Щоденник - 5

Щоденник 5 (Збірник загонів з 80-х по 2025)
автобіографія

Червона нижня білизна

Паспорт та бібліотеки, список літератури та  практикум Ющука
Навіщо це все- цей роман , ці довгі розмови сам на сам. Ну не їла вона м*ясо з ножа та не ходила босоніж по мерзлій землі.
Ні, життя було нормальне, і наче всього у ньому вистачало: краси і цінностей.
Після того як закінчилась школа, всі кудись поділись Алька навчалася у мед коледжі. Діма поїхав у Дніпро. Він вдало вступив у свій мед інститут.
Ірка Шпак теж поїхала у Дніпро. Поступила у театральний коледж.
Всі кудись поступили.
Крім самої Христі.
Втім , вона не впала у відчай.
Мама Стефанія якраз познайомилася з вчителькою української мови. Звали її Ірина Борисівна. Сама Христя Ірину Борисівну побачить лише через багато років. Але того разу Ірина Борисівна написала Христі довгий , як саме життя, список української літератури від Давньої до авторів соц. Реалізму.
Літературу потрібно було прочитати.
Хоча Христі сподобався вже сам список. Вона довго перебирала аркуші тонкі аркуші А4 , на яких стрункими  рядочками значилися прізвища письменників, поетів та назви творів.
Список її заворожував, бо за кожною назвою поки ще був прихований цілий невідомий ще для Христі світ.
А Христя любила незвідані світи, особливо в книжках. Кожен світ потрібно було , наче сміливій мореплавці, відкрити заново: всі ці ще не знані міста та села, в яких відбувалися полії, відкрити для себе всіх героїв та персонажів. Відкрити ще не відкриті слова та цікаві крилаті вирази.
Христя обожнювала крилаті вирази. Вона завела окремий цупкий зошит та стала виписувати цитати з цих творів, ті що сподобались. Бо тоді ще не було Інтернету . Вікіпедії та Вікіцитатника.
Вона складала свій особистий Вікіцитатник.
Не те, щоб він їй коли небудь в житті пригодився, але іноді вона лякала оточуючих точними неочікуваними цитатами з різних творів від Давніх греків до суч укрліт.
Люди явно не розуміли, звідки така читацька компетенція. А справи були якраз у цьому злополучному цитатнику.
Скажемо наперед, що зошитів були навіть два. Один вже не кепсько потріпаний, десь загубився, але другий Христя зберігала ще якийсь час.
З книгами було не все так просто. За ними приходилося ходити до бібліотеки.
Бібліотека –це таке культове місце для всіх книголюбів.
Тому що книги можна було тоді почитати тільки у бібліотеці.
У Христі було дві локації. Одна – бібліотека для школярів на 5 Зарічному. Вона, наче якесь модна кав*ярня містилася у цоколі багатоповерхівки, Місця всередині було не багато, втім була затишна атмосфера і по вихідних в читальному залі сиділи чомусь переважно хлопці. тому Христя на вихідних старалась до бібліотеки не ходити.
Ще одна бібліотека була вже на 20 кварталі. Будівля зовні була звичайна сталінка, нічого особливого. Але всередині було найпомпезніше фойє, яке тільки можна собі уявити. Гардеробна була заставлена колонами.  Величезні ліпні сходи з такими же помпезними витими  колонами вели на другий поверх. Але на другому була дитяча бібліотека. Христя йшла вище- на третій. Там була бібліотека для дорослих та читальний зал.
У залі теж постійно були відвідувачі. Чоловіки читали підшивки газет. Жінки журнал Космополітен чи Наталі.
Христя вічно приходила зі своїм незмінним списком літератури, що шелестів як гербарій на вітрі. Втім , навіть не змигнувши оком Христя замовляла чергову книгу чітко по черзі за списком.
Бібліотекарі, мабуть, вмирали зі сміху з цієї дівчини.
Але філфак – справа абсолютно серйозна.
Книги потрібно було прочитати рівно за місяць. Тому що через місяць закінчувався термін, коли потрібно було книгу повернути. Іноді втім, Христя про це забувала, але це було дуже рідко. Найчастіше вона везла книги вчасно, а іноді навіть завчасно.
Читала вона швидко. Але бібліотеки все таки було дві. Вона частіше ходила до тої, що на 5 Зарічному.
Іноді , особливо взимку, це було не так просто, але тоді її ніхто би не зупинив.
Через тишу та урочистість цих бібліотек сам цей час запам*ятався Христі як трохи похмурий та зимний. Може, через те, що їздити приходилося переважно взимку, а може через те, що всередині бібліотек чомусь завжди класична холоднувата атмосфера. Мовчання та спокій, колони та тихі урочисті завіси, що повністю закривають ці бібліотеки від міського гамору. Хоча  у бібліотеках звичайні вікна, але чомусь вони так скрадали вуличні шуми, що здавалося , що у бібліотеці ти наче літаєш поза часом та простором, наче ти загублена у часі. А коли виходиш врешті на вулицю, то дивуєшся, що світ живе своїм життям, вулицею їдуть автівки та громадський транспорт, а не хлюпоче море під сходами і не качається на хвилях повільно та тихо якийсь корабель.
Крім того, батьки підказали Христі слушну думку: влаштуватися на роботу в школу педагогом-організатором.
Все таки це було веселіше, ніж сидіти вдома наодинці лише хоч із цікавими але книгами. А по-друге, думка була слушна через те, що можна було мати живу практику. Діти, школа, режим роботи…Подивишся, чи сподобається, - загадково запропонувала мама.
Христя радо погодилася.
Вона влаштувалась у середню школу. Раніше ця посада називалась піонер вожата. Ще у піонерському Христиному дитинстві піонер вожата була культовою фігурою у школі. Через те, що їх завжди обожнюють діти та вони постійно вели свята та різні цікаві заходи.
Сама Христя з вдячністю згадувала піонервожатих в своїй рідній школі за незабутні миті та піонерські ігри чи пісні.
Тому вирішила спробувати власні сили.

Школа
Але що було пробувати, якщо тоді ще не було у Христі ніяких особливих сил. Ні сил ні начал ні перстолів.
Вона прийшла просто подивитись на школу. Причому зсередини. Не як учениця, а як активний учасник педагогічного процесу.
І найперше, що Христю вразило- це сам вигляд школи. Будівля показалась їй абсолютно гігантською та монументальною. Сама Христя росла у школі, будівля якої була побудована у модерному легкому стилі і через те, що мала величезні вікна та оздоблена світлим кафелем, здавалась зіткана з алюмінію та сонячних променів.
Ця школа була величезною спорудою . сталінський ампір мав чарівну здібність перетворювати чотири поверхи такої будівлі на візуально семиповерхову будівлю.
У ній було все величезне: сходинки, вікна у лерев*яних рамах, двері до касів, актова зала, і як не дивно, помпезні сходи з колонами, що вели у підвал, втім красувалися прямо посеред фойє.
Христя так ніколи й не зрозуміє логіку цих сходів. Тому що на верхні поверхи вели зовсім звичайні сходи по краях обох крил цієї споруди.
Цей парадокс виявися найзагадковішим для Христя. Але вона не стала надовго заморочуватись, а прийняла все, як є.
Втім, школа Христі сподобалась і їй через власну романтичну натуру все здаватиметься, що саме в такій школі навчалась колись Джен Ейр.

Іноді доросла Христя задавалась екзистенцій ним питанням: що краще бути іграшкою чи тим, хто грає?
Питання було слушне для того часу, в якому вони опинилися як героїні. Для усіх трьох дівчат: Христі Альки та Глашки.
Але Христя намагалася його вирішити сам на сам. А Алька та Глашка мали підтримку.
Христя не мала жодного уявлення, як краще: з підтримкою чи без неї.
Сама вона навчилася обходитись без підтримки.
Екзистенціальне буття не питає у нас, ким ми самі воліємо бути. Буття просто стається з нами, перетікає нашими венами і свідомістю. Виносячи на поверхню те підсвідоме або колективне підсвідоме, шукаючи у ньому і запитання і відповіді.
Питання було у тому, що ми стаємо одночасно і іграшками і тими, що грають.
Грати власним життям, власною душею та власними думками , грати сама з собою так наче ніхто не бачить, грати у що завгодно : у кохання , у кар*єру, у призначення, у мистецтво, у геніальність у саму гру- в цьому кожен був майстер і сам для себе і для оточуючих. Обманювати себе – це і є завжди найцікавіша гра. Але тоді ми зустрічаємо інших гравців. Можливо більш розумних та більш впевнених чи більш дорослих. І вони ламають нашу гру з самими собою. Але натомість пропонують іншу. Жорстокішу, але цікавішу.
Грати з оточуючими – це теж просто гра : у те ж кохання, у роботу, у сім*ю, у гроші, у бізнес, у психотипні ігри , де кожен чи веде чи його ведуть. Що може бути цікавіше для людини амбітної та владної, яка втім не знайшла в житті гідне призначення для свого честолюбства та таланту?
Христя увіходила в ці області темряви не зовсім з доброї волі. Але опинившись в цих теренах вона змушена була прийняти гру, або програти.

Саме життя ставало жорстокою екзистенціальною грою просто на очах. І нічого не можна було з цим зробити.

Працювати у школі Христі сподобалось. Школа хоча й була величезна і Христі приходилося долати сходи не по розміру , бо вона ж страшенно боялася висоти, а сходи у сталінських школах будували такі, наче їх повинні були переступати велетні.
А Христя була звичайна дівчина. Їй виповнилося вісімнадцять.
Вона мала кучеряве русяве волосся ще не зіпсоване експериментами з фарбами,  пухкенькі щічки, одягалася мило у сіренькі та біленькі сукні, іноді у ще шкільні спідниці.
Її безпосередня начальниця була цікава жінка з високим білим шиньйоном. Сама вона була зовсім невеликого зросту. Кругленька , з яскравим макіяжем , вона була вихідкою з західної України, говорила швидко з львівським акцентом та була доволі розумна та навіть мудра.
Ходила вона швидко на високих підборах. Доброї її назвати убло складно, але вона була весела та з почуттям гумору.
Звали її Анна Григорівна.
Побачивши Христю, Анна Григорівна іронічно усміхнулась. Мабуть на таку недосвідчену з горіха зерня ще ледь не з-за парти ученицю у педагоги –організатори. Але промовчала і взялася до справи.
Вони прийшли у кабінет та Анна Григорівна сказала. Що кабінет тепер належить їм і тут все потрібно привести до ладу. Називався кабінет Методичним.
Христі це аж ніяк нічого не сказало.
Разом з Анною Григорівною вони стали розставляти столи.
Хтось зазирнув та пожартував: У вас Анно Григорівно, все виходить журавлиним клином. Навіть столи поставити в метод кабінеті.
Кабінет був великий, світлий з великими вікнами. Але цього було замало, бо Анна Григорівна звідкись принесла стенди , які були завбільшки за неї саму, з портретами К.Д. Ушинського та його цитатами.
Там ще було пару стендів зі скляними вставками для інформації. Потім вона розпорядилась, щоб стенди прибили на стіни. Так кабінет набував абсолютно методичного вигляду.
Крім того, в кабінеті були шафи, у які Христя потім складатиме сценарії та різні розробки, що писатиме сама, або знаходитиме в різних підручниках чи журналах. На хвилиночку, заради цього теж прийдеться ходити до бібліотеки.
Але Христя цілком захопиться цими сценаріями. І хоч переважна більшість з них на той час були безнадійно застарілими через  зміну історичної парадигми (це був 1995 …тобто починалася доба незалежності України, а переважна більшість підручників для починаючих вожатих була видана ще за часів СРСР і в них можна було знайти лише розробки до святкування Великого Жовтня або річниць Вітчизняної тоді вона так називалась війни  ) . Але парадигма змінювалася і свята теж змінювалися. Деякі сценарії Христі прийшлося писати самій. Без освіти це було складно. Вона читала старі сценарії та за аналогією та певною схемою, писала, добираючи віршів з різних підручників . Вітальні промови писала сама. сценарії Анна Григорівна завжди суворо забирала. У Христі не було жодних претензій, бо крім писання сценарії , їй потрібно було переважно займатись українською мовою та літературою, коли залишався час.
А часу іноді було багато. Коли затихали уроки , учні йшли додому, Анна Григорівна йшла додому теж, Христя працювала до 17.00 
Вона надовго залишалася сам на сам з К.Д.Ушинским.
Йому було все одно. Тоді Христя діставала свої романи та читала.
Тиша, мудрий К.Д. Ушинський все таки в той рік дечому навчили Христю. Школа прекрасніша без учнів. А методичний кабінет - коли Христя залишалася у ньому сама. Не тому , що колеги Христі не подобались, навпаки, були  глибоко симпатичні. Але читати романи все таки при них було не можна.
Крім них з Аннаю Григорівною , у методичному кабінеті працювала бувша вчителька , яка погодилася на посаду соц. Педагога і молода дівчина – психолог.
Соц педагог була досвідчена вчителька, що вже багато років відпрацювала у школі. Посади психолога і соц. Педагога тоді ще тільки з*явилися перший рік і їм тільки належало розібратися, що їм потрібно взагалі робити і чим займатися.
І коли соц. Педагог зрозуміла, чим їй прийдеться займатися, її стражданням не було меж через те, що вона звикла мати клас і кабінет. А тут приходилося працювати з проблемними сім*ями та ловити підлітків що палили за школою.
Психологиня – мажорка –білявка, була заміжня. Вона була завжди гарно одягнена і постійно переписувала якусь методичку.
Коли її питали, чи не прийде вона у клас провести тестування чи якесь дослідження типу соціометрії, вона відповідала, що їй терміново потрібно переписати книгу, бо їй дали її на обмежений термін.
Бідолашну Христю куди тільки не посилали того року: за книгами на другий кінець міста, писати розпорядження, на семінари для педагогів-організаторів, шукати нових сценаріїв у бібліотеку чи відповідати на телефонні дзвінки, коли секретарка була на лікарняному, але причепились соц. Педагог та майстриня – психологиня саме до неї, мовляв, Христя не виконує своїх обов*зків.
Христя на хвилину перелякалася. Але потім на її захист встали вчителі всієї школи і сказали не чіпати дитини, яка настільки чемна, що завжди допомагає, куди не пошли , поїде і головне : привезе те що потрібно і не заблукає.
Тоді психологиня наче й відчепилась.
А соц. Педагог замість чергового рейду вирішила повчити Христю та сама провела Брейн- ринг для 11 –х класів.
Христя брейн-рингом була абсолютно задоволена. Бо повчитись було чому. Брейн-ринг вийшов на славу. Чого вартувало поставити два столи посередині актового залу та підключити дві настільні лампи, щоб команда, що перша знайде відповідь , подала сигнал. Запитання та відповіді соц. Педагог придумала сама. Але в той день, коли вона була зайнята Брейн- рингом, підлітки поза школою палили собі і ніхто їх не ловив (звичайно , це жарт. Христя з вдячністю та теплотою згадує колектив школи)
 Сама Христя для 11 –х якраз нічого не проводила.
А провела пару свят: Свято врожаю для початкових класів та Осінній бал. Але це вже було під суворим наглядом Анни Григорівни.
Втім, пізніше вони зрозуміли, що Христя працюватиме тут тільки до травня, що вона готується до вступу в університет і остаточно від Христі відчепляться.
І випускний вечір для 11 – х Анна Григорівна вже готуватиме сама , не довіряючи Христі, але та у травні вже думала про свої екзамени.

