Частина 3. Холодногiрська

Сіно було приємне на дотик, але трохи кололо шкіру, з
непривички. Хоча потім приємно спостерігати відбитки трави
на тілі. Дивишся де саме, пригадуючи: чи відчував
поколювання, тертя на тому місці і чи відчувається це ж після
того як встав. Досить скоро його голки перестали
відчуватися. Це Я лежу на полянці. Часто згадую, ні, ловлю
себе на думці: як мені добре і який Я задоволений. Наситився
Нею. Все ж, час іде і все залишає в сонних спогадах.

В вересні, ми влаштовували певні спроби зустрітися –
наїстися один одним, але зірвалося. Відчувалася холоднеча
осіннього ранку.
Прийшла зима, яка після осені була особливо холодною.
Після Нового року ми все ще так і не зустрілися. Все сталося
знову-таки, раптово.
Навіть не пам’ятаю вже, як ми зустрілися. Зайшли на чай. А
після чайної церемонії в наших очах знову запалали вогники
жаги. Ввижалося мені, що ця зустріч була особливою.
В моїх днях сталося надто багато подій за короткий проміжок
часу: не надто крутих, але хороших, короткочасних.

Бувале – неспокійне, інтригуюче хвилювання, уступило місце
Палкому – інтересу, азарту втілити свої нові бажання, сценки
в наших нових побаченнях якнайповніше.

Хліб і пачка презервативів. Що буває більш стебно і
пантелично за це? Коли я підмітив цей натюрморт – це було
неабияк по-розґільдяйські. Робив фото – не збереглося.
В мене були зимові канікули. Вперше, Новий рік, Я зустрів в
відділені лікарні, а виписався 2 січня. Напевно саме тоді,
перебуваючи в обласній та гулячи то тут, то там – ми і
зустрілися з Нею. Після посиділок в «Світ чаю» про все
домовилися. І от, ми зустрілися в центрі.

Йшли по Кооперативній. Як завжди, Я йшов за нею
обережним хвостиком, не привертаючи чужої уваги до нас.
Скуплялися ми в ТНЦ. В нашому в результаті в нашому
кульку закупок були: Хліб, Презервативи і якийсь
дивовижний яблучний віскарь.
Квартиру Я знайшов офігенну, вигідну, в улюблених
пам’ятних місцях – зняв на 2 дні, оптом, завдяки хорошій
репутації. Яка ж вона була дубова! Холоднюча.

Перше, що ми вчинили, зайшовши в квартиру – запалили всі
4 камфорки, а Кохана поставила біля плити контрольну
каструлю води – щоби в повітрі не сушило.
Сушило. Але це було так атмосферно, так пам’ятно - до
невід’ємності.
Ніч. Мороз. Вітер. Вона приймає ванну. Я вполовину
роздягнений, тасую карти, готую картоплю, грію м’ясо,
сервірую стіл в нашій однокімнатній зйомній квартирі. Кухня
була справа, від коридору, одразу наліво від кухні, посередині
– ванна з вбиральнею і крайн зліва – спальна, основна
кімната, доволі обширна.

З ванної вона вийшла в полотенці і зі своєї звабливою
особливою усмішкою запросила мене скупнутися, поки вона
піде по справам ненадовго.
Пишу це і наче чую її голос, розмову до мене – але не
розбираю слів. Шаленію від її загадкової усмішки. Хоча очі,
тобто погляд – простий, проте і тут криється особлива сила її
примружувань. Воно і не дивно – Сумчанка Моїх Мрій:
такою зустрілася і такою залишилася.

Вона любить мене і хоче бути зі мною більше, аніж 2 дні.
Байдуже, що вона часто зайнята. Для Нас – ми знайшли би
час. Вона мене приймає як є, я вчуся в неї мудростям кохання
і співжиття, хоча – вона й сама цього потребує.

