;; ( Збірник загонів з 80 х по 2025)
Nikki
Автобіографія
1 Частина . Червона зірка
Рівні червоного або альтернативна свідомість Курасави
1
Вона стала письменницею. Сама незчулась, як. Але виявилось , що можна прокинутись вранці і не впізнати себе.
Ну вона стала трохи тією трохи іншою трохи такою а трохи не такою, але те, що в ній народилось трохи письменниці , то це вже було остаточно і незворотньо . І як би вона не сумувала з цього приводу , то все одно нічого вже не можна було зробити
Але одного разу , це було в середу , тобто вчора , вона на роботі читала повість Тютюнника про Климка. І раптом зрозуміла, що Тютюнник наче знущається над нею , жалюгідною фантазеркою і дутою письменницею , яка все життя придумує собі химери
Напиши щось нормальне, - ніби шепотів він їй в саме вухо прямо зараз. Подивись , про що ми тобі намагаємось сказати: що життя суворе. Якщо ти не ходила босоніж по мерзлій землі , якщо твої ноги не гуділи від праці та відчаю, тобі взагалі немає про що писати.
Вона повірила. Сиділа і німотно передивлялась сторінки в соц мережі, де викладала свої новели.
Невже все так погано? - питала знову й знову сама себе.
Передивлялась новелу за новелою. Магічний реалізм. Фентезі. Фантастика. Філософські рефлексії. Все це духовне життя химерне і невловиме, що сама не вмієш нічого сказати, може тільки мудрий психолог ретельно випорпає з цього щось про тебе .
А де ж твоє реальне матеріальне життя?
Де життя твого тіла , твоєї інфузорії туфельки, що її одягає душа, щоб ходити тут по землі по мерзлій - взимку і розжареній - влітку?
Немає…
Вона розгубилась…
2
Вона подумала, що звикнувши ловити потоки свідомості Джойса Пруста Вірджінії Вулф чи Хемінгуея , сама давно заплуталась у власних потоках безсвідомого…
Але ж як назвати ці новели? Магічний реалізм фентезі чи фантастика - це безсвідомі польоти душі без тіла …
Поки твоя душа , наче космічний корабель , прагне пізнати межі Всесвіту і побувати на інших планетах, твоє безпомічне тіло , наче лоханка , розбиває дно об гостре каміння реальності …
Вона ловила тільки потоки безсвідомого…
А свідомість билася в тих потоках, як риба в сітях чи птиця в клітці …
Що робити ?- думала вона собі. - Чи ж я не цяця вечорова ? Чи ж я не струдила клавіші на комп'ютері, химеруючи оці фантастичні світи?
Не цяця…Ще не цяця…- перед нею вставали Чехов Достоєвський Довженко і Панас Мирний…
Але ж в мене є автобіографічна новела…- вона розгубилася…
Про кавун?- суворо ніби спитав її сам чи то Чехов чи то Булгаков…
Знаєте, ви занадто суворі до дівчини ..- втім вона не стала надувати губи а серйозно замислилась…
Попри те, що років їй було досить і склянка була наполовину повна, але все ще хотілось чимось розбавити чи воду вином чи молоко кавою чи віскі содовою…
При тому, що алкоголю вона не вживала вже більше десяти років ..А каву та чай зробила релігійно - філософським культом …
3
Але дівчиною ж вона була недарма з фантазією.
А ну мо, пробувати автобіографію…Чи ж я у Бога тільця з’їла?
…
Сразу потрібно сказати, що вона так і не вийшла заміж…
Тобто , з нею все було добре, це і так було ясно з самого початку, але іноді з нами або ми самі з собою вигадуємо дивні речі…І іноді вони з нами трапляються…
Вона була мрійниця і всі її мрії збувалися…
Спочатку вона мріяла писати вірші займатися йогою і медитаціями
Але з нею постійно траплялося кохання. Тоді вона думала : Де ж ти , мій коханий?
А вони говорили : в мене робота чи я покохав іншу чи ти мені не підходиш …
Тоді вона надумала: Стану хіптершею, буду пити каву , харчуватися фруктовими чіпсами і писати…
Тоді вони повертались і говорили : Я твій коханий…
Тоді вона говорила : Тоді давай кохати одне одного , одружимося і народимо дітей…
Тоді вони говорили : У мене робота, це неможливо. Або : я зайнятий , я кохаю іншу, або взагалі : я - гей ..
Короче, вона все таки стала хіптершею , пила каву , багато кави і все таки писала…
4
Так все і вийшло.
Одного разу вона прокинулась і зрозуміла, що , крім решти, стала письменницею…
Письменницею - фантазеркою..чи фантасткою (тут вона незлим пригадала останні філологічні тренди з фемінітивами)..ну тобто фантастичною поеткою і письменницею..( ну так щоб особливо не мудрувати…)
…
Але ж де знайти ту тонку межу, щоб не почати збирати зерно надії на пост радянській літературній Ниві трудовій ( це була невеличка степова залізнична станція, повз якусь вона колись часто проїжджала у світ власного дитинства…повернутися у той світ можна тепер хіба що скориставшись порадою Пруста, тобто у спогадах…) та тим, щоб не почати ловити жорсткі кібер панкові приходи з квантовими колапсами сингулярністю та віднайденням власного “я ” десь на Альфа- Центаврі
Це складно…- подумала вона…
Тому цим і потрібно зайнятись , - відповіли їй з Альфа- Центавра..
А так як попереду її не чекало нічого, крім Краси та Смерті, то вона й думала недовго…
Ну тобто, думати їй взагалі було не властиво…
…
А потім знаєте ще таке…
Естетика - це така естетика…Ну тобто, раніше для неї на першому місці був стиль..Літературний тобто…Вона й писала заради стилю…
Це таки й був її дзен і наріжний філософський камінь…
Але ж…Слова ти пу : особистість та її роль у вічних сингулярних фізико ліричних і політичних приходах національного чи то суспільного життя ..чи щось таке…
Ну тобто : протистояння особистості чи її формування чи формулювання власної філософської чи політичної концепції в умовах відсутності будь - яких нормальних умов - це таки звучить солідно…
чому не спробувати?
Ну тут ще питання : чи варто розводитись про особистість після пари років жорстких дзен буддистських практик і трьох тренувань з тай -цзи…
Але ж вона була не з лякливих..
…
А потім таке: чим автобіографії можуть зацікавити сучасного читача?
Може тим, що наша історія тепер вже з першої чверті двадцять першого століття деяким може взагалі ні на що не здатися…ой здатися настільки химерною, наче ми жили ще за епохи Великих морських походів північних народів або за часів Молота відьм та Торквемади чи взагалі в часи доколумбові у Південній Америці…
Але ж ми народились тут посередині Європи…
Коли ще не існувало комп*ютерних ігр Інтернету та сексуальних меншин…
Уявіть собі цей унилий інфо простір..
Наші особистості формувалися досить химерно та стихійно…
У школі на вулиці чи вечором з книгою у руці чи у неділю при перегляді Клубу мандрівників Генріка Сенкевича…(ну я особисто про себе)
Ну й знову ж таки над нашими душами тоді ще не зміцнілими майоріли червоні прапори наших славних предків..І майоріли скрізь я скажу : у школі на усіх державних святах, бо релігійні тоді ще не святкували , на зборах піонерської дружини та ради загону…(загони це не те що буває зараз у молоді…наші загони повинні були ударно вчитись та трудитись на благо Родини..не сім*ї як ячейки суспільства, а Батьківщини тобто..ага.. )
ну так от…
До дев*носто першого року..
От як це пояснити Чехову Толстому та Панасу Мирному?..
Ладно, а якщо без тупих жартів, то знаєте, я люблю і ціную своє минуле за його колір : наше життя було доволі яскраве , особливо у 90 ті, але в особливі моменти воно бувало як у фільмах Курасави : чорно - білим з червоними плямами..
Чи то від сорому чи то від гордості навпаки..
Чорно - біле з червоними плямами сорому і перемог…
Ну знаєте, зима була чорно - біла, як по половині весни та осені..
Потім таке: зелене літо , коли крім зелені власне нічого не помічаєш…тому що ти щаслива, тому що канікули і можна цілими днями гуляти на вулиці чи ходити на річку…
Ну осінь - вона була жовта …
Але над усім все одно ці червоні плями…
Це були рівні червоного…хто –зна скільки його відтінків…
Червоний як символ
Болю
Уяви
Не увлення
Смерті
Безсмертя
Щастя
Волі
Крові
Садо-мазо
Неповернення нізвідки нікуди…
Але тоді вона ще так не мислила.. Все це вона зрозуміє років через …декілька, коли стоятиме у стіни в очікуванні розстрілу…
Жартую…Ну от хто в мене поцілить? Ти стрілятимеш? )
…
5
Ну ще трохи про колір…
Зелений - влітку коли стоїть спека а ти на сьомому …подумаєте : небі…поверсі…
Дивишся з вікна і під тобою аж до обрію - море зелені : садки приватного сектору тополі каштани та вишні десь внизу під вікнами
Взимку було багато снігу…
І він зрідка таяв увесь…
Так і лежав всю зиму…
Тобто , багато - білого й холодного з тонкою графікою тонкого чорного гілля дерев , наче писані ієрогліфи чи руни на білому тлі зими…
Найбільше вона любила осінь …
…
Колір - це природа , наше довкілля …
Як це могло вплинути на формування особистості чи майбутньої національної та політичної свідомості, спитаєте ви…
Хто зна…
Але її тіло завжди почувало себе комфортно у тому довкіллі, що прийняло її в себе після народження…
Спочатку вона росла в тихому районі , тут були переважно хрущовки та сталінки, але багато дерев…
І перші літературно - стильові почуття , що вона згадувала, були саме імпресіоністичні…
Не те, що вона у свої два чи три роки зналася на живописі Мане чи Ренуара , але вона запам'ятала сонячні плями , що сміялися крізь тихе зелене листя, крізь крони дерев за вікнами…
І коли вона чула вітер, то чула його так , ніби дерева зітхали усіма своїми кронами і цей рух був схожий на повітряний прибій , наче хвилі велетенського зеленого океану раз за разом розбивалися об замислені шибки з зоріючою самотньо міні іконою Ісуса …
Боженько, - казала бабуся Щура…
Божечки…,- їй було два роки. Вона не знала , хто такий Боженько…
6
Бабуся Шура - перша зірка її життя…Навіть певний центр її дитячого Всесвіту…
Вона була добра і терпляча , бо їй прийшлося багато натерпілися від цієї незносної непосидючої бешкетниці …
З того часу збереглося декілька базових сімейних легенд…Але сама вона пригадує , як безжально порізала ножицями колекційні фото голлівудських акторів . Вони були чорно - білі і мабуть серед них повинен був бути Кларк Гейбл …Точно повинен …Але її душа тоді ще tabula rasa та цілковитий невіглас абсолютно не переймалась естетикою та кіно мистецтвом…
Втім, вона не різала їм обличчя…Вона їх ретельно вирізала , але ці чорно - білі колекційні фото все одно були втрачені для наступних поколінь поціновувачів…
…
Крім того, вона швидко бігала …І одного разу тато застав цілком драматичну картину, коли бабуся Шура з хвилюванням бігала навколо дому за дитям через те, що позаду будинку були відкриті погреби ( не питайте, що це…а втім, це такі саморобні землянки, які викопували мешканці, щоб зберігати запаси продуктів…їх робили самостійно зазвичай позаду будинків …і про них можна було здогадатись лише по залізних квадратних лядах…над деякими навіть були вентиляційні димарі …дітлахами ми часто грали на цих лядах…коли не було спеки ..бо під час спеки вони таки були дуже гарячі…доречі, їх фарбували в різні кольори..і щось таки іноді в цьому було таке навіть мистецьке…серед зеленотрав’я та звичайного бадилля раптом ці яскраві квадрати…) …
Але дитя тоді в жоден погріб не впало…
7
Разом з такими сюрреалістичної - імпресіоністьскиии моментами, був дитячий садок…
Її водили в садочок…
Спочатку бабуся Шура та батьки…
Там теж були звичайні пори року..
