Украинские боги, архетипы, автохтоны

Многие люди уже изучили данную мою публикацию по богам, антибогам и мифологическим героям древней УКРАИНЫ.

Недавно, я нашёл совершенно независимую от меня работу об украинском боге по имени ХОРС (сын Отца-СВАРОГА).
Почитайте! Только учитывайте то, что в этой заметке инфа про бога РА притянута за уши. У украинцев никогда не было бога РА. Всевышнего Отца древние украинцы (словяне) называли СВАРОГ.
Прямая ссылка не отображается, поэтому зайдите на портал vsegda.moy.su и в поле поиска введите "Хорс".

Русская сказка про Ивана-царевича, летающего на Сером Волке и спасающем принцессу — есть отклик древнейшей половецкой (украинской) легенды про бога-волка Хорса (Корса), который помогал праведным людям. Именно под влиянием этой легенды в украинском языке возник этнический фразеологизм "вовчику-братику".

Определённую путаницу о древней Руси-Украине, к сожалению, вносят академические историки, они специально смешивают украинскую и русскую мифологию. Рассмотрим самый основной элемент — СОЛНЦЕ. У украинцев на солнце жил Всевышний Отец СВАРОГ, но у русских само солнце было богом Неба, который русские называли ЯРИЛО.


Вступление

...Мой друг — профессиональный переводчик английского, в его роду смешались немцы, которых когда-то пригласили русские аристократы в Россию, евреи, которые в эпоху польского антисемитизма массово переселялись в Украину, а также русские и украинцы. Совсем недавно я узнал, что мой друг Володя имеет совершенно неповторимый украинский говор (диалект). Оказалось, одна из его бабушек — украинка — частенько забирала своего внука в село Черниговской области... Понятное дело, оба мы развивались в условиях фактического двуязычия и тем интересней были наши споры о значениях тех или иных украинских слов, которые мы доставали из "глубин" нашего босоногого детства...
...История Киевской Руси, несмотря на дальность эпохи, отстоящей от нашего бытия на 1000 лет, неизменно привлекает внимание языковедов. В школе, ясно, нам преподавали краткую, адаптированную версию этой истории, что, впрочем, не мешало проникновению ума в структуру живого украинского языка, живого церковно-славянского, живого русского. Ведь язык жив, пока им пользуются живые люди!

Далее будет повествование на 2-х языках (часть на рус, часть на укр)

Для многих людей, привыкших к традиционно выстроенной иерархии богов Киевской Руси, возможно, будет шоком известие о том, что у древних украинцев не было бога Перуна, не было Даждьбога, не было ни Белобога, ни Чернобога, не было Мокоши, не было Лады, не было Леля и Лели, не было Мары и Живы, не было Соловья-разбойника и т.п. Все перечисленные имена языческих богов есть НЕ УКРАИНСКИЕ, а древнерусские.

А вот, каким богам поклонялись украинцы:

СВАРОГ — Владыка Неба и Солнца, от древнейшего "СВА" - Предвечная Мать (символ - свастика), Сварог - древний солярный символ Бога-мужчины с рогами. "Сва" — непостижимо старый индоарийский семантический элемент, вошедший в украинские слова: "свайба", "сватання", "сваха", "сварка", "свавілля" и др.
Рассмотрим из этого ряда только 1 древнее украинское слово "свавілля", которое послужило основой для переделанного русскими писцами слова "своеволие". Если говорить о переводе — вроде всё верно, "свавілля" это "своеволие", однако, глубинный смысл в русском языке уже утерян, потому что украинское исходное "свавілля" означает "Вілля від СВА", то есть "вольность от законов Владыки Неба и Солнца СВА", то есть бесчинство, безобразие, преступление Б-жественного!

МАТИ-ЗЕМЛЯ — божественная Мать, жена СВАРОГА, бога Солнца, входящая в древнейшие украинские слова: "мама", "матуся", "маты" (укр. глагол "иметь"), "матимемо", "землиця", "земний", "земський" и др.

У этой супружеской Пары Богов было 3 божественных сына:

СТРИБОГ (укр. село Стрибіж, река Стрый) — бог бури, дождя, грозы (блискавиці), вошедший в древние украинские слова: "стрибати" (прыгать, Стрибог управляет грозой и прыгает в неё, прямо в молнию, отсюда, убитых от молнии людей считали наказанными Стрибогом), "струм" (ток, течение), "струмок" (ручей), "стримати" (буквально "иметь струю", то есть удержать её) и т.п. Русское прилагательное "быСТРЫй" также собрано из элементов древнего украинского слова "Стрибог" - оно означает "бы"(был)-"стрый"(как Стрибог), СТРЕмительный - та же история, СТРЕлять - то же...

