, але голос його вчула лише через кілька митей.
Куди ж поспішає така гарна пані та ще й зранку? – імператор Олександр, очевидно, був у гарному настрої. Вона побачила білого коня, який нетерпеливо косив на неї оком та перебирав тонкими сильними ногами. Імператор повільно зліз з нього, щоб поговорити з дівчиною. Тіана , усміхнена та простосердна, стояла посеред вулиці, навпроти стояв імператор Риму Олександр Север, тримаючи за узду коня, позаду нього зупинилися та спішилися кілька вершників – охорона та кілька воєначальників.  Рух на вулиці зупинився: усі перехожі, сусіди та  торгівці спостерігали цю подію.  А потім сталося щось неймовірне: імператор підсадив дівчину на свого коня, потім скочивши, сів позад неї, кортеж розвернувся і рушив у бік протилежний тому, куди прямували спочатку.
   Спантеличений Горге подивився услід імператорському виїзду та повільно пішов до римської громадської лікарні.

  Марс 2408
  Скраб була обурена, проте тримала себе в руках. Її обличчя , як завжди, не виражало нічого, але голос дзвенів, наче метал:
Чому ви вирішили провести цей небезпечний експеримент без мене?
Вибачте, Скраб, був час вашого відпочинку, чи могли б ми вас непокоїти? 
        Він іронічно усміхався. Це вже було нестерпно.
Що ви собі дозволяєте? – нарешті спитала вона.
Ми перевіряли іі інстинкти самозбереження. Ви же знаєте, як це важливо. Ці…е..особини…не зовсім повноцінні. Це стандартна перевірка. Вона може відмовитися від їжі чи втратити волю до життя.
   Скраб знала, що Стах має рацію. Це була стандартна перевірка. Вона не мала ніяких підстав звинувачувати його у непрофесійній поведінці. Навпаки, він виявив аж надто поспішливу професійну рішучість. Вона пильно дивилася  Стахові у вічі.
То що ви виявили? – нарешті видобула вона з себе.
 Стах розслабився. Вони сиділи у кімнаті для спостережень. Перед ними блимали екрани. На екранах було видно кімнату Titanik. Дівчина лежала на канапі, закривши очі, зчепивши руки на грудях.
З інстинктами усе гаразд. Вона живуча. Вона прийняла рішення швидко і знайшла вихід із ситуації. Не дурна дівчинка ваша підопічна.
 Скраб теж трохи заспокоїлась. Якби Titanik виявила хоч найменшу слабкість, хоч трохи затрималась би із рішенням, що врятувало її життя, ніхто би і пальцем не ворухнув, щоб виправити  ситуацію. А так можна було сподіватися на те, що у неї є певний час для спостережень.
Вона цікавий об;єкт, - твердо вимовила Скраб.
Схоже на те, що ви її захищаєте?
   Стах знову чи то іронізував, чи так перевіряв її щодо того, чи можна буде це коли-небудь використати проти неї. На цей раз Скраб усміхнулась майже тепло.
Не зовсім, - відповіла вона. – але, зважте, Колонія подбала про її освіту, дала професійні навички. Її послужний список бездоганний, а досвід цінний.
Усе це зрозуміло. Але ж із нею щось скоїлося. Адже її біологічні показники виявили певні порушення. Щось  не так. 
    Скраб задумливо дивилася на Стаха. «Добре, що з тобою поки що все так. Але коли-небудь твої життєві показники зіпсуються…» Проте, вголос вона цього не сказала.
Просто треба розібратися. – Скраб вже остаточно заспокоїлася. Він не володів ситуацією. Він провів один стандартний експеримент. Дівчина залишилась жива. Тепер вона, Скраб,  знатиме, що робити.
 
 
     Командор був у своєму кабінеті. Вона трохи зачекала, проте коли на її смарт- браслеті засвітився сигнал, двері від;їхали убік, впускаючи її всередину.
   У кабінеті грала музика. Скраб вже чула музику, тому не здивувалась. Усередині неї відразу пішли  хвилі, наче ця музика зазвучала у ній самій. Їм було заборонено слухати музику, так само, як був заборонений доступ до інших земних файлів. Командор стояв обличчям до вікна. Вікон теж на їхньому рівні не було. А тут було панорамне вікно, крізь яке проглядала безкінечна, аж до самого небокраю, червона марсіанська пустеля. Подеколи посеред неї височіло нагромадження червонястих і брудно-брунатних скель та уламків. Небо теж було брунатного кольору. Більше там за вікном не було нічого. Пустеля. Червона безгомінна порожнеча.
  Командор нарешті обернувся.

Рим 225
   Біля громадської лікарні Риму зібрався натовп цікавих, з самої лікарні вийшло кілька лікарів. Адже не кожного дня до них  потрапляє сам імператор Риму.
   Він спочатку повільно зліз з коня сам, а потім допоміг дівчині, подавши їй руку. Вона скочила якось незграбно й трохи забила ногу об гострий камінець, що нагодився прямо отут майже посередині дороги. Кортеж теж зупинився , але на це раз супроводжуючі імператора не стали спішуватися зі своїх коней.
  Патроном лікарні був старий Апул. Тепер він стояв серед натовпу, вітаючи імператора.
Домінусе, ми не чекали на візит. Але дуже раді вітати великого імператора Риму. Натовп радісно загукав. З вікон нижніх поверхів визирали хворі, переважно могутні бородані, яких звозили з будівельних римських майданчиків. Породіллі та прості робітниці знаходилися на верхніх поверхах лікарні. На ганку також стояли люди: дівчата-рабині у простих туніках, деякі хворі, рани яких зажили і вони могли виходити на вулицю, щоб  подихати пилом римських вулиць.
     Імператор Олександр обдивився натовп, усміхнувся та підняв руку у привітальному жесті.
   Натовп сколихнувся та загув ще голосніше. З навколишніх будинків вже визирали поважні римські матрони, їхні доньки та сини, їхні домашні робітниці, радісно плескали у долоні, вітаючи свого імператора.
   Тіана розгубилася, адже вона відчувала себе винною у цьому сум;ятті. Але потім збагнула, що нікому й діла немає ні до неї, ні до її почуттів, тільки він викликав ці почуття і радісне піднесення. Вона трохи заспокоїлась і стояла, усміхаючись.
  Імператор потис руки Апулу, сказав кілька привітальних слів, потім відразу скочив на свого коня і востаннє кивнув Тіані. У наступний момент за кортежем вже повільно осідав римський пил на віковічний римський камінь, яким було вимощене місто.
  Натовп поступово розходився, з відкритих вікон навколишніх будинків вже доносилися окрики та ляпаси, яким господарі відганяли від вікон служниць та рабинь, а Тіана усе стояла перед ганком лікарні. Апул вже давно пішов усередину, за ним потяглися усі інші. Біля Тіани залишився Горге. Він стояв поруч,  руки вже були порожні, значить ношу свою він вже віддав.
Ти вже говорив з Апулом?
Говорив, - відповів він.
Це ти сказав, що я поїхала з імператором?
Він спитав, я відповів…Вони усі пішли на вулицю, чекати…То що ж тут такого?
Нічого...
Тіана мовчки пішла у лікарню.
    Цілий день, не піднімаючи голови, вона працювала, допомагаючи Апулу та іншим лікарям. Вона перев;язувала рани, зламані кінцівки, подавала їжу і воду, перестилала ліжка. Іноді її просто просили посидіти й розважити когось, хто важко переносив біль чи самотність. Коли ж за вікнами потемніло, а служниці почали запалювати світильники у залах з хворими, вона відчула, як хтось обережно торкається її плеча. Це був Апул.
Доню, вечір вже настав. Тобі вже час повертатись додому.
    Голос його був тихий, а в очах стояв сум. Він постійно був дуже заклопотаний лікарнею та хворими людьми, а це були переважно прості люди, а іноді він брав і рабів, якщо, звичайно, хтось готовий був їх тут годувати та споряджати усім необхідним. Лікарня була громадська, коштів завжди не вистачало.  Вона кивнула головою, збагнувши, що Горге давно вже чекає на неї, сидячі на лаві біля виходу з лікарні.  Дівчина ще раз кивнула головою. Але спочатку підійшла до мармурової чаші, у яку повільно спадали краплі з глиняної рурки, що стирчала прямо зі стіни. Вона ретельно вимила руки і обтерла рушником.

Марс 24о8
     Командор був людиною владною та суворою. Він скоріше був політиком, ніж адміністратором, але адміністративні обов;язки виконував блискуче. Хоча й полюбляв земні речі: музику, картини, книги – він міг собі це дозволити за своєю  посадою та рівнем повноважень. Проте був безжалісним до порушень, рішення приймав швидко і ніколи не дозволяв їх обговорювати. Від нього залежали людські життя, тому треба було бути свідомим та відповідальним. Скраб він знав кілька років, знав її характер та звички. Знав, що вона завжди діяла чітко та ніколи не помилялась. Він довіряв їй.
   На цей раз він був трохи здивований, бо Скраб сама наполягла на зустрічі. Це було нетипово для їх, хоча й суто ділових стосунків, але усе ж таки зігрітих дружнім теплом взаєморозуміння.
То що там за справа така термінова?
    Його видовжене обличчя з трохи впалими, але чисто голеними щоками, з яскраво - синіми очима під рівними сивими бровами виражало зараз зацікавлення. Вираз губ нагадував щось на кшталт усмішки, але  було очевидно, що він чекав. Скраб вдихнула повітря і сказала:
Командоре, скажіть мені чи можна усунути Стаха від роботи з Titanik?
  Командор посерйознішав. Це було не просто. Стах був досвідчений і грамотний працівник. Усунути його було можна, але це викликало би певне зацікавлення з його боку. Він точно бажатиме знати причину.
Є серйозні підстави?
Скраб внутрішньо зібралась.
Він провів небезпечний експеримент не погодивши зі мною свої дії.
Чув про це. Бачив файли. Знаю про вашу розмову.
 Скраб запитально дивилася на Командора. Той замислено дивився в інформаційний куб, ніби щось зважуючи усередині себе.
Зацікавила ця дівчина?
Отож бо, ви кажете: дівчина. А він називає її організмом або особиною.
       Командор знизав плечима. Скраб розуміла, що цього було замало. Стах вимагатиме пояснень.
Ти знаєш, що клонів створили для технічних цілей.  У багатьох мешканців Колонії ставлення до них…- він запнувся на якусь мить. Скраб продовжила за нього речення:
Упереджене. Називатимемо речі своїми іменами.
  Командор подивився на неї запитально.
Я продивився матеріали і розумію, що ти маєш на увазі. Схоже на те, що вона бачить сни, почала малювати земні речі…
Ті, які ніколи не бачила реально.
Ти впевнена? А, може, бачила?
Виключено. Я провела бесіди з усім її оточенням. Ніхто з них сам не мав доступу до земних файлів.
Припини, Скраб. Клони – високоосвічені техніки. А вона працювала з програмним забезпеченням.
Тільки у тих секторах, що відповідають за життєзабезпечення Колонії. Вони не мали доступу до інформаційних секторів.
Що ж, Скраб, я зрозумів твоє занепокоєння. Стаха поки що усунути не можу, не бачу серйозних підстав. Але знаю декілька людей, яких це може насторожити щодо твоєї роботи з цією Titanik. Так що прийдеться потерпіти його…
Нестерпну зверхність? – наступної миті Скраб подякувала, розвернулася та пішла. 

