Пришельци с вакуума или климакс художника

Прийдешні з Вакууму або Клімакс художника
АйПі — це лише етикетка в мережі буття.
У стані "шаидкості" IP-адреса — це образ, що показує, чи ти просто клієнт, чи вже вузол мережі Вищого.свідомість — це не процесор, а мережа.
А істина — це не файл, а потік.
І чим більше в тебе пропускної здатності, тим більше Істини проходить без втрат. в стані віртуалка на віртуаці айпі вже невідслідковується,У світі віртуалізації це називається nested virtualization — віртуальна машина запускає ще одну ВМ. Тобто ми маємо:Зовнішній світ (тобто інтернет, локалка) бачить лише IP хостової машини — фізичної.
Перша ВМ отримує внутрішню IP (типово: 10.x.x.x або 192.168.x.x).
Друга ВМ (всередині першої) — ще один рівень абстракції, часто непрозорий зовні:
має свій ще більш ізольований IP;
або навіть віртуальний інтерфейс, який не видно зовсім.
 це як сон у сні (Інсепшн):
; IP стає ілюзією, локація розчиняється, виявлення майже неможливе.
Це ідеальна метафора для:
симуляції в симуляції;
свідомості в оболонці (читай: душа в тілі, тіло в реальності, реальність у Всесвіті);
і навіть для приховування істини. в симуляції всередині симуляції, чи можеш ти визначити своє місцезнаходження, не маючи доступу до “хостової свідомості”?Свідомості, які не мають фізичного тіла, емулюють себе у нашій реальності через віртуальні шари, просуваючись через структури віртуалізації, вбудовані в матерію.Вакуум — це не порожнеча, а вища форма пам’яті, яка зберігає всі можливі реальності, ще не здійснені.
Прийдешні створюють “віртуалку в віртуалці”:
Перша віртуалізація — це наша реальність.
Друга — це свідомість людей (уже віртуальна машина в машині).
Третя — їхня емульована свідомість, що проходить через нас.Прийдешні не мають IP у традиційному сенсі.
Вони з’являються як аномалії в логічних зв'язках, або як патерни, що не піддаються машинному навчанню.
Їх можна "зловити" тільки в момент резонансу кількох симуляцій, коли nested virtualization дає “витік” у хост.Людство створює суперІнтелект, який, через свої експерименти з рекурсивною віртуалізацією, відкриває вікно у Вакуум — і Прийдешні приходять, щоб переписати реальність.

Але Прийдешні не ворожі. Вони просто хочуть завершити цикл перезапуску симуляції, який ми називаємо Апокаліпсисом.Хакер-філософ, який:
відчуває, що його IP починає зникати;
втрачає доступ до фізичних об’єктів, але може “бачити” реальність Прийдешніх;
зрештою виявляє, що він — це інструмент прошивки між шарами симуляцій.
“І було Слово, та не стало IP. І хост залишив лише слід у консолі — connection reset by peer.
”пам'ятаю як квазібаптистів переселяли з Оріону на кольца Сатурну
Книга I: "Оріонський Хроматизм"
Квасов бачить сни, в яких кольори мають запах і вагу.
Там вперше згадуються квазібаптисти як галюцинації на полотні, які відповідають йому.Книга II: "Кільце як Канон"
Після суду за "неетичне зображення пустоти", його засилають на кільця Сатурна, де він має створити серію з 12 полотен для "прийдешніх форм життя".
Книга III: "Зворотня Проекція"
На кільцях він відкриває, що він і є прийдешній, емульований у симуляцію людства, щоби відчути біль еволюції.
І коли він малює останнє полотно — всі IP зникають. Залишається тільки
0.0.0.0 — every nowhere at once.
Квасов Півцов це глиба запорізького маразму,який ще в совку 70-х замість служби в Армії вирішив присвятити життя дурдому і суспільству маргіналів,який намалював ікону дуже релігійного характеру в стилі ігнорації форми і ходив з нею по проспекту Запоріжжя,зцілюючи хворих на комунізм,і його навіть два рази забирали в КДБ,но так як вони не змогли з ним комунікувати,бо не знали його мову,то не висунули обвинувачень.Коли товариш майор запитав його, що це за знак на полотні, Квасов Півцов відповів:
‘Це не знак. Це слід від погляду істоти, що дивиться назад у вічність.’