Зима - на дитячому майданчику лежав сніг…
Навесні - були квіти та калюжі
Влітку - зелень спека гусінь та павуки
Восени - жовте листя , яке ми збирали , вибираючи ті що були найяскравіші.
Що там могло допомогти у формуванні національної та політичної свідомості?
Звичайно, якийсь дитячий бунт зріа у її чотирьох річній душі
Наприклад, вона ненавиділа манну кашу
Це був виклик…
І їй приходилося відстоювати власні особисті межі і права на волевиявлення…
Короче, одного разу нянечка не витримала та вмакнула її обличчям в тарілку з манною кашею та після цього дозволила йти спати…
Це була перша перемога над системою…
8
Вона любила співати. Співати приходилося втім багато
Руські народні та переважно революційні пісні або пісні часів Громадянської війни…
Вона їх легко заучувала напам’ять , деякі пам'ятала і досі…
Танцювали переважно Калінку чи Струмок
Ігри рухливі та настільні
Майстер - класи з аплікації та ліплення з глини…Малювання…
…
Звичайно, ні про яке свідоме ставлення до змісту цих пісень і тим більше до революційних подій і мови на було ..
Іноді їх фотографували на фоні червоних прапорів
Це було красиво
Як у Курасави…
Але ці фото , якщо не бути їх сучасниками , для майбутніх поколінь можуть залишитися абсолютною загадкою
Тому що вони ( фото) були чорно - білі
І тільки ми німі учасники тих фото ще можемо розказати, що прапори - червоні
На чорно - білих фото червоний колір може вчути хіба що чутливий екстрасенс…
Але сподіватимемось, що у майбутньому буде багато екстрасенсів і історична справедливість буде встановлена…
Але тоді вона так ще не мислила
Вона подумає про це через декілька років, стоячи у стіни в очікуванні розстрілу)
8
Тут чомусь їй захотілося трохи розповісти про бабусю Шуру
Тобто , звали її Рощупкіна Олександра Григорівна
В Україну її привезла старша сестра з Курської області під час голоду…
Тут можна було влаштуватися на шахту і вижити, щось заробити
Але я пам’ятаю жінку з м’якими ніжними рисами обличчя та зовсім білим волоссям…
Вона його збирала та заколювала напівкруглим гребенем
В цьому було щось іспанське…
Але вона була руська та ще з дворянським корінням…
Про це говорили пошепки і приховували ..
Але я дізналась, коли виросла…
…
Вона тут познайомилась з моїм дідом. Він був болгарином …
Калєв Гаврил Афанасійович …
Чорнявий та життєрадісний..
Вона бачила свого діда …не тільки на фото…але це доволі містична історія …вона не знала, чи варто її розповідати…
Коли була мала, то бачила діда. Він приходив як вона ще лежала у колисці, сідав у крісло та дивився телевізор
А коли спитала в батьків, чи прийде ще дід, то - вона пам’ятала - недовірливі обличчя матері батька та бабусі ..
Батько втім показав фото і попросив показати діда. Вона пам’ятала, що тицькнула пальцем і батько повернувся та кивнув матері, що правильно показала ..
Спитали, що робив дід, як приходив. Вона просто сказала : дивився телевізор…
Це залишилось сімейною таємницею…
Але мабуть через те, що вона його видала, дід приходити перестав. Хоча бабуся питала кілька разів: чи приходив ще дід. І вона кожного разу казала : ні.
9
Втім, з бабусею Шурою теж було пов’язано пара містичних легенд…
Взагалі вона була доволі сильна жінка. Прийшла пішки чи то з Криму чи то навпаки в Крим. Під час Другої світової …
Але сімейні легенди розповідають , що вона жила у якомусь селі і захворіла на лихоманку
Поки не було нападів, вона вставала та виконувала роботу по дому, а коли починався напад , лягала в ліжко і накривалася ковдрою. Одного разу після нападу вона заснула і їй наснилося, що по вулиці йде сивий чоловік а люди показують на нього та кричать : Бог Бог
Вона прокинулась , але в цей час такий самий чоловік з її сну заходить до кімнати та каже : Молодице, дай води напитись
Вона сказала : Я не можу встати , але там є відро з водою та кухлем. Візьміть самі…
Чоловік напився подякував та пішов.
А вона встала та з того часу в неї жодного нападу лихоманки не було…
10
Під час Другої світової війни переховувалась у керченських катакомбах…
Була ще одна легенда, що там в катакомбах у бабусі боліли ноги. Ноги їй вилікував німецький лікар…
Христя не уявляла, як таке могло трапитись, але легенди їй розповідали цілком певні люди, яким вона не мала підстав не довіряти…
А дід - був зв’язковим та служив десь у Криму…
Втім , тут вона мало що знала…
Але дійсно з містикою - занадто…
…
Але якщо продовжувати тему кольорів, то їх складно роздивитись на чорно - білих фото з тих часів…
Вона пам'ятала , що очі в бабусі були блакитні…
А в неї - сірі…
…
Втім, бабуся її дуже любила…
І вони дуже затишно проводили час разом, бо батьки вже повиходили на роботу…
Мама вчилась і працювала медсестрою
А батько взагалі працював на іншому кінці міста
А місто в них - найдовше в Європі…
…
Але одного разу приїхала сім’я тітки Марини
З дядьком Сашком та її двоюрідними братом та сестрою
Вони як приїхали , то прийшли за нею в садочок…
Вона пам'ятала цей момент : тітка з сестрою спитали її : Христя , упізнаєш нас, чи підеш з нами додому?
Вона сказала, що не впізнає…
Вихователька усміхнулась та потисла плечами : типу, дитя вам віддати не можу…
Мабуть, вона сама їх пам'ятала краще, ніж дитя…
Але дитя пішло тільки з бабусею…
11
Але з того часу в квартирі завирували іспанські пристрасті , гідні пера Кальдерона…
…
Вона ще якийсь час жила з бабусею, хоча батьки отримали квартиру на Зарічному…
На сьомому поверсі…
…
Дитя хоч і було бешкетним , але трохи угамовалося , тому що дві гарячі іспанки - бабуся з тіткою Мариною - наводили лад в двокімнатній квартирі…
Батьки мабуть робили ремонт на Зарічному та одночасно працювали…
Вона вчила революційні пісні в садочку та боролась з системою…
А час йшов …
…
Ще пам'ятала зими та новорічні свята в садочку, як мама сама шила ці повітряні з пачками як у балерин новорічні сукні, ці танці сніжинок та казки про Снігуроньку…
…
Потім вони переїдуть на Зарічний та їй пошиють червону шубку…
Це був Курасава …
Бо життя в зимку було чорно - біле
А червона шубка - це ніби вона повинна була спіткати за все на світі…
Тепер вона іноді дивилась на чорно - білі фото та їй все здавалося, що з- за чорного стовбура повинна от от визирнути малеча у червоній шубці - вона сама та чи то усміхнутися чи то так підколоти її чимось…
Або ж вона бачила ту саму себе у червоній шубці, що йшла від неї тепер вже і не збиралась навіть озирнутися …
А якби озирнулась , то мабуть тільки розсміялася би з усього її тепер вже дорослого життя…
…
Втім , дитя тоді ще любили. Тітка Марина дозволяла заходити до них у кімнату
Сестра бавилася з нею з виразом огиди
Але їй тоді , як і зараз вже, було все одно…
Сестра Агаф*я – її завжди називали Фея - була розумна , її балували. Вона займалася музикою , тобто вчилася на класі фортепіано , та вважалася дуже талановитою та серйозною …
…
Про її ж таланти поки що не йшлося, бо крім бешкетної поведінки , за яку всім бувало соромно , вона ще жодним талантом не прославилась…
Пройде багато років і почнеться війна не стане тітки Марини і вони остаточно порвуть з двоюрідними сестрою та братом , розсваряться на смерть і так і не зможуть простити ці смертельні образи…
Але вона згадає про все тільки стоячи у стіни в очікуванні розстрілу…
12
Дитинство минає швидко, коли його не помічаєш…
З бабусею було тепло і затишно у маленькій побіленій кімнаті, вона була добра до неї…
Іноді просила заспівати якусь пісню ..
Іноді просто мовчала
Вони ходили в магазин , купували булочки і пельмені
Влітку хлопці палили тополиний пух
Їм тоді ще було затишно ходити зеленими стежками між будинками…
Вечорами вони виходили на вулицю та сиділи з сусідками на лавочці
Це теж ще було затишно
Один спогад не давав їй спокою: Одна сусідка , світловолоса симпатична жінка розповідала , що справжній світ зовсім інший …Що він сповнений світла , що він світиться…
Їй тоді пробили вуха , щоб одягнути сережки…
Пробивала сусідка самотужки
Одне вухо пробила, а потім дитя залізло під стіл і відмовилося виходити, сказавши що буде ходити з однією сережкою…
Але дитя витягли з - під столу і надалі вона вже ходила з двома сережками…
Сережки тоді в дитинстві подарувала інша бабуся…
Але про неї пізніше …
У неї там були друзі , як і в садочку
Багато друзів та подружок
Дещо вдавалося , а дещо й ні…
Як завжди буває…
І як не тепло було тут з бабусею, але вони переїхали на Зарічний
А ще через деякий час і бабусі не стало
Вона встигла подарувати їй зеленого папугу влітку перед вступом до першого класу та померла
13
А Зарічний - це виявився не такий вже й інфернальний світ навіть з усіма його панельними будівлями , голими ще на засадженими зеленню дворами , загадковими ліфтами
Вона ще була дитям, але вже доволі зачаєним та заслуханим у світ дорослих
Вона уміла слухати та багато чого потім пам’ятала
Ще була червона шубка і ковзани…Точно , вона пам’ятає ковзани і як вони ходили на річку кататися
А влітку вони ходили до ще недобудованої школи і батько сказав : Це твоя школа . Подобається?
Їй сподобалось . Школа пахла будівельними матеріалами та якоюсь чистотою
Вона потім так і запам’ятається з рівними рядами сяючих вікон та білих стін…
Школа була тоді ще руська з червоними прапорами
І України теж…
Так, тоді український прапор теж був червоний
Підручники з портретами Ілліча та піонерів - героїв
Перший клас
14
І сходу така халепа …На уроці читання вчителька звичайно з жарту ставить їй шість з плюсом
Не тільки їй, правда
Адже по кількості слів вони якось там перевищили норму з читання
Вдома всі дивувались та сміялись , але раділи…
Ще пам’ятаю завдання з малювання : батько намалював їй парад на Червоній площі , а мама білку
В них круто вийшло і вчителька поставила п’ять , але попросила їх більше за доньку не малювати
Дитя ж малювати не вміло взагалі
Математика теж якось не пішла…
Але читала вона завжди краще всіх
15
І тут їй знову наче вчувся шепіт Григора Тютюнника :
Ну а щось суворе …Чи їла вона , твоя героїня, м’ясо з ножа чи ходила босоніж по мерзлій землі ..