 
Марс 2408
   Скраб сиділа у своєму кабінеті, вивчаючи ті малюнки, що зберегла під час спостереження за Titanik. Раптово пролунав сигнал на її смарт-браслеті, вона кинула швидкий погляд – то було прохання про прийом. Вона натисла на сенсорний екран, двері від;їхали убік, пропускаючи її незінну помічницю Оллі. Це була мила дівчина, завжди така акуратна та пунктуальна. Ніколи вона не виходила за рамки своїх обов;язків, говорила тихо і повільно, твердо карбуючи кожне слово. Їнформація, яку вона надавала завжди була в ідеальному порядку, і Скраб була абсолютно нею задоволена. Проте, в цей раз на обличчі Оллі було написане вкрай збентежений вираз, наче вона не знала що  робити. Скраб запитально подивилася. Оллі знизала плечима:
Ця дівчина – Titanik- ви наказали слідкувати за моніторами, - Скраб кивнула,- вона…голосно кричить і вимагає , щоб хтось прийшов і ще просить когось покликати..якогось Нета.
 Скраб знову розуміючи кивнула головою:
Я знаю його. Це її керівник. Головний Технік з двадцятого рівня. Мабуть, хоче поговорити з ним. Я піду до неї.
  Скрб піднялася з-за столу, обійшла його, Оллі увесь цей час терпляче чекала. Потім вони вийшли з кабінету і попростували довгим коридором, що висвічував якимись химерними люмінесцентними барвами, переливаючись при кожному їхньому кроці. Вони не знали, що таке веселка, бо якби знали, то відчули би себе саме всередині цього гарного природнього явища.
    Titanic галасувала досить брутально, при цьому вона почала молотити кулачками у білі двері.  Скраб кілька хвилин мовчки без усілякого виразу спостерігала цю картину з екрану, чомусь зволікаючи відкривати ці двері. Але потім усе ж таки легенько торкнулася дверей, ті відкрилися. Від несподіванки Titanik відсахнулася від Скраб, бо вони опинилися просто ніс у ніс. Обличчя Скраб залишилося незворушним. Titanik стояла навпрти неї, нахмуривши брови, усім своїм єством виражаючи гнів та обурення.
Пройти можна, - спитала Скраб.
 Titanik відійшла у бік, впускаючи жінку. Та пройшла всередину кімнати і зупинилася, ошелешено роздивляючись навкруги:
Що це таке? –тільки й зуміла вимовити вона- усі сенсорні панелі від долівки до стелі були розписані якимись дивними знаками, схожими на  давнє земне письмо.
Скраб повернулася і пильно подивилася на дівчину.
Я не знаю! – запально відповіла та. – Я хочу поговорити з Головним Техніком – Натаніелем !!! 
Це я зрозуміла. Мені Оллі сказала. Але що це усе означає?
Не буду говорити ні з ким, крім нього!
  Після цих слів Titanik склала руки на грудях  і замовчала. З викликом вона вдивлялась у обличчя Скраб, уся її постава, навіть вираз очей, навіть короткий іжак світлого волосся говорила за те, що вона упевнена у тому, що тільки но сказла.
  Скраб поморщилась:
Можете говорити зі мною.
Ні, - дівчина уперто підняла підборіддя. – Поклич Ната.
Немає нічого між нами, що не могла би вирішити я. Ти тепер не у його компетенції. А у моїй.
Мені все одно, справа не у компетенції, а в довірі. Я хочу поговорити саме з ним, бо звикла йому довіряти. Ви мене замкнули, ніхто мені нічого не каже, просто спостерігаєте. Що зі мною?
Titanik красномовно показала рукою на написи на стінах. Скраб кивнула головою- на даний момент вона не могла відповісти на це питання.
То, може, це й не у твоїй компетенції? Тепер звідки ти знаєш?

Рим 225
  Клавдія увійшла у кімнату ранком наступного дня. Тіана вже покинулася, вона була одягнена у просту туніку і, сидячі на канапі з золоченими тендітними ніжками, розчісувала довге русяве волосся. Воно струмувало, немов золотий водоспад. Клавдія взяла з рук дівчини розчіску і почала плести довгу косу. Очі її жевріли тривогою:
Тіано, доню, розкажи мені, що вчора сталося?
Нічого, усе було,я к завжди, - тихо відповіла дівчина. Вона розуміла, про що хоче поговорити з нею Клавдія,проте не дуже хотіла розпочинати ранок з такої непевної розмови.
Я хочу тобі сказати, що все знаю. Мало того, увесь Рим гуде, наче бджолиний вулик.
Клавдіє, - Тіана обернула до матері своє личко, - Я не розумію, у чому мене звинувачують, чому ти стривожена. Нічого не трапилося!
Імператор…- почала було Клавдія, але дівчина не дала їй договорити.
Клавдіє,  я думала цю ніч, майже не заснула. Ти маєш рацію, звичайно…Годі мріяти, я знаю, що він мені не пара. Ми-інші. Я вже не мале дитя, щоб усе зрозуміти та дійти до усього своїм розумом. Ми- християни, а він …
Тихо! Про це не говорять уголос. Але це правда. Твій батько охрестився кілька років тому назад. Я пішла за ним, бо він мій чоловік, а потім увесь наш дім зі слугами та рабами, тепер вільновідпущеними людьми. Вони продовжують нам служити, щоб не наразити на небезпеку.
Кажуть, що імператор Олександр терпимий до християн…- тихо промовила дівчина.
Терпимий…Але ще є римський Сенат, ще є багаті і могутні сім;ї у Римі. Іноді могутніші за самого імператора. Це – політика, Тіано. Справа не у ньому.
   Дівчина похнюпила голову. Ті кілька миттєвостей, що вона була поруч із ним, відчуваючи скоріше серцем, ніж розумом його незбагнену притягальну силу, тепер далися взнаки – вона раптово відчула, як всередині неї розливається холодна калюжа туги за чимось нездійсненим.  Клавдія поклала свою руку їй на голову  і з натиском промовила:
Забудь його, Тіано. Назавжди. Спробуй.
Я забуду. – так само тихо відповіла дівчина.
   Клавдія кивнула головою.
Я знаю, що ти у мене розумна дівчина.
   Клавдія встала та пішла, залишивши по собі аромат якихось трав і сумніви, що оселилися у душі Тіани. Хіба кохання можна виміряти політикою? Та й що це таке? Та хіба у неї хтось спитає?
   Вона підійшла до вікна та визирнула у садок. У них був не такий великий та розкішний сад, як при імператорському палаці. Та й не було у ньому кліток з екзотичними птахами та звірами, але був він дуже затишний, сповнений  золотого сонячного світла вдень та посріблений місяцем уночі. Під ї вікном шумів невеликий фонтан у вигляді богині, що тримала у руці амфору, з якої лився срібний струмінь, падаючи у білу мармурову чашу. Дівчина могла годинами вдивлятися у воду, занурюючись у власний внутрішній світ. Над фонтаном розрісся старий  каштан. Його коріння, сплетене-переплетене, товсте , наче канати, які вона колись бачила на кораблях у порту, давно підняло вже плитку з кераміки, яким було викладено доріжку навколо будинку, і в проміжки уламків вже встигло прорости якесь дике бадилля з дрібними фіолетовими суцвіттями. А лапаті та величезні п;ятірні його листків тягнулися , наче прагнули вхопити тебе. На одній з товстезних гілок хиталася невелика гойдалка, що її зробив Сервій для неї, коли вона ще була малим дитям.

Марс 2408
Вона вимагає побачення з Натаніелем. Це Головний Технік з двадцятого.
  Її саму здивувало, як глухо відлунює її голос, трохи змінений цифровими фільтрами. Командор мовчав у своєму кабінеті. Потім Скраб почула неголосне зітхання.
То ж поклич його, хай поговорять. Не бачу у цьому проблеми. Якщо вона йому довіряє, - Скраб зрозуміла, що Командор посміхається. Як вона це відчула, вона не знала, але наче побачила його перед собою якимсь шостим чуттям. Усміхнулася й собі. Невільно. А потім сама подивована ще якийсь момент відчувала, як ця посмішка, вже щезнувши, побувши лише мить на її обличчі, встигла змінити щось у ній, наче всередині сипонуло снопом яскравої веселки.
Я й сама так думала: чому ні? Хай побачаться.
   У кабінеті Командора стояла тиша, яка буває тоді, коли на душі в людини спокій.
Хай по цьому, - перекинь мені на інфокуб ці тексти зі стін. – почула вона твердий глибокий голос Командора. – Цікаво усе ж таки подивитись.
У вас є якісь гіпотези, Командоре? Може, поділетесь?
Зачепило, що вона сказала щодо твоєї компетенції? – спитав Командор.
Ні, - Скраб відповіла чесно, бо звикла визнавати правду навіть перед собою. – Не те щоб зачепило, але я відчула, що …мого досвіду на це не стане.
У тому то й справа, що  не тільки твого. Може, й мого не стане…- Командор розважливо цідив слова, і Скраб зрозуміла, що він на цей раз особисто зацікавився ситуацією з цією дівчиною. – Я подивлюся, що тут можна зробити. Можливо, прийдеться скликати вчену Раду.
  Скраб поморщилася. Командор, наче відчув на відстані її вагання й знову усміхнувся.
Ти не хочеш, бо тоді дівчину у тебе відберуть.
Я не хочу, тому що вчені відносяться до клонів так само упереджено, як…- вона на мить замовчала, але Командор безпомилково вгадав те ім;я, яке крутилося у Скраб на язиці.
Як Стах…- продовжив він її думку.
Так…- змушена була визнати Скраб.
Не варто з ним сваритися, - зауважив Командор. – Він має  авторитет у певних колах. Його думка дещо важить. Спробуй навернути його на вій бік. Поговори якось делікатно.
   Скраб кивнула головою, а потім зрозуміла, що Командор навряд чи побачив цей жест.в  наступний момент Командор відімкнув голосовий зв;язок. Скраб натиснула кілька значків на сенсорній панелі, перед нею на екрані з;явився інтерфейс для пропуску на інформаційний рівень двадцятого. Вона набрала потрібну ідентифікаційну адресу і відправила голосове повідомлення Натанієлю.
  Через кілька хвилин вона отримала повідомлення про те, що Головний Технік піднімається ліфтом. Вона встала з-за столу та пішла його зустрічати.