 
Суч піонери та мандри під гітару (Горицвіт)
Колись прийшло розпорядження про навчання для педагогів-організаторів. Благо, це було зовсім недалеко. Христя прийшла зранку у місцевий Будинок дитячої творчості (раніше він називався Будинок піонерів. І колись Христя ходила сюди на народні танці, але з того часу пройшло декілька років. Танці Христя згадувала з теплотою та гумором, а от навчання для педагогів-організаторів –це було важливо)
На другому поверсі у великій затишній кімнаті збиралися дівчата переважно ще юні, обережно сідали на пуфіки, діставали свої ділові блокноти та чекали, коли почнеться семінар.
Христя теж трохи боязко сиділа на своєму пуфику , підібгавши під себе ноги в черевиках.
Прийшла методист. Це виявилась симпатична жінка, струнка, невисока на зріст, темноволоса з короткою зачіскою. Але вона мала доволі дзвінкий голос та жвавий характер.
Вона оголосила, що навчання продовжуватимуться три дні. І кожного дня їм потрібно буде з8являтися на цьому семінарі. Потім всіх запросили перейти в актовий зал.
Там було затишно , дівчат було зо два десятки. Всі сіли на стільці, а зі сцени методист вже щось їм розповідала.
І перед Христею раптом відкрився зовсім нереально цікавий світ суч піонерів.
Про піонерів Христя знала все. Адже сама вона теж була піонеркою до сьомого класу. Вона розуміла, що таке піонерська організація. Вона мала свої органи управління , зльоти, від районних до всесоюзних, які відбувалися в Артеку. На останні Христі поїхати звичайно ніколи не доводилось.
Цей семінар був щось типу районного зльоту піонерської організації.
Методист виявилася чистою ентузіасткою нового патріотичного піонерського руху, що ґрунтувався переважно на скаутських засадах. Піонери мали сім направлень роботи за сімома веселки. Тому що символом нової піонерської організації теж була веселка. Гімн піонерської організації був про веселку. І краватки були семи кольорів. В залежності від того, яке направлення ти собі вибирав , таку краватку і одягав.
Доросла Христя вже не пам*ятала всі значення кольорів веселки, бо згадувати теж буває не просто. Але зелені краватки означали екологічне спрямування, фіолетові – патріотичне, червоні – естетичне тощо.
Хримтя так само , як інші дівчата , старанно записувала девіз та символіку нової піонерської організації, пісні та кричали під диктовку, методику проведення ігрових заходів. Зі сцени симпатичний хлопець на ім.*я Саша грав на гітарі , а вони вчили піонерські пісні.
Так минуло два дні.
На третій день позаду величезної будівлі Будинку дитячої творчості було приготоване щось типу локацій для справжнього туристського походу.
Вони переходили від однієї локації до іншої, вони вивчали ігри на свіжому повітрі, пісні, що можна співати біля багаття та це вже почало нагадувати дружні посиденьки.
Їм все більше подобалось. Але раніше чи пізніше їм належало повернутись до своїх обов*язків. Христі, як  і решті педагогів-організаторів тепер потрібно було організувати піонерів у власних школах.
Анна Григорівна неабияк зраділа поверненню Христі. А сама Христя , натхненна та окрилена новою ідеєю, почала з 5 класу.
П*ятикласникам ідея піонерської організації дуже сподобалась. Вони тоді бігали за Христею по школі та ставили купу запитань про піонерів та краватки. Вони почали збиратися у актовому залі чи метод кабінеті. Піонерів Христя набрала чоловік з тридцять. Переважно з 5 та 6 класів.
З того часу діти стали бігати за Христею , особливо молодші школярі.




Фестиваль в Горицвіті
 А на Новий рік прийшло ще одне розпорядження на школу. Будинок дитячої творчості проводив фестиваль на честь нової піонерської організації. Від кожної школи було запрошено педагогів-організаторів з п*ятьма шістьма учнями, які вступили у піонерську організацію.
Христя запросила кількох дівчаток, що радо погодились прийти та у потрібний день вони завітали до Будинку творчості.
Свято відбувалося у величезній залі. Там стояли столики за які сідали по троє четверо людей: вожата з учнями, було багато повітряних кульок та квітів. Діти були у захваті.
Сама Христя сиділа та просто насолоджувалася святом.
І раптом у одному з присутніх Христя з подивом упізнала Діму з піонерського табору Гурівки.
Він був вже дорослий: високий гарний темноволосий, але його обличчя Христя не забула. Це точно був він.
І поки на сцені танцювали пари з номерами художньої самодіяльності, перед Христею подумки проходили спогади з дитинства: літо , басейн з зеленими жабками, власний вереск, літні вечори та дискотеки, теплі лавочки та пісня Талькова «У каждого из нас на свете есть места…» Сумнівів у Христі не залишилося, коли методист зі сцени оголосила, що у залі присутні гості з Орджонікідзе.
Це був він. Але він так і не обернувся, щоб її упізнати. Сама Христя продовжувала просто сидіти та дивитися на його профіль, вона знала, що сама не підійде до нього та й була певна, що він її забув.
Їй було достатньо того, що фестиваль вийшов феєричний і так. А присутність Діми зробила його трохи ностальгічним та якимось справжнім. Це було тонко: розуміти, що ви вже не упізнаєте одне одного і не будете спілкуватися.
Дітям тоді подарували подарунки і вони залишилися задоволені.
Потім вони ще довго ходитимуть за Христею із запитаннями: а коли ми ще підемо в Будинок творчості на свято? На жаль, свята не проводили так часто, як їм того хотілося.
З тих часів у Христі залишився куплет піонерського гімну:
Хай у кожному серці
Наче сонячна мрія
Розцвітає веселка
На добро та надію!

Фотоссія
Одного разу до Христі у метод кабінет прийшов молодий чоловік. Христя якраз занурена у черговий класичний роман зовсім не чакала на його появу. Це були комерційні фотографи, що іноді приходять у школи та організовують фото сесії.
Молодий чоловік сказав, що їм дозволено провести фото сесія. Христя сиділа за столом та поки що не розуміла, при чому тут вона та просто мовчала. Тоді молодий чоловік попросив у неї організувати потім збір коштів за фото. Сказав. Що зв*язок триматимуть саме з нею.
Христя потисла плечима.
У день фотосесії спритні хлопці попросили відчинити їм актову залу, поставили свою апаратуру , освітлення та камеру на тринозі та запросили учнів .
Бажаючих виявилось багато. Христя один раз зайшла подивитись . що там відбувається.
У залі стояв творчий шум та цілком задоволені учні з усмішками прогулювали уроки та фотографувалися.
Христя розвернулась та пішла, бо у неї були свої справи. Пізніше за Христею прийшов хтось з учнів та запросив у зал.
Фотограф – симпатичний молодий хлопець- сказав, що зробить портрет як подарунок, за те, що Христя допомагає в організації. Христю посадили за стіл і сказали усміхнутися. Продемонструвавши свою найблискучішу усмішку Христя забралась геть, вона була ще доволі соромлива.
Через пару тижнів той молодий чоловік. що приходив і перший раз, приніс стоси свіжих глянцевих фото.
Це були фото нової цифрової якості. Тоді це були нові технології та фото Христю вразили, бо на них все виглядало свіжішім, натуральнішим, яскравішим та чіткішим. Фільтрів тоді ще не використовували.
Власний потрет Христі сподобався. З нього дивилася життєрадісна усміхнена кругловида дівчинка уся в русявих кучерях, бо на потреті нічого крім обличчя та передпліччя не було.
Але ж Христі прийшлося займатися збором коштів за фото. Оголосивши, що фото готові і їх можна викупити у метод кабінеті, Христя від душі пошкодувала. Бо на пару тижнів втратила змогу залишитися наодинці в метод кабінеті бодай на хвилину і почитати свою класику.
Паломництво за фотками відкривалося з восьмої години ранку та тривало до середини дня, поки не закінчувалися уроки.
Але стоси фоток танули, натомість росла купка грошей. Христя не кепсько переживала, щоб сума вийшла та, яку їй замовив спритний молодий чоловік.
І коли фоток лишилося зовсім мало, а термін сплив, Христя з острахом взялася рахувати гроші.
Подиву її не виявилося меж, коли грошей виявилося набагато більше, ніж очікувалося. Христя ніколи не дружила з грошима та тим більше бухгалтерією. Вона не мала поняття, як так вийшло: або ті помилились, або гроші хтось підкинув.
Втім , зайва сума виходила не дуже велика. Христя акуратно відділила зайві гроші від замовленої суми і коли хлопець прийшов за ними, була готова та спокійна.
Він все ретельно перерахував. Фотки, що залишились не викуплені,. Гроші. Потім уважно утупився у Христю та сказав щссь типу того, що не вистачає трьох рублів.
Христя подумки ледь не впала зі стільця. Не повівши бровою, вона втім зробила вигляд дуже розстроєний. Вона вже готова була витягти власний гаманець, але він раптом розсміявся та сказав, що не треба про це турбуватися.
Христя далі сиділа навпроти та мовчала. Тоді раптом він сказав, що ввечері йде на вечірку, чи не хоче Христя піти з ним.
Христя мовчки покачала головою. Хлопець ніби цього й чекав. Сказав : До побачення та пішов.
Пізніше прийшла Анна Григорівна та спитала, чи все добре з фотографами. Христя відповіла. Що зібрала зайві гроші, хоча й не знає, як це вийшло. Фотографи забрали те, що їм належало та пішли. А що робити з цими грішми?
Анна Григорівна усміхнулась та по змовницьки кивнула Христі: Давай сюди.
Вона накупила різних канц. товарів та ще чогось, чого зазвичай вічно не вистачає вчителям і вони це купують за власний рахунок.


Курси в універі. Лєна та Віка
Якраз тоді мама дізналася, що в універі є курси для абітурієнтів з підготовки до екзаменів.
Ми дізналися про ці курси. Вони починалися після обіду та йшли до вечора. Мабуть, було пари три чи чотири. Курси продовжувалися місяці три чи чотири теж. Але , говорили, що курси були гарантією того, що абітурієнт точно стать екзамени.
Христя стала їздити на курси.
Після роботи. Завела зошит для курсів. Потім йшла пішки на Електрозаводську. Сідала на гармонійний автобус та їхала до станції підземки: Майдан Праці. Там вона сідала на підземку та їхала кілька зупинок до станції : Будинок рад.
Дорога назад відбувалася так само, тільки вже темрявою. У вагонах тоді якраз бувало не проштовхнутись, але підземка Христі дуже сподобалась.
З тих часів у Христі зберіглась пам*ять про технічний голос. Що оголошує зупинки, запах тиші та граніту на підземних станціях, якась їх екзистенцість на урочистість та марсіанські пейзажі рідного міста, що пробігали за вікном.
Місто руди та металу завжди задавалося Христі сповненим руди та печалі. А ці марсіанські пейзажі взагалі виносили її свідомість кудись поза часом і простором, і тоді здавалося, що вона їде не у підземці рідного міста. А десь на іншій планеті. Ця планетність відчувалася у тиші ледь похитуючого вагона, просвітленості безкрайнього неба, тиші , гудінні самої підземки, чергуванні темряви, коли вагон занурювався у тунель, та світла, коли раптом вилітав на надземну частину дороги.
Звідки відкривалися краєвиди переважно на освітлені та сяючи усіма вікнами спальні райони, що Христя їм тоді ще й назви не знала.
Три місяці вона так їздила підземкою і настільки до неї звикла, що будучи дорослою щиро шкодувала, що не приходить більше користуватися швидкісним трамваєм.
Курси відбувалися у головному корпусі універу. Вони збиралися в аудиторії з високою кафедрою та амфітеатром столів для студентів. Це було дуже красиво. Христя залізала повище. Звідси було добре чути лекцію. І головне: вид був вражаючим.
Крім того, після обіду, особливо надвечір у корпусі царювала якась затишна урочиста тиша. У них були перерви, але вони майже так нікуди й не виходили. В аудиторії було тепло та затишно.
На курсах Христя познайомилась з двома дівчатами : Лєной і Вікою. Вони жили на 5 Зарічному, тому після пар зазвичай йшли разом на Будинок Рад. Через це й стали спілкуватись.
Тоді їх ще особливо нічого, крім спільної дороги додому не пов*язувало.
До них приходили викладачі. Переважно одній і ті самі та читали їм лекції з української мови та літератури.
Мову читала симпатична викладачка. Христі подобалась її чітка вражаюча дикція та стрімкі рухи. Вона завжди все уважно слухала і записувала. Її не нервувало сидіти пару годин без руху та водити ручкою в зошиті чи слухати, навпаки, це заспокоювало.
Але одного разу, це було на 8 березні- жіночий день, прийшов чоловік. Викладачка представила його дуже загадково: Це викладач столичного рівня. Дуже рекомендую послухати його.
Викладачем був симпатичний чоловік. У гарному костюмі. І коли він вимовив тему лекції , Христя закохалася в усі частини мови сразу: Дієслово.
Доросла Христя й зараз пам*ятає ту лекцію. Його манера говорити про частини мови так, наче він був пастором і говорив про Ісуса та спасіння душі досі залишається якимсь унікальним зразком риторичного мистецтва для Христі. Він говорив так, наче він був здатен тоді порятувати їх душі самою лише теорією про Дієслово.
Немає чого було записувати, бо вона сразу повірила, що тепер її душа порятована назавжди.
З того часу Христя з якоюсь особливою душевною теплотою відносилась до частин мови. А Дієслово – це взагалі було для неї одкровенням.
Христя потім довго була під враженням. Звичайно, вона тоді була просто дівчиськом, яких в той день – 8 березня- було повно в тій аудиторії. І що було в тому Дієслові?
Це було одкровення на кшталт того, коли пізніше Христя дізнається, що Любов – це дієслово.
Не іменник. А дія і слово.
Христя закінчила руську школу. Вона любила і російську. Але тоді, коли починала заново вчити українську, вона відкривала для себе унікальні речі.
Пізніше доросла Христя спробує вивчати інші мови: японську іспанську болгарську польську французьку та італійську, вимовляючи незнайомі слова, вона зрозуміє, що справа була в її здібностях до мов. Але зрозуміє вона це вже запізно. Тоді, коли пройде двадцять п8ять років після закінчення університету, коли вона вже пів життя пропрацює в школі і пізно буде щось міняти у житті.

Книги та тиша
Але тоді Христя готувалася до іспитів.
Особливо самій Христі подобалося, коли їх секретарка, симпатична жінка з якою Христя подружилася, ходила на лікарняний або кудись відпрошувалась. Тоді саму Христю залишали замість секретаря.
Вона трохи навчилась діловим телефонним розмовам та роздивилася ділову документацію.
Самою документацією вона не займалась, але відповідати на дзвінки їй подобалось.
А коли не було дзвінків, директорки та взагалі нікого, то вона тишком виймала …важкий томик чергової класики. Який постійно тягала у сумці та поринала у читання.
Так вона звикала до тиші та відповідальності.
Чому література? Романи були важкі , але цікаві. Не все в них Христя розуміла до ладу і іноді нікому було пояснити, але вона й не була носієм мови, але  разом з тим,  світ, що відкривався н сторінках, їй подобався. Іноді він бував доволі поетичний та сповнений світла і добра.
Мову вона готувала за єдиним підручником: Практикум – Ющука. У неї не було інших книг з української мови. Але підготовка з мови обмежувалася тим,, що вона іноді читала теорію та виконувала якісь вправи.
Іноді мама бралася їй диктувати диктанти. Але вони починали разом сміятися. Коли диктував тато, то Христі вдавалося написати його серйозно. Тоді вона сама перевіряла диктант та ставила собі оцінку.
З диктантами було все добре. Вона почувалася певною.
А література була незвична та печальна.
Переважно у ній йшлося про печальних людей, які вміли втім кохати та боротися.
Але разом з тим романи все одно звучали трагічно через те, що у їх героїв не завжди життя відбувалося так, як вони того хотіли.
Мирний, Грінченко, Старицький, Гончар, Куліш, Яновський, Тютюнник, Стельмах, Загребельний, Нечуй- Левицький, Кобилянська – багато чого Христя перечитала у той самотній рік. Про кораблі, війни, далекі гамірні села , міста, про життя та смерть, про кохання та ненависть, про печаль та радість, про героїв, що прагнули знайти своє щастя.
А тоді вона почувала себе інопланетянкою, що приїхала у країну , яку їй доведеться пізнати та зрозуміти.
Але усе колись закінчується, і навесні директорка сказала Христі купити Трудову книжку.
Христя купила новеньку трудову книжку та директорка зробила власноруч перший запис про її Христин перший труд на посаді педагога – організатора протягом 1995- 1996 року.
Христя залишилася Трудовою книжкою цілком задоволена.


Алька та латина
Тепер був холодний квітень. І скоро повинен настати Великдень.
Доросла Христя любила Великдень та паски.
Скоро,- думала вона. – А поки що був День космонавтики.
Цікаво, чи святкував Великдень Юрій Гагарін.
Він облетів Землю за 108 хвилин на кораблі «Восток»
І рівно 108 бусин в буддійських чотках.
Дивний збіг, - подумала Христя.
Але життя повнилося дивними збігами. Не варто приймати такі речі близько до серця. – її думки знову полинули у минуле.