ХОРС (Корс от скиф. — волк-альбинос) — это бог охоты, бог Рассвета ("Світанку"), это тотемный волк-альбинос, вошедший словом в украинский город Корсунь, остров Хорстица, здесь "с" со временем выпало: "корсати", "хорстити" (др. укр. рвать, крошить, расчленять), "крисáти" (высекать огонь), "копирсáтись" (ковыряться во внутренностях убитого на охоте зверя).

КОЛЯДА - младший сын СВАРОГА и МАТЕРИ-ЗЕМЛИ, это бог-защитник человека и всех маленьких детей, он "колядує", "колдує", то есть то, что стало уничижительным "колдун" — изначально есть бог-посредник для обращения, воззвания, просьбы к старшим богам о помощи кому-то из смертных (укр. село Колодне, гадательная "колода" карт) и др.

КУПАЛА, Купало (Купайло) — бог любви и секса украинских девушек-женщин, это также праздник, посвященный богу Купала, возникший под влиянием Амазонок на Скифов: 1 раз в год, на Ивана (Янка) Купала, каждая девушка (женщина) могла заниматься любовью с выбранным ею парнем, а он не имел права отказаться — так рождались "купальские дети", которых называли "Богдан", "Богдана".
___ Купало — славянский мифологический персонаж, связанный с празднованием летнего солнцестояния — дня Купалы (впоследствии хитромудро совмещенного Церковью с христианским праздником Рождества Иоанна Предтечи 24 июня). В представлениях славян, Купало — бог летнего солнцеворота (солнцестояния), покровитель брака, любви, продолжения рода; происходит от древнего украинского слова «купа» — сочетание полов, вступление в брак; "Купайлыця" также называется ритуальный костёр этого праздника, где священную роль выполняют огонь и вода как средства очистки (ср. также слово "купаться").
По мнению историка Б.А. Рыбакова, смысл названия «Купала» происходит от «купа» (купно, сообща — то есть, вместе). Так же разъясняется и второе название Купала (название купальского костра) — «собиткови» (у племён "лемки", "словаки" купальские песни называются "собитковыми"). "Собиткови" происходит от одного семантического корня с "Купало": собиткови (Собутка) - Соботка - со-Бытие - то есть "собитно" - опять-таки, вместе, сообща.

В послании игумена псковского Елеазара монастыря Панфила московского наместника в Пскове князю Дмитрию Владимировичу Ростовскому (согласно Псковским летописям, 1505 год) говорится о том, что в канун Рождества Иоанна Предтечи «чаровницы» — мужчины и женщины по лугам, болотам, лесам, полям ищут якобы какие смертные травы «на пагубу человеком и скотом», «тут же и дивиа корение копают на потворение мужем своим: и сиа вся творят действом дьяволим в день Предтечев с приговоры сотанинскими».
А в сам праздник Иоанна Предтечи, совпадающего с днем летнего солнцеворота, то есть на ЙВАНА КУПАЛО: «…во святую ту нощь мало не весь град возмятется, и в селех возбесятца в бубны, и в сопели, и гудением струнным, и всякими неподобными игры сотонинскими, плесканием и плесанием, женам же и девам и главам киванием, и устнами их неприязнен клич, вся скверные бесовские песни, и хрептом их вихляниа, и ногам их скакание и таптаниа; ту же есть мужем и отроком великое падение, ту же есть на женское и девичье шатание блудное им воззрение, такоже есть и женам мужатым осквернение и девам растлениа»...

Понятно, что "растление", то есть разбредание пар мужчин и женщин по полям и лесам для любовных игрищ вызывало дикое возмущение Церкви. Однако праздник дожил до наших дней. Его отмечают на исторической родине Скифии: Украине, Беларуси, европейской части России.
Древнее слово "растление" изначально произносилось как РАС-ТЕЛЕНИЕ, что означало буквально РАСхождение ТЕЛ (разбредание пар М+Ж) для любовных игрищ!

Не исключено, что появление древнего украинского слова "купатися" произошло после появления этого любвеобильного праздника. В восточно-славянской традиции различаются "мыться" и "купаться" — последнее слово исходно означало "мыться вместе" (купно).
После Купальской ночи нередко образовывались брачные пары, т.к. парень уже ясно понимал, кому он из девушек очевидно понравился!


