Щоденник - 6

Щоденник- 6 (збірник загонів з 80-х по 2025)

Частина 2 Червона сукня

                Передчуваючи близькість смерті,                Фенікс будував собі гніздо на високій пальмі з гілок ароматичних рослин, клав у гніздо ладан, запалював його, і згорав в полум’ї цього багаття. І виникав чудесним чином з попелу – новий Фенікс
З легенди

Бігти небом

Повернення з минулого .одноклансиця Ліля
Доросла Христя помирилась із часом. Вона сприймала його як друга і нікуди не підганяла. Бо час , вважала вона, це наш дім.
Дома його Зодіаку чи просторі Чертоги чи зали Аменті чи безкінечний, адже не дарма він рухається по колу. Коло – це безкінечність , коло , що не має ні кінця ні початку,  спіралі його галактик, траєкторії руху планет та комет.
Христя уявляла, що живе у великому Домі часу.
Вона відчувала себе равликом, що тримає Дім часу на собі і пнеться з ним разом із рухом планети хто-зна куди, тягаючи за собою минуле , минуле батьків, минуле предків, прапредків і так до того, що не мало початку насправді.
Хіба тоді приходив Пруст в її сни чи марення та тихо пошепки говорив їй про час. Він шукав своєї Альбертини, проте яка з Христі була би Альбертина.
Дім часу був безпечним та комфортним, наче вона була у ньому маленька дівчинка, що могла уособитись в будь що: в Срільця чи Змію чи Фенікса чи Дракона чи так маленьку безіменну хвилю енергії, квантового імпульсу, що так недовго жив та світився в своїй біологічній формі . Тому згадувати минуле для Христі було так само природно, ніби вона була прописана у саму тканину часу та простору в його вічне безкінечне поле.
Гуляючи з Алькою того літа на канікулах, вони спіткали на Зарічному свою однокласницю Лілю.
Ліля була прикольна дівчина. Завжди усміхнена, ледь іронічна та життєрадісна, вона була повненька та кругленька, мала довгу каштанове волосся, зелені очі, губи тонкі, м8які риси обличчя та рухи. Втім, вона була дуже цікава особистість. Завжди на позитиві, здавалося, що вона знаходилась у постійному пошуку чогось цікавого, у неї був рухливий живий розум, хоча була добра насмішниця та любительниця поезії. На цьому Христя з Лілею і зійшлися.
Так стоячи на вулиці Христя з Алькою дивилися на Лілю , вона повернулась з Росії, розповідала , що була рада їх зустріти та запросила в гості.
На той момент для Христі, що була зайнята своїми лекціями романами , в сенсі книгами, іноді думками про Костю та університетськими плітками, трохи забула писати вірші.
Але одного разу Христя прийшовши в гості до Лілі побачила там знайому з обличчя дівчину, бувшу однокласницю самої Лілі, з якою вони вчилися до дев*ятого класу.  Дівчину звали Олена.
Тоді Ліля попросила Олену прочитати свої вірші. Христя здивувалась. Олена прочитала свій вірш про море. У ту же хвилину у Христі подумки промелькнуло: Я теж хочу!
Що вона побажала, вона ще не розуміла.
Але Христя прийшла тоді від Лілі додому сіла та стала писати вірші.
Було літо 1999
І перший вірш, що вона написала був «Дом и Ветер»
Хто почув її тоді, її затаєне не вимовлене вголос бажання: Бог чи Диявол, Христя Божева – майбутня порно – поетка , не знала, але з цієї хвилини вірші полилися, наче вона їх чула вже написаними, вона ловила їх з повітря та їй залишалося тільки встигати їх записувати, наче сам вітер приносив їх їй звідкись хто-зна.
Заради цих віршів вона ладна була відмовитись від усього, що обіцяло земне щастя.
Але тоді Христя того не знала.
Звичайно, можна було згадувати про ті два вірша, що вона написала напередодні випускного чи той вірш з дитинства, що вона його підписала прізвищем Пушкіна, чи згадати те оповідання про сестер, що написала від нудьги в дитинстві у Орджонікідзе.
Ті вірші, що вона почала писати тепер були зовсім не такі.

Вірші
Здавалося, що ці мали здатність вбивати її зсередини.
