Невидима червона нитка
автобіографія
Прийом у піонери. Страхи і попередження
Доросла Христя усе більше починала плекати мрію про відродження Комінтерну та Третього Інтернаціоналу. Мабуть хтось вже давно чекав Третьої світової чи ядерного вибуху, чи Апокаліпсису. Христя спочатку вже перестала чекати будь що нормальне. Бо здавалося, що світ поступово сходить з розуму. Вона жила у дивний час, коли здавалося, що нікого не цікавлять речі серйозніші за Євробачення чи кінофестивалі.
А душа Христі все чекала чогось , чого й сама не могла собі пояснити. Колись і вона дивилась Євробачення. Після перемоги на конкурсі не бінарної особистості, Христя дуже зраділа. Вона чекала якогось культурного зрушення. Їй тоді на мить здалося, що світ нарешті спромігся на щось дійсно яскраве й оригінальне. Вона якраз вбачала у цьому екзистенційну перемогу розуму , певну еволюцію духу. Адже згідно з діалектичною концепцією , еволюція якраз і починається тоді, коли Щось усвідомлює потребу зміни форми та змісту. Вона ще тоді подумала, що не бінарні особистості з8являються не просто так. Мабуть, людство все таки відчуло певний підсвідомий потяг до духовного переродження, до того, щоб наблизитись до істинного Соціалістичного Царства небесного. Бо Ісус казав, що там усі будуть як ангели, і не буде ні чоловіків ні дружин. Але нічого не відбувалося, крім як підготовка до наступного конкурсу.
Христя ще раз подивилась Матрицю. Революція повинна була відбутися.
Тому й задумалась про відродження Третього Кібер Інтернаціоналу. Вона ще погано уявляла, що це повинно бути, але вже придумала серйозне гасло: Хакери. усіх країн єднайтеся!
Бо незважаючи на поверхове благополуччя , цей світ, на думку Христі Божевої- першої української забороненої порно-поетеси, чекав свого Чарльза Буковськи, свого проповідника істинних соціалістичних цінностей та апостола Кромінтерну. Останнє Христя йому приписала самотужки, але : нікому не розповідайте про цей бійцівський клуб.
Христя Божева усе ще сподівалася., бо пошепки вже почали говорити про Вибраного. Наче вже він є. Точніше, вона. Ну , тобто у цих пророцтвах були явно присутні риси не бінарної особистості. Тому вона просто чекала вистрілу з монітору. Бо давно вже була готова вступити до лав революціонерів.
Отже, у третьому класі Христю Божеву готували до вступу до Всесвітньої піонерської організації.
Організація була солідна, що там й казати. Вона утворилась 19 травня 1922 року. Тобто, в буремні часи Громадянської війни.
Коли влада в Києві дев*ятнадцять разів протягом двох років переходила з рук одних повстанців до інших, якраз і зародився цей піонерський рух. Організація повинна була готувати партизанські загони червоних скаутів, готових до праці і боротьби . За Всесвітню революцію.
Але Христю Божеву приймали у піонери вже у 80-х. Це здавалося справою печальною та безнадійною на перший погляд. Їх довго готували . розповіли про символіку червоної краватки та піонерського значка.
Краватка для майбутньої піонерки повинна була бути дечим святим . як дівоча честь. Вчителька сказала, що краватка – то частина тих прапорів, з якими наші славні предки здобували свободу на барикадах Паризької Комуни та під час Великого жовтня. Вона просякнута кров*ю та доблестю . надією та вірою, любов*ю та тілом Соціалістичного Христа.
У дитинстві Христя ще мало знала про Ісуса та про те, що він був соціалістом, адже прийшов порятувати бідних.
Христя думала, що бог це Ленін. Але мама Стефанія розсміялась на таке питання та сказала більше про таке не думати.
Але 80-ті – 80-тими, але їх таки не кепсько налякали легендами про те, що піонерів вішають на деревах та заживо здирають шкіру, або розпорюють животи та набивають непотребом..Бідолашні піонери, - думала Христя. Втім на ці побоювання мама Стефанія теж розсміялася та сказала не молоти дурниць.
Краватку Христі купили і після репетицій , де вони стояли на сцені поруч з Алькою , їх нарешті підготували до прийняття причастя ой..клятви вірності справі Всесвітньої Революції.
Мабуть, при цьому плакали Фідель та Че Гевара на своїй Кубі. Бо обом дівчаткам судилося зіграти роль у справі Всесвітньої Революції. Одна у майбутньому стане українською Пассіонарією – Долорес Ібаррурі -25, а друга стане Берегинею та гарантом секс безпеки славної громади рідного міста.
Але про все по порядку.
Виявилось , що краватка з чистого алого шовку – була найкоштовнішою річчю в гардеробі Христі.
Алька та урочиста клятва
У день прийняття соціалістичного причастя , тобто урочистої клятви, Христю разом з іншими дітьми вишикували на сцені. Навколо буяли червоні прапори , гули барабани та звучав справжній піонерський горн. Звуком горну можна було розбудити усіх святих у раю. Дули у них янголи в алих краватках, уквітчані білосніжними бантами. Вони були абсолютно щасливі. Десь на іншому боці планети дівчинка на ім*я Саманта Сміт вела таку саму боротьбу за гуманізм та Всесвітню Революцію. І от тепер вони вливалися у ці героїчні лави.
Хто сказав, що тут не було Ісуса, той був абсолютно не правий. Іноді Ісус ходить непомітно. Але Він ніколи не моргає.
Саме в такі хвилини Ісус і приходить в наші серця.
Одухотворені , вони повторювали клятву слово в слово.
Клятва дійсно була урочиста та не залишала особливого вибору, як тільки загинути в ім*я Революції. У цьому були якісь прадавні відголоски Бусідо. Тому звичайно Христя та Алька прийняли клятву, як кров і тіло, та стали піонерами – ками.
У сенсі навчання це нічого не змінило, хіба що перший час соромніше було отримувати двійки, бо через червоні краватки їх стали жорсткіше ганьбити не дотримуючись гендерного етикету.
В ті часи нічого не знали ні про гендерний етикет ні про гендерно орієнтоване навчання та оцінювання.
Ставши піонерками, вони стали брати участь у самоврядуванні класу, а ще у них один раз на тиждень була політінформація. До неї потрібно було готуватися. Для цього виписували газету.
Або ж, якщо у вчительки було що сказати, то вона усі сорок хвилин політінформації дуже поінформовано дітей ганьбила. Після політінформації вони зазвичай йшли додому дуже поінформовані та натхнені.
Христі це неабияк допомагало. Було додатковою мотивацією. Бо Христя щиро вірила у Революцію та доблесну кров предків на прапорах. Що колись вона прикличе їх до відповіді: що ж зробили вони з завітами та Світовою Революцією.
Звичайно, через багато років багатій Альці, що удачно вийде заміж та їй подарують парикмахерську, а також багатій Глашці, що теж удачно вийде заміж та переїде до столиці – не буде ніякого діла до Світової Революції. Але сама Христя раптом зрозуміє, наскільки розійшлися її особисті інтереси з інтересами зажиточної буржуазії.
Вони практично перестануть спілкуватись , а Христя раптом виросте до справжньої порно-поетеси , а також згадає про урочисту клятву та перше причастя.
Її прикличе до служіння Соціалістичний Ісус. Вона стане Його першим апостолом- шею. Апостольшею(фемінітиви!)
Прокляття. Побиття
Але поки Христя вирішила чекати другого Кібер пришестя Соціалістичного Ісуса, з ними продовжувало відбуватися життя.
Мама Стефанія була вже поважною заміжнью жінкою та професіоналкою у своїй справі. Але була вона також творчою особистістю. По- перше, мама Стефанія любила читати і вдома її можна було захопити зненацька з книгою у руках. Вона годинами сиділа на кухні , читаючи книги. Підібгавши під себе ноги. Христя тоді підходила до дверей зі склом та притискала до скла носа. Ніс розтікався по склу, залишаючи на ньому шмарклі та питала: Коли кушать.
Мама Стефанія завжди відповідала, що Христі кушать взагалі протипоказано, бо вона вже сама схожа на їжу.
Христя не ображалась, йшла у кімнату грати.
По – друге , мама Стефанія була лідером їх інтимного феміністичного руху: Альки Христі та пані Злати. І часто бралася за організацію їх культурного дозвілля. Одного разу вона купила квитки на якийсь концерт. Треба сказати, що вони постійно хидили на ці соціалістичні концерти.
Але на цей раз квитки загубилися і саме у той день, коли потрібно було вже виходити на концерт. Вони утрьох: пані Злата Алька та сама Христя стояли вже нарядні у коридорі, іноді поглядаючи у великий трельяж, що у кращих радянських традиціях завжди віддзеркалював і негативну енергію по фен-шую і їх красу разом з тим. Сама мама Стефанія у той момент здогадалася, що не знає де лежать квитки. Вона стала шукати. Ходила по квартирі вже на підборах у літній сукні та перевертала ящики, шухляди, сумки, вивертала кишені в одязі. Христя прагнула допомогти. Вона підійшла до кухонного столу та відсунула шухляду. Там були зазвичай якісь випадкові речі, і разом з тим лежала чорна пудра Ланком. Христя ще подумала зазирнути усередину, але так цього і не зробила. Так пройшло декілька хвилин , коли вони зрозуміли, що на концерт вже запізнились. Тоді вся разом розсміялись. Сіли пити чай.
Якраз прийшов тато , весело розсміявся, пробурмотів собі під ніс щось про лес бійок . Христя пам*ятає, як розреготалась пані Злата. А вони з Алькою точно нічого не зрозуміли.
Але справа була не в тому, а що на концерт вони усе таки не втрапили.
А мама при батькові щось сказала та виразно подивилась на Христю, Христі потрібно було у цей момент просто кивнути головою, але вона нічого не зрозуміла та сказала : ні. Мама Стефанія у гніві була гаряча штучка. Стоячи біля кухні вона на повному серйозі повертається до Христі та каже: ну після такого я тебе проклинаю. Христя подивилась на маму з докором, але у фрустрацію не впадала, бо не вірила ні в які такі прокляття. Вона любила книги про піратів та дельфінів.
Наступного дня мама Стефанія знайшла квитки саме у тій злосчасній пудрі Ланком. Христя нічого не сказала. Просто промовчала. Але батько з того часу маму та пані Злату називав не інакше, як припудреними.
По тому пройшов якийсь час і здавалося, що все було забуто.
Але одного разу Алька все таки нагадала Христі про те прокляття.
Вона сиділа на ліжку та виглядала так, наче нарешті у чомусь заспокоїлась. Христі було невтямки про цей зло віщий спокій.
Тоді Алька сказала: Знаєш, немає нічого страшнішого за материне прокляття.
І знову Христя просто промовчала. Що вона могла відповісти? Вона була дитина та погано зналася на прокляттях.
Життя йшло вперед , але іноді бувало з ними доволі жорстоке.
Мама Стефанія часто просила Христю прибрати квартиру, як та прийде зі школи. Це було не складно та іноді навіть подобалось самій дівчинці. Але бувало й таке, що вона просто забувала, захопившись книгою чи малюванням принцес у кринолінах.
Але на той раз вона взялася до справи ретельно. Почали чи не просто поверхове прибирання, азловивши натхнення, взялася до генерального. І тут роздався стук у двері.
Христя відчинила та побачила на порозі Альку. Алька була з розпущенним волоссям у гарній спідниці . Христя сказала, що радо би вийшла на вулицю,а ле взялася прибрати у хаті.
Алька попросилась допомогти. Каже: Давай допоможу. Що робити?
Христя сказала : Мені треба ще у ванній все вимити: мильницю там полицю дзеркальну вмивальник …Алька пішла у ванну. Поки вони так плюскотілись, прийшла мама Стефанія. Чомусь вона просто розлютилась.
Вона затягнула перелякану Христю , яка взагалі нічого не зрозуміла , у кімнату, закрила двері та просто добряче відшмагала її ременем.
Христя плакала , а потім ще два тижні ходила із синцями на литках.
Звичайно, Христі було соромно у школі, або навіть переодягатися на фізкультуру, тим більше, що однокласниці помітили синці та спитали: тебе що побили? У дванадцять не дуже приємно у такому зізнаватись Христя сказала, що то кішка подряпала. На що зустріла скептичний погляд тої самої уважної однокласниці: типу , ну ну, кому ти розказуєш…
З того часу Христя не розуміла, чи потрібно було прибирати чи взагалі –ні.
Але перестала сприймати маму Стефанію занадто серйозно, вважаючи , що у тої бувають свої загони.
Втім, мама Стефанія не перестала від того Христі менше подобатись . Вона усе ж таки залишалася її мамою, смачно готувала та шила їй гарні сукні, дарувала прикраси та приносила смаколики. А одного разу принесла та подарувала справжнє кошеня.