На це їй поки що нічого було відповісти , бо в школу вона ходила в чобітках , пошитих на радянській фабриці , у шкільній формі : коричнева сукня та фартук: чорний або білий
Її прийняли в жовтенята , почепили на груди червоний значок та почали вчити …
Зато , знаєте що?
З’явилося кольорове фото
І тепер вже всі кольори завжди було чітко видно без екстрасенсів…
Хоча самих кольорів не стало більше
Все таки ми всі ходили переважно чорно - білі , лише на грудях у всіх - червоні зірки
Кабінет у нас був дуже світлий і просторий з величезними вікнами. А от вікна виходили на пустир . Пізніше на ньому побудують сучасний кінотеатр Зарічний , в який вони потім ходитимуть на дискотеки
Але поки що вони повертаючись зі школи забрідали іноді на цей пустир
І однокласниця - Катя - округляючи очі говорила : Наклоніть вухо до землі і послухайте- там дихає велетень …
А потім заставляла нас ходити навшпиньках , щоб він не прокинувся
І ми слухались…
Катя вчила нас залишати сліди на воді коли переходиш через калюжу…
Потім вона поїхала в інше місто…
Але моя героїня з того часу вміє залишати сліди на воді. Не забула…
16
Влітку перед школою тато її познайомив з дітьми …
Було це дивно…Вона вийшла на вулицю у двір свого багатоквартирного будинку. Там було багато дітей ..
Був літній день . Вона стояла та дивилась , як ті грають : скачуть на гумці …( була така гра в її дитинстві) , просто стояла та дивилась…
Їх було с десяток , вони стрибали верещали , ну все наче відбувалося як належить у дітей …
Влітку кольорів багато, і мабуть тоді сонячне проміння заплуталось в її русявих кучерях, але у якийсь момент світ наче завмер…
Все перестало стрибати верещати і наче сам день затих. .Всі ці діти стояли та просто дивились на неї…
Вона мовчала. Тоді вони просто сказали :
Ми з тобою дружити на будемо…
Вона не стала чекати більше нічого, розвернулась і пішла додому…
…
Батьки теж були вдома. Вона не стала розповідати цю історію, але батько все таки спитав:
Чому не стала грати на вулиці з дітьми ..
Вони сказали , що не будуть зі мною дружити…
Батьки переглянулися між собою…
Тоді батько взяв її з собою та повів до дітей , що грали на майданчику біля сусіднього будинку…
17
Там було декілька дітей. Вони збилися на купу та роздивлялися її. І одна - тонка спритна та темноволоса дивилась на неї дуже уважно ..
На неї батько і вказав :
Це Алевтина…
Алька, - сказала та…
Христя …- промовчала вона у відповідь…
Але Алька мабуть почула ( жартую) …
Будеш з ними дружити, - спитав в неї батько …
Вона мовчки кивнула. Ні , не так було…
Ніхто в неї нічого не питав …
Батько просто так і сказав :
Будеш дружити з Алькою…
Тоді вона мовчки кивнула..
Вона була слухняна спочатку
І дружила з Алькою потім до самого закінчення школи…Навіть особливо не замислюючись про те, що вони були абсолютно різними і колись , через років двадцять, стануть одне одного ненавидіти…
Але тоді це було на важливо …
18
Алька була вождем цього дітласького племені з сусіднього дому…
А сама Христя була доволі скромна та наївна дитина…
І от доля на роки поєднала між собою ці два не схожі характери. Більшої причуди від долі годі було чекати …
Алька сходу взялася до знайомства:
У що хочеш грати? - спитала вона …
Я не знаю. Щоб бігати - відповіла Христя…
Вона не те , щоб любила бігати , але в цей момент нічого іншого й не придумала…
Тоді гратимемо у паравоз…
Христя нічого не сказала, навіть того , що вважала , що це гра для дворічних дітей, а їм було ж років по сім…
Але решта погодились та взяли одне одного за боки та побігли колом…
Христя спочатку ретельно робила вигляд, що гра її захоплює, але все ж таки їй швидко набридло і вона сказала, що грати у паравоз більше на хоче..
…
Вони ще у щось потім грали…Але це вже було не важливо.
Бо тепер взагалі інші ігри були лише формою …А змістом стало саме життя і доля, що пов’язала їх з Алькою на довгі роки…
…… Історія про знайомство з Олею з 5 поверрху та історія про Кон (Андрія)
Ніби у зв’язку на крутій життєвій скелі …
І їм прийшлося підніматися разом , іноді навіть наступаючи на одні й ті самі виступи на скелі…
…
19
Проте тоді вони ще цього не знали…
Були й інші діти…
Вони тоді росли між двома багатоквартирками…Вісімкою та Дев’яткою…
Христя жила в Дев'ятці , а Алька і Глашка
( ще одна їх подружка) - у Вісімці…
Майже під самим дахом…
Взимку ці багатоквартирки , особливо на горішніх поверхах , продувалися наскрізь крижаними вітрами
А влітку в них було спекотно , наче в печі
І кондиціонерів у ті славетні часи ще не було…
Але вони бігали одне до одного в гості цілими днями…
А влітку гасали на вулиці …
…
Так починалась Зарічінська сага…
Ця вічна сага дитинства юності першого кохання і червоного кольору…
…
Глашка сама до них підійшла. Вона була молодша на два роки. Спритна маленька кругленька та кмітлива…
Алька та Глашка - вони були завжди такі. Швидкі метикуваті розвинені не по роках на відміну від здавалося завжди трохи наївної та недолугої Христі…
Обидві яскраві чорняві з чорними віями та бровами , на відміну від білявої безбарвної Христі , в якої кучері стирчали в усі боки…
Глашка перша згадала Христю…
Я тебе знаю, - заявила безапеляційно. - Бачила взимку , запам'ятала твою червону шубку. Ти на ковзанах каталася . А я була на санчатах з мамою.
Христя пригадала . Здавалося , Глашка була страшенно рада, що знайшла Христю тепер влітку та ще й вже дружну з Алькою…
Тепер можна було дружити разом…
20
Так і сталось…
Вони дійсно так і дружили потім років двадцять , разом вчилися в універі…
Але в тій дружбі можна було зламати собі обидві ноги …Так все виявилося заплутано…
Але про це Христя згадає тільки через декілька років. Стоячи у стіни в очікуванні розстрілу…
…
Так сталося, що в цій історії надалі переплелося багато чого…багато ниток…пряжа днів …
Наче самі парки щось чи то наплутали чи то навпаки змушені були довго розплутувати те, що наплутали самі героїні історії…
В ті часи Зарічний був дуже популярним районом…
Він вирував , наче бджолиний вулик.
Було багато дітей та молоді …
Достатньо сказати, що у першому класі , в який пішов Христя було сорок два учні…
А таких класів було шість…
Алька пішла в “Д”, а сама Христя опинилася в “Є” через те, що документи принесли запізно…
Але жодного дня Христя не пошкодувала …
В школі та класі їй дуже сподобалось…
Сама Христя в класі мала ще подружок : Катю Любу та Наташу…
Вона була жива та жвава у школі…
Іноді придумувала про себе , щоб привабити до себе увагу…
Наприклад, говорила , що вміє танцювати танці народів світу…Наприклад , польський чи німецький ..
Дівчат це на мить зацікаваювало, вони говорили :
Станцюй щось…
Тоді вона починала на ходу придумувати якісь чудернацькі рухи ..
Але ті за звичай переглядались та казали , що вона це тільки що придумала …
21
Але це нікого не засмучувало…
Вони все одно дружили…
…
Христя захворіла , коли в початковій школі усіх приймали в жовтенята …( цей жовтень тоді відбувався з ними так само , як тепер відбувається Різдво …їм теж говорили про кров і самопожертву…вони згадували синє полум'ям багать, вони слухали революційні мантри , як зараз віряни читають молитву…мало хто знав що Ісус теж був революціонером , що він приходив принести меч…недарма Різдво і Революція починаються на одну букву …недарма їх вчилися співати : ми старий світ зруйнуємо…народження нового світу , як і народження Ісуса , вони бачили кожного року…говорили, що в Радянському Союзі відмовилися від релігії та Ісуса…але вже доросла Христ іноді дивилася на сучасні реалії…ми стали занадто релігійні, думала вона ..сучасні віряни вірять з кров’ю на кликах…Але тоді..хто знав, може Він теж приходив так непомітно…Образ тогочасного Ісуса - це мабуть такий монументальний плакатний. ..Ісус у руській народній сорочці з червоною плащаницею на плечах …монументальне суворе обличчя , одна рука стиснута у кулак, а друга показує пальцем , куда вам треба йти- …тобто на небо… а навкруг голови замість золотого німбу стилізовані серп з молотом…теж червоного кольору…В ті часи Ісус мабуть приходив тихо навшпиньках в душі таких, про яких потім складали Я - Романтику , тільки все відбувалось навпаки …Тоді приносили в жертву вічну Велику Марію , Ролланову mater dolorosa, … жартую… не вірте мені , шепотіла Христя ;;)
А як виходила , то мама просто причепила їй на фартук червону зірку…
Так вона й ходила : у шкільній формі та з червоною зіркою…
З кучерявою головою та сірими очима…
З тих часів у неї збереглась чорно - біла віньєтка…Їх червонознаменний перший “Є” назавжди залишився якийсь не усміхнений , а скоріше - трохи зляканий…
Обличчя чомусь дитячі але сумні і чорно білі
Але в обрамленні віньєтки були червоні прапори…
Це вона точно пам'ятала , поки сама не повирізала всі обличчя з віньєтки та не вклеїла в фотоальбом ..
Це вже було щось типу ікигай - вирізати обличчя з фото…
Але це буде вже багато років по тому ..
А поки що одна однокласниця , прискіпливо роздивляючись віньєтку, дивилася на Христю незадоволено і доросло та казала :
Чому на фото ми всі якісь сумні та з такими куцими зачісками . Одна ти виглядаєш так мило…
Христя не знала . Мабуть через кучері…Бо решта всього було таким самим : коричнева сукня з мереживним комірцем та чорний фартук…Ну , може ще цей її вічно дитинний життєрадісний вираз обличчя , ніби ніщо їй не болить …
22
Хто зна , що вони тоді вже про себе відчували , ці сумні діти…
Але не так багато з них навіть дожили до тридцяти …
Але це станеться багато років по тому…
І здавалося, що тоді тільки Христя - наївна дитинна та смертна - раділа життю та тому , що вона була в тому химерному місці ..
