Щоденник- 4

Щоденник -4 (Збірник загонів з 80-х по 2025 )
Автобіографія

Червоні мокасини

Паска
Коли починалася весна, могло ще якийсь час бути холодно. Березень. Квітень. Але раніше чи пізніше все таки починалася пасхальна погода. Коли нарешті пригрівало тепле сонце, наче виходило воно з-за темної ночі чи хмар чи так , минало зимове запаморочення, і тоді врешті чувся спів птахів, хоча би перший веселий щебет горобців, і можна було нарешті не переживати, що по зимному холодний вітер задуватиме у рукави та діставатиме до живого тіла. І тоді зціплені зуби цокотітимуть від холоду , а скоцюрблі м*язи не дадуть змоги дихати, хоча й вдихати ці холодні потоки – холодно.
Але тепер починалося тепло. І вже проглянули перші квіти: жовто-гарячий горицвіт, проліски, крокуси та ще такі дрібні фіолетові, що їх ледь видно з-поміж паростків яскраво- зеленої трави.
Доросла Христя згадувала, що тоді у дитинстві, крім революційних свят або свят пов*язаних з війною чи перемогою чи аварією на ЧАЕС , було єдине релігійне свято: Паска.
Його саме так і вимовляли: Паска. У свідомості малої Христі воно було пов*язане саме з кулічами та пасками. Про Ісуса говорили лише у приказці: Христос воскрес! Її вчили відповідати : Воістину воскрес! Та тричі цілувати того, хто підходить до тебе. Також на Паску вони пекли паски. Фарбували чи розмальовували яйця.
Мама Стефанія пекла паски сама. Виглядало це як культова подія року.
Поки тісто десь підходило, мама Стефанія всім наказувала мовчати і взагалі , бажано, кудись  дітись з хати.
На всю квартиру пахло ваніллю. Вони ходили навшпиньках та говорили пошепки.
Паски вона завжди пекла вночі. І коли Христя прокидалася вранці, то виявляла цілу миску цих пасок.
Запашні , від величезних до зовсім маленьких , для Христі, вони так запаморочливо виглядали та пахли , що встояти просто було неможливо. Паски мами Стефанії були легендою через те, що тісто у неї виходило жовте, трохи пористе та сирувате, цукроподібне навіть. Вони були неймовірно смачні і солодкі.
Крім того, на Паску завжди приходила тьотя Марина з Феєю та д. Сашею.
Тьотя пекла неймовірні знамениті культові пиріжки. Що завжди дивувало Христю, вони були квадратні, а не круглі, як завжди бувають пиріжки.
Зазвичай, вони обмінювалися пиріжками , пасками, рулетами з маком та фарбованими яйцями.
Розповідали одне одному легенди про містичну ніч випікання пасок та різні дива, що трапились під час цього процесу. А див завжди вистачало.
Одного разу Фея побачила у Христі фото Юри Шатунова і засміялася. Але Христя прикро образилась і за фото і за Юру Шатунова.
Це фото Христя купила сама на якомусь концерті , що був у них на стадіоні. Вона довго по фанатські переслідувала продавця цих фото, бо за тим , крім Христі , ще бігало з три десятки таких фанаток. Поки Христя добилась фото,  їй ледь не відтоптали ноги та не вибили очі і зуби. Ті, коли вони ще були з зазубринками, які Христя ненавиділа і постійно проводила по тих зазубринках нігтем. Зуби були схожі на лезо пили. Це неймовірно удручало саму Христю. На всіх фото вона красувалася з усмішкою та такими дивними зубами. У всіх решти були абсолютно рівні, Христя сама передивилась.
Але справа була не в зубах. А в Юрі Шатунові.
Коли Юра Шатунов став зіркою, Христя раптом побачила, що він – вилитий Сурік. Її перше шкільне кохання. Хоча він й вибрав Альку , Христя не тримала на нього зла.
Сам Сурік давно пішов у інший клас, навіть легендарна лав сторі якось затихла, вже вони подорослішали і не бігали одне за одним по всій вулиці, а Христя більше не билася з Лисою.
Вже в них була геть інша компанія. І Алька вже,  не затуляючи рота, переповідала безлічі історій про інших хлопців: своїх сусідів, з якими вони разом росли в однім дворі.
Христя за казками та пригодами Оцеоли – вождя семінолів або через безсоні ночі над сторінками Айвенго не завжди встигала за тими буйними пригодами, що Алька їй постійно переказувала.
Але , побачивши Юру Шатунова та почувши його історію, Христя облилась гарячими сльозами та безнадійно закохалася.
Фея геть не поділяла цієї пристрасті. Бо що вона знала про Суріка, Лису та їх вічні догонялки одне від одного.
Хто зна, чи догонять вони коли-небудь хоч когось?
Але Христя сходила з розуму і від Білих троянд і ще більше від Рожевого вечора.
Щось було у цьому хлопцеві, що ясно було . що він був справжньою зіркою. Назавжди.
Фея тоді захоплювалася Квін.
Для Христі Квін виявився занадто складним . ще й англійською. Вона оцінить їх музику набагато пізніше.
А поки що фото Юри Шатанова красувалося у неї на почесному місці і принизлива посмішка Феї Христю неймовірно зачепила.
Але спочатку йшлося про Паску та Ісуса.
Паска –було їх єдине релігійне свято.
Крім того, через тиждень вони всією сім*єю іздили на кладовище. Христя малою обожнювала їздити на кладовище. Малу її завжди зупиняли усі підряд, десятки людей та дарували купи цукерок та різних смаколиків.
Але насправді Христя любила тишу і затишок та стареньку вишню на могилі у діда, того самого , що приходив до неї у дитинстві.
Вони стояли там завжди недовго, але через те, що вишня якраз майже відцвітала, то їх обсипало білими пелюстками. Вони летіли собі й летіли додолу.
Вони завжди всі мовчали,  витирали пил з надгробку. Там , де була колись червона зірка , тепер стирчав просто залізний шпишачок. Вандали обломали червону зірку. Але Христя знала, що вона й досі там є.
Але одного разу Христя ще малою почула історію про воскресіння. Під час страшного суду , коли ангели всіх розбудять, людям потрібно буде стати. То вони візьмуться за те, що у них на могилі: у кого хрест , у кого щось інше. Але вони встануть точно.
А якщо вже вставав? – подумала Христя.
Але справа навіть не в тому…
Чи витримає червона зірочка, коли потрібно буде встати на страшний суд? Чи упізнає їх Соціалістичний Ісус по червоних зірочках?

Лоджія та вишні. Марс
Наприкінці весни починалися полуниця черешні та вишні. Христя обожнювала фрукти та ягоди.
Неймовірно смачні та соковиті, їх в ті часи завжди було багато та маму Стефанію завжди ними пригощали якісь знайомі чи сусіди, у котрих бцли дачі чи сади.
Одного разу Христя набрала собі у тарілку купу смачних черешень та вийшла на лоджію.
Ще не нагрітий бетон мікро району перед її очима відлунював тишу та іноді удари м*яча чи зрідка – радісний дитячий вереск чи голосний сміх. Але спека вже приємно розливалася у повітрі. Вже вчувалося майбутнє літо. Канікули. Літні платтячка. Велосипеди. Дворовий футбол та купання на річці.
Христя смакувала черешні, а кісточки з тих черешень. Затиснувши між великим та вказівним пальцем , влучно пуляла кудись перед собою, в кого вона вела прицільну стрільбу, ніхто би того вже не сказав. При цьому вона голосно озвучувала свої меткі вистріли, котрі .втім ні у кого конкретно не влучали, бо ж Христя жила на сьомому поверсі. Тоді ще тут не літали ні шахіди, ні дрони, ні ракети, ні балістика . взагалі було нудно та спекотно. Єдино, що розважало- це смачні черешні та море зелених дерев над річкою та 129 кварталом.
Раптом Христя почула майже над своєю головою приглушений сміх. Піднявши голову, дівча побачила свого сусіда з дев*ятого поверху. Хлопець над Христею щиро від душі потішався.
Ні на секунду не задумавшись про те, що по-перше, чотирнадцятирічній дівчині вже не личить пулятися черешневими кісточками, навіть якщо ні в кого конкретно, а по-друге, їй не прийшло в голову, що зверху та ще для дорослого хлопця, що був старший років на сім, вона дійсно виглядала смішною.
Христя почервоніла від гніву та спересердя хлопнула віконною рамою так, що з неї ледь не вилетіла шибка.
Наступними днями Христя у платтячку виходила з під*їзду. На лавочці сиділо два сусіди. Один весело усміхаючись, спостерігав , як мама Стефанія намагалася м*яко кажучи спонукати свою доньку- підлітка. Що колючо та недовірливо на неї позирала , винести сміття.
Христя в цей момент мабуть, прагнула опинитися деінде і подумки у світі своєї внутрішньої доповненої реальності, вона вже полинула піратським кораблем до Альки гуляти. А тут раптом домашнє завдання. Це було геть недоречно. Христя уперто повторювала : Не хочу! До тих пір, поки не роздався голос веселого чорнявого і бородатого сусіда. Він раптом сказав: А я все дивлюся: яка симпатична дівчина, хотів тебе за сина заміж взяти.
Христя замовчала: це все міняло абсолютно. Не те, щоб вона прямо зараз хотіла заміж та ще за ще незнайомого , як вона собі думала, хлопця, але сперечатися при потенційному голові можливої майбутньої родини не хотілося. Христя тоді сміття винесла, хоча й зробила губки скептичним бантиком.
Тоді вона й дізналася, що то був батько того верхнього хлопця з дев*ятого. Що він однокласник старшого брата Альки та у нього є молодший брат.
Наступного разу верхнього хлопця вони випадково спіткали на зупинці.  Утрьох: Христя Алька та пані Злата – вони кудись їхали та чекали громадський транспорт. Раптом пані Злата . лукаво позираючи на дівчат, говорить (мине багато років і стоячи у стіни в очікуванні розстрілу, Христя подумає, що то було не просто так. Що сказала це пані Злата розуміючи, що він все почує, там навіть була можлива змова . жарт!) : А подивіться, який гарний хлопець. Яка у нього досконала спортивна статура.
Христя на Алька враз оглянулися на статуру.
Статура стояла у джинсах і білосніжній футболці, рукава ледь не тріскалися на біцепсах, та оком не змигнув. Хоча розглядали вони його зі спини, їм все сподобалось.
Але пані Златі виявилося цього замало, вона заглибилася у тему: Він схожий на Адоніса, - говорить вона. Алька з Христею перезирнулися. У Христі від люті ледь щелепи не звело, бо в Адонісі вона упізнала того самого насмішника.
З того часу Христя злостиво прозвала його Марсом – іншим богом. І стала вести з ним партизанську холодну війну.
Алька не те, щоб приєдналася, але теж стала його упізнавати та дошкуляти бідолашній Христі , пригадуючи при  ній його самого і його божественну статуру.
Тепер кожного разу, як Христі траплялося їхати у ліфті разом з Марсом, вона старалась вести себе просто відразливо: вона скалилась, голосно плямкала жувальною гумкою чи намагалася розтягнути усмішку настільки знущально, наскільки вистачало запасу м*язів її щік.
Якщо уявити, що вона стала носити джинси та короткі топи, чи міні спідниці, підбори та взагалі зібралася нарешті подорослішати, але в неї це не сразу вийшло переконливо, то картина виходила не дуже гарна, але Христі завжди бувало все одно, яке вона складає враження.
То він при її вигляді зазвичай закочував очі, або кам8янів обличчям і виходило на те, що вони добряче одне одного не терпіли.
Втім, це не заважало Альці та Христі від душі тролити хлопців: молодшому брату теж діставалося не кепсько, хоча він взагалі був ні при чому. Він був одного віку з дівчатами і скидався на хорошого хлопця. Ходив у Клуб юних море ходів та ні з ким у дворі не дружив.
Але Альку та Христю було вже не зупинити.

Ірка Шпак та театр
Приблизно у той же час до них приїхала Ірка Шпак.
Ірка була старша на рік, висока, красива та самовпевнена. Талановита, амбітна та честолюбна. Але тоді вони про це ще не знали.
Тоді з Алькою вони дивилися на світ ще по дитячому, хоча можливо, вже прислухалися до дорослих і починали бачити світ трохи їх очима.
Тоді влітку вони просто побачили симпатичну міцну родину з батька, матері, Ірки та двох її братів. Один був ще геть малий. А другому було років вісім.
А от Ірка виявилась абсолютною зіркою. Вони сразу стали дружити.
Ірка була розумна. По – друге, Ірка якось сразу знала, чого вона хоче від життя, на відміну від них- Альки та Христі. Ще таких дитинних та углуватих , з не зформованою свідомістю, що наче губки ще вбирали цей світ.
Одного разу вони спускалися сходами у під*їзді з шостого чи то сьмого поверху, і раптом Ірка сказала, що готується поступати у театральне училище у Дніпрі.
У Христі з Алькою рот відкрилися від подиву.
Самі вони ще мало задумувалися про майбутню професію чи ще тим більше, про свою долю. А тут – Ірка. Вона вже все для себе вирішила. І це захоплювало.
Ірка тоді їм прямо у під*їзді читала вірш.  Вона стояла на найвищий сходинці, десь в них над головами, і це дійсно справляло враження, ніби вона тепер була на сцені та настільки дзвінким голосом стала читати вірш , що ї цей вірш і її дзвінкий голос, створював своєрідну акустику серед цього тихого холодного безгомінного бетону, що Христя з Алькою виявились абсолютно ошелешенними та ледь не стали аплодувати Ірці прямо там у під*їзді.
Ірка не приховувала своїх планів, навпаки, говорила про них відкрито, навіть з певним викликом. Вона була цілком певна усіх складностей, але збиралася йти до кінця.
Через це Ірка й викликала завжди повагу.
Вона була серйозна по справжньому.
Ірка часу не стала гаяти, вона записалася у справжню театральну студію при Будинку Культури імені Фрунзе та відвідувала її роки два у будь-яку погоду взимку та влітку.
Ірка стала зіркою студії. І врешті добилася перших ролей. Білосніжки та різні принцеси- стали її постійним амплуа в театральній студії.
Під час новорічних свят, коли Будинки культури проводять різноманітні заходи та представляють казки для дітей, Ірка брала з собою на спектаклі Альку чи Христю.
Виглядало це цілком благородно: Підеш завтра зі мною, - безапеляційно заявляла Ірка. – Мені потрібна допомога з сукнею та короною.
Для Альки та Христі це звучало фантастично: побувати за кулісами справжньої вистави!
Вони слухняно збиралися ат йшли з Іркою у її Будинок культури.  Там можна було . відкривши рота, досхочу роздивлятися на таємне життя справжніх акторів. Як вони переодягаються. Як накладають грим зі спеціальної акварелі. Потім вже треба було допомогти Ірці накрутити паперову, але важку та вишиту бісером корону на зачіску. З цим бувала морока, але ніхто не шкодував і не вважав цей час втраченим.
Тоді можна було дивитися спектакль безкоштовно, а під час антракту вони поверталися у гримувальню або за куліси.
Однієї зими Христя чи не з десяток разів дивилась, як довгоногий принц у панчохах схиляє голову теж з короною над Іркіним сплячим обличчям. При цьому можна було досхочу хіхікати, бо вони то знали, що насправді це ніяке не кохання, що насправді Ірка постійно цапається з хлопцем, що грає принца і терпіти не може, коли він схиляється над нею на сцені, що вона там крутить носом та корчить йому всілякі міни.
Він був трохи доросліший та не звертав на Ірку та на дівчат  жодної уваги. Але дивитися на це з глядацьких місць було справжньою насолодою.
Так вони трохи пізнавали театр. Ірка часто переказувала різні театральні плітки і Христя починала розуміти. Що світ дорослих доволі своєрідний, що він сповнений конкуренції, ревнощів щодо успіху одне одного, професійних змагань та шахрайства.
Але це її тільки веселило.
Ірка якось доволі тісно переплелась з ними тоді, з їх життям та внесла свої корективи у їх тоді ще дитинне існування.
Ірка була владна та прагнула досягти успіху в житті.
Одного разу Алька раптом повідомила, що Ірка запропонувала їй приходити до Будинку культури та вчитися вокалу. Безкоштовно. Втім Алька, хоча співати любила, і завжди підспівувала касетам Наташи Корольової та Тані Буланової, чомусь від такої безпрецедентної нагоди відмовилася.
Христя була здивована і про себе подумала, що її то умовляти би не довелося. Але її Ірка не запрошувала.
Одного разу Ірка принесла фото симпатичного хлопця. Він був чи то якийсь її знайомий по студії, але фото Христі сподобались.
Тоді Ірка сказала,  хлопець попросив її познайомити його з красивою дівчиною.
Я хотіла показати фото Альці, - сказала вона. – І взяти у неї фото для нього.
Покажи моє фото, - заявила Христя.
Але Альку було так просто не залякати. Вона з апломбом заявила, що хлопцю подобаються тільки красиві дівчата.
Христя задумалась. Раніше вона не сумнівалася у власній красі. Тому слова Ірки запам*ятала та довго видивлялася у дзеркало: це ж чому вона не красива та могла не сподобатись тому хлопцю.
Але сперечатись не стала.
З пізніших млявих розповідей вона тільки зрозуміла, що на побачення Алька все таки ходила, але щось у них пішло не так. Більше розмов про того хлопця не було.
А от про театр і літературу вони говорили часто.
Чомусь постійно, коли Ірці потрібно було порадитись щодо того, яку музику підібрати до перформансу чи потрібен був якийсь вірш, вона приходила до Христі. (так було вже тоді, коли Ірка відкрила свою театральну студію та набрала учениць)
Іноді коли вони голосно у дворі щось обговорювали, Ірка раптом говорила до мовчазної Христі: Ну придумай щось, ти ж розумна
Христя дивувалась з такої раптової нагоди та навіть думала, чи Ірка часом над нею не кепкує. Але Ірка ніколи не кепкувала. От з чим, а з гумором у неї було не все ладно.
Але це авторка забігає вперед.

