Сни, сюжети в розповiдях

1.
БАЖАННЯ ІЗ ЖАХОМ

Тільки подруга поділилася про сни жахів
як мені на днях почалися снитися сни.
Позавчора - сташна в своїй містиці сон-картина.
Я з якимось товаришем зустріли двох вродливих жінок. В обідню пору.
Одна з них була старшою для іншої, своєї супутниці.
Місце декорацій, де розгорталися сюжети сну - Суми-Одеса-суми...стихійно.
Старша, вродлива жінка з чорним прямим волоссям - уподобала нас і назначила побачення на 17-ту годину. В цей день
в чому суть: її подруга зі світлим волоссям, була для компанії лише, принаймні - мені було байдуже на неї
але Головна увага зустрічі була зосереджена на Нас 3. Точніше на нас з друганом
вона сприймала нас 2-х як певні жертви, як здобич.
Тим більше, мій компанйон вже пускав слюну на двох сексуальних дам, які як нам дали знати, бажають нас...
Якась тривога почала мене сіпати. "Щось явно проклятим чути"- казали відчуття.
Але не будь я Шеврон, щоби не розібратися в суті страху.
Зустріч назначена.
І за мить, ми з товаришем в вечірніх костюмах, заходимо в приємне місце-кафетерій, біля якогось приємного на перший погляд з вулиці офісу.
Далі якось я втратив чіткість сюжету.
З'явилися наші дами. В вечірніх практичних сукнях.
Здається, по якійсь спільний взаємозгоді, Головна Темна мадам (від якої і йшла вся суть містики, виклику і тривоги) вирішила, що спочатку мій друг пізнає інтимну зістріч з її супутницею а потім з Нею - наостаннє, а потім цю ж процедуру повторю і Я, те з Чорною панною на пасашок.
І ось, як це буває в сні, я відразу переходжу до наступного етапу подій.
Дами повернулися. Але мого товариша вже не було з ними. Кудись пропав. І здається причина - в моїй головній героїні, Королеві вечору.
Далі щось не задалося. Таке враження, що від того, що я надто імпульсивно думав і вже відверто бачив в цій чорноволосій мадам - зло, вона прочитала мої думки і все побачила.
Я вже піднявся з-за столу, щоби піти з чорною жінкою, яка своїми рухами, впевненим прямим поглядом: дала знати, що її подруга тепер ні до чого.
Чорна мадам Сама буде зі мною заправляти.
Але стався "збій", вона все відчула і лише обійняла мене якнайпалкіше і прошепотіла лише:
"А тебе я запам'ятаю", - поцілувала в шоку і сон закінчився
2016-07-26

2.
ВПЕРШЕ ТАМ

Невже? В гостях у Зіроньки! В серці все завмерло, очі тільки сприймали, а свідомість записувала. Це повна неймовірність!
Ось вона, злегка смуглява, чорноволоса, а може каштанова, волосся в кінчиках завивається; обличчя стало більш витонченим; ось сама біле мене – її чарівна присутність і  легке тремтіння від моєї компанії.
Думок не чую, лише хвилювання в кімнаті, в погляді, блукаючому по знайомому їй інтер’єру, проївшому очі і свіжість

- Ого, а стіл набагато більший, чим здавалося!
- Та да, соотвєтствує условіям роботи. – І дійсно, це такий дебелий в масі і широчині канцелярький стіл антикварного вигляду

Вся її кімната – схожа на колишню залу, переобладнану в кабінет для роботи: дуже простора і темнувата чи то від нагромадження темних полиць під стінами, чи то від тіні ранку, що тільки недавно розпочався. Кімната-кабінет була в злегка голубих відтінках, чому завдячувала оздобленими розписною штукаторкою стінам та всяким покривалам, килимам і шторам в різноманітних відтінках, наближених до сірого з брунатно-зеленим

- Тут холоднувато…
- Да, кажись… – дивиться в градусник біля шафи, – +4.
- Ну, знаєш, навіть якщо і +14 – це дуже холодно буде.
- Може.
Раз у раз, Зіронька подивляється на мене, наче провіряючи чи це Я і чи тут іще

В наших думках:
- Це ти мене перенесла?
- Ну, в основому.

