3 днi, це вже забагато

Три дні це надто багато, як виявилося.
Палкопристрастний хлопець завжди вважав: через скількись, колись там, через місяць може, щоденні палкості, добу за добою підвтомлять – це може бути. Але ж… Не через три дні! Аж гірко, від несподіваності.

З неї не хотілося злізати як і щоби вона злізала, полишала тебе теж не хотілося. Цієї ночі, а точніше блаженного в безкінечності вечору, що затримався до других півнів, вона прокинулася і стала шукати моє тіло, поцілунками: спочатку знайшла ліву руку, потім передпліччя, живіт, груди, шию, ноги... Це мене пробудило і Я ввімкнув себе, пішов назустріч – і ось, ми знайшлися, переплелися і щоразу тактовно новоуворювали нові форми – з’єднувалися, складалися і розташовувалися, як дивний трансформер в цупких пальцях Афродіти.

Цього разу, в її нову відпустку, вона приїхала на 5 днів, а в ідеалі – 7, якщо рахувати вечір прибуття та ранок від’їзду, як окремі дні. І все ж...
Голова трохи обертом. Благо, що літо.
А може й не благо, що літо.
В холодну пору – роздягати, це завжди винагорода, цього хочеш, цього прагнеш, це процесія насолоди. Вона ж – і в стриманості за одягом, навмисному вбиранні, догляду за своїм станом. А влітку – тільки піт, тільки контрастний душ і знову в піт; шкіра та соски розкуті, вони не стискаються від холоду, ноги не мерзнуть і не сплітаються навмисно – заради тісного тепла, не те що осінню.
Іноді, і стримана чужинність сприймається як справжнє рафаелло: кремова насолода від невідомого, від уявлення самої жаги, її сусідства з твоїм тілом, помисли в розумінні про вашу співзакоханість.

5 днів чи майже 7 діб: боже, поможи! Скиглю.
І Боженька підсуєтився, поміг, чортів вауєрист!
- Зранку до нас стукали-грюкали сусіди, бо я виявилося -санвузол нашої квартири, вдруг, став їх підтоплювати, саме в ці дні Її тривалої відпустки;
- потім, нас ледве не вигнали, не переселили з квартири «Ж» в «Ф»;
- ми встигли розлагодитися, бо я всіма силами не хотів плавати на лодці, аж задепресував. На лодку ми потрапили. «Хочеш – то й греби!» - Кажу коханій. І вона гребла. Але наприкінці наших попливушок, старанного її веслування, Я взяв весла в свої руки і показав, як виявилося навіть для себе, майстер клас.
- з’їздили в заповідник;
- на п’ятий день моя щетина стала заважати їй любити мене
- і за ці трива-а-а-лі дні і ночі ми навчилися спати.

Що ж, це життєвий урок для себе, певний висновок.
Фантазії - вони завжди слиняві, в них здається, що всяке можна робить і всяке можна продовжувати безкінечно постійно. Але в дійсності – все різне, кожен з нас також.
Навіть, коли рідкісний момент стається, коли не тільки ти хочеш партнера, ваша жага – як денна тінь: то в холод, то приємність, то щезає, то ніяка.
Кожен з нас Людина. І коли ти будеш прагнути, перш за все, ставитися до коханої людини ЛЮБЛЯЧЕ, то всі інші обставини та перемінні – вам в усьому віддячать.