Алька та Король
Останнє, що Христя пам*ятала перед тим, як побачила усмішку ангела, що впав з небес, це було кохання Альки до Короля.
Король був високим тонким брюнетом з вайбом абсолютної рок-зірки. Вчився він на пару класів вище за них і на них , здавалося, не звертав уваги. Він був красивий хлопець, хоча у ньому відчувалося щось порочне та зухвале. Але Альці цього вистачило, вона у нього закохалася.
Христі вона розповідала, що то він у неї закохався і хоча з нею зустрічатися.
Зазвичай, після уроків, якщо вони зустрічалися ввечері , то Алька , пильно заглядаючи в очі Христі , переконувала її, що Король кохає її- Альку- що вона це точно знає, що він пише їй записки та усміхається, коли підходить, що навіть хотів з нею поговорити.
Христя іноді роздивлялася Короля здалеку, і розуміла Альку. Він був дійсно класний. Хоча , десь у глибині душі не йняла віри, що старший хлопець може зацікавитися простими дівчиськами та ще набагато молодше себе.
Але час йшов і  він випустився зі школи. А вони то залишились.
Коли вони закінчували восьмий клас. До них прийшов новенький. Христя дуже любила , коли приходили новенькі. Цей був просто блискучий.
Він був високий, білявий , з ангельською , але теж трохи порочною усмішкою та блакитними очима.
Він здавався чистюлею , на відміну від решти хуліганів. У них тоді став популярним рух бігунів, було популярним бути брутальними та виходити на ті вуличні бої.
А він здавався доволі інтелігентним та дружелюбним. Хоча й дружив з хуліганами.
Христя, втім не спішила з ним заводити ближче знайомство. Вона тоді ще сиділа за партою з Сергієм та більше переживала за те, щоб не схопити зайву двійку. Вона вже геть любила книги та кіно, в школу ходила вже у сірій спідниці та джемпері (від форми вже тоді відмовились , також перестали носити піонерські краватки), заплітала косу зі своїх кучерявих волос , була русява та скоріше за все,, губилася серед десятка таких самих звичайних школярок.
Зоя Іванівна, втім була жінка серйозна та не без затій. Вона любила пересаджувати учнів. Пересаджувала вона їх раз на пару місяців.
Так трапилось, що Христя де тільки не сиділа. Навіть на першій парті, хоча все життя ненавиділа бути першою чи сидіти за першими партами.
На одному з уроків по історії, які вів просто легенда та зірка школи – Гнат Леонідович.
Вчитель історії був худорлявий астенічний чоловік, темноволосий та інтелігентний. Носив окуляри. Але й клас був не простий.
Якщо Гната Леонідовича зачепити, він починав кричати, випускаючи на губах піну.
Через це зачипали його часто, майже на кожному уроці. Одного разу він увійшов в раж та навіть витягнув когось з хлопців- а деякі з них були трохи вище його на зріст, м*яко кажучі- в коридор сам на сам. Тобто Гнат Леонідович був занадто популярною, навіть культовою фігурою. Усі його обожнювали, хоча йому би не призналися нізащо.
Гнат Леонідович любив викликати до дошки. А що можна робити біля дошки на уроці історії? Це ж не алгебра чи фізика, навіть не мова чи хімія.
Він любив історичні диктанти. На початку уроку він сакраментально та хитро запитував: Хто піде до дошки? Десять дат?
При цьому обличчя його мало вираз гнус ний та цілком знущальний.
Звичайно, у класі був ліс рук. Але нарешті він все таки знаходив бажаючого за списком у журналі,а сам поринав у власні риторичні фігури. Клас вмирав зі сміху.
Завдання переважно заключалося у тім, що потрібно було написати по пам*яті десять історичних дат з коментуванням.
Так нарешті він викликав Вадима- того самого новенького.
Вадим вийшов трохи спроквола, здавалося, що він все так робив. Та почав з того, що  ретельно вимив дошку. Христя якраз сиділа на першій парті та саме це й зацікавило її у хлопцеві. Вона тоді сразу й вирішила, що він чистюля. І вмерла зі сміху. Подумала: Важко тобі у нас прийдеться.
Вадим втім почав виписувати свої десять дат. Христя тоді трохи відволіклась , бо в класі стояв пристойний гармидер і на це варто було подивитись. А коли повернулась до дошки, то побачила першу вимудрувану дату.
1945 – нападіння монголо-татар
Христя не була відмінниця. Але тут було видно , що друзі- хулігани «удружили» з останніх парт. Христя знаками показала Вадимові витирати те, що він написав та взялася підказати правильні дати. Вона була вже тоді кмітлива та добра дівчинка.
Вадим почервонів , розстроївся, показав «друзям»  відомий знак та нарешті прислухався до Христі. Вони тоді непогано справились, бо Гнат Леонідович же ходив сюди й туди класом, і Вадим не отримав двійку.
А через пару місяців Зоя Іванівна вирішила в черговий раз усіх пересадити.
Христя опинилась за передостанньою партою поруч з культовою особистістю- Максимом. У Максима була сестра близнючка- Ірка (це була інша Ірка). Вона сиділа якраз перед самою Христею. Майбутня порно – поетка могла писати вірші на її блузці. Але не стала.
Ірка була зірка класу та в цілому нормальна дівчина. Красива та добре одягалася. Її мати працювала у торгівлі та в них не було проблем з одягом та й нічим іншим.
А от Максим був дуже цікавий хлопець. У нього були холодні очі і рухи змії. Іноді здавалося, що він спав чи його думки були зайняті взагалі не тобою, але  в наступний момент він робив один різкий рух і свої речі приходилося шукати деінде.
Втім , Максим скоро до Хисті звик та не дуже вже махав руками. Іноді навіть став спочатку питати дозволу і домовлятися. Може, Ірка йому щось сказала, а може, сам до чогось доріс, Христя не знала. Але одного разу ледь не трапилась у них з Максимом історія.
Максим мабуть вирішив  повторити успіх Віталіка, бо сидів тоді у такій самій позі, напівобертом до самою Христі , ліктем опершись на стілець, він дивився своїми здавалося би трохи сонними очима на Христю, дражнив її, доки у дівчини знову щось не переключилось. Схопивши його за руки, за тонкі аристократичні його зап*ястка , розлючена Христя його ледь не скинула зі стільця. Від несподіванки з обличчя Максима злетіла його самовдоволена міна , натомість в глибині очей загорівся дивний вогник.
Христя відчула його фізичну силу, бо у наступний момент Максим все таки уміло перехопив ініціативу. Битися з ним вона не збиралася. Вона відпустила його руки та відвернулась. Але це здивування у Максима лишилося ще на деякий час.
Ірка тоді теж мовчки відвернулась. Навіть Максиму нічого не сказала.
З того часу Максим навіть намагався з Христею порозумітись або поговорити. Але Христя виявилася не з говірких.
Вадим сидів на першому ряді зі Свєткою. Тією самою , що придумала шиперити фізкура з украшею у п*ятому чи шостому класі.
Свєтка була симпатична, дивилася підряд усі серіали і розповідала на другий день все побачене своїм сусідам по парті. Рот у неї не закривався взагалі ніколи. Сусідами по парті у неї виявлялися якраз то Вадим. То Слон – найвеличніший хлопець у класі. І якщо останній терпляче зносив її безкінечні теревені. То Вадим закочував очі під лоба кожного разу, коли над ними починали сміятись.
Одного ранку Зоя Іванівна вирішила знову всіх перемішати.
Максима вона прибрала, а Христя лишалася сидіти за тією самою партою. Але коли вона сказала Вадимові сідати поруч із Христею, клас вибухнув сміхом. Христя не зрозуміла причини, але червоний Вадим зі своїми речами вже перебирався від Свєтки за її- Христину – парту.
Христя мовчала. Вадим пік раків. На перерві Вадим помінявся місцями з іншим однокласником- Сергієм. Христя в цілому була не проти, бо Сергій був хлопець спокійний та мовчазний. Він захоплювався спортом і це не обіцяло ніякої небезпеки.
Але коли вранці Христя прийшла до школи та сіла за свою парту, там вже сидів Сергій- спокійний та безтурботний . Христя ніяк не підозрювала, що історія матиме продовження.
І тут до класу увійшов і Вадим. Він був чимось не кепсько розлючений, підійшовши до свого місця поруч з Христею, він тепер навпаки прогнав Сергія, а зайняв місце сам.
Більше Вадим не старався пересідати, а завжди приходив на своє місце.
Вадим був харизматичний, але переважно мовчазний. А от усмішка була чарівна на сто процентів. Погляд чистий та безтурботний. І ніжні вкрадливі рухи.
Він не робив різких рухів.
Христя залишалася тим самим ще дівчам, а от він , очевидно, вів певне спостереження.
Одного разу Христя не зробила домашнє завдання з фізики. Треба сказати, що вчителька фізики у них була доволі нормальна симпатична жінка. Доволі м*яка та дружелюбна як для фізички. Вона переважно любила працювати з дошкою, викликала учнів розв*язувати задачу, а от решгта могла займатися своїми справами, бо вона тоді на решту не звертала уваги. Христя з Вадимом й починали так собі вести тихі розмови між собою.
Домашнє завдання фізичка перевіряла доволі рідко, але завжди неочікувано.
На цей раз вона раптом сказала: Приготуйте домашнє завдання.
Зазвичай вона проходила сама між рядами та партами та перевіряла зошити із завданням. Але через те, що вона при цьому постійно відволікалася на дошку, то це бувало доволі повільно. І решта класу встигали або списати або самі щось розв*зати, поки вона дійде до їх парти.
Так робила й сама Христя. Але в той раз вони з Вадимом раптом збагнувши, що вчителька перевірятиме завдання, а його не було у Вадима теж,  просто перезирнулися з дівчиною. І в цей момент світ завмер. Вони який час так і сиділи не маючи змоги відірвати очей одне від одного. Вони не чули гамору у класі, звичного учнівського гармидеру . шльопання лінійок чи ляпасів, підборів вчительки, її тихого голосу,  шелестіння зошитів, здавалося, що завмерли всі звуки у Всесвіті.
Але потім вони обидва відвернулись. Але мабуть у Христиній душі тоді щось нарешті зрушило з місця та полетіло все шкереберть.
Завдання вони тоді так і не встигли списати.
Але з того часу між ними явно почало щось відбуватися. Ці довгі погляди і якась ніжність і тихі слова і Ірка.
Ірка поверталась до них постійно та підливала масла у вогонь своїми відвертими жартами або розмовами.
Вона усміхалася , дивлячись на них, з виразу її обличчя можна було прочитати щось типу: Ну.. Ну..
Але справа була не в Ірці. Хоча в ній теж. Можливо, вона щось почувала до Вадима. А може, їй було просто цікаво, як жінці. А може, вона знала більше, ніж сама Христя. Але в них якось зайшла розмова про перший досвід. Ірка дала зрозуміти, що у деяких у класі хлопців цей досвід вже був, але Вадим тоді просто сказав, що він не прагне поспішати. Христя відчувала тоді повагу і ніжність.
Мабуть, вони вже були не зовсім діти. Досвід сам по собі Христю ще не приваблював, але привабила до Вадима ніжність та те, що він здавався спокійним та врівноваженим щодо таких речей.
Так вони і сиділи за партою та тихо навикало одне до одного першою ніжністю. Але реалізувати її було не так просто. Христя запам*ятала Вадима з поглядом, у якому тонули весняні сонячні промені, тому що він частіше сидів обернений обличчям до вікна, тому що на обличчя Христі падали тіні, коли вона поверталась до Вадима.
Тому що їй подобалась його усмішка і тихі рухи і ласкавий трохи лукавий погляд. А потім вона помітила, що він кучерявий та соромиться цього, і як тільки з*являлися якісь завитки на голові, він сразу йшов та стригся дуже коротко. Це їй сподобалось тому що вона й сама була вся у кучерях. Але вона була дівчиною та її волосся вічно вибивалося з усіх зачісок та стирчало в різні боки.
Одного разу Вадим сказав, що дізнався про її кошку та запропонував звести. Але виявилось, що у нього теж кошка. І вони обидва відчули певне розчарування.
Могли би вийти кошенята, - сказав він розчаровано.
Христя тільки потисла плечима.
У двох кішок навряд чи вийдуть кошенята, хіба що вони поб*ються…- теж розчаровано протягнула дівчина.
Це точно, - відповів Вадим.
Ірка, що знову спостерігала цю сцену, наче чергову серію улюбленого фільму теж розчаровано зітхнула.
Христя ще пам8ятала перші весняні уроки фізкультури та стометрівку. Христя погано бігала кроси, але зі стометрівкою завжди справлялась блискуче. Особливо їй подобалось вирватися вперед з низького старту та мчати, як вітер , відчуваючи лише свист у вухах.
Дівчата завжди бігали перші, поки хлопці ганяли у футбол.
Але потім вчитель кликав і хлопців.
Вадим теж біг стометрівку. Всі дівчата звичайно стояли та спостерігали за цим змаганням. Усім дико подобалось.
Він тоді пробіг першим , а на Христю подивися так, наче зробив це особисто для неї. Вони постійно усміхалися тоді одне одному.
Христя здавалося таким недоречним кожного разу повертатися додому зі школи, робити уроки, потім повертатися до школи . Вона закохалася. Але це почуття було ще дитинним та чистим , без ревнощів , без пристрастей та зобов*язань.
Іноді Вадим приходив в їх двір, коли вони компанією сиділи біля під*їзду, з магнітофоном (тоді якраз настала така мода : виходити з магнітофоном на вулицю та разом слухати музику, спілкуватися, вони не палили , не лаялися і нікого не ображали. Просто сиділи і спілкувались) і коли він приходив та бачив Христю, вони могли тихо поговорити.
Він завжди жартував, або його друг – Андрій приходячи сам, передавав їй вічно привіт від Вадима.
Христя закочувала очі, але насправді їй було приємно.
Тьотя Ліда
Якраз тоді й з*явилася тьотя Ліда. Вірніше, це була родина.
Одного вечора їх з мамою Стефанією та навіть татом запросили до пані Злати на сімейну вечерю. Виявилося, що у них були гості, завітали якість знайомі.
Це була славна родина. Чоловік – дядя Захар – високий красивий чоловік, брюнет, він був веселої вдачі та добре до них відносився. Тьотя Ліда була красива та добра й весела жінка. У них були донька Аня, вже одружена, зять Олег- чорнявий молодий чоловік , худорлявий та веселий , і син на ймення Жан. Ім*я Христю зацікавило. Жан Клод Ван Дамм  був тоді шалено популярний актор. Христя з Алькою дивилися фільми з його участю, хоча скоріше не через красу його спортивних рухів та бойові мистецтва , а через красу спортивної фігури, але фільми  неодмінно викликали захоплення.
З Анею та Олегом вони майже сразу знайшли про що поговорити, хоча їм з Алькою було ледь по п*ятнадцять, а Ані та Олегу вже за двадцять точно. А Жана вони бачили дуже рідко, бо він у гості приходив не так часто.
У цей вечір вони познайомилися з цікавими людьми, що зіграють певну роль у цій історії.
Пізніше Алька розповість сумну історію про те, що у тьоті Ліди знайшли смертельну невиліковну хворобу і її чоловік просто хотів, щоб їй було весело ці останні місяці, щоб вона провела їх у колі щирих друзів, тому що вона завжди любила своїх друзів. І любила весело проводити час. Їй хотілося просто відволіктися від сумних думок про невідворотню смерть.
Так вони опинилися у вирі посиденьок, вечірок, що організовував дядя Захар для тьоті Ліди, пікніків та просто квартирників.
Вони радо погодились на це, бо тьотя Ліда всім сподобалась. Вона була гарна та добра і всім хотілося якось її розрадити.
На тих вечірках Христя з Алькою вперше спробували алкоголь.
Мама Стефанія була не проти, сказавши, що краще хай пробують на очах у батьків , ніж десь у поганій компанії.
Так вийшло, що якраз осінь змінилася зимою, потім настала весна і врешті літо. І все було у якийсь круговерті вечірок та цих пікніків.
Сім*я була інтелігентна. Аня та Олег , з якими вони подружилися закінчували якісь ВУЗи, але тьотя Ліда бажала . щоб вони скоріше народили їй онука. Вони сміялися.
Вони вчилися разом з ними танцювати новий модний реп і хіп-хоп, Христя пам8ятає, що саме Олег їх і вчив. Вони танцювали під музику групи Кар-мен, розповідали одне одному про нові фільми, обговорювали їх студентські справи.
Того року вони ходили одне до одного в гості, проводили разом новорічні чи весняні свята.
Жану сподобалась Алька, але дядя Захар сказав, що сам би вибрав Христю. Всі засміялись.
Христя це прийняла нормально. Бо сама вона була закохана у Вадима. Хоча Алька про це поки що не знала. Треба сказати, що Христя щодо таких таємниць була скоріше прихована, ніж відверта і не розповідала подругам про свої почуття до хлопців, які їй подобались.
Одного разу Алька та пані Злата ходили до тьоті Ліди самі без мами Стефанії та Христі.
Потім Алька соромлячись розповіла про те, що там трапилась неприємна ситуація. Вони випили алкоголю …
І нас застукали…- тихо потупившись сказала Алька. Її темна густа чолка спадала на обличчя і не зрозуміло було: чи вона сама задоволена з ситуації, чи соромиться.
Христя не второпала:
Тобто застукали? – вирячила вона очі.
Ну. Застукали…-тихо і серйозно сказала Алька. – У позі.
Христя на цей раз не стала перепитувати. Поза чомусь виникла в уяві місіонерська. Але виходило з її розмов, що їх з Жаном застали у найцікавіший момент. Христя була вражена, не те слово.
Але Алька якийсь час ходила зовсім сумна.  Тому Христя її не займала подальшими розпитуваннями.
На одній з таких вечірок їх хтось фотографував вінтажним ще радянським фотоапаратом. Старший брат Альки взявся десь проявити цю плівку.
А через деякий час виявилось, що хлопець, до якого Аркадій звернувся , був Марс. Той самий, з яким Христя вела партизанську боротьбу, вважаючи його заносчивим та високомірним чистоплюєм.
І от тепер виявилось, що саме богоподібний сусід і проявляв ту плівку та друкував фото. Фото вийшли поганої якості через стан вінтажної плівки. Але на них все одно сяяли у всій своїй красі дві зірки, дві світлих повісті.
Христя пам*ятає, що одягнена була у фіолетовий сарафан (тоді були в моді такі: до короткої спідниці пришивали довгі шлеї, що просто одягалися на плечі) та позувала , наче на обкладинку Vogue. Христі було соромно, але разом з тим, десь усередині ворухнулося якесь злорадне відчуття.