В реальних діях.
Жінка з турботливим, з дивним від обожнювання поглядом, все ж, попри свої невпевненості й коливання в ніяковості, прямо, як могла прямо подивилася на мене.
І захопила ним: її карі, широко розкриті очі, білі милі білки, темне, напевно буро-каштанове волосся із закрученими кінчиками в кінці, відкритий, вільний від волосся лоб;
в образі Іринки було щось невиразне й питаюче.
Вона наче очікувала моєї особистої відповіді на давно написаний нею лист, який так до мене і не дійшов.

І ми обоє знали про його контекст. Відповідь вона вже знала, ще тоді, коли писала.
Але До написання, Вона не була впевнена в силі мого нею обожнювання, світлості та жаги бути при ній – бо особистісно тільки ледь засвітився в небі її мрійливостей.
А зараз, після всіх перепетій Її та Мого життєвого облаштування, вона не знає: чи хоть щось залишилося в нього від Неї, Тої.
Чи пам’ятає Він ту Карту, ту зоряну карту на якій були зірки, сузір’я розбитих закоханостей, світло вогню її мрійливостей? Чи не чуждається він того Першого Розуміння, що виникло  одразу в їхнє знайомство, чи тримає він хоч крапелину того, серпневого... Потім сталося багато заслужених болей, розривів і мовчання. Було.

І серед цього сірого, НАВМИСНОГО забуття, мене витягнули в її Покої – Пастораль сновидіння, її кабінет: де величезний антикварний стіл, де холодні стіни в красивій розписній штукатурці, де безліч полиць отіняють всю кімнату, де ранок тільки почався, де холодно.
Я в її запрошеному сні.

З гарячим поглядом, дуже хвилюючися, але тримаючись достойно, Зіронька запитує, нагадуючи мені: що я маю пам’ятати Ту Карту, маю відповісти їй!
Усміхаюся. Вона все знає. Вона все побачила і зрозуміла чуттєво, по відчуттю самої моєї присутності: «Так!»
Але почуття потребують вух. Словесного вираження.
Для неї важливо все Чути, Почути від мене.
Я остаточно проймаюся цим хвилюванням і вбираю її питання через погляд і слова з ніжністю, яка з останніх часів виросла в особливий Атлас – нове дерево в яблуневому саду Атланта.
Кінець.
2024-02-23

3.
ГУЛ

Гул. Звук гулу. Гул такий, наче від десятка колод брусів дерева, які котяться зі схилу. І цей гул нагадує дуже сильний рокіт грому, в його потужних переливах басів.

Я чую цей звук і відчуваю всіма відчуттями ці громові переливи гулу, які лунають все ближче до мене, привносять неспокій і переживання, навіть страх.
Наче наближається якась стихія, можливо смерч, а можливо несподівана біда.
Все це я відчуваю і споглядаю відразу в кількох місцях, які змішалися, поєднуючи види з мого дому і дому моєї бабусі, де я рідко бував.

І ось…

Такий звук, наче великі вантажівки гармасують під вікном. Я в хаті. Підходжу до вікна, весь в страху, груди наповнені переживанням приходу якоїсь біди.
Переживання, якраз з таких, коли через тебе (себе) стається щось непоправне, а ти – не в змозі щось поправити, повернути. Чи то – коли настає щось несподіване, те, чого ти не хотів, чим тебе лякали в дитинстві, чого сам налякався, додумуючи в голові, під шоком, або невидимим афектом.

Те, що я бачу з вікна, гледячи на двір, з силуетами акацій позад фону, мало пояснює природу і причину того видовища, який приніс цей гул.
Але все стається швидко.

За вікном, в повітрі, наче по якійсь осі швидко оберталася велика колода дерева, без гілля, спиляна акуратно – просто-таки колода зі стовбура дерева.
Може це був такий смерч, не знаю.
Але саме ця величезна колода, через мить, як я побачив її з вікна і побіг через коридор надвір, одним кінцем потрапила прямо в вікно, зачепивши стіни в кімнаті, попри віконної рами.

Решту я не пам’ятаю. Деталі шкоди стихії, не варті вашої уваги. Ми не практичні психологи, щоби з мухи – робити діагноз: «больний на голову, психіку і нєрви» оповідач. Скажу, що сюди можна причислити всю побутову шкоду, яку може нанести, подібна моєму явищу, така стихія  як сильний шквал, для прикладу.

