Винаxiд

                * ілюстрацію згенеровано ШІ за сюжетом мого оповідання.

               
I

      Старшому лаборанту Головченку аж пекло зсередини – так кортіло похизуватися власним винаходом. Тож навіть не став лаяти молодшого колегу, коли той звично спізнився на роботу на цілих чотири хвилини. У світі, де точність – ввічливість королів, аспірант Пічкурюк у кращому разі мав би титул придворного лакея.
      Зате помічник приніс гарячу каву з кав’ярні за рогом. Пластиковий стаканчик з напоєм обпік Головченку долоню, тож він поставив його остигати на панелі приладів нового механізму.
      Пічкурюк відразу кинувся до Клавдії – піддослідної миші, котрій щоранку ретельно чистив клітку, підливав водички та підсипав зерняток у годівничку.
- Потім вшануєш ту дрібну писклю! – не витримав начальник. – Ходи-но скоріше сюди!
- Невже ви нарешті покажете свій таємничий винахід, до якого нікого не допускали понад три роки? – поспішив виконати наказ парубок, крадькома сипнувши Клавдії трохи корму.   
- Не просто покажу, а й проведу перший показовий дослід на живих об’єктах!
- Чудово! І хто буде піддослідними? І коли збереться комісія?
- Піддослідними будемо ми з тобою, а комісією – твоя вельмишановна миша Клавдія.
      Головченко клацнув тумблером, і на масивному продовгуватому приладі, схожому на збільшений у кільканадцять разів ланч-бокс, засвітилися лампочки синього, жовтого та червоного кольорів. Професор сів біля свого винаходу. Вказав підлеглому на стілець поруч. Пічкурюк слухняно зайняв вільне місце. Несміливо поцікавився:   
- А ви певні, що процес безпечний?
- Звичайно! – образився на дурне запитання солідний вчений. – Я тричі провів розрахунки з урахуванням усіх констант та перемінних значень. І навіть перевірив результати за формулою Деліга-Лураз’є.
- У такому разі, я спокійний, - збрехав аспірант. – А що саме … вміє ваш апарат?
- А ось це, мій друже, влучне запитання! – очі науковця спалахнули яскравим вогником, властивим завзятим мрійникам та затятим лудоманам. – Мій винахід здатен … втім, навряд ти зможеш у це повірити. Краще відчути його дію на собі. Стривай-но. Відкоригую радіус дії приладу, аби у досліді приймали участь лише ми, а не увесь наш поверх. Для цього підкручу на мінімум ось це коліщатко. Готово!
- То що мені робити?
- Просто заплющ очі, як оце роблю я.
      Молодий чоловік і тут послухався. Моторошні очікування не справдилися. Не було ні болю, ні свербіння. Лише на кілька секунд закрутилася голова, й на мить почало нудити, як на американських гірках. 
- Професоре, нічого не відбувається, - повідомив лаборант якимсь хриплим, зчужілим, але надзвичайно знайомим голосом.
- Хіба? – пролунав у відповідь високий тенор. – А ти відкрий оченята.
      Пічкурюк розтулив повіки і побачив … себе. Спершу здалося, що дивиться у дзеркало, ось тільки аспірант від здивування прикусив губу та почав мотиляти рурами, як скажений млин, а «відображення» залишалося статичним, лише трохи зверхньо посміхаючись кутиками його – Пічкурюкових – вуст.
- Фокус-покус! – підморгнуло око аспіранта, котре тепер належало начальнику.
      Пічкурюк збентежено опустив очі, роздивляючись товсті пальці з неохайними нігтьовими пластинами – начальник мав огидну звичку постійно гризти нігті під час мислення, себто завжди.
- Господи! Я ж у вашому тілі! – підлеглий почав мацати цупку сивувату щетину на щоках чужого тіла, у котрому наразі квартирував.   
- Саме так! – вдоволено потер долоні винахідник. – Мій прилад здатен будь кого поміняти тілами будь з ким.
- Але як це можливо?
- Для того, щоб ми були собою, нам необхідно постійно пам’ятати попередній життєвий досвід. Сукупність усіх цих самонагадувань, себто спогадів, і формує особистість, що записана у мозку, наче пісня, чи кіно, скачане на диск ноутбука, або внутрішню карту пам’яті телефона. Переважна частини енергії витрачається мозком для підтримання процесів життєдіяльності, тож спогади компактно заархівовані, що дозволяє не перейматися тим, що один мозок може виявитися замалим для того, аби прийняти усю базу даних іншої особистості. За моїми підрахунками, можна легко поміняти місцями Нобелівського лауреата з фізики та, скажімо, не найбільш розумного вужа з місцевого болота.
- Неймовірно!
- Викресліть зі свого словника це слово, юначе, якщо бажаєте досягти успіху у науці!
- А процес перезапису особистості має зворотну дію? – перелякано поцікавився молодик, котрому аж ніяк не імпонувала можливість залишитися у поношеному тілі шефа, віддавши натомість свою юну оболонку, яку він ще й виснажував вранішніми пробіжками та безглютеновими дієтами.       
- Не переймайся! Заплющ-но очі, а я натисну потрібні кнопки.
      Пролунало клацання, після якого лаборант знову відчув запаморочення, нудоту, а коли розплющив повіки, з полегшенням побачив власні рівненькі нігті із дбайливо підрізаними напередодні кутикулами. На всяк випадок дістав з кишені брюк смартфон та роздивився своє звичне обличчя, скориставшись фронтальною камерою. Лише після цього гордо потиснув руку Головченку.
- Це феноменально, професоре! Але якою є мета функціонування вашого винаходу?
