История села Мартыновка Старок. рна Хмельн обл

Козак З. В.
Загублена історія Забутого села.
Історія села Мартинівки Старокостянтинівського району Хмельницької області. ;
1. Початок історії села: XVI – XVII ст..

Історія села Мартинівки Старокостянтинівського району, Хмельницької області, довгий час була загубленою та невідомою. Сьогодні ж в нас є свідчення, архівні данні, які розкриють історію цього села – і, те що було невідоме розкриється, щоб показати, що історія цілої держави, народу розпочинається з маленької історії родини, села, селища, міста.
За легендою с. Мартинівка було засноване після набігу татар на інше село, яке знаходиться від сьогоднішнього за 4 км.:
«Колись давним-давно, коли ще були пани і батраки, стояло село там,де зараз – поле і пасовисько для корів. Це поле до наших днів називається «селиськом».
Одного разу напали татари на село. І жила в цьому селі дуже гарна дівчина Маруся. Коли глава татарського війська побачив її, то зразу захотів забрати з собою.
Він зігнав всіх людей і сказав: «Якщо ви не віддасте мені Марусю, то спалимо усе ваше село із людьми разом! Даю вам часу подумати три дні».
Але люди не погодились віддати Марусю жорстокому завойовнику. Селяни поховалися в очереті, що ріс за селом вздовж річки [прим. авт. мається на увазі річка Попівка.]. Коли військо татарське увірвалося до обійсть – їх зустріло не село, а пустка. Татари ще дужче розлютилися і – давай скрізь нишпорити, шукати людей! Коли раптом хтось із гострозорих загарбників угледів руханину в комишах. Чужинці підпалили очерет, а людей, котрі, рятуючись від пекельної смерті, вибігали із заростей, зустрічали ворожі стріли. Плач, крик,іржання коней, скавуління собак, верески дітей, моління про допомогу… Ніщо не зворушило кам’яного серця чужинського ватажка. Він наказав випалити село до чорної землі!
А посередині стояла церква. Нечестивий вогонь не зміг підступитися до неї, бо церква та враз увійшла в землю – ніби й не височіла ніколи на земній твердині!
Один дядько, якому вдалося в ті криваві часи втекти із села разом із сім’єю, відійшовши подалі від страшного попелища, поселився в полі, де яри і горби, (щоб його ніхто не знайшов) і почав обробляти землю, зводити дім. Із часом приєднався до нього й інший люд, що уникнув наглої смерті від руки чужаків. Почали люди сходитись звідусіль і поповнювати нове село, яке назвали іменем першого його жителя – Мартина. Ось відтоді пішла назва села Мартинівка. 
Але яка доля правди в цій легенді? І чи можна спиратись на неї при досліджені історії села?
Про набіги татар і спалення ними сіл, в цьому регіоні, є документальні свідчення з літописів: «Великий напад вчинили кримчаки в 1593 р.. З Остропільської волості забрано 1552 чол. і спалено 8 сіл.». Є ще й інша згадка: «1618… року татари були на святого Євстафія [прим. авт. 6 березня] і багато шкоди причинили біля Острополя». Саме цю дату – березень 1618 р. можна вважати як початок історії й життя села Мартинівки. Підтвердженням подій легенди, є спогади старожилів села, про те що коли орали поле, де знаходилось «старе» село, було знайдено багато уламків посуду, предметів побутового вжитку, кісток і людських черепів. Але чи звалось воно відразу «Мартинівкою»? В архівних фондах Державного архіву Житомирської області (ДАЖО), в судовому документі за 1838 р. Мартинівка зазначається як «… селение Марциновка.», але вже в 1871 р. називається – Мартинівкою.
Село розташувалося на пагорбах, кожна вулиця знаходиться на своєму горбкові. В селі 10 вулиць, й номінально його можна розділити на 3 частини. В кожної вулиці є своє «прізвисько» - «Мамчурія» (яка складається з 4 вулиць) – отримала таку назву через те, що в цій частині села проживало багато людей з прізвищем Мамчур; «Турція» (1 вулиця) – аналогічно через прізвище Турук; «Коршма» (1 вулиця) – на цій вулиці була корчма, і по ній вела дорога до іншої корчми за селом; «Осередок» (2 вулиці) – середина села (можливо тут і осів Мартин); «Осадьба» (1 вулиця) – по цій вулиці простягалися будівлі садиби місцевого пана. Ще одними культовими місцями села  є «селисько» - поле на якому було село до нападу татар; «березина» і «дубовина» - поля, де раніше були березові і дубові насадження; «озеро» - поле по якому протікала р. Попівка і утворювала озеро. Пам’ятають люди де були й хутори біля села, часто місцину називають за ім’ям її колишнього власника – «коли Олі» та ін..