Цей текст – спроба описати сон, який мені приснився в якийсь час мого дитинства чи може, навіть мого раннього підліткового віку. Я не пам’ятаю точно.
Але можу сказати точно, що це було до початку 2003 року.
17.05.2015

4.
НА 19 ЛИПНЯ ЗВАБЛЕННЯ

Дивний сон. Ранок 19 липня 2023.
Звабливий, еротичний. Зі скучного мистецького зібрання ми пішли,
Як тільки настав перерив. Достаньо збірних образів.
Ти одразу пішла і мною – як це бувало вже…
То по вулицям Сум, то Київа: сон воз’єднав їх і лише думки попішали то туди – то до тебе.
Ми йшли з того занудного зібрання і ти почала откровенно фліртувати. Темноволоса, волося густе, пряме, ледь хвилясте, трохи по плечі. Відкрилася в тіні вулиці Горького і почала хвилювати своє тіло своїми долонями: закриваючи груди, показуючи ребра, живіт, плечі, грудину… і нарешті апогей твоєї жаги цього наче-зимового темного вечору – вже відкрито тиснеш-мнеш свої груди при мені.
Надто багато звабиливого, надто різко, надто близько. Якесь все це – шалене, хитре, чуже.
І Я так не хотів: бути одурманеним, обведеним, випадковим – швидкою ходою пішов на центральну площу -залежності. Зима.
Зимовий темний вечір. Будучи майже за кілометр від тебе – відчуваю, як ти зажурена, одна.
- Ні, ти не будеш Одна! – Десь з такою думкою Я повернувся і бІгом догнав тебе. Як завжди – сон, такі ці сни: тікав від тебе -  поперед, наздогнав – зі спини, в той час, як ти продовжувала йти в ту ж сторону, але вже по пр-ту. Шевченка.
Наздогнав, знову зустрілися і вже йшли далі разом, хоча і в сум’ятті. Повернулися на той творчий вечір. Ти сидиш неподалік і «в собі», Я кидаю зацікавлений погляд в твою сторону: щоби роздивитися тебе, побачити, зрозуміти по обличчю: що то було і з чого б це?..
По пробудженні – сум;яття, через таку откровенність, зустріч з раптовим бажанням.
І веь цей сон під пісню Simly Red “Move On Out”.
Дивовижно одначе:
- це вперше музика Simly Red – являється мені в сні, список поповнюється;
- аж Три Образи можна трактувати, співставляти під цю героїню і Четвертий – як примарно-майбутній;
- післяобід, виявилося – «ага, це ж сьогодні 19 липня!», – ну тоді все ясно!
Бо з 19 липня 2009-го – завдяки моїй новій містичній подрузі-захопленню, зародилася міцна основа мого творчог оконцепту ПАМ;ЯТНИК.
В любому випадку, дякую всім Вам, Я ж живу вам!
Ви – завжди бажані, попри вашу стихійність, попри мою стихію – похмуру!
2023-07-19

5.
ПЕРВІСНА САМОТНІСТЬ

Цей сон наснився мені 3 дні тому,у вівторок 29 листопада 2011 року. Це неймовірні почуття! Вони не захоплюючі, вони - тривожні і дуже навіть тривожні.
Перша дія, яка сталася - сон наснився між 07:00 і 08:30.
Далі оповідаю про сон) Перше що було - я прокинувся вранці і виглянув у вікно. Побачене не злякало мене. Воно просто кинуло мене в стриманну паніку. За шибками, скільки сягав кругозір, я бачив численні мілкі озера-ставки і...ДИНОЗАВРІВ.(!)
Те що показували у тематичних документально-наукових фільмах, мало відображало відчуті мною враження та осягнений ефект! Я бачив, як динозаври "відпочивали", безтурботно купалися в ставках, чепурили себе, наподобі птахів; проте, над усе я відчув і спостеріг їхню легку рухливість голови, шиї, тіла. Я відчув, що їхня шкіра за пружністю, дотиком, властивостями нагадує шкіру ящірок, жаб, а не змій чи крокодилів - вона не наскільки груба, але не означає, що не потужна.
Мене, щиро виражаючись, побачене кинуло в паніку. Адже кругом, кругом - давнє, забуте, архаїчне, дике, навколо - небезпека! І мене поневолі відразу осягнуло розуміння, що я не можу існувати ТУТ довго і що мої шанси - це архаїка розуму, пітекантропізм, 300 млн льє в просторі чи щось тому подібне. Надії на поверенення в мене немає. Життя за тривалість виживання в цьому ПідЗабутому колишньому світі.
Одна радість - зі мною залишилася моя любима кішка (в реальному житті вже стара), яку я пам’ятаю з дитинства (середнього етапу, можливо кінець початкових класів). І з думками про мою архаїчну нову майбутність я прокинувся.
Мої враження після сну – ті ж. Я дуже стривожений такою близькістю небезпеки та сигналів мого підсвідомого. Тому я почав глушити його. "Клин клином вибивати" - музикою Бурзума, альбомом 2011 року Burzum "Fallen" 2011. Першим і основним сигналом-памяттю про сон була пісня з названого альбому: "Til Hel Og Tilbake Igjen" (в російс. переводі: "К Хель и обратно")
03.12.2011