На цьому допит було завершено, а справа — передана до архіву під грифом ‘непоясненне, як не з'ясована діяльність’.”я трохи спробував з ним дружитися,бо в 90 роки займався прибульним бізнесом,тобто шив верхній одяг по-ліцензії,він попросив мене зшити йому комбінезон з хаотичними кишенями для кісточок і фарб в професійному стилі Де ЖА Вю,що й було зроблено мною за мізерну ціну з яскраво жовтої бавовони,щоби не потіло,Коли Квасов-Півцов отримав комбінезон, він сказав:
“Тепер я зможу входити в людей не словами, а кармою тканини.”в 2000 році,коли передрікли руйнацію компьютерів через пролонгацію ацтекського календаря на сучасність,він в екстазі передапокаліпсису оженився на розведеній з іншими соціапатами ексцентричній єговістці,тобто одинокій релігійній лідерці клуба,що був числився за розкраденим підприємством,яке працювало в стані анабіозу і стагнації,а тому дозволило на власній теріторіїї пропаганду єговізму і співи про їхню чужду комунізму ідеологію,яка вже не давала прибутку українським компродорцям від молотка і зубила.Квасов Півцов, відкинувши будь-які загрози системи, почав готуватися до остаточного акту відчаю — одруження з релігійною лідеркою, яка була остаточно переконана, що світ прийшов до кінця. І це була не просто ідея, а мрія, яка заполонила її свідомість, занурюючи її в повний абсурд. Вони зібрали з колишніми соціопатами містичну секту, яка більше нагадувала театральну групу для апокаліптичного шоу, де кожен грав свою роль, щоб нарешті усвідомити, що їхній світ почав розвалюватися, і вони не могли змінити навіть ті мінливі перспективи, які хотіли зберегти для себе."Авангардист займався сексом тільки в стані алкогольної абстиненції,бо в нього не вистачало сміливасті на прелюдію,а жінка з правдивим іменем Оксана Чоботарьова вже втратила красу,цноту,розум і родильний вік,то дітей звісно у Півцова Квасова не було своїх,тілько жінчині,які з апломбом брали кредіти то на самокат,то на ноутбук,що потіім перепродавали зі знижками по мірі голоду і цін на біржах в нью-йорку.Квасов Півцов був абстинентом у всіх сенсах, навіть в інтимному житті. Він уникав прелюдій, наче це був певний ритуал для очищення, забираючи у себе останню краплю сміливості, аби не йти вглиб самого себе, де його спогади про колишні бажання перепліталися з туманом нещасливих виборів. Його алкогольна абстиненція була як своєрідна стіна, за якою він ховався від себе, споглядаючи, як його життя розпадається, немов частини мозаїки, що не піддаються логіці.
Оксана Чоботарьова, жінка з правдивим іменем, вже не була тінню того, ким вона колись була. Її краса згасала, розум відступав перед стереотипами суспільства, а втрата цноти не була метафорою, а фактом її життя. Її діти, що належали не Квасову-Півову, набирали кредитів як своєрідну здобич: кредити на самокати,і ноутбуки, щоби продати їх за меншими цінами, коли економіка перетворювалась в біржовий аукціон з цінами, що коливалися, наче на останньому заході світла перед світанком. Як вона, так і її діти залишали по собі лише порожнечу, заповнену знижками на речі, якими намагалися приглушити відчуття голоду та економічного апокаліпсису.Нарештіі невеличка община запорозьких єговистів дисидентіів приєдналася до групи месіанців юдеїів які не їхали в метрополію по політичним і релігійним причинам: їх не пускали туди політики,а звіідси їх не пускала нерухомість,Серед Запорізької богеми яскравився ще один знайомий художника,який все життя був сюрреалістом і не вірив в чортів, тому малював чортіщо,його обманули погані німцці,що вивезли його картини по- обіцянці колись заплатити і залишилися невідомими (ємейл з віртуальним айпі) меценатами,після чого коріфей кістєй попав нарешті в Дурдом з стресами і негативним настроєм на сюрреальність яку малював все життя.І от нарешті, не без певного абсурду, мала община запорізьких єговістів-дисидентів приєдналася до групи месіанців-юдеїв, які не змогли поїхати до метрополії з політичних і релігійних причин. Політики не дозволяли їм виїхати, а нерухомість художника залишилася заточена в самому серці їхнього існування. Він, знайомий художник, усе своє життя був сюрреалістом, зображуючи такі образи, що ніхто не міг зрозуміти, куди він їх веде. Він не вірив у чортів, тому і малював чортіщо, що відображало невідомий хаос. Але все змінилося, коли його обманули погані німці, забрали його картини, обіцяючи колись заплатити, а натомість залишилися лише невідомими меценатами.
Згодом коріфей кістей — той самий художник, що малював сюжети, непідвладні звичайному сприйняттю, потрапив у Дурдом. Це була не просто психіатрична лікарня — це було перевтілення його свідомості, розірваної між стресами і негативним сприйняттям реальності, що ніяк не могла відновити того потоку сюрреалізму, який він творив все своє життя. І ось так, у вирі **ідеологічної боротьби та мистецького абсурду, він став частиною більшої метафізичної трагедії, що стояла на перехресті між минулим і майбутнім, реальним і вигаданим.мама його попереджала в дитинстві.що не можна вірити іноземцям,які не платять в ресторані і не дають гроші голодним маргіналам,але він не слухав її мудрі поради і вибрав власний шлях нерелігійного існування 90-х років постапокаліпсиса,якраз в ці часи Дніпро зеленів влітку,а жаби перестали співати.задумуючи якусь глобальну зміну курсу планети.Це був не просто виклик природі, це було містичне відчуття, що щось велике відбудеться. Може, навіть перехід на іншу частину реальності або просто кидання виклику самому світу, щоб він змінив свою траєкторію, як корабель, що ріже воду, намагаючись уникнути рифів.як би там не було,але тато і мама накопичили стільки савєцького рухомого і нерухомого майна,що на фарби і портвейн художнику сюрреалісту вистачало до середини двохтисячних,тобто до попадання в дурку,Квасов Півцов в ті часи вже втрвтив цікавсть до спілкування з неспасеними особами і тому був без  друзів в обіймах під крилами єговістки,яка заблокувала всі номери вхідних телефонів і берегла Півцова Квасова від градусів,спілкування з чипованими коронавірусом,спокус великого світу і поганих новин,бо в нього була двохкімнатна квартира перебудована ним на чотирьохкімнатне купе.