2. Панський період кінець XVIII – початок ХХ ст..

В 1797 р. в селі бушував мор (холера) – місце поховання жертв хвороби на сьогодні відоме – ділянка землі яка примикає до кладовища. Селяни десятиліттями зберігають і передають цю страшну інформацію з покоління в покоління.
В селі в 1766 р. була побудована церква імені Великомученика Дмитра. Вона була дерев’яною з такою ж дзвіницею, без єдиного цвяха побудована в стилі козацького бароко. В 1878 р. покрита жерстю, пофарбована, було відновлено і позолочено іконостас. Копії метричних книг збереглися з 1766 р. ( в ДАЖО метричні книги з 1800 р.). Прихід 7 класів. Церковно-приходська школа існувала з 1872 р.. Священик Євгеній Єфстаф’євич Вікторовський з 1887 р. і псаломщик Антоній Федерович Синютевич з 1886 р. В середині церква була надзвичайно красиво розписана львівськими майстрами. Церква знаходилася в центрі села на горбкові, за людськими переказами рукотворному – ніби за спокуту своїх гріхів, один чоловік декілька десятиліть возив сюди землю.
Після приходу до влади більшовиків церква була закрита й стала клубом. За нацистської окупації відновила свою діяльність. Потім знову її було закрито й зроблено склад. В 80-х рр. церкву Великомученика Дмитра було визнано історичною пам’яткою і прийнято рішення про її реставрацію. Але голова колгоспу не бажав витрачати гроші на реконструкцію, в листопаді 1985 р. її було спалено. 
В 1990 р. було збудовано нову церкву Московського патріархату, на місці старої. Священики Лукащук А. та Луцишин М..
З архівних даних ДАЖО відомо принаймні про три купівлі села Мартинівки – К. Водецьким, в 1838 р. О. Золютвінським та П. Купріяновим у 1871 р.. Петро Купріянов заповідає 6/10 частин землі дочці Ользі Ржевській народженої Купріянової, 4/10 – іншій дочці Єлизаветі Долтанській. З 1900-х рр.. село належало онукам П. Купріянова – М. Ле-Франсуа і А. Ржевській.
Станом на 1838 р. в селі Мартинівка проживало 297 осіб чоловічої статі. В селян було 50 волів, 117 коней. В помісті пана працювало 111 чоловіків. Садиба знаходилась на місці сучасної школи, клубу.
 Панське помістя складалось:
• Панський дім, який був дерев’яний, в середині і зовні облицьований, на кам’яних стовпах, мав 9 кімнат довжиною 15 шириною 25 Аршинів (Аршин = 71,12 см.);
• Фруктовий город, парники;
• Флігель (прибудова) - дерев’яний на три кімнати – людська і кладова, довжиною 35 шириною 10 Аршинів;
• Кухня, також дерев’яна довжиною 19 шириною 8 Аршинів;
• Погріб земляний викладений деревом 10х3 Аршинів;
• Конюшня дерев’яна, 40х20 Аршинів;
• Клуня для оплоту, 100х40 Аршинів;
• 2 амбари дерев’яні, 25х15 Аршинів;
• Дерев’яний сарай для іншого скоту, 98х10 Аршинів.
Всі будівлі доволі міцні, огороджені частоколом, дахи покриті соломою.
Було три рибні ставки; водяний млин; два дерев’яні млини – один в селі, інший поза селом на полі [прим. авт. по сучасній вул. Дружби]; п’ять дерев’яних корчм, одна в селі інші на трактах. Вони приносили річного прибутку в розмірі 1200 руб. сріблом.
Землі помістя займали 13 десятин 2140 сажнів; оброблювана – 541 десятину 2395 сажнів, під ліса – 82 десятини 2292 сажні; в користуванні селян було 793 десятини 23 сажні.
Селяни займалися землеробством, скотарством, бджільництвом та ін.. В селі вирощували:
1. Пшеницю, яка давала врожаю – 23т. 600ц.;
2. Ярову – 22т. 600ц.;
3. Ячмінь – 5т. 900ц.;
4. Гречку – 5т. 500ц.;
5. Овес – 14т. 400ц.;
6. Горох – 2т. 400ц.;
7. Просо – 2т. 400ц.;
8. Льон – 1т. 600ц.;
9. Коноплі – 1т. 800ц..
Продукти продавалися в навколишніх містах.
На 1872 р. в селі Мартинівка було 79 дворів і 654 прихожан. Чотири ставки, три корчми, дві пасіки і чотири хутори.
Є відомості про роздачу Лободовським книг в с. Мартинівці серед учнів і вчителів, за сприяння О. П. Косач.
Також в селі існувало IV Мартинівське товариство 52 домогосподарств, з 20 січня 1917 р. – 55 домогосподарств. Очолював його Євгеній Мартинюк. Членами були В. Сливчин, Т. Румак, Ф. Мартинюк, Д. Васільєв-Яблонський, С. Стаєнний, К. Футорний. Неграмотні: С. Рабинюк-Матавіюк, Л. Футорна, А. Гурко, І. Румак, А. Литвин, А. Олійник, А. Дем’янов, М. Олійник, І. Жмуд, А. Мартинюк, М. Сидук, І. Валяс і Д. Кравчук. З 1917 р. до нихприєднались: М. Козак, Ляшук, Самолюк. Дане товариство займалося покупкою земель у поміщиків, регулюванням справ у селі.
У 1910 р. IV Мартинівське товариство купило 127 десятин 800 сажнів землі в поміщиці А. Ржевської за 35 560 руб. з виплатою протягом 40 років.
Старостою села був Тарасій Терентович Козлюк.
Найвідомішими ткачами з с. Мартинівки були: Павло Турук, Параска Загородня, Іван та Галина Музики. Коваль – Харитон Денисюк. Плетіння – Захарко Щубровий, Павло Турук. Також в Мартинівці видобували торф, як горючий матеріал.
Революція 1917 р. захопила і наше село, в серпні 1917 р. землевласниця маєтку при селі Мартинівка Новоград-Волинського повіту Кустовецької волості [прим. авт. до 1917р.] О. П. Ржевська написала скаргу щодо самовільних дій селян (незаконні збирання зернових, вилов риби, рубка лісу тощо).