Алька- Марианна для Наполеона
Коли померла тьотя Ліда. Алька їй якось повідомила , та пильно дивилася Христі в очі.
Христі було сумно у першу хвилину. Хоча всі знали, що рано чи пізно це станеться. Але такі речі все одно забуваються, поки людина жива і поруч з вами, поки вона сміється та сповнена надії, поки ви думаєте, що життя все одно прекрасне.
Але для них воно – продовжувалося.
Якийсь час Алька захопилась читанням.
Вона годинами переповідала Хрисиі любовний роман популярної письменниці Жюльєт Бенцоні «Марианна для Наполеона»
Через декілька років Христя й сама прочитає роман.
Але тоді, коли Алька годинами переказувала сюжет та поневіряння героїні, Христя ловила себе на думці, що їй неймовірно нудно. Але вона не могла образити Альку та терпляче вислуховувала переказ любовних пригод.
Не те, щоб Христя не полюбляла любовних романів, просто якраз тоді вийшов на екрани дуже красивий серіал про Наполеона та Жозефіну. Серіал Христі дуже сподобався. Любовна історія великого французького геніального полководця була сповнена романтики ніжності та краси.
Але в Альціній інтерпретації виходило, що не існувало ніякої Жозефіни, а була тільки вона – Марианна-, що це саме через цю Марианну і війна почалась, що Наполеон й Росію відправився завойовувати через цю Марианну, що прибувши у палаючу Москву, Наполеон думав тільки про невловиму коханку, і шукав її по усьому палаючому місті. Але загадкова Марианна втекла від нього навіть там у палаючій Москві.
Вони сиділи у кімнаті Альки. Вечір за вечором тихо спадав їм на плечі. Іноді вони виходили на вулицю. Вони тоді вже перестали гасати вулицями Зарічного чи ганяти у квадрат та у футбол, як раніше. Вони тепер просто розмовляли годинами чи просто спілкувалися у компанії.
Хлопці в їх дворі були хороші. Домашні , вони навчалися у одній школі, і хоч були старші на рік чи два, проте їх ще навчили поважати дівчат таз ними було про що поговорити.
Вони слухали музику . виносили магнітофони, іноді навіть хтось виносив гітару, але часи міського фольклору для них вже минули назавжди.
Одного разу влітку Алька з Іркою замислили та здійснили цілий план по захопленню уваги хлопців. Ті  сиділи на лавочці, та здавалося, що того разу не звернули на дівчат жодної уваги. Але Альці хотілося якось привабити їх увагу. Ірка придумала піти додому, взяти пару касет та зайти за інший будинок. Вже звідти вона з касетами у руках вийшла до них та здалеку кричала на всю вулицю, що взяла у когось (у нього , щоб хлопцям було цікавіше) касети. Поки вона йшла з касетами вулицею до лавочки . на якій вони сиділи, хлопці вже були коло них. Згоряючи від цікавості, вони вже заглядали, що в них за касети і чи можна випросити послухати чи переписати. 
План спрацював. Алька раділа, як дитина. А Христя внутрішньо усміхалась, бо план був занадто віртуозний, щоб не спрацювати, але простіше було підійти самим так . наче це їм нічого не було варте.
Одного разу вони так вдвох сиділи біля під*їзду, розмовляли. На вулиці тоді було тихо, але до них підійшов один з хлопців. Він був симпатичний і подобався Христі, але вона ні за що не призналася би йому сама, бо він був – а звали його Денис- з доволі колючим та саркастичним характером і міг іноді сказати щось різке та й погляд у нього був доволі прискіпливий та колючий. Але в той раз він на двио усміхався та став зачипати саме Христю.
Їй було одночасно і приємно, що він звернув на неї увагу, бо він був трохи старший, але разом з тим , їй було важко позбутися власної недовірливості та почувати себе вільно у компанії.
Денис жартував та діставав христю. Алька сиділа та лукаво мовчала. Христі набридло відбиватися від жартів Дениса. Вона сказала, що піде додому. Натомість , зайшла у під*їзд , піднялася між першим та другим поверхом та витягла з поштового ящика газету.
Вона майже хотіла, щоб Денис пішов і разом з тим, хотіла. Щоб він усе таки залишився.
Але коли повернулась з газетою у руках до Альки та Дениса, то виявилося. Що його вже не було.
А Денис пішов додому,  - трохи розчарованим голосом простягнула Алька.
Ну то й добре, хай йде, - відповіла вона.
Але тут раптом Денис вийшов з-за дверей, за якими сховався, щоб розіграти Христю.  З усмішкою втім зовсім добродушною, очевидно, він не розізлився тоді на неї, втім , він якось по доброму протягнув:
Ну ти коза..- На цьому вони тоді залишилися друзями.
А Алька через деякий час просто спитала: Тобі подобається Денис?
Ну, не знаю, - відповідала Христя.
Ну знаєш, у нього така трагічна історія…- знову простягнула вона.
Христя не стала питати, а Алька й не розповіла. Але  з того часу Денис Христі став подобатися ще більше.
Алька знала про хлопців все. Про їх родини та старших братів та сестер, про те, де вони працюють , про те, як вони вчаться, де працюють їх батьки. З нею можна було відкривати приватне довідкове бюро. Вона володіла інформацією про мешканців усієї вулиці, навіть про декого, хто жив у сусідніх будинках і годинами переповідала Христі їх історії.
Христя іноді думала: навіщо вона все це знає? Навіщо їй все це знати про всіх цих людей, адже це приватне життя і як можна тримати в голові кілобайти цієї інформації. Але Христя цього так ніколи й не спитала.
Сама Христя правда могла тримати в голові речі такі ж марні : сюжети прочитаних книжок, легенди про історичних осіб, імена та прізвища провідних французьких  аристократичних сімей, імена королів та їх магів, драконів та ельфів.
Хто зна, з якої причини ці дві такі не схожі між собою дівчини могли дружити деcяток років і не зненавидіти одне одного?

 21 двір
Після смерті тьоті Ліди вони втратили зв*язок з цією родиною. Але вони то залишалися. Залишався Зарічний та школа, дев*ятий клас, балет  Кристал та хлопці у дворі: Денис, Хімік і Саша і Коля. Вони вже просто ходили та гуляли по вулиці, іноді собі щось міркували. Але ці думки, мабуть, ще нагадували паперові літачки, на які тільки варто було подути і вони летіли кудись по волі повітряних потоків.
Алька десь познайомилася з Кариною.
Вона  навчалася у іншій школі, але була  одного з ними віку. Карина Христі рішуче не сподобалась. Але Христя, як завжди про це Альці нічого не сказала.
Алька навпаки, здавалося , що душі в Карині не чаяла.
Карина була симпатична, невелика на зріст, з темними очима та модною у ті часи начесаною щедро политою цукровою водою чолкою. Ходила чомусь у спортивних куртках та спідниці. І мокасини.
Карина  не сходила в Альці з язика трохи менше, ніж ніколи.
А Христя дивилася ан Карину і не могла уздріти у ній нічого особливого. Але вибирати особливо не приходилося.
Христі теж прийшлося подружитися з Кариною.
Вона зналася на хлопцях і мала багато знайомих бігунів.
Бігунів Алька і сама знала немало, бо її старший брат і сам брав участь у тих вуличних боях. Але разом з Кариною, вони здавалося вирішили самі вступити в їх доблесні лави, настільки їх цікавили справи молодіжних злочинних угрупувань.
Разом з Кариною Алька стала ходити гуляти у 21 двір. Це було не на їх вулиці , а на 7 Зарічному, через дорогу. І гуляли вони з старшими хлопцями.
Христю вони з собою не брали.
Христя спочатку образилась, але  після пари оповідок про їх пригоди , вона передумала та затишніше умощувалася з книжкою у руках у той час, поки Алька з Кариною екстрено влаштовували особисте життя .
Свій культурний досуг вони переважно проводили у під*їзді , бо ж на вулиці було зимно, у компанії хлопців, яким було вже мабуть років по дев*ятнадцять, а той більше.
Карина  палила. А Алька з тих культурних вечорів приносила  Христі прізвиська усіх популярних лідерів цього молодіжного руху та  останні плітки: хто з ким, коли де і як…
Тоді то Христя й зрозуміла, що краще сидіти вдома та книжки читати.
Сама Алька закохалася у хлопця на ім*я Казанчик.
Через пару днів Христя про Казанчика знала все: зріст, вагу, колір очей, розмір взуття та  якої марки сигарети він палить , який  у нього улюблений одяг, яку музику він слухає і скільки разів його було поранено у вуличних сутичках.
Один раз  Алька показала його Христі на вулиці.
Це був  дійсно симпатичний хлопець середнього зросту, з виразом обличчя , що геть не нагадував злочинця чи бойовика. Але судячи з його компанії, сумніватися не приходилось. У решти  обличчя були цілком у стилі 90-х.
Сама Христя повз ці компанії старалася проходити скромно потупившись в асфальт. Хоча й знала, що старший Алькин брат був певною гарантією їх безпеки, але й хлопці ці були не прості.
Карина фліртувала з іншим хлопцем. З розповідей Альки , прізвисько його було Тинда , за назвою містечка в Росії , звідки він емігрував. Він був світловолосий та вже більше нагадував ватажка бандитів. Але Карині мабуть йшлося , бо  вона почувала себе абсолютно комфортно.
Одного разу  у школі Алька виловивши Христю, яка стояла у коридорі , дочекалася доки хтось з однокласників не поцілив якоюсь гидотою з рогатки по її нових капронових колготках. Гніву Христі не було меж, але обслідувавши колготки та не побачивши стрілок, вона заспокоїлась, а ще й до того , що нарешті почула за спиною голос Вадима, який гаркнув на цих снайперів. В цей час Алька, страшенно вирячивши й без того величезні трохи булькаті , але напрочуд гарні зелені очі,  сказала , що  має для Христі страшенно скандальну новину.
Христя була заінтригована.
Ледь дочекавшись закінчення уроків, Христя прийшла до Альки за скандальною новиною.
Вияивлось, що новина  стосувалась Карини.
Алька, трохи сумно, але досить компетентно, підтискаючи губи вже якось зовсім по дорослому , сказала , що Карина вже того
Чого? – вирячила очі Христя.
Ну. Того…-  Алька  стала ще сумніша.-  Переспала з хлопцем.
Христя відчула певне розчарування. Мабуть , Алька зрозуміла, що новина не викликала у Христі ніяких почуттів.
Ну, рано..- уточнила Алька для повного ефекту.
Ага..Ранувато,-  промовила Христя. -  А ти звідки знаєш?
Вона сказала, - тихо відповіла Алька. – До неї приїхав хлопець з села, куди вона їздить до бабусі. Ну вона сказала, що скучила за ним.
Христя сиділа й дивувалася диву. У Карини був хлопець у рідному селі, а вона ще й тут примудрилася знайти собі любовні пригоди.
Історія набула трагічного продовження, коли Тинда дізнався про цю мелодраму. Бо через тиждень Алька вже зовсім злякано повідомила, що Карина ховається від нього вдома, навіть у школу відмовилась ходити, бо він хоче її знайти та поговорити.
Це так називалось : Нам треба поговорити.
Але поговорити їм прийшлося.
Одного вечора Тинда та ще декілька хлопців прийшли до Карини додому. А двері відкрив її тато, працював він міліціонером, але щодо цієї історії був у цілковитому невіданні. Він покликав Карину до хлопців і вона вийшла.
Її попросили спуститись на пару поверхів, а може піднятись. Тинда не  довго думаючи та не звертаючи уваги на лепет самої Карини, сказав їй зробити мінет усім присутнім на даному культурному заході персонажам.
У Христя очі на лоб вилізли від Алькиної розповіді.
І що вона?
А вона йому уздечку порвала? – вирячивши так само як і Христя круглі очі , сказала Алька.
Що порвала? – Христя не йняла віри у те, що це відбувалося насправді. Але знову ж, сумніватися не приходилося.
Уздечку, - уточнила Алька. – Ну , така штучка на чоловічому члені.. Ну як тобі пояснити…
Алька намагалася навіть зобразити це на пальцях, але Христя вже не хотіла знати продовження.
Сама Алька  була шокована не менше за Христю. Це був момент, коли Христя була вдячна сама собі за свою любов до міської бібліотеки.
Сама Карина  переживши цей шок,  потім ще мала справу з власним батьком, бо він теж про все дізнався.
Карину покарали.
Через стрес Карина заробила напад епілепсії. А Алька  перестала з нею ходити, хоча дружити вони не перестали.