Наче вона була лялькою-вуду ,а  Хтось зсередини встромлював їй ті слова в мозок та свідомість. Тоді вона підхоплювалася навіть серед ночі, чи йшла вулицею, починаючи щось шептати собі під ніс, і як тільки прибігала додому , мершій сідала записувати рядочки, що прийшли в голову в автобусі чи магазині чи так просто посеред міської гамірної вулиці.
Іноді від віршів їй зривало дах, тоді вона ламала олівціі ручки, їй хотілося щось зробити зі словами, щоб  мати змогу висловити ту чи іншу думку, переробити їх чи перевернути чи порвати на клоччя ці слова безсилі допомогти  вирватися на волю її внутрішнім демонам.
Тоді зошити і аркуші летіли геть пошматовані та розідрані навпіл.
Але в більшості вірші все таки ставали все гостріші парадоксальніші та темніші , сповнені скоріше підтекстами та алюзіями.
Сама Христя була певна, що її мучає сам Диявол.
Або сам Бог від неї хоче того, на що вона поки що не здатна.
Вона читала Ахматову, Цветаєву, Єсеніна та ще купи віршів, вона ретельно полювала метафори та намагалася зрозуміти, яким чином виникає та чи інша думка в автора, щоб вирівняти шляхи своєму слову, що здавалося їй поки що непереконливому.
Все їй здавалося слабким та жалюгідним. Вона ладна була тоді вивернути світ навиворіт, перевернути у ньому все верх дном, аби лише віднайти потрібний образ чи асоціацію, чи виловити черговий парадокс з власної підсвідомості.
Це був найпорочніший вінець непорочності.
Христя вже дійшла до висновку, що продала душу Дияволу і що її здивувало, що він її купив. Вона була не проти.
Бо задавалось, що це і є єдина жива сила, що здатна наповнити її життям та сенсом , все , заради чого й варто дихати жити вчитись говорити чи їсти.
Проте, це життя було поки що таємне.
Нікому Христя не показувала своїх віршів, крім, наразі Лілі.
Чи пошкодує доросла Христя про цю вишукану демонічну хворобу хоч коли-небудь? Можливо. Одної хвилини.
Але іноді буває пізно щось змінювати.
Навіть якщо цей містичний спис долі вже летить в тебе саму.

Чай і Лермонтов
Ліля мріяла про філфак або театр. Сама вона була доволі амбітна.  Артистична та поетична. Наразі вчилася на бухгалтера. 
І працювала бухгалтером.
Іноді вона підтискаючи губи, чесно зізнавалася , що воліла би вчитись на філ. фаці. Але вона вчилася у престижному ВИШі , тому Христя не йняла віри.
Їй це здавалося трохи смішним, наче сама Ліля з якоїсь причини хоче полестити самолюбству Христі.
Втім, Ліля любила руську літературу. Лермонтова,  Єсеніна і Достоєвського.
Почала вона з того, що згадала, як Христя розповідала на уроці вірші Єсеніна.
Знаєш, - говорила вона з усмішкою, - я тоді ще подумала, що така дівчина , як ти мабуть дуже цікава особистість. А ти поступила на філ. фак.. Я теж про таке мріяла. 
Ліля вчилася у приватному ВИШі, це було в ті часи доволі дорого і круто. Наразі, Христя вчилася на держ бюджеті.
Сім*я у Лілі була хороша. Її тато був добрий і веселий чоловік. Іноді Христя його бачила і скромно віталася у вітальні. А мама була весела та товариська.
У Лілі був старший брат, який вже був одружений та мав своє житло, тому Христя побачила його з дружиною тільки одного разу, через пару років, коли вони зустрічатимуть разом Міленіум.
Вони часто ходили в гості одна до одної, особливо взимку, і завжди пили чай, ніби обидві були китаянки чи японки. Це було якесь тотальне чаювання. Навіть якщо вони від нудьги переходили з дому одної до іншої, то приходили і все одно пили чай, навіть якщо перед тим чаювали у першої.
Христя так і запам*ятала Лілю та їх вечори разом: чай, Лермонтов чи інтелектуальні теревені про Достоєвського.
Це були такі інтимні сутінкові вечори, схожі на камерні літ вітальні. Іноді приходили Лілині подружки –сусідки : Олена – темноволоса інтелігентна струнка дівчина та їх спільна однокласниця Іра – тендітна маленька , бувша танцівниця-бальниця, - тоді вони разом розмовляли.