3. Колективізація, Голодомор та репресії.

Прихід радянської влади в 20-х рр. ХХ ст. для села було значною подією, як і для всієї країни загалом. Колективізація села розпочалась в 1930 р. і тривала до 1933 р.. Не обійшлося без репресій, 10 осіб було оголошено куркулями і вислано до Сибіру.
Надаю список репресованих:
1) Кравчук Микита Оникійович, 1889 р., освіта початкова, селянин-одноосібник. Заарештований 18.05.1932 р.. Звинувачення: антирадянська агітація. Трійкою ДПУ УРСР 28.10.1932 р. засуджений на 5 років позбавлення волі у концтаборі. Реабілітований прокуратурою Хмельницької обл.. 23.01.1998 р..
2) Рачок Анастасія Гнатівна, 1922 р., утриманка. У 1933 р. разом з батьками вислана в Карелію. Реабілітована згідно з законом України від 17.04.1991р.
3) Рачок Гнат Карпович, 1902 р., малописьменний, селянин-одноосібник. У 1933 р. як неблагонадійний елемент висланий в Карелію. Реабілітований згідно з законом України від 17.04.1991 р.
4) Рачок Текля Андріївна, 1903 р., малописьменна, селянка-одноосібниця. У 1933 р. як неблагонадійний елемент вислана в Карелію. Реабілітована згідно з законом України від 17.04.1991 р.
5) Сорока Катерина Несторівна, 1926 р., утриманка. У 1933 р. разом з батьками вислана в Карелію. Реабілітована згідно з законом України від 17.04.1991 р.
6) Сорока Любов Несторівна, 1922 р., утриманка. У 1933 р. разом з батьками вислана в Карелію. Реабілітована згідно з законом України від 17.04.1991 р.
7) Сорока Марія Платонівна, 1891 р., неписьменна, селянка-одноосібниця. У 1933 р. як неблагонадійний елемент вислана в Карелію. Реабілітована згідно з законом України від 17.04.1991 р.
8) Сорока Надія Несторівна, 1920 р., утриманка. У 1933 р. разом з батьками вислана в Карелію. Реабілітована згідно з законом України від 17.04.1991 р.
9) Сорока Нестор Семенович, 1882 р., малописьменний, селянин-одноосібник. У 1933 р. як неблагонадійний елемент висланий в Карелію. Реабілітований згідно з законом України від 17.04.1991 р.
10) Сорока Текля Несторівна, 1922 р., утриманка. У 1933 р. разом з батьками вислана в Карелію. Реабілітована згідно з законом України від 17.04.1991 р.
Голодомор 1932 – 1933 рр. не оминув і наше село. Про страшний голод пам’ятають очевидці: КОПИЦЯ Ганна Корніївна, 1923 року народження. (Записала Сьомак В.Д., вчитель Вишнопільської ЗОШ, лютий 2008 р.). 
Важкі були часи. Як зараз бачу: я була одна у сім’ї, у хаті не було ні крихти хліба. У матері текли сльози з очей, коли вона брала останню хустину і несла до іншого села, щоб замінити її на стакан гречаних круп. Пекли млинці з гнилої картоплі, бур’яну. Ходили шукати по полях зернята з пшениці чи овесу. Одного дня не було чого їсти, і мене батьки, завели у сусіднє село (с.Чорна) до родичів, щоб я не померла з голоду, вони захотіли мене залишити, але я коли побачила, що вони повертаються додому, я теж за ними побігла. Я не могла навіть усвідомити те, що мої батьки можуть померти з голоду, а я буду нагодована у родичів.
ОБУХІВСЬКА Тетяна Трохимівна, 1921 року народження (Записала Сьомак В.Д., вчитель Вишнопільської ЗОШ, січень 2008 р.).