ВИРІЙ або ирій, ірій (совр. "Рай") — у міфології східних слов'ян тепла благодатна країна на заході чи півдні, місце проживання душ померлих і зимівлі птахів та інших тварин. Слово «вирій» — неясного походження. Вперше його зафіксовано у формі родового відмінка в «Повчанні» Володимира Мономаха: «И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть».
Існує гіпотеза, що словом «ирій» слов'яни спочатку називали небо, пересування повітряних мас. Тому «ирій» споріднене з «рій», «роїтися», «ринути». Сучасні дослідники пропонують дві вихідні форми цього слова в давньоруській мові: «ирии» та «ирьи». Також вирій, як країна, мав назву «тепли;чина» за теплу погоду, що панує там.
Вирій уявлявся як тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. Там панує вічне літо, або ж там літо, коли на інших землях зима й навпаки. У вирій відлітають на зиму всі птахи, а навесні повертаються до своїх гнізд. Найраніше туди відлітає зозуля, що володіє ключами від вирію, і найпізніше з нього повертається. Часом птахи повертаються завчасно і мусять відпокутувати свій поспіх. Зокрема це відбито в народній пісні, де сокіл жаліється, що повернувся, коли на землі ще лежить сніг. Там існують теплі криниці з цілющою водою, багато водойм і ярів, тому у вирії ростуть надзвичайно великі рослини.
Вирій вважався місцем перебування бога Сонця — Хорса. У народних віруваннях там також ховається взимку все життя, переховується насіння, посіяне в землю. У вирії перебувають душі предків і душі ще ненароджених людей.



Злі сили:

Карачун, Корочун — "злий дух" від сармато-половецького "кара" - чорний, "чун" - місце (чуг - камінь).
Болячка — злий дух, викликаючий хворобу, слабкість, занедужання
Відьма, відьмак — злі духи або істоти, що викликають "пороблене" (сглаз)
Вій (од "вії" - ресницы, веки) — це володар відьм-відьмаків, веки которого открывались только на шабаше ведьм
Грець — укр. "чорт", похідне "гріх" (можливо, хетти-переселенці билися із греками, та так виникло слово).


Герої:

КОТИГОРОШКО — це диво-парубок, герой, що народжується від горошини.
...Чоловік посилає шістьох синів орати поле, а доньку — віднести їм обід. Донька іде шукати братів за бороною, але змій прокладає свою борону, щоб заманити її до себе та ув'язнити. Брати вирушають визволяти її, змій викликає їх на бій на залізний тік. Він перемагає усіх шістьох і також ув'язнює.
Їхня мати з'їдає горошину, що котилася повз, після чого народжує сина, котрого називає Котигорошком. Хлопчик швидко росте, стає надзвичайно сильним і копаючи криницю добуває шматок заліза. Після цього він розпитує в батьків де його брати й сестра. Ті відмовляють його від пошуків, але Котигорошко несе залізо до коваля, щоб той виготовив зброю для боротьби проти змія. Коваль виковує булаву, Котигорошко двічі підкидає її, випробовуючи на міцність. Першого разу зброя при падінні розламується, а другого тільки гнеться. Взявши булаву, Котигорошко іде за бороною до змієвого двору.
Сховавшись у змієвому житлі, Котигорошко дожидається змія. Той викликає його бій на залізний тік і гине. Котигорошко забирає змієві скарби та визволяє в'язнів, але не виказує, що він їхній брат. Дорогою додому він засинає, брати замислюють прив'язати Котигорошка ликом до дуба та сказати батькам, що це вони здолали змія. Прибувши додому, брати дізнаються від батьків про Котигорошка. Той вириває дуб із корінням і кидає його в хату. Після цього він покидає домівку.
Подорожуючи світом, Котигорошко зустрічає трьох чоловіків із незвичайними силами: Вернигору, Вернидуба і Крутивуса. Вернигора вміє переміщувати гори, Вернидуб — виривати дуби голими руками, а Крутивус змушує воду розступатися. Вчотирьох вони дістаються до порожньої хатки в лісі, де спиняються на ніч.
У наступні три дні троє ідуть на полювання, а один лишається в хатці вартувати і варити їсти. Щоразу приходить маленький, проте могутній дідок, вимагаючи пересадити його через поріг. Вернигора, Вернидуб і Крутивус нешанобливо ставляться до дідка, той вішає вартового на гвіздок, з'їдає все наготоване і йде. Вартові не зізнаються в цьому, кажучи іншим, що заснули і не встигли зготувати їжу. Четвертого дня в хатці лишається сам Котигорошко. Він пересаджує дідка через поріг, але той намагається так само повісити його. Котигорошко защемлює його бороду у дубі. Дідок вириває дуба й тікає.
Слід приводить до ями, в яку Вернигора, Вернидуб і Крутивус бояться спуститися. Вони в'яжуть мотузки, на яких Котигорошко і спускається в яму. На дні виявляється палац і царівна, що відмовляє Котигорошка від битви з дідком. Котигорошко все ж бореться з ним, убиває і забирає скарби з царівною. Його товариші витягають на поверхню три мішки коштовностей і царівну, а Котигорошка вирішують скинути. Той прив'язує замість себе камінь і коли його скидають, лишається неушкодженим.
Котигорошко захищає пташенят від грози. Коли прилітає птаха та цікавиться хто їх прикрив від дощу, пташенята видають Котигорошка. Птаха обіцяє виконати за це його бажання, той бажає вилетіти на поверхню. В політ птаха наказує взяти шість кадовбів м'яса і води, щоб годувати її. М'яса не вистачає, тож Котигорошко відрізає свою литку і дає птасі. Дізнавшись що їй дав Котигорошко, птаха виригує литку та приносить живої води. Покроплена водою, литка приростає на місце.
Вибравшись із ями, Котигорошко розшукує Вернигору, Вернидуба та Крутивуса в батька царівни. Він карає товаришів (або прощає їх) і одружується на царівні.