Поступово і Ліля втягувалася в компанію Христі: Альку вона й так знала, але потім познайомилася з Глашкою та Фаіною, а ще з Пашею та Сашею. Сергій Боб вже тоді якось випав з їх компанії. Натомість з Сашею та Пашею вони стали проводити багато часу.
Сама Ліля до них відносилась з певним упередженням. Вона взагалі була доволі іронічна особа. Це імпонувало самій Христі.
Про літературу Лермонтова та Достоєвського Ліля могла розповідати годинами. Це було її істинне натхнення та покликання.
Ліля перечитала всього Достоєвського і мала свою думку та враження, вона ніколи не повторювала чужих думок чи зауважень. Сама Христя тоді ще була недоторканна Достоєвським. Невинне дитя.
Тому їй було цікаво послухати Лілю.
Сама Христя, крім Гомера , Софокла та Евріпіда , взялася заледве за Рабле та Сервантеса.
Хоча десь там був і Декамерон Бокаччо. Але ж це була класика.
Звичайно, часто мова заходила й про хлопців та стосунки.
Тоді у них поки що не було стосунків ні у кого. Але очі вже загоралися до того самого горезвісного активного пошуку.
Наразі , Христю завжди цікавило: яким чином активний пошук відрізняється від пасивного?
Христя дорослішала. Вона стала високою та стрункою, хоча її трохи спортивна фігура була переобтяжена м*язами на ногах животику та сідницях.
Втім, вона розпускала довге пухнасте волосся, воно вкривало спину нижче лопаток , і через об*єм скрадало це враження. І потім у неї тоді іноді рот не закривався у близькій компанії, тому їй переважно заглядали саме в рот. У неї була широка усмішка, нерівні зуби та тонна завзяття. Любов до літератури та упередження проти високомірних чоловіків.

Другий День народження Глашки
День народження у Глашки був у липні.
Вона завжди була дівчина не без певних претензій чи затій. Чомусь завжди її мрії набували певних рис глясовості. Якби в ті часи існував Інстраграм чи Тік-Ток , вона була би з тих, хто повторював би усі тренди.  Її мрії у ті часи були іноді інфантильні та неочікувані: голандські троянди на двометрових стеблах, двометрова іграшка, рожевий будуар (найцікавіше , що мама їй дійсно пошила завіси на вікна та покривало на ліжко у рожевих кольорах, і коли ви приходили до неї в гості то опинялися в ЛСД – ному приході ляльки Барбі) тощо. Таких фантазій у неї було багато.
Глашка тоді була дівчиною цікавою до усього.
Одного разу вона прибігла у паніці до Христі і заставила ту одягнутися та піти до Урсули . мотивація була вражаюча.
Ходімо швидше, - говорила вона , роблячи круглі очі, - Я прийшла до Урсулки, а в неї на кухні сидить мужик.
Який мужик? – питала Христя , заледве повернувшись з середньовічної Іспанії.
Справжній, - продовжувала Глашка. – Але він мені не подобається. Йому там не місце. Ходімо її рятувати.
Що? – не тямила Христя – А ми тут при чому?
Урсула в сенсі влаштування особистого життя надовго обігнала їх усіх разом узятих, тому Христя їй довіряла мабуть краще, ніж її рідна мати. Прагнення Глашки втрутитись в ситуацію були, на думку Христі, недоречні.
Що ти збираєшся робити?
Її треба звільнити! – безапеляційно наполягала Глашка.

Або ж , іншого разу Глашка десь познайомилася з ніжною закоханою парою. У той момент вони їй чимось сподобались і вона запросила їх до себе в гості.
Вони прийшли. А Глашка прибігла до Христі.
Вибач, я у тебе посиджу. – сказала вона.
Христя в черговий раз відпустила на час з поля зору звитяжного ідальго і він вляпався тоді в халепу з млинами.
Що на цей раз? – питала Христя.
Ти розумієш, я їх запросила, але я не думала, що вони дійсно прийдуть, - виправдовувалася вона.
Навіщо запросила, - питала Христя.
Ну не знаю, вони були такі милі.
А про межі ти нічого не чула, - думала Христя. Але йшла ставити чайник.
І таке з нею відбувалося постійно.
На цей раз Глашка замовила іграшку на День народження. Знаючи Глашку, можна було здогадатися, що іграшку вона хоче розміром з паротяг. Але Христя з Алькою пішли та купили звичайну іграшку розміром з двохрічну дитину. Це був м*який коала.