Коли був голод мені було всього 11 років. Жахливо,  навіть через 75 років ступати стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі українського краю. Досі не віриться, щоб тут – у житниці України раптово зник хліб, люди залишилися без єдиної зернини. І це в урожайний 32 рік. Пухли старі і малі, вимирали цілі роди і села. Смерть чатувала на шляхах, на полі, в хаті, ця страшна смерть не покидала і безжально нищила український народ. У нас була маленька хатина, а в родині було 6 чоловік. Я була найстарша з дітей, тому доглядала за малими. З їжею було не просто скрутно, взагалі не було нічого їсти, добре, що в родичів була корова, то вони приносили по пляшці молока в день. Мама нам з водичкою розводила, так і пили потрошки. Батько міняв кукурудзу, муку, картоплю, так і виживали. Але маму не вберегли… Щоб хоч трохи нагодувати дітей віддавала свою частинку їжі і… померла. Це була найстрашніша подія у нашій сім‘ї. Після смерті мами батька, мене і мою бабусю забрали в найми до родичів батька. Згодом померли усі мої братики і сестричка. Із моєї великої родини залишилася я сама, сирота, без роду. Пригадую, як скидали померлих людей на вози і вивозили в курган, зараз він знаходиться на місцевому кладовищі. Тоді, у селі панувала смерть, було страшно вийти на вулицю, люди пухли від голоду і всі помаленьку вимирали. Рідко зустрічалася родина, де усі виживали. Виживали тільки ті, у яких було на що міняти їжу.  Я часто поринаю спогадами у ті страшні голодні роки, і молю Бога, щоб ніколи ні одна людина не відчула на собі відчуття голоду, коли болить усе тіло, болять кістки, і хочеться їсти, їсти, їсти…
За 1932 – 1933 рр. від страшного голоду в с. Мартинівка померло 70 чоловік, це ті які стали відомі:
 
1. Гурко Мар’яна.
2. Гурко Павло.
3. Гурко Петро.
4. Дайнека Василь.
5. Дайнека Степан.
6. Дайнека Тетяна.
7. Доманська Тетяна.
8. Доманський Степан.
9. Жмуд Василина.
10. Жмуд Дарія.
11. Жмуд Іван.
12. Жмуд Калістрат.
13. Жмуд Олена.
14. Загородній Григорій.
15. Загородній Павло.
16. Загородній Петро.
17. Загородній Сергій.
18. Козел Яким.
19. Кравчук Гнат.
20. Мамчур Галина.
21. Мамчур Ганна.
22. Мамчур Паніна.
23. Мамчур Параска.
24. Мамчур Петро.
25. Мамчур Тетяна.
26. Мартинюк Анастасія Петрівна.
27. Мартинюк Антоніна.
28. Мартинюк Василь Петрович.
29. Мартинюк Кіндрат Петрович.
30. Мартинюк Матрона Іванівна.
31. Мартинюк Трохим Петрович.
32. Матвіюк Ганна.
33. Матвіюк Іван.
34. Матвіюк Павло.
35. Матвіюк Яніна.
36. Мельник Антін Макарович.
37. Обухівська Євдокія.
38. Обухівський Парамон.
39. Олійник Микола Омельянович.
40. Олійник Мокрина.
41. Олійник Омелян.
42. Поплавський Іван Мусійович.
43. Рабинюк Ганна Сергіївна.
44. Рабинюк Давид Семенович.
45. Рабинюк Іван Сергійович.
46. Рабинюк Микола Давидович.
47. Рабинюк Ольга Сергіївна.
48. Рабинюк Петро Сергійович.
49. Рабинюк Текля Давидівна.
50. Рибачок Текля Давидівна.
51. Романюк Мусій.
52. Футорна Олена.
53. Футорна Олена Єфимівна.
54. Футорна Тетяна Єфимівна.
55. Футорний Анатолій Єфимович.
56. Футорний Єфим.
57. Футорний Олександр Єфимович.
58. Хмелюк Іван Оверкович.
59. Хмелюк Лідія Селіфанівна.
60. Хмелюк Любов Оверківна.
61. Хмелюк Мотрона Селіфановна.
62. Хмелюк Феодосія Селіфановна.
63. Хомюк Ганна.
64. Яблонська Аліса.
65. Яблонська Ганна.
66. Яблонська Євгена.
67. Яблонська Марія.
68. Яблонська Ольга.
69. Яблонський Іван.
70. Яблонський Іван.