  Нат рідко піднімався вище двадцятого рівня. На цей раз його зняли з пульту управління, бо була саме його зміна. Він не здивувався, просто викликав на підміну свого помічника, передав йому справи та попростував до ліфта. Повідомлення не містило ніяких натяків на мету цього неочікуваного виклику, проте інтуїція підказувала Нату, що мова піде про Titanik. Звідкись з підсвідомості піднімалася  хвиля радості, яку він,у тім, прагнув стримати будь-що, щоб не привернути уваги до свого стану.
  Коли ж двері ліфта від;іхали убік, він побачив перед собою високу жіночу фігуру у латексному костюмі та акуратним чорним каре.  На її обличчі не було написано жодного виразу, але погляд світився розумінням. Нат не встиг відкрити рота для привітання, як жінка розвернулася пішла вперед, кивнувши йому головою. Він ступив за нею у дивний люмінесцентний коридор.
  «У нас там метал і мастило, а тут енергоматерія…» Встиг подумати Нат, роздивляючись навколо себе. На двадцятому усе було зрозумілим: там ляскало залізо, гуділи двигуни та мотори, шуміли гігантські кулери, фільтруючи повітря, двигтіли величезні поршні, піднімаючи та відкачуючи воду. А тут було тихо й порожньо, наче усе вимерло. Тут світло стікало зі стелі, наче було рідким, переливаючись різними кольорами, а двері були прозорі та легкі,  беззвучно вони відсувалися убік, пропускаючи їх, наче невидимі шлюзи.  Нат йшов за жінкою, нарешті пригадуючи її. Це була та сама жінка, що приходила тоді за Titanik. Але тоді вона була не сама.
    




Рим 225

    На цей раз зібрання було не таким багатолюдним, як зазвичай. У невеликій печері у давніх римських катакомбах за межею міста сиділо кілька десятків людей,  вони були одягнені просто, проте були серед них люди різних прошарків. Тут були кремезні бородані – ремісники, були жінки з головою закутані у довгі столи, були молоді хлопці та дівчата. Усі сиділи на різних ослінчиках, примостившись де хто зміг, деякі прямо на теплій утрамбованій земляній підлозі. Скрізь горіли світильники у мідних тацях, вони струменіли тонкими цівками диму, зігріваючи повітря у печері та випалюючи кисень. Від того було трохи задушно, іноді хтось починав тихенько кашляти, але інші не зважали, вслухаючись у тихі слова промовця.
  Це був чоловік середніх років з сивими скронями та бородою, що закривала пів обличчя. Проте його яскраво сині очі горіли молодо і завзято, говорив він тихо, але в голосі його і словах вчувалися упевненість і натхнення.
  Тіана любила слухати божі слова. Вони часто слухали читання  зі старовинних текстів, у яких розповідалося про дивного Божого сина, що умів творити дива, вчив любові та помер за усіх на хресті, звільнивши їх душі від гріхів. Усі апостоли говорили про те, що тепер всі вільні і рівні перед Богом, що їм потрібно тільки любити Бога і одне одного. Це була проста істина, яка робила щасливими цих людей. Їх суворі обличчя світлішали. Там, у Римі кожен з них був громадянином, служив імператорові, був воїном чи писарем, чи рахівником у громадських коморах, чи лікарем, чи майстром на будівельному майданчику, будуючи ще один храм на честь римських богів, але тут вони усі ставали братами і сестрами. Це сповняло їх серця надією та зм;якшувало усвідомлення того, що вони живуть у суворому і жорстокому світі, що не прощає помилок, що тільки чекає на слабкість і тоді просто відкине тебе геть з уторованого шляху, а на твоє місце прийдуть десятки інших, молодих завзятих. Проте ця надія сповняла усе більше й більше сердець у великому Римі, тихі слова молитви прихиляли до себе усе більше й більше людей. Вони приходили у пошуках втіхи та єднання з такими самими утомленими від тісноти та галасу столиці величезної ворохобної імперії.
  Тіана бачила перед собою обличчя Сервія та Клавдії, вони були сповнені якоїсь прихованої печалі, але що то була за печаль, дівчина не пізнала. Сервій завжди уважно слухав божі слова, потім, після зібрання, після того, як тихо і непомітно усі починали розходитися, він міг ще довгі хвилі тихо перемовлятися з учителями, що розповідали новини зі всіх куточків імперії, про те, що ніколи не почув би на Форумі від своїх численних соратників. Тіана знала про таємну бібліотеку з текстами, писаними грецьким письмом, в яких розповідалося про Божого сина та його життя. Іноді Сервій збирав усіх в атріумі та читав, ретельно перекладаючи їм грецькі слова зрозумілою мовою.

Марс 2408
Нат опинився перед прозорими дверима. За ними він побачив канапу, на ній сиділа Тітанік у позі лотоса.
Нат запитливо подивився на жінку.
Скраб стояла тут же поряд з інфокубом на готові. Вона просто знизала плечима, потім лаконічно натиснула якусь сенсорну панель і Тітанік озирнулась на двері.
Мабуть, звичайно, двері з її боку були непроникні, але зараз Тітанік могла бачити його стурбоване обличчя.
Вона підбігла до дверей і притислась до них руками та лобом.
Нат ще раз подивився на жінку, кивнувши на двері
Ні, говоріть так, - коротко промовила Скраб .
Так не дуже зручно, - відповів Нат.
Звичайно, ми дуже стурбовані вашою зручністю, - саркастично помітила Скраб, хитнувши каре.
А ми , ви подумайте, вашою - дуже стурбовані, - погляд Ната був твердим, у ньому не було навіть тіні усмішки.
Скраб перевела подих і уважніше подивилась на цього чоловіка. У нього було втомлене , але мужнє і вольове обличчя, разом з тим, якась печаль проглядась у його рисах. Скраб кивнула на смарт- браслет. На цей раз Нат насмішливо усміхнувшись підніс руку з браслетом прямо до носа жінки.
Скраб побачила рівний рядочок зелених цифр: з показниками було все гаразд. Жодного стресу. Скраб завчено усміхнулась без емоцій
Ми знаємо, що ви наполегливо працюєте, щоб Колонія і далі ефективно існувала і щоб ми були всім забезпечені.
Еге ж…Так що з дверима?
Двері залишаться закриті, - сказала Скраб. - Ви ж її бачите і чуєте, а вона- вас. Говоріть.
Нат відвернувся від жінки і наштовхнувся на стривожений погляд Тітанік.
Нате, забери мене звідси, будь ласка, - прошепотіла дівчина.
Чоловік дивився в розгублені сині очі, але розумів, що навряд чи чимось зможе допомогти. Він знав, що буває зі зламаними клонами . Він сам клоном не був, але ж був просто службовцем, компетенція якого була обмежена інструкцією.
Тобі зле, Тітанік, - вичавив він з себе. - З тобою погано поводяться? Тобі чинять шкоду?
Вони хотіли мене вбити в капсулі, коли я спала, - тихо сказала Тітанік.
Що? Вбити? Що тут відбувається?
Нат повернувся до жінки і пильно подивився їй в очі. Скраб досадливо повела носом.
Один з наших співпрацівників трохи перевищив повноваження. Провів тест без мого дозволу на ..життєві інстинкти.
Ясно, тест на інстинкти..- повторив за жінкою Нат.- Справа в тому, що ця дівчина- цінний працівник.
Нат намагався , щоб його голос звучав упевнено
Її досвід і знання дуже цінні. Вона завжди ремонтувала певні сервери, вона знає, як з ними працювати. Я цілком довіряю їй. Іншого працівника прийшлося би довго вчити. Я сподіваюся, що ви мені її повернете цілою і неушкодженою
Скраб відчула енергію та впевненість чоловіка та сама відчула себе трохи розгубленою.
Ми вас почули…
Її голос начисто позбавлений кольорів та життя відбився луною в коридорі, а Нат просто потис плечима.

Рим 225
На цей раз Тіана була неуважна на зібранні. Вона щулиоась та куталась в столу. Вона знала, що за стінами повільно наступала ніч
Проповідник говорив тихо , але загострено. Вона наче й відчувала його слова. Вони були сповнені віри та благодаті . Бачила поруч обличчя Клавдії та Пульзерії. Остання плакала а Клавдія сидіґіла , схиливши голову і наче занурена у власні думки.
Але сама Тіана подумки бачила мужнє прекрасне обличчя Олександра. І ловила себе на бажанні бачити його тут серед цих людей, щоб вона могла відчути єднання з ним так само, як іноді відчувала єднання з тими, хто приходить слухати і молитися.
Вона хотіла, щоб він міг почути про всі дива, які створив їх новий Бог. Він був справжній і дійсно приходив до людей. Він не карав, він вчив любити.
Тіана так і застигла , ніби вже бачила його тут поруч, ніби могла доторкнутись до нього, ніби могла побачити його щиру усмішку.
Тут було сиро та голос трохи відбивався від стін, а потім губився десь та уходив під темні своди коридорів.
Це було трохи моторошно. А ще й від того, що їх у будь який момент могли знайти. Тоді їх чекала смерть.
Тіана це знала.
Але вона вірила, що ті, хто вірив і любив свого бога потраплять в прекрасний світ, власне, він називався рай.
Як би хотіла вона розповісти про рай Олександру.  Тоді він теж повірив би і в бога і в рай. А ще в те, що Бог і є любов. І що не повинно бути рабів і панів, і в те, що в Царстві небеснім ми будемо всі існинно щасливі. А тут і зараз треба ще потерпіти і допомогати іншим.
Потім жінки довго йшли темними вулицями, повертаючись додому. Пульхерія кректала, кожного разу боляче вдаряючись у темряві об бруківку. Тоді Клавдія брала її під руку і вони трохи йшли так разом, тримаючись за руки. Сама Клавдія йшла трохи сумовито, іноді позираючи на Тіану. Здавалось, вона відчувала ті почуття , що опанували її донькою, і розуміла, що або її чекає гірка доля, або всіх їх розкриють.