МИКИТА КОЖУМ'ЯКА (іноді Кирило Кожум'яка)
— український богатир-змієборець, ім'ям котрого згідно з легендою найменували Переяслав, персонаж давнього народного епосу, поширений на території східнослов'янських етносів за часів Київської Русі. Вперше зафіксований київським літописцем у «Повісті временних літ» 6501 (993) року.
Про заснування Переяслава на честь Микити Кожумяки.
Після кампанії Володимира Святославича супроти хорватів руському війську довелося виступити на захист південно-східних кордонів від вторгнення печенігів. У цьому першому літописному поданні Кожум'яка — наймолодший з п'яти синів старого ратника. Четверо старших перебували з батьком від початку військової кампанії на Трубежі, по інший бік котрої стало вороже військо. Оскільки сили сторін, ймовірно, були приблизно рівні то долю баталії було домовлено вирішити двобоєм.
«Пішов Володимир на Хорватів. А коли вернувся він із війни хорватської, то тут печеніги прийшли по тій стороні од Сули. Володимир тоді пішов супроти них і встрів їх на Трубежі коло броду, де нині Переяславль. І став Володимир на сій стороні, а печеніги на тій. І не наважувалися ці на ту сторону, а ті — на сю сторону. І приїхав князь печенізький до ріки, і викликав Володимира, і сказав йому: „Ти випусти свого мужа, а я — свого. Нехай обидва борються. І якщо твій муж ударить моїм, то не будем воювати три роки, якщо ж наш муж ударить вашим, то будем воювати три роки“. Володимир же, вернувшись у табір, послав по табору бирича, говорячи: «Чи нема такого мужа, який би взявся з печеніжином боротися?» І не знайшовся такий аніде.»
Саме тоді старий вояк пропонує князю викликати до бою свого молодшого сина кожум'яку. Той, перевіривши свої сили здолавши бика, погодився стати на двобій та переміг печенізького богатиря. Володимир, на честь перемоги, заклав на тому броді город і назвав його Переяславлем: від «Перейняв славу отрок той». З часом, у переважній більшості варіантів, за героєм закріпилося ім'я Микита.