Прекрасне далеко
Кошеня було прекрасне. Пухнасте біле з чорними плямами. Мила плямка була на носі в кошеняти. Мама Стефанія суворо наказала Христі, щоб сказала татові, що кошеня – це кіт.
Тато назвав кошеня Маркізом.
Маркіз трохи підріс . Одного разу Маркіз спав під стільцем, на якому сама Христя увечері робила уроки. Христя спочатку щось старанно писала, але їй кортіло дістати кошеня з-під стільця. Вона крутилась, наче на голках сиділа.
Потім не витримала та трохи стілець підняла, але не втримала у руках і стілець трошки ударив саме кошеня. Мама Стефанія взяла кошеня на руки, а воно таке кволе і голівку хилить. Це була трагедія. Вона тривала хвилин десять, доки мама ходила з кошеням на руках та говорила, що кошеня помре. Христя ридала, а тато мовчки за цим спостерігав з дивану.
Але через кілька хвилин кошеня чи то прокинулось чи то прийшло до тями , але воно ожило та почало грати.
Одного разу до них прийшли в гості тітка з сім*єю. Прийшла й кузина Христі – Фея. Вона була вже доросла, може класі у дев*ятому чи десятому. Вони сиділи на дивані, розглянули кошеня, похвалили , але Фея позаглядавши кошеняті під хвостик щось сказала на вухо своїй мамі. Та вголос говорить: Але ж це не котик, а кішка. (Треба сказати, що Фея була обдарована дитина. Вона ходила на станцію юних натуралістів. Виписувала журнал Юний натураліст. Всі стіни її кімнати були обклеєні фото з конями. А ще вони самі мали кішку Ксеню. Ксеня була вже доросла. Одного разу вона привела кошенят. А саму Ксеню майже по тому збила автівка. То тьотя тих кошенят сама виходила: годувала по годинах, обтирала, наче їх кішка облизує тощо ) Тато глибоко замислився. Мама Стефанія була ні в сих ні в тих. Тьотя пізно схопилась, що такого не треба було говорити при батькові.
Пізніше ввечері , коли вони всі разом дивились телевізор, то вони з мамою мовчали, бо ж не зручно получилось. Але тато раптом сказав: То виходить це Маркіза?
Маркіза сиділа посеред килиму та втирала писок.
Христя з мамою – анічичирк: Раптом скаже віддати Маркізу.
Але наступні слова батька були: Мені не подобається , що її зватимуть Маркіза. Що за ім*я таке? Давайте придумаємо інше.
У Христі з мамою від серця відлягло. Але ж дійсно стали придумувати інше ім*я. Тоді тато й сказав, що кішка буде називатися Настя. Христя з мамою перезирнулися та зраділи, що кошеня не прийдеться позбавлятися.
Хай буде Настя, - погодились обидві.
Настя ростиме разом з Христею. До того, як Христі виповниться двадцять два. А потім покине її. Але то вже інша історія.
А поки що починалося прекрасне далеко.
Тобто, якраз тоді на екрани вийшов шалено популярний серіал про Алісу Селєзньову «Гостя з майбутнього». Від екрану неможливо було відірватися. Коли починався саундтрек до фільму та на екрані з*явлася заставка з колами з калейдоскопу, можна було вже вважати, що життя вдалося. Просто назавжди вдалося. Бо таке не показують двічі. Це була фантастична історія за мотивами оповідань Кіра Буличева. У фільмі вдалося все: школа, уроки, школярі, космічні пірати, майбутнє, Коля Герасимов та його друг- Фіма. Сама Аліса була ідеальна. Всі герої, сам фільм був просто списаний з усіх школярів Союзу. Усі закохалися в Алісу. Всі мріяли бути Алісою. Стрибати як Аліса. Говорити англійською, як Аліса. Бути сильною, як Аліса. Бути розумною, як Аліса. Всі мріяли мати мієлофон.
Христя закохалася в робота Вертера.
Мало того, що він був безнадійним роботом. Він був схожий на принца та саможертовно допоміг Колі повернутись у рідний час. Але сам Вертер загинув. І Христя ледь не померла від горя.
Христя нікому не розповіла про власне горе, бо підозрювала, що над нею би всі просто посміялися. Бо ж усі закохалися в Алісу чи Колю чи іншого Колю- чорненького такого . Закохатися в робота було щось дуже незвичне.
Але у той час, як всі були в захваті від фільму, Алька пішла до парикмахерської та підстриглась під Алісу. Таке саме зробила і Урсула.
Їх не можна було відрізнити одну від одної . Хіба що Урсула була трохи вища на зріст.
Але раптом усі у дворі помітили, що Алька – вилита Аліса. У неї навіть з*явилися такі ж ямочки на щоках. Хоча, можливо вони були й раніше, але тоді на них ніхто не звертав уваги.
Вона стала справжньою зіркою з такою зачіскою. Христя ж переплакавши за Вертером , трохи заспокоїлась. Тепер у них було дві Аліси: Алька та Урсула.
Вони співали пісню «Прекрасне далеко». Вони її навіть у школі вивчали на уроці музики.
Сама ж Христя була більше схожа на Електроніка зі своїм пухнастим волоссям.
«Пригоди Електроніка» був ще один культовий фільм тих часів.
Це була історія про хлопчика , якого створив один професор. Але хлопчик мріяв бути справжнім і втік від професора. Він зустрів свого двійника і той спостерігши у хлопчика над здібності, вирішив використати Електроніка. І Елкетронік став ходити до школи замість Сергійка Сироїжкіна. Але злі мафіозі вирішили викрасти Електроніка. За їх замислом, він повинен був викрасти колекцію картин з музею. За Електроніком відправили Миколая Караченцева на мотоциклі. Звичайно ж, Електроніка порятували від мафії, а їх покарали. Так само, як космічних піратів.
«Пригоди Електроніка» обожнювали так само, як і «»Гостю з майбутнього». Героїв спіткала нелегка доля. І хепі енд був не те, щоб щасливий, але сприятливий для подальших рефлексій та творчого домислу. Аліса знайшла мієлофон та повернулась у свій час. А Електронік став талісманом міста та повинен був крутитися на даху у вигляді флюгера, вказуючи путь вітру. Так , йому ще дали у руки справжній горн.
Хоча Христя мріяла стати барабанщицею.
У школі був такий собі клас, який на усіх зборах виконував усю урочисту представницьку функцію: виносили прапори, били в барабани та грали на горнах. Це було настільки круто, наче вони були ельфами із Всесвіту Толкіна.
Ніхто не міг до них дорівнятися у крутості . Класним керівником у них була вчителька географії. Ще й до всього, вони ходили у справжні походи . у цьому класі вчилася ще одна з їх подружок - Оленка.
Оленка була дівчинка блискуча. Відмінниця і туристка, найкраще знала англійську , була старша за них на цілий рік та гарно одягалася. Вони часто спілкувалися , але у неї були інтелігентні батьки та іноді на таку дружбу дивились косо.
Але справа була не в тому. А у тому, що Зінаїда Василівна одного разу повела їх на екскурсію у шкільний музей Леніна. Музей здавався святилищем. Мабуть , його відчиняли тільки для високої комісії. Але у тому музеї якраз зберігалися ті самі священні червоні прапори та горни з барабанами.
Вчителька ще раз розповіла їм біографію Леніна, хоча її й так всі знали напам8ять від тих незручних моментів, коли він у дитинстві поцупив яблука до ссилки у Шушенському.
А потім сказала: якщо будете себе добре вести і вчитись, то нашому класу довірять почесну представницьку роль на усіх піонерських заходах та ви зможете навчитись грати на горнах та барабанах.
Христя подумки вже уявила себе у піонерській формі та червоній краватці з барабаном у руці. З тої хвилини Христя стала мріяти стати ельфом - піонером.
2 зміна
Татові ідея з барабаном дуже сподобалась, і спочатку він дуже гордився Христею. Сказав, що сам грає на барабані. Навчив Христю одного піонерського мотиву. Христя пам*ятала його навіть ставши дорослою і могла награти. Шкода, барабанів не було. Тих самих піонерських барабанів їм так і не віддали. Щось явно пішло з їх класом не так. Бо у них були лише неблагополучні сім*ї та потяг до організованої злочинності.
І Христя так і залишилася з нездійсненою мрією про піонерський барабан.
Але життя продовжувалося.
Їх переводили з початкової школи у середню. Усе покоління зробило впевнений крок з третього сразу у п*ятий клас.
Так, це викликало певний когнітивний дисонанс , особливо у неврастеніків схильних до перфікціонізму. Але разом з цим нічого було й робити.
Їх психологічно підготували до того, що четвертого класу не буде. Це було дивно. Христя сприйняла цю ситуацію доволі спокійно. І нові зошити з нового навчального року вони підписували як п*ятикласники.
Разом з тим , їх перевели у другу зміну. Тепер вони повинні були приходити на уроки на першу годину дня.
Крім того, у них замість однієї вчительки- першої- з*являлося сразу декілька.
Христя пережила цю купу травм доволі індиферентно. Зошити були підписані. Вчителі Христі сподобалися.
Христі сподобалась історія Стародавнього світу. Отримавши підручник, Христя сразу все вивчила, тому пізніше на уроках просто сиділа та рахувала птахів за вікном.
Література та мова, як завжди, викликали щирий захват. У них була нова вчителька з російської мови(русічка) та української (украша…звучало це майже як прикраса, але вона такай була …некепсько прикрасила їх одноманітне шкільне життя)
Математику читав чоловік. Він дуже сподобався Христі і пізніше вони з Любою його діставали стрьомними запитаннями.
Вранці , після того, як усі уходили на роботу, Христя або спала до десятої, або вставала та просто читала книги чи так малювала або іноді включала телевізор, хоча по-перше, їй не дозволяли, а по-друге, вранці там ,зазвичай, нічого було дивитись крім балету. Уроки вона робила все одно за звичкою- увечері. Тому зранку була вільна.
Крім того, вона сама собі вже готувала сніданок.
Іноді й не заморочувалась.
Вранці вони могли ходити одне до одного в гості, або навіть вийти на вулицю та посидіти у дворі.
Іноді всі збиралися у Альки. Але невдовзі пані Злата поскаржилась мамі Стефанії, що дівчатка заважають їй з ранку робити домашнє завдання.
Мама Стефанія сказала Христі до Альки більше з ранку не ходити. Христя й не стала.
Тоді невдовзі пані Злата зустрівши маму Стефанію, сказала, що Христі приходити можна, бо мовляв вона то якраз і не заважала, бо скромна та вихована дитина. Але Христя все одно перестала ходити.
У неї були журнали. У себе вдома вона могла кілька годин перевертати книжкову шафу, малювати домашню стін газету Блискавку, складати каталог усіх книг домашньої бібліотеки, малювати принцес, співати перед трильяжем та підібрати зачіску відповідну до настрою.
Крім того, мама Стефанія на радість Христі вилікувала у хірургічному відділенні тренера з великого тенісу і поскаржилася на відсутність будь-яких спортивних даних у дочки, отримала запрошення для Христі відвідувати секцію і корти. Христя ледь не впала.
Але мама Стефанія була невблаганна. А тато вже подумки бачив Христю чемпіонкою Уімблдонськго турніру.
І Христя стала ходити на великий теніс три рази на тиждень. Тренування були у парку та у спортивній школі. Вона сідала на четвертий тролейбус та їхала до 44 кварталу, там вона йшла через парк з ракеткою та м*ячем. Пару годин Христя проводила на кортах. А потім так само поверталась додому. І збиралась вже до школи.
У секції Христя познайомилася з дівчатками та хлопцями. І хоча тенісисткою вона не стане, проте тіло збереже спортивні навички та загартування. А ця дружба та навіть пригоди, що там траплялися запам*ятаються назавжди.
Цей теніс і парк і журнали і книги- був простір її особистої чи то свободи чи то самотності.
Це були найщасливіші години її дитинства і разом з тим траплялися доволі курйозні моменти.
Наприклад, з ключем.
З ключем були проблеми. Христя його завжди губила. Тато скаженів, бо йому приходилося кожного разу замовляти новий ключ. І батьки знайшли рішення: ключ повісили на стрічці на шию дитині. Під формою його було не видно. А на фізкультуру Христя його знімала. Так він став губитися набагато рідше, це правда. Але одного разу Христя , переодягаючись з фізкультури, ключ почепила неправильно і вийшло дуже не зручно. Коли вона підійшла до дверей то зрозуміла, що ключ зняти не може через те, що він опинився аж під пахвами. Їй прийшлося знімати форму , що вона ретельно й виконала. Зняла по черзі фартук , плаття , потім ключ , потім вже тільки у самих колготах та футболці відчиняла вхідні двері. Сусіди потім довго вважали її нещасною та самотньою дитиною, що неабияк смішило та розважало саму Христю.