Марс 2408
Скраб ретельно записала розмову. Спочатку дівчина жалілася , що її хотять вбити і Скраб прийшлося пояснювати цьому чоловіку, у чому , власне, полягав тест.
Потім,  на диво , вона заспокоїлась і стала називати якісь технічні терміни , що означали типові помилки , що постійно траплялись на серверах, потім стала називати цифри , числа серверів. Скраб , хоч і ретельно записала все, тепер , сидячи у своєму кабінеті і намагаючись проаналізувати бесіду, не могла поки що побачити нічого не звичайного. Дівчина була стурбована тим, щоб наступник, що буде виконувати її роботу, знав конкретні задачі.
Скраб відкинулась на спинку стільця та просто слухала короткі фрази, як ми перекидувались Тітанік з Натом.
Цей чоловік був певний себе, він випромінював силу , незважаючи на утомлений вигляд.
Головний технік- вона була певна- ніколи не піднімався на поверхню планети, як і сама Скраб. Але вона бачила її з панорамного вікна. Це була щільна теракотова пустеля, серед якої вивищувалась круті теракотові скелі.
Цей одноманітний пейзаж не пробуджував жодних фантазій.
І в якийсь момент Скраб зловила себе на думці, що хотіла би знову зустрітися з головним Техніком. Вона сама здивувалась цій чи то думці, чи то бажанню і усміхнулась кутиком вуст.
Вона вже давно не думала про стосунки, хоча знала, що по інструкції ій не належить, але якщо би хотіла, могла би мати. Але разом з тим знала, що до зустрічі з Техніком їй така думка в голову не приходила
Раптом двері різко розчахнулись. Хоча це було безшумно, але струмінь повітря хвилею війнув їй в обличчя, а слідом увірвався розлючений Стах.
Чи не будете такі люб'язні, пояснити, що власне відбувалося , поки мене не було,- видав він крізь стиснуті зуби.
Скраб зробила вкрай здивований вигляд.
Про що йдеться?
Про зустріч , яку ви влаштували без мого відома. Головний Технік говорив з організмом, а ви мені не звітували.
Скраб чогось такого й очікувала, тому була готова до відповідей.
Я ще не встигла. Ліфт з Техніком, мабуть, ще не доїхав до його рівня

Стах хлопнув долонею по полірованій столешницв.
Мені потрібний протокол.
Знаю, - безтурботно кивнула Скраб. - Я вам вислала на інфокуб
Ах, інфокуб. Добре, дякую, - Стах помітно заспокоївся та перейшов до свого звичайного насмішкуватого тону.
Скраб в боргу не лишилась, продемонструвавши свою найотруйнішу усмішку.

Рим 225
Коли жінки повернулись додому, Пульхерія пішла до себе, але обіцяла Тіані, що прийде в її кімнату та принесе теплого вина і хліба з сиром.
Клавдія сразу пішла у внутрішні покої. А Тіана ще деякий час стояла посеред атріуму та дивилась в небо. Там іноді  пролітали зірки. Тіана наче висувала його шепіт, вона куталась в теплу столу та сама ставала частиною небесного безгоміння. Її очі вбирали зоряний розсип, дівчина так єдналась зі своїм богом і Олександром. Бо саме тепер в цей момент вона думала, що він теж може стояти і дивитись в небо, і, можливо, згадати її.
Потім вона почула тиху розмову. В атріум вийшов батько з якимсь чоловіком. Вони перемовлялися між собою. Але побачивши дочку, Сервій усміхнувся та підійшовши до неї, поцілував її в чоло. Дівчина теж усміхнулась, але здивано подивилась на чоловіка.
Це був явно хтось із Сенату, але тепер він йшов, мимохідь кинувши на дівчину погляд, але явно навіть не помітивши її.
Коли чоловіки вийшли, Тіана все ще стояла серед атріуму. Палахкотів вогонь на вівтарі. І римські боги скам'яніло вдивлялись у простір та час.
Тіана раптово чимось налякана, спурхнула , наче птаха, та сховалась у внутрішніх покоях.
Через кілька хвилин вже заспокоєна вона сиділа у своєму ліжку, пила тепле вино та їла хліб з сиром .. Поруч сиділа Пульхерія
Хто це був, - спитала Тіана з набитим ротом.
Це сенатор. Завтра за містом якісь військові збори, то вони з Сервієм хотять теж там бути. Імператор повинен приїхати.
Імператор кажеш? - дівчина на мить перестала жувати.
В її голові миттєво народився безумний план. Вона теж поїде на збори. Але як це здійснити? Якби вона була хлопцем, то Сервій, мабуть, і сам взяв сина нм збори. Але вона - дівчина. Сервій може відмовитись взяти її, якщо вона попроситься. А їй так хотілося побачити Олександра.
До ранку вона щось повинна придумати.
Коли Пульхерія пішла, готовий план остаточно визрів в неї. Вона знала, що зробить.

Марс 2408
Проте, Стах, сьогодні був налаштований поблажливо
Він , врешті, якось майже по змовницьки усміхнувся Скраб
Я відіслав ті тексти наінфокуб до знайомого науковця.
Скраб була здивована, що Стах так просто ділиться з нею інформацією, але вигляд зробила максимально безтурботний:
То що? Яка відповідь?
Дещо є. Але конкретики ніякої. Сьогодні буде вчена рада. Якщо зможеш, приходь, тобі теж варто послухати.
Скраб кивнула головою, каре качнулося, але ще в душі Скраб ворухнулося певна досада. Вчена рада означала , що тепер її авторитет у вирішенні долі Тітанік остаточно похитнувся. З науковцями вона дати ради не могла. Це був вищий рівень та до її компетенції точно не входив. Але якщо Стах запросив їх , то , мабуть, її усувати не планувалось.
А Командор? - спитала Скраб
Звичайно,- голос Стаха вже був веселий та задоволений. - Він знає про вчену раду, як гадаєш, він таке пропустить?
Стах усміхався на всі тридцять два.
Да, і прослідкуй, щоб організм був готовий.
Власне, це були його остаточні слова. Бо після того він встав, оправив одяг, що більше нагадував військову форму та вийшов з кабінету
Скраб прикро поморщилась. Вона не любила, коли клонів називали : особина чи організм. Не те, щоб сама вона була сповнена сантиментів щодо технічних службовців, а клони переважно виконували технічні роботи і задачі, але в даному випадку, коли це стосувалось Тітанік, вона відчувала певний дискомфорт. Вони не намагалась аналізувати свої почуття щодо дівчини, але згадуючи вираз обличчя та погляд Ната, вона відчувала щось схоже на жаль.
Проте, Скраб поглянула на годинник. До ради залишалось ще пару годин. Вона встала з- за столу та пішла до підопічної.
Та сиділа у позі лотоса на канапі та дивилась у протилежну стіну. Там вже було чисто і біло. Від написів не лишилось ні сліда, мабуть, все вже стерли.
Як ся маєте сьогодні? - спитала Скраб, приготувавши інфокуб для записів.
Дівчина з подивом подивилась на жінку. Щось у ній нарешті викликало в ній якщо не довіру то почуття симпатії. Може, врешті те, що її голос, раніше позбавлений будь якої експресії, сьогодні набув трохи теплих ноток

Рим 225
На ранок Тіана піднялась перша у домі. Вона одягнулась та вийшла в атріум. Ранок був прохолодний , але приємний. За ніч пройшов дощ та в імплювії була чиста холодна вода, вона пахла чистотою небом та озоном. Тіана нахились до води та плюснула собі в обличчя .
Потім вона пішла на кухню. Через кілька хвилин прийшла Пульхерія. Вона здивовано подивилась на Тіану- та стояла та дивилась у вікно.
Чому ти так рано прокинулась?
Замість відповіді схвильована дівчина попросила Пульзерії розбудити Горге.
Навіщо , дитино, що вже задумала? Знаю, що не відступишся , але хоч скажи.
Потім, - Тіана усміхнулась.
Пульхерія , хитаючи головою, пішла у внутрішні покої. Ще через хвилин десять прийшов Горге. Він вже був зібраний навіть з торбинкою через плече.
А пані знають? - тільки спитав.
Ні, але спочатку ми поїмо і зачекаємо, поки прокинеться Сервій.
Чоловік голосно позіхнув та кивнув головою. Пульхерія остаточно була збита з пантелику , але промовчала. Попросила Горге розпалити піч та взялася замішувати тісто на хліб.

А ще через пів години кухня вже сповнилась смачними пахощами нагрілась , а сама Тіана сиділа з кружкою молока.
Пройшло ще пів години і врешті вона почула голос Сервія. Він десь вже віддавав накази, дівчина почула прізвисько улюбленого коня Сервія.
Тобто , він явно кудись збирався і без неї.
Дівчина рвонула шукати батька.
Він стояв посеред залу, так стоячи щось жував та запивав теплим вином.
Батьку, - вийшло трохи голосно, бо Сервій не очікував почути її голос. Він оглянувся , але в наступний момент вже усміхнувся
Я поїду з тобою . Тобто , ми з Горге.
Усмішка сповзала з обличчя Сервія.
Що? Ні, дитинко, не можна. Це військові збори. Там галас, там , може, буде небезпечно. Там багато людей, вони стрілятимуть з луків, будуть битися на мечах , навіщо тобі?
Батьку, я переживаю за тебе. Ми з Горге взяли все необхідне, ми зможемо допомогти пораненим.
Сервій з сумнівом подивився на дівчину. Горге стояв неподалік та хитав головою. Він знизав плечима.
Слухай, може , тільки Горге? Залишайся вдома.
Ні, - рішуче заперечила Тіана . Я теж поїду.
Дитино, путь неблизка, ти не витримаєш верхи. Ну і там мабуть прийдеться цілий день бути, може, дощ піде, прийдеться ще й бруд місити.
Горге ствердно кивнув головою. Але дівчина не збиралась здаватись.