Твори з літератури
В цей час Христя ломала голову над черговим твором з літератури чи намагалась збагнути, чому люди не літають, як птахи…
Поки Алька потроху забувала Казанчика, Христя стала ретельніше працювати над творами з української літератури.
Одного разу на уроці вчителька української літератури , а була вона молода  доволі амбітна та честолюбна, говорила вона з ними зажди трохи зверхньо і часто задавала твори, на весь клас повідомляла оцінки за твір та додавала певні коментарі. Треба сказати, що тоді це була цілком нормальна педагогічна практика. Називалося : Аналіз контрольної роботи.
Так от раптом вчителька оголосила прізвище Христі разом з прізвищем іншої дівчини .
Не знаю, хто в кого списав, розбирайтеся самі, але я вам через це поставила по четвірці, - безапеляційно заявила вчителька.
Дорослій порно- поетці Христі Божевій не раз приходилося чути закиди щодо плагіату, і вона можна сказати до них звикла та вже не звертала уваги:  хто зна, що кому приверзеться. У дев*ятому класі Христя так само безапеляційно була впевнена в оригінальності власних творінь. По-перше, вона  їх дійсно писала сама, а по-друге, через власну прихильність до експресіонізму як літературного напрямку, твори Христі набували тої самої піднесеності та високого пафосу, яким Христя так гордилася. І раптом – списала!
Христя фекнула сама собі та пішла до Наташі за зошитом.
Обмінявшись зошитами з Наташею- відмінницею розумницею комсомолкою та просто красунею, чистюлею та хорошою дівчиною, вони з Христею разом занурились у твори одна одної.
Христя спіймала тінь власної думки, трохи перекрученої та інтерпретованої самою Наташею і без втручання божою милістю майбутньої письменниці Христі Божевої.
І все?- подумала Христя. – Ніхто ж ні у кого не списував, адже ми навіть не спілкуємося і не дружимо.
Але з модною молодою амбітною вчителькою сперечатися не стала.
Втім , через багато років , стоячи у стіни в очікуванні розстрілу , Христя Божева задасть собі єдине питання: Як може так статися, що у двох людей на відстані народжується одна й та сама думка та виглядає так, наче вони одне у одного списали. Навіть не маючи змоги спілкуватися чи переписуватися.
Але відповіді вона так і не знайде.
Усмішка ангела. Практика в совхозі
Згадувати іноді було боляче. Але доросла Христя розуміла усю необхідність цього болючого процесу. Адже життя таке скороминуще. І у нього могло поміститися і щастя і біль і страждання і помста і гріх і розкаяння і просвітлення – усе від Великого Вибуху до майбутньої квантової анігіляції Всесвіту.
І уся література світу , кілобайти літератури, кілометри кінострічок чи могли виправдати наше існування , життя у пошуку сенсу, ходіння по воді , пошуки Бога чи Ісуса, чи істини, чи каверз наукової фантастики з усією доповненою реальність, що виникає у свідомості чи підсвідомості чи над свідомості , коли мозок чи та загадкова шишковидна залоза , підключена до колективного підсвідомого, щось та бачить чи чує чи отримує інтуїтивні знання, древні як сам світ, тому знайомі всім з пелюшок, але ці всі переважно зайняті тим, що копирсаються у власному болючому «я» чи шукають безболісних стосунків з представником протилежної статі, чи шукають солодших напоїв чи нектару безсмертя, чи ще чогось, чи прагнуть реалізувати хоч одну мрію. А вона як сама одна не маючи мрії : вийти заміж та завести машину, все ж таки підключалася до безмежжя граней Всесвіту, якщо уявити, що він –Всесвіт дійсно безкінечний кристал з дзеркальними гранями, що віддзеркалюють одна одну і так до самої безкінечності, що вона там шукає , в тих фрактальних гранях кристала, в тих лабіринтах архетипів та коридорах затемнень та просвітлень, вона й сама не знала.
Згадувати минуле те, за яким ніхто вже давно не шкодував і не плакав, у яке ніхто не кликав. Чи плакав, чи кликав, але так,  що ми просто не чуємо, чи хтось чекав чи чекатиме колись деінде у тому колективно підсвідомому потойбіччі?
Пошук сенсів завжди такий не  доречний і не міцний, тут має на що опертись, бо що таке ці сенси?
Шукати у минулому болю чи шукати безболісного забуття у тому що зазвичай називають щастям: сімейним чи щастям в особистому житті?
Померти і заснути, і , можливо , бачити сни?
Звичайно, та ще мала Христя, що вчилася у дев*ятому класі та була закохана в однокласника Вадима тоді так не мислила. А , можливо, й доросла Христя, що тепер жила сама та її вважали самостійною та самодостатньою сильною жінкою хіба була суб*єктом хоч однієї думки, чи була вона тим, що називають об*єктом мислення Всесвіту чи самого Бога? Чи ще когось? Адже, соліпсизм вік якби двосторонній. Можна вважати пупом Всесвіту себе, а можна ж припустити, що пуп – хтось інший, і саме він її й вимислив і тепер пише сценарій її життя.
Христя Божева була сповнена сумнівів та самовпевненості одночасно.
…
Вадим нічого не підозрював про те, що його однокласниця –Христя Божева- це на перший погляд дитя колись стане забороненою порно-поеткою та писатиме власні мемуари, поки що він просто дивився на життя як на загадку, яку прийдеться розгадувати протягом життя.
Христя шукала відгадки у книгах.
Одного разу вона стяла посеред класу , задивлена у вікно , вона оперлася коліном однієї ноги на стілець, і рукою оперлася на парту. Погляд губився десь на стіні протилежної жилої багатоповерхівки, сонечко світило так ласкаво після кількох сірих холодних зимових місяців, і раптом вона відчула на своїх плечах тепло рук Вадима. Він опустив їх тихо та ласкаво і встав за спиною так близько, що вона , здавалось, відчувала , як його тихе дихання торкається її русявого волосся , як його ніжність перетікає з його долонь у її ще юне тіло, що ще тільки готувалося прокинутись для чоловічих рук і ніжності і тепла, і в цей момент їй здалося, що небо потемніло та розкололось надвоє і коли вона все таки вислизнула з-під рук хлопця через те, що скоріше інтуїтивно відчула , що не на часі, то і небо і сам світ повернулись у її свідомість лише через пару митей і тоді вона здивувалась, що усе у цьому світі залишилось на місці: і синє небо і клас і ці парти і однокласники і Зоя Іванівна стояла за своїм столом , наче на незмінному своєму вічному педагогічному караулі, і Вадим, якого вона все ще відчувала усім своїм тілом, але що же відходив крок за кроком від неї кудись у своїх справах. І мовчання, яке в ній оселилось – все це дорослішання було наче глибока ріка, у яку входиш спочатку безтурботним дитям, а потім  по мірі того, як ростеш фізично і заходити приходиться все глибше, бо усі твої скарби – перли та золоті кільця та монети - на дні цієї ріки, а потім ти вже , наче вправний пірнач за скарбами, змушений занурюватись усе глибше й глибше, бо не за соломинки ж хапатися, а треба вчитись плавати по дорослому.
Їм теж прийдеться дорослішати: кому допоможуть, а кому – сам на сам з власними негараздами та проблемами , і внутрішніми і об*активними, те що делікатно назвуть : середовище чи обставини.
Хтось шукатиме рятівної долоні  Ісуса. А хтось навикатиме силою самого Ісуса.
Влітку після останнього дзвоника починалася літня практика.
Практика – це було суворе і усіма не улюблене слово. Бо практику відпрацьовували у вигляді польових робіт.
Або на пришкільних ділянках - це дозволялося за заявою від батьків, або якщо були поважні причини у вигляді якихось нескладних діагнозів. Але решта їздили у місцевий совхоз.
З одного боку , це було весело. вони приходили зранку на шкільне подвір*я. Поки чекали на гармонійний Ікарус (довгий з гармошкою посередині жовтий автобус , який виробляли у Чехії) , вистачало вереску , теревенів, сміху та радості. Потім вони сідали в Ікарус та їх везли хвилин тридцять –сорок у совхоз імені Карла Лібкнехта.
Там вони виходили та займали довгі лавочки під навісом , мабуть, для сільськогосподарських бригад та чекали. Чекали хвилин п*ятнадцять – двадцять. Потім нарешті виходив хтось поважний та говорив : На огірки!
Потім вони ще декілька хвилин йшли понад полями совхозу, охайно засадженими симпатичними зеленими пагінцями. Маленькими ще. Потім їх приводили до начала безкінечного поля, що уходило за уявну лінію єднання неба з землею та лишали напризволяще. Іноді їм давали такі маленькі цапки, а іноді це був абсолютно ручний труд навприсядки кілька годин під золотим палючим сонцем. 
До огірків цим паросткам було ще рости й рости, а їм належало їх прополювати. Залишати між двома маленькими пагінцями дозволялось сантиметрів двадцять, решту зайвих рослин треба було прополоти.
З цапкою така робота була залюбки і Христя завжди поралась однією з перших. А вручну це було мучителько боляче та безпощадно. Тоді Христя плелася серед останніх найненадійніших  працівників, що ніколи не стали би працівниками місяця.
Але вибирати не приходилось.
Того разу цапки їм якраз не дали.
Декілька годин Христя разом з Іркою та ще однією дівчиною краб*ячим кроком та у таких самих позах скубли біднесенькі маленькі огірки. Над ними палало прекрасне та високе сонце. Розкинулося шатро свіжого чистого синього українського неба, солодко пахла рілля , і дівчата трохи розімлілі зовсім не збиралися поспішати. Якщо уявити, що колись , коли планета була ще зовсім юна та палала гарячими вулканами та клекотіла ще гарячим океаном, то тут було прадавнє викопне море, тоді вони повзали отак по дну минулого моря чи океану, і здавалися справжніми краниками, що навприсядки ще й скубли бідолашні саджанці.
Вони теревенили та іноді сміялись, рватися уперед за грамотами було ліньки.
І тут раптом з польового марева , осіянний сонячними променями й з*явився рятівник Христі – Вадим.
Христя не відрізнялася розумом та кмітливість, як птиця говорун, тому спитала без обиняків: Що тобі треба?
Тобі прийшов допомогти, - тихо й лукаво сказав він.
Разом вони впорались доволі швидко з її рядочком.
Закінчила і Ірка поруч. Та вони втрьох пішли спроквола ріллею, гріючись на сонечку.
І раптом Вадим повертається до Христі та на повному серйозі говорить:
Виходь за мене.
Христя задумалась. Але все таки сказала:
Я нічого не вмію: ні готувати, ні піклуватись ні про кого особливо.
Це була неприглядна її дівоча правда. Христя Божева любила читати книги з самого дитинства і мало готувалася до того, щоб когось любити та піклуватись.
Вадим зажурився. Але Ірка була кмітливіша та сказала , обернувшись до них , чесно і просто. У її словах не було ні насмішки ні мальовки:
Йому потрібно зовсім не це. Не про це йдеться.
Христя тільки зітхнула. Вона розуміла, про що йдеться, але недарма любила читати книги. Бо у книгах пишуть, що мовчання – золото.
Ні, вона не промовчала. Вона обізвала Вадима придурком.
І тоді їх всіх трьох попустило, вони засміялися, наче так і було потрібно. Вони тоді так і лишилися безтурботні та щасливі, зігріті світлом зірки на ім*я Сонце. Вони тоді так і розчинилася у польовому мареві, наче були польовими духами чи мавками. і слова розчинилися. І печаль. І сміх. І дух самого прадавнього юного океану.
Такими і лишаться ще на декілька років.
Потім дорогою  додому втомлені та сонні , вони схиляли голови на плечі однокласників. Сама Христя стояла на середині гармонійного автобусного кола. Там була точка, стоячи на якій можна було тримати ідеальний баланс на самих карколомних поворотах не тримаючись за поручні, це було схоже на дзен, на кунг –фу. Але тоді на повороті автобуса вона обернулась на Вадима, він якраз спав, схиливши втомлену голову на плече друга. І тоді Христя вперше зрозуміє, що вона хоче Вадима до метеликів у животі.
Вона хоче, щоб він спав отак, поклавши голову до неї на плече, що вона хоче відчувати його втому та ніжність, що вона хоче належати йому.
Це доросле почуття вона запам8ятає на все життя.
Це бажання ніколи не здійсниться.

Російська література. Драма Гроза
Хрристя починала з російської літератури. Любов до поезії починалася з Пушкіна.
Одного разу Христя написала перший вірш , він був російською мовою і доволі смішний. Христя підписала його – Пушкін та лишила на столі.
Вірш знайшли батьки. У Христі вийшла дивна розмова з батьком про поезію. Тому що батько не погодився з авторством. Він питав : Хто написав вірш?
Христя відповідала : Пушкін…
Але тата не так просто було обдурити. Він знався на поезії Пушкіна.
Не Пушкін, - говорив твердо.
Христя стояла посередині кімнати. Вона була у восьмому класі і думала, що її покарають.
Тоді прийшлося зізнатися, що вірш написав зовсім не Пушкін, а вона Христя Божева. Тато про сам вірш не сказав нічого, але попросив більше вірші не підписувати іменем Пушкіна.
Христя пообіцяла так більше робити і дотримала слова.
Але читати вона любила попри все.
Зазвичай, вона прочитувала підручник з літератури до того, як починався навчальний рік. Любила розповідати вірші напам*ять. Знаменитий лист  Тетяни Лариної, що вони здавали у дев*ятому класі, перекликався з  листом Євгенія, який вчили хлопці . Вадим теж його здавав. Звичайно, Христя не підходила на роль жодної Пушкінської героїні. Вона тоді була занадто земна і смішна. Хоча любила варення та книги.
Але свого Євгенія вона зустріне трошки пізніше. Але й ця історія виявиться далекою від романтики.
Втім , час йшов. Христя вчилася у руській школі та читала багато російської літератури.
Втім , література у їх інтерпретації чомусь завжди ставала мемом.
Після вивчення повісті Дубровський, хлопці розігрували сценки з книги та лякали дівчат , вибігаючи назустріч у коридорах та біля їдальні з криком: Здравсвуй Маша, я Дубровський! Дівчата верещали. Зато потім могли отримували і свої ролі у драмах і зі словами: Чому люди не літають, як птахи? Ось стати би тут над прірвою та розкрити крила та полетіти. Потім закочували очі та уявляли себе на борту Титаніка в обіймах Леоніда ді Капріо (жартую , тоді цей фільм ще не вийшов)
Разом з тим вони з Любою ламали бачки в туалеті. Поки у клас не прийшла прибиральниця . вона не знала точно, хто їх ламав, але Христя з Любою більше не стали цього робити.
Література починалась десь у паралельному Всесвіті , поряд з тим часом диким та дивним життям, що відбувалося з ними, поки вони будували зовсім інші плани.
А для чого тоді література, якщо вона не могла їх навчити жити? Навіщо вірити Ісуса, якщо він не може прийти на допомогу? Навіщо вчитись, якщо життя ламалось на очах. Зламалась сама історія , країна , у якій вони жили, ламалися правила життя, постійно, треба було просто помічати, ламалися долі через війни чи наркоманію чи алкоголь. Ламався час і простір.
Для чого тоді була література? Може , щоб не помічати абсурду та негараздів? Чи навчитися грамотно писати? Чи бути ерудованими та культурними? Але кому могли знадобитися у їх рідному місті культурні люди? Кому потрібен був почетний караул та Вічний вогонь? 
Христя не знала відповідей.

Ритм-балет Кристал
У дев*ятому класі Христя з Алькою записались на сучасний балет.
Це був справжній балет. І викладач був схожий на митця. На Бродського. Мабуть, він був поетом у танцях.
Балет був популярний, вони їздили з виступами за кордон та взагалі , там все було серйозно: французькі терміни . всі ці падеде пліє та батмани Христя вивчила не сразу.
Але балет Христі шалено подобався.
Звичайно, до балету , крім довгих ніг, потрібно мати кебету та певну емоційну стабільність, тобто наполегливість та старанність. Потрібно було просто танцювати. Не зупиняючись.
Христя дуже старалась. І протягом пари місяців у неї вже була непогана розтяжка , вона вивчила всі падеде пліє та батмани. Заняття біля станка були виснажливими. А вчитель забороняв пити воду. Мабуть, варто було його послухати, бо потім стрибати з бульканням у шлунку було не комфортно.
У студії дівчата познайомилися з іншими дівчатами. Одну Христя пам*ятала через її незвичайне ім.*я. хоча й доволі різкувато до неї повернулась чорнява худорлява дівчина та недбало кинула, що її звуть Онега.
Як,-  перепитали майже разом Христя та Алька, перезирнувшись між собою
Онега, - почули вони вже від спини. – Як озеро.
Потім брюнетка повернулась та раптом додала:
Онезьке озеро.
Дівчата кивнули, що зрозуміли. Онезьке озеро, хто про нього не знає.
Що за озеро? – спитала потім Алька в Христі, струшуючи свою густу темну чолку, що постійно падала їй на обличчя.
Онезьке, - зі знанням справи відповідала Христя.
Вони так особливо ні з ким не подружились,бо в студії не прийнято було теревенити та довго розмовляти. По дві години вони виснажливо відпрацьовували рухи та елементи танців.
Потім вчитель ще по декілька разів проганяв повне шоу. Вони танцювали Канкан та Індійський танець.
У танцювальних купальниках колготках чешках. Без пачок та пуантів. Але все одно вони було майже справжні балерини.
Канкан Христі подобався. Індійський танок був повільним і називався  Шахи. Кожна танцівниця була шаховою фігурою.
Одні нападали, інші захищалися. Альці дісталася роль агресивної фігури. Христі – тієї , що захищалася.
Кожна то нападала то відступала, роблячи декілька кроків назад. І усьому був свій час: час нападати і час відступати.
Цей танок так і залишиться між ними на багато років по тому, поки вони вияснятимуть, хто з них усе ж таки спіймав Бога за бороду: успішна заміжня благополучна Алька чи конфліктна заборонена порно-поетеса Христя Божева, що посвариться з сильними світу та уперто випнувши підборіддя з задоволенням їм хамитиме , перетворюючи свій бунт на кич та політичну дисидентську акцію.
Алька ніколи не простить Христі ні її хворобливої геніальності ні свободи ні нахабства жити не за правилами, а так, як підказує серце.
Але все це ще станеться між ними. А поки що вони танцюватимуть не зупиняючись, як вчив їх вчитель танців.
Як учитимуть письменники та поети, чоловіки та жінки, рідні й близькі, життя і смерть, земля , вода вогонь та повітря, кохання та ненависть , брехня та істина, релігія ,  філософія та Капітал Карла Маркса, що врешті тотально встане між ними.