6.
СОН ПРО БІХЕРІВКУ

Ідеш собі в діловому костюмі по вулиці, кругом сіро, осінній ранок, люди недоспані, а ти вже потихеньку топчеш кукурудзяні ролли в сухом’ятку, нюхаєш запах пожежі, слухаєш гавкотню вуличних песиків, ворон: і більше нічого не треба.

Шлангуєш, відриваєшся, дивишся на кого-хочеш, роздивляєшся – що цікаво; навіть транспорт не заважає, все наче якийсь сполошний гул: воно і не дивно, ти ж пішов через базарний перехід;

зупинився, витягнув ролл, поки чистими руками, подився в його дірочку на вулицю – як той нумізмат через лупу на копійку, примружився, вставив кільце типу пенсне: - Не то! - В цей час ти усміхнув декілька людей навколо, перелякав пере;купку, а одна дитина стала ковирятися в заборі і зразу в носі;
з’їв кільце і з хитрістю зирнув у вікно на 3 поверсі: там твоя робота.

Ти дойшов, прийшов – і навіть чіпсо-роли з’їдені Тут уже нада просинаться!
Хоча, якби не забути своє нове пальто, залишене на стільці робочого місця та упаковку з біхеровкою, забрати – вийти і лиш тоді вже й прокидатися.
2016-08-22

7.
ТОНКОЩІ ПІДХОДУ

Напевно, її пам’ять довша за її зріст,
Здається їй пасує той життєвий наріст –
Досвід, штука вселика.
Напевно, її пам’ять все-таки тривка.

Яких властивостей набуде хронометраж сюжетних подій
Короткого наступного оповідання, про зазори в японське існування,
Якщо знайдуться ці тунелі і наша зустріч виявиться нетривка?
Спустить до Японського архіпелагу Володимирська гірка

2023-05-31

8.
TIME FOR HEALTHERS

А десь шумить гроза
Нашіптує фантазії і мрії
Дощ
А десь в минулому,
Вереснева,
Облила спину 9-класника
Було похмуро,
Була гроза
В день Першого (Останнього) дзвінка
Летіла та зі сторони Півдня
На схід…
Все далі відлітає
Синява заполонила небозвід
Темніє штучно
Ох, цей штормовий сон!
2018-12-09

9.
ПОЇМКИ*

От, сил немає, щезаю 
Десь в цю мить, сім'я варить борщі, 
несуться по кімнатам і дворам інших запахів смачних пригорщі 
Одному сил не стало – іншим щоб не бракувало 
Апетитна земна їжа.
2023-01-31

10.
НА ДНО ДО МЕТЕЛИКА

Сьогодні, в межах 3-тіх півнів, приснився сон.
Мені дали можливість спуститися в Маріанську Впадину, на глибину 11 тис метрів/11 км. Рідкісний дарунок і небезпечний, попри всі міри безпеки та технологій.
Напередодні, спеціалісти по глибоководному пірнанню та вчені-океанологи здійснили експеримент: опустили в капсулі на дно Сімейну пару - щоби вона провела там добу. І Я бачив, як вони готувалися до входу в капсулу.
Це була Метелик зі Своїм...
І все це супроводжувалося гірким неприємним відчуттям, сірістю тугою.


Мені дозволили навідати їх на дні - і цим провірити міжмодульні зв'язки капсули та батискафа. Все це під риском будь-чого. Звісно, Я прийняв це з розумінням. І Я бачив всю дорогу, коли опускався
Вже майже на дні була полога ділянка з виступами, по якій вміло пропливши, мій батискаф дістався Їх Капсули.