 

Від 26 лютого 1935 р. створено Остропольський район, до якого ввійшло й село Мартинівка. З 1932 р. воно підпорядковується Вінницькій області, з 1934 р. – Кам’янець-Подільській обл..
  1937 р., рік червоного терору та репресій не оминув і с. Мартинівку. Було репресовано 4 чоловіки, наче й мало але для маленького села це більш ніж достатньо:
1) Рабинюк Сергій Давидович, 1893 р., малописьменний, колгоспник. Заарештований 22.09.1937 р.. Звинувачення: контрреволюційна діяльність. Трійкою УНКВС Вінницької обл. 04.10.37 р. засуджено на 10 років позбавлення волі у ВТТ (Виправно-трудовий табір). Реабілітований президією Хмельницького облсуду 24.09.1960 р.
2) Футорний Єфрем, 1895 р., малописьменний, колгоспник. Заарештований 23.10.37р.. Звинувачення: антирадянська агітація. Трійкою УНКВС Кам’янець-Подільської обл. 31.10.37р. засуджений на 10 років позбавлення волі у ВТТ. Реабілітований президією Хмельницької обл. 21.04.1989 р.
3) Кравчук Петро Гнатович, 1908 р., малописьменний. Народився в с. Мартинівка проживав в с. Пасічна, робітник хмелерадгоспу. Заарештований 23.08.37р.. Звинувачення: контрреволюційна діяльність. Трійкою УНКВС Кам’янець-Подільської обл. 25.09.37р. засуджений на 10 років позбавлення волі у ВТТ. Реабілітований прокуратурою Хмельницької обл. 29.11.1989 р.
4) Кравчук Тихон Гнатович, 1916 р., малописьменний. Народився в с. Мартинівка проживав в с. Пасічна, робітник хмелерадгоспу. Заарештований 23.08.37р.. Звинувачення: контрреволюційна діяльність. Трійкою УНКВС Кам’янець-Подільської обл. 25.09.37р. засуджений на 10 років позбавлення волі у ВТТ. Реабілітований прокуратурою Хмельницької обл. 29.11.1989 р.

4. Друга світова війна. Репресії 1945 – 1947 рр.

Страшною трагедію стала Друга світова війна. Найжахливішою сторінкою в історії нашого села, народу, країни. 22 червня 1941 р. нацистська Німеччина напала на Радянський Союз, в складі якого була більша половина нашої держави. 6 липня 1941 р. німці ввійшли в с. Мартинівку Старокостянтинівського району Хмельницької області. На фронт відправились ті хто служив у той час в армії. Більшість односельчан було мобілізовано після звільнення села з березня 1944 р.
З червня 1942 р. розпочалося примусове відправлення молоді до Німеччини, й з нашого села також. Їх звозили в райцентр, а потім відправляли на станцію Антоніни.
На початку березня 1944 р. розпочалася Проскурово-Чернівецька операція. Німецькі війська намагалися закріпитися на лінії Любар – Шепетівка і стали масово й примусово гонити населення на копання окопів, траншей. Люди працювали в надзвичайно важких умовах, їх підганяли, били, а за найменшу непокору – розстріл. Саме тут загинуло багато населення з Мартинівки, Коржівки, Вишнополя, Чорної та інших сіл. В селах Чорна, Вишнопіль, Мартинівка, де планувалося провести лінію оборони місцеве населення за наказом німців виселяли з власних осель, і гонили в інші села, населення з Мартинівки вигнали в Остропіль та Райки. В цей же час в селі була здійснена диверсія – перерізано кабель зв’язку, німці розлютились і зігнали людей в церкву, ніхто не сумнівався, що смерть вже близько і нацисти ось-ось і підпалять церкву разом з людьми, але плани кардинально змінились було забрано 6 чоловіків і розстріляно, інших погнали з села.  Оскільки боїв не було до березня, деякі селяни стали повертатися додому, за що були розстріляні.
5 березня 1944 р. село Мартинівка було звільнено від нацистських окупантів. Село перетворилось в руїну, Мамчурія була вся спалена, повсюди тіла німецьких і радянських солдатів. Але горе ще було попереду 66 чоловік за офіційними даними забрала війна назавжди, 60 – військових, 6 – цивільних.
Список тих, хто захищав наші родини від агресора але не повернувся:
 