Марс 2408
Вчена рада відбулась на Верхньому рівні. Він знаходився на поверхні. Як і кабінет Командора. Скраб часто бувала у Командора, але ніколи - на вченій раді.
Вона йшла коридором чітко карбуючи крок. За нею сразу - Тітанік, а далі- кілька хлопців з охорони. За нимт - Стах
Коли ж підійшли до прозорих дверей , то Стах кинув з- поза спин, щоб усі спинились. Він обійшов супровід та опинився поруч із Скраб. Жінка запитливо подивилась на нього, очікуючи подальших дій
Стах, проте , не спішив. Натомість він прискіпливо оглядав Тітанік.
Дівчина була не дуже задоволена, бо просила про присутність на раді Нета, але Стах був категорично проти. Скраб тільки досадливо стисла губи.
Тепер вона воліла більше мовчати і говорити , коли запитують
Стах нічого й не запитував. На цей раз він був чимось стурбований.
Але раптом двері розчахнулись перед ними. Вони опинились перед чоловіком років п'ятдесяти з охайно зачесаним сивим волоссям та холодними очима.
Він оглянув спочатку Скраб, потім перевів погляд за її спину - на Тітанік. Стаха він, очевидно, знав, бо не звернув на нього уваги. Він кивнув головою в напрямку зали за своєю спиною, а тоді відійшов, щоб пропустити Скраб та Тітанік. Охоронці залишались за дверима. Чоловік розвернувся та кудись пішов. А тоді увійшов Стах та махнув рукою у глибину залу.
Скраб та Тітанік повільно ступили кілька кроків.
Потім вони побачили сірий напівкруглий стіл , за яким сиділи чоловік десять, серед них дві жінки. Скраб подивилась на Тітанік. Та була трохи розгублена , але трималась добре . Проте, їжак її світленького волосся був настовбурчегий вперто, а сірі очі дивились сторожко.
Сідайте, - почули вони чийсь голос
Скраб звернула увагу на рівно три стільці , що якраз чекали на них. Жінка махнула рукою Тітанік, дівчина обережно присіла на краєчок та склала руки перед собою. Скраб сіла на інший і приготувала інфокуб. Стах зайняв третій стілець.
Тоді Тітанік роздивилась учених. Переважно це були люди років від п'ятдесяти , добре вдягнені , але мали непроникні обличчя та холодні вивчаючи очі.  Тітанік навіть здалося, що вона відчуває на собі ці уважні погляди. Вчені майже не рухались, що здивувало Тітанік і вона невільно усміхнулась.

Рим 225
Сервій тільки руками розвів, коли стоячи вже на ганку та занісши ногу , щоб всунути в стремено, побачив , з яким рішучим виглядом Тіана виводить свого коня зі стайні.
Горге вже був верхи, з ними було ще двоє слуг. Сервій хотів щось ще сказати, але дівчина вже сіла на коня і вперто подивилась на батька. Він безпомічно оглянувся на слуг, зокрема на Горге, але той зробив безтурботний вигляд .
Сервій з досадою потис плечима. На ганок вийшла стурбована Пульхерія та засудливо хитаючи головою , подавала останні пакунки, які Горге вкладав у сумки.
Коли вони врешті відправились у путь, сонце вже підбивадоля над горизонтом , нагріваючи повітря. Дівчина куталась у вовняну накидку, а Сервій запитливо іноді позиркував на дочку. Але спіймавши його погляд, Тіана уперто виринала підборіддя та робила незалежний вигляд. Сервій тільки зітхав
Через декілька хвилин вони вибралися з вузьких вулиць за межі міста. Там починалась торована дорога, що вела на захід. Там починались лісові зарості, крізь які просвічувало сонячне проміння , лоскочучи щоки та дівчині. Вона вдихала чисте повітря, а через кілька хвилин на роздоріжжі вони приєдналися до ще одного сенатора, що чекав зі своїми рабами. Поки чоловіки обмінювалися вітаннями, Тіана накрила голову покривалом.
А ще через годину їзди процесія врешті досягла війсьвого табору.
Там якраз лаштувалися військові лави по родам військ. А неподалік на невеликому узвишші вони побачили самого імператора з почтом.
Сервій махнув Тіані на намет, в якому містились лікарі та ті, хто їм допомагав, але дівчина махнула рукою тільки Горге , а сама уперто спрямувала коня за батьком. Сервій подивився здивовано, але відчував , що десь вже почався військовий рух і не варто було втрачати час на суперечки з впертим дівчиськом.
Коли вони приєднались до імператора , перед їх очима вже відбувалися військові вправи.
Сервій скромно приєднався до почту, тому спочатку ніхто не помітив поруч із ним тендітну жіночу фігурку, закутану з ніг до голови.
Сонце повільно підносилось над обрієм, зблискубчи на лезах мечів, стояв протяжний глухий гул, наче десь двиготіло грозове небо, чоловіки іноді перемовлялися кількома фразами, а потім знову замовкли.
Лави рухались чітко, підкоряючись невидимим командирам, їх рух був швидким та безжальним. Але Тіана дивилась тільки на обличчя Олександра.
Він був задоволений і очі його сяяли, сповнені ранкового сонця й простору.
Давчина відчувала, наче її душа сповняється того небесного щастя, яке, вона думала , людина може відчути лише в тому Царстві, про яке розказували проповідники. В якийсь момент вона відчула, що те Царство неможливе без Олександра. Принаймні те, що вона плекала в своїй душі.
Вона не помітила, що сама усміхається, кутаючи обличчя в своє покривало. Але врешті , Одександ на неї озирнувся , чи то відчувши її погляд на собі, чи то через те, що а тому напрямку відбувається рух, який його зацікавив. Але їх погляди зустрілися.

Марс 2408
Атмосфера була трохи напружена. Питливі очі вчених уважно вивчали присутніх, навіть Стах не оминув їх чіпких поглядів.
Тітанік з певним викликом проте вирівняла спину та підняла підборіддя.
Скраб , закинувши ногу на ногу, незворушно приготувалась готувати
Врешті, один з чоловіків озвався, дивлячись на Тітанік. Він так спроквола розліпив губи, що здавалось, що він розмовляє дуже рідко.
Розкажіть про ці тексти.
Тітанік потисла плечима і подивилась на Скраб. Та кивнула головою.
Я не знаю, як це вийшло. Я відчула певну потребу чи то щось намалювати, але коли почала водити рукою, вийшли ці букви
Ви коли небудь раніше бачили букви?
Звичайно, на деяких серверах є написи. Ми знаємо що то букви і цифри.
Ви вмієте їх читати?
Ні, - Тітанік здивовано подивилась на чоловіка.
Той задоволено кивнув головою.
Значить , читати ви не вмієте, але написали ці тексти.
То що там написано? - трохи дратівливо спитала Тітанік.
Стах із Скраб теж зацікавлено підняли очі.
А, це найцікавіше, - тепер озвалась одна з жінок. Це написано однією з давніх земних мов: кирилицею. Це вам нічого не скаже, але це дуже цікаво.
Голос жінки дзвінко відлунював у майже порожній студії, в якій , затамувавши подих, кілька людей сиділи навпроти одне одного.
Скраб ретельно записала слово з інфокуб, закодувавши його .
І що там написано, - спитав Стах.
Жінка усміхнулась.
Це старовинна легенда про втрачений рай.
Про що? - перепитав Стах.
Про Едем, втрачений рай. Коли люди ще жили на Землі , існувала легенда, що Бог створив едемський сад а потім рерших людей,: Адама і  Єву. Але вони з'їли заборонений плід і Бог вигнав їх з раю
То , що це означає? - Тітанік повела головою
Це ви нам скажіть, - на цей раз озвався другий чоловік, сивий з підтиснутими губами.
Я не знаю, про що йдеться,- Тітанік була здивована
Скраб щось нотувала, закусивши губу. Стах крутився на стільці.
І що це за рай такий?- врешті не витримав він.
Це категоріальне релігійне поняття, означає місце без страждань, куди після смерті потрапляють люди, що жили правильно і не чинили поганих вчинків.
Таке місце справді існує?- спитав Стах.
Скраб підняла голову та подивилась на вчену раду запитально. І лише в грудях Тітанік розливалась холодна калюжа чи то якоїсь туги, чи передчуття.

Рим 225
На мить в очах імператора промелькнув подив , але хтось з чоловіків відвернув увагу Олександра від дівчини. Тіана була схвильована, але , врешті, вона побачила Олександра і їй було цього досить
Вона ще якийсь час спостерігала, як змінюються емоції та почуття на його обличчі. І в цей момент зрозуміла, що він імператор, за ним величезна імперія зі своїми протиріччями та негараздами. От і тепер вони ж тут не просто так. Невже , вони збираються в похід.
На душі в Тіани було одночасно і сумно , і радісно. Сумно через дивне передчуття  власної долі та того, що цей чоловік зі своєю долею все таки далекий від неї, від її любові до нього та мрій. А радісно було через те, що вона тепер знала, чому Бог- це любов.
Кінь нетерпляче переступав тонкими ногами, знудившись стояти на місці, тоді Сервій повернувся до дочки та спитав, чи не хоче вона відправитись в намет. Але Тіана заперечно похитала головою. Вона не знала , що робитиме далі, бо було очевидно, що Олександр занадто зайнятий державними справами, щоб опікуватися її почуттями.
І вона була права, бо випустивши дівчину з погляду, імператор забув про неї у ту ж мить.
Сонце піднімалось над обрієм. Гул військових вправ не вщухав. Потім прийшов Горге та покликав Тіану- в намет лікарів, сказав, що ще одні руки не завадять .
Тіана ще раз востаннє подивилася на Олександра, він дивився кудись на військові лави, що проходили перед його очима.
Була вже обідня пора і дівчина спрямувала свого коня до намету лікаря.
 Батько подивися їй вслід турботливо, але залишився з почетом.
Тіана допомогла в наметі старанно , як завжди це робила кілька годин: приносила чисту воду, виносила брудну, накладала пов'язки та допомагала їх змінювати. Поранених було не так мало . Так пройшло кілька годин, поки шум не почав потихеньку вщухати. Потім перестали приносити поранених і за дівчиною прийшов один із слуг. Дівчина на той час ледь трималась на ногах, але вийшовши з намету, побачила , що вже сутеніє, а на небі загоряться перші зірки. Горге вийшов вслід за Тіаною та втрьох вони стали пробиратись до свого намету
Там її чекав батько. Вони залишалися в таборі до ранку. Неподалік Тіана побачила й намет Олександра яскраво прикрашений з вартою біля входу. Скрізь біля наметів вже лаштувалися багаття, десь вже шкварчала вечеря, точилися тихі розмови, неподалік біля якогось намету вже затягнули якусь народну пісню.
Тіана теж хотіла вмити обличчя та повечеряти.