Магнітофони та джинси
Як сказав Чехов: В людині все повинно бути прекрасним: і обличчя і душа і одяг.
Складно було говорити про їх душі. Адже вони ще не підозрювали про їх існування. Обличчя в них були симпатичні та гармонійні, тілесно вони розвивалися теж гармонійно. Христю не можна було  назвати еталоном золотого січення чи класичним зразком краси типу скульптури Венери Мілоської, вона була ще маленька та сіренька , наче пташина, може сіра , як горлиця чи …та ні нормально, горлиця підійде для порівняння. Бо Алька та Глашка мали класичну українську красу: гарні форми , чорні брови, густе довге важке волосся яскраві риси обличчя, вони й почували себе завжди королевами та павами. А Христю могли й не роздивитися у густому гіллі, а вона ще й сама любила ховатися. Забігаючи наперед скажу що сховалася Христя дуже добре, бо жоден мисливець її поки що не вполював.
Христя здавалася блідою безбарвною блондинкою з кучерявим пухнастим, але тонким волоссям, що розліталось на вітрі як кульбабка, сірі очі , м*які риси обличчя , пухкенькі щічки , губи та м8які дитячі долоні.
Одяг 90- х …чи був він прекрасним?
Скоріше епатажним та яскравим. Це були часи колготок лосин футболок курток спідниць та навіть взуття токсичних соковитих кольорів. Яскраві різнокольорові резинки на волосся додавали образам вайбу стилю диско кінця 80-х.
У Христі не було салатових міні спідниць чи кольорових резинок, але були пом*яті макси спідниці у стилі бохо, футболки та мокасини яскраво червоного кольору.
Куди вона збиралася в них піти, вона сама й не знала. Може, пішки по водам на пошуки Соціалістичного Ісуса, бо десь Він її все таки чекав, вона це точно відчувала.
Їх мрією завжди були джинси.
Альці джинси купили першій. Це були брендові Лівайси. Христя за получила вже не джинси, а варьонки. Це були теж джинси , просто іншого кольору. Наразі Христі першій купили двохкасетний магнітофон. Назва була символічна : Internasional
Втім, касети тато купував переважно дорогі Sony BASF Panasonik
Христя писала собі Scorpions чи класику у рок обробці. А тато писав мамі Стефанії Любу Успенську. Собі писав Михайла Шуфутинського Розенбаума та Дніпрова
По сусідству підростав хлопець, до нього приходили приятелі й у перегородці вони слухали реп.
Альці купили золотий Sharp. Вона здувала з нього пилинки. І слухала Марину Журавльову Таню Буланову та Наташу Корольову. Трохи виправляв цю компанію Філіп Кіркоров.
Але Алька ще й співала.
Іноді Христя й сама їй підспівувала. Ірка Шпак зі знанням справи вислухала їх спів та вирішила, що Алька має талант.
Христя переписала у Альки пісні Кіркорова та стала вести партизанську війну проти фаната репа – сусіда Саші.
Саша був симпатичний хлопець, але через те, що Христя пам8ятала Сашу ще в животі у його матері, то не могла сприймати хлопця серйозно. Коли до нього в черговий раз приходила шумна компанія і Христя чула вже знайомі славні ритми , тоді їй на допомогу й приходив Філіп Кіркоров.
Ніхто не заважав Христі слухати Філіпа Кіркорова у власній кімнаті. Хвилин через п*ять хлопці забирались, а Христя переможно усміхалась.
З часом Христя й сама закохалася у пісні Філіпа Кіркорова. Але, на той момент Саша, мабуть, все зрозумів.
Втім, Христя стала меломанкою
Пройде багато років і стоячи у стіни в очікуванні розстрілу, Христя Божева сміятиметься, бо реп-монстри усього світу об*єднаються, мабуть, спеціально для того, щоб їй помститись. Але момент буде безповоротно упущено, бо Христі на той час подобатиметься й реп.

Червоні мокасини
Ну, звичайно, що ще залишилось Христі Божевій, забороненій порно- поетці та дисидентці?  Правильно, теж йти дорогою добра
Сьогодні і завжди
В червоних мокасинах потім у червоних елегантних туфлях а ще пізніше знову у червоних конверсах
Дорога добра завжди цікава та на ній буде мало конкурентів
Бо виявиться, що дорога добра не для слабкодухих…Це було для людей , що втратили все , але раптом знайшли скарб , зазвичай прихований від усіх очей, але відкритий для дітей та чистих серцем
Знаєте, були такі фільми про Індіану Джонса. Герої повинні пройти через купу випробувань, боротися зі злодіями, йти дорогою добра. Але коли підходили  до скарбів виявлялося, що ці останні три метри сповнені пасток та ям, що відкриваються прямо під їх ногами, а там на дні страшні дерев*яні коли чи кубла змій. Але якщо герой не заморочений жадібністю та негативом чи не зациклений на заздрості чи інших поневіряннях, то раптом йому відкривається путь в обхід цих страшних пасток і він благополучно забирає головний скарб
Але для цього потрібно бути достатньо і  теж не заморочено просвітленим і пам*ятати, що путь це просто повсякденне життя з усіма його інсайтами складністю легкого та неочікуваною легкістю складного
Тоді ти сама стаєш Індіаною Джонсом
Дивишся на скарб і думаєш: а віддам я його тим, кому потрібніший
Це ж і є знаменитий  путь серця та дорога добра
Доросла Христя Божева була до біса собою задоволена, як хлопчик –фігурка та збиралася дотримуватися стратегії й далі
Вона її ще не підводила
…
Її  дорога добра починалася якраз на Зарічному з червоних чобіток у дитинстві чи червоних мокасин
Червоні мокасини були модним взуттям
Вони були у всіх. У Альки були жовті. У Глашки не було, але вона не дуже на них з Алькою вважала щодо моди. А от Христі купили червоні мокасини.
Вона була щаслива як герой книги Рея Бредбері Вино з кульбабок
Вона збиралася увірватися прямо в літо, якби воно ніколи не закінчувалось
Але мокасини порвалися. На великому пальці. Христі було неймовірно шкода, бо літо продовжувалося, як любов, що ніколи не перестає, а мокасини були вже поранені, наче в них влучила ворожа куля. Треба було їх рятувати.
Мама Стефанія якраз на порваному місці вигаптувала маленьку квітку. Вона ж і була медсестра і завжди рятувала поранених.  Від захоплення Христя відкрила очі, мокасини стали їй ще дорожчі. Квітка була тільки на одному мокасині і від того вони прийняли якогось зовсім хіпстерського авторського вигляду. Христя мокасини вже не зняла до тих пір, поки вони зовсім не розсипались
Але , як кажуть, дорога в тисячу рі починається з одного кроку
Свій крок вона зробила. І хто не бачив Христю в тих знаменитих мокасинах , то завжди питав: Що порвались?
Да, - з гордістю відповідала Христя
З квіткою-круто, - говорили Христі.
Вона знала, що з квіткою круто.


Дискотека у кінотеатрі . Спідниці і топи
Одяг Христі з Алькою іноді купували однаковий. Тоді вони ходили, наче близнючки, втім з різним кольором волосся.
Одного разу їм купили плісировані міні-спідниці з шовку та чорні короткі топи. Разом із мокасинами чи іншим взуття це справляло доволі жорстокий вигляд.
У той час у кінотеатрі Зарічний проводили дискотеки. Величезний помпезний гранітний вестибюль не чекав такого від амінів кінотеатру, бо увесь його пафос, холодна елегантна тиша та усі віковічні прожилки на граніті взагалі не були призначені для дискотек та десятків підлітків, що танцюватимуть на цій гранітній класичній підлозі , прибравши найнеочікуванішого вигляду. Але дівчат це ніяк не бентежило, втім, дискотеки були доволі популярні. На них приходили бігуни з усього району. з інших- не зважувалися. Але і своїх було достатньо.
При них на дискотеці діяли суворі правила та забобони. Наприклад, не можна було проходити крізь коло, у якому вони танцювали. Але якщо правил дотримуватись, то вони цілком прийстойно себе вели. Головне, щоб не прийшов хтось з КРЕСу чи 5- Зарічного.
Христя з Алькою почували себе в безпеці. Вони були ще школярки, але половина їх однокласників приходили на ці дискотеки, їх всі знали та ніхто не чипав. Приходив Вадим. Але з якоїсь причини вітався здалеку, але ближче не підходив.
Музика 90-х не те, щоб була занадто танцювальна. Але головне це був настрій і вайб самої дискотеки.
На одній з дискотек до Альки та Христі підійшли дівчата , яких вони не знали. Їх було дві. Обидві високі блондинки.
Ходімо з нами, - звернулись вони спочатку до Альки, а потім до Христі.
Мабуть, цікавість перемогла обережність.
Вони йшли за кінотеатр. Його важка громада , здавалась , таємничою й у темряві схожою на давньо-єгипетські храми, бо з цією будівлею була пов*язана якась важка зачаєна тиша та холоднеча. Можливо, справа була в дорогих важких матеріалах . за кінотеатром дівчата раптом наказали Альці та Христі роздягатися.
Христя спочатку здивувалась, а потім відчула , що буде незручно йти оголеними додому з дискотеки. Звичайно, одяг вона віддавати не збиралася, але рішення прийшло не сразу. Втім, Алька, вже вдалась до дипломатії.
Ви звідки, - спитала вона в дівчат.
Христя переступала з однієї ноги на іншу. Дівчата злостились та явно поспішали. Вони починали грубити та сказала, що з 5 Зарічного.
Ви знаєте мого брата, - було наступне запитання.
Ті затихли та подивились на Христю з Алькою пильніше.
Не знаємо, - відповіли.
Тоді можу познайомити, - сказала Алька.
Христя відчула, що дівчата не проти познайомитись з Алькиним братом та спитали:
Де він?
Вдома, - загадково відповіла Алька.
Христя вже ледь не усміхалась.
Знайомство обіцяло бути незабутнім.
Але я можу сходити, - ще більше загадково сказала вона.
Христя весь цей час мовчала. Дівчата їх відпустили хвилин через десять і сказали, що чекатимуть Аркадія на побачення.
Ага, - уважно сказала Алька.
Алька пішла додому. А Христя залишилась на дискотеці.
Але коли повернулась через двадцять хвилин, виявилося , що брата не було вдома. Але ж саму Альку було вже не зупинити.
Вона стала шукати дівчат на дискотеці.
Але ті вже встигли втекти.
Але наступного ранку Алька прийшла до Христі , зібравши решту дівчат. Вона сказала Христі збиратися.
Ми йдемо на 5 Зарічний. Будемо їх бити, - суворо сказала Алька.- Вони хотіли нас роздягнути. Я їм не прощу.
Христя ледь не вмерла. Вона явно не годилась для бойових дій.
Мовчки одягнувшись, вона вийшла на вулицю разом з дівчатами.
Алька була зла та рішуча. Говорила коротко та це були переважно фрази, що не обіцяли тим дівчатам нічого доброго. Христя мовчки тупала з дівчатами, подумки вже вирішуючи, що ну блін треба так треба. Але якби Христю спитали, вона б порадила забути про них.
Алька втім повела їх на 5 Зарічний. Але знайти їх було не так просто, не знаючи ні адрес ні приблизно їх імен та прізвищ.
Вони просто пройшли ,заходячи в деякі двори. Дівчат вони не знайшли.
Пройшло дня три і Алька про дівчат знала все: імена, адреси та колір нижньої білизни.
Помста готувалась десь всередині її серця, що билося безкомпромісно та рішуче.
Ми будемо битись, - говорила вона.- Її очі спалахували темним вогнем. Ти з нами? – поверталась до Христі.
Так, я з вами, - говорила Христя тихо. – І це була правда. Нікуди б вона не ділась.
Але все якось минулось. Можливо, тих дівчат знайшли й без них.
Через деякий час Алька заспокоїлась.
А Христя більше переймалась Вадимом.
Чому він не підходить, - думала вона постійно. Їй страшенно хотілося з ним поговорити, адже з того часу він випустився зі школи. А Христя залишилась вчитись далі у десятому.
Але з Вадимом вони  розсталися якось по англійськи. Нічого не сказали одне одному.
І врешті Христя вирішила, що мабуть вона йому більше не подобається. Христі не прийшло би в голову підійти самій. Вона якийсь час чекала, а потім перестала, думаючи , що мабуть у нього тепер є інша дівчина.

Нитка перлів на ДР
А мама Стефанія подарувала Христі на день народження нитку перлів.
Справжніх.
Це були річкові перли, дуже ніжні , вони були рожеватого кольору та виглядали дуже вишукано.
Звичайно, Христя одягнула їх на якесь свято під блузку. Нитка була не довга , тому пасувала до білої блузки.
Ірка спитала про перли ,  дівчата обмацали їх пальцями на Христиній шиї. Потім відвернулись та перестали з Христею розмовляти на декілька тижнів.
Втім, Христя завжди на дівчат зважала мало. І даремно.
Через декілька років вона зрозуміє, що помилилась. Бо у світі панував сакральний матріархат.
Але тоді, коли їй було п*ятнадцять чи шістнадцять, зароджувався конфлікт з матір*ю.
Втім, нитка перлів поки що здавалось символом чи то дівочих мрій чи то чистоти, чи то вишуканості і аристократизму. В  усій холоднечі конфліктності та жорсткості 90-х , ці перли здавалися недоречними, як айсберг, об який розбився Титанік у темряві.
Як натовп погано одягнених підлітків у гранітній класиці тихих безгомінних будівель.
Як спогади про червону краватку та Вічний вогонь підчас україно-російської війни.
Як спізнілі слова. Чи як кохання у сорок сім. Чи…
Чи як неловка літературна спроба у рутині ремесла та невігластва.
Чи як повернення до джерел з безкінечної пустелі.

Випуск з 9. Самі пішли фотографуватися
Коли вони закінчували дев*ятий клас, то ще були смішні та не мали мабуть своєї свідомості.
Вони кинули балет. Алька сказала, що у десятому варто зосередитись на навчанні.
Але Христя йшла з балету через те, що їх не обрали до старшої групи.
Більшість однокласників уходила зі школи. Вони йшли у коледжі та ліцеї. Тоді це називалось по іншому.
Деякі досягнуть у житті успіху, але деякі не доживуть до тридцяти.
Після початку 90-х, після вуличних боїв та іншого трешу тих часів, Зарічний поступово затихав.
Старший брат Альки прийшов з армії та спочатку намагався влаштуватися на роботу, але довго не тримався. Кінець кінцем він одружився на симпатичній дівчині. Проте через декілька тижнів Алька раптом сказала, що вона наркоманка.
Але він не відмовиться від неї, - сказала вона. – Буде боротися за неї.
Через пів року він сам сів на голку.
Випуск з дев*ятого класу вони не святкували. Вчителька Зоя Іванівна відмовилася рішуче цим займатися. Але самі вони все ж таки вирішили сходити в фотоател*є та зробити групове фото. Пішли не всі. Вадим не пішов і у Христі не збереглося його фото.
Сама Христя на фото вийшла доволі смішна та дитинна.
Потім вирішили сходити у похід. Всім класом.
Розстелили ковдру та сиділи спілкувалися. Копирсалися у домашній їжі.
Розмовляли, сміялися та коли хлопці принесли алкоголь, Христя пішла. Вадим залишився. І вони більше ніколи не спілкувались.
Доросла Христя не знала, що ще можна було згадати про ті часи.
Вони провели разом дев*ять років , переходячи з першого класу у другий і так далі, але так мало були прив*зані одне до одного, що розійшлися по англійськи. Здавалося, що усе життя попереду, що їх чекає тільки успіх. Кожен мабуть тоді вже думав про свою особисту дорогу, що відкривалася перед ним.
Кожен думав, що його чекає щось нове. А школа та смішні недоречні однокласники- то вже минуле. Кожен спішив зайнятись своїми справами: вивчитися, а потім вже влаштуватися на роботу. Вони дорослішали швидко та незворотньо.
Христя залишилася у десятому. Залишалася дитиною ще на два роки.
Залишала балет. Як свого часу пішла з тенісу.
Залишала прив8язки до однокласників: Люби Наташи Вадима.
Дивна їм випала дорога життя. Мабуть, у кожного не проста. Але й залишитися не можна було.