- Варіантів використання безмежна кількість, від гедоністичних до цілком собі практичних.
- Під гедоністичними ви маєте на увазі обмін тілами для задоволення статевого потягу? - зашарівся недосвідчений аспірант. 
- Будь-який винахід людство обов’язково використає для сексу та війни, - скрушно зітхнув професор, - Та бувають інші види насолоди. Наприклад, люди з алергією на цитрусові нарешті зможуть скуштувати апельсини, перемістившись у тіло, що здатне перетравлювати даний фрукт. Можна буде подорожувати світом, виходячи з тіла, при цьому не полишаючи власної квартири. Зрештою, лежачі хворі багато віддали б, аби просто походити вулицями міста. Стільки простих речей стають розкішшю, якщо нас їх позбавити. 
- Це все приємності. А яка ж практична користь?
- Величезна! Як для науковця, в тебе занадто бідна уява! Почнемо з того, що лікарі зможуть займати місце хворого, що суттєво спростить встановлення діагнозу. Купуючи щось через інтернет, достатньо буде на хвилину обмінятися тілами з продавцем, щоб переконатися у якості товару. А коли в тебе вчергове зламається унітаз, сантехнік твоїми ж руками усе відремонтує, навіть не виїжджаючи на виклик.
- У такому разі ваш апарат зробить світ кращим!
- Так-то воно так … - раптом засумував винахідник, - Та є одне велике «АЛЕ».
- І яке ж?
- Бюрократи з бюро патентів ніколи не дозволять мені провести офіційні досліди на людях. Навіть на тваринах цього буде домогтися вкрай важко. Згадай лишень, який ґвалт та рейвах зчинився на останній міжнародній конференції, коли виявилося, що наші шановні колеги з Японії експериментували над мавпами під час випробовування нових ліків від проносу. 
- Ваша правда. Їх навіть позбавили наукових звань за необачність, - погодився Пічкурюк, котрому зараз не завадив би той японський засіб, бо від надмірних емоцій у животі в нього завжди починало крутити.
- У кращому разі, аби пройти усі кола бюрократичного пекла, знадобиться років двадцять. А я тоді вже буду геть старим, і не зможу повною мірою насолодитися отриманими лаврами. Тому, аби прискорити процес, я зважуся на нестандартні дії!
- Себто які?
- Просто зараз на кілька годин поміняюся тілами з головою патентного бюро. Я слідкував за ним останні кілька тижнів. Саме зараз він закінчує сніданок та має вирушити на робоче місце, де видасть на моє ім’я патент на оцей винахід, а також засвідчить власним підписом, що усі тестові дослідження проводилися згідно із чинними міжнародними нормами екологічної безпеки.
- Але це ж фактично викрадення людини! – злякався підлеглий.
- Хай там як, а той йолоп не зізнається, що став жертвою підміни, оскільки це поставить під сумнів інші його дії. А коли й піде в поліцію, то лише зробить моєму приладу гучну рекламу.
- Але офіс патентного бюро знаходиться у іншому місті.
- Це перешкода, а не проблема! Просто зараз на навколоземній орбіті курсують 8 795 штучних супутників, з них 5 876 – активні. Наша планета уся оповита єдиною мережею. Мій винахід підключено до усіх супутників, які через магнітне поле атмосфери та поправку на гравітацію обміняють тілами будь-кого з будь-ким. Я з точністю до десяти квадратних метрів вирахував місцезнаходження голови патентного бюро на п’ятому поверсі його багатоповерхівки. Справу полегшує, що він не одружений, тож зараз має самотньо жувати свій бутерброд з ікрою, чи що там жеруть ці міністерські пройдисвіти. Певна річ, зручніше було б помінятися тілами, коли б він перебував на робочому місці, але у такому разі у геометричній прогресії зростає вірогідність промахнутися, потрапивши у тіло секретарки, бухгалтера чи якогось замісника. Хто знає, скільки бюджетників-дармоїдів може вештатися тими міністерськими коридорами?   
- То який порядок дій?
- Зараз ти відійдеш на п’ять кроків, аби не полетіти у міжтілесну подорож замість мене. Коли я займу місце голови патентного бюро, він опиниться у моїй оболонці, і, напевне, відреагує не досить врівноважено, що за даних умов нормально. Тож мусиш заспокоїти його. Усе поясни та напої нашою гидотною кавою. Даси мені три години, аби я в тілі того дурбецила дістався місця роботи та належним чином оформив патент. А потім натиснеш ось цю синеньку кнопку та до упору крутнеш уліво ось це ребристе коліщатко, і я знову повернуся у власну оболонку. Усе запам’ятав?
- Так.
- Повтори!
- Натисну ось цю синеньку кнопку та до упору крутну уліво ось це ребристе коліщатко.
- Вірно! Ну, як казала моя бабуся атеїстка, з Богом!
      Пічкурюк відійшов на вказану дистанцію, а Головченко натицяв на винаході потрібні кнопки, важелі й коліщатка, і його свідомість помандрувала крізь простір. Одна біда: науковець не зайняв перед «польотом» сидяче положення та не заплющив очей. Тож в останню перед мандрівкою мить чоловік відчув запаморочення, похитнувся, незграбно замахав руками, рефлекторно намагаючись втримати рівновагу, й перекинув принесену аспірантом каву точнісінько на панель приладів. Останнє, що побачив вчений перед переміщенням – як апаратура почала іскрити. Ніздрі залоскотав неприємний сморід горілих проводів недешевого обладнання.   
 