Зайшов до них і сприймав їх. Незвично. Видно, що на глибині 11 км під диким тиском в 300 бар,/3 тони на кв см.~ (всі ці дані наводжу по приблизній пам'яті) в приміщені творяться дива: сприйняття та уява витісняють сталі обумовленості.
В їх кімнаті-капсулі перебувало осіннє марево, як в кінці жовтня. Це були враження її Хлопця. В нього ця глибина викликала осінню меланхолію, настрій осені. Стіни були то окреслено чіткими, то наче щезали та ставали місцевістю тих простих осінніх пейзажів.
Але впіймавши цю особливість ЦЬОГО місця, Я сприйняв їх розуміюче, С. теж це зрозумів одразу. Телепатії не відчувалося.
А вона і не потрібна. Я і по життю ментально читаю людей, яких знаю чи дуже розумію. Тому, втомлений моральний вид хлопця відповідав настрою його стін. Ніколи не гадав, він може мати таку природну ніжність, поетичну стриманість. Так Я знаю і рахуюся з його чуттями прекрасного - і дай йому Боже!


Вона. Вона, попри взаємне розуміння місць та обставин - зовсім не рахувалася з ними, не була під враженнями, її не колишили дива, небезпека. Адже треба було пробути іще близько 12 годин. А Я спустився лише на Одну.
В Капсулі було два зручних маленьких ліжка-тапчани, застелених спальним комплектом та накритими покривалами. І Метелик то лежала, то сиділа, то знову крутилася на ліжках. Її крутило від нероздільності з Ним, з Цим місцем. Вона тут - лише заради пунктика, пропозиції, яку вона з Ним прийняли та скористалися. Не більше.


А С. мучила ця осінь, яка проявилася якраз тут, один на один з нею і тепер - зі мною,  відкрито перед всіма. І Я це знав до цього: хто кого більше любить, хто по кому більше тянеться та потребує, хто через що  презирає і відторгає.
С. лише дивився на мене і щось там скромно казав, слів не чув.
А Метелик крутилася на дивилася на все це, на нас, в мої очі з інтригою, типу: "Ой, що Я про них не знаю, про нього та оцього!
Але Вова завжди був таким, як ця осінь - а мій, розкис і якийсь тривожний." - І знову з усмішкою зиркає на мене.

Зауважу, що в сні її очі стали сірими, і волосся начебто сіре. Здається в розумі її теж сіріло. Так подіяло на неї і проявило себе ця бездонність. Відчувалося, що до "землі", дна капсули, тебе щось міцно притягує, просто так не впадеш. Почав чути звуки легкого шороху в механізмах, клацання, зсуву. "Краще піти звідси!"
Подавши сигнал по пристосуванню, Я одразу був виведений в свій батискаф і бачив зворотню дорогу, яка стала в рази коротшою.
І ось, мене вже вивели з суб-коридора між пірсом та поверхнею, де ходять люди. Ступаючи по землі, відчував, які зусилля треба було прикладати там на дні для ходьби. Звик відчувати ту силу тяжіння, сильнішу.

Цей сон був довгий, глибокий, наповнений, дивовижний і зрозумілий. Я переказав основу, дещо упустивши, бо сни повні деталей із сумбурних дрібниць. Але основа сну – була злагодженим сюжетом, без хаосу в картинках.
Рідко таке буває і Я ціню їх.
Що дасть мені цей сон? Я пам’ятатиму його основи. Досвід – вау, але все інше мені знайоме, хіба що нагадало більше в «в красках»
2023-09-15