Десятий клас. Практика у лікарні
Влітку мама Стефанія влаштувала Альку та Христю працювати в лікарню. У хірургію.
Справа була в орієнтації. У профорієнтації.
Ті, хто пішли після дев*ятого зазвичай вже точно знали, чим вони хотять займатися у житті, вони вже обрали собі професію. Зазвичай, вони знали навіть, скільки грошей будуть отримувати. Вони йшли не через те, що не були розумними чи не хотіли вчитись, вони йшли через те, що не хотіли витрачати час на туманні перспективи. Вони йшли вчитись на спеціалістів у певних галузях, але у них були певні погляди на матеріальний світ і впевненість і власних силах, це був чистий прагматизм, який себе повністю виправдав.
Вони були сильні та знали, чого хочуть.
Христя не знала чого вона хоче.
У десятий прийшла така сама дитина, що любила читати, якою вона була у дев*ятому , навіть у четвертому. Мама Стефанія прагнула зацікавити їх медициною.
Медицина була цікава і Алька з Христею стали сторожко спостерігати за хірургічним відділенням.
Працювати їх взяли санітарками, бо ж ще не було освіти, та й вони були всього лише школярки.
Їм прийшлося мити підлогу, робити генеральне прибирання, возити хворих на візочку до операційної та просто дивитись.
Медицина – професія складна та не завжди весела. Одного разу мама Стефанія робила перев8язку хворому прямо у палаті. Покликала їх подивитись.
Вони зайшли у палату разом. Алька та Христя. Але Христя через три хвилини вийшла бліда та сповзла спиною по стіні. Її не нудило,  але виявилися деякі психологічні особливості. Коли Христі побачила розкриту червону рану на животі у людини та залізні інструменти, що нещадно в ній колупаються, вона відчула. Наче ці інструменти колупаються всередині неї самої. Це було так, наче рана у неї самої.
Від цього відчуття не можна було позбавитись.
Воно переслідувало її кілька днів і ночей.
Вона сказала, що медицина їй не підходить.
Алька навпаки . Вона непогано трималась, а потім сказала, що їй сподобалось та вирішила пов*язати своє життя саме з медициною. Вона стала готуватися до вступу у медицинський коледж.
А Христя так і не придумала, чим вона хоче займатися. Втім, ще деякий час вона носила в собі певну ілюзію, що теж готується до медицинського коледжу.
Це було нестерпно: відчувати , наче під ногами розходить прірва.
Христя не вперше працювала у лікарні. Такий досвід у неї вже був. За рік перед тим Христя вже працювала у хірургії санітаркою. Але тоді поруч не було Альки. Тоді вона познайомилась з іншими дівчатами та хлопцями-практикантами, тоді було веселіше.
Хоча їй теж доводилось мити підлогу. Але вона не відчувала, що повинна вирішувати складні питання профорієнтації.
А тепер вона ходила з думкою про медицину та хімію та біологію. Але на животі сходила червона кривава рана , у якій колупали гострими як леза та скалки холодними металічними інструментами.


Нові однокласники та перші враження
Так Христя опинилася у десятому А класі поруч з Алькою за однією партою.
Алька була з тих, хто точно знає, чого вони хочуть від життя. З тих, хто будує міцні плани на життя. І життя в неї вийде міцне – міцний дім на міцному фундаменті упевненості підтримки моральності та релігії. Алька спланувала своє життя таким, яким воно повинно було бути на роки уперед. І впевнено досягла усього, чого бажала.
Христя ніколи не складала планів далі , ніж на наступні вихідні. Вона навіть не уявляла, що її чекає попереду. Що її життя нагадуватиме невидиму дорогу то через пекельні випробування то серед небесних світил, коли її ніхто не триматиме за руку, коли вона вчитиметься триматися лише за саму себе, танцюючи на тонких нитках гравітації. Вона вчитиметься балансувати у повітрі не маючи жодної точки опертя. В той час , як Алька  ламатиме кригу та трощитиме айсберги усіх океанів. Алька завжди прагнула стати досконалою в усьому: у професії, у сімейному житті, стати досконалою леді та символом добробутку і успіху. Христя навпаки- все життя ніби прагнула довести свою недосконалість: вона посвариться з адміністрацією гімназії та її кар*єра буде зруйнована, вона так і не вийде заміж, вона лізтиме на рожен кожного разу, змінить формальну віру на східну філософію, писатиме вірші та потраплятиме у секс-скандали, врешті вона стане апостолкою майбутнього Соціалістичного Христа. Вона стане Кларою Цеткін і лякатиме добропорядних буржуа літературним екстремізмом.
Вони дійсно були різні. Але кожна знайшла своє щастя.
Поки вони про це не знали, дивилися одне на одну просто як на подруг, що хто зна, скільки часу їм прийдеться ще бути разом.
Христя знала, що треба натиснути на хімію та біологію. Але душа не лежала. Душа лежала до літератури та поезії.
У десятий клас вони прийшли - математичний. Альтернативи особливої не було, тому що було два класи: математичний та англійський.
Алька не знала англійський, бо вивчала німецький. А Христі було все одно, тому що у другому класі-Б- не було взагалі нікого, кого б вона знала. Всі однокласниці з дев*ятого Є , хто залишався в школі, теж прийшли в А.
Крім того, в класі опинилися декілька учениць з Алькиного Д класу, і хлопці та дівчата  з Б класу.
Так , це було по іншому.
Класним керівником була вчителька фізики- вона була добра і світла людина, та завжди усміхалася, з почуттям гумору, що їй неабияк знадобиться.
Втім, порушувати правила поведінки вже ніхто не збирався. Вони вже були дорослі та чемні, могли тільки тихо говорити чи так роздивлятися, що сподобається. Ще не було смартфонів з Інтернетом, тому вони ще могли цікавитись одне одним та могли бачити та чути одне одного. Могли закохуватися та дружити. Могли малювати стінгазети, ходити на гурток з астрономії, сміятися чи хоча би заздрити одне одному. Це були часи, коли почуття, якими би вони не були, були ще справжніми, вони виникали безпосередньо в їх серцях і душах: симпатія, конкуренція, біль, заздрість, кохання- все було справжнє, не навіяне соцмережами. Коли ще не було стереотипів та трендів, моди та однакової фарби для всіх типів волосся. Коли кожен з них ще ставав особистістю саме через індивідуалізацію простору.  Коли їх не водило у соцмережах від тренду до тренду, коли не треба було фарбувати волосся у чорний чи у білий, щоб визначити свій соціальний статус. Вони мали індивідуальний простір і через це ставали унікальними та неповторними. Через це хтось любив поезію, а хтось- математику, через це хтось любив хімію, а хтось – спорт.
Тому що вони приходили додому і залишалися наодинці з книгами і шукали в них те, що їм подобалось. Тому що вони не залипали у соцмережах одне на одного, щоб повторити тренд чи перевершити його. Тому що вони мали межі і  особистий інфорпростір. Тому що тоді й спілкуватися було цікавіше, бо вони знаходили одне в одному цілий світ. Хіба їм повезло, що вони могли відкривати одне одного в житті й не відчувати ревнощів чи конкуренції, а не вивчати сторінки у соцмережах , щоб потім ходити та робити вигляд , що не знають одне одного.
І коли настають часи, в які люди залишаються хіба що наодинці з власним контентом та слідкують та судять про власну популярність через відмітки : подобається чи ні. А світ- так і лишається не відкритим. І всі вони лишаються невідкритими ніким світами : зірками планетами та кометами, що так і летять у просторі й часі наодинці зі своїм контентом.
Так, вони були інші. Христі якраз почала подобатись поезія. А Алька зосередилась на хімії. Вони не ставали трендованими особистостями, повторюючи одне за одним , вони залишались наодинці з власними уподобаннями, думками, книгами, досвідом, тому вони ставали унікальними особистостями. І досвід кожен набував унікальний і неповторний.
Вчителька хімії в них була крутезна. Вона приходила в клас без жодної книги та з голови проводила лекцію про органічні речовини. Христя не любила органічні речовини і так і не навчилася розв*язувати хімічні рівняння, але вчителькою варто було милуватися.
Наступного разу перед хімією Алька питала у Христі:
Хімію вивчила?
Ні, - недбало кидала Христя.
А потім на уроці вчителька викликали її відповідати і Христя отримує три чи чотири, здавалося би просто так.
І Алька підозріло та невдоволено потім кидає:
Ти ж казала, що не вчила.
Та я не вчила, - мовчить з усмішкою Христя. Просто життя було прекрасне і вчителька –крута і лекції запам*ятовувалися самі собою. Альці приходилося заучувати напам*ять.


Алгебра. Перші конфлікти
На уроці алгебри у Христі стався конфлікт.
Це було не дуже приємно та залишило поганий після смак. Тоді. Тепер, коли пройшло багато років, то Христя не згадує про такі речі.
У математичному класі була трохи посилена математика. А сама Христя з математикою не дружила взагалі. Ну не математичний був у неї склад розуму.
Пізніше у дорослому віці це стане абсолютно не важливо, тому що життя сповнене цікавих речей і можна знайти заняття по душі не пов*язане з математикою чи наукою взагалі. Але тоді, коли тобі шістнадцять і ти вчишся у математичному класі, коли поруч навчаються хлопці та дівчата , що розуміють математику та уміють розв*язувати складні алгебраїчні приклади, це здається важливим.
Тоді це було важливо.
Вчителька алгебри була хороша і добра жінка, з почуттям гумору , вона була класним професіоналом. Звичайно, вона любила свій предмет. На уроках викладала їм те, що потрібно їм було знати за програмою можливо, вона й помітила, що мовчазна дівчина з пухнастим розпущеним волоссям на четвертій парті не зовсім відповідає математичному ухилу класу в цілому, можливо, вона мала рацію та була цілком певна того, що її думка слушна. Христя була поетка , а не математик.
Але одного разу серед тиші стін та мовчання учнів раптом роздався її голос. Христю викликали, дівчина встала та замовчала. Відповіді вона не знала , але знала, що зараз вчителька їй поставить двійку. Але вчителька поставила Христі не двійку, вона поставила її у незручне становище.
Знаєш, Христя, дивишся на тебе і думаєш, що тобі ця математика взагалі не потрібна, що тобі потрібен класний мужик, - раптом каже вчителька.
Христя продовжувала мовчати. Мовчали однокласники. Усім стало незручно. Потім вчителька дозволила Христі сісти.
Втім, вчителька не заспокоїлась, а тільки увійшла в раж. Вона вирішила , що Христя не буде вчитись у цьому класі.
Почавши цю кампанію, вчителька , мала рацію. Але іноді бувають моменти у житті, коли щось відбувається не так.
По-перше, Христя ігнорувала саму ситуацію. Христя на неї просто не реагувала. Ніби її не було.
По-друге, до школи прийшла мама Стефанія та відмовила вчительок від виключення Христі зі школи. Мамі Стефанії прийшлося сказати, що через хворобу Христя змушена була їй допомагати та мабуть щось не встигла доучити. Це була брехня лише наполовину.
Мама Стефанія дійсно хворіла. Але Христя нічим не могла їй допомогти. Тому мама Стефанія якось швидко встала сама та почала поратися у квартирі.
Вчителька алгебри та завуч школи сиділи та мовчки слухали цю історію. Мама Стефанія вела себе з почуттям власної гідності. Христя мовчала, бо мала від ситуації неприємний після смак. За вікнами школи було видно пришкільні ділянки та малюків, що бігали біля школи, мабуть це була група продовженого дня.
У Христі тоді взагалі не було думок щодо жодної з учительок: ні вчительки з алгебри, ні завуча, яка в принципі, взагалі була ні при чому. Вона не могла думати про цю ситуацію.
Так, математику вона не знала. Але щось у душі підказувало їй, що вона попри все мала право знаходитись тут і вчитись у десятому. Може, через літературу. А не через математику. Може вона була певна власної внутрішньої літератури, що зароджувалась всередині неї , наче міфічна Кундаліні, і билася вже замість її серця. Тоді вона ще не знала, що настане день, коли в серці лишиться мало живого. Але література продовжуватиме жити попри все.