Того рокі вони мало спілкувалися з Алькою. Майже втратили зв*язок одна з одною.
Алька вчилася у мед коледжі.
А Христя працювала у школі та читала купи української класики.
Але на вихідних так чи інакше вони повинні були пересіктись . одного разу вони все таки зустрілись та сиділи теревенили. Алька мало цікавилась справами Христі, зато сама охоче розповідала про враження від коледжу та нового життя.
Вона знайшла собі подругу- одноргрупницю . Звали її Наташа.
Наташа жила недалеко , на 4 Зарічному та вони разом їздили додому. Алька зі сміхом розповідала про цю довгу дорогу. Їздили вони у північному напрямку, аж на Північний ГОК, з Зарічного їхати десь з годину, якщо не більше,дивлячись яким транспортом.
Ти їдеш наче вже десь за містом, - розповідала Алька.- Але через годину раптом виїжджаєш у іншу частину міста і тут бачиш і гарні будівлі і жил масиви і вогні великого міста і пам*ячники і кінотеатри. Це вражає. Ми іноді сидимо сміємося з Наташею просто так. Одного разу якась бабця дивилась на нас та не витримала і каже : Наркоманки якісь.
Алька тоді починала сміятись ще дужче.
Зі сміхом розповідала про латину та філософію.
Очевидно, що їй було соромно, що їй приходить вчити філософію- всю цю маячну на зразок про дух і буття і матерію. Або логіку. Істина і брехня її аж ніяк не обходила. Вона щиро сміялася над цими абстракціями, що в житті нічого не вартували.
Христя пам*ятала ці розмови та вечори. Тоді ще прийшло відчуття, що вона б то на філософії гав точно не ловила. І сміятися би не стала. Філософія – наука не для блаженних і дурних. Філософія- жорстока та безпомильна. Цей стереотип міг зіграти доволі жорстокий жарт з тим, хто став би сам жартувати з цією наукою.
Сама Христя любила філософію та все життя по крупицях щось читала , але через брак часу та бази , вона не могла опанувати філософію.
Проте дещо все таки вчилась розуміти.
Не було у нас родства душ,- починала вона думати.- Був час, коли вони пройшли разом рука в руці. Але той час закінчився. Далі кожна пішла своєю дорогою і ніхто нікому не заважав. Христя принаймні точно не могла перейти дорогу Альці . ні ще ту, що тільки починала з*являтися під ногами , ні дорогу у майбутнє.
Коден робить свій вибір , породжує свої причини і наслідки, кожен сіє та збирає свій врожай.
На канікули повертався Діма зі свого мед інституту.
Приходив до Христі з шоколадом.
Христя відчувала до нього ніжність і тепло, як до друга. Втім, знала, що до Альки він теж піде в гості і теж з шоколадом. І їм було про що поговорити. Іноді Алька, ніби вибачаючись перед Христею говорила, що вони з Дімою тільки друзі, вони медики і в них купа спільних тем.
Христя не зважала, бо час стирав вже між ним грані зв*язків. Вони дійсно все більше лишалися друзями та віддалялися одне від одного.
Втім, про Дніпро Діма розповідав , як про місто у якому час тече швидше, у порівнянні з ним, тут все здається сплячим, здається ,що люди ледь ворушаться, навіть якщо здається, що вони біжать стрімголов. Христя тоді не розуміла його вражень. Але через декілька років, коли сама побуває в Пітері , Москві та Європі, трохи розумітиме, про що йшлося.

 Повернення Глашки
І тут раптом повернулась Глашка.
Сама Глашка була цілковитою оригіналкою. Доросла Христя завжди з неї трохи кепкувала з того приводу, що там де з пункту А є коротка дорога до пункту Б, Глашка обов8язково піде іншим шляхом , намотавши пару кіл повз непотрібні пункти та втрапивши у пару халеп, Глашка все таки встигне в потрібний. Хоча й в останній момент.
Так сталося того разу. Глашка пішла зі школи після дев*ятого класу. Зазвчай так роблять, коли потрібні гроші та хотіть швидше почати заробляти.
Глашка втім пішла у вечірню школу, щоб усе таки отримати атестат. Але не за два роки, а за один.
Після отримання атестата Глашка поїхала у Тулу та поступила там в училище , що сама вона називала Культпросвіт.
Вона провчилась там рік. І потім повернулась в Україну.
Розгублена Глашка прибігла до Христі.
Христя була певна себе. Глашка розпитавши про її плани, не кепсько запанікована, стала питати поради в бідолашної Христі.
Христя потисла плечима.
Може й мені в пед. універ? – спитала ГНлашка , роблячи круглі очі.
Христя знову потисла плечима.
Але я не хочу на українську філологію, - бридливо скривилась Глашка.
Чому? – невинно спитала Христя.
Ну, мені здається. Що на українську поступають тільки ті, хто приїжджає з села. Їм більше немає куди.
Христя подумки усміхнулась. Було щось у Глашці- завжди вона прагнула когось дошкулити.
Я спробую на російську. Або на мудпед. – Глашка ще більше округлила очі. – У мене ж є документ з музикалки. Тільки сольфеджіо прийдеться повторити. Я ж все забула.
Після неочікуваного закиду Глашки на свою адресу, Христя зовім замовчала , надаючи її думкам плисти своїм ходом.
Після такої розмови минуло три дні, як Глашка знову прибігла та сказала, що подала документи на російську філологію та муз пед. Одночасно.
А там – що получиться, - сказала задоволена Глашка.
На тому  кожна пішла на свої екзамени.

Знову екзамени
І коли настало літо 1996 Христю вже нічого не могло зупинити. Вона звільнилася зі школи. Подала документи на український філфак та приготувалася до екзаменів.
Першим вони писали твір.
Чи не в тій самій аудиторії головного корпусу, в якому відбувалися лекції на курсах, приймали твір. Вони сиділи за столами амфітеатру. Між абітурієнтами була певна відстань. Тиша стояла світла та нагріта літнім сонцем.
У відкриті вікна повівав легкий вітерець. І коли викладачка написала на дошці теми твору, Христю наче відключили від колективного підсвідомого та навіть власної свідомості.
Решта студентів почали писати твори. А Христя сиділа та просто дивилася на дошку. В голові не виникало жодної слушної думки.
Христя дивилася у вікно та намагалася хоч щось придумати. За вікном ходили щасливі усміхнені перехожі, їздив громадський транспорт, шелестіли листям каштани та пахло свіжим літнім пилом.
Христя сиділа з порожнею головою та взагалі ні про що не могла думати. І лише за пів голини до кінця екзамени її нібито відпустило. Раптом дівчина почала швидко писати твір. Одна думка стала обганяти іншу. Вона ледь встигала їх записувати. Обравши про Другу Світову війну, Христя за пів години набросала твір, особливо не перечитуючи його, здала та поїхала додому.
Через кілька днів поїхала за оцінкою виявилося, що отримала четвірку. Значить вона проходила далі і варто було підготуватися до усного екзамену.
Усний Христя запам*ятала погано. Але вона його теж склала того літа, хоча саме він був ахілесовою п8ятою для неї.
Вона була соромлива, а тут приходилося все таки спілкуватися з двома викладачками і тим більше показати свої знання.
Ну і останній екзамен був – диктант з української мови.
Христя справилась з диктантом і стала чекати зачислення. Хоча списки вивісили у головному корпусі, але в певний день майбутніх студентів було запрошено на офіційне оголошення зачислення.
Прибігла й Глашка. Вона теж склала іспити. Була у радісному настрої та теж була певна, що їй все вдалося.

Раптом сама мовчазна та завжди серйозна і зосереджена на своїй внутрішній меті Алька  вирішує поїхати з ними у пед. Універ на зачислення. Христя здивувалась, але тільки усміхнулась. Так що в універ вони поїхала утрьох: Христя, Глашка і Алька. Христя хвилювалася, Глашка трохи екзальтована та ще трохи по дитячому інфантильна.Та мовчазна насуплена Алька.
Вони знайшли місця посередині актової зали. Зала була набита битком майбутніми першокурсниками, але панувала урочиста тиша.
Ректор з кафедри в актовому залі зачитував прізвища майбутніх першокурсників. І коли пролунали їх з Глашкою прізвища, вони щиро обнялися. Алька тільки усміхнулася кутиком уст. Вона так одна уміла усміхатись.
Якось приїхала навіть Ірка Шпак з Дніпра. Вона вчилась у театральному. Показувала фотки, на яких вони у студії виконували різні театральні етюди. Багато розповідала про свою театралку. Вона приїхала зі своїм хлопцем та одного вечора завітали до Христі додому . З ними прийшла Алька.
Христя дивилася фотки, слухала натхненну Ірку, яка й так завжди була харизматична та цікава особистість. Христі сподобався Іркин хлопець. Він був мовчазний і вихований, але симпатичний та якийсь трохи печальний.
Христі чомусь завжди імпонували печальні люди. Більше, ніж веселуни та тотальні жартівники. В них було щось справжнє, ніби вони зрозуміли життя і вже не поспішали стрімголов за щастям та радістю. Ніби вони готові були прийняти свою долю особливо не сперечаючись і тим самим полегшити Богові його хрест.
Ну, хлопець Ірки був не настільки печальний, але здавався романтиком. Сама ж Ірка все більше амбітніла. Говорила голосно та була доволі сапопевна своєї над ними вищості та розумнішості.
Христя тоді ставала більш заглиблена в себе, вона вже писала вірші та й щоденникові записи робили її розум трохи мовчазним та спостережливішим.
Вона ще не хотіла кохати, але від ніжності нікуди не могла подітися. Вона виникала спонтанно то до Діми, то в думках за Женєю.
З останнім вони більше поки що не бачились, але вона іноді скучала за наївними шкільними днями та першим коханням.
Ірка поверталась у Дніпро. Алька у мед училище. Діма – у мед інститут. А Христя стала першокурсницею. І це відкривало для неї двері у новий світ.
Літо в Кририловці
Тим літом Христя їхала на Азовське море з тіткою та кузиною Феєю.
Фея взяла з собою свою улюблену собаку- добермана Шеррі.
Шеррі – була окрема історія, сповнена конфліктів та інсайтів але Христя любила собак та була у захваті від поїздки на море.
Їхали вони автобусом від хлібокомбінату, де працювала тітка Марина. Вони сіли разом з Феєю, втім , Фея постійно опікуватиметься Шеррі та їй буде не до Христі.
Христя ж навпаки була сповнена прекрасних передчуттів. Вона постійно усміхалася.
Приїхали на море десь надвечір, і дорога виявилася доволі виснажливою. Але їх чекав відпочинок.
Будиночок знаходився у модному курорті Кириловці на базі «Діана». Він був трикутний. На першому поверсі дві кімнати. А на другому- одна, але більша.
Вони опинилися на першому.
На другому оселилася сім*я: чоловік з дружиною та сімнадцятирічним сином.
Вони стали обживатися. В них була невелика кухня з плитою. Три ліжка. Сонце, море, літо , свіже повітря та Шеррі.
Після того як всі обрали собі ліжка і почали розкладати речі, Шеррі теж обрала собі ліжко. Христине.
Всі десять днів відпочинку Христя ділила своє ліжко з доберманшою.
Вона її трохи боялася, хоча й любила, тому особливо з собакою сперечатися не стала. Фея спробувала було з Шеррі поговорити, але та її проігнорувала і далі влаштовувалася саме поруч з дівчиною.
У перший же вечір сім*я з другого поверху запропонувала дружні посиденьки , щоб познайомитись. Вони поставили стіл між будинками, зібрали якісь смаколики та сіли вечеряти. Вечір був чарівний і лідю виявилися приємні. Вони сиділи говорили, випили трохи вина. І раптом почали говорити про дівчат. Христі дуже кортіло похвалитися , що вона вже студентка- першокурсниця. Але тітка Марина зробила це сама, запропонувавши тост за студентку. І пояснила, що Христя поступила на українську філологію. Христя світилась від щастя. Фея промовчала. Вечір минув.
А наступного дня вони вже пішли на море та забули усі нагальні справи. Бо море- це завжди трохи щастя, безтурботності та свободи.
Христя не була позбавлена ще дитинності, разом з тим в ній народжувалися майбутні брудні танці на березі вічності.
Переодягаючись у кімнаті у купальник, Фея випадково помітила у Христі червону нижню білизну.
Ого, - злякалась вона, - червоні трусики.
Її погляд був вражений , але холодний та насторожений.
Христя тоді не звернула на це увагу. Трусики були атласні з ажурним мереживом . В них не було ще ніякої розбещеності та актуалізації гріха чи небезпеки. Бо сама душа Христі для того ще не прокинулась.
Це для іншого, - сказала Христя, ще не усвідомлюючи що сказала. Для неї це було просто, що червона нижня білизна – для іншого. Може, для зваблення чоловіків, чи просто для кохання, чи просто вони були небезпечні самі по собі. Тоді в душі Христі ще не могла народитися пристрасть чи кохання у повному сенсі цього слова, бо вона була ще дитинна та безнадійно хвора на наївність та романтизм. Але червона нижня білизна , наче іскра, наче калева, шматок розжареного металу, була поки що актуалізацєю пристрасті,   що народжується у свідомості, як іскра між молотом та наковальнею, була першим спалахом майбутнього безумного полум*я на березі вічності та сакральних танців у червоній сукні наодинці із силою настільки буйною , що зметала та спалювала і не такі слабкі душі з поверхні буття та духу. Той, хто кує своє щастя, не звертає уваги на такі іскри, і вони розлітаються навсібіч. Але Христя – дитинна та смертна- куватиме не щастя, а свою  волю , Красу та Смерть.
Христя куватиме червоні стріли долі та невидимі червоні нитки, що з*єднуватимуть серця та душі. Христя куватиме власну неволю заради Свободи.
Але тоді Христя переодягнулась та з чистим серцем пішла купатися та засмагати.
Ввечері вони ходили гуляти берегом.
Азовське море чисте та прозоре, світилося до них крізь темряву. І берег нагадував чашу, ніби закруглювався по колу. І на тім боці цієї чаші світилися нічні вогні самої Кириловки. Вони горіли так заманливо, а тут на базі була така тиша та спокій. Христі хотілося туди, де горіли ті вогні. Але сама вона туди поїхати не могла.
А після прогулянки Фея раптом стала готувати миску для купання Шеррі.
Що ти збираєшся робити, - спитала Христя.
Собаку купати, - відповіла Фея. – Ти що не відчуваєш запаху- вона у падлі вивалялась.
Христя нічого не відчувала. Але допускала, що то через запах моря.
Фея злостиво терла Шеррі у полумиску. Втім, це її трохи заспокоїло.
Наступного ранку на пляжі Шеррі стагнула у Христі морозиво, поки дівчина відвернулася в інший бік. Поки пів пляжу вмирало зі сміху, а задоволена доберманша роздивлялася: в кого ще стягнути його порцію, Христя лишилася без морозива.
Вечірні прогулянки стали веселіші, коли до них приєднався сусідський хлопець. Він був симпатичний: високий та чорнявий з гарною усмішкою, але видно було, що він почував себе трохи ні в сих ні втих з двома дорослими дівчатами.
Христя ним особливо не переймалася.
Одного вечора вона попросила сфотографувати її з Шеррі.
Собака фотогенічно всілася , на фоні темного тла неба це виглядало доволі епічно. Христя присіла поруч з собакою та обійняла її за шию. І поки Фея примірялася, щоб зробити фото, собака рвонула з рук Христі та дівчина впала обличчям прямо у холодний мокрий пісок.
Вона то встала та обтрусилася. І сміялася разом з Феєю та хлопцем, але ненароком подумала:
Добра Фея, могла би не сміятися так радісно.
Але вголос цього не сказала.
Втім, відпочинок це не могло зіпсувати.