…
Отже, вони разом поступили у перший клас. В одну школу . В один рік - 1985
І хоч вчилися в різних класах, але зустрічалися після уроків
Їх мами дружили між собою . Мама Стефанія - мама Христі і мама Альки - пані Злата
Мама Стефанія приходила до пані Злати вечорами на каву …А Христя з Алькою в дитячій - заходилися від сміху…
Чомусь їм завжди було смішно з усього. З однокласників, зі знайомих хлопчаків, які їм подобалися , з різних витівок, вчителів та уроків, кіно та мультфільмів з фізкультури та літератури шкільних заходів та зборів загонів ( ну тут дійсно смішно, згодна) тощо
І тільки один старший брат Альки – Аркадій - високий чорнявий юнак з темними очима , мовчазний та серйозний, який переважно не звертав на них увагу, викликав щире захоплення…
Іноді він з ними правда перемовлявся кількома словами чи вчив їх грати у карти ..Христя страшенно соромилась , бо він був старше них
І завжди мовчала…
23
Школа була велика й простора…
Вони ходили парами скрізь : в їдальню на фізкультуру в музей Леніна на прогулянку в групі продовженого дня …скрізь…
Як вони ще й додому парами не ходили …
Але в Христі була пара - це Алька ( крім школи )
Це з іншими Алька та Христя дружили…
А одне з одним вони були скрізь разом за замовчуванням, ніби це були їх базові налаштування…
Христя не особливо задумувалася з приводу цієї ситуації …
Мама Стефанія дружила з пані Златою…
Їм було про що говорити …
Вечорами Алька з Христею іноді приходили в кухню послухати їх розповідей
І тоді вони дійсно починали їм розповідати пригоди своєї юності чи молодості..
Глашка іноді ревнувала до такої дружби і постійно запрошувала маму Стефанію в гості до своєї мами.
Вони обидві - Глашка і Алька жили в одному під’їзді …
Алька на шостому поверсі
А Глашка - на другому ..
Сама ж Христя жила на сьомому…
…
В класі дружила з Любою. Люба була чорнява маленька казашка з ямочками на щоках. Весела і завжди усміхнена, вона непогано вчилась , читала , навіть розумілась на математиці
Чомусь останнє цінувалося вище ніж філологічні здібності чи вокальні , наприклад…
…
Наташа - ще одна подружка - була висока як топ модель блондинка з карими очима , але українка…
Як і Катя. Та, що потім поїхала в інше місто…
Сама Христя зірок з неба не хватала .
Хоча перший клас закінчила на відмінно, але була дуже повільна , і рідко коли займала перші місця взагалі …
23
Взагалі навчання у нас йшло туго ..
У нас не було нічого , крім книг і глобусу…
У Христі був особистий глобус. Батько подарував на ДР. Це була абсолютно прекрасна річ . Великий блакитного кольору з океанами та континентами. Христя могла над ним просидіти кілька годин…
Особливо приємно було його крутити , вичитуючи назви рік чи океанів …
Ще Христя любила роздивлятися нові підручники. Ну, нові це для красного слова, бо про мене, вони були досить досвідчені ці підручники
В кінці можна було по табличці прочитати прізвища минулих господарів
А за розмальовками на усіх сторінках мабуть можна було дізнатись про рівень і глибину їх захоплення цим предметом а також широту їх життєвих поглядів…
Іноді могло повезти і в підручнику були розставлені потрібні букви . Але не варто було цьому занадто довіряти…
Христя залишалася на групу продовженого дня. Це було доволі нудно. На групі зазвичай потрібно було спочатку зробити домашнє завдання , а потім можна було пограти
Інші дівчатка навіть приносили ляльок …
Христі таке в голову би не зайшло. Вона малювала або так теревенила з кимось.
…
Але найбільше Христі подобалось , як їх з групою продовженого дня водити за школу на прогулянку.
Там було щось типу глибокого яру. На дні якого протікала типу річечка не річечка , а так струмок , але там був місток..
А на другому боці було озеро і такі типу рур, на них можна було грати чи так сидіти…
Вони розбредалися цією долиною , як їх потім збирали…
Хтось грався ляльками, а Христя з подругами просто збирала кульбабки чи ходили маслини шукати. Маслини були дикі та жорсткі , але вони їх все одно їли…
24
Так вона й запам’ятає ці світлі сонячні дні…Маслини тепло річку високий схил, яким вони потім вибиралися назад …
Через багато років, вже після закінчення школи Христя якось знову прийде в цю долину.
Тут зміниться все, самі обриси ландшафту цієї чи то долини чи то яруги. Наче ця земля була жива і за ці кілька років змінила форму , або ж там під землею міг жити якийсь дракон , як їх колись стращала Катя…
Наче якийсь зелений підземний дракон двигтів цією яругою змінюючи обриси її схилів…
І тоді їй вчується шепіт Каті крізь роки та її круглі блакитні ( хоча прізвище у неї було українське) очі : А що , мовляв , я вам казала..
Там під землею точно хтось живе і переганяє ці пагорби над собою…
Ну знаєте, від такого шкіру може морозом обсипати…
Але насправді з Катею вони вже давно загубили сліди
А може й не загубили…
…
Хто зна, Христя тепер , переосмислюючи стару образу, думала, що Алька мала рацію…
Колись вони сиділи так та Алька дуже серйозно та по дорослому говорить Христі :
Знаєш , в мене зелені очі , як у біди
( була така популярна пісня в ті часи) . А блакитні очі - у проституток…
Христя тоді нічого й не відповіла , мабуть через те, що не доросла у той момент до вищої і непохитної справедливості цього не дитячого спостереження…
Пройде багато років і вона розсміється з цього. Прямо стоячи у стіни в очікуванні розстрілу…
В неї не залишиться образ…
Тільки шкода за щасливими моментами , які вже не повернеш ..
Вони були щасливі , але не розуміли цього…
Що час тече , як швидка ріка, що понесе їх цією рікою та ще по усьому гострому камені на дні ..
І нікому буде подати руку допомоги
Як вона самотужки вставатиме та вже так піде по гострому камінню проти течії…
Бо кажуть : Жива риба пливе проти течії, а за течією може плисти і мертва риба…
25
Ну ладно, так ми і жили …
Вірили в революцію і Леніна…
Ні, ніхто ні у що не вірив…
Просто росли , приймали Великий Жовтень як причастя …Нас приймали у жовтенята…
Ми приймали все за чисту монету ..
Але нас жорстко вчили постійно мити руки…
Такі були реалії…
…
В першому класі Христя була зайнята тим, що дресирувала хвилястого папугу , вчилась у школі , дружила з іншими дітьми…
І все було добре у тому світі…
Мама читала їй казки та книгу про дельфінів …Вона хворіла як всі діти запаленням вух та простудою…Їй ставили гірчичники ( мерзенна процедура , якщо чесно, бо вони пекли нещадно і смердіти гірчицею)
Їй ставили гірчичники навіть на ступні…і одягали теплі шкарпетки…
Це було дивно ..
В школу можна було не ходити тоді, а читати чи дивитись мультфільми …
Все було прекрасно, як у Чехова : школа дружба і душа ..Все було як в Чехії: червоні прапори непорозуміння та подвійні сенси, у тому числі - сенс життя..
Комусь складно опанувати один сенс життя і він не здогадується, що під одним сенсом завжди є підсенси…
Що сенси бувають подвійні чи навіть потрійні …Що за кожною усмішкою і вірою - біль і особистий хорор …
І в кожній з вигляду благопристойній радянській родині - прихована шафа з екзоскелетаии …
…
А Христя росла доброю не дивлячись ні на що…Вона залишиться безнадійно доброю мабуть на все життя …
…
26
Незважаючи на Вічний Великий Жовтень, пори року проходили своєю чергою
Наче протоптали стежку через душу …І хоча жили вони у місті у галасливому районі , але через ілюстрації у книгах та підручниках відкривався ніби окремий світ доповненої реальності з лісами птахами снігурями на гілках дерев з Снігуркою та Дванадцятьма місяцями з піонерами - героями та аскетичними обличчями вічних революціонерів…
Коли наступало літо , Христю відвозили до іншої бабусі в славне місто Орджонікідзе …через багато років, як почнеться війна , місто перейменують на Покров
Божа Мати прийле в це місто замість славного грузинського героя громадянської війни , що охороняв його багато років стоячи на бронзовому постаменті …
Тобто, це вже була якась релігійна революція…Ісус залишався живий десь в наших серцях , незважаючи на кров на кликах…
…
Інша бабуся - Трифонова Лідія Костянтинівна …Це друга зірка життя Христі..
Разом з дідом Трифоновим Володимиром вони приїхали з Поволжжя ще у 50 х.
Вірніше, спочатку приїхав дід , а бабуся потім з двома дітьми : ще малою мамою самої Христі та дядьком Сашком…
Мамі Стефанії тоді було років три, вона обливаючись слізьми йшла за бабусею з бідончиком у рученятах
А бабуся несла на руках дядька та валізи
Так вони приїхали в Орджонікідзе. Там здобували марганець ( нагадує морганатичний шлюб…)
…
Але тоді, як приїздила Христя, діда Володимира вже не було, він помер вже давно, як їй виповнився рік. У Ялті. Де залишив другу дружину . Там народився ще один дядько - Вітя . Був він старший за Христю на рік.
Це карколомна історія і Ялта ще зіграє певну роль в розповіді про Христю…
А поки що вона опинилась в Орджонікідзе
…
27
В ті часи місто Орджонікідзе було червоніше за КР, незважаючи на те , що у рідному місті Христі будинки та калюжі були червоні через поклади і здобуток залізної руди. В Орджонікідзе все було зеленого кольору.
Навіть сам грузинський червоний полководець часів Громадянської війни…
Він був зеленого кольору, тобто його скульптура
Наче був він не червоним героєм , а Великим Гудвіном…а вона , наче чарівна Дороті , мандрувала дорогою з зелених камінців , тобто жовтої цегли , прямо до Великого та Прекрасного Гудвіна за тим, щоб повернув її додому…
Але про дорогу, викладену зеленими камінцями Христя дізнається вже через багато років, коли їздитимуть вже автівкою через Каховку та дамбу .
А поки що вони їздили залізкою. Там де Ніва трудова - це не жарт , бо дивлячись на такі степові станції не виникало ніяких сумнівів , що в таких населених пунктах, крім труду, більш нічим і не можна було займатись…
Бабуся була вже вдруге заміжня за іншим дідом . Звали його Рибаков Віктор Тарасович
Він був величезний і добрий . З татуюванням на могутніх грудях - орел кудись несе оголену жінку…
Христя с дідом одне одного обожнювали.
Дід постійно жартував та давав Христі гроші на морозиво.
Ще дід обожнював дивитись новини та футбол.
28
Тут треба сказати, що жили вони так би мовити на два фронти ..тобто у двох різних місцях
У діда Віктора був свій дім , він його побудував своїми руками. Він знаходився у приватному секторі . Там росли вишні яблуні помідори огірки та картопля.
Там дід був головний господар.
Він тоді все літо ходив поважний та зайнятий. Все щось облаштовував лагодив чи підв’язував. Бабуся в літній кухні готувала обід. Ну вона все встигала : і в кухні і на городі…
А коли вони жили в міській квартирі, де хазяйка була бабуся , то там була головна вона , а дід робив , що вона скаже…
Міський будинок стояв на затишному майдані , де взимку посередині ставили ялинку .
Навколо майдану були розташовані будинки з магазинами на першому поверсі …
Стояв величезний басейн , збоку виднівся вхід на міський стадіон..