11.
ПО ЗНАКОМИМ

Сон. Ромни. Йшов в сторону СГ, по ВреаліЗнайомій вулиці - а в сні не такій зовсім, але я вже був в цьому містіІзСну, там все ширше і будинки масштабніші, застройка більша, але простору, проспекти і розвилки - також широкі, всім вистачає місця
я йду в сторону СГ до Руслани, шукаю її будинок, вона мельком називала його адрес-номер.
вулиці не мудрості, а щось таке просте, впізнаваєме слово, без псевдотрактувань та інтерпретацій, нахуй фрейдів та сонники
і ось, підходжу - я впізнав, я здогадався що це Той будинок.
Йшов до Руслани, але ця "ціль" як і любий сон - була умовна та приблизна і не спеціальна, без нав'язувань.
підходжу. напевно 9-етажка, приблизно. З дороги, заходжу боковою стежкою в двір - будинок, льогкі пристройки тіпа гаражів і висяків та просушки білини, всякі типові галімі качелі та пісочниці - все обично, "стіна" будинку, блок самої споруди - прямо на захід, Пд-зх, край двору і території - обрамлена посадкою де не пройдеш:
підходжу до цього двору, видно балкони, видно майданчик, я не по середині двору, а збоку, але видно те що треба
на етажі 5-му, це приблизно, якраз вийшла Нашта поливає квіти чи щось таке робить, щось розкладає, може щось на столику, який там є робить.
Дивлюся на неї, видно здалеку, вона трохи руда, ловить мій погляд і радісно махнула, пішла в квартиру... і одразу вдягає коротке товсте пальто-в дермонтіні - класика - це все мені видно з вікна
я без поняття, міг би і піти, але я іще дивлюся по сторонам, ловлю моменти перебування на цій площадці. Підходжу до середини двору, майже однночасно з цим, насзустріч виходить з під'їзду і Нашта
вся така щаслива, я теж
каже про те, чим займалася на балконі.
каже:
- Мені оце якраз привезли 2 "Шпали" сельодки і я її розбираю. - я відповідаю, мовляв:
- хм, а моя матір тільки недавно витягла з морозілки ковбасу і називає її "Рейкою". -
Далі, якісь обміни люб'язностями, але вже не чути суті розмови, бо я повертаюся - прокидаюся.
Обстановка погоди - тепла зима, наче передноворічне щось, а може квітень, похмуро, ледь-ледь просвітлюється, то похмуріє - як це буває в сильні грози - то тьма, то світло, то заливає кольорами від різних хмар
2025-05-02

12.
Привстали

Молодая девушка, волос – тёмнорусый, собран в недолгую косу, в "качан", туго собран; она выглядит – как наши одноклассницы, в конце 90ых – под себя, но удобно: тёмно-зелёный свитер, мягкий и немного ворсистый, фабричный, с шейкой, какие-то тёмные штаны, лицо простое, типичное, непримечательное ничем-таким – но красивое, юное.
По годам - ясно, что она молодая и юная.
Она привлекает свой круг собою-такой и знает это, ибо весна бушует и плещется через мысли, кровь, настроение, умелую общительность;
в помещении я она и одноклассник, который – как понятный пример "хулиганистого типа";
я немного в тени другой комнаты, но разделение условное – лёгкий порог, как после снятой стенки, остается старая пенал-набивка на полу, сам как бы в тени, сзади Их, двух, а они более в свете – а девушка между нами, все мы на расстоянии около пару-трёх шагов,
Она привлекает. Я считаюсь с этим, не собираюсь напирать. наслаждаюсь магией девушки и её желанностью для меня.
а вот одноклассник - хочет напороть и взять её, привлечь её к жёсткой романтике, «домогтись».
Девушка действует по инерции обстоятельств и активности ближайшего ухажора.
Тот напирает речами, подкалыванием и начинает тыкать, в шутку и легкой издевки ради, пальцами по ней: прямо в грудь в приблизительные места сосков, по грудине, в живот – тычет "в нещекотной" нещекотке – но ему это кажется забавным и позволительным.
Я наблюдаю, мне это не нравится: но ведь это Она ведёт этот диалог с Ним, ей нужно узнать его. Кроме легких синяков – другого вреда ей не будет.
Я это вижу и чувствую её расстроенность, этими уколами, она начинает обижаться на него и только того, что не плачет.
Вдоволь обидев её, задев и увидев – что что-то он не в фаворе – ухажора как бы уже и нету.
Она подходит ко мне, я сижу на стуле, сажу её себе на колени и утешаю, приобнимая, держу её, она тулится ко мне и ей легче, обида и ощущение неправильного отношения к ней, только ради удовлетворения, отступает. Вместо этого, и я это чувствую в себе: меня преисполняет, а её наполняет понимание, любовь, бережливость, ценностность её Всей, от сердечного до телесного, красоты и частей тела.
Я чувствую её легкую благодарную сексуальность, её красоту через этот блеклый тёмно-зелёный свитер с шейкой, зов её грудей, выпяченых там, под свитером, будто привстали от тягот, ещё постанывая в точках – где тыкали и наделали синяков.

И под эти мысли-ощущения, понимания я вышел из сна и проснулся. и даже поправлял подушку под головой, думая об ощущениях и об настроении Её, той девушки во сне.
2025-10-16