Роман Феї
З того часу Фея переключила свою увагу з червоної нижньої білизни Христі на хлопця.
Сама вона тоді була доволі гарна дівчина, їй було років двадцять чотири. Розумна, амбітна, вона багато читала та любила поговорити. Особливо на абстракті теми: про книги, музику та мистецтво, про природу, кінологію, собак та котів, коней та фермерство в умовах Великої Депресії у США.
Вона дійсно була доволі розумна.
Христя стала спостерігати, що хлопцю стало з нею цікавіше.
Він явно нею захопився, як дівчиною.
Втім, гроза буває перед затишшям.
Христя відступила.
Не стала чекати, поки вони нагуляються вечорами, поверталась сама у кімнату до тітки та лягала спати, як чемна дівчинка.
Вранці вона як ні в чому, йшла на море засмагати та купатися.
Одного разу Фея з хлопцем не повернулись взагалі.
Христя лягла спати. Тітка ходила та переживала. Виходила декілька разів на берег, потім поверталася та все питала. Куди вони можуть піти.
Христя не знала. І нічого не могла сказати.
Йшла хвилина за хвилиною. Прийшла мама хлопчини. Вона зазирнула у кімнату та побачила , що Христя лежить у своєму ліжку. Тоді вони вже з тіткою ходили та шукали парочку.
Тих не було ще години дві.
Повернулися вони десь о четвертій ранку.
Задоволена Фея внутрішньо усміхалася та мовчала. Христя лежала та слухала, як тітка сварить Фею, але та або мовчала , або говорила, що вони просто гуляли і засиділися під зірками. Що все добре- вони ж повернулися.
Тітка тихо вимовляла Феї знову, що вона вже доросла дівчина, а хлопцю тільки сімнадцять. Що його батьки ледь з розуму не зійшли.
То треба було спати лягати, - відповідала Фея.
Ця розмова тривала хвилин з тридцять.
Христя подумки подякувала Бога , що вчасно злилася та залишила парочку наодинці, інакше влетіло би від тітки і їй.
Втім, нарешті всі полягали спати. Шеррі – знову поруч з Христею.
Десь там мовчало Азовське море.
Над ним мовчало так само небо.
Христя лежала та відчувала тоді усю екзистенцію природи :  і небо і море і зірки і усі сузір*я і пів коло берега до самої Кириловки із заманливими вогнями. В такі хвилини Христя відчувала якусь екзистенційну нестачу в житті чогось …чогось, що здавалося завжди було десь на іншому березі, де світяться вогні та грає музика, де танцюють щасливі люди та там, де немає її.
Це відчуття буде довго супроводжувати Христю.
Доки вже дорослою Христя не усвідомить, що в ній самій усього доволі для щастя. Що це і є баланс світу. На одному його важелі – інші: їх життя, вогні великих міст, щастя та гроші усього світу, а на другому ти сам на сам- зі своїм щастям почуттями думками своєю історією часом своїх днів і ночей спокоєм чи бурями своїми інсайтами та істинами своїми сповідями та гріхами своїм просвітленням та самотністю своєю самістю тим , чого ні у кого більше немає…

День народження Глашки
День народження у Глашки був у серпні. На цей раз вона замовила букет троянд.
Тут треба сказати про ще одну компанію.
Якраз тоді Алька та Христя стали дружити з бувшим хлопцем Урсули- Пашею.
Він трохи подорослішав. Закінчив свій технікум. Потім закінчив школу бухгалтерів. В ті часи це було модно та престижно. Став відвідувати якісь бізнес тренінги, де їх тренували НЛП та іншим фішкам спілкування з простими людьми, які поки що про такі техніки нічого не чули.
Глашка у вечірній школі познайомилася з Сашею. Теж симпатичний та спритний молодий чоловік. Веселий жартівник, він дуже швидко говорив іноді складно сразу було опанувати його риторику – коктейль з пікапу НЛП та жартів- але він був доволі дружелюбний та очевидно любив дівчат.
У них був ще один друг – Сергій Боб. Цей був мовчазний та скромний, НЛП очевидно не вивчав та тренінги з ними не відвідував. Але з якоїсь причини з ними спілкувався та іноді приходив в гості.
Від звичайних молодих людей тих часів їх у добрий бік відрізняло наявність культового одягу: брюк та сорочки. Все це було свіжим та білим. Якась начитаність. Нахабство та абсолютний комплекс богів. Такі собі вовки з Уолл -стріт , вони могли тобі продати що завгодно. Але займалися книгами, що в очах Христі робить їх абсолютними чемпіонами у якомусь екзистенціальному сенсі. Бо продавати книги у цьому місті руди та металу було щось на зразок релігійного місіонерства. Звичайно, це жарт. Заробляли вони добре.
Якраз тоді, коли Глашка захотіла свій букет троянд, дівчата якраз спіткали цих молодих людей. В них складно було розібратися так сразу, занадто вони видавалися розумні на перший погляд. Саме це Христю й зацікавило. Вона тоді ще любила головоломки.
Букет Глашка, бажаючи очевидно, пофліртувати, замовила хлопцям. Мовляв, хто принесе мені квітку едельвейсу з вершини гори, отримає чарівний подарунок.
Букет вони здобули.
Вранці все троє прийшли до Альки з букетом троянд. Троянди  були домашні, але абсолютно розкішні.
Алька вже прийшла за Христею. Всі разом вони підійшли до дверей Глашки, щоб привітати її з Днем народження.
Стоячи всі разом перед дверима Глашки, вони самі виглядали доволі урочисто та вдячно.
Але хвилина йшла за хвилиною. Вони поступово навикали бетонною тишею безгомінного під*їзду та транцендетністю. Їм явно ніхто не відчиняв.
Вони подзвонили ще пару раз та стали тихо спускатися з другого Глашкиного поверху, щоб вийти на вулицю.
Стоячи вже на вулиці, вони всі уп*ять ох підняли голову на Глашкині вікна. У вікні її кімнати , завішаному рожевими фіранками, тихо коливалася занавіска. У вікно явно хтось на них визирав. При чому зачаєно та підозріло.
Поза спиною сипануло морозом.
Вони переглянулись тоді одне з одним та дівчатам навіть стало незручно за молодих людей, які тільки даремно постаралися з букетом.
Алька постояла та ні в сих ні в тих запропонувала всім разом піти на річку на пікнік.
Вони тоді купили щось зовсім просте, без алкоголю,  взяли ковдру та Алькин магнітофон з записами, пішли потихеньку на Саксагань. Там вони розстелили ковдру, посідали та просто стали розмовляти. Всіх вразив вчинок Глашки і ніхто не розумів причину. Потім стали фотографуватися та сиділи слухали музику. Пили чи то сік чи то якийсь лимонад. А коли настав вечір, вони просто стали танцювати під зірками ніжні повільні танці.
Вечір був теплий, співали цикади, на них тоді тихо сіялося зіркове світло. Наступала літня нічна тепла тиша, тут біля річки вона пахла зіллям та свіжою водою.
Втім, ще трохи посидівши, дівчата вирішили піти додому. Їх провели хлопці до під*їзду. Але пам*ять про вечір залишилась назавжди.
На другий день Глашка сама прийшла до Христі.
Потім прийшла й Алька. Вони сиділи у кімнаті та намагались зрозуміти, чому та їм не відчинила,хоча навіть питати не хотілося.
Втім, у Глашки виявилася достатньо поважна причина. Алька лише сказала, що вони провели унікальний вечір і їм все сподобалось.
Глашка промовчала.  Але вона була цікава та не втрималась, щоб не розпитати деталі унікального вечора.

Орджонікізде та перший фотоапарат
З того часу, як Христя стала студенткою, вона більше не буде приїжджати в Орджонікідзе надовго, так хіба на два –три дні.
Тим літом вона поїхала з мамою , як завжди.
Ненадовго: лише на вихідні.
Там все було, як завжди.вона подорослішала. І їй стало здаватися. Що час у цьому місті зупинився, що місто застигло, наче у краплі бурштину. Воно не втрачало своєї чарівності. Воно так і залишалося затишним, замисленим та тихим. Все так само мудро та ніжно шелестіли каштани і так само сторожко вслухаючись у нічний зоряний  степ , що вчувався тут сильніше , ніж у КР, стояв на чатах Серго Орджонікідзе – беззмінний герой Громадянської війни.
Бабуся була незадоволена Христиним вибором професії. Чомусь вона сказала, що тепер їй буде складно вийти заміж.
Чому? – спитала Христя зі сміхом.
Вона поки що не хотіла заміж. Відкидала такі думки, її мрія збулася  і вона хотіла просто навчатись та читати свої книги.
А бабуся відповіла:
Знаєш, яке життя у вчительок? Вони в школі читають уроки, потім приходять додому, перевіряють зошити. А чоловіку потрібна увага та смачна їжа.
Христя тоді лише усміхнулась: Коли то ще буде. Я ж тільки студентка- першокурсниця.
А дядя Саша навпаки був задоволений та сказав, що чоловік то не проблема:
Напитаємо! – гудів він басом, трохи веселий від вина. Втім , він завжди був добрий та любив життя.
Тоді він купив фотоапарат та подарував Христі.
Це був цифровий фотоапарат, їх називали тоді мильниці. Але Христі подарунок сподобався.
Дід Віктор мабуть мудро промовчав.
А студентка- першокурсниця була цілком задоволена новим життям та перспективами, що вікдривалися перед нею.
 У квартирі в бабусі як завжди стояв м8який просвітлений затишок. На лоджії, де Христя любила стояти та дивитися на майдан, де зрідка проходили люди чи проїжджали автівки, завжди пахло теплом сонцем та чомусь борошном.
Христя подивилася вниз. Внизу під вікнами зеленіли каштани.
Каштани, - вимовила Христя про себе. Але вона пам*ятала, що раніше були акації. – Мабуть, акації всохли з часом та на їх місці посадили каштани.
Тоді Христя не звернула на це уваги. Просто повернулась до КР наступного дня, бо там у неї починалося нове життя. Зовсім нове.

Практика на ділянці
 Влітку перед парами в універі належало відпрацювати обов8язкову практику на клумбах. Христя заступила на цю практику пізніше, ніж було потрібно.
Буквально за пару тижнів до початку занять Христю повідомили про таку практику.
Вона декілька разів приїхала в універ. Закінчувався серпень і місто було вкрито втомою, спекою розімлілістю та пилом.
Разом з декількома дівчатами спроквола з цапками стояли вони на ділянках та переважно теревенили, ніж реально боролися з бур*янами.
У серпні реальних бур8янів переважно не залишається, хіба що у бурхливій фантазії. Справа у тому,що бур*яни відцвітають десь до початку липня. А потім сонце нещадно спалює всі насадження. У серпні трави вже стоять пожовтілі та випалені, як і листя на каштанах. Скручене у поруділі сувої, воно печально чекає початку осені.
Одна з дівчаток – білява та трохи повненька з м8якими рисами та рухами- постійно дошкуляла Христю запитаннями, чи не читала вона японських казок.
Христя була заінтригована. Чому японських? Чому казок?
Чи не випадково, але у Христі якраз була дитяча книжка з японськими казками і вона любила їх читати в дитинстві.
Але тепер Христя забула, коли в останнє заглядала у ту книжку.
Втім, вона не довго ломала голову над загадкою, тому що навіть практика на ділянці закінчилась.
Починалися заняття.
Першого вересня у день знань Глашка прискакала до Христі.
Їдемо на заняття – бодро сказала вона.
Якби вона цього не зробила, Христі прийшлося би самій про це подумати. А так як Глашка встигла подумати за Христю, тій нічого не лишалося, як тільки одягнути сукню, босоніжки та відправитися в універ.
Вони приїхали на 95  та пішки прийшли в гуманітарний корпус.
Христю вразило, що корпус був сучасний та більше нагадував шкільний. Вона чекала , що буде якась урочистість чи ще щось пов*язане з початком занять першокурсників, але біля корпусу просто стояв натовп студентів та чекали, доки їх запросять. Тоді з Глашкою вони зробили фото, на якому так вдвох стоять біля гуманітарного на фоні натовпу першокурсників.  Надалі Христя знатиме, що першого вересня в універі заняття просто починаються без лінійок та урочистостей. Ти просто приходиш на заняття сідаєш за стіл приходить викладач та починається начитка.
Так і сталося того разу. Втім, спочатку був розподіл на групи.
Христя побачила Лєну та Віку з курсів виявилося, що вони теж поступили. Знайшли списки груп  і побачили, що Христю з Лєною зачислили у четверту , а Віку – у третю.
Віка та Лєна виглядали розстроєними,  вони вчилися в одній школі та хотіли в одну групу, а Христі було все одно –вона ще нікого не знала. Втім, можна було з кимось помінятися. Через пару хвилин вони знайшли дівчат що були не проти помінятися з Христею та Лєною. Зайняли чергу в деканат. Черга виявилась задовгою. У всіх були певні питання. Христя стояла перступаючи з ноги на ногу та думала, що тепер не певна, що хоче достояти цю чергу до кінця. Вона вже була згодна на четверту.
Наразі, Лєна сдалась перша. Вона повернулась до Христі та сказала:
Та ходімо. Хай буде вже четверта, - потім повернулась до Віки та вибачилась.- Ми вже залишимося у четвертій.
Віка хоч була розстроєна, але кивнула головою. Вибачитись прийшлося і перед тими дівчатами, що згодились помінятися.
Так вони з Лєною опинилися у четвертій групі УМЛ- 96.

Перші лекції та перші враження
Спочатку вони так і дружили з Лєною. Сідали разом на лекціях, Лєна приносила домашні сандвічі та постійно намагалася нагодувати Христю.
Христі було незручно, бо сама Христя, вихована у трохи спартанських умовах не звикла їсти під час навчання. Вона відмовлялася, але Лєна , мабуть, була занадто вихована та їй було незручно їсти, коли поруч сидить Христя та не їсть. Тому Христя іноді погоджувалася перекусити.
Лекції Христю спочатку налякали.
Приходили різні викладачі і розповідали іноді речі, про які Христя до цього ніколи не чула.
Потрібно було якось сразу підняти свій рівень інтуїтивно- інтелектуального світосприйняття, щоб дорівнятися до академ рівня.
І коли викладач в кінці вимовляв: Література та починав диктувати список додаткової літератури, Христя у якийсь момент запанікувала:
Невже це все треба прочитати?
Втім, пізніше виявилося, що викладачі просто диктували список літератури до лекції, за яким вони готували матеріал , що студентам вже не треба перечитувати ще й ці монографії, що викладач і так це зробив для них та тезисно викладає ці цінні знання. Їм потрібно було тільки не ловити гав, слухати та записувати, іноді вловлюючи загальну логіку наукової риторики.
Ставало все цікавіше.
Сама Христя прокидалася доволі рано, тому що пари починалися о 8.30. Втім, їй то потрібно було ще зібратися, одягнутися, вийти на зупинку, дочекатися автобусу ат їхати хвилин тридцять-сорок, а потім ще пішки добігти до гуманітарного корпусу , це десь хвилин п*ятнадцять – двадцять, в залежності від рівня запізнюваності.
Одного ранку так Христя увійшовши до аудиторії застала декількох одногрупників, що сиділи ще в потемках. Вона особливо не замислюючись про значення цих сакральних сутінків, простягнула руку до вимикача та включила раптове електричне світло.
Одногрупники з подивом обернулись на раптову прояву , в їх очах було написано:  Ух ти, а що так можна було?
Христя сама злякалася власної кмітливості та подумала, може, вони хотіли посидіти так у легкій вранішній димці студентської романтики, може вони так знайомилися, а тут вона зі своїми електричними загонами. Наразі, було вже пізно рефлексувати, але з того часу, по-моєму, вони її трохи опасалися: хто зна, на що вона ще здатна.
Але разом з тим життя почалося дійсно цікаве. Чого вартувало розібратися у складному студентському розкладі з  парою десятків іноді не зовсім зрозумілих предметів.
Тижень- чисельник, тиждень- знаменник, лекції та практикчки, прізвища викладачів, номери аудиторій – все це не сразу вкладалося в голові. 
Перші два тижні – начитка лекцій, можна було розслабитися та просто слухати. Потім починалися практичні заняття, на які потрібно вже було готуватися за наперед заданим планом.
Надалі Христя не цікавитиметься планом майбутніх практичних занять та зосередиться на загальних концепціях. Дещо вона встигала читати й з наукової літератури,але дуже мало, бо цілком сконцентрувалася на художній літературі. Найбільше їй сподобались звичайно зарубіжна та українська література. Далі за значенням йшли предмети, ігнорувати які було просто небезпечно для подальшого благополучного студентського життя: Літературознавство, Вступ до мовознавства, СУЛМ (сучасна українська літературна мова ) тощо. І далі були такі загальні науки як психологія та філософія, які Христю цікавили , але повноцінного академічного часу на них просто не залишалося у фізичному розумінні.
Не можна було ігнорувати також англійську мову.
Поки ж вони приглядалися одне до одного, слухали лекції, раптом оголосили про поїздку у місцевий совхоз.
Це вже була актуалізація ностальгії.
Христя здивувалась, але через те, що більше ніхто не здивувався, а навпаки, здавалося, зраділи, Христя подумала, що так і треба, що все йде за планом.
Лєна в совхоз не їхала, вона залишалася в КР через свої причини. Тому Христя опинилася без колежанки. 