Іграшка була мила та вони прийшли з нею до Глашки.
Вони були сповнені упередження проти Глашки щодо попереднього дня народження, тому були готові до усього. Але двері їм відкрили. Посеред зали стояв стіл накритий на чоловік десять. Але крім Альки з Христею, більше ніхто не прийшов.
Вони сіли за стіл. У вікно світило ласкаве сонечко і вітерець ледь ворушив білосніжні завіси.
Вони були подружками, що виросли в одному дворі. Тепер їм було по …Христі – двадцять, Альці – дев*ятнадцять, а Глашці виповнилося вісімнадцять.
На столі була смачна вечеря, яку дбайливо приготувала мама Глашки. Пляшка вина.
Христя точно пам*ятала, що починалося з вина. Вони спілкувалися, сміялися, але у якийсь момент Глашка сказала, що вино закінчилося.
Отакої, - подумала Христя. І останнє , що вона пам*ятала про той день, що Глашка з Алькою лили в її компот щось занадто міцне та сказали пити.
Фу, - втигла вимовити Христя та…
Відкрила очі вже наступного дня. Вірніше, був ранок. Годин сім.
І вона точно пам*ятала, що жоден Соціалістичний Христос не перетворював ні вино на воду, ні навпаки.
Вона відкрила очі. Під нею було рідне ліжко, але лежала вона на голому матраці.
І звірськи хотіла їсти.
Вона стала , зайшла до ванної та вмилась. Але потім прийшла в кухню. Мама ходила квартирою туди –сюди. І коли почула, що Христя збирається їсти, то ледь не вмерла.
Христя сиділа на кухні за столом, а мама стояла навпроти у коридорі. Її очі були сповнені докору та болю.
Їсти? Після такого ти будеш їсти?- спитала мама.
Христя просто дивилась на маму та не розуміла, чому вона не може чогось поїсти.
Знаєш, Христе, я живу з твоїм батьком двадцять років. Я його таким ніколи не бачила.
Після цього вона звичайно пройшла до холодильника та дістала ковбаску на бутерброди. Христя зрозуміла, що краще зачекати, поки їй все розкажуть Алька з Глашкою.
І трохи шкодувала про Ісуса. Якби він знав…

Літо в Кириловці
Звичайно, дівчата наступного дня полестили Христі, щоб вона не почувала себе так, наче їй розбили самолюбство. Ні, вони всі разом довго сміялися з цієї пригоди. З їх слів виходило на те, що Алька та Глашка самі не чекали такого ефекту від домашніх алкогольних напоїв та не чекали, що Христя засне прямо у під*їзді всівшись на сходи та відмовившись взагалі кудись рушати, що їм прийдеться її довго вмовляти і кінець кінцем все таки підняти на ноги та привести до мами. Що сама Христя хоч і буде з відкритими очима , але  свідомість її провалиться у якісь внутрішні тартарари.
Наразі, їм теж було кепсько. Хоча самі були задоволені , хоча не позбавлені сорому.
У Христі якраз голова не боліла. Взагалі нічого не боліло, бо вона нічого не пам*ятала.
Втім, того літа пригоди продовжувалися. Тому що вони усією сім*єю збиралися на море у ту саму Криловку у той самий будиночок на базі відпочинку «Діана». Але тепер вони їхали втрьох: мама тато та сама Христя.
Їхали як і тоді , годин вісім, але вже без Шеррі.
Кириловка зустріла привітно: сонцем морем та запахом солі.
Вони оселилися навіть у тій самій кімнаті, що й за рік перед цим. По сусідству, вірніше над головою, наче гніздо зозулі, оселилась бабуся з онуком. Онук взяв на море свого друга. Їм було десь стільки ж років, як самій Христі, але поки що вони дистанціювалися та трималися доволі незалежно. Бабуся втім теж була не проста, а  належала до еліти комбінату. 
Хлопці були симпатичні. Високий білявий Максим та русявий Саша.
Поки що Христя була зайнята морем та пляжем.
Турбаза була розташована як то кажуть у першій лінії і ходити нею власне можна було без особливого дрес коду. Всі так і ходили: вийшли зранку з будиночку та чимчикували вже прямо у купальнику з ковдрою у руках на пляж.
Будиночків теж було не багато. Може до п*ятнадцяти – дванадцяти, тому й обстановка була якась інтимна. Всі були на очах в одне одного.