Женя  , Єсенін та Клуб
Як то кажуть: Не повезе у коханні - повезе у смерті. І навпаки.
Не повезло з математикою, втім, повезло з учителькою літератури.
Літературу у них читала абсолютно світла та  доброзичлива вчителька. Вона була сповнена доброти та завжди усміхалася.
Вчителька була їм знайома через те, що у п*ятому класі вела уроки української мови та літератури.
Насправді вона була якраз вчителькою російської мови та літератури.  А українську у п*ятому тільки підміняла за відсутністю у школі потрібної кількості спеціалістів.
Христя пам*ятала її ще з п*ятого класу. Якби можна було обнімати вчительок, то з цієї вони би точно не злазили, настільки вона , здавалася , добра та світла. Але у ті часи вони собі такого не дозволяли. Вчительок обіймати не можна було. Можна було тільки гарно вчитись, щоб доставити їм задоволення.
В десятому вона стала вести уроки російської мови та літератури.
Звали її Лариса Василівна.
Уроки літератури завжди нагадували скоріше літературні вечори, атмосфера була неформальна, вони читали вірші чи прозу, чи вчителька щось розповідала, читала цікаві статті з літературної газети, переважно вона приносила їм матеріали, яких не було у підручнику. А через те, що тоді ще не було Інтернету та тотального доступу до різноманітної інформації, то їм було дійсно цікаво.
Стаття про Єсеніна та події в готелі «Англєтер» вразила їх тоді. У підручнику про це не було нічого. І тоді вчителька задала вивчити Єсеніна напам8ять.
До Єсеніна Христя відносилась завжди з особливим трепетом.
Бо поет був схожий їй на тата.
Вдома на полиці був томик Єсеніна і вірші Христя вивчила за власним бажанням , ті , що самій сподобались.
І втрапила не в бров , а в око.
На уроці всі розповідали вірші з підручника.
Христя ж почала читати інші вірші. І тоді до неї повернувся Женя.
Женя був абсолютно блискучий хлопець. Високий , гарний з богатирським розворотом плечей, разом з тим, інтелігентний та веселий, амбітний та честолюбний. У Христі просто не було шансів. Але на цей раз він їй просто заважав.
Поки Христя говорила , наче золотий гай, милою мовою , розказуючи вірші напам8ять, сповнена натхнення та поезії, темні з небезпечним вогняним проблиском у глибині погляду трохи по азійські розкосі очі Жені уважно слідкували за кожним її рухом та словом.
Женя абсолютно розумів, що робить. І Христя прямо посеред вірша засміялася щирим дівочим сміхом.
Потім вона замовчала. Але було вже пізно. Бо усміхалися вже всі у класі. Лариса Василівна також.
Збита з пантелику Христя мовчала. Женя не зводив з неї очей. Вчителька усміхалась.
Тоді вчителька сказала Жені:
Ну , відвернись же від неї. Хай розкаже вірші.
Женя відвернувся. І Христя змогла розповісти Єсеніна.
Потім Алька вже вдома наодинці раптом спитає Христю: Тобі подобається Женя?
До цього моменту Христя не усвідомлювала , але тепер відповіла: Да.
Женя не міг не подобатись.
Втім , Христя десь у глибині душі ніби знала, що це почуття залишиться платонічним та просто дозволила собі плисти його течією, просто насолоджувалась ним, саме цим почуттям, наче  сам об*єкт його – цього дивного почуття- був на іншій планеті і Христя не стала би нічого змінювати між ними.
Женя сам її іноді зачипав, але чи то через це, що це все залишалося між ними грою, чи через те, що вважала його занадто блискучим хлопцем, вона не прагнула пізнати його ближче. Вона була спокійна, завжди спокійна.
Втім в Альки він з того часу не сходив з язика.
Ввечері, коли вони спілкувалися сам на сам, вона тільки й чула: Женя то, Женя се..Женя такий класний, Женя зустрічається з Таней.
Що? – щось обірвалося в серці у Христі.
Ну, з нашою Танькой Чорненькою.
Христя нічого не сказала на це. Він не був її хлопцем. А тепер ще й він був хлопцем Тані Чорненької.
Таня була симпатична дівчина, що вчилася з ними в одному класі. Втім Христя до цього моменту не звертала на неї уваги.
Хороший хлопець обрав хорошу дівчину і Христі цбого було доволі. Вона не потребувала ні його дружби ні кохання.
Одного разу до неї прийшов Діма.
Діма був хороший хлопець, вчився у Б класі. Та вони врешті опинилися разом в десятому А.
У ньому все було прекрасно: і думки і душа і одяг. Він був добрий розумний і інтелігентний. Іноді у класі Христя ловила на собі його загадковий погляд, втім у ньому не було нічого , щоби не могло не  сподобатись чи образити дівчину.
Діма непогано вчився, був скромний хлопцем та якось прийшов до Христі додому.
Ходімо на вечірку, - запросив Діма Христю.
Христя розгубилася, бо не чекала такого від Діми.
А Алька, - спитала Христя , безапеляційно дивлячись на Діму.
Діма зробив серйозне обличчя:
Альку теж запросили, - відповів він.
З ними відбувалася зима. Вона завжди колись відбувається. Зараз чи двадцять років тому назад. Діма забрав Христю, потім вони сходили за Алкьою та пішли на 7 Зарічний.
Вечір відбувалася у хлопця з іншого десятого класу. Виявилось, що вечірка для зовсім вузького кола однокласників. Але мабуть через те, що Діма обрав її Христю, вона там й опинилася.
Втім, там були всі ті, кого Христя й сама запросила би на вечірку. Компанія була тепла та комфортна і вони просто сиділи, розмовляли , може пили вино, але це не було важливо. Важливіше було те, що вони сміялися та просто вирішили познайомитись ближче.
На вечірці був і Женя з Танею.  Христя тоді багато мовчала. Та просто прагнула всіх роздивитись. Всі говорили та танцювали. А в якийсь момент Женя з Танею пішли цілуватись в іншу кімнату. Потім Таня вийшла та пішла у ванну кімнату. Христі стало ніяково, але Діма тут раптом взяв її за руку. Тоді вона зрозуміла, що подобається йому.
На вечірці був ще один їх однокласник. Хто-зна, думала доросла Христя, може це було в іншому житті. Олексій був високим та худорлявим. Математик та фізик, він був настільки завжди захоплений навчанням, що , здавалось, не звертав на дівчат уваги. Христя знала Льошу через те, що колись вони сиділи разом за однією партою. Христя пам8ятала про нього те, що він був добрий і завжди допомагав їй виконувати контрольні роботи. А ще вірніше було те, що він розв*завши свій варіант, встигав розв*зати завдання з варіанту Христі. і їй завжди ставили хороші оцінки.
Тоді Льоша й зізнався, що знається на хіромантії.
Ідея всім сподобалась і вони видумали розвагу. Вони попросили Льошу подивитися на їх руки. Але він сказав, що буде говорити з кожним лише наодинці.
Льоша пішов у іншу кімнату , а всі по черзі до нього ходили. Поверталися всі з різними виразами обличчя: хто усміхався. Хто виглядав скептично.
Пішла й Христя. Їй іноді здавалося, що через те, що сама Христя намагалася з ним фліртувати, Льоша її трохи недолюблював. Принаймні, на флірт він ніяк не реагував. Тоді Христя врешті облишила спроби звабити Льошу та відносилась до нього як до друга.
Льоша дивився на долоню Христі. спочатку мовчав, потім ще мовчав, на саму Христю він старався не дивитись. Потім сказав щось типу:
Заміж ти вийдеш пізно, але це буде кохання.
Та ну, - подумала Христя. – Кохання – це все, що нам потрібно.
А потім, - сказав Льоша.- Ти поїдеш жити за кордон.
Отакої, - подумала Христя. Такого вона точно не чекала.
Це виявилося найінтригуюче.
З того часу ця idea fix засяде в свідомості дівчини і не полишатиме її довгі роки. Втім, це виявиться не просто.
Алька теж поговорила з Льошею наодинці. Але скептична  серйозна та завжди трохи невдоволена Алька так толком і не розповіла, що їй сказав Льоша по руці.
Хоча у самої Христі все випитала доволі детально.
Після тієї вечірки Христею став опікуватись Діма. Тобто , він залицявся. Але він був доволі вихований та інтелігентний хлопець, тому на довгі роки опинився у френдзоні. Христя відносилась до нього з повагою та навіть любила як друга, втім завжди у її свідомості над почуттями вставали речі іншого порядку : навчання екзамени обов*зки та ще щось. Та надбудова волі, що іноді допомагає людям вижити та віднайти свій життєвий шлях , а іноді заважає насолоджуватися дарами, що дає це життя.
Дорослішання – це процес болючий. Він довжиною в усе життя, як рідне місто.
А результат незворотній. Як у підручнику з вікової психології.

Тато везе Христю в КДПУ
Про вікову психологію Христя дізнається вже у своїй alma mater.
Але путь у неї виявиться теж не простим.
Навесні тато взяв Христю в університет.
Це був знаменитий педагогічний університет. Христя наділа красиве і м*якеньке плетене білосніжне плаття, взула туфлі та відправилась в університет.
В університеті на кафедрі української мови працював друг тата, професор та просто чудовий чоловік.
Тато довго переповідав Христі їх загальну шкільну біографію . потім їх окремі доблесні біографії. Христя зрозуміла лише те, що в життя можливо все. Тому що професор, до якого вони їхали , встиг закінчити коледж, потім поступити на фізмат, потім перевестись на філфак, потім захистити купу дисертацій, почитати лекції  за кордоном , а тепер викладав мову на кафедрі у рідному місті, тому, що довжиною в життя.
Вони їхали прекрасним весняним містом, сонце вже не тільки блищало, але й зігрівало. Просвітлене місто здавалося сповненим щастя та радості. Потім затишною вулицею вони йшли разом з 95 кварталу до гуманітарного корпусу педагогічного університету. Йшли під зеленими тінями каштанів, повз магазини та звичайний гамір великого промислового міста. Нарешті побачили сам корпус.
Величезна будівля з закритим подвір*ям, десятком величезних сяючих вікон. Прохолодний вестибюль. Там стояла тиша. Але вони піднялися на другий поверх і тато пішов шукати професора.
Через пару хвилин тато покликав Христю. Вона увійшла на кафедру. Це виявилась велика кімната з декількома письмовими столами. Величезними вікнами. На столах лежали книги та якісь папери. Безліч паперів.
Христя розглянулась. Професор виявився молодим та доволі високим чоловіком міцної статури, він запросив Христю сісти та щось спитав. А тоді запропонував продиктувати диктант
Диктант звучав недовго але переконливо. Христя записала декілька речень. Сиділа тихо як миша та сопіла носом. Професор подивися диктант та спитав , навіщо вона поставила кому в тому чи іншому реченні.
Звичайно, професор хотів, щоб Христя пояснила чи прокоментувала пунктограми, але Христя подумала , що зробила в цих місцях помилки та кинулась виправляти. Професор з такого засміявся та сказав їй, що спочатку треба думати, а потім робити.
Виявилось, що коми Христя поставила правильно, але через те, що не могла пояснити, професор пояснив це вродженою грамотністю та задоволено кивнув.
Христю відпустили з кабінету.
Вона стояла біля вікна. І раптом пролунав дзвоник. І весь корпус ожив.
З аудиторій вийшли студенти: хлопці та дівчата, будівля сповнилась гудінням , кроками та сміхом.
Христя була у захваті. Тоді вона то й вирішила, що буде навчатись в університеті, хай там хоч дерева падають з неба.
Додому вони повертались тими самими тихими весняними вулицями, просвітленими та гамірними, усміхненими та радісними. Тільки Христя вже несла в душі упевненість, чим вона хоче займатись у наступному житті, жартую, у житті: вчитись на філфаці.
Мабуть, це був якийсь момент її особистої істини, тому що все залишалося таким як було: місто, вулиці, відстань між домом та університетом, каштани та небо, весна та квіти, але вона змінилась у ту мить. Це була її особиста ясність та світло.
І коли врешті її почали питати, куди вона готується поступати , вона зізнавалася чесно : на філфак.
Їй співчували, говорили, що потрібно буде дуже багато читати книг. Але Христя лише таємниче усміхалася.
Вона встигатиме читати навіть поза програмою. Вона встигатиме писати вірші. Дружити, пам8ятати, любити , закохуватися, переживати злети падіння та інсайти. Тоді здавалося, що вона обрала дорогу. Але пізніше виявиться. Що дорога обрала її.


Дискотеки та індійське кіно
До Христі став ходити Діма. Він був абсолютно хороший хлопець. Не було до чого причепитись. У ньому все було прекрасно: інтелігентне навіть шляхетне обличчя, завжди акуратний одяг: навіть сорочка світилася свіжим комірцем з-під светра, думки…Думки свої Діма не приховував. Вони говорили про музику, літературу , книги, плани на життя.
Діма збирався у медицинський інститут в Дніпрі.
Дніпро  було далеко.
Христя сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги. Діма сидів навпроти на стільці. Вони говорили годинами.
Христі Діма подобався, поки що як друг. Він був вихований , не палив , не вживав алкоголю, він був серйозний хлопець, хоча почуття гумору у нього теж було.
Втім, виявилося, що до Альки він теж ходить у гості. Теж як друг.
Діма став запрошувати їх в гості до себе. Крім музики та медицини, Діма захоплювався технікою. У нього постійно були якісь записуючі прилади, вантажні магнітоли та магнітофони, він постійно з ними возився. Йому були цікаві ці вантажні штуки, вони були масивні та громіздкі, але він з  задоволенням тягав їх туди сюди.
Якраз тоді вийшов на телебаченні серіал «Твін Пікс». Він став культовим і Діма запропонував їм записати їх голоси на ці дивні вінтажні пристрої. Вони з Алькою з острахом дивилися на його загадкові маніпуляції з якимись дивними ящиками, на яких блимало пару лампочок. Христя не йняла віри, що ця штуковина має відношення до музики та взагалі працюватиме. Але Діма почаклувавши, щось підключивши , сказав їм співати.
Христя з Алькою перезирнулися, але заспівали.
Це тривало декілька хвилин , може двадцять, може тридцять. Коли Діма вимкнув запис, то через деякий час включив його дівчатам.
Христя не повірила власним вухам: на плівці залишилися їх голоси. Плівка теж була вінтажна та шелестіла безбожно, Діма сказав, що запис явно не студійний тому що багато навколишніх шумів, але в домашніх умовах по іншому і не вийде.
Христя сиділа й слухала, як з плівки доносився їх спів, далекий . наче сигнал з іншої планети. Свій голос Христя не упізнала, але Алькин упізнала чітко.
Потім вони пили чай, їли тістечка, які Діма приготував спеціально для них. Якось так і вийшло, що Діма опинився у френдзоні. Мабуть, через те, що їм усім було не ясно, хто йому подобається більше.
Але Христю все влаштовувало.
Вона все ще була закохана у Женю. Хоча все більше думала про українську мову та літературу. Бо хоч Альці належало натиснути на біологію та хімію, Христі прийшлося починати спочатку. Адже з українською мовою та літературою справи були кепські.
Школа була все таки руська.
Хоч українську мову у них читали з класу чи то з третього чи то з четвертого, і літературу вони читали теж, але Христя не думала, що обере її своєю професією.
 І хоч іноді життя відволікало на Діму та Женю, хоч іноді у них були вечірки у Клубі школярів, і там були симпатичні хлопці, Христя воліла, щоб почуття залишалися платонічними. Вона постійно думала про майбутній університет.
Щось намагалася вчити, звичайно. Але у тому ще не було системи.
Якраз тоді вона почала вести перший щоденник. Просто так, щоб хоч щось зберегти у пам*яті про них. Вона стала робити записи щодня, ввечері, як залишалася наодинці.
Згадувала , як пройшов день та які почуття він викликав. Щоденник вона ховала спочатку у ящику стола. Потім під тумбочкою хоча й не мала ніяких підозр щодо того, що ці записи комусь потрібні. Але сама ця гра їй подобалась: мати таємницю, приховувати її від усіх, ховати, записувати таємні думки, а який же таємний щоденник без порочних думок ще непорочної душі.
Це й була її гра. Гра в таємницю.
Пізніше щоденник став чимось типу зошита для особистого розвитку. Вона стала вести детальні описи цього психологічного саморозвитку. Алгоритм за алгоритмом. Це була вже гра у грі. Якщо до цього моменту у психології не було  синдрому, що описував би таку поведінку, то його варто було би видумати.
Якраз тоді Урсула познайомила їх зі своїм хлопцем. Хлопця звали Паша.
Паша спочатку їх особливо не вразив. Він був чорнявий та симпатичний. Крім того, батьки залишили Урсулі квартиру , а самі поїхали освоювати принади сільського життя та фермерського господарювання.
Урсула з Пашею фактично жили разом у їх трьхокімнатній квартирі без нагляду батьків.
Одного разу Алька та Христя прийшли до Урсули. Вона була добра та як людина доволі м*яка. Якраз няньчила племінника. Йому було мабуть роки два ти півтора.
Вони сиділи вчотирьох у кімнаті. Алька з Христею та Урсулою на ліжку. Паша – на ліжку , що стояло навпроти. А малий племінник Урсули носився як навіжений між ними, намотуючи кола на неслабій швидкості. Дівчата не звертали на малого уваги. Тим більше, що вони його всі свого часу няньчили та звикли до нього. І раптом Паша якимсь різким блискавичним рухом упіймавши момент , дав малому звучного ляпаса.
Дівчата обімліли.
Малий заплакав, а Урсула спіймавши його, стала його утішати та витирати сльози. Паша і бровою не повів.
Христя здивувалась. Адже це була чужа дитина. Алька промовчала.
Паша Христі рішуче не сподобався.
Вони тоді пішли . навіть не стали між собою говорити про Пашу.
Але справа була в іншому. У Паші були друзі.
І саме ця компанія зіграла певну роль у становленні алгоритму особистісного розвитку Христі.
Справа була в цих хлопцях.