Совхоз та вічна мерзлота
Зібравши сякий такий одяг для польових досліджень..ой робіт, наразі , куртку , взуття, спортивні костюми усі, що знайшлися вдома, мама Стефанія провела студентку у її перший в житті трудовий табір. Перед від*їздом тато вручив Христі пригорщу незнайомих грошей. Це були гривні.
Мабуть, скоро будуть міняти гроші. Бери, раптом знадобляться. – солідно сказав він.
Гроші Христя насипала у кишеню та так і проносила всі три тижні у таборі, бо там вони не знадобились. Також мама поклала у сумку велике шовкове покривало, сказавши: Може там холодно буде.
Вона навіть уявити собі не могла, як там було холодно і гаптоване шовковими нитками покривало геть не рятувало від тієї вічної мерзлоти.
За три тижні , здавалося, бідолашній Христі не було як зігрітися жодної хвилини. У неї тоді замерзли руки ноги думки душа почуття та внутрішній космос.
З середини вересня по середину жовтня вони спали у неопалюваних корпусах, гаряча вода може коли –небудь і була, але її скоріше можна було би дочекатися на Місяці в Океані відчаю, ніж у душовій.
Тому купатися приходилося у холодній. Воді.
Додала позитиву одногрупниця на ім*я – Оля. Висока повнувата білявка, вона була повільна, але очевидно любила привертати до себе увагу. Стоячи біля їдальні у день приїзду, Оля попереджала всіх з явним бувалим виглядом : Дівчата, тут прийдеться битись.
Онімілі дівчата, як потім вияснилося, були переважно домашні, мовчки дивилися на Олю. А Оля тільки почала:
Нам прийдеться битися за все: за їжу, за душ та за  ковдри навіть за ліжка. А якщо не будете битися, у вас все відберуть. А вас поб*ють.
Хто? – питали дівчата.
Слухайте мене і тримайтеся поближче до мене. Я закінчила технікум, я все це вже знаю.
Христя так само як інші дивилася на Олю трохи скептично. В голові крутилася одна думка:  Не може все бути настільки невдало.
Але далі Оля почала видавати інструкції:
Дівчата, ходіть тільки по двоє чи троє,  тримайтеся разом, старшим не грубити, але й не піддаватися їм, не розмовляти з незнайомцями, слухатися мами та не палити. Бо сигарети теж відберуть.
Останнє Христю не лякало, бо вона й не палила.
Від серця відлягло: Хоч сигарети не відберуть.
Христя втім, стала подумувати, з ким би затусити. Хоча певний тил у неї був. Бо їх факультет приїхав у табір разом з факультетом ін*язу. А там вже була Глашка. Вони хоча й житимуть у різних корпусах, але  пройти одна до одної в гості – справа двох хвилин.
Кімната та шовкове покривало
Тут починалися області абсолютної темряви, тобто соціалізму.
І світлий путь стелився тільки їм у головах. 
Тому що похмурі осінні поля з трохи вже підтовченими помідорами не надихнули би жодного французького імпресіоніста. Ні лаванди, ні сонячних плям, ні повільних річок з золотими нитками , що лишають плавці золотих риб – нічого цього там не було.
В сирій темнуватій кімнаті їх оселили по п8ять чи шість чоловік.
Лідером кімнати сразу стала красива висока струнка дівчина з темною товстою косою та політним голосом. Звали її Катя.
Катя сразу завойувала увагу дівчат , організувала розселення та чаювання, потім Катя стала вести соціально активний спосіб життя.
Саме через Катю у кімнату поступали усі найгарячіші новини корпусу та табору в цілому разом з плітками про викладачив. Від неї дівчата дізнавалися про все: сьогоднішнє меню у їдальні. Як звуть того чи іншого викладача. Як звуть усіх хлопців у корпусі, хто з ким зустрічається, вона звідкись дізналась інформацію навіть про деяких представників 2 та 3 курсів.
Сама Катя закохалася в одногрупника- високого гарного чорнявого хлопця на ім*я … Втім, дівчатам навіть прийшлося забути власні імена через те, що його ім*я звучало у кімнаті 24 /7.
Здавалося, що Катя й з кімнати виходить тільки для того, щоб десь його спіткати та потім розповідати дівчатам, що він на неї подивився якусь кількість раз.
Христя трохи обживалася. Вона застелила ліжко виданими простирадлами, зверху все накрила непевною стандартною ковдрою – пледом радянсього дизайну, але потім настав зірковий час її шовкового покривала. Витягнувши його з сумки та розстеливши на ліжку. Христя мала щось типу постілі якоїсь султанші у печері Алладіна.
Дівчата позиркали на покривало та Катя врешті вимовила, що її Христине ліжко набуло домашнього вигляду у той час як у них – ліжка суворі та спартанські. Христя промовчала.
Надалі Катя вирішила переставити у кімнаті меблі. З меблів власне були тільки ліжка.
Трапилося це вже під вечір.
Христя якраз одягнула теплі ангорові гамаші замість піжами та вклалася в ліжко, закрившись до брів ковдрою та стала цокотіти зубами.
В цей момент Катя й привела у кімнату свого коханого козака.
Зростом метри під два, кремезний та спортивний хлопець мовчки вислухав побажання Каті та так само мовчки взявся до справи. З японською усмішкою на обличчі він наблизився до ліжка Христі. Оніміла паралізована від холоду та жаху Христя зрозуміла, що він збирається рухати й її ліжко й вже зібралася вилізти з-під ковдри незважаючи на строкаті гамаші – дольчики, але хлопець наказав їй лежати. Ще більше перелякана Христя в цей момент перестала дихати.
Хлопець не довго зволікав та потяг ліжко разом з Христею. Добре, що тягти прийшлося недалеко. Але коли Катя скомандувала йому зупинитися, він залишив ліжко у спокої і Христя зробила вдох, а потім видих.
Весь цей час хлопець прискіпливо вдивлявся в Христині очі. Потім блискуче усміхнувся та пішов.
Христя ледь не вмерла. А абсолютна щаслива Катя демонструючи дизайнерські зміни у кімнаті , питала:
Ну так же краще?
Краще..- кивали всі головами. Вони мабуть опасалися,що Катя ще щось видумає та спішили погодитись.
З того часу в кімнаті запанувала Катя. А хлопця звали Саша. Він був студентом- першокурсником українського філфака, але належав до третьої групи. Через пару років , коли третю групу розформують , Саша перейде якраз в їх групу, але в той момент того ще ніхто не знав.
 
Поля та перші знайомства
Зранку студенти тихо та похмуро снідали в їдальні, ще сонні , вони особливо не були раді одне одного бачити, за сніданком переважно була тиша та якась печаль, можливо туга перед робочим днем.
Потім вони йшли на поле.
На полях красувалися останні помідори. Деякі були ще зелені, деякі молочно-білого якогось кольору, але на тому безкінечному полі треба було шукати червоних.
Норма була – тридцять відер. Відра видали кожному своє. І там далі хто вже на що був здатен: хто займався цим індивідуально, хто об*єднувався в команди, тоді вони разом по черзі збирали норму кожному, хтось шукав собі ділового партнера. Так теж виходило швидше.
Христя була індивідуальним працівником місяця. Жарт.
Робота була доволі нудна, але через те, що в них була змога ближче познайомитись один з одним, ставало трохи веселіше.
Там то на очі Христя й потрапила Фаіна.
Це була симпатична дівчина десь такого зросту та фігурою, як сама Христя, але з явними лідерськими якостями.
У самій натурі Христі завжди трохи не вистачало лідера, бо на характер вона була скоріше меланхоліком. Спокійна врівноважена романтична, вона більше любила спостерігати мовчати та робити свої тихі висновки . Тому лідери завжди мабуть привертали її увагу.
Фаіна, втім дружила з Жєнєю. Симпатичною спритною білявою дівчиною, яка поводила себе доволі певно та трималася незалежно й доволі яскраво. Фаіна з Женею працювали то якраз в парі. І норму виконували рази в півтора швидше за повільну Христю. Христя ж трохи спілкувалася з Галею – симпатичною дівчиною, яка була старша, вже закінчила пед. коледж, а тепер поступила на філ. фак..
Можливо через це Галя здавалася дівчиною при здоровому глузді, спокійна , серйозна та з почуттям гумору і власної гідності, вона була трохи іронічна та без зайвої романтики дивилася на ситуацію.
Після першої чи другої години польові роботи завершувалися. Вони виходили на польову стежку та втомлені йшли у корпус.
Але тепер все відбувалося трохи веселіше. Тепер вони вже розмовляли та сміялися, жартували, дівчата фліртували з хлопцями.
У корпусі був час прийняти холодний душ, переодягнутися, піти пообідати та можна було до вечора займатися своїми справами. Ввечері зазвичай були якісь дискотеки. Але це вже студенти організували самостійно.
Для організації дискотек студенти спочатку організували страйк.
Справа була у тому, що очевидно дискотеки не входили в плани адміністрації табору. Мабуть через те, що табір був явно не піонерський і адміни розраховували на дорослих людей.
Але коли наступав вечір, на табір наповзала така сира холодна липка туга та темрява, що кожен відчував дискомфорт та відчуження від нормального життєрадісного світу, у якому можна дивитися кіно чи слухати музику чи радіо чи потанцювати тощо.
Студентам було по вісімнадцять дев*ятнадцять років. Вони прагнули культурного дозвілля.
Страйк організував хлопець з п*ятої групи – Славік.
Сама Христя про  пристрасті гідні давньоримського уславлення навіть не підозрювала.
Вийшовши увечері надвір з корпусу, маючи свої плани- піти в корпус ін*язу до Глашки на звичайне дівоче чаювання, Христя опинилася у натовпі , що не кепсько репетували на весь совхоз.
Христя не зрозуміла, що відбувається. Але за певними організованими репліками зрозуміла, що йдеться про вимоги культурного дозвілля.
Славік , наче легендарний Спартак , висував цілком слушні й чіткі вимоги. Адміністрація у відповідь мовчала, але сказали, що щось придумають. В цей вечір обійшлося без сутичок та сльозоточивого газу, але наступного дня у табір приїхав знаменитий діджей Галібін з Радіо-Системи.
Щасливе студентство  було у захваті.
Діджей провів пару дискотек. Сама Христя до дискотек готова не була. Тому наділа звичайні джинси та светрик і скромно спустилася у двір.
Натовп шаленів. Галібін знав свою справу і музика котилася нічним совхозом та полями помідорів до самого обрію.
Десь почала підтягуватися місцева доблесна молодь. Адміністрація табору, яка , очевидно, саме цього й опасалася і мабуть не без підстав, стояла на чатах, охороняючи студентів, що безтурботно танцювали. Христя стояла та дивилась. Танцювати взагалі не хотілось.
Поруч крутилася маленька, худорлява та вертлява, як дзиґа, дівчина . Христя поняття не мала, як її звуть.
І раптом з натовпу вибігає ще якась одна дівчина та прямо в обличчя Христі, яка через тотальний внутрішній і зовнішній холод, ледь ворушила мозковими звивинами, впавши на ці три тижні  у цілковитий анабіоз, закричала , показуючи на ту малу дівчину:
Обережно, вона лесбійка!
У наступний момент друга дівчина безслідно розчинилася у натовпі.
Христя такого не чекала. Втім, не стала заморочуватись.
Перша наразі сказала, що їй потрібно в туалет та попросила з нею сходити.
Христя мовчала. Їй не хотілося бути втягненою у чиїсь інтимні розбірки. І поки вона мовчала , мала дзиґа вирікла щось на кшталт:
Ходімо зі мною! Ти що хочеш, щоб мене там зґвалтували?
Христя втім обернулась на загальний туалет. Це була модерна будівля цілком надійна , її було видно звідусіль, вона була освітлена краще ніж двори біля корпусів.
Обернувшись до дівчини, Христя відповіла:
Подивись, там тебе ніхто не зґвалтує, бо  звідси все видно, як на долоні.
Дівчина образилась та пішла сама.
Сама Христя постояла ще трохи, потім до неї підійшла Галя. Очевидно, що до дискотек вона теж відносилась спокійно. Танцювати вони так і не пішли, трохи постояли та відправились у кімнату.
Галібін провів пару дискотек, забрав свою апаратуру та поїхав.
На пару днів табір знову занурився в сиру темряву тишу та липку тугу.  І тоді  Спартак – Славік взявся організувати дискотеку самотужки. Поїхав додому та привіз власну апаратуру, записи та усі необхідні потужності.
Дискотеки продовжувалися, хоча й не кожного дня.

Глашка та корпус ін*язу
Христі більше сподобалось проводити час у корпусі ін*язу.
Якщо на факультеті української філології панував соціалізм і фемінізм  з лесбійським коханням та яскравими спалахами студентських бунтів, гідних пера французьких просвітителів , то на факультеті ін*язу панували цілковитий постмодернізм.
Студенти факультетів РЯЛ та його деривативів і варіантів , що включали англійську та інші мови, виглядали на хіпі, ходили, завішані довгим волоссям, загадково звідти визирали, мовчали свої екзистенціальні думки, але поводили себе переважно чемно та інтелігентно. Страйків не влаштовували, навпаки, в їх корпусі панувала своя камерна атмосфера з вписками та квартирниками під гітару, з тихим рокотом року . якимись інтелектуальними теревенями  і затишком.
У кімнаті Глашки було ще дві дівчини.
І коли приходила Христя, вони всі сідали пити чай. Там Христя познайомилася з Мариною та Танею.
Дівчата були тихі чемні та трохи очевидно печальні через побутові негаразди та загальну невлаштованість табору і взагалі його непридатність до якогось нормально домашнього побутування.
Проте в їх кімнаті було набагато затишніше, ніж у кімнаті Христі. Марина та Таня були теж дівчата домашні та наразі шоковані самою зміною такою соціальної парадигми, що з ними відбулася, коли вони опинись у трудовому таборі.
Втім, вони все таки потихеньку звикали і вже навіть починали усміхатися. В їх очах почали вже з*являтися ознаки свідомості та життя, хоча ще вчувалася туга за домівкою.
Можливо через це, Христя відчула спорідненість душ саме з цими дівчатами, а не з бойкими певними  себе колежанками, що вели себе незалежно та амбітно.
Там вона трохи спочивала душею від гамору корпусу української філології, політного голосу Олі , грюкання дверима та постійних гостей.
Христя тікала на ін*яз пити чай та тихо теревенити з дівчатами. Іноді вони могли піти посидіти у загальній кімнаті та послухати російський рок і  зловити  цю тонку постмодерністську атмосферу.
І коли Христя знову уходила, дівчата у власній кімнаті прискіпливо питали: Ти куди?
Христя дивувалась: Отакої, я повинна відповідати? 
Наразі прийшлося розповісти, що у неї на ін*язі є подруга дитинства. Вони заспокоїлись.
Сама Глашка якраз зуміла поставити себе. На факультеті якраз помітили її неабиякі лідерські здібності та яскраве почуття справедливості, її активну життєву позицію та жвавий життєлюбний і життєрадісний характер. Вона дійсно завжди була сповнена позитиву, могла всіх підтримати та знайти плюси у найгіршій ситуації. На факультеті її прозвали Комбат та доручали вести перемовини з адмінами та вирішення нагальних питань.
Втім, трохи перемерзлій Христі було тоді не до лідерства та амбіцій.
Вона вже починала хлюпати носом.

