Кодекс графомана - 18

(фрагменти бібліотерапії)©


Письменник, який створює власну книгу, тобто свій власний, незалежний світ, рано чи пізно стає для читача чужорідним тілом. Він стає об'єктом тиску, стиснення та відторгнення.

Літературна робота індивідуальна і потребує усамітнення. Ескапізма. Я нікого не представляю, не виступаю ні за кого, окрім самого себе.

Роль письменника – показати читачеві справжній масштаб розуму.

Якщо тебе ведуть до книжкового хреста, це не означає, що ти будеш жити і писати  щасливо, нічого не побоюючись. Це означає, що колись хрест твоєї книги ляже на твої плечі і тобі доведеться її нести все життя.

Не пізнавши рабства писбменництва, не можна відчути смаку свободи мови.

Мова розвивається. Мова – авангард. Письменник – слуга мови. Він може лише зірвати плоди. Письменник пише під диктування мови. Голос музи – диктат мови. Письменник – знаряддя мови.

Мислення письменника ієрархічне. Письменник пише не для публіки.

Мова важливіша за Бога, важливіша за Природу. Для нас вона, як біологічний вид письменства.

За багато років мого письменницького страждання зрозумів, що читачі нас зближують. Навіть коли один із страждальців – геній!

Усі письменники мають нарцисизм. Його треба видавити, щоб не засмічувати мізки письменства.