Дике поле з пiдворiття

     Тікайте з "рашки"! Біжіть усі, хто ще живий, хто ще може жити. Рятуйтеся, рятуйте себе та врятуйте в собі іншу країну та інші мізки! Біжіть в інші світи, в роботу, літературу і втіхи - куди завгодно! - Тільки не дайте умертвити себе живцем, висушити мозок і висмоктати душу. Жорстокий і ненаситний монстр - розсія-мачуха - впивається кров'ю і вимагає жертв: спустошує дихання, губить історію, отруює час і поїдає своїх і чужих дітей. Біжіть, не озираючись! Не шкодуйте про щось втрачене, тому що його немає і не було. Тут живе смерть.
         
     …А у краю вічної мерзлоти, танцюючи і блимаючи у дизентерійному маренні, відмирають п'яні раби-холопи із «балалайками» у чужій посудній крамниці, неприродні жлоби з незайманої російської глибинки-пустелі, лопухи-тундрюки з кирзовими фізіомордіями. І там догниває риб'ячий мутант, бліда спірохета із гульфіками замість очей, сатаненя з кремлядської табакерки, токсичне, отруйне, з бандитсько-холопського гнилого підворіття «москваречника рашки». Воно здійснює найграндіозніший акт суїциду в історії людства -  тліє у могильній тиші реанімаційно-похоронного відділення підзіркової ковбані. 
    
     Огидне імбецильне, лишньохромосомне скотовище свинорилого кретина з черепашачим послідом замість мізків, по ніздрі в лайні, що мукають в стійлі співтовариства. Каша агресивних диких собак, що заблукали. Тупенькі зайчики і продажні злодійкуваті гієни. Тупе біосміття. Руснява худоба. Світове посміховисько.
     Адольф Путлер - ґебіст-трієчник з підворіття, підла, мерзенна, боягузлива, бридка істота-речовина - кадровик, що оточив себе нікчемами, дав їм усе, підніс їх із бруду на вершину кремлівської орди. Вони без нього ризикують втратити все. Ця кадрова конструкція, яку він збудував, зарекомендувала себе бездоганно. Кліка, що оточувала, була складена з бездарних невдах. І вони розуміли, що повинні триматися один за одного, бо не переживуть Путлера.  Вони розуміють ситуацію і бояться того моменту, коли все це звалиться. Напевно, якісь таємні приготування до світу після Путлера ведуться, - як вони виживатимуть, де свої гроші ховатимуть, як їх витрачатимуть, які ситуативні альянси утворюватимуть. Але вони чіпляються за нього, незважаючи на те, що мали б насторожитися в момент його падіння.
     Кінець пуйла буде. Фіналу п'єси не буде. Ні урочистих труб, ні величних похоронів. Трупи кинуть, після війни, в болото. Піднесених слів ніхто не скаже. Час розмов скінчиться.
     Це буде загробний сарай-зомбі N-го століття: стіни, зарослі лопухи, ставок зі стоячою, запліснілою водою, старий бомж в'яже лико-лапті і копошиться в контейнерах занедбаного парку, тріщать гілки і кості в кострі, жебрак на старості років балується астрологією і розколотою кремлівською свастикою.

     Не зможе кукувати зозуля в старому дерев'яному годиннику і не долинає звук балалайки цих кущів.
     За палацами, розорених маєтків, за укріпленнями та огорожами – бідні селища, поля та селянські городи, а по витоптаним дорогам бреде голь перекатна у пошуках їжі.
    
          Художник Мікеланджело до галереї "Страшного суду" включив свій автопортрет. Він написав своє обличчя на шкірі, здертій з тіла св. Варфоломія. Таким автопортретом буде здертий живцем на власній шкірі Путлера. І не буде монологу божевільного «пуйла» про життя у його державі.
     Все починається з театру – нарядів, бутафорій, карт, гербів,  еполетів, орденів, плюмажів, штучних фраз та навмисних поз. Залишається дике поле. Кінець настає  в брудному окопі, на залитій кров'ю землі. Вітер давно вже зірвав театральні костюми, - війна змила грим з лиця.

     Залишаються люди, обпалені війною та загартовані вогнем. Вони дивляться, як починається ранок нового, нелюдсько важкого століття, як життя важко піднімається з-під руїн.