Веселий гуртожиток
На факультеті української філології якраз назрівало студентське гуляння.
Щось на кшталт всенародного, але в сирих та холодних умовах печального осіннього трудового табору, у якому знудилась енергійна і здорова молодь.
За загальним гамором, що відбувався десь за обома стінами кімнати, чути було, що молодь купила вина. Мабуть, це були вихідні.
Гуділи басами хлопці, верещали дівчати, бігали одна до одного в гості, дружили кімнатами та всіляко веселились.
Христя на вихідних нудилася , ходила пити чай до Глашки. Потім поверталась, щоб не набридати, прослуховувала пару серій Оліної лав сторі з високим темнооким козаком зі стриманою і загадковою японською усмішкою, знову нудилась.
Десь пили й гуляли, це було схоже на звичайний етап дорослішання чемних дітей, яким дозволили пожити три тижні без мами.
Вони старалися як могли.
Іноді виникали сварки. Тоді там ще більш починали грюкати дверима та хтось на когось кричав.
Христя мовчки все це слухала.
Не було змоги ні кудись особливо сходити , ні зайнятись якимись цікавими справами, ні подивитись кіно чи послухати музику, та навіть залишитись наодинці з власними думками.
Нарешті, як зрозуміла Христя дві кімнати остаточно між собою посварились. Раптово настала сторожка й екзистенційна тиша.
Раптом у корпусі перестали бігати, грюкати дверима , голосно розмовляти, перекрикуватися з кімнати в кімнату , навіть далекі баси притихли.
Кудись пішла Оля. Потім повернулась, потім сказала, що сварка вийшла якраз через активну життєву позицію дівчат, що самі ледь не лізли до хлопців у кімнату, у постіль, у життя…
Христя тільки зітхнула: Ну, чого можна чекати іншого.
Нарешті хлопці психонули та дівчат по виганяли, - розповідала Оля.- Дівчата на них образилась. Не можна ж так відноситися до дівчат. Це ж неповага.
Оля округляла свої і без того прекрасні волоокі очі (якщо можна допустити тавтологію) та явно засуджувала хлопців.
Коли Христя почула цю історію, то чомусь поспівчувала саме хлопцям.
Під час вечері Христя сиділа собі самотня за довгим загальним обіднім столом.
Раптом усі троє хлопців – одногрупників , наче три славетні богатирі , підійшли зі своїми розносами, на яких парували тарілки зі стравами. Вони не зважаючи на Христю, що навіть їсти перестала через таке явне порушення її особистих меж, усілися всі втрьох прямо навпроти неї. Дівчина здивувалась, але ще сиділа дві секунди. За парою кинутих ними фраз Христя зрозуміла, що говорили вони до цього моменту про сварку з дівчатами. Христя насторожено пасла їх очима, мовляв, що вони збираються робити далі. Тоді вони, як ні в чому не бувало,  стали їсти, але один з них – симпатичний хлопець на ім.*я Костя – раптом говорить, звертаючись до товаришів:
Знаєш, є таке слово –суки!
В цей момент психонула Христя. Вона грюкнула лавочкою, піднімаючись з неї , фиркнувши , забрала свою тарілку та пішла відносити посуд на мийку.
Ну не можна ж так відноситись до дівчат, - думала собі, - Це ж неповага.
Втім, саме Костя їй пізніше з- поміж інших хлопців і сподобається.

Епічна втеча
Нарешті Христя захворіла. Христя звикла хворіти вдома, тоді вона була певна, щщо про неї потурбуються. Мама й тато тоді купували ліки та приділяли увагу.
У таборі мами й тата не було. Не було аптеки. Не було ліків.
Не було бажання вирішувати ці проблеми.
Христя вирішила поїхати додому.
Зранку вона набралася хоробрості та підійшла до начальника табору, викладача та знаменитого професора, йому було років вісімдесят, але його усі боялися та поважали. ФЗ – виглядав епічно, навіть міфічно.
Він був схожий на незворушне божество, він навіть не розмовляв, він тільки поводив густою сивою бровою. І пускав з очей сердиті блискавки. Насправді він був добрий і його всі любили.
Христя підійшла до ФЗ та попросилась поїхати додому.
Він особливо довго не думав та просто сказав: Ні.
Отакої, - подумала Христя.- Що ж робити?
Тоді Христя вирішила поїхати без дозволу. Це дезертирство було доволі популярне в таборі. Деякі їхали на вихідних додому , не питаючи дозволу. Поверталися ввечері в неділю чи у понеділок вранці.
Христя їхала ввечері.
Кинувши всі речі разом з шовковим гаптованим покривалом, вона відправилась на зупинку. Втім, досвідчені люди порадили дівчині піти на іншу зупинку. Там сісти на автобус і під*їжджаючи до зупинки навпроти табору , сховатися- присісти між сидіннями
Буває, що ФЗ не виходить на зупинку. Але переважно він завжди стоїть біля воріт та уважно дивиться, хто сідає на автобус. А іноді навіть заходить в сам автобус та витягає спритних студентів, - розповідала їй дорогою на іншу зупинку дівчина, яка теж вирішила відправитись додому цього вечора.
Христя подумала:
Мені дуже потрібно додому. Хай він сьогодні залишиться у кімнаті, Боженько.
На зупинці дівчата дочекалися автобус та зайшли у порожній салон.
До воріт табору вони сиділи собі чемно біля вікна, але побачивши монументальну фігуру ФЗ прямо посередині сільської дороги. Христя сповзла на підлогу між сидіннями.
На цій зупинці в автобус зайшли пару бабусь. Вони здивовано подивилися на студенток, але потім вирішили очевидно що міські студентки дивні, зайняли собі спокійно місця. Христя сиділа між сидіннями автобусу та думала:
Хоч би він не зайшов усередину, бо тоді прийдеться кепсько.
Втім, він наче Христю почув, тому що в автобус не зайшов.
Двері зачинились, наступна зупинка була вже у КР.
Христя їхала додому.
Нарешті автобус в*їхав в КР. Коли Христя побачила вогні великого міста та містян, що весело та щасливо йшли у своїх справах, то серце її звеселилось. Була єдина проблема. Настав кінець жовтня. І люди були переважно одягнені у верхній цупкий та теплий одяг. Христя приїхала з табору в одному светрі та джинсах. Пересівши на інший автобус, Христя була певна, що сьогодні прийме нормальну ванну та поп’є гарячого чаю з печивом. 
В автобусі втім було тісно через робоче перевезення – якраз почався час пік. На Христю почали коситися пасажири: тепло одягнені жінки та дорослі чоловіки. Христя зробила незалежне обличчя та відвернулася до вікна. Потім почула голос кондукторки. Жінка пробиралася через натовп, збираючи плату за проїзд. Христю кинуло в жар. Вона стала порпатися в кишені джинсів та видобула з них ту саму пригорщу нових блискучих монет, яку дав тато перед від*їздом до табору. Якраз дійсно поміняли рублі на гроші нової незалежної України – гривні. І коли підійшла кондукторка, Христя, не маючи поняття про вартість проїзду, просто висипала тій в долоню всі монети, що нагребла в кишені, молючи Бога, щоб цього вистачило на квиток додому. Жінка підняла врешті очі на Христю, зміряла її з голови до ніг, оцінивши очевидно глибину і трагізм ситуації, тоді повернула більшу частину монет Христі назад, розвернулась та пішла собі салоном далі.
Коли автобус приїхав на Зарічний, були глибокі сутінки.
Вдома нікого не було і ключів від дому не було теж. Христя пішла до Альки. Мама Стефанія якраз була у пані Злати. Поява Христі викликала в них щирі веселощі. А Христя стояла та думала:  Та ходімо вже, мені якби не до світських візитів.

Глашка та шовкове покривало
Але історія на цьому не закінчилася.
Наступного ранку тато віз Христю у табір забрати шовкове покривало та численні спортивні костюми.
Приїхавши до таьору, втім. Вони застали тишу та безгомінність.
Ледь знайшли хоч когось з амінів- це була жінка- завідуюча господарством. Вона з подивом вислухала історію Христі про те, що вона поїхала додому вчора та залишила деякі речі, потім сказала, що в корпусах нічого не лишалося, вона сама перевіряла. Наразі, жжінка провела їх сирі та сутінкові корпуси, вихолоджені та занімілі. Всі звуки веселого студентського життя встигло з них вивітритися за пару годин та залишився тільки вітерець, що печально стукав в шибки.
Жінка провела їх з татом до кімнати, відчинила двері. На Христю повіяло пусткою: ні сліду веселої Олі та Галі, решти дівчат не було також. Не було постільної білизни. Ліжка світили голими матрацами та металічними бильцями, наче кістками . Тато подивися на Христю, Христя – на нього
Нічого не розумію, - сказала вона.- А де могли подітися речі?
Жінка дивилась співчутливо, але знизала плечима.
Нічого не залишилось, - відповіла вона. – Ви ж самі бачите.
Вони вийшли та поїхали додому.
Трохи розстроєні повернулись у КР та вже думали забути цю історію. Але ввечері прийшла весела Глашка.
Христя відчинила двері. Поруч з Глашкою на бетонній підлозі лежав величезний вузол з того самого шовкового покривала.
Глашка репетувала на весь під*їзд:
Що ти собі думаєш? Хоч би сказала, що їдеш додому! Вчора ввечері до мене прибігають твої колежанки та питають: Що нам робити з її , тобто твоїми, речами, нас же виселяють. Сказали все забрати. Ми не можемо забрати її речі, бо в нас своє не влізає в сумки.
Я йду у кімнату, збираю всі твої речі. А як мені їх нести? – весело репетує Глашка. У Христі на очі наплили непрохані сльози від зворушення. Але Глашку це не зупинило. Вона продовжувала розповідати:
Зав*язали ми все це у вузол та я забрала. І що ти думаєш? Як мені було з універу їхати з цим вузлом та ще зі своєю сумкою?
Я ж їхала громадським транспортом!
Христя вже ридала крізь сміх. Звичайно, всі були раді , особливо . що шовкове покривало не загубилось, і що Глашка була жива та здорова. Христі теж прийшлося розповісти про свої поневіряння дорогою додому.
Мама Глашку похвалила та тоді в них виникло питання: чи сама Христя вчинила би такий подвиг заради Глашки?
Ну якщо було би потрібно, то мабуть да, - пролепетала Христя.


Практичні та теоретичні (вибір старости. Оля  та Ала . Студенти з КОЛі)
В універ вони повернулись з нового тижня та нарешті почалися заняття.
Перші лекції та практичні заняття.
Щоб підготуватися до практичних, вони іноді на вихідних їздили до бібліотеки. Або ж у сам універ, або  на 20 квартал. Їздили з Лєной. Вони домовлялися зустрітися в суботу, потім їхали в читальний зал, брали  книги, складали конспекти, повертались додому.
Втім, відповідати на парах Христя не любила, чомусь сиділа та просто слухала.
Викликали за номерами питань.
Хто відповідатиме на перше запитання, - питав викладач. Тоді хтось піднімав руку. Відповідав, отримував оцінку.
В групі ці питання між собою завчасно розподіляли. Якщо відповідати на кожному занятті і накопичити певну кількість оцінок, викладач ставив екзамен чи залік автоматично. Автомати – любила всі. Тому деякі цілеспрямовано працювали на ці автомати.
Решта йшли на екзамен. Готували перелік питань тощо.
Христя завжди приходила на екзамени.
Восени тато купив шкіряне пальто. Христі воно подобалось, воно було ледь не до землі, але на підборах було нормально. У неї був маленький коричневий капелюшок, вона смішно загинала переднє поле капелюшка і тоді  почувала себе наче вийшла з якогось декадансового фільму.
Якраз тоді померла Настя. Кішка , яка прожила у Христі 11 років.
Для Христі то була трагедія.
Кішку вона обожнювала.
Але у той же вечір позвонила Лєна та сказала, що в когось з одногрупників теж хтось помер, чи не поїде вона з ними.
Христі не варто було говорити, що кішка померла, бо вислухавши цю інформацію, Лєна ,с хоже не перейнялася Христиним горем, адже там людина померла. Але Христя тоді про це геть не подумала.
Христя скучала за кошкой. Читала книги. Цього року вона більше спілкувалася з Глашкою. Алька десь була зайнята своїми справами.
Діма вчився у Дніпрі. Втім, як тільки приїжджав на канікули, обов*язково приходив  в гості. Все та ж ніжність народжувалась в серці дівчини. Іноді вона бажала пограти з ним у флірт, аде Діма ставав серйозним, багато розповідав про Дніпро та інститут, ходив в гості до Альки.
Про Женю Христя думала все менше. Майже зовсім про нього забула. Мабуть, у нього було все добре.
Але одного дня, дорогою в універ на зупинці підземки Будинок Рад раптом він її покликав по імені. Він назвав її справжнє ім.*я. Христя підняла голову від асфальту. Над нею вивищувався Женя на цілу голову. Він був високий змужнів та втім було щось у його погляді , якась чи то розгубленість , чи то стурбованість.
Спитав:
Як справи?
Вона не чекала побачити Женю посеред міста та ще на цьому проспекті. Вона звикла бачити його в школі, в класі, на шкільному стадіоні деінде, але не тут.
Нормально, - пробелькотіла вона. – А  в тебе як?
Як?  - тепер його погляд виразив якийсь щирий розпач.- Та які в мене вже можуть бути справи? Я вже одружений.
Христя не знала? що у той момент йому відповісти. Він одружений, -  промелькнуло в унісон в голові. 
Але серце у відповідь промовчало. Тепер вони остаточно розлучились. У нього було своє життя, а у Христі – навчання, книги, універ. Вона побігла далі на свої пари і через хвилину стала думати про щось нагальне.
В групі відбувалися якісь організаційні моменти і кінець кінцем у них формувався якийсь дружній колектив.
Спочатку та сама Оля, білявка, що попереджала про небезпеки трудового табору викликалась бути старостою. Всі погодилися, бо вона обіцяла , що знає цю роботу.
Втім, коли видали журнал, а його повинні були вести старости , а також тримати у себе та приносити викладачу під час лекції чи практики. Крім обов*язків , ця посада мала й привабливий бік, наприклад , можна було подружитись з викладачами та навіть індивідуально домовлятися про різні речі.
Але викладачі пару разів поскаржились, що в журналі допущені помилки. Олю усунули, натомість всі вибрали Алу. Це була висока гарна дівчина з пофарбованим у чорне волоссям, мовчазна , але розумна, амбітна та трохи горделива.
Ала всім подобалась і проблем з журналом більше не виникло.
Нарешті Христя стала помічати, що Лєна почала спілкуватися з іншою студенткою. Це була Женя. Та, що в трудовому таборі дружила з Фаіною.
Спочатку якийсь час вони стали ходити втрьох. Женя була з іншого міста. Тому іноді їздила на ночівлю до Лєни. Одного разу вони так поїхали додому. Вони спустились у станцію підземки. Дочекалися трамваю та сіли біля вікна.
Женя була симпатична дівчинка з круглим обличчям , білявим волоссям та ясними блакитними очима. Своїми ясними очима Женя якось утупилась у хлопця , який сидів навпроти неї в вагоні.
І коли Лєна почала делікатно підкашлювати, намагаючись привернути увагу Жені, щоб вона перестала це робити, Христя усміхнулась.
Коли ж вийшли, то Лєна пояснила, що в цьому славному місті не можна так безпосередньо дивитися на людей, тим більше , хлопців, що є такі тут такі доблесні члени молодіжних угрупувань, на них взагалі не можна ні дивитись, ні дихати поруч з ними повітрям, інакше можуть бути проблеми.
Женя була не певна, що все зрозуміла правильно, а Христя була певна, що вона взагалі не зрозуміла, про що йшлося,  і що це було сказано для її блага. Не варто було ображатися.
Нарешті, Христя вирішила, що Лєні та Жені , мабуть, було цікавіше одна з одною. Тому одного разу після пари у фойє вона раптом покликала Фаіну.
Та обернулась та усміхнулась. Але підійшла.
Христя просто спитала: Куди вони тепер підуть? І Фаіна зрозуміла, що вони підуть разом. Її усмішка стала ще ширше.
Так вони й стали дружити.