А перед басейном - зелений Серго Орджонікідзе …Той самий червоний командир часів Громадянської війни. Славетний та Великий…
29
Христя так і росла : то в домі діда , то в квартирі бабусі
І через те, що це напрочуд червоне місто назавжди в’їлося в серце та очі Христі , вони в неї мабуть позеленіли …
…
Місто було і залишається напрочуд затишне …З тихими вулицями , обсадженими акаціями та каштанами , підстриженими кущами , де навіть автівки містом майже не їздили тому що рух транспортом - заборонений, хіба що окремими дорогами ..
Самотній Орджонікідзе ніби читав у серцях жителів їх сумні історії …
Коли стояла спека, вони з бабусею ходили на пошту чи телеграф. Там можна було замовити міжміські розмови
Христя обожнювала ходити на пошту. На пошті пахло сургучом та ще чимось. Але на столах стояли справжні чорнила зі сталевими перами ..
І мабуть то в ній говорила майбутня порно - поетеса , бо виходила з пошти Христя зазвичай вся перемазана чорнилом - воно було навіть на обличчі після того як попсувала купу державних бланків для оплати комунальних послуг , які тоді просто лежали на столах …
Віршів вона ще не писала, але малювати чорнилом - це була істинна насолода. Мабуть , у цьому народжувався її ікигай. Виписування слів чорнилом , як і вирізання обличч з фото - в цьому було її майбутнє покликання…
Такі вони були - сталеві пера її дитинства…
Ними можна було відточували каліграфічні навички , а можна - мовчки писати майбутні вірші…
Вони були як сталеві наконечники майбутніх стріл …
Для відточування справжньої зброї - майбутніх віршів ..
Але сама вона про це ще не знала…
30
Христя стане порно - поеткою через багато років, і згадає своє дитинство прямо стоячи у стіни в очікуванні розстрілу…
…
А поки що трохи про бабусю. Вона народилася в СРСР у 33 му. В багатодітній родині. Сама була шостою дитиною .
Розповідала, що в родині були дуже суворі стосунки. В сенсі поваги до батьків до праці
Батьків називали тільки на ви. Казала, що в голову би не зайшло сказати матері чи батьку: ти…
Не прийнято було обійматися чи проявляти ніжність одне до одного
Її мати - Устинова Олександра …Народилася в заможній селянській родині. У них була маслобійня та багато одягу та взуття ( такі критерії) . Але пізніше їх наче розкуркулили …( так прийнято було)
Її батько служив у флоті. На крейсері. Під час Революційних подій 1917 року їх крейсер був у Пітері , але стріляли з Аврори
Їх крейсер називався чи то Гремучий чи то Громкий ..Христя сама не знала…
Потім повернувся. Вони були селянами. І бабуся розповідала , що була неспокійною дитиною
Вона прокидалась дуже рано , йшла на поле та могла там працювати сама .
До початку спеки.
Потім поверталась .
У неї було ще два брата та три сестри .
Два брати приїхали теж в Україну і сестра т. Алла ( вона була з близнят, але її сестра померла ) теж приїхала в Україну .
А ще дві сестри так і жили в м. Балаково…
31
Через багато років, коли Христі було вже років одинадцять, бабуся возила її в Росію до сестер в гості
Христя добре запам'ятала цю поїздку…
…
Як і іншу. Коли було їй років п’ять , їздили вони вже з мамою Стефанією до прабабусі Марії - матері діда Володимира- у Казань…
Ця перша поїздка вийшла дуже довга та зі смішними історіями…
Христя пам’ятала літак до Москви. А потім ще кілька діб потягом.
От у потязі була смішна історія. Христі було років п’ять і пішла вона в туалет.
Там палив якийсь чоловік , він їй каже : не зачиняй двері , бо замок зламаний
Христя чоловіка не послухала . Але вийти вже не змогла. А потяг якраз підходив до станції. Прийшла провідниця , мужик каже : там дитя в туалеті.
Провідниця аж за слюсарем потягу пішла.
Дитя сиділо в туалеті. Під туалетом : той мужик , мама Стефанія та ще пів вагону…
Потім замок зламали та дитя витягли.
Але ще й тут не кінець.
Той мужик зайшов в туалет та закрився зсередини, щоб зрозуміти, як у малої Христі вийшло закритися
Потяг підходить до станції, а мужик не може вийти. А станція - його…
Йому прийшлося через вікно у туалеті вилазити , заходити у потяг за речами та сміючись так прощатися з попутниками
32
Але й це ще кінець. Бо потягом Христя з мамою приїхали в Казань. Але іншу. Нову Казань.
А їм виявляється була потрібна Стара Казань. Ага. Там де хан Батий бував…
Жарт ..
До тої Казані ще по Волзі годин вісім .
Вони пливли на ракеті. Христя це вже погано пам’ятає.
Але саму Казань вона згадує як з історичних фільмів про Русь. Зі срубами та колодязями.
Бабуся Марія навіть з коромислом за водою ходила ..
Всередині срубу було затишно, дуже класно пахло деревом , усе завішане білими мереживними серветками
Сама бабуся - маленька і худенька в чорному чи то платті чи то сарафані
Водила їх у березовий ліс
Там Христя як відкрила рота , то так з відкритим і ходила. Такої неземної краси годі уявити
Берези наче до неба , білі і ліс від цього наче прозорий та високий
33
А коли назад їхали : мама Стефанія подала телеграму батьку в Україну : Виїжджаємо. Їду через Харків. Зустрічай
Через тиждень подала ще одну телеграму : Скоро будемо ( щось типу такого)
Як батько зрозумів , з якого потягу та коли їх зустрічати , але пам’ятаю, зустрів все таки
Він завжди нагадував Христі пізніше героїв. Тато був гарний і розумний. Високий та дужий. У нього було багато друзів. Він любив книги та риболовлю.
Працював на підприємствах КР. Ці підприємства були розташовані по усьому місту , а деякі доволі далеко, так,, що йому приходилося витрачати по дві години тільки на дорогу..Тому тата вдома завжди не було. А на вихідних він часто їздив на рибалку..
Тоді він розстеляв прямо у залі свої вудочки та спінінги, облаштовував їх, пояснюючи Христі по ходу, що як називається та для чого призначається…
Мама Стефанія тоді . Христя підозрює, починала ревнувати , бо не розуміла як дитя може цікавитися риболовлею..
У зв*язку з роботою тата Христя пригадує стоси ділових паперів, які він притаскав додому, потім ввечері сидів їх перечитував чи переглядав. Вони тоді виглядали доволі стрьомно: друковані на звичайних друкарських машинках , перекладені чорними аркушами копірки, яка дивно пахла..
Христя копірку обожнювала…Через копірку виходило перемальовувати різні картинки, навіть писати…А так як Христя малювати не вміла, то копірка була саме тим…
Крім того, тато любив футбол та дивитись Олімпійські ігри..
Разом з ним завжди дивилася Христя..
Вона знала по іменах всіх гравців Динамо – Київ тих часів, це були мабуть початок 80 –х, та в ранні роки вже розумілася на зимових та літніх видах спорту…
Сама ж Христя спортом не дуже цікавилась, але дивитись було захоплююче…Мама Стефанія тоді недовірливо заходила у кімнату та з подивом розглядала, що дитя сидить і дивиться футбол чи змагання на ковзанах чи лижах чи якийсь біатлон …
Ну тобто, з татом булуо весело завжди…
Слід сказати, що у тата був друг …Він був веселий та добрий. І одного разу вони взяли Христю на річку – Саксагань – кататися на човні…
Христі на члвні дуже сподобалось …Тато навіть вчив її гребти веслом…Але ж сили у Христі тоді не дуже вистачало і човен крутився на місці і весло в Христі до її незадоволення відібрали…
Пізніше Христя з батьком часто ходила на річку разом дивитись на рибалок чи човни…там десь був ї їх човен і вони його іноді провідували…
Куди човен потім подівся, Христя не пам*ятала…
Треба сказати, що ця степова річка завжди здавалася Христі якою химерною…Її звали Саксагань …І це в Христі асоціювалося з магією та циганами…ому, вона і сама би не могла пояснити…
Адже, в легенді про Саксагань про циган взагалі не йшлося…Але цікавість до місстики та міських легенд прийде пізніше через багато років…
Але поки до цього було ще далеко. Коли ж Христі було років п*ять, цей татів друг , звичайно жартуючи, спитав у неї, чи вийде вона за нього заміж. Христя втім питанням зацікавилась серйозно. Але мабуть вже у тому ніжному віці вона вже розумілась на реалізмі, бо сказала йому прямо: мабуть, ти не схочеш мене чекати..
Він пообіцяв, що чекатиме…
І Христя потім декілька років думала, що коли вона виросте, вийде за нього заміж…
Втім пізніше, коли Христі вже було років десять – одинадцять, він все таки одружився з іншою.
Христя бачила це весілля тільки на фото.
Проте, мабуть, вона вже тоді ставала мудрою жанкою, бо розуміла, що одруження – це серйозно і не для таких шмаркачок, як овна поки що була…
Вона на нього не образилась…
Хоча ця історія мала продовження. Але про це вона розкаже наступного разу…
Хоча дитя прямо з потягу неслося займати чергу на таксі.
Тобто , Христя неслася стрімголов , мама Стефанія тягла валізи. А батько вже виловив Христю майже під ногами потоку , що нісся теж на таксі
Та потім довго намагався вияснити , що це були за телеграми без цифр. Ні коли потяг вийшов. Ні коли прибуде. Ні номер потягу .
Ну , можливо, мама Стефанія в душі завжди була поетка , незважаючи на те, що медпрацівник, але цифри вона мабуть не дуже любила, як і сама майбутня порно - поетеса
Це була одна з багатьох сімейних легенд. Бо батько тоді якось сам вичислив , що за потяг та коли і куди він прибуває…
34
З бабусею було затишно. Вона дуже смачно готувала та дуже любила порядок в хаті
Привчала до порядку і Христю. А так як Христя не те, щоб була моторна дівчина, скоріше лінива , то бабуся зазвичай говорила : Давай наводить порядок, бо дід не любить безладу
Христя діда обожнювала. Це була безпрецедентна мотивація. Христя бралася за віник та витирала пил тепер з задоволенням
Бабуся любила співати пісні. Російські та українські
Також не могла сидіти без роботи взагалі
Якщо не готувала чи не робила щось на городі чи в хаті , то сідала плести чи шити. І тоді завжди співала
Христя питала : як це ти співаєш українських пісень. Бабуся казала, що приїхала в Україну і вивчила
Мабуть, вона думала, що Христі було скушно, особливо в міській квартирі
Бо постійно пропонувала записати її в басейн. Той самий , перед яким на площі стояв задуманий Орджонікідзе в оточенні затишних лавочок та каштанів
Але Христя в басейн не рвалась . По перше , вона не вміла плавати. А по друге, була доволі соромлива…
В міській квартирі дійсно не було з ким спілкуватись, в будинку жили переважно літні поважні пані, їх діти вже давно були такі як мама Стефанія
Христі вистачало уваги, бо варто було вийти з бабусею на вулицю, та всі навперебій щось розпитували та говорили, що Христя - вилита мама Стефанія чи навіть на діда Віктора схожа, бо той був високий і кучерявий
Бабуся сміялася. А Христя бачила іншу картину…
35
Наче наяву , Христя бачила тих дітей , що колись тут жили. І маму Стефанію - малою
В тому ж будинку були магазини та кав’ярня “Льдинка” ( Крижинка - українською)
А з боку двору була величезна ляда , яка відкривалася, як до магазину привозили якісь товари
От Христя й бачила , наче там на тій ляді досі грають ті діти, які вже давно повиростали. Але це були тільки її фантазії…
…
Про саму маму Стефанію бабуся розповідала багато історій…
У мами Стефанії було досить бойове дитинство. По - перше , у рік польоту Юрія Гагаріна у космос , сама мама Стефанія не витримавши його світової слави , вирішила повторити цей політ
Вона залізла на дерево та зі словами : Я - Юрій Гагарін ..- зістрибнула вниз
Потім бігли на роботу за бабусею, бо мама Стефанія зламала ногу
Їй наділи гіпс та сказали попрощатися з кар’єрою балерини ( вона на балет ходила ) . Тут вже прийшлося зробити вибір між балетом та космосом
Виграв космос
З гіпсом мама Стефанія ходила , поки не впустила всередину монету
Монета натирала ногу і було неприємно
Мама Стефанія сама без батьків пішла в лікарню та попросила гіпс зняти
Вона завжди уміла добиватися свого…
36
Христя тоді так і спитала : і що зняли ? Бабуся мовчки і доволі стримано відповіла : Зняли …
Христя була задумлива дитина та завжди уважно слухала розповіді
Одного разу мама Стефанія прийшла геть гола в магазин, де бабуся стояла в черзі
За нею біг так само голий дядько Саша з криками : Ляпка! Ляпка!