1. Білан Василь Несторович – 1921 р., селянин. В армії з 1940 р.. Рядовий. Помер від ран 10.08.41.
2. Бондар Архип Федотович – 1906 р., селянин. Мобілізований в 1944 р.. Рядовий. Загинув в 12.1944р..
3. Віха Іван Людвікович – 1926 р., селянин. Мобілізований в 1944 р.. Рядовий, стрілець. Загинув 13.02.45. Похований с. Белінхен, Німеччина.
4. Власюк Василь Никифирович, селянин. Мобілізований в 1944р. Рядовий, стрілець. Помер від ран 30.05.44. Похований с. Мала Кам’янка Коломийський р-н. Івано-Франківська обл..
5. Власюк Євген Мартинович – 1916р., селянин. В армії з 1940р. Лейтенант, навчально-технічної станції. Загинув 01.07.41. Похований м. Буськ Львівської обл..
6. Власюк Іван Романович – 1920р., селянин. В армії з 1940р. Рядовий. Загинув в 03.1943р.
7. Власюк Трифон Іпатійович – 1901р., селянин. Мобілізований в 1944р.Рядовий. Загинув в 06.44.
8. Гурко Микола Васильович – 1926р., селянин. Мобілізований в 1944р. Рядовий. Загинув 07.06.44. Похований с. Медведівка Барановицького р-ну Брестської обл., Білорусь.
9. Дайнека Петро Володимирович – 1918р., селянин. Мобілізований в 1941р.. Рядовий. Загинув 15.02.45. Похований м. Добєгнєв Готовського воєводства, Польща.
10. Дзюбко Андрій Микитович – 1914р., селянин. Мобілізований в 1941р.. Старшина. Помер від ран в 1943р.. Похований в смт. Курагіно Красноярського краю, Росія.
11. Жаловський Федір Йосипович – 1912р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 04.06.44. Похований смт. Печеніжин Коломийського р-ну Івано-Франкувської обл..
12. Жмуд Андрій Самійлович – 1898р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 04.06.44. Похований смт. Печеніжин Коломийського р-ну Івано-Франкувської обл..
13. Жмуд Родіон Селіфанович – 1902 р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 14.05.44. Похований смт. Печеніжин Коломийського р-ну Івано-Франкувської обл..
14. Журба Федір Платонович – 1899р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, сапер. Загинув 22.06.44. Похований с. Нові Петликівці Бучацького р-ну Тернопільської обл..
15. Загородній Іван Йосипович – 1909р., селянин. Мобілізований в 1942р.. Рядовий. Загинув в 07.1944.
16. Заєць Василь Юхимович – 1915р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Загинув в 07.1944.
17. Козак Андрій Демидович – 1925р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Сержант, командир гармати. Загинув 23.11.44. Похований с. Слепска Гута, Чехословаччина.
18. Козел Василь Мойсейович – 1912р., селянин. Мобілізований в 1941р.. Рядовий. Загинув в 11.1941.
19. Козел Олексій Мойсейович – 1922р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Загинув 10.08.44. Похований м. Люблін, Польща.
20. Кравчук Максим Микитович – 1908р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Загинув 03.06.44. Похований смт. Печеніжин Коломийського р-ну Івано-Франкувської обл..
21. Лавренюк Герасим Савович – 1906р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Загинув 13.09.44. Похований с. Гавлув Тарновського воєводства, Польща.
22. Лисюк Іван Петрович – 1918р., селянин. В армії з 1940р.. Рядовий.Загинув в 07.1944.
23. Лящук Андрій Тихонович – 1921р., селянин. В армії з 1940р.. Рядовий, стрілець. Помер від ран 13.12.44. Похований м. Шальготарьян,Угорщина.
24. Лящук Микола Трохимович – 1912р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 17.07.44. Похований с. Тростянець Зборівського р-ну Тернопільської обл..
25. Матвіюк Василь Каленикович – 1907р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 24.05.44. Похований с. Коршів Коломийського р-ну Івано-Франківської обл..
26. Матвіюк Василь Порфирович – 1918р., селянин. Мобілізований в 1941р.. Сержант. Помер від ран 19.01.44. Похований м. Курськ, Росія.
27. Матвіюк Микола Кирилович – 1918р., селянин. Мобілізований в 1941р.. Рядовий. Загинув в 05.1944.
28. Матвіюк Никифор Антонович – 1912р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 19.05.44. Похований с. Мартинівка Бучацького р-ну Тернопільської обл..