Скрізь пісок, як у книзі Кобо Абе «Жінка в пісках». Спочатку це здавалося незручним, бо пісок оселявся всюди: у кімнаті, скільки його не вимітай, в посуді, коли ви вирішували щось поїсти, в складках одягу , всередині взуття, на зубах та у волоссі.
Але до того привикали швидко і потім вже не звертали уваги. І потім ти вже відчував себе наче усередині піскового годинника, наче сама вічність просіювалася крізь тебе. Тут було яскраве небо, всіяне зірками. Ківш Азовського моря заокруглявся та манив далекими вогнями самої Кириловки, як і минулого року.
Христя поки була зайнята сонячними та морськими ваннами, засмагала та безтурботно валялася на пляжі. Там можна було взагалі про усе забути. Тільки слухати шелестіння хвиль об пісок та навикати безгомінністю та чистою екзистенцією.
Тато був зайнятий риболовлею. Він , наче апостол , вирушав зранку човном далеко у море, а під вечір повертався. Мама була зайнята ..ну..чим може бути зайнята мама: читала іноді готувала обід, засмагала та відпочивала. Нічого там не було: ні телевізора ні радіо ні музики. Тиша та плюскіт хвиль.
Навпроти них жила симпатична темноволоса дівчина. Вона була тендітна та маленька. З меткими темними очима. Іноді вона усміхалася Христі.

Ранок і музика
Кожного ранку хлопці зверху ставили альбом Макса Фадєєва.
Зранку Христя відкривала  очі  від звуків  екзистанційного  «Біжи по небу»,   можна було прямо тоді сразу зловити просвітлення.
Христя лежала якийсь час та слухала ту дивну музику, в яку вже закохалася на все життя.
Тут її проймав цей нью –ейдж, а десь там дихало спокійне та глибоке море, і пісні входили в неї, наче вона вчилася матеріалізуватися через цю музику, а потім навпаки, її душа, скинувши тягар матерії, линула кудись за своїми чи то думками чи то візіями. І все мішалося у її живій уяві: море і небо , переплетене золотими нитками сонця, чистої прохолодної води, чистого ясного вітерця та божої ласки.
Вона так лежала довго, поки грала пісня за піснею, поки вона не вивчила їх усі напам*ять, так ще й не познайомившись з ді-джеями.
Хлопці поки що вели себе нордично.
Христю все влаштовувало.
Поки одного разу на пляжі до неї не підійшла та сама дівчина з будинку навпроти.
Вона відпочивала сама. І мабуть їй було скучно.
Тому що першою справою вона спитала про хлопців, мовляв, музика класна:
Ти їх знаєш?
Ще ні, - хитро відповідала Христя, коли вони вже ввечері ходили берегом вже вдягнені як поважні панянки на курорті. Добре, що хоч не стали розводитись про фемінізм, бо все могло закінчитися кепсько.
Дівчину звали…Ой, та авторка вже не пам*ятає і перепрошує, але , припустимо, Оксана.
Христя розслаблена засмагою пропустила цей момент, але Оксана серйозно зацікавилася чи то музикою, чи то самим хлопцями. Вона пішла далі. Якось зачепила їх та наступного вечора вони вже гуляли втрьох.
Тоді Христя й дізналася ім.*я хлопців, та автора музики. Христя закохалася ще більше , але вже в митця. Та вирішила купити собі касету, коли повернуться в КР. А поки що Оксана приглядалася до Максима та Саші.
Самій Христі сподобався Саша. Хоча тоді ще вона навряд чи усвідомлено могла виважити на об*активність чоловічих рис чи якостей. Але Саша був скромний вихований турботливий. Максим був складніший, мовчазніший. Вони пару раз посиділи в сусідньому кафе. Десь поруч гриміла музика пляжного нічного клубу. За брутальними сітками видно було стробоскопи та яскраві прожектори світла, але столики були порожні. Можливо, через те, що клуб був віддалений від центру самої Кириловки.
Всередині грала музика.
Наразі, хлопці їх пригостили вином. Але самій Оксані мабуть хотілося потанцювати, бо наступного вечора вона вже витягнула Христю в цей нічний клуб без Саші та Максима. Клуб був дійсно пляжний і крім бару та столиків зі сценою там нічого більше не було, навіть підлоги. Тільки танпол був ботонний, решта – пісок.
На цей раз у клубі було декілька людей.