КОБЗАР — український народний співець та музикант.
Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва — лірники або бандуристи. Значення їх для українського народу можна порівняти зі значенням давньогрецьких поетів у давній Греції, арабських поетів для Арабії, або степових співців-акинів для людей Середньої Азії, Монголії і Казахстану.
Кобзарство — символ української національної культури, непереможності й нескореності, волелюбної вдачі українського народу, чистоти його духовних помислів. Кобзарство — унікальне явище не лише української, а й світової культури. Його носії - кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості
Звернемо увагу, що в стародавні часи народні співці виконували функцію новинарів, незалежних від влади мас-медіа. Постійно подорожуючи саме вони знали останні новини і могли ними поділитися, попередити людей про небезпеку нападу чужинців, феодалів тощо. Так само як і журналісти в нинішніх суспільних умовах, вони розуміли, що є у певному розумінні владою і тому вимагали належного ставлення до себе. У свою чергу, релігійна і світська влада намагалася обмежити їх вплив, щоб поставити під контроль передачу інформації на підконтрольних їм територіях. Про це можна зустріти згадки в літературі, зокрема художній. Напр. Костянтин Паустовський у своїх спогадах згадує випадок з свого дитинства, під час перебування на українському Поліссі (кінець XIX — початок XX ст.) коли одного лірника вигнали з двору одного поміщика і жорстоко побили. У відповідь невідомі спалили його маєток.
Вчені вважають що Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. "Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, — писав Гнат Хоткевич. — Прямий їх попередник — се віщий Боян, «соловій старого времені». Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца гораздого». У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса.
Організоване кобзарство побутувало на терені Гетьманщини і як феномен мало своє початок десь в околиці Комишня, Миргорода та Зінькова десь в 1750 рр.
Згідно поетичного, щодо козака-бандуриста, визначення Василя Шевчука:
«Коли військо верталося з походу, козацтво гоїло свої криваві рани і поминало друзів, що полягли за рідний край, за волю. Всі вже жили сьогоднішнім, жили прийдешнім, в якому бачили нові бої та втрати. Й лише один звитяжець, узявши в руки кобзу і кинувши на луки повід, шукав у серці, в струнах тих слів та звуків, які б навіки стали відлунням ратних подвигів. То був поет, співець народу, його історик і публіцист. Він не вигадував, не щебетав для втіхи, а думав, осмислював пережите та пройдене, творив для наступних поколінь котрі виростуть та візьмуть шаблі в руки…»
Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що відображали найважливіші події життя українського народу впродовж багатьох століть і закликали його на боротьбу проти поневолювачів. Сюжети дум та пісень про боротьбу проти турецько-татарських нападників і польської шляхти стали важливими історичними джерелами, створеними кобзарями — безпосередніми учасниками подій — під час походів або після них. Героями творів кобзарів ставали улюблені в народі історичні постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун… Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню. «На війну було йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, чи поб'ють турка, чи пошарпають ляха, зараз же й пісню складуть на той випадок», — писав Дмитро Яворницький. Польський історик XVI століття Бартош Папроцький свідчив: «Козаки показували дивовижні штуки, співали, стріляли та грали на кобзах». Микола Гоголь вважав кобзарів охоронцями бойової слави України, талановитими поетами та літописцями. Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзар», а в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» зауважив, що коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав хоч одну думу у виконанні українського сліпого співця, «то розбив би на тріски свій козуб, званий лірою, і пішов би міхоношею до самого бідного нашого лірника»

Організація кобзарів
Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану лебійську мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професійними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.
Вступ до кобзарської спільноти (цеху) супроводжувався ритуалами «визвілка» й «одклінщина».
Історично склалися три типи кобзарів. Співці першого типу виконують думи та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу, тобто співають і грають на кобзах так, як вони навчилися від своїх учителів. Другий, найпоширеніший тип — кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять у виконуваний твір якісь зміни, що залежать від їхнього таланту, а також від умов і часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі-творці власних пісенних творів.
Терміну «кобзар» в широкому побутовому значенні іноді включає не лише автентичних народних співців, але і придворних бандуристів, сліпих бандуристів, бандуристи які стилізують свою творчість під брендом кобзарства — кобзарі-артисти. Також до загальної категорії кобзарів можуть включати репродуктивні бандуристи які наслідують виконання та репертуар автентичних народних кобзарів. До категорії включають також лірників, поетів та виконавці на оркестрових 4 струнних домр та круглих 6-7 струнних гітар які переіменували на кобз.

Кобзарська «пісенна наука» містила:
Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або лірник) до Одклінщин мусить знати не менше 12 псальмів.
«Журні» пісні — (наприклад, «Сирітка» тощо).
«Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші).
«Причити»;(серед цього й голосіння).
«Сердешні подяки».
«Битовщини» — співані оповідання про життя буття.
«Старини» (билини) — співані оповіді про «богатирські часи».
«Козацькі псальми», або «козацькі пісні» — цей жанр із початку XIX ст. почали називати думами (серед дум — також і побутові — наприклад, «Про сестру та брата» тощо).
«Звичайні» — світські та обрядові пісні.
«Гуртоправські», «пияцькі», «гультяйські» та сороміцькі («срамні») пісні.
Крім «пісенної навуки», у кобзарському репертуарі є сила силенна інструментальних творів — танців, усяких козачків тощо.