Бо сама Христя обожнювала залишатись вдома сама. Особливо, коли можна було обдурити маму Стефанію та старанно зобразивши страшний кашель , залишитися вдома. Хоча , маму Стефанію було обдурити не так просто. Але ж іноді траплялися справжні простуди. І це неабияк тішило.
Школу втім Христя ніколи не прогулювала. Без дозволу. Іноді вона нила, щоб залишитись вдома. Але мама Стефанія рідко зважала на ці трюки.
Христя завжди ретельно збиралася до школи. І плаття і фартук і краватка – все повинно було бути у порядку. Ретельно збирала портфель. Зав*язувала хвіст чи так запліталась. Сама.
Потім довго себе розглядала у трильяжі, чи все було у порядку. Якщо було потрібно , то хвіст перев*язувався, туфлі переодягалися, колготи перевірялися , чи правильно одягнуті. Вона брала портфель, він бував важкий через те, що приходилося носити усі підручники.
Вона виходила , зачиняла двері, вішала ключ під форму. Потім сідала у ліфт та їхала вниз. Виходила на вулицю, мружилася на білий день, дивувалася, що тут життя йде само по собі. І тут зустрічала Лису.
Він жив у будинку навпроти. Щоб пройти до школи йому взагалі не потрібно було минати двір Христі. Він міг пройти навпростець. Але траплялось наприклад таке. Тоді злий Лиса з якоїсь причини не пов*язаної звичайно з Христею , проходив повз неї та або ж смикав її за банти або взагалі бовкав щось несусвітнє.
Христя зазвичай мовчала у відповідь.
Але у школі ії бувало приходилося з ним сидіти.
Але далі Христя йшла до школи. Долала цей путь відповідно до пори року та погоди або легко, або з певними перешкодами у вигляді опадів чи ожеледиці. Іноді у вигляді засади. Засади траплялися після снігопадів. Тоді з засади вискакував хтось зі снігом у руках та починав тебе цим снігом товкмачити. Це у них називалось : мазати.
Христя відносилася до такого з певним упередженням та прагнула уникнути даного виду уваги.
6 Нові вчителі. Вчителька історії. Лисобик та Рябоконь. Світлана – класний керівник і русічка. Практикантки. Вчителька укр. Мови- украша (як прикраса)
У школі Христі завжди подобалось. У п8ятому класі у них з*явилися нові учителі.
Наприклад, була нова класна керівниці. Звали її Світлана Олександрівна.
Вона була невелика на зріст , лукавий погляд , мала коротку зачіску і занадто добре серце. Бо на її уроках, а була вона вчителька російської мови , робилося вавилонське стовпотворіння. Її мало хто слухав, хоча вона дуже старалась.
По-перше, вона організувала самоврядування. Наш клас представляв тепер п*ять піонерських загонів, кожен з яких повинен був бути відповідальним за певну секцію культурного життя класу.
Загони називалися зірочками. На чолі однієї з таких зірочок поставили саму Христю. Але до зірочки входили самі лише хлопці, при чому найнеслухняніші. Христя не потягнула соціально –політичної відповідальності, та попросилась прибрати її з відповідальної посади.
Світлана Олександрівна була не проти, власне мабуть їй було все одно. А Христя дуже зраділа.
Життя тільки починалось, вона не була створена для влади та кар*єри.
По-друге, на уроках , незважаючи на те, що Христя досить непогано справлялася з засвоєнням знань з гуманітарних галузей, Світлана Олександрівна не переставала робити багато зауважень саме Христі.
Втім, сама Христя не особливо цим турбувалась.
Крім того, були інші вчителі.
Наприклад, нова вчителька історії була справжньою зіркою. Вона була висока та худорлява, схожа мабуть на модель, але що ми тоді знали про моделей, мала довге фарбоване біле волосся, що збирала у хвіст, який звисав аж до її поясниці, носила гарні елегантні костюми та проходячи між рядами парт . залишала довгий шлейфовий запах парфумів.
Що й сказати, історію ми всі обожнювали.
Украша , тобто вчителька української мови, була теж молода, ледь не до тридцяти. Її прізвище було Рябокінь. Була вона теж худорлява та висока. З русявим волоссям. Говорила українською. Але часто була схильна до гніву та тоді високим чистим фальцетом кричала щось типу: Зараз по пиці ляпну! чи ще краще: Давай щоденник, я ставлю тобі колицю!
Ця знаменита «колиця» неабияк їх потішала. Справа у тому. Що вона дійсно ставила одиниці. Одиниці виходили яскраві та розкішні. Жирні , на пів сторінки щоденника, червоною пастою…вона ставила їх явно зі смаком та задоволенням. Зазвичай, учні теж лукаво усміхались, отримавши свою знамениту «колицю». Через ці одиниці украша була у них мемом.
Особливо після того, як її випадково побачила однокласниця Христі – Свєтка – у коридорі з вчителем фізкультури- Лисобиком. Щаслива Свєтка – симпатична та кмітлива дівчинка була головною шиперкою їх класу, сразу намалювала роман між украшею – Рябокінь та фізруком – Лисобиком. Хоча, виходячи з щасливого булькання самої Свєтки, вони просто розмовляли у коридорі, вчителька української мови просто усміхалась. Але Свєтку було вже не зупинити.
Треба сказати, що Свєтка, незважаючи на те, що була просто п8ятикласниця, сама була не байдужа до фізрука.
Він був дійсно видним хлопцем. Молодий з гарною спортивною фігурою, у спортивному костюмі , блондин з блакитними очима, що так скидався майже на альбіноса. Ми таких тоді хіба що в кіно бачили.
А тут він приходив до нас на урок, проводив розминку, слідкував, щоб ми обували тільки спортивне взуття. Закочував очі, якщо хтось з дівчат червоніючи зізнавався, що сьогодні не можна (бігати), приймав у них нормативи з фізичної підготовки.
Так от , Свєтка , як підозрювала не тільки Христя, й сама посягала на увагу симпатичного фізрука. Але, звичайно, учениці для нього залишалися лише ученицями. І на всі провокації Свєтки фізрук зазвичай реагував досить холодно. Тим більше, що йому повезло з кольором очей.
Тоді Свєтка подумки одружила його з украшею придумала для них цілий роман, якого можливо й ніколи не було.
Але з її легкої руки ці історії підхопили інші діти. Вони придумували їм побачення, весілля, навіть спільних дітей.
У цьому сенсі вчителю математики повезло більше. Бо він був уже дорослий і солідний чоловік. Йому було мабуть років тридцять п8ять, але через солідну комплекцію, його поважали та навіть любили.
Він був інтелігентний, ніколи на них не кричав, але на його уроках у тому і не виникало потреби.
Математику усі поважали й без очевидного насилля.
Тоді у п8ятому класі Христі ще вдавалися квадратні рівняння та приклади. Тим більше, що вони вже дозволяли собі пересідати і сама Христя часто сідала за парту до Люби. А Люба непогано зналася на математиці.
Одного разу вони з Любою дістали вчителя математики, хоча це здавалося абсолютно неможливим.
Вони підійшли до нього та спитали дозволу поставити власне питання. Вчитель збирав свої транспортири метрові лінійки та гігантські циркулі, яки за звичай носив з собою, але проявив цікавість. І тоді вони його просто опечалили: А якщо через одну точку провести кілька прямих ліній, наприклад у різних напрямках. А ви казали, сакраментально видала Люба, що можна провести лише одну.
Вчитель прикро образився. Христя це зрозуміла майже одразу, і подивився на них з явним докором. Але Любу вже було не зупинити.
Він декілька хвилин розглядав їх абстракції на обривку аркуша, потім помовчав і сказав , що все це дуже цікаво, але аксіома це аксіома. Через одну точку можна провести лише одну пряму лінію. І їм належало викинути з голови ці абстрактні інсинуації.
З тим вони й пішли займатися особистим життям.
Англійська мова. КІД
У п*ятому класі вони почали вивчати англійську. Вірніше. Їм на вибір запропонували англійську та німецьку.
Обидва батьки у Христі у школі вивчали саме німецьку. Але Христя вибрала англійську.
На англійську ходили в кабінет англійської. У той час, як решта вчителів приходили до них самі.
Христя завела славний зошит для словника. Перші слова вона пам*ятала і доросла plate take name face place тощо..
Відповідно, вони почали вивчати англійську з вимови голосних
Потім перейшли до вимови приголосних
І виявилось, що англійська Христі дуже сподобалась
Вона полюбила перекладати тексти та вивчати вірші напам*ять
Їх вчителька була вже доросла і досвідчена . Вона за зарплату поставила їм правильну вимову з перших уроків.
І Христя це запам*ятала.
Хоча треба сказати особливо, що у Христі від природи був дефект мовлення , через який виникнуть певні проблеми при проходженні медицинської комісії для вступу у педагогічний інститут. Саме цей дефект стався їй у пригоді, бо якраз стосувався потрібних звуків. Треба зазначити, що дефект мовлення стосувався ще шиплячих.
Батьки неабияк гордилися Христею, яка вивчала англійську мову. Іноді тато стоячи на порозі її кімнати питав: що робиш. Вона говорила : перекладаю завдання. Тато усміхався та казав , що вона ум нічка.
Крім того, умнічку заставляли читати англійською для бабусі Ліди та діда Віктора, коли вони приїжджали в гості, до інших гостей, навіть для далеких родичів, коли вони поїхали до Росії. Але там вона читала ще й українською.
Крім того, вчителька вела КІД.
Ніхто не здогадається, що це таке.
Клуб інтернаціональної дружби був у кожній школі. Цей клуб повинні були вести вчителі іноземних мов. Він був покликаний. Щоб розширити мовну практику та власне сприяти інтернаціональній дружбі.
На уроках вони листувалися з дітьми з інших країн. З Англії та США.
Христя теж з задоволенням писала такі листи. В них можна було щось намалювати, надсилати листівки та розповісти про себе. Англійською мовою.
Вони часто писали такі листи та залишали їх вчительці. Мабуть, вона їх перевіряла. Може, не всі відсилала, але , мабуть, деякі все таки потрапляли до адресатів.
Дружба – це взагалі було дуже зворушливо. А тим більше – інтернаціональна.
У ті часи було модне все інтернаціональне. Особливо дружба.
У них у підручнику був текст про Ріп Ван Вінкля.
Це була дивовижна історія про хлопця, який пішов у гори , а коли почався дощ , він знайшов суху печеру та вирішив там перечекати негоду. У печері він заснув, а коли прокинувся, то просто пішов додому.
Але увійшовши до свого селища, він раптом зрозумів, що його ніхто не пізнає. І виявилось що він проспав двадцять років, усі його близькі померли, а друзі стали дорослими.
А він так і лишився молодим. У підручнику надрукували тільки уривок з історії. Але Христя її переклала від слова до слова самостійно. Крім того, вивчила напам*ять купу довідкової інформації про міста Європи, так що їх можна було влаштовувати гідами у тур фірму.
Іноді вже доросла Христя думала собі: може, вона теж так колись вкололася не веретеном, звичайно, може піонерським значком (це такі типу брошки, але з зображенням державних символів). Але що вона колись заснула – це було точно. Бо з життям щось почало відбуватися без неї.
Вона багато років залишатиметься такою Сплячою красунею.
Життя – це сон. Але коли ми прокидаємося, то ми стаємо його сном.
Топ і Муха. Кошка Настя
Приблизно через рік після того, як у Хриисті завелось кошеня, яке до того стало дорослою гарною кішкою. І хоча кішку мамі хтось подарував і на кішку не було документів, але всі зійшлися на тому, що кішка ангорської породи. Усі ознаки сходилися під опис. У неї була довга шерсть і , правда, жовті очі.
Настя виявилась з характером і в самої Христі часто бували подряпані руки.
Алька та Глашка завели собі собак. Собаки були невелкиі, типу пінчерів.
Алька назвала свого- Топ, а Глашка свою- Муха.
Топ був дуже класний. Коли тато сидів у дворі , а поруч був Топ, то повернувшись зі школи, Алька кликала на весь двір : Топ Топ…Так треба було вимовити разів тридцять підряд, тоді Топ нісся здалеку через увесь двір.
Іноді Христя йшла зі школи без Альки. Але Топ, забачивши Христю, нісся з таким самим ентузіазмом. Може, він знав, що десь поруч повинна бути Алька. І не побачивши її, Топ завжди повертався до столу з доміно.
А Муха була кругленька та товстенька. Вона ходила перевалюючись з боку на бік та була дуже серйозна. Втім Муха у Глашки прожила недовго.
Потім Глашка завела коллі.
Одного разу влітку, коли коллі був ще цуценям, а у Настя у Христі якраз привела кошенят, Алька та Глашка прийшли до Христі в гості.
Алька була у штанях. А от Глашка, як завжди, у сукні.
