Приятные Хихи

1. Знакомство.

Антоній Зубов, був її лікарем-гінекологом, приватним спеціалістом. 

Життя потребує конфіденційності. Ну як – "конфіденційності"… Те що твої вавки і простуди та кадастр "случайних" організмів не вносяться в держоблік, з медкартами, справками-явками та рентгеном різного спектру просвічення – це вже перемога. 

– Не случайні! – сам до себе язвить лікар, щоразу, коли тінь його роботи промайне в голові чи з іншого інфопростору. 

– Простудилися вони, нєженки! В мороз і вітряку-холодяку їбуться, об гавно держаться – і хоч би шо! Но стоіт ім в кабінеті на хладном стулє, мінут 5 посідєть, ілі під холоділкою в маркеті пройтися – зразу соплі й набряки! І як вони умудряються? 

Розклеїлися тому шо. Або вобще не клеєні! – Антоній Петрович гидотно хіхікнув. Хоча свої смішки, про які його колєги і знакомі були в курсі та щитали їх не-очєнь, називав "Приятными"; 

от, типові їх зауваження: 

– Особенно для красных и розовых красавиц, мало того, что в них ковырешься так и "приятничаешь" при них, – журили його колэги. 

– Зато, Я спеціаліст, до якого вернуться. 

Після твоїх дєлових сухих прийомів, в них напевно – всі желєзи зсихаються, що й вазєлін натирає. 

– Та пішов ти!.. 

– Ага прийшов, тебе забув... 

Обіденні шутки обичного дня.

2. Ріна
– А обязательно именно на этот стул? 

Может на кушетке или что-то ниже этого? 

– Давай, вмощуйся! – машинально, гукає в сторону: Ніна, поможи дєвушке взобраться! – й одночасно продовжує говорити, при цьому рутинно бере перчатки, тріскає ними, сипить крохмал й розглядає у вікні грузовий уаз, з якого згружають численні алюмінієві бідончики, по 3, 2 і 5 л. 

– Як тебе звать? 

– Ріна. 

– Ріна, ці спеціальні крісла робили не для удобства, щоби на них сидіти... – при розмові лікаря трохи помітно підхитує, але не через тремор – а від азарту робочої обстановки, – а для зручної роботи лікаря з пацієнтами. 

Думаєш моє робоче місце цей стіл?.. – Жестом руки показує Ріні стіл і вже в рукавичці, за спинку, підсовує під нього стілець 

Ріна бачить цю, зовсім не дизенфекційну, сцену, її це збентежило, але вона мовчить, бо і саму теліпає від хвилювання. Гінеколог все-таки, та й вона вже відкрита, сидить в цьому кріслі і воно холодним пече їй в стегна та сідниці та й перед – наче в лютому холоді опинився, диво – що зуби не цокотять. 

Зубов приступив до огляду. 

– Як діла в нашої красавіци, всьо впорядкє, да? – Да, злетіло автоматично 

З хлопцями встрічаєшся?.. Видно... що рєже, чим большинство... – голос стихає і знову виникає, – но і ето харашо правда? 

– Да... 

– Ну, розказуй давай, учишся на когось уже? Єслі да, то повідай! 

І Ріна на автоматі, стала тараторити про свою учобу, фах, про успіхи і можливості з роботою. 

Розширітєль покинув місце свого призначення і поклався в тацю біля столика поруч, разом, під резиновий хруст, туди ж полетіли й перчатки. 

– Вставай! 

Ніна, підійди, поможи сняться красавиці! 

І тільки-но Ріна хотіла почати шевелитися і вільно видихнуть – лікар, якби невзначай, втиснув великого пальця в мочку основи губ і тут же звучно, шльопнув їх пальцями, вони аж задвигтіли, і як ні в чому не бувало, пространно глянув мимо неї в стінку та сів писати карточку. 

– Ну, не хворай! – 

– Спасибо, – Розгублено промовила Ріна, беручи з руки лікаря карточку і бездумно поспішила покинути кабінет. 