II
 
      На секунду Головченко опинився у цілковитому мороці. Винахідник відчув себе пробкою, що з характерним приглушеним вибухом вилітає з пляшки шампанського. Чоловіка ніби висмикнули з власного тіла, й швиргонули з шаленою швидкістю на відстань тисяч кілометрів.
      Коли нудота минула, перший у світі міжтілесний мандрівник боязко розплющив повіки. Спочатку в очі вдарило яскраве ранкове проміння. Коли зіниці призвичаїлися до освітлення, Головченко побачив перед собою велике – від підлоги до стелі – дзеркало, котре займало половину площі чималої шафи-купе.
      Радості винахідника не було меж! У відображенні науковець узрів начальника патентного відділу міністерства освіти на науки. Голомозий щокатий чиновник сидів на м’якому кріслі, тримаючи на руках пухнастого рудого кота з породи персів.
- Вдалося! – спробував закричати від щастя наш герой, але замість знайомого слова кімнатою пронеслося незрозуміле, протяжне, - Няв! Няв! Няв!
      Лише тоді Головченко звернув увагу, що бачить відображення з дивного кута – ніби дивиться знизу вгору. Опустивши очі, роздивився дві товстенькі лапи, вкриті м’якою, густою шерстю. Саме так: винахідник точно розрахував пункт призначення, але перенісся у тіло кота.
- Трясця твоїй в бога душу матері! – загорланив нещасний, забувши геть усі рамки пристойності. Та на котячому це звучало як, - Няв! НяяяВ! Няяяяяв! Няяяяяяяяяяяяяяв!
      Господар кота, що до цього ніби закляк, також витріщившись у дзеркало, раптом здригнувся й перевів переляканий погляд на домашню тварину. Кілька секунд у приміщенні панувала тиша. А тоді вуста начальника патентного відділа розтулилися, й чоловік несамовито заверещав. Від несподіванки в котячому тілі спрацював рефлекс, й усі кігті одночасно устромилися у м’ясисті стегна щокатого власника квартири. Той підскочив, скинув із себе звіра, й почав нажахано бігати кімнатою, бубнячи собі під ніс незрозумілою мовою, що її гострий слух Головченка ідентифікував як діалект мандаринської. 
      Знадвору почулися крики та звуки сигналізації сотень автівок. Науковець у тілі хатнього улюбленця як слід розігнався, метляючи вгодованою дупцею, стрибнув угору, та трохи не розрахував траєкторію, врізавшись у стіну. Зробивши подумки потрібні заміри, і взявши до уваги силу тертя повітря та масу тіла кота, вигнув хвіст у потрібному напрямку, аби забезпечити кращу аеродинаміку, й цього разу дострибнув, хоча й мусив підтягнутися, схопившись за пластикове підвіконня кігтями.       
      Визирнувши у вікно, побачив кадр зі середньостатистичного фільму про апокаліпсис: частина машин зіштовхнулася одна з одною, частина врізалася у сітни. Старенький жовтий мікроавтобус, з-під капоту якого валив густий чорний дим, збив світлофор. Дверцята автоматично відчинилися, й назовні вибігло кільканадцять людей, котрі відразу приєдналися інших перехожих, що бігали, ридали, лементували та намагалися допитатися один в одного що сталося. Встановити контакт з іншими спантеличеними особами було вкрай важко, оскільки усі розмовляли різними мовами. Головченку вдалося розчути німецьку, італійську, іспанську, японську, а деякі слова взагалі звучали якимось незрозумілим бульканням.
      «От лихо!», - здогадався про причину подій винахідник. Певно, розлита кава спричинила коротке замикання, й прилад, замість того, щоб вивірено й точно поміняти місцями лише двох людей, встановив зв’язок з усіма навколоземними штучними супутниками та орбітальними станціями, й з їх допомогою перетасував тілами геть усі свідомості живих істот планети. Залишалося лише сподіватися, що аспірант Пічкурюк за кілька годин натисне потрібну синеньку кнопку та до упору крутне уліво необхідне ребристе коліщатко. Це останній шанс повернути усе на свої місця. Ось тільки … «От лихо!», - знову пронеслося у котячій макітрі, коли винахідник усвідомив, чому це неможливо.
 