29. Мельник Григорій Володимирович – 1913р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Лейтенант, командир танка. Загинув 23.01.45. Похований м. Бранєво Ельблонгського воєводства, Польща.
30. Назарчук Гордій Гордійович – 1920р., селянин. В армії з 1940р.. Рядовий. Загинув 03.07.42.
31. Обухівський Петро Макарович – 1925р., селянин. Мобілізований в1944р.. Рядовий, стрілець. Помер від ран 30.10.44.
32. Олійник Афанасій Євдокимович – 1912р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Загинув в 07.1944.
33. Олійник Іван Макарович – 1914р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Загинув в 06.1944.
34. Олійник Макар Антонович – 1898р., селянин. Мобілізований в 1941р. Рядовий. Загинув в 09.1941р.
35. Олійник Прохор Васильович – 1903р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 22.07.44. Похований в смт. Поморяни Золочівського р-ну Львівської обл..
36. Рибачок Андрій Стратонович – 1902р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Загинув 07.10.44.
37. Романюк Федір Мойсейович – 1908р., селянин. Мобілізований в 1941р.. Рядовий. Загинув в 07.1944.
38. Румак Микола Петрович – 1921р., селянин. В армії з 1940р.. Рядовий, артилерист. Загинув 10.09.42. Похований с. Котлубань Дубовського р-ну Волгоградської обл., Росія.
39. Румак Олексій Климович – 1920р., селянин. В армії з 1940р.. Рядовий. Загинув в 02.1943.
40. Руштин Кирило Олексійович – 1906р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 26.01.45. Похований м. Вадовіце Бельського воєводства, Польща.
41. Руштин Микола Дмитрович – 1917р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 17.05.44.
42. Самолюк Василь Петрович – 1921р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Загинув 19.09.1944.
43. Самолюк Петро Никифорович – 1899р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Загинув 01.04.1944.
44. Семенчук Панас Антонович – 1906р., селянин. Мобілізований в 1941р.. Рядовий. Загинув 18.09.41.
45. Скрипець Петро Григорович – 1920р., селянин. В армії з 1940р.. Рядовий. Загинув в 06.1944.
46. Стаєнний Петро Андрійович – 1914р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Помер від ран 10.05.45. Похований сквер Дамса м. Рацібуш Катовіцького воєводства, Польща.
47. Турук Василь Павлович – 1925р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Молодший сержант, старший телефоніст. Загинув 14.02.45. Похований с. Браніца Катовіцького воєводства, Польща.
48. Турук Іван Семенович – 1901р., селянин. Мобілізований в 1901р.. Рядовий. Загинув 19.03.44. Похований с. Мар’янівка Чемеровського р-ну.
49. Турук Іван Федерович – 1907р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 13.08.44. Похований м. Стрий Львівської обл..
50. Турук Максим Єпіфанович – 1896р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Помер від ран 23.06.45. Похований м. Олесніца Вроцлавського воєводства, Польща.
51. Футорний Андрій Михайлович – 1918р., селянин. Мобілізований в 1941р.. Рядовий. Загинув в 10.1943.
52. Футорний Василь Андрійович – 1904р., селянин. Мобілізований в 1941р.. Рядовий, стрілець. Загинув 18.09.42.
53. Футорний Іван Андрійович – 1908р., селянин. Мобілізований в 1944р. Рядовий. Загинув в 07.1944.
54. Футорний Михайло Андрійович – 1905р.,селянин. Мобілізований в 1941р.. Рядовий, стрілець. Загинув 17.08.44. Похований с. Длугі Кант Замайського воєводства, Польща.
55. Футорний Олександр Андрійович – 1906р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий, стрілець. Загинув 09.10.44. Похований смт. Словське Сколівського р-ну Львівської обл..
56. Футорний Тимофій Федерович – 1900р., селянин. Мобілізований в 1944 р.. Рядовий, стрілець. Помер від ран 15.05.44. Похований с. Іспас Вижницького р-ну Чернівецької обл..
57. Шаровський Василь Карпович – 1918р., селянин. Мобілізований в 1941р.. Рядовий. Загинув в 1942.
58. Яблонський Євген Дмитрович – 1907р., селянин. Мобілізований в 1944р.. Рядовий. Загинув в 06.1944р.
 