За дверима на неї терпляче очікував її ухажор. В коридорі поліклініки було темнувато. Ріна одразу присіла біля свого тимчасового хлопця, зі словами: 

– Давай посидим, мне нужно немного отойти… – мовчки, одразу взяла його за руку та одразу потягла її до себе вглиб, притуливши його пальці та долоню до низу, в самий низ живота – в ділянці, навпроти якої, щойно ковирялися за цими гнітючими дверима. 

– Да, гаразд. – Вони сиділи з нею і він так просто прилип своєю долонею до майже інтимного місця, поруч. Низ живота був гарячий, там була матка і вони дихали, вздіймаючись, разом з його пальцями, приємно пропікали через тонку блузу юної дівчини.

3. Слюнки

Грошей йому хватало. Дружина давно перестала церемониться з ним. Вона працювала в дружній до Гінекології «Будинок сім’ї», звісно це була єдина мережа протомедичних послуг одного власника. Тому кармани кожного з подружжя ніколи не пустували, як і торбинки в сміттєвих пакетах, начебто-сміття – «подарки від клієнтів! » 

Сусіди знали ці прийомчики, бо і самі не гнушалися подарункам. І взагалі, їх житловий будинок був як мазаний – в ньому жили всякі видні самодостаточні спеціалісти різних профілів та умінь. 

Рідкісна ситуація та місцечко – коли в «тиші» та потрібній байдужості був зацікавлений весь двір, кожна квартира, кожен гість. 

Дружина, своїм хистом та соціальним цинізмом, зверхністю – міцно тримала багатьох жінок та чоловіків, переважно юних, вступаючих в передсімейні стосунки, за їх дірки та прути своїми знаючими руками. Різного роду компромат сам злітався до неї. Але їй і не потрібно було нічого робити: пластика, медитативні оздоровлення, практики термоморегуляції та Дихання чакр… все це само собою було цікавим та навіть, заворожувало та гіпнотизувало вдячних клієнтів. Нінель Аліївна тільки і встигала, що: за закритими дверима пояснювати що і як робити ошелешеним гостям, які згодилися на сімейних супровід, читай Послуги, її… ой! – їх Будиночку сім’ї.

4. Гачок

Таких випадків – достатньо, вони не зручні та як смола в’язкі. Потрапиш – будеш тою лелекою з фільмів про забруднення природи, а в реалі: щось ніхто не чув про таких дівочих екологів, які і врятують, і очистять. Агов, спасателі набережних, SOS!!? 

І тільки коники звенять 

Його слюни обтікали навіть пустотілі компліменти в соцмережах. 

«Пан Овід»: – Монеточка! – з наголосом на мімішну ніжність в імені, як до залежного кошеняти. 

Копія. Вона просто сходила на прийом в приватний мед. заклад. 

Зубов. Нова пацієнтка звернулася по допомогу до лікаря його фаху. 

Так вже вийшло: жіночі гінекологи – присутні майже в усіх подібних приватних закладах, це зручна політика, яка перекриває всі, всі претензії від усіх можливих інстанцій по моралі та професійному етикету, тощо. Але таких жіночих кадрів сачком не зловиш, і не відбереш як малька: з однієї запруди – в іншу, їх бракує. Звісно, добре було б заполучити дипломованих по фаху, але, ясна річ – розглядаються всі досяжні кадрові варіанти за професійною ґрадацією. 

Наразі, жіночих кадрів бракувало і питання над моральним етикетом, «запитання» від служб та організацій і можливих клієнтів – нависло над цим приватним медичним закладом. 

Хоча, здається дирекція та їх відділ кадрів не поспішали в сім потів – знайти, перевести, влаштувати нову спеціалістку в їх дружню техніч… лікарську команду. 

Вони «вірили в свої сили» – наявність мед працівниць, медсестер мала закрити всі проріхи в претензіях до закладу. І вони справлялися. 

«Рано чи Пізно всі стикаються з дорослістю»