Христя з Оксаною спочатку пішли танцювати, але чомусь на цей раз саме Христі стало скучно.
Її душа рвалася на волю. На берег до моря до далеких вогнів до тихих верб, під якими вони сиділи вчора вчотирьох.
А ще наступного вечора Оксана пішла у клуб сама і вийшовши на берег вже разом з Сашею та Максимом , Христя вже побачила її за столиком з іншим чоловіком.
Хлопці тільки стенули плечима. Христя прочитала їх думки на їх обличчях. Думка була абсолютна синхронна.
Христя не стала сперечатись та в той вечір вони гуляли втрьох.
Але наступного вечора в їх житті з*явилася справжня зірка. Це була Даліда. Вона була що називається з горіха зерня, з коротким густим каре темно-каштанового кольору, засмагла до чорноти,  швидка та метка, життєрадісна та сміхотлива , але усмішка у неї була голлівудська.
Даліла була не просто так. Вона була дочкою головного інженера комбінату, на якому працювали тьотя Марина та тато самої Христі.
Вона була така собі маленька принцеса. Все, що вона робила – це мовчала та усміхалася. Хлопці впали до її ніг.
Сама Христя тоді все чекала серпневого метеорного потоку. Вечорами вона так і ходила , наче з ними разом і наче прислухалася до тихих розмов і все їй подобалось: і Даліда і Максим, що явно у неї закохався, і Саша, що теж не зводив очей з Даліди. В той момент , як сама Христя з виразом обличчя : Ну ну…іноді й сама собі подивлялася на симпатичного хлопця. Але крім ввічливості : бесід чи там подати куртку чи руку чи так прикрити від вітру, нічого не добилась.
Одного вечора вийшла не кепська драма.
Спочатку вони сиділи вчотирьох на лавочці на березі чарівного моря. Христя нарешті розповіла про довгоочікуваний метеорний потік, що повинен відбуватися в серпні.
А тут на морі ми можемо його ще й побачити, - шепотіла вона.
Хлопці та Даліда, у котрої рот з усмішкою не закривався взагалі ніколи, уважно вислухали та усі вчотирьох нарешті розділили Христине хобі: задерли голови до неба.
І дійсно: через пару хвилин вони почали розрізняти яскраві крапки стрімко падаючих зірок.
Втім Даліда та Максим ще через хвилин п8ять все таки кудись зникли.
Чому ні? Юність, море, зіркопад , ласкавий вітерець та романтика сприяли ніжним серцям.
Христя з Сашею залишились сидіти на лавочці. Христя тоді собі й подумала:
Нарешті він мене поцілує.
Сама дівчина вже готова до поцілунку так і сиділа, склавши долоньки на колінках. У чарівній червоній сукні , засмагла з золотистим , бо вигоріло на сонці, волоссям , вона все таки вважала себе якщо не красунею, але доволі симпатичною дівчиною і не йняла віри, що Саша не хотів би того поцілунку.
Наразі Саша, коли зрозумів, для чого зникли Максим та Даліда , ледь не заплакав.
Отакої, - поникла Христя. – Ніяких поцілунків.
Схоже було на те, що Саша закохався у Даліду , але на цей раз без відповіді.
Христя його розуміла, їй в цю хвилину теж було прикро. Втішав тільки розкішний метеорний потік, що якраз набирався на силі.
Саша із сльозами на очах, що бриніли у кутиках поруч з блакитними зінницями блукав поглядом самотнім піщаним берегом. Даліди та Максима не було може хвилин десять. Не так і багато. Але цього вистачило зробити його щасливим, а Сашу нещасним.
Христя втішалася зорями. Вони пролітали собі вільно над їх головами та їм не потрібно було когось кохати, а значить їм не могло бути боляче.
Таким і залишилося це літо у пам8яті Христі: бажані але нездійснені поцілунки , хороші хлопці, одна погана дівчинка і одна хороша.
І метеорний потік над головою.
Відчуття космосу та планетного духу, що сам увіходив у свідомість , у серце і нічого для цього не потрібно було робити. Тільки мовчати.
Тільки прислухатися до голосу вічності, що бринів поруч. Тільки відчувати порух тих зірок та планет , тільки подих моря…
Тільки дивитись на вогні протилежного берега Кириловки, тільки дивитися на зірку, що відбивалася та  танула в сльозах Саші.
Сама Христя не стала плакати.