Відкривши двері, Христя , бачить Бог , попередила дівчат, що у Насті кошенята, з сумнівом покосилась на цуценя, що дружелюбно стрибало біля ніг Глашки.
Втім, сама Глашка не врахувала усі ризики.
Коробка з кошенятами стояла у кухні під столом. Вони були милі, їм ще не виповнилося місяця, двері на кухні були зачинені.
Але це не врятувало бідолашне цуценя. Бо Настя вибивши двері, вискочила у коридор та з не кепським гарчанням накинулась на цуценя. Цуценя верещало , а Глашка забрала його на руки. Але Настю було вже не зупинити. По літніх голих ногах бідолашної Глашки , наче по дереву, Настя забралась тій на руки та почала кусати цуценя. Тоді Глашка заверещавши сама, кинула бідолашне коллі на підлогу. Крім того, що воно вдарилося, по тому ще й Настя залізла на нього зверху та ледь не роздерла його на шмаття . Шерсть летіла в різні боки. Христя відірвала Настю від нього насильно, при чому дісталося їй самій теж.
Дівчата забралися, а Глашка решту літа ходила з зеленими ногами.
Кошенята не постраждали.
Але через цю ситуацію Глашка ціле літо на Христю дулась та вважала за ворога народу.
Хритстя ці інсинуації ігнорувала, бо десь розуміла, причини через які Настя так вчинила.
За одною партою з Любою
У п*ятому класі Христя сиділа за однією партою з Любою. Вони займали другу парту у середньому ряду. А перед ними сиділи хлопці. Їх однокласники.
Один з них – Сергій- Христі дуже подобався. Він був темноволосий , симпатичний , з веселою усмішкою та кмітливий. Сергій у них у класі мав репутацію хлопця. Що здатен видумати будь-що: будь- яку гру. Усе в його руках крутилось, вертілось, світилось та блимало. Він вічно тягав якісь пристрої та інші штуковини.
На цей раз він теж замислив якусь штуку. В його руках було щось типу барабану з шпичаком, який вертівся, Сергій надівав на нього якусь стрілочку, виходило щось типу годинникового пристрою, але без цифр та скла. Ця стрілочка крутилась та в певний момент зупинялась. Щось типу маятника , як у екстрасенсів. Звичайно, сам Сергій екстрасенсом не був.
Чи сам він стрілочку зупиняв чи ні, але він завжди овертався та з лукавою усмішкою питав свою бандуру: покажи, хто мені подобається, тобто з дівчат: Христя чи Люба.
Потім сидів і спостерігав за ними. Як себе почуватимуть дівчата при такому іспиті.
Вони за звичай, мовчали. Але Люба була дівчинка комунікабельна і починала з Сергієм розмовляти. Вона задавала йому то одне питання то друге, Сергій спочатку поволі відповідав, а потім очевидно це його набридало і він відвертався. На останок він міг ще раз повернутись та сказати щось типу: фігня ця шарманка, мені ти подобаєшся. І номер був у тому, що кожного разу це була то Христя то Люба, так що вони так і не второпали, хто насправді йому подобався.
Але Сергій подобався Христі довго. А одного разу, коли сама Христя вже сиділа з хлопцем – їх часто пересаджували- на першій парті третього ряду, того, що біля стіни, його звали ну хай Женя , то Люба все загадковіше та загадковіше позирала на саму Христю, поки одного разу на перерві почервонівши запропонувала розказати, хто кому з хлопців подобається. Христя погодилась. Вони сиділи за четвертою партою та гворили між собою, навколо хтось ходив , хтось з кимось сперечався, бився , вереск стояв неймовірний, а вони так удвох, нааче увесь світ повинен був зачекати. Христя була впевнена, що Люба теж назве Сергія. Тому , трохи провагавшись усе таки зізналась, що Сергій подобається. На подив Христі, на Любу це не справило жодного враження. Сама Христя була теж вражена: як так, адже Сергій такий класний, та не може бути, щоб у нього не була закохана сама Люба. Але Люба , почервонівши ще сильніше, раптом зізналася, що їй подобається Женя. На цей раз Христя щиро здивувалась.
Женя був у них новенький. І поки що майже не показав себе. Ніхто про нього не міг сказати нічого певного. Сидів він зазвичай скоцюрбившись,закинувши ноги на перекладину під партою (їм не дозволяли так робити. Бо сидіти належало правильно) , мав нестрижений жорсткий чуб, що звисав йому на очі. І ці очі досить сторожко завжди з-під того чуба позирали. Слід ще сказати, що Женя був Любі може по плечі.
Але серцю не накажеш. Люба була серйозно закохана.
Христя нічого не сказала, але з того часу вирішила трохи до Жені придивитись.
Напрочуд, пізніше він виявився доволі непоганим хлопцем. Іноді навіть міг допомогти, а одного разу побачивши з іншого боку класу , як Христя відбиває у когось якесь своє майно, прибіг допомагати.
Вони подружись з Женєй, але подобався їй ще довго саме Сергій.
Мабуть, майже до восьмого класу. Вони тоді навіть сидітимуть за однією партою. І він кожного ранку питатиме у неї, чи зробила вона алгебру. Алгебру вона робила, але сама собі не довіряла у тій домашці, бо зазвичай у кінці, коли їй набридало розв*язувати довгі приклади чи рівняння, вона просто відкривала сторінку з відповідями та списувала їх. І виходило, що приклади були розв8язані через пень колоду, але відповіді були вірні.
Сергій з того завжди сміявся. А вона чесно пропонувала уому списати у когось іншого. Тоді він їй ще подобався та вона щиро бажала йому добра і не хотіла підвести.
Але тоді в кінці навчального року до них прийшов ще один новенький (іронія долі) з блискучою усмішкою ангела що впав з неба. З яким Христя сидітиме у дев*ятому класі. Їх постійна взаємна іронія врешті переросте у справжню взаємну симпатію.
Дюма та канікули
На канікулах Христя перечитувала Дюма. Це була священна традиція.
Три мушкетери
Двадцять років потому
Десять років потому
Граф Монте- Крісто
Дві Діани
Граф Каліостро та ще купу його романів.
Читала Христя швидко та яскраво. У неї була доволі розвинена уява та Христя дуже живо бачила картини, про які читала у книгах. Наче у доповненій реальності.
Тоді якраз вийшов фільм Три мушкетери. Фільм був розкішний. Він став культовим.
Справжні пригоди, кораблі, погоні на конях, костюми , шпаги , кардинал Рішельє , Міледі , Коснтанція Бонасьє – у фільмі вдалося все.
Від екрану не можна було відірватися. А потім вони з Алькою переповідали одне одному меми та приколи з чергової серії. Особливо всі сподобався Портос. А загибель Констанції всім здавалася абсурдною і вони всі ненавиділи Міледі і співчували Д*Артаньяну.
Але справа була не в тому, а в тому , що з Олександром Дюма у Христі пов*язана світла пам*ять про старшого Алькиного брата. Тоді якраз починав розгортатись його гарячий характер.
Він дорослішав . може, Зарічний не був місцем його сили. Може, йому потрібно були кудись на волю , ближче до природи. Але він почав пиячити та битися на вулиці з такими самими відчайдухами, яких тоді було вже багато.
Зарічний поступово ставав філіалом організованої злочинності та тупиковою гілкою місцевих нарко трафіків.
Іноді з сьомого поверху можна було чути люті вуличні бої і голос Алькиного брата. Хто його не знав? Після боїв зазвичай, він приходив до мами Стефанії, вона промивала йому рани та зашивала розбиті брови.
Спочатку це був бійцівський клуб для гарячих хлопців.
І поки йому було ще вісімнадцять . він прибігав брати у Христиного тата книги. Злощасного Дюма.
Одного разу Алька зі сміхом та соромом розповідала, як напередодні вони з пані Златою не могли вгамувати п8яного брата, він не бажав лягати спати, а уявивши себе Д*Артаньяном на повному серйозі намагався когось вбити уявною шпагою та порятувати Констанцію.
Але вразило Христю тоді навіть не це. Хоча, сама Христя завжди співчувала Аркадію, бо відчувала до нього завжди щиру любов та прив*язаність. Вразило Христю раптом усвідомленні того, наскільки вони різні з Алькою між собою. Дюма для самої Христі був символом пригод та самої Франції з її історією , королями та коханцями, знаменитими герцогами та Бастилією.
А для Альки він виявися лише досадним непорозумінням, через яке постраждав її брат.
Теніс
На теніс Христя їздила на 44 квартал. Там були розташовані корти. Вони були чомусь червоного кольору.
Крім того, невелике приміщення з роздягальнями та кімнатою самого тренера теж було червоне від цього відсіву. Все у будиночку : штори,фотелі та дивани були червоного кольору. Цей відсів був на підлозі, столах, підвіконнях та інших меблях. Але за декілька років тренувань вони до того звикли до червоного кольору, що перестали звертати увагу, як він скрипить на зубах.
Вони прийшли на тренування якось разом: декілька хлопців, серед них був Діма – зірка та син головного лікаря 6 лікарні- та декілька дівчат: Інна , Віка та сама Христя.
Сам тренер – серйозний чоловік. Тоді йому було мабуть років під сорок, темноволосий , у класній спортивні й формі, тобто у нього була класна фігура, як у спортсменів, темні очі та ангельське терпіння.
Принаймні, Христя не пам*ятатиме ні крику ні навіть щоб тренер підвищував голос. Він завжди говорив тихо, але його всі чули.
Спочатку тренер пояснив їм , яку потрібно купити ракетку та м8ячі. Роздав ті ракетки та м*ячі, що були у нього у наявності. Вони були потріпані, але ними можна було зносно користуватись. Показав пару вправ для початківців і пішов на корти. Вони вправлялись годину чи дві, потім тренер повернувся і прийшлося показати нову навичку: підбивати м8яч ракеткою, перевертаючи її то обною стороною то іншою. Ну з цим всі справились.
Тренер навчив нас набивати м8яч об стіну. Навчив різним подачам та способам відбивати м8яч. Так починалися трьох річні Христині поневіряння.
Діма виявився абсолютно зірковим тенісистом. Він дуже подобався Христі. Іноді їй самій здавалося, що на теніс вона приходить виключно заради того, щоб помилуватися його блискучою грою на корті.
Серед дівчат найкращою тенісисткою стала невелика на зріст маленька чорненька Інна.
А вони з Вікою займались непогано, але Христя явно відчуваючи певний тиск, мала якийсь внутрішній спротив, і теніс не дуже через це виходив. Але тато купив Христі ракетку Юність. Коробку з м8ячами, які кінець кінцем сподобались йому самому і він їх Христі не віддав. Христя завжди брала м8яч у тренера.
На жаль, Христя тоді дійсно через якийсь внутрішній бунт не віднеслась до тенісу серйозно, для неї це виявилася розвага. На тренуванні можна було просто з кимось спілкуватись дружити теревенити і таємно спостерігати за Дімою.
Треба сказати,що Діма вчився у іншій школі але став траплятися іноді Христі у таких місцях, у яких йому зазвичай не положено було бути: у магазинах чи деінде.
Але тоді Христю це не обходило.
Христя звичайно потихеньку навчилось грати у теніс, навчилась подачам та навіть знаменитому крученому м8ячу. Тренер її навіть іноді ставив у спаринги на корти. Але разом з тим , тренер мабуть спостеріг, що Христя сама від тенісу не фанатіє. Бо були такі моменти, коли Христя могла прогуляти тренування, але тоді виявлялося, що тренер про це завжди інформував маму Стефанію і наступного разу на тренування приходилось йти. Тому , поки Діма та Інна потіли на корті, Христю можна було попросити поновити розмітку чи поприбирати у будиночку. Іноді до неї приєднувалась Віка, тоді це було веселіше.
Взимку вони займалися у спортивній школі. Це була присадкувата одноповерхова будівля , але якась широка , тому здавалася розпластаною на землі. Школа знаходилася там же на 44 , потрібно було пройти за Спорткомплекс кілька хвилин.
Взимку, коли рано темніло, йти тією вулицею бувало доволі моторошно.
У школі взимку було затишно займатись. Але місця для всіх не вистачало. У спарингу могли брати участь лише дві пари: одна в одному залі, а друга – в сусідньому. Решті приходилося відпрацьовувати подачі та удари, гамселячи у стіни.
Це нагадувало французьку революцію та пісню Гавроша, коли навколо літають кулі, тобто м*ячі, і треба було ще уміти від них ухилятися, одночасно слідкувати за власним м*ячем та співати революційну пісню (жартую). М8ячем могло прилетіти і це було доволі боляче. Тоді іскри летіли з очей, до тебе підходили і починали вибачатися і ще щось. Але що тут поробиш.
Іноді вони грали у футбол. Футболу Христя боялась, бо дівчат було троє, а решта були – хлопці. Але іноді навіть забивала голи.