Фаїна
Вона була хороша дівчина. Мабуть, це Христя її зіпсувала.
Було щось в Христі Божевій, майбутній порно-поетесі, невпокорене ще з дитинства. Може, травми, може тут зіграло роль це роздвоєння особистості, що стало розділяти її життя на світлу та тіньову сторону, про яку ніхто не підозрював. Не всім вона відкривалась. Але Фаіна була однією з тих, хто її побачив. Іноді Фаіна дійсно спілкувалася з чистою Тінюю, що виходила на світ Божий з підсвідомості Христі.
Сказати, що вона була іграшкою якихось темних сил чи власних темних пристрастей, мабуть , авторка не візьметься.
Фаіна була смілива дівчина, якщо зуміла бути поруч з Христею в цей непевний темний період, що починався в її житті.
Хто –зна, з чого все це почалося. Але воно вже навикало своєю силою в душі дівчини.
Темні пристрасті десь вже вирували на споді її поки що світлої та дитинної душі.
Вона могла налякати і навіть втягнути тих , хто був поруч у вир цих темних та неконтрольованих пригод. Але разом з тим, Христя завжди виходила з того темного світу на світло своїх щоденникових сторінок та віршів.
Поки що вони тільки починали дружити. Фаіна була з хорошої родини. Вихована та чемна дівчина. Вона мала амбіції та доволі чіткий план на життя. Була розумна, цілеспрямована, з почуттям справедливості та підвищеним рівнем соціальної відповідальності.
З почуттям гумору та критичним розумом, що якраз і привабило до неї Христю.
Їм знайшлося, про що говорити і мовчати.
Фаіну вибрали зам старости і це робило її в очах Христі абсолютно незамінною.
Вона завжди була в курсі всіх новин факультету, змін у розкладі та соціально значимих пліток. Сама Христя була трохи , як то кажуть, не від світу цього і бути поруч з такою людиною їй було просто необхідно з погляду власної її безпеки. Якраз тоді їм поставили домашній телефон.
Це неабияк обрадувало Христю. Телефон-це вже був інший рівень зв8язку зі світом.
Завжди можна було подзвонити Фаіні і вона завжди відповідала та все розтлумачувала Христі.
Спочатку звичайно їх спілкування не виходило за межі  навчання та організаційних питань. Але пізніше їх дружба сягне скоріше таємничих темних глибин, ніж осяйних вершин. Але разом з тим, мабуть, Фаіна була тією, що найтерплячіше витримала темний період життя дівчини і не відвернулась від неї тоді.
Втім, авторка забігає наперед.
Поки що вони просто зустрічалися на парах, іноді , коли було вікно , вони ходили разом гуляти на Соц місто , в будь- яку пору року вони завжди десь ходили разом. Вони розповідали одна одній історії, ділились планами та обговорювали спільних одногрупників чи навчальні моменти.
Так, було багато суджень з їх боку. Але разом з тим, Христя помітила, що судження Фаіни були досить влучні та здорові. Вона бачила в людях суть ,  вміла відсіювати наносне і фальшиве і видавала сразу базу. На цьому вони й зійшлися, бо Христя теж не була позбавлена цієї риси: сразу вловлювати суть процесів, подій та особистостей.
Вони вчились розуміти одна одну без зайвих сентиментів, знаючи, що одна для одної важать не більше, як те, що необхідно, знаючи, що їм коли-небудь доведеться кожній піти своєю дорогою, без прив8язки та взаємних претензій чи очікувань.
Це був здоровий та тверезий погляд на дружбу на партнерство та повагу одне до одної.
І Христя цінувала це. Фаіна була цілою епохою в житті Христі.

Гомер та зарубіжна
Але крім дружби та перших вражень, Христя знайшла все таки своє призначення: це була Велика Література.
При чому це була наразі не метафора.
До першої практики з зарубіжної літератури Христя приготувалася ретельно. Це був Гомер.
Христя сходила до бібліотеки ат взяла Іліаду та Одісею. Том був вагомий. Він не влізав в жодну сумку, тому Христі прийшлося нести його в руках.
Зайшовши з Гомером в під*їзд , біля ліфту Христя побачила батьків Марса. Вони були приємні люди. Батько Марса виглядав солідним чоловіком, був чорнявий та носив бороду. Алька та Христя так і називали його між собою- Борода. З великої букви.
Борода з дружиною , а за ними Христя з Гомером зайшли у ліфт. На диво, попри Гомера, ліфт поїхав . повільно він став підніматися на сьомий поверх. Раптом Борода став прискіпливо вдивлятися в том Гомера.
Христя засяяла від гордості. Він дійсно спитав, куди вона поступила.
На філфак, - відповіла Христя
Борода поважно кивнув.
Його дружина спитала було, що це, він їй сказав, що це вивчення мови та літератури.
Гомер прагнув вислизнути з рук, але Христя його тримала міцно.
А наш – на ОТД, - задоволено сказав Борода, теж прибираючи сяючого вигляду.
Христі поняття не мала , що таке ОТД. Але вирішила поцікавитися при нагоді.
Так Христя задурно дісталася корисна стратегічна інформація.
А Гомер у руках потеплішав від її власного тепла.
Христя прочитала від першої до останньої сторінки Іліаду і Одісею Гомера. Текстуальне вивчення Гомера надало Христі усвідомлення власної причетності до чогось дійсно Великого та безсмертного. Мабуть саме таке відчуття Христя пізніше переживе хіба що з Данте та Сервантесом.
Читаючи Гомера, Христя пригадала школу, коли вони читали легенди про Одісея та їх хитромудрий спосіб втечі від циклопа.
Але повна версія була куди потужніша та сповнила врешті Христю сенсом самої екзистенції.
Цей текст прописався в середині неї на клітинному рівні.
Але на практичному занятті Христя сиділа та мовчала. Не те, щоб вона не хотіла оцінку автоматом чи показати свої знання та талант, але просто слухала інших. Вони так добре розповідали про Гомера, Троянську війну та пригоди Одісея, що нічого було додати.
Наразі, викладачка раптом поставила питання , яке затупило усю групу. Вона спитала про давню традицію, що існує до цього часу і є дуже популярною, особливо під час культових свят та при поминальних трапезах.
Слово трапези раптом розбудило Христю, що задрімала було через тишу.
Узливання, - вилетіло у неї серед тиші.
Викладачка просіяла.
Звичайно, узливання, - сказала вона з усмішкою.
Христя здивувалася сама собі. Аж тут піднявся ліс рук, кожному тепер знайшлося що сказати.
На Христю обернувся Саша, честолюбний та амбітний, він завжди прагнув завоювати в групі сразу всі призи та золоті медалі за навчання, тобто сразу всі автомати з усіх предметів. А тут якесь дівчисько з останніх рядів (а пара чому була в актовій залі) посміло щось сказати перед нього.
Саша звичайно налаштувався на пафосну риторику та розповів все, що знав про українські традиції і навіть закинув екскурс про їх екзистенцій ний зв*язок з традиціями давньогрецькими. Він вже готовий був згадувати про грецькі міста – поліси з узбережжя Чорного моря та колективне підсвідоме і Юнга, але продзвенів дзвінок.
Втім, викладачка разом з п*ятіркою Саші , поставила п*ятірку й Христі.
Так Гомер увічнив саму незедачливу порно -поетесу у світі.
А також Сашу та усю групу УМЛ-96-4.
Бо сила була все таки не в горілці (про це пізніше) а у величі літератури.

Фізкультура та жовтий костюм
Разом з тим , Фаіна захопилась Сашею. Але про все по порядку.
Епічними в них вийшли пари фізкультури.
Христі якраз в універ купили яскраво жовтий спортивний костюм Adidas.
Костюм був крутезний, але справа була навіть не в цьому.  Спочатку на фізкультуру виходили на стадіон. Пізніше пари фізкультури проводили в спорт залі.
На фізкультурі спочатку йшла пробіжка, потім гімнастика , потім можна було пограти в м*яч чи так потеревенити.
Бігали вони колоною по два. Темп задавали перші в колоні, втім бігали завжди не поспішаючи,бо й нікуди було. Біг по колу –це завжди без образ.
Для Христя біг у колонах був чимсь диковинним. У колективі вона почувала себе ніяково, боячись чи що відстане чи навпаки випадково когось випередить. Разом з тим все таки вона зуміла до цього адаптуватись. Наразі, в колоні можна було посміятися чи так поговорити, хоча й було складну вато бігти і говорити одночасно.
Одного разу викладач фізкультури : чорнявий чоловік ще не старий чорнявий та серйозний, придумав чи то змагання чи то естафету. Потрібно було розділитися на дві команди.
Хлопців було двоє: зірковий Саша , той самий, та Костя.
Тоді викладач запропонував хлопцям самим вибрати дівчат до своїх команд.
Хлопці запрошували дівчат в команди та всі потихеньку розходились. Нарешті їх залишилося чоловік п*ять чи шість, серед них і Христя, що мовчки за цим процесом спостерігала. І раптом Саша , дивлячись кудись і інший бік у стані якоїсь трансцендентної відстороненості й говорить :
Більше немає кого вибирати, залишились одні недоїдки.
Група почала підсміюватися, але сам він від душі усміхнувся зі свого дотепу.
Христя почувши про недоїдків, раптом відвернулась і від Саші і від групи. Поруч опинилася ще одна одногрупниця, що після цих слів підійшла до Христі. Вона то образилась не на жарт.
Сміятися з цього жарту наразі хіба що їм двом не прийшло в голову.
Втім, викладач вийшов з ситуації: Вибирайте собі самі команду, - запропонував він. Христя з тією дівчиною разом ступили до Кості.
Костя був не проти.
З того часу Христя до Саші завжди усі п*ять років відносилась з певним упередженням та цілковитим сарказмом. Добре, що сам Саша , очевидно, все забув та спав спокійно. Вона була також певна, що та дівчина Сашу м*яко кажучи сторонилась.
Решта Сашу обожнювали.
Його хіба що на руках не носили. Дівчата змагалися за його увагу та симпатію. Саша сподобався й Фаіні. Христя завжди терпляче вислуховувала її розповіді про Сашу. Наразі, ніколи нічого їй не сказала.
Сама ж Христя почала симпатизувати Кості.

Азбука літературознавства
Найпопулярніші дисципліни у них на першому курсі були  СУЛМ (сучасна українська мова), Вступ до мовознавства та Вступ ло літературознавства
З української мови викладачем був доволі цікавий чоловік і особистість. Він був дуже популярний, просто культова особистість в універі. Максим Миколайович – крім того, він був відомий громадський діяч, політик  головний редактор популярної міської газети та науковець . А на першому курсі читав Лексикологію та Фонетику.
На його лекціях годі було щось записувати, бо це була чиста імпровізація, що включала в себе елементи власне лінгвістики, філософії, соціології та трохи праведного гніву божественного рівня. Як би Зевс злився на смертних.
За викладацьким столом він виглядав так, наче був уособленням самої Скептичності. Якщо би придумали такого бога, то його можна було би малювати з Максима Миколайовича.
Його лекції потрібно було або уважно слухати, роблячи над собою певне інтелектуальне зусилля, щоб второпати усі його розвернуті та глибинні метафори, або не слухати взагалі, тому що до теми лекції вони мали досить опосередковане відношення.
Христя намагалася слухати.
На практичні заняття група ділилася на підгрупи і Христя увійшла якраз у ту підгрупу, в якій практички читав сам лектор.
Він прийшов на першу практичку, подивився на десятьох дівчат та мабуть йому стало скучно, бо ні з ким було поговорити у своїй саркастичний манері за бурхливе політичне українське життя. Він почав був щось розповідати. Потім очевидно трохи розвеселився.
Бо спитав:
Ви що мене боїтесь?
Міг би й не питати. Дівчата навіть не дихали на його парах.
Тоді він підійшов до Христя , що безмовно сиділа на першій парті та сопіла носом, взяв в свої руки її складені ніби в молитві долоні та, наблизив до неї своє обличчя та раптом сказав:
Хто боїться? Ця боїться? А сунь пальчик- відкусить.
Христя не стала сміятись з дотепу, бо це було, як би Бог-Отець вирішив раптово з нею заговорити, благо це було не в горах і поруч не горіло жодної рослини.
Втім далі він зробив так, що вів практички у групі в повному складі.
Практичні ці були знамениті. Він задавав декілька слів. Це були різні слова : запозичені та власне українські, спеціальні терміни з різних галузей: музики науки лінгвістики мистецтвознавства  тощо, слова потрібно було витлумачити самостійно. Без нічого: ні словників ні Інтернету. Тільки твоя власна база. Ти наодинці з власним лексиконом.
Списати було годі, бо тут кожен не був певний, що сусід по парті знає ці слова краще за нього самого. Кожен писав своє.
Христя знала значення слів. Тому не заглядала в чужі зошити.
Одного разу Максим Миколайович приніс картину та сказав написати все, що вони тобто студенти про неї думають.
Це було полотно Сурікова «Бояриня Морозова».
Христя картину знала, бо тато в дитинстві про неї розповідав.
Написала , що пам*ятала про старовірів та православних парафіян тих часів. Фаіна зазирнула в її зошит, але не особливо очевидно довіряючи рівню ерудиції Христі пішла слухати лекцію Саші(Саша пошепки просвіщав всіх за першою партою) . потім повернулась, сказала, що Саша розповідає те саме, що й  у Христі та написала й собі.
А одного разу на парі сказав, що він любить їх групу.
Його хтось спитав: А за що?
Як можна любити за щось?
Але він сказав: Тому що серед вас немає дурних та не гарних. І змиріться з цим.
Потім загадково усміхнувся.
І якщо на початку курсу його дійсно трохи боялися, то перед сесією вже всі його обожнювали.
Вступ до літературознавства читав не менш знаменитий чоловік: професор викладач науковець геній та абсолютно культова фігура в універі – Василь Анатолійович.
Він був великим оригіналом та власне завжди підкреслював, що зробив себе сам. Тобто, був самородком.
На його лекціях власне не було лекції. Він тихо ходив між рядами парт та й говорив дуже тихо, тому всі мовчали, наче води в рот понабирали.
Це була й не зовсім імпровізація, скоріше той рівень, коли знання відкриваються , як одкровення або оссяння, а може й щось типу дзену чи просвітлення. Дуже ніжно й інтимно. Він викладав теорію літератури за власною методикою , тому всім прийшлося купити його книжку Азбука літературознавства. У ній крім термінів , нічого не було. Але на самих парах за кожним терміном відкривався раптом цілий світ. Світ літератури , героїв та їх внутрішніх всесвітів.
З ним можна було літати.
Христі було якраз нескладно через те, що він говорив про книги, які вона майже всі прочитала.
Тому можна було просто віддатися потоку свідомості і довіритися власній інтуїції. Вона би повела у інші світи.
Це була просто розмова, наче він говорив не на аудиторію з двадцяти п*яти студентів, а наче говорив з тобою наодинці.
Щось типу інтелектуальної медитації.
Книжку потрібно було вивчити напам*ять. Без жартів. Попри його м*якість, він був доволі жорстоким.
Крім того, Василій Анатолійович задав в кінці першого семестру здати один вірш, оповідання та п*єсу. Написати потрібно було самостійно.