Бабуся питає в неї : Де одяг ?
На що мама Стефанія радісно розказала , що все випрала з себе і дядька Сашка у парку в міському фонтані
А мокрий де діла ?
На фонтані розвісила сушитись , - сказала мама Стефанія
Бабусі прийшлося покинути чергу та бігти в парк збирати випраний одяг
Це була справжня легенда ..
37
Взагалі , мама Стефанія була справжньою легендою та третьою зіркою усього життя Христі
Була це добра , але душа настільки пристрасна , що ніколи нічого не робила наполовину
Все - від душі …І добрі справи і свою чесну роботу і речі гидкі але через щирість натури ніколи вона їх так і не визнає гидкими
Наразі про мама Стефанія – залишалася невичерпною темою..
По – перше, в дитинстві вона була бешкетницею та невиправно романтичною натурою..Христя полюляла слухати перекази про її дитинство, що самі нагадували якісь легендарні саги.. У школі чи у дворі, мама Стиефанія завжди бувала лідером усіх дитячих ватаг…
Вона закінчила свою дев*яти літку та сама подалася до сусіднього міста , в якому потім і проживе щасливо , вийде заміж та народить її – Христю..
Спочатку мама Стефанія, маючи натуру нестримну та романтичну, вивчилася на маляра, але її тягнуло кудись у романтичну далеч: на комсомольське будівництво чи на БАМ…Як вона тули не зірвалася, сама мама Стефанія згадувала із натхненням в очах і ностальгією, вона не розуміла..
Їй і надалі буде складно себе зрозуміти..
Вона зустріла свого майбутнього чоловіка.. Христя вже дорослою зрозуміла. Що це було справжнє кохання, бо сама Христя вважала, що в тата неможливо було не закохатися. Він був високий стрункий блакитноокий блондин, розумний і душа компанії…Пізніше, коли Христя побачила якось портрет Сергія Єсеніна – поета – то подумала, що це і був її тато, настільки разюче тато був схожий на цей портрет.
Христя т оді в мами кілька разів запитувала, як була мала, чи мовляв, це не тато…Мама завжди сміялася та говорила, що це поет – Сергій Єсенін…
Мала Христя була невігласка та певний час навіть супилася на Єсеніна за цю схожість…
Пізніше через багато років вона знайде у батьковій бібліотеці вірші Єсеніна та вже остаточно закохається ..тепер вже в самого поета..
Але поки що варто сказати, що вийшовши заміж , мама Стефанія народила Христю , а потім ще й поступила у мед училище..
Вона вчилася та виховувала малу Христю…(пізніше, через те, що Христя росла відчайдушно лінива та вайлувата, мама Стефанія матиме певні претензії щодо її Христиної недоумкуватості і завжди нагадуватиме про те, що сама то вона все встигла : вийти заміж народити, працювати спочатку санітаркою у лікарні, а потім закінчити мед училище та стати лютою професіоналкою, яку навіть лікарі боялись..ну що ж..Христя мамою Стефанією завжди гордилася , але сама вона дуже довго не знатиме , чим хоче займатися…)
Мабуть , Христя була така сама
Хоча трохи мала в характері щось японське від батька самурая ( жарт)
…
Бабуся та мама Стефанія були завжди напрочуд працьовиті
Моторні, як сказали б в українському романі
Але Христя росла дитина якась не така . Більше задумана та замріяна . Геть не моторна
Тому мабуть бабуся та мама Стефанія і дивилися на Христю іноді з жалем , а іноді з неприхованим обуренням
Христя була повільна . Любила читати та слухати . Не спішила комусь прислужити чи щось подати чи щось швидко зробити , щоб похвалили. Та в Христі рідко щось горіло в руках
А через те, що Христя ще й повільно дуже повільно за все своє життя ставала кимось чи чимось, то мабуть бабуся та мама Стефанія розчарувалися в ній десь вже років до сімнадцяти.
38
Іноді бабуся їй казала : Чого ти не фарбуєшся. Он …імярек…вже ж дівка. Така гарна. Як нафарбується та вже скоро заміж вийде. Та ж все вміє : і зварити і спекти…
Христя в сімнадцять вміла хіба що пекти раків…
Але все це буде ще не скоро…А поки що , вона просто відпочивала влітку у місті сумного Серго Орджонікідзе, оповитому каштановою тінню затишком та запахом сургуча з пошти
…
І там на Руднику, в домі діда. Того самого Віктора. У Христі були друзі
По перше, влітку тут був справжній рай. Дім діда великий та якось побудований, що всередині було прохолодно та затишно навіть постійно якось урочисто
В дім вдень не прийнято було заходити просто так , тим більше так бавитись чи гратись
Заходили тільки вже ввечері, після бані , дивились телевізор та тоді вже вкладались спати
Кожного вечора постілі розстелялись , а кожного ранку - ретельно прибирались та все : дивани подушки застеляли покривалами ( не те що в самої Христі вже у дорослому віці )
Двір був під тінню виноградниках. Тому у дворі теж було затишно та прохолодно.
Кран з водою теж у дворі
Літня кухня , у якій готували та можна було навіть жити . Там була невелика спальня з ліжком.
39
Тут на Руднику була Оксана - темноволоса симпатична дівчинка та Вітька - найкращий друг Христі…
Разом вони лазили по деревах. Оксана навчила Христю їсти солодкуватий бурштиново - прозорий нагрітий сонцем вишневий клей . Христі не дуже подобалось, але це було цікаво. Навчила вирізати з листя витинанки
Береш вишневий листок , зелений, чим більше тим краще, складаєш та нігтем великого пальця вирізаєш кружечки та ромбики. Чим більше поміститься тим потім красивіше получається витинанка. Зелена така та незвичайна
Навчила з квітів робити ляльок
Та їх нема чого й робити було : береш квітку , залишаєш трохи стебельця з двома листочками, перевертаєш - і лялька готова …квітка це кринолин , листочки - руки…І можна грати у що завгодно ..
…
З Вітькою вони просто гасали вулицею, іноді обривали черешні та вишні чи шовковицю з дерев, що росли не в дворах, а так на вулиці…
Батько Вітьки - великий чорнявий чоловік , працював водієм на автобусі
І часто приїжджав на обід додому. Тоді він дозволяв їм з Вітькою пограти в автобусі. І зачиняв їх там.
Ну Вітька зазвичай сідав за кермо. Але Христі теж хотілося за кермо. Вітька був молодший і наче автобус був майже його, тому вередувати якось не приходилось . Це був би неправильний путь. Але Христя вдавалася до хитрощів . Був у Вітьки пунктик - як тільки Христя робила вигляд, що йде додому, що не буде з ним більше грати, Вітька був готовий на все заради того, щоб вона залишилась
Ну, Христя не так щоб зловживала . Але тут був цілий автобус .
Вона теж уміла добитись свого. І через п’ять хвилин вже сама крутила те кермо …
40
Того літа вони з Оксаною посварились. Через що , сама Христя вже не пам’ятала. Варто тільки сказати, що з Оксаною цей трюк не спрацював
Коли Христя сердито сказала , що йде , то ніхто її не тримав
Прийшла Христя у свій двір , сіла на ганок перед хатою та сидить
Слід сказати, що було на ній симпатичне зелене плаття
Та була вона світленька та вся в золочених кучериках
А дід в хаті фарбував підлогу…
Сидить Христя , сердито сопе, поклала лікті на коліна , обличчя на долоні та думає : що робити? Бо Оксана не зрозуміла приколу , і взагалі вона не Вітька
І тут бачить : йдуть Оксана разом з Вітькою до неї в двір - миритися
Який біс в неї вселився , тільки вона вирішила , що миритись з ними не хоче
Підхопилася Христя та понеслася в хату ховатися від Оксани з Вітькою
Тільки й почула від діда у спину :
Там пофарбовано !
Як відчула, що гепнулася на весь зріст у щось липке та смердюче
Фарба для підлоги була коричнева . Дід підняв її ( йому то потім прийшлося все перефарбовувати) та витяг з хати. Покликав бабусю. Христя ще побачила мовчазне співчутливе обличчя Оксани та ридаючого на весь голос Вітьку , який обливався слізьми на цю картину
Потім дід довго розводив руками , мабуть був дуже розстроєний
Бабуся в шоці , думає що робити. Христя світить круглими очима з переляку. Вітька ридає. Плаття у фарбі. Навіть волосся у фарбі. Фарба була на щоках руках ногах та долонях. Бабуся ледь не плаче сама , каже : що робити ? Стригти прийдеться
Потім бабуся сказала Вітьці й Оксані додому йти, а Христю стали відмивати якимсь розчинником
41
З тих пір багато води утекло. Христя почувала себе вже дорослою, але її знайомі а іноді й не знайомі говрили, що вона ще дитя…
А вона усе таки думала: чи вдалося їй на цей раз залишити сліди на воді? Чи шукатиме її хто-небудь , чи доведеться самій повертатися власними слідами? І куди повертатись? І навіщо?
Час спливає, все змінюється, все проходить…
Її рідне місто – КР, її друге рідне місто – Орджонікідзе, яке вже кілька років було Покровом, чи улюблена Ялта, у якій не була багато років…
Повертатись власними слідами – чи це комусь під силу?