Аналітика S. Rikardo


ДОПОЛНИТЕЛЬНО
Мои заметки по теме "Украина - Скифия"

XIX век. Украина под оккупацией России. Нищета - http://stihi.ru/2021/11/21/917
Почему Севастополь - город Славы украинцев? - http://stihi.ru/2021/11/21/1020
Украина-Скифия. История скифского меча - http://stihi.ru/2021/11/21/871
Скифское вооружение - http://stihi.ru/2021/11/14/3887
Украина-Скифия. Формирование этноса - http://stihi.ru/2021/11/06/196
Дерипаска. Происхождение фамилии - http://stihi.ru/2021/10/28/6040
Разрешение спора о глаголах ложить и класть - http://stihi.ru/2021/03/07/179
Почему Чёрное море на самом деле Чермное? - http://stihi.ru/2021/10/24/7979
Трагедия Армении - урок для Украины! - http://stihi.ru/2021/10/27/8802
Почему идёт такая борьба за национальный язык? - http://stihi.ru/2021/07/17/6755
Украина-Скифия. Мастерство древних проклятий - http://stihi.ru/2021/07/10/2098
От украинских фамилий в Древность Киевской Руси - http://stihi.ru/2021/06/16/4131
Девиз "Слава Украине!" возник в 1846 году - http://stihi.ru/2021/06/10/7820
Глубинный украинский. Вбачаю чи вважаю? - http://stihi.ru/2021/06/07/449
Откуда взялось украинское слово ЛЯХ? - http://stihi.ru/2021/06/04/4016
Всемирный Потоп. Гибель Скифского царства - http://stihi.ru/2021/05/13/8372
Киевское княжество или королевство? - http://stihi.ru/2021/04/29/7167
Философия ХХI века. Атрибуты государственности - http://stihi.ru/2021/04/26/912
Украина-Скифия в Новом тысячелетии - http://stihi.ru/2021/06/13/1670
Украинцы в королевских династиях Европы. Испания. http://stihi.ru/2021/02/19/7114
Роксолана - жена султана Сулеймана. http://stihi.ru/2021/02/19/7083
Автограф царя Петра-I. На каком языке он говорил? http://stihi.ru/2021/02/12/527
Украинские боги, архетипы, автохтоны. http://stihi.ru/2021/02/08/9479
Племена Киевской Руси-Украины в фамилиях украинцев. http://stihi.ru/2021/01/30/10214
Киевская Русь-Украина 1000 лет тому назад. http://stihi.ru/2021/01/12/4743
Откуда взялось КО в конце украинских фамилий? http://stihi.ru/2020/12/10/5460
Загадка русского слова - Власть. http://stihi.ru/2020/11/12/232
Хеттская концепция возникновения Славян. http://stihi.ru/2020/10/23/4655
Европейское языкознание и русский язык. http://stihi.ru/2020/10/06/79
Что означает фамилия Доренко? http://stihi.ru/2020/09/24/7475
Что значит слово Закрома? http://stihi.ru/2020/06/23/8658
Как образовалось древнее слово Зашквар? http://stihi.ru/2020/06/19/8459
Почему в ХIX веке в школе учили латынь и греческий. http://stihi.ru/2020/06/19/7936
Украинська мова. Древность и современность. http://stihi.ru/2020/05/12/3089
Откуда в русском языке возникло слово Город? http://stihi.ru/2020/06/19/7450
Леся. Мавка. Исследование имён http://stihi.ru/2020/06/19/7184
Что такое древняя славянская Неделя? http://stihi.ru/2020/04/05/7638
Скифский язык - это праукраинский! http://stihi.ru/2020/01/23/4749
Словенский язык - это вкраинский! http://stihi.ru/2019/01/16/843
Хетты - предки украинцев, беларусов, русских http://stihi.ru/2018/03/30/11541
Украинский язык - ископаемая древность http://stihi.ru/2018/02/04/9648
А зась тобi! - http://stihi.ru/2019/07/27/112
Секс как язык общения http://stihi.ru/2019/10/19/3645
Что значит слово Самара? http://stihi.ru/2019/09/27/5427
Книга как функция - http://stihi.ru/2019/06/14/509
"Славянам" Тарас Шевченко - http://stihi.ru/2014/03/09/6493