Перша сесія та Новорічний інсайт (екзамен 31 грудня)
Перша сесія для Христі минула добре. Хоча почалося з трійки.
Перший екзамен : Вступ до мовознавства. Викладачка- елегантна молода жінка, красива та розумна, вона викладала досить серйозно. Тому на її парах ніхто не жартував.
Христя пішла сразу в першій п*ятірці, хоча надалі прагнула уникнути заходити у перших п*ятірках.
Взяла білет, стала готуватись.
Предмет Христя подобався, він був сповнений загадковий речей та імен: Фердінанд де Сосюр, порівняльний метод, санскрит, мовні сім*ї. Христя непогано приготувалась, бо крім того, що уважно слухала лекції, прочитала увесь підручник.
І коли на відповідь почула: три, то внутрішньо не погодилась.
Викладачка запропонувала пересдачу, з чим Христя радо погодилась та вийшла.
Так і повелось. Чомусь затялась : Трійок бути не повинно. Чотвірки та п*ятірки.
Тому решту екзаменів вже здавала з легким серцем, ніби наперед визначила весь свій путь в універі.
Просто знала, що вона хотіла та йшла до свої мети.
Навіть Вступ до мовознавства пересклала на чотири.
Але ж у переддень Нового року в них знову був екзамен. Був мороз, Христя приїхала у куцій куртці та пухнастому ангоровому картузі, тоді були такі модні.
Під гуманітарним корпусом лежало снігу до вікон, але посередині була виметена доріжка.
У джинсах та светрі типу овер сайз вона мабуть не вражала красою. Але тоді й було не до краси. Може, навесні, коли все відтане і головне: душа та серце, вона одягатиме улюблені маленькі чорні сукні різних кольорів та туфлі на підборах.
А поки що й так було нормально.
Втім, група у них була без загонів. Ніхто особливо не змагався у матеріальному сенсі, та й взагалі конкуренції не відчувалося, навпаки, вони подружилися та навіть одне одному допомагали.
Не було також якогось гендерного суперництва , хоча би за увагу хлопців. Хлопців спочатку було троє. Втім , зірковий Саша зустрічався з одногрупницею – Анею. Костя поки що ходив так і Христя іноді пасла за ним очима, але все одно знала, що й на цей раз вийде , як з Женею в школі: воліла , щоб ця симпатія була платонічна.
Наразі в той день екзамен вони складали з 5 групою, у якій навчався Славік.
Славік-Спартак Христі сподобався, він здавався трохи романтизованій дівчині кимось на кшталт героя, бо вів себе доволі яскраво та вивозив певні соціальні зрушення, наприклад, студентський страйк у таборі чи організацію дискотек.
На цей раз хтось привіз фотік, всі стали фотографуватися під вікнами на фоні сніжних заметів. Славік позував наче зірка , дівчата радо з ним фотографувались. Скромна Христя чомусь стояла осторонь.
Нарешті Славік ясно подивився на саму Христю і спитав: Може ще хтось хоче сфоткаться? Мав на увазі- з ним. Христя не те, щоб не хотіла, але щось її зупинило. Вона усміхнулась та покачала головою. Здавалось, що Славік був трохи розчарований.
Наразі це був останній екзамен і в Христиній заліковій книжці не виявилося жодної трійки. Це було щастя. А попереду були канікули.
Вступ до літературознавства здавали на груповому екзамені.
Він продовжувався мабуть годин сім.
Так само, як на парах, Василь Анатолійович ходив меж рядами, говорив тихо, ганяв по усій Азбуці та історії української літератури.
Треба було не просто відтворити літературознавчі терміни, але й навести приклади з літературних творів на підтвердження.
Христя багато читала та й Азбуку зубрила не по дитячому. Хоча й не все, але встигла сповнити враження. Декілька разів навела хороші приклади , показала непогану ерудицію в літературі.
Хоча відповідали всі. В кінці екзамену оцінки Василь Анатолійович роздавав теж публічно. І коли врешті всі получили свої оцінки, озадачена Христя чекала , коли він назве її прізвище. Але він, здавалось, про неї забув. Хотів вже завершувати екзамен. Але тут всі почали говорити, що одній студентці він оцінку не сказав, адже вона відповідала блискуче. Тоді він розсміявся та подивився на Христю.
Тепер вона теж усміхалась. Він поставив п*ять.
Староста залишилась з заліковими книжками. Всі виходили утомлені, але задоволені.
Христя сдала творчі робити : з віршем та оповіданням складнощів не виникло, а от з п*єсою прийшлося поломати голову. Христя і сама не любила читати п*єси і тим більше ніколи не пробувала писати. Видумала якусь зовсім просту історію з дитячим конфліктом та написала п*єсу про шкільне життя. Тепер будучи дорослою вона навіть не згадала би , про що там йшлося. Але отримавши свою роботу, побачила четвірку. Вона була трохи розчарована, але задавати питань не збиралася.
Про його екзамени ходили легенди і , хоча всіх попустило від стресу, але в них було чітке враження, що тепер вони пройшли якусь сакральну ініціацію.
Такі самі легенди ходили й про екзамени та заліки Максима Миколайовича.
Сдача заліку теж була групова. Але вийшло трохи інакше.
Спочатку він довго мовчав , всі дивились на нього та думали, скільки це триватиме: годин сім, вісім чи більше?
Раптом він тихо сказав:
Лише двом людям можу поставити автомат.
Група завмерла. І тоді він дійсно вимовив тільки два прізвища: Кості та самої Христі. У мовчанні Христя дістала залікову книжку, підійшла до викладача та з внутрішньою радістю дивилася , як він виводить оцінку та пише своє прізвище.
Костя усміхався очевидніше.
Вони разом вийшли та привітали одне одного. Але Христя не стала чекати закінчення заліку та поїхала додому. Вирішила вже з дому подзвонити Фаіні , дізнатися, як справи.
Тримав він їх тоді до доброго вечора.
Але ні зазрості ні злості від одногрупників Христя тоді не відчула. Чи то просто повезло, чи то його «умовно зараховано» на аркушах з витлумаченими словами було насправді безумовно ні при чому, як завжди, адже він був непересічною особистістю іноді робив речі неочевидні для оточуючих , хіба що лише йому одному. Вони не прагнули пояснень. Значить так було треба. Ніхто не ставив зайвих запитань.
Цей залік був вже другою ініціацією. І тепер вони по праву належали до студентської громади, до славного древнього таємного товариства та братства студентів і десь всередині тихо гудів сам собою Gaudeamus – Будемо радіти тепер і назавжди.
Насправді все тільки починалося.
Слід сказати, що Христя продовжувала вести таємний щоденник та свій знаменитий цитатник, ретельно виписуючи крилаті фрази та так , слова, що сподобались , творів давніх греків та римлян.
Античний період літератури залишив в ній самій високе непереможне звучання. Тим більше, що такі історії ніколи не припиняються. Вони завжди повертатимуться в душі з глибин колективного підсвідомого: Арахни, Іфігенії, Медеї, Андромахи , Венери та прекрасні Єлени – виходитимуть зі сторінок та оселятимуться поруч з нею.
Могутні герої: Ахілеси та  Енеї- підніматимуть всесвіт на свої плечі.
І нарешті у якомусь дзеркалі Христя спіткає й свого Мінотавра. 
Тавро тавра- не  королівська лілія. Хіба так позбудешся? Але про це попереду.


Не спроба номер п*ять (історія з Костею , театром та кометою)
Взимку вони всім курсом ходили до театру.
Театр у місті свій. Театр драми та музикальної комедії. Це класична будівля з колонами та важким фронтоном. Сходами. Всередині теж колони та помпезне дерево та червоні оксамитові доріжки. Тиша та спокій.
Втім, до театру потрібно було їхати з пересадкою. Христя ж була студентка.
Вона одягнула щось звичайне без лиску, просте собі дівча незрозуміло як опинилося на прем*єрі серед освіченого студентства. Прийшли всі викладачі.
П*єса була класична, але разом з ти це була травестія, коли герої замість рідного дев*ятнадцятого століття опинилися в їх сучасному світі.
П*єса Христя не сподобалась. Таке вона бачила навколо повсякчас. Там ні над чим було особливо розмишляти, бо сучасні проблеми про бездуховність та грубу прагматичність сучасних підприємців, що відправлялися, наче древні чумаки , за кордон по сіль, тобто за товаром  і так були популярні у кіно мистецтві. Разом з тим певний урок Христя з спектаклю винесла: Костя приїхав з власною нареченою
Це була висока струнка дівчина. Доволі красива.
Сама Христя виглядала скромно та й не було бажання особливо привертати до себе увагу.
І потім , коли вона їхала додому вже в автобусі, побачила з вікна на небі комету.
Це було набагато цікавіше видовище, ніж спектакль. Комета- це було дійсно непересічне явище.
Христя згадала новини. Про комету говорили повсякчас, але мало хто звичайно піднімає голову на небо.
Втім, коли ти студентка та ще їдеш зі спектаклю , що відбувалася у класичнім театрі, ти відчуваєш себе завжди не такою, як всі. Христя сиділа та дивилася на комету. Вона звичайно, була дуже далеко , тому звідси  із землі здавалась маленькою, трапецевидної форми, хвоста видно не було. Але попри все комета Христю вразила більше. Може тим, що вона була високо у космосі, і хоч пролітала поруч із нашою планетою, все одно була далеко. А ще Христя подумала, що коли комета пролітатиме наступного разу, їх усіх уже не буде: ні її, ні Кості, ні його нареченої.
Разом з тим у неї увійшло трансцендентне відчуття планетності.
Нам рідко вдається пережити відчуття планетного духу, коли ти усвідомлюєш, що живеш не в країні, не в будинку чи навіть не в палаці, що ти живеш на планеті. Що несеться у безкінечній холоднечі космосу, що ця планета з тендітним життям, самотня та загублена в безкінечному космічному океані безмовності та вакууму.
Тоді приходить цей планетний дух в тебе. І ти думаєш: яке мале людське життя. Як мало ми можемо встигнути і яка коротка пам*ять у вічності на нас та на все , що з нами пов*язане.

Студвесна – 96
До самої Студ весни Христя не підозрювала , що таке Студ весна
А Студвесна – це епічна кульво подія для студентів.
По-перше, це фестиваль творчості.
По-друге, це шаленство і краса.
Кожен факультет готує свої найкращі творчі номери, та проводить концерт у певний день.
Журі оцінює та вибирає факультет- переможець.
Почалося з прослуховування.
Групу привели у велику аудиторію на третьому поверсі, там вже були два викладачі.
Вони просили кожну студентку,  що підходила до них , заспівати і якщо чули голос, то відбирали в хор.
Христю в хор взяли.
Хор доручили готувати викладачці. Це була знаменита культова жінка. Іронічна та прискіплива, вона була все таки науковицею-лінгвістом, і хор для неї був викликом, чого вона від студенів і не приховувала, але забігаючи наперед – справилась вона блискавично.
Хор пробував свої сили переважно в актовій залі. Співали старовинну козацьку пісню для походу «Їхав їхав козак містом під копитом камінь тріснув»
Дирижерка втім не без почуття гумору на ходу придумувала різні слухові алюзії та спец ефекти. Хор повинен був то затихати, то раптом гримнути разом новий куплет тощо. Сама вона очевидно вмирала зі сміху. Хоча все таки довела до  відома нашої несвідомості важливість хору. Тому студентки все таки сприйняли все всерйоз.
Їй то було нас краще видно: три курси дівчат, їх було чоловік сто абощо. Деякі вже заміжні і серйозні дівчата. Деякі вже мали навіть дітей. Разом з тим викладачка зуміла переконати їх , що хоровий спів – це Краса і Елегантність.
Репетиції Христі подобались. Що-що, а співати вона могла годинами. Хоча деякі дівчата жалілися на голод, холод та спрагу, сама Христя до хору віднеслась з симпатією.
Вони репетирували кілька тижнів.
Дирижерка іноді придумувала раптові ефекти та раптово змінювала їм усю партитуру (жартую , партитур не було, а Христя навіть нот не знала.) Звичайно, її друге сопрано у цьому епічному хорі складно було навіть виділити, але все таки народжувалося почуття причетності, якби в хорі життя вона сказала й свої кілька нот, нехай вони й потонули в тій голосній культовій пісні.
В день концерту в головному корпусі їх завчасно поставили на дерев*яні містки. Христя стояла  у третьому ряді та третій сходинці. Стояти довелося години чотири перед самим концертом через якісь технічні нюанси. Типу , якщо ви будете лазити туди –сюди, то ви їх, тобто ці дерев*яні містки, зламаєте. Звичайно , дівчат зламати ніхто не боявся.
Дирижерка провела ще кілька репетицій. За реакцією деяких глядачів, що спострігали за тим, що відбувається на сцені, видно було, що хор вийшов вражаючий.
І коли нарешті відкрили завісу перед битком набитою залою, то хор був напнутий і просвітлено злий , як останній нерв. Тому й пісня роздалася, наче останній бій. Наче гримнули ангельські труби, що навіть святих пробудили би у Київо- Печерській лаврі. Можливо, вони десь і здригнулися у сні.
Можна сказати, що це була геніальна жінка і дирижерка.
Бо цей пекельний хор наче спустився з самого раю. Вони не співали, вони видихнули пісню на одному подиху видихуваного повітря, та їх душі встигли злетіти до самого Бога молитися. Завіса закрилася та протягом кількох хвилин хор потрібно було зняти та прибрати містки, щоб зал, випалений цим стологоссям , не вистигнув та добити рештою контрольних номерів.
Христя зістрибнула вже вважай зі сходів, які вже тягнули завзяті хлопці. Та полетіла янголом – інституткою у своїй гаптованій шовковій білій блузці та чорній макси спідниці вже геть з-за куліс туди, де світило сонце у вікна.
Подивитися решту концерту було годі, бо вони не зуміли навіть пальчика в зал встромити, настільки там яблоку ніде було впасти, тому ще деякий час , перемиваючи самі собі кісточки, вони пішли додому.
Пізніше вона , тобто дирижерка, сказала, що хор у них вийшов краще , ніж знаменитий хор Музпеду.
Це було , наче отримати ангельські крила і тепер мати право злітати вище неба.

Друга сесія та курсова
І коли прийшло літо і друга сесія, то Христя вже була досвідченим воїном – духу.
Шкода, що не мала ще палаючого меча.
По-перше , вона склала всі екзамени. Але головна річ була: фольклорна практика.
Це була культова подія в ті часи, коли такі практики організовували. Але не в той раз. Кожен повинен був сам займатися фольклором. Добре було тим, хто мав хоч якогось найвіддаленішого родича в селі, чи хоч родича родича, чи хоч родича кумів тощо. У Христі було з цим геть кепсько.
Навіть бабуся, що народилася у поволзькій російській деревні , вже років тридцять була містянка та жила в славному Орджонікідзе, де на затишному майдані під каштанами спочивав у своїх думах знаменитий герой громадянської війни.
Але фольклорну практику треба було здати, хоч в око  стрель.
Христя купила великий фото альбом, розмалювала мальвами, наче газдиня хату перед Паскою та задумалась: де взяти пісні?
Але думати часу не було також. Потрібно було конче діяти, причому негайно.
Тоді Христя сіла писати пісні сама.
І коли наступного ранку з готовою фольклорною практикою Христя з*явилася в універі, її спитали :
То де ти взяла пісні для практики?
Сама написала, - прийшлося їй зізнатися.
Чи вони повірили, Христя вже не знала. Але практику зарахували та й по тому.
А студенти – народ кмітливий та веселий.
Ще була одна нагальна справа : курсова робота.
Курсову Христя взяла з літератури у милої та світлої викладачки. Втім, тій особливо не набридала, писала самотужки.
Треба зауважити, що майбутня поро-поетеса все таки тяжіла до художнього слова , тому всілякі наукові фішки типу зносок та оформлення наукової роботи, бібліографії – не зносила органічно.
Написати курсову було половиною справи, її ще потрібно було ретельно оформити. А на це вже у Христі просто руки не стояли.
Вона промучилася кілька днів, аде курсова виходила жахлива. Як не крути.
Мабуть, це було щось кармічне. Ніби самі боги їй шепотіли в самі вуха: Ну не твоє, не парся!
Христя була дівчинка чутлива і їй не прийшлося повторювати двічі.
Курсову їй втім викладачка повернула.
Христя  сиділа перед нею на кафедрі та печально дивилася в її блакитні очі , втім захищені лінзами окулярів. Ще раз переписувати сорок цупких аркушів зовсім не хотілося. Наразі, викладачка оцінку все таки  поставила. Сказавши, що справа у технічних помилках. Технічні помилки для Христі звучали, як музика Моцарта для маляра.
Вона просто не розуміла, що не так з тими лапками, комами та тире , зі зносками та рештою цих букашек, позбавлених на її думку семантики. Але нахабні букашки схоже, псували їй тепер вихідні та життя. Викладачка поставивши оцінку, втім сказала курсову переписати та принести знову.
Христя вийшла і більше не повернулась.
Якщо це була карма, то Христя надалі втішала себе думкою, що усю цю  студентську коряву ще науку потім все одно здавали на макулатуру, бо не допускала думки вважати свою курсову якимсь модерним геніальним словом у літературній критиці. Може, вона зберегла життя одному чи двом деревцям.
Втім , сесію вона склала й другу. І можна було бути вільною.
Попереду були канікули та літо , небо всіяне зірками над головою,я ке Христя влітку любила розглядати та задумуватися про власне життя у безмежньому всесвіті.
На час канікул Христя крім книг , забувала про все. Їй належало хоч на два місяці повернутись у світ дитинства: до Альки , книг, щоденника , в Орджонікідзе, чи хоча би походити на Саксагань, відпочити душею.
19 квітня 2025