Список загиблих мирних мешканців:
 
1. Загородня Надія Павлівна – 1912р., селянка. Загинула піл час бомбардування села в 1941р. Похована с. Мартинівка.
2. Копиця Олекса Сергійович – 1912р., селянин. Загинув під час наступу нацистів у 1941р. Похований в с. Мартинівка.
3. Лящук Галина Андріївна – 1942р., немовля. Розстріляна нацистами як заручниця в 1942р.. Місце поховання невідоме.
4. Лящук Іван Максимович – 1912р.,селянин. Розстріляний нацистами як заручник у 1942р.. Місце поховання невідоме.
5. Лящук Марія Юстинівна – 1918р., селянка. Розстріляна нацистами як заручниця в 1942р.. Місце поховання невідоме.
6. Олійник Анфіса Прохорівна – 1898р., селянка. Розстріляна нацистами як заручниця в 1942р.. Місце поховання невідоме.
7. Олійник Юстина Іванівна – 1908р., селянка. Розстріляна нацистами як заручниця в 1942р.. Похована на кладовищі с. Мартинівки.
8. Футорний Андрій Іванович – 1918р., селянин. Розстріляний нацистами як заручник в 1942р.. Місце поховання невідоме.
 

Після закінчення Другої світової війни, розпочинається відбудова великої держави. Агітується населення, щодо поїздки в Сибір. В пошуках кращої долі з нашого села виїжджає багато родин до Сибіру. І лише кілька повертається в 50-х роках.
Крім цього, в цей час триває третя хвиля репресій. З нашого села було репресовано:
1) Жмуд Максим Прокопович, 1902р., малописьменний, колгоспник. Заарештований 20.05.1945р.. Звинувачення: зрада Батьківщини. УМДБ Кам’янець-Подільської обл. 19.08.46р. справу припинено, з-під варти звільнений. Реабілітовано прокуратурою Хмельницької обл. 11.06.1998.
2) Копиця Леонтій Гордійович, 1924р., освіта початкова, колгоспник. Заарештований 03.04.46. Звинувачення: зрада Батьківщини. Слідчим відділом Коттбуського округу (Німеччина) 31.07.46р. справу припинено, з-під варти звільнений. Реабілітовано прокуратурою Хмельницької обл. 11.06.1998.
3) Рибачок Василь Стратонович, 1904р., освіта початкова, голова колгоспу. Заарештований 03.04.46р. Звинувачення: антирадянська пропаганда. Кам’янець-Подільським облсудом 20.05.46р. засуджено на 10 років позбавлення волі у ВТТ. Реабілітовано прокуратурою Хмельницької обл. 02.11.1992 р.
4) Руштин Павло Іванович, 1906р., освіта початкова, колгоспник. За ухилення від суспільно корисної праці в колгоспі 14.06.1948р. виселений в Іркутську обл. на 8 років. Звільнений з спец поселення 05.06.1954 р. Реабілітований згідно з законом України від 17.04.1991р.
5) Руштин Тетяна Петрівна, 1919р., освіта початкова, колгоспниця. За ухилення від суспільно корисної праці в колгоспі 14.06.1948р. виселена в Іркутську обл. на 8 років. Звільнена з спец поселення 05.06.1954 р. Реабілітована згідно з законом України від 17.04.1991р.

5. Від відбудови до сьогодення.
1 вересня 1946 р. створено Мартинівську сільську раду.
Від 23 січня 1959 р. ліквідовано Остропільський район, натомість створено Старокостянтинівський. В 1954 р. створено Хмельницьку область.
1964 р. – початок будівництва пам’ятника Невідомому солдату.
1964 р. – закладання нового кладовища.
1960-ті роки – головою колгоспу стає Петров.
1969 р. – побудовано нову школу.
1971 р. – село Мартинівка ввійшло до складу Вишнопільської сільської ради, разом із селами Вишнопіль,Малий Вишнопіль, Северини.
1970-ті роки – голова колгоспу – І. С. Качур.
1978 р. – згорів клуб.
1983 р. – відкриття модернізованого комплексу в колгоспі.
     Листопад 1985 р. – підпал церкви.
З 1985 р. – голова колгоспу – М. В. Савчук.
1989 р. – відкриття нової школи.
1990 р. – відкриття нової церкви.
1991 р. – голова колгоспу Г. Сьомак.
1992 р. – відкриття нового будинку культури.
1993 р. – голова колгоспу С. Коломієць.
1995 р. – голова колгоспу В. В. Власюк.
2000 р. – голова колгоспу А. В. Футорний.
2007 р. – ТОВ «Агро-Регіони Хмельницький».
2012 р. – закриття Мартинівської загальноосвітньої школи.