Марс 2408
Стах уважно слухав пояснення науковців про рай, про писемність, про земні релігії. Він до цього мало що чув про таке. Тут на Марсі в Колонії вони не сповідували жодних релігій, в них не було потреби. Скраб мовчки нотувала почуте , бо щось їй було відоме через Командора. Він ставився до неї наче до своєї дочки і іноді щось їй розповдав, а іноді запрошував подивитись якийсь земний фільм
Тітанік взагалі була вражена всім почутим. В нескладній ієрархії Колонії вона була обслуговуючим персоналом, клоном і знала про це.  Їм було мало доступно інформації тим більше знань. Вони знали лише те, що стосувалось до самозбереження та роботи. Тепер дівчина слухала, затамувавши подих, а її сині очі були розплющені так широко, що, здавалось, у них пройшов би увесь земний світ.
Зустріч продовжувалась хвилин сорок, а потім вчені сфотографували Тітанік, ще раз записали її розповідь, задали кілька запитань про показники, Тітанік прийшлось розповісти про океан і сни. Одна з жінок, що мала гарне руде волосся та м'які риси обличчя, снами зацікавилась і сказала Скраб, що ще сама прийде до Тітанік. Та кивнула головою по діловому та занотувала час зустрічі.
Потім вони втрьох йшли коридорами, потім піднімались, а потім знову спускались ліфтом, мовчки. Стах був замислений, а Скраб трохи втомлена. Тітанік думала про свої сни, про океан, про писемність та рай.
Розповідь про місце позбавлене страждань зачарувало її. Потім дівчина згадала, що страждання, вірніше ,якась туга та передчуття оселились в ній саме після її снів.
В одному з коридорів у Скраб завібрував інфокуб. Вона доторкнулась на ходу да сенсорної панелі та побачила обличчя Командора:
Знаю, що ви вже звільнились, - сказав він. Зі спини до Скраб підійшов Стах та втупився в екран.
Доброго дня, Командоре, еге ж , радий бачити.
Командор кивнув йому головою
То якщо радий, то йдіть прямо до мене в кабінет,- сказав Командор.
Спочатку я відведу дівчину в кімнату, - сказала було Скраб, але Командор заперечливо хитнув головою.
Ідіть втрьох, я чекаю.
Після цих слів він екран згас. Скраб мотнула головою з каре.
Про мене, - сказала вона.
Тітанік незворушно спостерігала за ситуацією. Стах з певним сумнівом подивився на Скраб:
Але організмам на поверхню не можна, - досадливо поморщився він.
Губи Скраб склалися в тонку лінію, Тітанік посміхнулась. Вона на таке давно не ображалась. Тоді Стах піджав губи теж , але розвівши  руками, погодився. Вони попрямували до ще одного ліфта

Рим 225
Тіана вийшла з намету та підняла голову до зірок. Здавалось, вони були дуже далеко і холодно сяяли згори.
В таборі було доволі вже тихо, адже всі втомились за цей бурхливий день. Біля деяких наметів ще горіло багаття та декілька воїнів, сидячи навколо них, гомоніли чи співали.
Сама Тіана обережно пройшла між кількома наметами та вийшла з табору. Там було просторо. Тіана зробила кілька кроків в темряві, проте освітленій яскравим місяцем та піднялась на невисоке узвишшя.
Вона так і застигла перед величчю природи, неба та чистого простору, що відчувався навколо. Чисте повітря та прохолодний вітерець були тією живильної енергією, що після важкого дня знову сповнили її силою.
Але через мить вона скинулась від несподіванки: крізь тиху темряву до неї наближався чоловік, а ще троє його супроводжували на відстані.
Дівчина спочатку злякалась, але потім побачила чисте і сяюче обличчя імператора
На мить вона розгубилась, усвідомивши, що десь в глибині душі сподівалася та бажала цієї зустрічі, але тепер , в цей момент, коли це бажання здійснилось, вона пошкодувала про це. Серце її готове було вилетіти з грудей, але Олександр вже впевнено підійшов та став поруч, дивлячись їй в очі:
Це справді ви?- спитав він - Що ви робите в таборі?
Дівчина потупила очі, щоб справитись з хвилюванням.
Ми тут допомагаємо. Я же іноді працюю в лікарні Апула.
Точно, я пам'ятаю ,- Олександр був налаштований дружелюбно та трохи усміхнувся.
А ви мабуть утомилися, - спитала Тіана - На мить їй стало прикро, що вона проста дівчина і не може підтримати світської бесіди, не може говорити з ним на теми, що близькі йому та зрозумілі, на рівних, що поруч із ним відчувала себе дитинною та смертною. Але могла проявити те людське, що могло виразити її турботу та те тепло і щирість, що відчувала до нього.
Проте, Олександр вже повернувся до табору та, наче щось видивляючись , замовчав.
Дівчина мовчала, хоча їй хотілося багато , що сказати. Врешті, імператор сам до неї озвався.
Мабуть, вам жінкам ми чоловіки здаємося занадто грубими з нашим захопленням війнами та військовими справами?
Це було чи то запитання, чи то просто зауваження. Тіана усміхнулась і кивнула головою
Да, - щоро відповіла вона. - Здається, але не ви. Я думаю , ви інший
Останнє вирвалось в неї майже проти волі і в наступний момент вона вже картала себе за цю фамільярність.
Чому же, - скинувся Олександр. - Це через те, що ви теж вважаєте мене занадто юним для державних справ?
Ні, що ви, - дівчина зніяковіла.- Вибачте, не знаю, що мені прийшло в голову. Але я бачу вас іншим. Ви як Бог, поруч з яким можна відчути себе в раю.
Очі Олександра на мить потеплішали, увібравши в себе ці сутінки, яскраві зірки, гіркуваті пахощі польових трав і тендітну фігурку дівчини занадто юної, щоб зрозуміти смисл політики чи влади, те, з чим йому приходилось мати справу кожного дня. Але в той же момент він зумів осягнути її почуття та тепло і сумно усміхнувся.
Рай? - врешті спитав він.
Олександр був одночасно і зворушений і стурбований.
Моя мати була таємно християнкою. Я знаю, про що ви говорите. Але не варто відкривати серце навіть мені. Це дуже небезпечно.
Очі Тіани сповнились слізьми.

Марс 2408
Командор спочатку уважним чіпким поглядом оглянув Тітанік. Вона трохи зіщулилась під його поглядом. Але в наступний момент в неї перехопило подих від захвату: за широким панорамним вікном відкривався величний марсіанський пейзаж. Дівчина ніколи не бачила поверхні того світу, всередині якого народилась , жила і працювала. Все її недовге життя проходило під поверхнею, на найнижчих рівнях.
Вона ніколи не бачила природнього світла. Тепер її очі вбирали весь цей простір з усією його брунатної-теракотовою кольористикою.
Командир махнув їм рукою на футуристичні фотелі а сам так і лишився височіти на фоні марсіанського пейзажу.
Стах та Скраб зручно вмостмлись, а дівчина присіла на кроєчок, продовжуючи спостерігати картину за вікном.
Скільки не дивись- нічого не зміниться, - невесело помітив Командор її погляд.
Я ніколи такого не бачила, - просто сказала Тітанік.
Я розумію, - кивнув Командор. - Але, повір мені, там , де ти жила, життя більше ніж видно з цього вікна.
Врешті , він усміхнувся.
То розказуйте, - кивнув знову він.
Скраб розповіла про зміст зустрічі, вичитуючи записи з інфокуб, Стах трохи занудьгував, а Тітанік роздивлялась Командора.
Мабуть, ваше покоління не пам'ятає, але Колонія була задумана, як рай.
Що? - скинувся Стах. - Як це?
Ну, власне, ми всі земляне. Але пару століть тому назад на Землі сталась така ситуація, що люди змушені були шукати альтернативних світів, придатних для життя. На Марсі побудували цю Колонію.
Що за ситуація? - спитав тоді Стах і Тітанік уважно подивилась на Командора.
Екологічна катастрофа, війни, забруднення, кліматичні катастрофи. Ми самі зіпсували свою планету і життя собі і наступним поколінням.
Скраб вже знала цю історію, але Стах дивився здивовано та, схоже було, що щось змінюється у ньому.
І цей рай існує?
Та хто зна, - Командор усміхнувся. - Питання раю залишається відкрите. Але тепер ми точно знаємо , що життя поза Землею не райське. Самі знаєте наші проблеми: чисельні хвороби через нестачу природнього освітлення в Колонії, нестача харчування та земних вітамінів і мінералів, проблеми з енергією. Ми ледь животіємо. І рай ми тут не знайшли.
Тітанік подивилась знову за вікно. І раптом згадала сон про море та свіжий солоний вітер. Там за вікном не було нічого подібного. Просто незворушна одноманітна картинка, на якій не було помітно жодної ознаки життя.
Стах теж незворушно дивився за вікно. Звісно, з його рівнем доступу він теж дивився земні фільми і навіть читав кілька книг, але до цього моменту це було для нього умоглядно. І лише тепер він почав розуміти, що за тими картинками у фільмах та книгах був прихований дійсно зовсім інший світ. Він подивився на Тітанік.
Розкажи ще раз про вітер і море. Про свій сон…

Рим 225
Після того Александр ненадовго замислився.
Тіана швидко опанувала себе та справилась з власними непроханими почуттями.
Олександр втім стурбовано позирав на дівчину. Зірки холодно та відсторонено світом зверху. В таборі починали гаснути багаття і гамір та співи стихали.
Олександр заговорив знову.
Моя мати таємно прийняла християнство то я знаю, що це за вчення. І я можу тебе зрозуміти. Але , дівчинко, ти повинна бути дуже обережна і нікому не звіряти своїх потаємних поглядів та мрій.
Тіана подивилась в очі Олександра. Його молоде натхнене обличчя було трохи засмучене, а біля кутиків очей зібралися маленькі зморшки. Вона ледь стримала бажання доторкнутися доторкнутися до нього , до його обличчя. На мить їй здалося, що він так близько і одночасно безмежно далекий від неї, як ці зірки.
Твоя душа - чиста та дитинна, - сказав Олександр. - Я бачу світ таким, яким він є, незважаючи на те, що не набагато старший за тебе. Подивись навколо : це не рай.
Ви - мій рай, - вирвалося в дівчини мимовільно ,але в наступний момент вона пошкодувала про свою нетримаість.
Олександр раптово посуворішав обличчям та подивися на неї зовсім схололим поглядом
Я мав би зараз наказати своїй охороні схопити тебе та кинути у в'язницю, а потім - на арену, де тебе розтерзають дикі хижаки. Ти же бачила їх очі, в них немає ні жалю, ні почуттів. Ти повинна розуміти рівень небезпеки. І для дитячих мрій не час і не місце. Не признавайся нікому , що ти християнка. Бо я буду змушений тебе стратити.
Після цих слів Олександр розвернувся та пішов, полишивши дівчину саму на холмі під тихими незворушними зорями.
Тіана відчувала, як тане в її душі надія на взаємність.
Її наче облили відром холодної води. Цей світ врешті залишався жорстоким та невблаганним. А рай був можливий тільки десь глибоко в душі, доки не повернться їх страчений Бог.