Марсель Пруст шепотів їй тепер у саме вухо: це завжди можливо…
Ми завжди повертаємось…Хоча тягнемо на собі увесь час, наче равлики…
І Христя знала, що це повернення можливе…У спогадах чи так ..у фантазіх у візіях доповненої реальності..Ми завжди можемо зустріти тих, кого любили… Їй іноді здавалося, ніби її з Прустом пов*язує якась таємниця…Що час і є сама таємниця…Що час- тайтаємніша таємниця…
…
А поки що вона дійсно була дитям…
Повертаючись тоді влітку перед школою з Орджонікідзе в КР та в*уїжджаючи в місто з боку 173 кварталу, вона відчувала це місто. Воно їй тоді в дитинстві здавалося дійсно крутим, ніби вона відчувала биття його залізного серця, ніби самі вулиці і жителі – були певні себе…Особливо після затишку та м*якої спеки Орджонікідзе, де їй завжди здавалося все трохи сповільненим , де час ніби застигав , тут здавалося життя вирувало…
Вона завжди уміла швидко переключатися та змінювати враження. Вони не затримувались в ній надовго. Життя завжди кудись прагнуло, не зупиняючись ні на мить…
Вона не шкодувала і завжди встигала малою за часом. Вже в автобусі починала думати про шкільний ярмарок, нову форму чи про те, чи будуть цього року новенькі в класі…
Ці передчуття завжди були приємні…
Літо закінчувалося. Вони зустрічалися з Алькою та Глашкою..
Розповідали одна одній, як провели канікули. Алька завжди їздила в табір. Христя в таборі ще ніколи не була.
Ще можна було сходити в кіно , і вже не можна було йти на пляж…
Аде можна сидіти у дворі, грати в ігри, чи так розмовляти..
…
Потім вони ходили в магазин, купували все потрібне для школи. Напередодні першого вересня все було готове: нова форма і фартук, банти і туфлі , гольфи і квіти…
Восени це завжди були хризантеми. Рідко хто дарував троянди.
Вранці зазвичай, вона одягалась із задоволенням. Христя дійсно любила школу. Хоча після садочка, де легко було боротись з системою, в школі поки що складно було згайти потрібні важелі так сразу. Але пізніше вони їх знайдуть..
Поки що у початковій школі у них була доволі сувора вчителька. Зінаїда Василівна Акимова – висока худорлява жінка з темним волоссям, трохи аскетичним обличчям. Вона ходила у коричневому костюмі , або у ділових платтях…
Жартувати з нею було небезпечно. Але вчителькою вона була від Бога.
Христя не мала конфліктів з Зінаїдою Василівною. А характер у неї був доволі стриманий. Аскетичний. Це була вчителька ще радянської закалки і вчила нас по усім правилам методам та прийомам радянської педагогіки. З публічною ганьбою та публічними обговоренням усіх житлових умов усіх проблемних сімей класу. А проблем було багато, бо в класі було сорок два учні…
Зараз це здається диччю ..Але так було прийнято. Так було в кожному класі. Не тільки в нашому.
Тому ми тоді не приймали це близько до серця. Ніби всі знали, що так і повинно бути. Травм у нас, як не дивно , не було.
Нарааі, до Христі Зінаїда Василівна за чотири роки так і не прийшла.
42
Проте, були в нашому класі в Зінаїди Василівни улюблені учні, до яких вона ходила доволі часто. Ми всі були в курсі результатів цих педагогічних обстежень. Тому росли так, наче ми – одна сім*я..Ми знали старших братів та сестер одне одного, як вони навчалися в інших класах, їх улюблені предмети та були обізнані щодо їх захоплень і начувані про широту їх життєвих поглядів та складність словникового запасу.
Жартую, як не дивно, в ті часи діти не висловлювалися нецензурно. У нас це вважали за ганьбу.
На початку року нам видавали нові підручники . Христя обожнювала нові підручники , зошити і все таке. Пройде багато років і ця любов до канцелярії нікуди з неї вже не вивітриться. Вона так і любитиме різні блокнотики ручки олівці тощо..
Починалося навчання і відповідно , починалася знову шкільна сага про дружбу.
У класі- з Любою і Наташею, у дворі – з Алькою Глашкою та Урсулою.
Остання була ще одна їх подружка. Христя пам*ятала тільки, що сама Алька познайомила її з Урсулою. Вони разом були з одного району, де мешкали до того, як їх батьки отримали квартиру на Зарічному.
Урсула здавалася трохи серйознішою у порівнянні з живою рухливою Алькою та Глашкою.
Урсула здавалася більш меланхолійною. Пізніше так воно і вийде. В Урсули завжди був доволі м*який характер і через це Урсула була сама майже поетка, принаймні вона одна з них завжди ридала, коли вони ходили на індійські фільми в кінотеатр.
…
Мабуть саме цього року й сталося драматичне непорозуміння, що в майбутньому так карколомно зламає їх безтурботне щастя та життя…
Звичайно, почалося все з Христі та Альки…Але з власної волі чи ні, пізніше в це виявилися втягнутими і Глашка і Урсула і навіть мама Стефанія з панією Златою, навіть їх з Алькою поважні батьки.
Але все по порядку…
43
…
А сталося все одного вечора, коли мама Стефанія як зазвичай прийшла в гості до пані Злати на філіжанку кави
Христя хвостиком привіялась з мамою Стефанією ..
Разом з Алькою вони грали в дитячий..
Що в них були за ігри, Христя потім начисто забула. Вона часто все забувала. Пізніше. Через декілька років відкриється у чому був цдраматичний ефект такої амнезії: у біполярному розладі особистості..
Що в Христі бла розлажена особистість – підозри виникли вже сразу..
Була вона занадто жива рухлива зі зміними настрою швидкими змінами захоплень та занять : все їй подобалось одночасно ..вона могла танцювати голосно співати і розмовляти сама з собою..
Але не в тому була суть..
Гра почалась як зазвичай невинно..Хто її запропонував , Христя так ніколи й не згадала..
Мабуть, вона сама й запропонувала, думала через багато років Христя..
Давай грати: ти будеш принцеса, а я – принц- сказала вона тоді..
За вікном вже був вечір..Вони чомусь ховалися за ліжком старшого брата Альки. Самого брата вдома не було. Над ними було власне тільки небо , бо з шостого поверху більше нічого не було видно…
Принцеса сразу увійшла в роль…Алька з поважним виглядом, але мучеництвом у погляді спочатку виконувала прохання Христі, яка принцем себе геть не почувала..
Але потім Христя сказала:
Тоді поцілуй мене…
Алька мовчки негативно покачала головою…
Христя спочатку розізлилася. Якийсь біс вселився в неї. Вона покрутилась на місці. Сказала Альці виконати якісь інші завдання.
Але Алька явно включала мучеництво та месіанство , тоді Христі набридла ця гра і вона від Альки відчепилася…
Біс її в той же момент покинув та поринув у свої власні рефлексії..
Вони ще якийсь час пограли та Христя з мамою Стефанією просто пішли додому.
Найдраматичніше з усього виявилося те, що сама Христя на ранок про все забула. Враження нового дня, школа, уроки, домашні завдання, шкільні подружки- все це начисто витіснили спогади про гру і Альку…
Але наступного разу, коли вони з мамою Стефанією йшли додому повз будинок Альки , то їх покликала пані Злата. Була висока струнка жінка, чорноволоса, з завжди прибраним волоссям у гарну зачіску, темними уважними очима та дуже завжди ввічлива та стримана, Христя не пам*ятала, щоб та навіть голос коли –небудь підвищила.
Пані Злата стояла на високих сходах, що вели до під*їзду.
Вона доволі делікатно сказала, що Алька розповіла їй про гру..Христя тоді не зрозуміла значення цієї ситуації. Пані Злата попросила не ображатися, але мовляв Алька не дуже любить ні цілуватися ні обійматися, навіть її, рідну матір , іноді сторониться …
Мама Стефанія все це уважно вислухала та потім, коли вони вже відійшли від пані Злати, що усміхалася їм услід, попросила Христю ніколи Альку більше не трогати та взагалі ні в які ігри з нею не грати…
Треба було знати Христю…Ця дитина ніколи не розуміла підтекстів чи нюансів…Вона завжди буквально робила так, як їй говорили, крім тих моментів, коли свідомо не хотіла…(в цьому якраз і була боротьба з системою)
Більше ніколи за всю їх дружбу Христя так ніколи й не відкрила рота при Альці, хоча в тої рот зазвичай не закривався.
Христя при ній завжди мовчала . як риба, та ніколи навіть не доторкалась..
Але дружба їх та сама дивна дитяча дружба , як не дивно, продовжувалася ще до шкільного випуску…
44
…
Втім Христя тоді відкрила для себе зовсім інший світ. Світ книг.
Батько Христі- високий і дуже красивий, як завжди вважала сама Христя, збирав книги. В ті часи в Радянському Союзі навіть книги були дефіцитом. Їх не можна було просто купити, зайшовши до книжкового магазину..
Тоді це був дуже прикольний процес. Книги виписували, тобто оформляли на них типу підписку, а потім ходили і викупляли, як приходили кілька томів…
Батько Христі сам любив читати. Любила читати й мама Стефанія.
Щоб привчити дитя до читання, батько одного разу покликав Христю до величезної книжкової шафи та показав том Пушкіна та фото його дружини.
Фото дружини Пушкіна – Наталі Гончарової – Христю вразив найбільше. Від такої дивовижної краси дівча відкрило рот. Наталя Гончарова у сукні 18 століття їй здалася справжнью принцесою.
З того часу Христя часто приходила до книжкової шафи, брала том Пушкіна та розглядала Наталю Гончарову у білій сукні. З того ж часу Христя скрізь, де це було можливо, стала малювати принцес у кринолінах.
Пізніше у Христі виникнуть серйозні проблеми з мамою Стефанією з цього приводу. Христя малювала принцес у нових зашитах, призначених для української чи російської мови чи навіть математики…
Але це було пізніше….
З портрета Наталі Гончарової починалась любов до поезії майбутньої власне порно- поетеси - Христі Божевої.
Але любов до прози починалася з воєнного роману Валентина Катаєва «Син полку». Це була історія хлопчика- сироти, що під час Другої світової війни став сином полку, тобто його взяли до себе війскові та навіть пошили йому справжню форму.
Батько вручив Христі невеликий цупкий томик та наказав прочитати.
Христя пішла читати. Спочатку справа йшла доволі туго. Розповідь про осінній ліс , двох розвідників, які намагалися чи то заснути накрившись плащ-палатками чи навпаки прокинутись ,с початку дівчинку не надихнула.
Христя почнала читати, читала кілька сторінок і кидала книгу..
Так пройшло чи не кілька місяців.
Але одного разу Христя все таки дочитала до кінця.
Зато з цього часу розпочалась справжня історія кохання Христі до літератури. Бо тепер батькові прийдеться Христі не наказувати щось прочитати, а навпаки – забирати книги, через те, що Христя не розлучалася з ними до пізньої ночі. Навіть при поганому освітленні у її кімнаті, навіть попри те, що тато намагався потім безрезультатно вберегти її від раннього псування зору , Христя читала і читала і годі було її зупинити…
В неї відбирали книги. Але Христя запасалася на всяк випадок іншими, цуплячи їх з книжкової шафи. І як тільки батько зайшовши у її кімнату помічав її з книгою пізно ввчері, забирав книгу зі словами: досить читати- зіпсуєш зір, вже пізно…Варто було йому вийти, як Христя діставала з-під подушки вже іншу книгу.
Так у Христі виробилася звичка читати одночасно декілька книг, без шкоди для усвідомлення сюжету та композиції , переключатися з іодної історичної епохи на іншу, запам*ятовувавти купу імен та персонажів, сюжетних ліній та знайомитися зі стилями і літературними прийомами різних письменників.
Читання це було стихійне і гендерно не виважене: Христя читала все підряд : і Дюма «Три мушкетери » і «Корольок – пташка пєвчая», книги про війну , революцію і романи Кіра Буличева про Алісу.