Тихий Дон та Війна і мир. Кінотеатр
І поки Христя хоч і спроквола і безсистемно стала готуватися до екзаменів з мови та літератури, вони все ще лишалися школярками.
Якраз тоді й відкрили урочисто кінотеатр Зарічний. Вони стали ходити на дискотеки та в кіно.
Кінотеатр пахнув гранітом та холоднечею.
Всередині завжди було зимно, незважаючи на те, що кондиціонерів не було.
Позаду була історія з Вадимом. З Женєю вся історія відбувалася у голові самої Христі, втім, якби її спитали , чи хотіла бі вона реально зустрічатися з Женєй, вона , мабуть, не знала, що відповісти. Діма не прагнув вийти з френзони тому , що дружив з обома дівчатами.
Урсула вже жила з хлопцем.
Тому Христя зосередилась на літературі. Так сталося, що її девізом по життю стало: Якщо все не ясно, бери найтовстішу книгу та читай. В житті це не допоможе, але й не нашкодить.
Втім, дещо цікаве все таки відбувалося. Школа домовилася з кінотеатром про екранізації літературних творів.
Так вони подивились культові «Війну і мир», «Тихий Дон» та ще деякі фільми.
Для них це теж був культпохід. Як на дискотеку. Вони одягали усе найкраще. Фарбували губи. Та йшли в кіно. Христі з Алькою потрібно було перейти вулицю.
Дивитися кіно з Христею було нестерпно. Христі можна було дати звання : Головний кінотроль
Тому деякі спеціально сідали дивитися кіно разом з Христею.
Звичайно,  діставалося передусім Дімі
Діма був головним героєм кінотролінгу.
Христя підкалувала Діму, запитуючи , чи не уявляє він себе у ролі Андрія Болконського чи одним з доблесних вояків, що неслися на екрані в атаку. Діма відмовчувався.
Сміялись однокласниці.
Але схоже було на те, що він не сердився на Христині жарти.
Алька дивилася кіно зазвичай мовчки та вела себе культурно.
Чи була Христя зла? Доросла вже Христя стала задумуватись над цим питанням.
Хіба дружній тролінг – це зло? Чи читати книги було злом? Чи були інші злі вчинки? Може, байдужість до мами чи її проблем?
Чому ж байдужість? Може, проблеми були такого масштабу, що Христя в силу відсутності досвіду чи через вік не могла нічим допомогти, могла лише мовчки співчувати?
Занадто різкі, здавалося вчинки мами якраз здавалися Христі не мотивованими. І вона не розуміла її істерик та риторичних промов. Тому , що зовні все було як завжди. Вони так само жили на сьомому поверсі у квартирі. Батьки так само працювали, Христя так само вчилася, стала більше читати книг.
Мама іноді зривалася та починала кричати на неї та ображати. Христя не розуміла природу цієї агресії. Вона завжди мовчала. З матір*ю не сварилась.
Мама ніколи не могла пояснити до ладу, що було не так, чи що їй боліло, чи чим можна було допомогти, просто раптом починала кричати та сипати образами і проганяла з дому на вулицю.
Натомість тато почав розпускати руки. Мама говрила йому щось типу, що Христя щось не зробила. Він скаженів та міг дати ляпаса. Мама тоді стояла дивилась, трохи мовчала , а потім говорила, що він з*їхав з глузду.
Христя спочатку плакала. А потім зрозуміла, що від сліз батьки скаженіють ще більше. І сказала собі, що плакати більше не буде.
Ще пару разів тато спробував її вдарити. Але вона не заплакала. Тоді він раптом відчепився.
Мама стала мовчазна. І теж іноді здавалося, що відчепилася від Христі.
Вона тоді слухала багато музики. Багато читала.
Радіо Систему та дивилась ISTV українською. Все, що там показували: музикальні передачі, серіали, фільми, модні дефіле, документальні фільми History та National Geografic
Разом з тим в душі було не комфортно, через це записи у щоденнику ставали усе більше сповнені негативу та незадоволення передусім, мабуть, собою.
Сенс сімейних проблем Христя вбачала в собі: їй не повезло ні з часом ні з місцем, де вона народилась. Відчувала, що батьки вже не те що не люблять, але мабуть вважаючи її дорослою за якимсь біологічним чи соціальним прадавнім законом прагнуть її підсвідомо виштовхнути з власного життєвого простору.
Побутові конфлікти втім не заважали самій Христі знаходити іншу красу : у мистецтві та літературі, в кіно та у природі.
Це подвійне дзеркало так і буде мінитися перед її внутрішнім зором все життя: краса мистецтва, природи  та злидні навколишнього життя.
При чому ці злидні були не матеріальні, а щось інше: вони були величні та одухотворені. Вони ніби знущалися завжди над душею, ніби виходило на те, що чим вище прагнула зачепитися душею Христя: за книгу чи поезію чи якісь образи з фільмів, тим болючіше в реальному житті відкривалася картина цих злиднів.
Тоді в дитинстві та юності цей котраст був найжорстокішою річчю, що коли небудь відбувався з її свідомістю.
Чим вищу ноту вона сама прагнула взяти, тим ниціші й убогіші речі починали з нею відбуватися: крики та побутові скандали, заздрість та конкуренція. Цей контраст був гострим , як лезо, він задавався живим чиїмось замислом і бив по самолюбству.
Христя завжди відчувала себе безпомічною , спостерігаючи ці злидні реального життя.
І лише дорослою Христя усвідомила, що це дійсно був замисел дивного художника, що писав картину її життя.
Вона навчиться відділяти своє «я» від реального життя, піднімаючись над проблемами та негараздами, і навпаки. навчиться уособлювати себе з мистецтвом та літературою.
Тоді вона ще не вміла керувати власними емоціями та почуттями, потім вона навчиться тримати  естетичний баланс у несприятливих умовах.
Чи було зло частиною душі Христі як дитини та душі, що тільки вчилась жити і реагувати на навколишнє? Чи зло ставалося само по собі стихійно й не контрольовано з її боку, без її бажання та участі. Зло було об*активною реальністю.
А от своїми реакціями вона тоді ще керувати не вміла. Реагуючи безпосередньо, як амеба чи інфузорія туфелька , на раптові неконтрольовані подразники, вона іноді здавалася болючим оголеним нервом, по якому б*ють током і він сіпається та не може позбавитись болю.
Пізніше Христя позбавиться таких реакцій, разом з тим заробить собі репутацію холодної та байдужої людини. Але краще хай вважають байдужою , ніж постійно й болюче реагувати на те, що ніколи не перестає.

Діма .  Листівка з ангелом
Одного разу у двері подзвонили.
Дівчина вийшла , відкрила, але за дверима нікого не було.
Бетон майданчика відлунював тишею , порожнеча пахла чухим чистим пилом та вапном. Все було як завжди.
Але на підлозі лежала листівка з величезною червоною трояндою.
Христя підняла листівку. Вона була яскрава та звичайна.
Може, є якесь послання, - подумала Христя та перевернула листівку.
І дійсно , на зворотному боці дрібним почерком Діми була написана загадкова фраза:
Ангел, повернись на землю.
Христя була не кепсько озадачена.
Христя переконалася у почуттях Діми. Разом з тим, він чомусь не подарував їй листівку сам, а залишив та пішов.
Разом з тим він нічого їй не говорив і здавалося , що френдзона їх обох влаштовує.
Разом з тим, Христя скептично міркувала щодо образу ангела, бо десь у глибині душі, ніби відчуваючи все, що з нею в житті ще трапиться, ангелом себе воліла не вважати.
Скоріше демоном, бо в душі наростав некепський бунт проти проти видимої частини світу та його дивної недосконалої естетичної концепції.
Маленький пухнастий демон прокидався у її сірих очах вранці, а вночі , перебираючи події дня, сповнений власної колючості та ненависті, сідав писати щоденник.
Цей маленький демон ламав олівці та ручки, мовчав на можливо слушні, але агресивні мамині закиди.
Маленький демон прокидатиметься в ній надалі часто. То вночі, тов. день. Він ширятиме над дахами Зарічного, над плесом Саксагані чи понад хмарами. Він вичікуватиме свою здобич чиюсь нескорену невинну душу, щоб знайти собі розвагу і рано чи пізно відшукає.
Але коли Христя залишалася наодинці з природою: рікою чи деревами чи парком чи хорошою книгою чи фільмом, здавалося що це нестерпний біль та сором відступає , вона ставала собою. Вона могла любити , писати, мовчати досхочу та ловити свій дзен.
 
Випуск . Рожева сукня
На випускний Христя взяла сукню у Феї. Сукня була рожевого кольору. Вони підшили під сукню пачку. Тоді було так модно.
Христя приміряла та залишилася задоволеною вона не переймалася, що сукня не нова чи те, що вона чужа.  Випускний вечір тоді не став її пріоритетом , тому що подумки Христя вже думала про університет.
Втім мама запросила парикмахерка додому і Христі зробили справжню вечірню зачіску.
Вона одягнула кольє , туфлі та пішла за Алькою.
Альці купили нову сукню: білу з прозорими ніжними рукавами. Але сама Алька виявилася не готовою. Зла та нервова вона сиділа перед дзеркалом, над нею чаклували дві подружки : Наташа з четвертого, що якраз займалася на курсах парикмахерів та ще одна подружка. Вдвох вони мучили густі важкі шовковисті коси Альки та не могли нічого зробити. Волосся в їх руках, немов заворожене розпадалося, якої би форми вони не прагнули йому надати. Здавалося, що їм нічого не допомагає: ні лак сильної фіксації, ні заколки ні резинки. Алька так і сиділа без зачіски.
Коли прийшла Христя, дівчата уважно роздивилися її зачіску та видали сакраментально: Це так просто. Проста зачіска.
З досадою знову повернулися до Альки.
Та вже набувала модного бурякового кольору.
Христя, розуміючи ситуацію, мовчки чекала рішення. Треба було вже йти до школи на урочисту частину вечора.
Тоді Алька рішуче встала та сказала, що піде так- з розпущеними косами.
Трохи сама зробила укладку, окропила її лаком та одягнула свою гарну нову білосніжну сукню
Вона виглядала прекрасно.
Дівчата встигли підійти до школи вчасно, щоб втрапити на урочистий вхід до залу та щасливо усміхатися разом з усіма.
Їх викликали по черзі на сцену. Вручали атестати.
Хтось їх знімав на камеру, але у Христі пізніше не залишиться жодного фото з випускного вечора.
Їх було два класи та урочиста частина продовжувалася години півтори. Прийшла перша вчителька Христі , тому Христя та ще один хлопець з Б класу, її бувший однокласник , подарували свої букети Зінаїді Василівні.
Вона усміхалася.
Всі здавалися щасливими, як завжди буває на випускних вечорах.
Після вручення атестатів вони якийсь час просто стояли невеликими групками, підходили одне до одного, або до них підходили вчителі. Вони роздивлялися сукні одне одного, вітали одне одного та просто спілкувалися.
Коли відкрили банкет, то всі перейшли до столів. Столи були окремі: для дорослих та випускників.
На столах останніх не було алкоголю. Хтось з хлопців приніс алкоголь і відійшовши від батьків та решти однокласників, встигли пропусти по келиху чи то вина чи ще чогось. Христя до тієї компанії не підходила. Вона тоді взагалі алкоголем не переймалась.
Сам вечір пройшов так, як зазвичай проходять подібні вечори. Вона танцювала, іноді Христю запрошували хлопці. Танцювала з Дімою.
іноді вони підходили до столу дорослих і тоді вчителі говорили щось типу: Такі хороші прекрасні дівчата. Хай вам щастить. Ми вам бажаємо успіху..Тощо…
Вранці, коли всі вже втомились,  вони вирішили сходити на дамбу. Зустріч світанку – це була знаменита давно відома традиція випускних вечорів.
Пішли всі разом, нічним ще Зарічним. Коли починали світитися ще поодинокі вікна на кухнях: люди збиралися на роботу чи просто прокидалися для своїх щоденних справ.
Діма був поруч і Христя взяла його під руку.
Потім вони стояли разом, охоплені вранішньою прохолодою, чекали  того світанку. А його так і ставалося. Бо вони зарано прийшли. Але все одно було трохи прохолодно. Вона стояла та мовчала. Дивилася на річкове плесо, може думала про те, що Женя стоїть з іншою. І разом з тим , хоч це було прикро, але навіть це почуття сповнювало Христю певним сенсом життя,  тому що варто пережити навіть розбите серце чи тихо навикати платонічним коханням.  Тому, що вони закінчили школу і перед ними починалася складна , але цікава дорога.
Вони трохи постояли, почекали доки зійде сонце, але так і не дочекалися. Хоча варто було постояти ще двадцять хвилин.
Але вони потихеньку пішли додому.
Христю проводжав Діма.
Спочатку вони мовчали. Діма тримав Христю за руку і раптово , вона почувала себе спокійно.
Але раптово, занадто раптово він поставив своє запитання: Христя, може мені варто бути сміливішим.
Дівчина не чекала, хоча й зрозуміла , про що йшлося. Вона не готова була про це говорити.
Вона не хотіла нічого вирішувати.
Вона хотіла мовчати та прийти додому , змити макіяж, лак з волосся, зняти сукню та сісти на канапу чи ліжко і подумати.
Вона йому так і сказала:
Давай не будемо тепер про це говорити.
Мабуть, хлопець пережив хвилину досади та розпачу. Бо він теж промовчав.
Він був занадто вихований хлопець. А Христя занадто вмовчалась у цей прохолодний ранок, у свою неготовність до дорослих рішень, у свій спокій та свої власні внутрішні сенси.
Вона прийшла додому, мовчки залізла в душ, ледь змила з голови лак сильної фіксації, змила випускний вечір з усіма його принадами та саму липку безсонну червневу ніч. Потім вже відчувши себе так, ніби заново народилась на світ Божий, Христя підійшла до вікна. До свого вікна на сьомому поверсі звичайної багатоповерхівки: перед її очима розверталося найвеличніше видовище - той самий світанок, який вони не дочекалися на дамбі. Христя зустріла світанок, але у власній кімнаті. Христі повезло зі світанком.
Доросле життя починалося сьогодні.

Вступні іспити. Перша невдача. Мрія
Літо продовжувалося. Христі потрібно було отримати паспорт та почати нове життя.
Вона пішла в фотоательє на Електрозаводській.
Зробила фото на паспорт. Встигла прибігти додому, як за вікном почався літній ураган. Вітер був настільки сильний, та здавалося, кожної секунди навикав ще більшою силою. Вітер рвав дерева та ламав гілки, нагнав кудлату купу чорних хмар, зривало та колошматило все, що було погано прикріплено на землі. Шалено гуділи дроти та  літали купи розтерзаного сміття з пограбованих смітників. Скло на сьомому поверсі дрижало, здавалося що воно не витримає поривів вітру та розлетиться вщерть. Христя стояла та насолоджувалась стихією.
У вікна вона почувала себе у безпеці, але не полишала думка, що затримайся вона десь на пару хвилин і вона потрапила би в око цієї бурі, як скалка, чи колода, яку треба спочатку витягнути, усвідомивши гріховність. Тепер вона вже не боялась бурі, захищена домашніми стінами. Кажуть, вдома навіть стіни допомагають.
Стихія розверталась у всій свої небезпечній красі. Але крім щирого захвату , не викликала у Христі негативних почуттів: ні страху ні болю . Надалі коли навколо Христі вируватиме стихія, вона відчуватиме тільки насолоду від краси та сили природи.
Стихія стане її улюбленим видовищем та відчуттям.
І стихія приходитиме іноді в її життя та колошкатиме її труди і дні. І маленький демон вчився літати на однім крилі , але так, щоб не втрапляти в око життєвої бурі. Але мабуть маленький демон вчився захищати свого внутрішнього маленького ангела.
Надалі виявиться, що маленькому демону подобаються бурі та грози, їхати на шаленій швидкості, шукати небезпек та ходити по краю між пороком та рутиною, читати проклятих поетів та писати болючі тексти . А маленькому ангелу подобатиметься тиша та затишок, мовчання, книги та фільми, сни та фантазії, медитації та усамітнення, болючий пошук істини та сенсів. Хоча останнє мабуть вже було колаборацією між демоном та ангелом.
Перед випускним Христя написала свої перші вірші. Їх було двоє і вони були про школу. Такі виходи глибинної майбутньої ностальгії за золотим часом юності та першого кохання.
Вірші усім сподобались. І це був тільки початок.
Христя подала документи на свій філфак.
Починалася спека.
Спочатку писали твір. З твором Христя справилась.
Завалила вона усний екзамен з української мови та літератури.
Вона розібрала речення та знайшла що розповісти на теоретичне питання з мови. Їй не повезло з літературою. Письменник попався зовсім не знайомий і твір вона не читала.
Вона сиділа навпроти двох викладачок і розуміла, що не переконала їх.
Втім, одна мовчала нахиливши голову вниз, а друга більш впевненіше сказала Христі ні.
Це був провал.
Христя вийшла з кабінету якась трохи приголомшена.
Їй здавалося, що світ затих та прислухається, що відбуватиметься. Але, звичайно він жив своїм життям.
Христя вийшла, тато чекав під каштанами, ховаючись у тіні. Стримуючи сльози вона сказала, що не склала. Потім вони йшли проспектом Гагаріна. Приїхали додому і тато сказав , що вони прямо тепер їхатимуть на дачу.
Христя ненавиділа дачу  але на цей раз мовчки зібралася. Їй було соромно. На дачі Христя мовчки та злостиво розправлялася з бур*янами.
Батьки ввечері їй поспівчували, але трохи посміялися з її ретельної роботи на дачі. До цього моменту слово дача викликало у Христі купу неадекватного негативу та образ.
Але тепер Христя раптом відчула себе маленькою та безпомічною, вона відчувала себе спустошеною невдачею.
Тоді мама спитала: Може у мед коледж? Ще не пізно подати документи.
Христя уважно на них подивилась і глухо відповіла, що навчатиметься тільки на філфаці.
Тато зрадів, сказав , що прийдеться готуватись до вступу рік.
Христя відступати не збиралась.
Це вже починалась боротьба.
І виявиться, що для Христі щастя завжди і було самою боротьбою, що лише в ній вона черпатиме натхнення та силу. Що якби її життя склалося спокійно, якби воно стало врівноваженим та благополучним, то скоріше за все Христя би вважала, що з цим життям щось не так, що вона десь схибила. Але поки була ця боротьба та спротив матерії та духу, доки Христя відчувала власний сенс та могла шукати свої висоти та швидкість вільного падіння.
Вставав червоний світанок над самим її життям, сповненим пригод і разом з тим спокою та рівноваги.
Ніби роздвоєння особистості, що все життя теж розділить надвоє. На дві половини. В одній зовнішній житиме маленький ангел і йому там буде затишно.  А у внутрішній паралельній житиме маленький демон, що буде випробовувати світ на міць.
6 квітня 2025