Марс 2408
Командор подивився на Тітанік, Скраб та Стаха
Ходімо зі мною, - раптом запропонував він
Трійця здивовано утупились на нього. Але Командор лукаво усміхнувся та вийшов з- за широкого столу. У наступний момент вони вже вчотирьох простували футуристичними коридорами, на стінах яких холодно світилися круглі освітлювані. Холодне технічне повітря мало гіркуватий присмак, здавалося, що воно було іонізоване та пахло електрикою. Усі втрьох були вкрай заінтриговані. Після розповідей Тітанік, Стах спочатку трохи засмутився, а тепер зрозумів, що Колонія - це не увесь світ, врешті, він такий великий, непередбачуваний та дивовижний, що не варто було псувати його комплексами та упередженнями.
Вони йшли доволі довго, поки не вийшли до відкритих застклених терас. Звідти відкривався запаморочливий вид на марсіанські простори. В трійці перехопило подих. Дівчата були у захваті, а Стах уважно подивився на Командора. Той усміхався одним кутиком рота, розуміючи їх почуття.
Я ніколи тут не був, - помітив Стах. - Сюди потрібен особливий доступ?
До цього моменту тут мало хто був, але тепер все зміниться, я сподіваюсь, - сказав Командор та подивився на Тітанік уважними блакитними очима. - Те , що ви зараз побачите, не є секретом чи таємницею і ніхто цього спеціально не приховував. Але до того, як Тітанік почали снитись земні сни, незважаючи на те, що вона про Землю нічого не повинна була знати, я зрозумів що пора щось змінювати. І ви молоді та завзяті як ніхто пригодитесь на цю справу.
Стах та Скраб здивовано подивились на Командора.
Вони йшли термами та роздивлялись пейзаж раптово сам Командор зупинився та, махнувши рукою, підійшов до самого скляного купола, покликав їх за собою.
Вони підійшли до нього і позирнулм вниз. Там , на широкому майданчику, красувався блискучий космічний корабель .
У Стаха та Скраб знову перехопило подих.
Це те, що я думаю? - тихо прошепотів Стах.
Отож, - Командор усміхався широко та радісно.
Це дійсно космічний корабель?- ще раз перепитав Стах.
Дівчата дивились на нього, притиснувшись лобами та руками до скляного купола. Тітанік була вражена. А Скраб усміхалась, десь в глибині душі відчуваючи, про що йде мова.
Командор дивився на них трьох, а потім все таки кивнув головою, ніби відповівши на їх німе запитання.

Рим 225
Імператора вона не бачила місяці три після військовий виправ. І навіть нічого про нього не чула, бо трохи боялась питать в батька, а мати , ніби щось відчуваючи, намагалась зайняти Тіану то домашніми справами , то якимись громадськими обов'язками.
Тіана багато часу проводила в госпіталі, і , здавалось, забула Олександра.
Але вночі, залишаючись на самоті, вона довго сиділа в атріумі, дивлячись на зорі або лежачи в темряві у своєму ліжку, вона  намагалась зібрати воєдино своє серце і думки.
При згадці про Олександра серце стискалось , а думки, наче невпинна бурхлива ріка малювали картини раю, якого вона ніколи не бачила.
Іноді їй здавалось, що вона готова до такого сильного почуття , але іноді приходило усвідомлення, що вона занадто дитинна для його світу.
Вона не любила цей світ. Сенатори та їх дружини  здавались їй світом чужим та занадто дорослим, сповненим вдадності, жадоби, інтриг та амбіцій.
Сама вона ладна була захищати якесь своє особисте маленьке домашнє щастя і нікого в нього не пускати.
Але, разом з тим, вона відчувала, що це неможливо для них в цьому житті, в Римі, де існувало стільки протирічч, стільки страждання та боротьби протилежностей.
Здавалось, що її серце і душу рвало навпіл: вона то сповнена надії малювала картини майбутнього, адже вона була дочка римського сенатора що не відбирало в неї права поріднитися з імператором , то сповнена відчаю, перекреслювала все, бо вона була християнкою, а бути християнином в цьому світі означало кожної хвилини наражати себе на небезпеку,  тоді вона все починала спочатку
Зовнішнє її життя продовжувало бути таким, як раніше, і здавалось, нічого у ньому не змінилось. Але всередині вона відчувала себе іншою людиною.
І численні знайомі іноді з подивом помічали її розсіяну усмішку та відсторонений вигляд
Тоді Клавдія відсилала її у якійсь справі.
Повільно дівчина починала розуміти, що це кохання змінить її життя, що вона вже ніколи не буде тією, що була раніше.
Вона дорослішала, але разом з тим , починала розуміти життя глибше та трагічніше, ніж воно було насправді

Марс 2408
Після того пройшло три місяці і тепер Тітанік жила у зручному боксі хоч невеликому , але це вже не нагадувало камеру для піддослідних.
Тут було все необхідне і навіть м'які меблі, чого Тітанік зроду не бачила.
Командор залишив її на поверхні.
Тоді , стоячи на тій заскленій терасі, він широко усміхався до них трьох, поки вони перебували у захваті.
То що ви про це думаєте, - спитав він тоді
Всі втрьох вони здивовано подивились на Командора
Я про справжнє повернення в рай.
Що? - очі в Стаха стали круглі та сяючі,- Ви хочете здійснити політ на Землю?
В точку, - Командор ще ширше усміхнувся. - Це була моя мрія ще з тих часів, коли мене призначили Командором- років тридцять тому назад. То що скажете?
Ви вважаєте, що ми можемо полетіти?- спитала Скраб і в неї на мить перехопило подих.
Чому ні?
Очі Командора повільно сповнювались теплом і світлом
Ви ще молоді , ви зможете витримати навантаження і подолати гравітацію. Адже ви треновані і здорові.
Навіть я? - невпевненого спитала Тітанік.
Її наївні дитинні очі сяяли щирим захватом, а через їжчок світлого волосся і те, що їй видали одяг трохи не її розміру, а більший, вона виглядала зворушливо і смішно. Але це її не засмучувало.
Чому ні? Ти грамотний технік і спеціаліст, ти займалась технічним ремонтом важливого обладнання, я думаю ти справишся. Тим більше , що місія у вас буде представницька, хоча , звичайно, ви виконуватиме певні задачі. Команда у нас є і для польоту все готово.
Я теж полечу, це правда? - Тітанік все ще не вірила. В якийсь момент вона подивилась на Стаха і її очах промелькнула чи то іронія, чи то лукавство.
Але Стах відкрито зустрів тоді її погляд:
 Я готовий визнати помилку, якщо переконався , що був неправий. А факти - річ переконлива. Я нічого не маю проти тебе. Схоже, ти не простий клон, а обдарована дівчина
Скраб вперше усміхнулась , дивлячись на Стаха.
Тоді Командор і сказав, що Тітанік залишається тут на поверхні і більше не повернеться всередину, що  їй виділять бокс у житловому відсіку і їй буде зручно, а кому треба, завжди зможуть до неї прийти самі. Але він не обіцяв комфорту та ідеальних умов, бо тут на поверхні вони теж потерпали від нестачі енергії, а іноді в боксах було доволі зимно. Крім того, харчування не дуже. Але дівчина була все одно вдячна та подивилась на Скраб запитально, мабуть, навчилась їй трохи довіряти. Скраб з усмішкою потисла плечима і кивнула головою

Тепер сидячи на канапі, Тітанік  тиснула сенсорні панелі на інфокубі, який їй видав Командор: дівчина намагалась опанувати земний алфавіт та вже пробувала читати невеликі слова та речення.
Іноді до неї приходила психолог, іноді- Скраб, а іноді й сам Стах.
У вивченні земних премудростей він був таким самим неофітом, що дівчина , що ,врешті, їх трохи зблизило. Вони на те, що заприятелювали, але Стах більше не грубив їй і перестав називати організмом.

Рим 225
Одного разу в римському палаці імператора зібралися сенатори та їх дружини. Звичайно, там були і Тіана з батьками. І хоч як важко в неї було на серці, але дівчині прийшлося теж відправитися на цей прийом.
І все було як завжди: пишнота та розкіш убрань та прикрас, вина з усіх куточків імперії, екзотичні фрукти та крикливі папуги, що своєю тріскотнявою в клітках заглушали світські розмови та дзвінкий сміх.
Тіана рада була зустрітися з кількома подругами, теж дочками відомих сенаторів, але вже через пів години в неї трохи запаморочилось у голові від пахощів та від галасу.
Вийшовши в сад , вона повільно пішла сутінковими алеями, куди очі дивляться. Сад пах олеандрами та левкоями, десь у сутінках чувся сміх , але Тіана не хотіла нікого зустрічати, тому звернула у найтемнішу алею, ту, яка вела майже на заднє подвір'я.
Тихо ступаючи між кущами та деревами, що вже потопали у сутінках, дівчина , врешті , підійшла до кліток з хижаками .
Тварин було небагато. За ними ретельно доглядали, бо імператор їх дуже любив.
В клітках було кілька тигрів та левів, навіть були й зовсім екзотичні кішки з інших земель з- за величезного океану: плямисті та чорні ягуари, пуми та леопард.
Втомлені спекою, вдень вони переважно спали, але зараз у сутінках вони, здавалось, чатували здобич. Їх незворушні хижі очі уважно слідкували за дівчиною, що підходила усе ближче
Звичайно, вони були нагодовані, але , коли Тіана підійшла ближче до клітки з чорним лискучим ягуаром, то побачила його пружне тіло, що наче приготувалось до стрибка і почула приглушене внутрішнє загрозливе урчання.
Тіана не чекала небезпеки та безтурботно ходила між кліток.  Кішки підходили до дерев'яних прутів, тихо гарчали та просовували крізь прути величезні м'які лапи, випускали гострі пазурі та шкрябали підлогу кліток.
Але в якийсь один момент, коли Тіана втратила пильність, той самий чорний ягуар кинувся з темного кутка прямо на прути, важко вдарившись в них всім пружним тілом, прути заскрипіли, але витримали ,а Тіана від несподіванки ледь не впала , якби її неочікувано не підтримала сильна чоловіча рука.
Тіана озирнулась , її серце ледь не вистрибувало з грудей. Її міцно тримав Олександр з виразом непідробного переляку на обличчі.