Іноді вони ходили у тренажерний зал. Христі це не дуже подобалось. А хлопцям- дуже.
Тренажерний зал для Христі був черговою грою, щось типу головоломки, де цікаво було переставляти важелі та блоки на цьому станку, щоб потім пару раз віджати цей вантаж. Більше Христя не могла. Втім , до кінця трьох років вона заробила собі рельєф. Потім вона цього дуже соромилась і комплексувала.
Проте Христя усе таки так і не набула спортивних даних достатніх для спортивної кар*єри.
Швидше, вище та сильніше! – це гасло було явно чуже для свідомості Христі. Бо вона переважно мала характер спокійний та споглядальний.
І одного разу попросилась у батьків з тенісом закруглятись, бо мовляв Уімблдон вона все одно не виграє. А так немає чого голову морочити.
У цьому була своя рація, тому теніс Христя кинула. Але Діму потім все одно іноді зустрічала в самих дивних місцях.
Журнал Піонер . Повість жахів . Гра у вкладиші та колекціонування
На початку 90- х мама Стефанія виписала Христі журнал Піонер. Він був не те , щоб дуже підлітковий, як сучасні журнали для підлітків, скоріше з літературним нахилом.
У журналі друкували багато оповідань, віршів та навіть уривки з романів.
Деякі Христя пам*ятає до сих пір
Лія Симонова «Круг» , Владислава Крапивина «Застава на якірному полі» та «Вистріл з монітору»
Безліч оповідань та цікавих речей
І найголовніша подія року повість –жахів Едуарда Успенського «Червона рука, чорне простирадло, зелені пальці»…
Це була найкультовіша подія року. Такі історії ми зазвичай розповідали одне одному , щоб налякати. Ця повість власне і була написана за мотивами цих хорор- легенд дитячих літніх таборів.
А тут цілу повість надрукували у журналі та ще у трьох номерах.
Повість стала культовою. В кого був журнал, ті просто читали та переказували іншим , а ті в кого журналу не було, будь яким способом прагнули випросити.
Христя свій журнал прочитала та була собі певна, що вона у тренді. А тут підходить до неї у класі той самий Сергій, що їй колись подобався й вони навіть разом сиділи.
Типу, Христя, не будь занудой, дай почитать. У тебе ж є журнал.
Христя нехотя зізналась, що журнал є і повість вона вже прочитала.
Христя була чемна дівчинка та розуміла, що треба ділитись, тим більше, що з цим хлопцем у неї складалися дружні стосунки. Наступного дня Христя принесла Сергійкові журнал. Це була достойна подія, бо журнал читали на перервах всі разом.
Сергійко журнал забрав додому, але пройшло декілька тижнів, а повертати він його не спішив. Тоді Христя підійшла сама: Сергійко, непогано було би повернути журнали. Але Сергійкові стало дуже незручно. Він сказав, що журнали дав комусь почитати і той теж вже комусь віддав, занадто популярна була повість, і Сергійко не знає тепер , як їх повернути. Звичайно, він перепросив та навіть запропонував викупити такі самі журнали та віддати їй. Але Христя не стала вимагати таких жертв, посміялася та на той час про журнали забула.
Хоча самій Христі було шкода повісті і журналів. Але вже дорослою Христя повість знайшла та мала можливість згадати
На той час у класі всі зійшли з розуму за вкладишами з жувальної гумки.
Гумку почали завозити в кінці 80-х
Це була звичайна гумка, якої зараз повно у магазинах, але тоді діти від неї шаленіли. В жувальну гумку вкладалися невеликі картинки. Вони були дуже популярні. Їх колекціонували, на них грали, вони бували ставкою у різних спорах та ними обмінювалися. Той, у кого була найбільша колекція вкладишів, той виходив завжди переможцем.
Donald Turbo Love is ….
Вони бігали купувати жуйку на місцевий ринок. Потім з нетерпінням розглядали вкладиші
Але у Христі вкладиші трималися у руках не довго. Вона їх завжди програвала.
Самій Христі найбільше подобались вкладиші з Love is
Вони були найсмачніші. Але серед хлопців більше цінувалися з Turbo , бо вкладиші були переважно з зображенням автівок
Христі автівки були не цікаві.
А от дворова компанія їх обожнювала.
Одного разу вони підізвали Альку з Христею та таємниче повідомили, приклавши палець до губів : Ми придумали вам прізвиська…
Дуже цікаво,- закотили вони обидві очі під лоба.
Ти Христя , в нас –Хонда, а ти Алька – Татра..
Що це за чортівня?- вирячились вони на хлопців. Ті задоволено з них засміялися. Обізвали невігласами та показали на фото автівки. Вони їх тоді називали : тачки.
Хонда виявилась чорна японська тачка. Христя проте дуже опечалилась, бо не розуміла : Хонда це добре чи погано, а Татра була на картинці яскрава червона з жовтим та дуже гарна. Христя опечалилась ще більше.
Але Алька була цілком задоволена прізвиськами.
Христя потім ще побурчала собі під ніс, що Хонда незрозуміло що таке. А Татра – це звучало якось солідно. Але хлопців було вже не зупинити.
Через деякий час вони відловили десь і Урсулу. Вона прийшла до них трохи злякана та спитала це що за приколи, хто придумав ці прізвиська.
Алька відповіла, що їм теж придумали прізвиська. А тобі що придумали , - спитала вона в Урсули. Урсула з сумнівом подивилась на Христю та Альку та сказала, що назвали її Таксою.
Христя з Алькою переглянулися та промовчали.
Алька та Бандит
Навесні в Альку закохався місцевий хлопець на прізвисько Бандит. Він був старший за них та доволі міцний і крупний. Алька була маленька з тонкими руками та ногами , і постійно бігала. Де він її зловив, не ясно
Алька поділилась новиною , а потім стала ще більше бігати там, де він міг її спіймати.
Христя дивувалася з такої історії кохання. Бо виходило на те, що Алька його наче боялась і варто було їй вийти на вулицю, він десь її займав. Вона , з її слів, повинна була переховуватися від переслідувань. Але разом з тим, це виглядало так, що сидячи на лавчці у власному дворі вона раптом говорила щось таке: Піду у четвертий двір. Подивлюсь чи там Бандит, бо раптом він на мене нападе.
Христя розуміючи кивала головою. Тоді Алька ходила на розвідку.
Одного разу Бандит Альку все таки настиг. Він спіймав її у дворі самої Христі, коли вони кудись йшли, посадив на лавочку та притис своїм тілом до неї , почав цілувати …Червона Алька смикало ногою, верещала, але чомусь усміхалася. Христя так і не зрозуміла, подобаються Альці перші поцілунки чи ні. При цьому на них зверху ще навалились усі подружки, і не було зрозуміло, чи вони допомагають відірвати Бандита від Альки , чи навпаки позбавили її можливості звільнитися самостійно.
Христя стояла та дивилась на купу малу, всі вони радісно верещали, Алька смикала ногою, Бандит мовчки тримав жертву. Тоді Христя вирішила діяти. Вона підійшла до Бандита та з усього розмаху ляпнула його по спині. Вийшло не переконливо, бо той навіть не обернувся.
Христя думала,що робити, хотіла вже йти шукати брата Альки, тим більше , що він завжди бував десь поруч. Але у цей момент Бандит раптом Альку відпустив та ретирувався у свій двір. Червона Алька , з збитим волоссям , розгнівана , але разом з тим абсолютно задоволена, втім почала роздивлятися своїх підлеглих.
Могли би допомогти, - сказала вона.
Христі було трошки соромно, бо вона то якраз допомагала менше за усіх.
Пізніше у Альки трапилась ще одна історія кохання і теж із старшим хлопцем , звали його Бяша.
Бяша був чимось схожий на Бандита, але кремезніший та нижчий на зріст. Історія була дуже схожою на першу. Алька завжди розповідала Христі, що Бяша її переслідував.
Бігав за нею на вулиці та в школі , при цьому вона завжди рвалася на розвідку, подивитись чи де він зараз: у дворі чи деінде. Бо, мовляв, раптом нападе зненацька.
Сам Бяша здавався Христі цілком адекватним, коли вона його зустрічала самого умагазині чи іу школі чи на вулиці. Якщо вони йшли разом з Алькою і він йшов назустріч, то зазвичай, просто усміхався. Саму Христю він мабуть, не вирізняв з-поміж решти дівчисьок та не звертав на неї увагу. А Альку мабуть все таки знав.
Одного разу Алька повідомила Христі, що Бяша запропонував їй зустрічатися.
Що мені робити , - питала вона в Христі.
Христя сиділа на ліжку у кімнаті Альки. У вікно світило сонечко, і вона поняття не знала, що робити Альці.
Проте , Алька по-моєму, сказала йому да. Але було це в них якось не дуже переконливо. Бо парочки повинні були ходити за ручку у дворі та у школі. А Христя їх разом за ручку так ніколи і не побачила.
Це було прикро.
Походи та День народження піонерії
А коли закінчувався навчальний рік, то вони ходили у похід.
Дев*ятнадцятого травня у Союзі відзначали День народження піонерії.
В цей день вони обов*зково ходили у похід усім класом. Мама збирала у пакет помідори, огірки, варені яйця та смажену курку. Цукерки, лимонад та яблука. Давала їй ковдру, щоб сидіти на землі. Сама Христя брала бадмінтон чи якийсь м*яч, скакалки чи ще щось і приходила з цим майном до школи. Всі сиділи з торбами під школою.
Вчителька їх рахувала, читала лекцію про техніку безпеки, говорила, що купатися не можна. Розчаровані хлопці тут кричали, що можна. Вона говорила, якщо хтось полізе у воду, то вона разом усіх збирає та йдуть додому. Хлопці затихали.
Вони йшли на річку Саксагань. З іншого боку, на Зарічному не було іншого місця, куди можна піти. Тому що річка з усіх боків.
На цей раз вони пішли на дамбу. Але з того боку, де річка виливається з-під самого насипу.
Там було прохолодно. Стояли якісь залізні стовпи і вода лилася прямо на них. Вони були неначе й невеликі, але це виглядало дуже цікаво. Дівчата з*юрмилися на березі та спостерігали за видовищем, але усі хлопці , звичайно , полізли на ті стовпи купитися та стали там весело верещати та плюскоті ти.
Вчителька, тоді вже строга Зоя Іванівна (Світлана якось від нас пішла…Зоя Іванівна була теж русічка, але доволі строга, повна жінка, з темним волоссям та воєнною виправкою…Голову завжди тримала гордо і політним голосом тримала нас у чорному тілі. З нашим класом їй не дуже повезло, бо крім насолоди від натхненної праці, вона отримала безкоштовні майстер- класи у місцевій дитячий кімнаті міліції) спочатку терпляче виносила цей вереск, але потім усе таки докликалась усіх з води та повела далі.
Ми зазвичай, приходила на якусь мальовничу галявинку, розстиляли свої ковдри , спочатку ми снідали, а потім вже можна було грати . похід продовжувався декілька годин. Ми вже встигали награтися, наїстися, поспілкуватися , повалятися на ковдрах, половити метеликів та наїстися маслин та акації, вчительки зазвичай теж сідали до кого на ковдру та їх можна було пригостити цукерками та лимонадом. Але все добре колись закінчується.
Походи теж і День народження піонерії, і дружба і навіть школа і перше кохання. Так завжди траплялося в їх житті.
Але разом з тим все залежиться від тебе самого. Можна понадіявшись на те, що все закінчилося, забути та піти далі. А можна усвідомити, що нічого не закінчується. Що все продовжується з нами у будь-яку хвилину. Що іноді повертається забуте, що іноді воно приходить по нас.
Життя іноді нагадувало вже дорослій Христі страшну казку, про гнома(може, це був один з тих, з рук яких вони колись пили чисту воду у дитинстві) який допомагає герою вибратися з халепи, але говорить : ти віддаси найдорожче, коли я за цим прийду. Герой не знає, що це буде, адже зараз він ще нічого не має цінного. Але коли герой дорослішає, одружується, будує дім та стає багатим, раптом і приходить той гном та говорить: аміго, це все моє, бо ти мені винен. І тоді герой змушений думати, як обдурити злощасного гнома.
На майданчику їх дитинства було два гнома. І кожна спіткає свого.
Червона краватка- невидима червона лінія
Піонерська форма та значок. Спляча красуня . почетний караул
Одного разу Христю поставили у почетний караул.
Вони росли не те, щоб свідомими піонерами, але початки свідомості починали тривожити Христю, особливо, коли на уроках доводилось заглядати у очі піонерів –героїв.