Тому , пізніше у Христі виробиться своєрідний стиль, що збиватиме з пантелику багатьох – її твори будуть вважати за твори написані чоловіком..
Сама Христя так і не зрозуміє, у чому тонкі розбіжності між чоловічим та жіночим стилем. Так і читатиме все підряд : Джойса і Вірджінію Вулф, Чарльза Дікенса і Шарлоту Бронте, звалюючи все до купи..
…
Отже, разом зі школою, Алькою і Глашкою та їх дружбою, початковою школою Христя починала жити в книгах. Пройде чимало років і їй стане все складніше вийти з того книжкового світу, виплутатись з його цупких тенет. Так починало розвиватися її подвійне життя…
45
…
Крім того, якраз з чогось поалась симпатія Христі до однокласника. Справжнє ім.*я авторка не відкриє через те, що його вже давно немає на світі, але тоді в початковій школі вони називали його між собою Сурік…
Він був дуже популярний хлопець. Як і його друг – Сашко Лиса.
З Лисою Христя сиділа за однією партою і постійно сварилася.
А Сурік Христі якраз дуже сподобався. Жили вони обидва- Сурік і Лиса- в одному домі , якраз навпроти будинку самої Христі.
Закохана Христя була не боже мій що таке, звичайна дівчинка. Сурік – симпатичний чорнявий хлопчик, дуже веселий та кумедний, він був жартівник та взагалі досить бешкетуватий. Пізніше він перейде до іншого класу, але поки що він їй просто сподобався.
Але самому Суріку якраз сподобалась Алька. Коли Христя це зрозуміла, то хоч це ніякого драматичного ефекту не мало, вона сприйняла це спокійно. Хоча ще якийсь час він ій продовжував подобатись.
З Лисою в них сразу стосунки не склалися. Суріку сподобалася Алька. Але так вийшло, що все дитинство і початкову школу якраз і зайняла ця лав сторі, що у той час, як вона розгорталася , все більше нагадувала екшн.
Справа в тому, що хлопці жили у іншому будинку. Між собою ми називали їх двір – Четвертим. Ми ходили в Четвертий двір гуляти, тим більше що там був класний в ті часи дитячий майданчик з каруселями та гойдалками…
Тоді ще на дівочу біду підросла Глашка та теж пішла до школи. Вона ходила в Четвертий двір разом з ними- Алькою та Христею.
І кожен такий похід закінчувався зазвичай чи то бійкою між Христею та Лисою, чи фліртом між Суріком та Алькою..
Треба до цього додати, що Глашці теж дуже хотілося бути учасницею бойових дій, тому вона придумувала, що Лиса в неї закоханий..
Тут теж варто додати, що хлопці були цілком протилежної зовнішності. Сурік швидкий верткий та чорнявий, з веселою усмішкою Лиса- високий білявий з колючим холодним поглядом блакитних очей та різкими небезпечними рухами. Разом вони були схожі на знак: інь-янь.
Мабуть, як Христя з Алькою…Але з ними тоді ще ходила Глашка..
Варто сказати, що незважаючи на Дюма , Пушкіна і романтизм усього білого світу, в цій лав сторі було забагато реалізму. Цей роман скоріше нагадував шпигунський екшн.
Вони гасали одне за одним по всій вулиці: за малосімейками: три будинки на цій вулиці, за якими починався для них кінець світу. Там був якийсь глухий паркан. За парканом був наче якийсь садок, а там вже починалася КРЕСівська дамба. От за тими домами діти й бігали то один за одним то один від одного. Коли хтось когось доганяв, це закінчувалося зазвичай стусанами жартами вереском та пізнішими годинними розмовами .Христя з Алькою придумували на них купу смішних прізвисьок, а також придумували для них купу пригод, в яких хлопці потрапляли в смішні ситуації.
Кохання в такому юному віці, а їм було років по дев*ять – десять, завжди нагадує бойовик. В них саме так і відбувалося. Влітку вони гасали вулицею, коли ж починалося навчання, то побачитися можна було в школі. Там ці діти зазвичай бігали одне за одним на перерві , передавали записки та переглядалися у їдальні чи десь на шкільних заходах.
В школі була величезна актова зала. Їх часто водили на концерти чи так – показували щось цікаве. Потрібно було сидіти тихо та вести себе чемно. Але ці четверо зазвичай вертілися на місці та постійно оглядалися одне на одного.
Про ці роки Христя пам*ятає не дуже багато. Вранці школа була зачинена. На сходах стояли старші з чергового класу. Вони зазвичай нікого не пропускали раніше, ніж за десять хвилин до початку занять. Рівно на стільки, щоб вистачило часу зняти верхній одяг, переобутися та приготуватися до уроку. Щоб ми не гасали по школі , якщо класний керівник ще не прийшов у школу. Ми стояли під дверима у будь –яку погоду: дощ чи сніг мороз 20 градусів чи заметіль.
Але разом з тим це була й захоплююча гра. Тому що найспритніші зазвичай придумували способи прослизнути повз старших. І якщо це комусь вдавалося, то це був герой дня.
Христя зазвичай нічого такого робити не пробувала. Ця дівчинка, наче цяця , стояла осторонь та і після того, як двері відчиняли. Варто було перечекати цей шутрм Бастилії.
Тому Христя вважала себе трохи повільною , зато була впевнена в тому, що ніхто не помне її банти.
…
Обов*язково потрібно було носити з собою змінне вуття. Без нього чергові взагалі могли не пустити на горішні поверхи.
Якщо забула- йди додому по змінне взуття. Його носили окремо у спеціальному мішочку. Христя ж була не з таких, хто погоджувався ходити з цим мішечком. Дівчина вперто запихала своє змінне взуття в портфель. Як воно влазило, хто зна. Але в неї дійсно виходило…
…
Пізніше перед заняттями їх стали пропускати в саму школу. Але до початку уроків все ж таки тримали на першому поверсію
Будівля школи була якась модерна. Подвійні широкі сходи вели в дві сторони школи і знаходилися якось посередині фойє, під сходами було щось типу клумби, бо там росли справжні рослини. На паркані, що оточував цю клумбу можна було й переобутися. Мабуть, він для того й був зроблений. Одна сторона сходів виходила до фасадних дверей. А друга – до задніх. Через задні двері зазвичай вони ходили на фізкультуру , на уроки праці та пізніше на НВП (Початкова воєнна підготовка).
У клас потрібно було піднятися на третій поверх. Христя цих сходів боялася. Вони наче висіли у повітрі і не мали жодної опори для зору. А Христя боялася висоти. Так і довелося дитині десять років ходити тими сходами, тамуючи нудоту та острах.
…
У класі було тепло та просторо. Вчителька Зінаїда Василівна так улаштувала кабінет, що усі її педагогічні та методичні матеріали містилися в однакових папках. На них були наклеєні чи то зірочки чи то якісь позначки, так що здалеку, тобто з протилежного боку класу, там де була дошка, все це виглядало як Кремль. І треба сказати, що на верхній полиці дійсно був макет Кремля.
Дуже гарний з міцного цупкого картону, лакований , пофарбований , з зірокою на Спаській башті- макет вражав абсолютно.
Там був навіть макет Мавзолею.
Сама Христя пізніше. Коли заставили чергувати в класі, неодноразово сама й стирала з Мавзолею пил.
…
І хто знав, що через багато років та сама вже доросла Глашка запросить Христю в гості у Москву. Що вони стоятимуть на Красній площі та споглядатимуть чергу до Мавзолея. Глашка тоді з надією заглядаючи Христі в очі , відчайдушно спитає: Сподіваюсь, в Мавзолей ми не підемо?
Черга тоді навіть Христю вразила. І незважаючи на усю свою любов до нуару, містики та російського окультизму, Христя від відвідування Мавзолею відмовиться. Треба було бачити, як тоді Глашку попустило. Вона тоді знову напустила на себе свій зашкварний ЧСВ , зробила губи бантиком та знову відчула себе гідом на мільйон доларів.
Але це станеться вже потому як…
Як ..ну все по порядку….
46
…
Тоді ще життя не здавалося складним. Головне, щоб двійку не поставили, щоб на уроці до дошки не викликали, особливо на математиці, щоб контрольної не було чи потім розв*язати задачу..
Бо з математикою у Христі були проблеми. А батько на неї починав дико репетувати. І тоді Христя взагалі відключалась і починала ловити флеш беки . Ну батько згарячу міг і запотиличника дати.
Тоді Христя плакала , а мама Стефанія починала її захищати.
Але врешті коли-небудь будь-яка математика закінчується. Тато її все одно любив.
Решту уроків Христі виконувала сама. Крім малювання. З малюванням теж завжди були проблеми.
Але так вийшло, що пройде багато років і Христя зрозуміє, що математика в житті їй не сильно знадобилася. А малювання- і поготів.
У майбутньому Христя мріяла стати археологом, як в улюблених передачах Генріка Сенкевича, чи журналісткою.
Батькові ідея сподобалась.
В той час, як інші дівчатка мріяли стати співачками чи акторками чи вчительками і лікарками, у Христі була мрія- подорожувати по світу.
А значить і професія повинна бути пов*язана з подорожами. А що краще, ніж бути археологом і проводити розкопки прадавніх цивілізацій чи їздити в інші країни та вести репортажі.
…
Вечорами вони читали книги. Або дивилися фільми.
Аще Христя любила з батьком дивитись спортивні передачі.
…
Одного разу взимку Зінаїда Василівна повела їх до лісопосадки. Там все було вкрите снігом. Білим і пухнастим. Не те, що звичайний сніг на вулиці: змішаний з брудом та іноді червонуватий від руди. В лісі сніг був чистий . на нього ще не ступала нога людини. От тоді вчителька їм і розповіла про Царство берендеїв. Христя назавжди запам*ятала цю прогулянку. Бо це і була казка про Снігуроньку.
Звичайно, в житті вони не були Снігуроньками. Росли звичайними дівчатками. Але хотілося уявляти себе героїнями.
Але поки що замість пригод з ними траплялись уроки та продльонка. А над головами замість вітрил гуділи електричні лампи.
І всі вони нагадували маленьких чорних птахів. Таких чи то зграї зголоднілих галченят чи то гидких ще каченят у своїх коричневих формах та чорних фартушках
І тільки на грудях горіли червоні зірки
Наче туди влучила куля..вже влучила..І цей вхідний отвір був сам, наче болюча рана..такий вісімдесятий рівень червоного..дев*яносто дев*ятий його відтінок..
Наче вони всі ще з дитинства були вже поранені…і такими підранками і починали жити…прийнявши по кулі заздалегідь (наче таке собі криваве причастя того самого Соціалістичного Ісуса…наче так, що Снігурокька то і був Його хліб чи то сніг…А Ісус – як раз і приходив непомітно в їх ще трохи дитячи серця саме через цей кульвий отвір – червону зірочку на грудях), як приймають профілактичні ліки …вони були наче вакциновані від болю та смерті…можливо, щоб стати безсмертними…
Але, звичайно, тоді Христя так не мислила…Вона згадає про це через багато років, стоячи у стіни в очікуванні розстрілу…
6 березня 2025
…
…
Щоденник укр
© Copyright: Калева Татьяна, 2025
Свидетельство о публикации №225031601406
Свидетельство о публикации №225031601406
Рецензии