Наша пізня весна заблукала сама
У відлунні холодних світанків.
Не була, чи спізнилась вона,
Не розквітла в обіймах на ганку.
Розперезані віти цієї вільхи,
Щось шепочуть так тихо і ясно
Про обійми, що з серця візьми,
В нашій долі так скресли завчасно.
Чи ми йдемо тепер до своєї мети,
Тихо пролісок з сумом співає
Про натхнення і щастя в житті
Йому шелест згори заважає.
Розпустила холодна і пізня весна
Свої крила в берез частоколі,
За світанком так гірко хова
Все далеке у срібному колі.
23.03.2025
Пiзня весна
© Copyright: Татьяна Раевская, 2025
Свидетельство о публикации №225032301372
Свидетельство о публикации №225032301372
Рецензии