І хоч росли вони з холодними серцями та доволі прискіпливо зоріли на цей світ, але у Христиній душі завжди палахкотітиме червоний вічний вогонь та червона краватка. Шматок червоної китайки як не дивно умів зігріти . здавалося, що це і була та сама невидима червона нитка, яка поєднує справжніх друзів чи коханих навіть крізь час та простір. Невидима червона нитка, шовкова, наче сам Шовковий путь, поєднувала її душу з усім . до чого доторкнулась її ще дитяча душа. А вічний вогонь, здавалось , здатен був очистити цей світ від скверни та усього, що їх вбивало, але робило сильнішими. І байдужішими. Але ця нитка ніколи не порветься.
Вони мовчазно та строго запитували: чи сьогодні все для завтра зробили вони, тобто для майбутнього..А що можна було зробити у ті часи?
Загинув Віктор Цой. Вони сиділи у дворі за столом та теревенили, як завжди. І тут прийшла Урсула і каже: ви знаєте, що Віктор Цой загинув?
Ми не знали і покачали головами.
Ми тоді мало, що чули про Віктора Цоя, бо його культова рок-фігура була прихована від нас офіціозом тогочасного медіа, а Інтерненту ще ен було. Але після загибелі телебачення раптом зійшло з розуму. Ми почули його пісні, подивились його фільми.
Фільм «Голка» теж ставав культовим. Як «Аварія – дочь мента»
Ну починались 90-ті.
Христя фільм подивилась. Це було до сліз. Тому , що вони роститимуть якраз поруч із такими самими , що були схожі на героїв цих фільмів.
Але поки що про почетний караул.
Це було якесь весняне свято, може День міста, може День перемоги. Це було майже літо. Їм сказали одягнути піонерську форму та краватки.
Повели на дамбу до меморіалу, поставили у почетний караул біля нього, та їм прийшлося так стояти кілька годин, тримаючи підняту руку під певним кутом над головою. Поки вчителі та адміністрація школи разом з почесними гостями читали урочисті вірші та промови. Поки горів вічний вогонь. Колись він там постійно горів, навіть коли вони проходили чи проїжджали повз меморіал у звичайний день- він палахкотів там цей вічний вогонь , вічна Вогнена квітка. Навколо стояла тиша, але вогонь палахкотів завжди.
Христі потім все життя здаватиметься. Що вона так і лишилась у тому почетному караулі. Звідки відкривався прекрасний вид на ріку Саксагань та Зарічний на тім боці.
А от реальне життя все більше нагадувало ці артхаусні фільми ранніх 90- х.
І все у ньому ставало непевним: і одяг і душі і обличчя.
Ну по-перше, Зарічний став осередком небезпечного молодіжного руху. Це були знамениті угрупування бігунів.
Молоді хлопці від чотирнадцяти до двадцяти збиралися у ці банди. Вони робили самотужки зброю та вибухівку, призначали бої, ворогували з районами. Наступного ранку можна було дізнатися про чергову сутичку по збільшенню кількості кульгавих молодих людей на вулицях. Половина однокласників Христі пішли бігати. Старші брати теж.
Старший брат Альки став знаменитим авторитетом на районі.
Старший брат Глашки став качком, але бігуном не був. Він був спортсменом.
Одного разу він посадив Глашку з її мамою на диван, повернувся спиною та довго питав, чи є крила. Глашка з мамою були невігласами у боді білдінгу тому взагалі не зрозуміли, про які крила він їх питав.
А іншого разу Алька з Христею прийшли до Глашки у гості та побачили діру у міцних спальних дверях. Спитали: що це таке? Глашка сказала, що старший брат пробив кулаком. З того часу Христя старшого брата Глашки боялася як вогню. І обходила десятою дорогою
Він був височенний, кремезний та з виразом обличчя, що сам Арнольд Шварценегер би позаздрив.
Старший брат Урсули одружився у вісімнадцять і сразу у них народився бебік. Це був скандал.
Вони якраз прийшли до Урсули в гості. Алька та Христя сиділи у парчовій кімнаті Урсули, теревенили, раптом почули крик та ще щось. Злякана Урсула бігала туди сюди і сказала, що брат збирається одружуватися. А батько – кремезний серйозний чоловік, що їздив на Ниві , відмовив йому навідріз. Тоді брат перекинув ногу з лоджії на вулиці та пригрозив , що вистрибне, якщо йому не дозволять одружитися. Урсула крутила очима з відчаю і вони вже хотіли забратися, але все закінчилося мирно і стало ясно, що тепер його одружать.
Всі зітхнули з полегшенням. А коли народився племінник Урсули, її часто залишали його няньчити, треба сказати. Що няньок у малого виявилось багато. Ми всі по черзі його нянькали.
Усі троє дівчат росли зі старшими братами: Урсула , Алька та Глашка. Христя росла з книжками та фільмами.
Тому вони завжди видавалися доросліші та досвідченіші за Христю Христя зі своїми Дюма, Шарлотою Бронте та Маргарет Мітчел скидалася поруч з ними дитиною.
Алька у чотирнадцять була компетентна усіх кримінальних законів і могла що завгодно розтлумачити по поняттях. Вона любила серіал «Бандитський Петербург» та «Вулиці розбитих ліхтарів» та була закохана у всіх акторів.
Глашка . хоч і була на пару років молодша, але дивилась на Христю завжди трохи зверхньо.
Урсула здавалась найнормальнішою з усіх, але у дев8ятому класі її батьки купили будинок та маєток у селі та поїхали, залишивши Урсулу саму у трьох кімнатній квартирі. Урсула сразу у технікумі познайомилась з хлопцем та у п8ятнадцять вже з ним жила самостійно і без батьків.
Христя не усвідомлювала дорослішання подруг. Для неї все це було так, наче відбувалося само собою та наче так і повинно було бути. Ніщо її особливо не шокувало. Але сама вона дорослішати не поспішала. Ніби знала, що прочитала ще не всі книги на світі.
По телебаченню якраз почався серіал «Санта - Барбара». Сидячи у когось , вони дивились серіал та няньчили малого племінника Урсули. І жартували, що серіал продовжуватиметься десять років, мабуть малий виросте, а вони будуть йому розповідати про зміст перших серій.
Звичайно, це був жарт.
Перший табір
В одинадцять Христя поїхала у перший піонерський табір. Путівки десь узяла знайома мами Стефанії. У неї самої було двоє дітей: син та донька.
Марина –це була донька цієї знайомої, повненька дівчина, але симпатична з довгим волоссям та незвичайно добра.
Вони з Мариною вчилися в одній школі, але в різних класах, проте під час навчання майже не спілкувались. А тут сразу відправились у табір.
Табір був знаменитий та знаходився у селі Гурівка. Там був розкішний ліс , затишні корпуси, їдальня та все, що повинно бути у таборі.
Домашня Христя у першу ніч здорово злякалась. У вікно лізли хлопці, вони приходили вночі, бо двері зсередини не зачинялись, у загоні були переважно старші діти, дівчата пів вечора фарбувалися на дискотеку, а Христя привезла тільки ситцеві сукні та спортивний костюм з купальником.
Втім , купатися було ніде, бо місцева вузенька річка була вкрита зеленою ряскою і їх не водили на пляж.
З ранку проводили лінійку, на якій повідомляли пароль , співали пісень, слухали гімн та оголошували режим дня , потім вони йшли на сніданок. Після сніданку зазвичай, у них в корпусі на першому поверсі було щось типу дівичника, ба піонервожата сідала фарбуватися перед переносним настільним дзеркалом (у фойє стояв довгий стіл метрів десять зі стільцями та пара шаф, у яких зберігалися речі, бо у кімнатах рчі та валізи тримати забороняли), а решта дівчат збиралися біля неї та починали точити теревені.
Повз піонервожатої тоді починали ходити хлопці з першого загону, відпускаючи жарти. Іноді піонервожата приносила дівчатам олівці та альбоми і вони могли малювати.
Решта могла робити, що завгодно. Переважну частину часу вони сиділи на лавочках та теревенили або грали у щось. Єдиною втіхою була музика. Її включали на весь табір. Музики можна було слухати досхочу.
Так вони і розважались. Тому перший лист Христі з табору був сповнений туги та прохання забрати її звідти негайно.
На вихідних приїхали мама Стефанія та мама Марини. Вони забрали дівчат та пішли кудись гуляти. Марина не поділяла скепсису Христі. Тому мами порадили останній роздивитися та не поспішати, адже Марина запевняла, що у таборі класно і немає ніякої небезпеки.
Але ж нас навіть купатися не водять, - спробувала заперечити Христя. Але мами сказали почекати, мовляв, може ще поведуть.
Їх таки повели.
У басейн.
Басейн був такий самий зелений , як сама річка. Христя ледь не впала, що їй прийдеться лізти у ту зелену каламуть з маленькими жабками. Але решта ні оком ні змигнули, а шубовснули купатись. Христя постояла , подивилась на зелену воду, подивилась, чи ніхто не вмер і не втонув, а потім полізла і собі.
У басейні немає чого було робити, там навіть плавати було незручно, тому що він був не глибокий.
Христя топталась у воді, доки не відчула , як під водою повз неї хтось плаває. Христя з переляку заверещала як наче з неї заживо здирали шкіру. Тоді з-під води вигулькнула голова ще більше зляканого хлопця на ім*я Діма.
Діма був симпатичний і з того часу вони стали дружити.
Діма в загоні був щось типу рок-зірки. Виявилося , що він з Орджонікідзе і їм було про що поговорити. Крім того, Діма гарно співав та завжди виступав на усіх заходах. Він очевидно був утомлений від слави та власної популярності і віддав би перевагу залишитися інкогніто, але Діму вичислили та довго дошкуляли, щоб він заспівав на День іменинника. Діма відмовлявся , але потім з якоїсь причини передумав та на День іменника усе таки заспівав «У Свєтки Соколовой день рожденья». З того часу Діма й став зіркою.
Зазвичай, коли їх загін чергував, Діма підходив до Христі та вони разом записувались у їдальню. На конвеєр для миття тарілок.
Робота була не складна і тарілок небагато, але зазвичай, після того вони не повертались на тиху годину до кімнат, а сідали десь та теревенили собі досхочу.
Діма запрошував Христю на повільні танці та взагалі вів себе по джентельменськи.
Можна було сказати, що Христі у таборі навіть почало подобатись. Музика та Діма виправили ситуацію.
Навпроти їх корпусу був ще один. Він був безлюдний. А двір був закритий величезними стендами з радянською символікою.
Христя зазвичай, уходила у той двір, сідала за стіл та могла нарешті опинитися сам на сам. Іноді туди приходив і Діма, або хтось з дівчат, кому теж дошкуляли постійний гамір та вереск 24/7. Тоді вони просто сиділи під каштанами, слухали музику та розмовляли.
Остаточно табір Христі сподобався після звичайного піонерського походу. Їх повели у ліс.
Спочатку вони йшли затишною лісовою стежкою усипаною хвойними голками. У лісі запаморочливо пахло свіжістю та хвоєю.
Їх привели до старезного меморіального дубу. Розповіли купу легенд та казок, потім відвели на широку галявину. Там вони грали в ігри , пекли картоплю і спілкувались.
Після повернення з табору Христя лихо співала пісні групи «Любе» про батька Махно та Атас (хоча сама не дуже розуміла, що це таке) а тато з неї люто сміявся. І так і повелось, як тільки він хотів поржати, просив Христю заспівати «Батько Махно» чи «Атас»
Сама ж Христя якраз з ніжністю згадувала хвилини самотності у дворі нежилого табірного корпусу під пісню «У каждого из нас на свете есть места…» або тихі теревені з кимось під каштанами.
Літо в Орджонікідзе
Влітку Христя знову їхала до Орджонікідзее. В електричці навпроти їхав цікавий дідок. Христя як завжди дивилася у вікно. Там пропливали розкішні українські степові пейзажі: балки й мальовничі байраки, також Христі подобалось спостерігати за дротами. Їх було багато за вікном. Ці електричні дроти , здавалося, й самі рухалися. Іноді траплялися стовпи. Дроти переплутані та кошлаті , на хвилину причеплялися до чергового стовпа, а потім знову відправлялися пристрибами услід за електричкою. Христя усі дві години спостерігала за стрибками цих кошлатих дротів.
Але дідок, що сидів навпроти раптом сам озвався до неї.
А знаєш чому , станція називається Чортомлик, - спитав дід. Він був доволі колоритний: з добрим поглядом, зовсім сивий, та мабуть дуже хотів щось розповісти.
Христя не знала.
Так от, - продовжував дід на німий здивований погляд дівча. – Колись тут в цих краях були козаки. Вони охороняли межі України від татар. А ця степи називались Дике Поле і спочатку нікому не належали. Тут жили тільки найсміливіші, тому що закону , крім Божого , на цих землях не існувало. І от одного разу погнався один козак за татарином. Та бачить, що не наздожене. Та тоді плюнув спересердя, а тоді бачить_ а татарина наче чорт з коня злизав. Куди він подівся, ніхто не знає, а тільки більше його ніхто не бачив. А козак був не простий. А чаклун. З того часу й називають те місце Чортомлик, бо там татарина з коня наче чорт мликнув.