Наш вечір розпочався з дрібних справ, які Моя жінка
владнувала, щоби таки провести зі мною ці 2 доби, фактично
– ледь не повні 3 дні! Ну це в неї були деякі справи, а в мене
ж – якась тривога, наче Я Її втрачаю з виду, загубив, хоча Її
відсутність була не довгою.
Нарешті прийшла, моя любов. Я вийшов з ванної вже
готовенький, чистий й відкритий.
Все парує, вечеря, віскарь, моя шкіра… На ній зваблююча
откровенна білизна і сорочка
А через пару хвилин, починає запалюватися і Вона.
Скромна вечеря, скромні тости, розмова про Нас, про мене,
про себе, натяки на спільне майбутнє: Її натяки на спільне
майбутнє зі мною.

Я висуваю не складні умови – вони приймаються. Це:
бачитися з ким завгодно, гуляти, ходити коли і куди хочеться,
поважати мої потреби писати на свої довільні теми і жити
поезією, зараз Я називаю це – Бути Вільним, а до Неї
особисто було лише одне прохання – не спати з іншими, поки
в неї є Я і відповідно – пообіцяв взаємне

Наче просто. Наче. Але на той час Я відчував себе – все ще
малим, не готовим до повного, нехай і цивільного життя з
жінкою, якою захоплююся дотепер; Я був обмеженим, не
розумів власної свободи і не знав її, іще керувався правилами
свого християнського світобачення, своїми віруваннями і цей
тупик із залежності

Розрив. Секс не вдався. Розмова зайшла в глухий кут,
точніше в кут загналися її плани на мене. Бідолашна, Її серце
розбилося разом із мрійливими планами і спокоєм!
Моя дорога, якби ти почекала ще 2 роки – все було б саме
так, як би ти хотіла, як мені би хотілося! Такий глузливий
фарт.
Всі ці 6 років, вона чекала, хотіла і йшла до мене. Всі ці 6
років Я пам’ятав, боявся, захоплювався Нею.

Ми розійшлися.
Він залишив їй – скло, вона йому – путівку в венерологічне.

На той момент і пізніш – Я був холодний, байдужим до її
побажань та планів на мене: неготовим, несамостійним, був
недозрілим, хлопчиком, домашнім, залежним.

Вона пішла до себе, а в мене залишилася ціла ДОБА, два дні з
пустою квартирою в моєму розпорядженні. Ночував в общазі,
не в квартирі.
Ідучи з Холодногірської вулиці, до центру на тролейбус,
ненароком зустрів товариша з його дівчиною (які успішно
співіснували тривалі роки). Може якийсь цинічний прозорий
натяк долі. Без діла. На вулиці було холодно і кусав мороз.
Поздоровалися і розійшлися.

Наступного ранку, було близько -18 морозу, не менше. Дув
вітер. На Холодногірській було холодно. Вітер з морозом в -18. і все це мені в лице, до гайморитного обмороження. Очі…
Фіг з ним, гайморитом легкої стадії – прогрів і відійшло! Але
за очі я переживав всерйоз. Вже уявляв їх вид з наступного
ранку: кролячі червоні, липкі із набухлими віками,
завбільшки з долю яблука.
Пронесло. Кон’юктивіту в мене не було. А от сюрприз від
Сумчанки моєї мрії проявився лише через пів року.

На третій день, Я повернувся в квартиру. Прийняв ванну.
Кінчив. Здавши ключі в сховок (заодно з оплатою) пішов на
свою тролейбусну. Коли під’їхав тролейбус, допоміг жінці з
великим термосом на колясці – занести його в салон. І
поїхали. Ми з нею їхали до кінечної.

Ця жінка була із тих хто на ринку з раннього смерку продає
всім каву/чай з термоса, всі ми бачили таких людей. На
остановці, я допоміг цій жінці, вийняти коляску з термосом із
тролейбуса і скоро був вже Вдома:написано з великої букви,
бо в ті часи, в тій кімнаті, стороні гуртожитку, в той курс – Я
відчував богемність існування і вона не покидала мене до
кінця навчального року.

Так я втратив свою панну, вишукану жінку, Свою омріяну
сумчанку, яку і досі шаную, розумію і прагну – навіть якщо
великої взаємності не відчую. Коли, якщо ми зустрінемося, як
мінімум – це буде тиха вдячна повага, Їй: в очі, до обличчя,
перед губами, тримаючи її долоні в своїх.
Час іде, максимуми проходять, жінки теж ідуть.

2016-07-18