III
 
           Майкл Сінан – різноробочий будівельної компанії «Огайо дрім-білдінг» – завиграшки закинув собі на карк чотири мішка цементу. Інші робітники носили максимум по два мішка, та Майкл дужчий та вправніший за них усіх. Поправив ношу, звично замилувавшись величезними біцепсами – кожен наче твердий стиглий кавун. Колеги переважно працювали у робах з довгими рукавами, та Сінан навіть узимку ходив без рукавів, аби похизуватися тілом, що його виплекав у спортзалах десятиріччями важких, однотипних вправ. Стільки часу й сил знадобилося, аби привести себе у ідеальну форму. Та, чорт забирай, воно було того варте.
      Робітник приніс вантаж у потрібне місце, жбурнув на землю, легко розірвав перший мішок, почавши засипати цемент у бетономішалку. Аж раптом відчув нудоту. Паморока змусила похитнутися. Мішок випав з рук, піднявши в повітря куряву дрібного пилу. Аби земля перестала кружитися перед очима, наче скажена карусель, чоловік рефлекторно заплющив очі. Коли той, хто зайняв його місце, відкрив очі, то впав навколішки, допитливо принюхався, а потім рачки поліз до стіни, під яку будівельники скидали сміття, ласо схопив шматок пінопласту, що ним утеплювали стіни, й почав відгризати кусень за куснем, старанно пережовувати, та із задоволенням ковтати.      
      Сам же Майкл, розплющивши очі, побачив перед собою металеві ґратки, пошматовані сторінки велетенської газети та настільки ж гігантські зерна пшениці. Опустивши очі, помітив сірі мишачі лапки з довгими, рівними кігтиками. Чудасія! Зрозумів, що лапки слухаються його команд, тупцюючи на місці.
      Зненацька чоловік у білому халаті, що стояв за кілька кроків від клітки, хижо витріщився на Майкла, пронизливо нявкнув, загарчав, і стрибнув на стіл. «О. Головченко» - так було написано на бейджі – накинувся на клітку, перевернувши ту догори дриґом. Почав незграбно хапати її здоровезними ручищами з різних сторін. Зламавши ніготь, невдоволено зойкнув, злизав із забитого місця краплю крові, й щосили вчепився зубами у ґрати. Майк спробував покликати на допомогу, та замість гучного «Help!!!!!» з легень вирвався несамовитий мишачий писк.            
      У кутку, біля великого прямокутного предмета, на якому блимали лампочки, сидів під столом молодик із бейджем «С. Пічкурюк». Він голосно скімлив, незграбно витираючи кулаками крупні солоні сльози. На мить заспокоївшись, почув у коридорі чиїсь перелякані голоси, й попластував до дверей, промовивши єдине слово у своєму небагатому лексиконі немовляти: «Nanay», що філіппінською означає «мама».
      Свідомість Пічкурюка опинилася в Манілі. У невеличкому затишному приміщенні пахло екзотичними квітами. Із сусідньої з дитячою кімнатою кухні долинув аромат смаженої риби. Раптом з-за стіни почувся жіночий крик, і худорлява жінка вибігла з будинку геть у розхристаному халаті. Скоро почало смердіти горілою стравою. Виключити плиту аспірант не міг, бо знаходився у колисці, сколоченої з високих дерев’яних брусків, за які схопився крихітними пальчиками, наче за ґрати. Малюк трохи потряс їх, переконавшись у міцності матеріалу, й приречено плюхнувся на вдягнену у памперс дупку. Прислухавшись, почув знадвору панічні крики та розгублені голоси, з чого можна було з високою вірогідністю виснувати, що увесь світ спіткала та ж біда, що трапилася із ним.