Христя розсміялася. Дід теж був цілком задоволений ефектом. Мабуть, він і сам був чаклун, подумала вже доросла Христя.
А коли приїхали до Орджонікідзе, то виявилося, що бабуся збирається у Росію до родичів. У місті Балаково жили дві її сестри: тьотя Валя та тьотя Галя.
Дід Віктор теж поїхав. Взяли вони й Христю з собою.
Їхали дуже довго. Потягом , ще потім Волгою чи то на катері чи то на річковому пароході якомусь. Але трапилась у річковому порті така пригода. Це потім бабуся розповідала.
Крутилася Христя та познайомилася з дівчинкою такою самою бідовою. Грали вони разом, спілкувались, а потім Христя раптом з якоїсь причини, історія їх не зберегла, вона копнула ту дівчинку по нозі, та заплакала. Бабуся з дідом зблідли та стоять ні в сих ні в тих. Та бабуся й говорить:
Христе, хіба так можна себе вести. Навіщо ти образила дівчинку, - ну мабуть їм більше нічого було сказати, бо соромно ж перед людьми. – Хіба тобі не шкода.
А чому ж шкода? Хіба я її народила?- відповіла самовпевнена Христя.
Після того дід Віктор зарікся взагалі з Христею кудись їздити. Бабусі було дуже соромно і прийшлося вибачатися перед батьками.
Тоді вони плили великим пароплавом широченною Волгою, поки не прибули в Балаково.
Сеcтри: тьотя Валя та тьотя Галя жили поруч на одній вулиці. Це був приватний сектор з дерев8яними парканами та будинками.
Виявилося, що Христя має велику кількість кузин та кузенів . навіть троюрідних сетер.
Син тьотя Валі – Коля – був щось типу місцевої рок-зірки. Він був чорнявий красивий та постійно напідпитку. Але добрий та щедрий.
У нього був син. Матері в малого не було, жив він у бабусі. Малий прив*ячався до Христі , їздив за нею не велосипеді та постійно просив поговорити з ним іноземною мовою. Христя не розуміла, що від неї хотять. Спитала : анлійська підійде. Але діти покачали головами.
Якою тоді,- питала Христя.
Англійську ми знаємо, - говорили. – Вивчаємо у школі. Розкажи щось іноземною.
Якою іноземною, - знову питала Христя з лукавою усмішкою.
Поки Христю не посадили на стілець посередині вітальні та не заставили читати українською журнал Перець.
Навколо неї зібралися усі дорослі та малеча. І поки Христя не перечитала усі анекдоти, вони сиділи та слухали.
Після того, як журнал закінчився, вони його забрали і сказали, що журнал не віддадуть, залишать напам*ять.
Христі було все одно, бо журнал був діда. А дід сказав, що купить собі ще.
Крім того, там була сестра – Свєтка.
Свєтка жила у самому Балаково та була звичайна школярка. Дзиґа та насмішниця, вона постійно тролила Колю , потім вони брали малого та йшли купатися на ставки.
Одного разу вони зі Свєткою переодягалися у кімнаті Колі та забули та одягнувши купальники, забули там нижню білизну.
Коли Свєтка згадала, було вже пізно. Вони вже йшли з пляжу. І тут поблідла Свєтка питає: де ти труси залишила?
Христя теж почувала себе не дуже.
У Колі, - відповіла вона.
І що тепер робити? – питала Свєтка.- Незручно же.
Я не знаю, - відповіла Христя. Настрій у неї теж підупав.
Але все обійшлося, бо коли вони повернулись з пляжу , виявилося, що Коля ще не був у кімнаті. Взагалі не зрозуміло, ле він був. Бо Христя його й рідко бачила.
Зато із Свєткою та Надею – подружкою та сусідкою Свєтки – вони облазили усі дерева, сади, дахи та гаражі на вулиці.
Одного разу сиділи вони отак на даху, з ними навіть трьохрічний малий заліз та сидів поруч та дивилися на власних бабусь та дідів, що сиділи чемно у дворі, та побачивши малих на даху, замахали їм руками, щоб вони негайно злізли або хоча би малого віддали.
Одного разу вони ходили в кіно в саме місто Балаково. Христя вже не пам8ятала, що за фільм вони дивились, але малий син Колі просто заснув у неї на руках. Добре, що Христя мала педагогічний досвід з ляльками та малим племінником Урсули.
А з Надєю вони вчились їздити на велосипеді.
Велосипед був Надин. Вона каталсь , а Христя просто стояла та дивилась на неї. Задрити не приходилась, бо Христя чесно кажучи, у дитинстві до велосипедів була доволі індиферентна. Вона більше любила кіно та книги.
А тут Надя говорить: Сідай, спробуй сама.
Христя ледь не впала.
Не хочу, - намагалася вона щось пробулькотіти.
Але її вже затаскали на велосипед та сказали ставити ноги на педалі. Хистя невпевнено тримала рівновагу. Велосипед під нею хитався та грозив ось ось упасти разом з наїздницею . але поки її тримали позаду за раму, Христя ще їхала. Але у якийсь момент їй раптом сказали: Ну от, бачиш, тепер - сама.
Це був момент істини. Наче вона просто вилетіла у Космос без гравітації , без простору та часу, без ниток, без фізичних сил, що тримають нас у фізичному просторі. Цей момент вона летіла крізь своє дитинство майбутню юність крізь усе своє життя без прив8язанностей без почуттів без відчуттів. Неначе її відключили від світу, від самого Всесвіту.
У наступний момент Христя в*їхала прямо у лінку з дров.
Вся подряпана , але задоволена собою, Христя втім, більше ніколи в житті не сяде на велосипед.
Злякана Надя більше не пропонувала їй покататись на велосипеді.
Вони були в гостях може з тиждень чи два, але ж потім все таки довелося повертатись. Христя попрощалась з Свєткою та Надею. Малий заливався слізьми, Надя спитала, чи приїде Христя ще коли –небудь, Христя , мабуть обіцяла, що повернеться. Але так тарапиться, що цього більше ніколи не трапиться.
Але як не дивно, саме Надя потім писатиме Христі листи з Балаково. Свєтка – не писатиме, хоча саме вона й була сестра Христі.
Коли Христя повернулась у КР, виявилось, що у дворі просто якийсь велосипедний бум.
Алька та Глашка постійно просили у хлопців велосипеди та лихо літали на них вулицею.
Христя не відчувала жодного бажання наслідувати цей приклад шаленства та грації.
Вона зазвичай стояла та терпляче чекала, поки вони повернуться з чергового заїзду навколо будинку і віддадуть майно господарям та можна буде по людськи поговорити та поділитися враженнями про Росію, Балаково, Свєтку, Надю та малого брата.
Втім , літо тільки починалось. Тому що пізніше вони ще й поїхали у Ялту.
Ялта
У Ялті було спекотно.
Тобто, це був спекотний популярний міжнародний курорт. У Ялті Христя бувала тоді у тринадцять не вперше.
У Ялті були родичі.
Дід Володимир, той що батько мами Стефанії колись поїхав до Ялти на лікування (це було якесь професійно захворювання пов*язане з роботою у кар*єрі та видобутком марганцю)
Чоловік він був симпатичний, абсолютна рок-зірка, їздив на мотоциклі, грав на акордеоні та гітарі, харизматичний та веселий, він робив своїми руками ще й статуетки та скульптури з каменя. Ну тобто, такий Данила-майстер з Малахітової шкатулки.
У Ялті на набережній він познайомився зі своєю другою дружиною- Ольгою. Вона закінчила харчовий технікум у Полтаві, там де і народилась та приїхала на практику.
На набережній вона продавала пиріжки від своєї їдальні.
Вони сподобались одне одному та дід Володимир більше до Орджонікідзе не повернувся.
У них народився син – Віктор. Він приходився Христі дядею.
Втім, слід сказати, що дядя був старший за племінницю рівно на півтора роки.
З ялтинськими родичами у них були близькі стосунки. Мама часто телефонувала у Ялту.
Тьотя Оля радо запрошувала у гості. Тим більше, що дід Володимир помер, коли Віті було два роки і вона з тих пір так заміж і не вийшла. Ростила сама Вітю, крутилась як могла: працювала у їдальні , здавала кімнату відпочиваючим.
Того року перед поїздкою тато з мамою довго радились, що подарувати Вітьці. Вирішили подарувати настільну гру : Морськимй бій.
Христя ледь лікті не згризла, як побачила цей Морський бій. Це було диво, а не гра. Там все світилося, блимало, були справжні дзеркальця…Але звичайно, Христю ніхто не питав. Вони повезли гру Вітьці.
Вітька був підлітком років чотирнадцяти.
Одного разу Христя вийшла на вулицю з Вітькою. Вітька стояв на вулиці , компанія у них була хлопчача. Побачивши Христю, він засміявся та попросив сходити за цукерками. Коли Христя повернулась з цукерками, їх вже не було. Мабуть, не схотів брати у компанію дівчисько.
Христя пішла додому. Там батьки спитали, чому повернулась, а не стала грати. Прийшлося розповісти, що там вже нікого немає. Тьотя Оля все зрозуміла та потім Вітю насварила. Але було вже пізно, Христя більше в то літо йому не довіряла і перестала звертати увагу.
Попри Вітю, Христя обожнювала Ялту.
Ялта була прекрасна. Прекрасне було все: синє ласкаве море, пляжі, радянські пансіонати, з яких прямо на пляж спускалися уславлені ударники та представники радянської богеми з усього Союзу.
На пляжі грала прекрасна радянська музика. І поки тато ходив десь та спілкувався з численними рибалками, капітанами підводних човнів та водолазами, Христя знайшла популярну точку продажу абрикосового морозива. Ніколи й ніде більше у всьому своєму життя не їла абрикосового морозива. Вона постійно просила у мами гроші на морозиво. А мама постійно засмагала спиною. Вона незадоволено піднімала голову і питала: Христя, яке це вже морозиво?
Христя робила круглі здивовані очі і говорила: Третє. Але воно таке смачне.
Тоді ні, - відповідала мама Стефанія.
Христя надувала губи. Просто сидіти на ковдрі без морозива було нудно. А тут поруч плюскотіли хвилі та верещали відпочиваючи.
Тоді ходімо купатися,- говорила вона.
Мама сідала, дивилась на хвилі та казала щось типу: Хай спочатку трусики висохнуть.
Отакої, - думала Христя. – Нащо сушити трусики, якщо все одно в них потім у море заходити.
Іноді тато брав її з собою на обхід рибалок та водолазів.
Тоді Христя досхочу могла дивитись з причалу на прозорих медуз у воді, як колишуться водорості , як ловлять мідії та рапани тощо.
Ялта завжди пахла морем і сіллю.
Ввечері вони ходили на набережну гуляти.
Це були сотні тисячі святкових вогнів,музика, атракціони та яхти, що плавно качалися біля причалу. Вона сідала на величезні кнехти, та дивилася на кораблі чи просто на воду.
Кораблів у ті часи заходило багато. Це був популярний міжнародний порт.
Одного разу у порт зайшла американська яхта. Американець стояв на кормі та охоче відповідав на запитання, звичайно тим, хто володів англійською.
Христя постояла , подивилась на американця та їй стало нудно. Вона відійшла до атракціону з машинками, стояла там, дивилась, як катаються на машинках. Втім, не випускаючи батьків з очей, раптом загубляться.
І дійсно, загубились.
Вона ще побачила, як вони почали бігати причалом, щось питати у навколишніх. А коли вже почали заглядати з причалу у воду, Христя здогадалась, що то вони не просто так бігають так стривожено: вони загубились.
Тоді Христя підійшла до них та сказала, що просто стояла біля атракціону. Тато та мама були шоковані та сказали , що губитися не можна. Вони то подумали, то Христя впала у воду.
З атракціонів Христі найбільше подобалась карусель Восьменіг.
Восьменіг був знаменитий тим, що його часто знімали у радянських фільмах. Кожного разу, як приїжджали до Ялти, Христя просилася на Восьминога.
Спочатку у нього крутилося все: самі щупальця піднімалися та опускалися, крутилися кабінки з людьми, сам Восьменіг світився тисячею вогнів та грав радісну радянську музику.
Пізніше він лише опечалено крутив щупальця по колу, вони не піднімались , кабінки теж вже не крутились.
Але в Христиній пам8яті вони з мамою так досі і літають у кабінці Восьменога над сяючим ялтинським портом.
Крім Восьминога було ще оглядове колесо.
Це була страшна річ.
Це оглядове колесо не було схоже на жодне з тих, які вона бачитиме у Петербузі . Москві чи Парижі.