Марс 2408
Вони знову стояли на тій самій заскленій терасі. Тіана та Стах.
Коли він прийшов в її бокс та запросив прогулянку, дівчина здивувалась. Але останнім часом їх із Стахом стало поєднувати більше речей. Вони читали одні книги і дивились одні земні фільми.
Вони почали тренування по програмі космічних польотів.
Тепер їх було четверо, бо, крім Тітанік Скраб та Стаха, до них пр єднався Нет- головний Технік з нижчих рівнів.
Коли Тітанік побачила його та дізналась , що на Землю вони полетять разом, то її опанувала справжня радість. З Нетом вони були щирими друзями. А Скраб тихо усміхнулась.
Але тепер на терасі Тітанік , хоч і була здивована, але вже не відчувала того холоду з боку Стаха навпаки, іноді ловила на собі його питливий погляд.
Він виявився не таким самовдоволеним та пихатим, а здатним змінити погляди та своє відношення до Тітанік
Вони багато говорили і виявлялось, що деякі речі викликають в них споріднені думки та емоції
Тітанік не знала, що думати, а Стах почав про дещо здогадуватись
Я дещо прочтав про рай, - нарешті усміхнувся Стах.
Тітанік дивилась на його обличчя і раптово помітила, що останнім часом з нього повільно зникли риси жорстокості та презирства, натомість в його виразі з'яалялось щось відкрите та світле. Наче він сам світився з середини.
В раю сім небес, одне над одним, - сказав він. - І тепер мені здається, що навіть ще не полетівши на Землю, я знайшов своє сьоме небо.
Тут? - спитала Тітанік.
Тут і зараз, - тихо сказав він.
А в наступний момент він нахилився і обережно доторкнувся губами до губ дівчини. Тітанік була вражена і поки вона стояла дивлячись на теракотовий пейзаж за вікном, він продовжував :
Марс повинен був стати для нас раєм, як Сьомий Едем чи сьоме небо. Але тепер ми прагнемо повернути наш справжній дім, думаючи зґщо справжній рай ми втратили. Але я зрозумів, що наш рай завжди з нами, бо він всередині нас. Особливо якщо ти когось кохаєш.
Тітанік підняла на нього очі і кивнула головою. Її очі теж засвітилися , наче у них засяяли усі зірки галактики.

Рим 225
Тіана відчула як навколо неї зімкнулось владне кільце його рук, а потім вона перестала дихати, бо Олександр накрив її губи поцілунком.
Дівчина майже нічого не відчувала , усе її світовідчуття в цей момент зосередились тільки на його губах.
Він цілував її владно але повільно наче в ньому самому в цей момент застиг Всесвіт з усіма його богами.
Через декілька секунд Олександр відпустив її з обіймів і подивився в очі
На його обличчі був написаний якийсь відчай та навіть проглядало щось жорстоке.
Потім він тихо сказав
Тобі краще триматись від мене подалі.
Тіана зовсім не так уявляла собі рай в обіймах Олександра. І в якийсь момент вона збагнула, що зовсім не знає, що він за людина всередині, що поруч з ним може бути не тільки тепло і затишно, а зовсім і навпаки: боляче і незбагненно. Її серце ладне було вискочити з грудей і думки плутались. Але в наступний момент вона побачила, що Олександр опанував свої внутрішні протиріччя та обличчя його осивітилось навіть трохи сумною але лукавою усмішкою.
Знаєш, з того часу , як ми говорили в таборі, я думав про тебе і твої почуття.
Голос його, втім , звучав більш сумно, ніж лукаво.
Тіана тепер вже трохи заспокоєна дивилась в його погляд. За спиною заурчав чорний ягуар і відволік їх увагу. Кіт потягнувся та заскріб кігтями підлогу клітки
І від цих звірів теж тримайся подалі, - тепер він вже майже сміявся. - Одного разу один з тигрів вирвався з цієї клітки і задер пару рабів, які працювали в саду, поки його не спіймали.
Тіана подивилась з хижі очі ягуара, той вже влігся і здавався спокійним, облизував лапу та не звертав на них увагу
Через мить та палка людяність злетіла з чоловіка і він знову став імператором Олександром Сєвєром. А Тіані залишалось тільки гадати , чи був поцілунок насправді, чи все це тільки гра її уяви.
Олександр взяв під руку дівчину та повів алеями подалі від кліток з тваринами.

Марс 2408
Вони продовжували тренування , космічний корабель і команда вже були майже готові, був призначений день вильоту. В Колонії вже було відомо про політ на Землю і громадськість була дуже зацікавлена.
Врешті, населенню почали потихеньку пояснювати , що повернення на Землю дасть їм можливість зв'язатся з землянами і налагодити постійний контакт, а потім вони прийматимуть на кораблі усіх бажаючих повернутись
Через деякий час відкрили мульти архіви, щоб усі могли подивитись земні матеріали: фільми , книги та фото відеотеки. Мало сказати, що мешканці марсіанської Колонії були вражені. Деякі почали порпатися в архівах , шукаючи зв'язки з землею: родичів та сімейне коріння
Тітанік успішно вивчала земні мови. Дівчина виявилась напрочуд здібною та буквально схоплювала все на льоту
Стах їй допомагав. Коли Скраб та Нет дізнались про їх стосунки, вони були щиро раді за них. Скраб знала Стаха майже все життя і завжди думала про нього, що він пихатий та зарозумілий чоловік , але тут вона усміхнена та щаслива , щиро обійняла його.
Вона й сама, здавалось, трохи відходила душею у передчутті польоту на Землю. Наче з неї злітало те, що багато років стискало розум, шию , м'язи та не давало вихід почуттям та емоціям. І Нет здавалось, відчував стан Скраб. Те, що поруч з ним з обличчя Скраб зникав той закам'янілий незворушний вираз, що теплішав її погляд, а біля кутиків очей та губ з'являлись м'які зморшечки. І раптом виявилось, що коли вона усміхалась на її щоці з'являлась ямочка.
Нет теж змінювався. Він був хорошим спеціалістом, але народжений тут на Марсі, він хоч і був головним Техніком, але його доступ стосувався тільки машин та механіки
Тепер він годинами замислено вивчав земні файли. Звичайно, він не міг пам'ятати нічого земного, але тепер він думав про те, що їх може там чекати. Йому все більше подобалась Скраб, а за Тітанік він був щиро радий.
Доля клонів в Колонії була не заздрісна. Але після того, що сталося з Тітанік до клонів почало змінюватись відношення, наче громадськість раптом помітила, що вони хоч і були створені для роботи, але все ж таки були людьми, а не бездушними роботами.
Але уся увага все таки була зосереджена на кораблі та майбутньому польоті.

Рим 225
Вони просто йшли темними алеями. За ними безшумно складалися озброєні охоронці , але Тіана не чула їх кроків.
Олександр знову був імператором, він просто тримав її під руку, але його обличчя було відстороненим та незворушним. Тіана відчувала, наче сам він тепер далеко, десь у своїму світі, куди їй немає доступу, і його погляд тепер піднімався над реальною площиною життя і бачив те, що вона не могла бачити
Сьоме небо, - тихо сказав він, повернувшись до неї. - Десь там ми зможемо бути разом. Але не тут.
Я знаю, - відповіла дівчина.
І в цей момент прийшло ясне розуміння того, що відбувалося.
Реальність ніколи не буде раєм, тут завжди буде жорстокість , жадібність і заздрість, навіть через дві тисячі років, навіть у якомусь 2023, це вона раптом зрозуміла і побачила так ясно, як тепер ясно світив Місяць в них над головами.
Минуле , теперішнє і майбутнє тільки ілюзія. Ми завжди були є і будемо однаковими, дитинними і смертними. Ми завжди житимемо в різних часах і залишатимемось просто людьми зі своїми пристрастями і бажаннями. Ми ніколи не зможемо цього збагнути, доки не подивимося на те, що ховається за площиною реальності і не почуємо свої внутрішні голоси.
В цей момент Тіана усміхнулась. Нічого тут не закінчувалось, все тільки починалось : пізнання розуміння істинні почуття, не тут , а за межею дитинності і смертності, десь на Сьомому небі.
Тіана врешті усміхнулась.
Коли вони повернулись додому, Тіана обернулась до Клавдії перед тим, як піти в свою кімнату:
Знаєш, я не вийду ні за кого, - сказала вона . - Очі Клавдії сповнювались світла і суму. Зверху на них висипалась світла косммічна тиша. - Я присвячу своє життя Богові.
Невже так сильно його кохаєш?- тихо спитала Клавдія. І вони обидві зрозуміли що мова йде не про Бога.
Тіана перевела подих:
Якщо не він, то ніхто, - просто сказала вона.
Саме в цей момент вона запам'ятала все: навіть те, чого ще не було

Марс 2408
Командор стояв на пункті управління. Навколо гуділи люди, але він відчував лише тишу всередині себе. Його очі були прикуті до корабля, який удалявся від Марсу, який уносив в невідомість та сподівання Нета, Скраб, Стаха та Тітанік.
Він відчував упевненість, що у них тепер все буде добре.
І хоч цей розумний впевнений у собі блискучий чоловік залишався поки що тут на Марсі, його душа полетіла за тим кораблем, настільки він, здавалось, прив'язався до цих чотирьох.
І одночасно він переживав почуття радості та гордості і жалю. Він знав, що , можливо, буде скучати за ними, хоча так ніколи сам собі й не признається у цьому.



2013 - 2022