Це були справжні камери смертників (жарт)
З суцільного металу, це були глухі кабінки, всередині була гола лавочка, двері задраювали наглухо, ніби люки на підводному човні. І вони опинялися у замкненому просторі, наче у якійсь капсулі, двері : щось типу дрібної сітки, крізь яку ледь просіювалося сонячне , це якщо ви вирішили покататися вдень, світло. Потім це колесо починало своє коло.
Вбивче повільно, чи не з пів години кабінка пливла наверх. І тут починалося найцікавіше, бо тут кабінка наглухо зупинилася хвилин на десять. Христя влаштувала істерику. Вона прагнула вийти прямо там. Вона кричала як різана: Зупиніть цю штуку.
Справа у тому, що наверху ця капсула качалася у різні боки, поки не зупинилася сама за законами механічного коливання, і пасажири мали змогу відчути на собі одночасно швидкість вільного падіння , вільного без гравітаційного крутіння та невагомості.
За все своє життя Христя більше не сяде на ялтинське оглядове колесо. І не пошкодує.
Можливо, це все було не в той раз, а в інший. В Ялту вони їздили кожного року.
Вони часто гуляли по місту і Христі подобалось розглядати татарські будиночки з різними лоджіями, з цікавими орнаментами. Місто було нагріте сонцем, хоча й намагалося сховатися під широкими листями платанів, але це було неможливо. Над ним синіли гори: плато Ай-Петрі. Загадкові кримські сосни без верхівок, так наче їх обломав якийсь міфічний велетень. Східні базари , на якому вони купували мед та прянощі , персики та різні смаколики.
Нагріта мармурова бруківка та бордюри, що здавалися трохи розплавленими , вона думала – сонцем, а вони скоріше за все були відполіровані ногами туристів.
Жваві натовпи, що перемовляючись різними мовами, ходять містом та шукають їдалень зі студентськими цінами. Вони заходили в їдальню тьоті Олі. Вона сиділа за касовим апаратом, схожа на царицю, командувала потоками туристів, розраховувала, всім усміхалася. Видивлялася їх , показувала рукою на вітрини зі стравами. Потрібно було взяти підставку , потім встати у чергу – там завжди була черга- взяти страви, які сподобались, потім ще встати в чергу до каси, а потім вже шукати столик.
В їдальні завжди було гамірно та весело. Але Христя назавжди запам*ятає тьотю Олю у цьому образі. Вона була добра весела завжди щедра та гостинна.
У неї була двакімнатна квартира. Для Ялти це доволі солідно. Одна кімната – Вітьки. Вона її завжди залишала для сдачі. До неї постійно приходили якісь ріелтори та приводили відпочиваючих: одні смінялися іншими (адже вони тоді у Ялті жили по місяцю, поки не накупаються досхочу), говорила вони завжди з цими ріелторами напів пошепки, таємниче . бо це була незаконна діяльність. Христі страшенно подобалась ця таємничість , нагадувало шпигунські ігри.
Самі вони усі разом спали в залі. Проте ніхто не скаржився. Всім було зручно.
Вітька як король спав на лоджії. Там була облаштована кімната, там стояло ліжко, лежав килимок, стіл та постійно пахло якимись фруктами . з лоджії було видно вулицю на верхньому ярусі та далекі пасма гір. Увесь Крим тоді Христі пах фруктами та ще солодкою хвоєю, морем і сіллю. Це було взагалі не схоже на запах КР: пилу, каміння, мінералів та смогу.
Коли вони збиралися на пляж: вони ходили на Массандру, тьотя Оля завжди їх сама збирала , ретельно перевіряючи, чи є в них пляжне взуття. Якщо не було, то діставала зі своїх складів купи якихось в*єтнамок та шльонок. Христя обожнювала в*єтнамки. Але на неї не знаходилося розміру, вони всі були на дорослих.
Тому Христя ходила у своїх мильницях. Вони безбожно натирали п*ятки, тому Христя завжди починала канючити, щоб швидше вже додому.
З Ялти ходили невеликі прогулянкові катери , і можна було відправитись на будь який пляж ЮБК: Золоті Піски чи Лівадію , чи Алупку, чи Алушту. Хоча це було далі.
Іноді вони їздили разом і тоді – вони завжди стояли на кормі. За катером летіла зграя чайок та кричали, їм можна було киданим хліб , вони хватали його на льоту ще й билися одне з одним.
Посеред Ялти протікала річка. Вона стікала з плато Ай-Петрі і внизу була мілководна , але дуже холодна.
Проте, Хрстю завжди захоплювало, що річка спадає само каскадами по камінню, бо звикла, що степові річки течуть тихо та спокійно. А ція бігла по камінню, утворювала водопади та каскади, через річку по усьому місту було набудовано купу мостів, і на кому не встанеш, можна милуватися щільними каскадами води та вдихати аромат свіжості.
Природа Криму назавжди залишилась у пам*яті Христі: платани, пальми, кримські сосни, гори, річки, море…
Місто – живе гамірне та популярне , у якому завжди було багато модно одягнених та щасливо усміхнених людей, місто у якому можна було спіткати іноземця навіть у звичайному магазині.
Колись вони з подружкою вже дорослими, зайшовши у такий магазин, щось купували, до них підійшла жінка та англійською попросила допомогти їй купити шоколад. Христя англійську любила, переклала все, крім того, що у продав чині шоколад був лише пористий. Христя мала певні складності з перекладом, але жінка благополучно купила свій чорний шоколад та пішла задоволена.
Ще іншим разом вони пішли на кладовище . Мама Стефанія хотіла відвідати могилу діда Володимира.
Кладовище було на горі. Коли збиралися , тато сказав: Ходімо, побуваєш на горі.
Христю не потрібно було довго припрошувати.
Вітька повів їх на могилу. Христя пам*ятає, що вони там прибирали, з татом вони пішли по воду. І раптом Христя спитала: То де ж гори?
Тато задумався. Потмі все таки сказав: Ми ж на горі…
Христі вчулося, що мова йшла про мишу, типу : Миш на горі…
В наступний момент вона спитала: Який миш?
Тато взагалі не второпав, про що вона питала.
Тоді через момент зрозумів, у чому справа, але не полишав надії, що донька його зрозуміє. Він ще раз : Христя, ми ж на горі..
Але Христю вже було не зупинити. Фантазія вже намалювала такого Миша миру, який одягнений в олімпійський костюм мандрував по світу в ім*я миру в усьому світі, і тато бувши обізнаніший за Христю точно знав, де зараз був Миш, на якій конкретно горі.
Який Миш? – вже серйозно спитала Христя.
Але тато ще якийсь час не здавався: Христя, не Миш, а ми Ж, - наголосив він на приголосному Ж вимовиши його з великої літери…
На Христю втім це не справило найменшого враження, вона то більше не питала, але так і лишилась певна того, що десь по світі мандрує знаменитий борець за мир і гуманізм Великий Миш.
…
Того літа вони засмагли до чорноти. Але й це ще був не кінець. Вони повинні були поїхати на весілля кузена до Одеси.
Христя й зараз пам*ятає ялтинський порт , у кому вони купували квитки на катамаран
Їх було два : Синя стріла і Червона стріла.
Христя пам*ятала, що вони повинні були плисти на Синій стрілі.
Катамаран був прекрасний, білосніжний і величезний.
У салонні сидіння були розташовані майже як у літаку, тільки ще посередині йшло по чотири сидіння. А потім по боках – ще по чотири. Салон був заповнений повністю.
Коли ж сідали на свої місця, у ці білосніжні фотелі, перед ними розгорнувся широкий екран плазми, тато повернись до Христі і пожартуй: Коли станемо тонути , одягай рятівний жилет сразу стрибай у воду. Жилет тебе триматиме на воді, дочекайся доки прийдуть рятівні човни.
Христя задумалась: Що прямо з годинником стрибати?
Тато вмер зі сміху.
Так, Христе, не думай про годинник. Просто стрибай.
Те, що він сказав, його заспокоїло. А от Христя всю дорогу потім сиділа і чекала, коли ж вони почнуть тонути.
І думала, куди сховати годинника.
Це був абсолютно прекрасний електронний дитячий годинник , але він був червоного кольору. Христя ним дуже гордилась. І втратити таку розкішну річ просто не могла. Тонути втім вони так і не почали.
Подорож на катамарані Синя стріла закінчується коли небудь . І вранці вони прибули в Одеський порт.
Це був перший і останній раз, коли Христя була в Одесі.
Весілля в Одесі
Одеса була прекрасна. І весілля було прекрасне.
Кузен був блискучий та гордість родини. Тьотя Марина його обожнювала.
Він був високий блондин з блакитними очима. Амбітний талановитий та честолюбний.
Христя сама його погано пам*ятала з дитинства. Пам*ятала, що колись була ще зовсім мала, він їхав в Одесу поступати море ходку. Він її поцілував у лоба та поїхав.
Тепер вони приїхали на його весілля.
Їх зустріли в Одесі, приділили багато уваги.
Вони гуляли Одесою, їм показали знаменитий Привоз та Пасаж, Потьмкінські сходи, вони позаглядали у пару одеських двориків.
А наступного дня якраз і було весілля. Мама Стефанія одягнула свій знаменитий білий костюм ,а Христя вибрала білу блузку та блакитну спідницю. Тато був у брюках та сорочці.
Засмаглі та чорні, вони були якраз з Ялти.
Христя вперше побачила наречену Наталю, коли вони прийшли до них додому. Прийшов фотограф , що повинен був робити фото сесію, їм дозволили подивитись .
Наталя була дуже гарна, висока, тонка , темноволоса дівчина.
У неї була гарна біла сукня. Довга фата. Її обсипали червоними гвоздиками, вона була напрочуд гарна. Вони сиділи мовчки та роздивлялись. Було тихо, фотограф працював собі, не звертаючи на них уваги. Ходила тьотя Марина. Прийшла Фея. Вона була у власній випускній сукні ніжно- рожевого кольору та зі складною зачіскою.
Христі дуже сподобалось.
Наталя тихо усміхалась. Кузена ніде не було, але Христі вистачало нареченої. Дівчаткам завжди наречені –дівчата подобаються більше.
Христя запам*ятала радісну атмосферу.
Потім вони всі разом їхали у РАГС. Там Христя добряче знудилась, поки відбулася церемонія. Але мовчала.
А от після розпису вони поїхали знову на фото сесію. Усі разом. Христя пам*ятає, що їх фотографували біля Оперного театру, на смішному містку, що вони його називали Тещиним. Але він був такий крутий, що на нього ледь усі залізли. Це було фото, на якому всі з широкими та життєрадісними усмішками, мама взагалі закотила очі під небо. Христя та сама серйозна Фея там сміються на усі зуби.
Потім приїхали у банкетний зал.
Це було прекрасна і дуже крута подія. Вони танцювали, постійно вітали молодих. Кузен був настільки високий, що Христя його навіть не бачила зі свого зросту, тому погано пам*ятає.
Але запам*ятала весільний стіл і канапки з чорною ікрою. Христя стягнула пару канапок, потім мама Стефанія їй заборонила їсти канапки. Тому Христя сиділа ні в сих , ні в тих. Кому цікава тринадцятирічна мала з колоском та кучерявим чубчиком.
Фея танцювала, навіть мама Стефанія – танцювала.
Наступного дня весілля продовжувалося у одеській квартирі. Вони більше спілкувались, часто виходили у двір, стояли над дорогою під каштанами.
Наташа вже почала всім усміхатися, мабуть, минуло перше хвилювання. Вона з ними спілкувалася у кімнаті та сказала, що костюм мами Стефанії призвів фурор на весіллі. І всім сподобалась ця чарівна леді. Всі питали: хто ми такі.
Христя все ще мріяла про канапки з чорною ікрою, але їх їй ніхто не віддав.
В Одесі вони були три дні. Потім пам*ятає, як їх проводжали на автобус до КР.
Одеса запам*яталась як величезне місто, сповнене сонцем та морем, палацами та старовинними будинками. Потьомкінські сходи вразили абсолютно, бо вони пройшлися ними по-моєму і вниз і вверх.
Христя вирішила, що у дорослому віці обов*язково поїде до Одеси та розгляне все ретельніше.
Хоча. Фея . яка часто їздила у Одесу, приїжджала та розповідала потім, що то вже не то місто. що було колись, що воно зовсім змінилось.
…
Так було у дитинстві , коли за одне літо можна було побачити Кримські гори , Алупкінський палац, Балаково та ліси за вікном потягу. Одеський Оперний театр та Потьмкінські сходи, знамениті ялтинські радянські пансіонати та знаменитий Привоз. Їсти на Массандрі абрикосове морозиво та стояти у почесному караулі у червоній краватці. Біля вічного вогню.
25 березня 2025
Щоденник зб рник загон в з 80-х по 2025
© Copyright: Христя Божева, 2025
Свидетельство о публикации №225040401561
Свидетельство о публикации №225040401561
Рецензии