Незважаючи на прикрість, все одно життя переповняло її відчуттями.
Вона не могла і не мала права почувати себе нещасливою, відчуваючи в серці таку велич природи та космосу з його глибиною, вічністю, таємничістю гравітацією та цим правічним морем.
А може й час не настав для танців на березі вічності. А може її доля була просто бігти небом і не впасти.
Не впасти…
Третій курс та кохання
І коли Христя вже у вересні повернулась до занять, то повернулась не вся.  Здавалося, що її тіло та розум сидять за партою та слухають лекції, натомість душа все ще сповнена морем та літом та піщаними дюнами бродять під зорями , що скрізь неї досі проносяться яскраві метеори, що світяться лише у атмосферному полі планети, що десь там у її душі досі співає Макс Фадєєв: Біжи по небу, тільки не впади!
Вона чула його дивний голос і звідси, з вересневих, ще нагрітих сонцем аудиторій, у котрих пахло зіллям та пилом.
Поруч займалися одногрупники: Фаіна та Костя. Він теж приходив в ці аудиторії, але здавалось, що Христя геть про нього забула. В її серці все таки оселилась прикрість за нездійсненими поцілунками і іноді вона думала про Сашу, іноді про Женю.
За пару тижнів перед початком занять Ліля запросила її на вранішні пробіжки.
Вони ходили на шкільний стадіон. Ліля завжди була активна дівчина. Їй подобалось все, що сповнювало рухом та позитивом. Христя захопилась цими вранішніми пробіжками. Часто на стадіоні вони бачили хлопця, що займався тай-цзи. Здалеку це нагадувало загадковий танок. Христя милувалась його рухами, якби не була така соромлива, то підійшла би і до нього, спитати, що це за тренування.
Вони виходили кожного ранку. Ліля дійсно бігала, а сама Христя – не стала. Так , стрибала на скакалці, займалася на турніках, качала прес, але в основному просто ловила ранковий мовчазний дзен , яким був сповнений спальний район та багатоповерхівки.
Іноді тут можна було почути луну мовчання. Або крик тиші.
Тоді Христя приходила додому та сідала писати безгомінні вірші, сповнені оксюморонів та печалі.
Тоді тато закупив десь купу арбузів. Вони покотом лежали на лоджії. Христя могла їсти їх досхочу. І так вийшло, що крім арбузів вона ті два тижні майже нічого й не їла.
Тому сразу схудла. Засмагла, з вигорілим волоссям, з сукнями, що тепер не обтяжували тіло, вона стала схожа на банші, і її сповнювало мовчання.
Одного ранку на майданчик прийшов Женя. Христя не бачила його два чи три роки.  Ліля сміялась, коли казала про сюрприз.
Христя дійсно його не чекала. Виявилося, що Ліля десь його зустріла та проговорилась про пробіжки. Запросила і його.
Він змужнів, був високий та усміхався на мільйон. Вони тоді просто потеревенили. Він трохи позаймався на турніках. Вони попрощалися і більше він не прийшов.
Але вони з Лілею так половину серпня, що залишався до занять , виходили на спорт.
Тепер худа та печальна Христя була схожа на потайну кішку. Мовчки слухала лекції, мовчки їх записувала, мовчки ходила до бібліотеки та везла додому купи підручників.
Всередині вересня на фізкультурі проводили крос.  Викладач назвав його : біг на виживання.
За звичкою Христя подумала: Мені капець.
Кроси вона бігала геть погано, її навіть могло знудити. Вона воліла бути спринтером. Як і в житті.
Але коли вони побігли, то бігти вийшло легко та вільно, вона могла дихати та навіть отримувати задоволення. Здавалося, що їй ніде не болить і крос вона прибігла другою чи третьою.
Сама собі здивувалась.
Але майже не спілкувалася з Фаіною.
Всі думки ще блукали на тому березі моря.
Але час йшов.
І поступово вона забувала Сашу і літо. На англійську мову вони ходили в корпус муд педу. На відміну від модерного бетонно- алюмінієвого гуманітарного корпусу, корпус муз педу був старовинним.  Сталінський ампір: товстенні стіни, що заглушали звуки,  і ти занурювався у іншу атмосферу . тут панувала якась інтимність ат камерність. На парах вони говорили тихо . викладачка у них була добра та стильна худорлява маленька жіночка. Вони добре їдо неї відносилися і це було взаємно.
Одного разу вона сказала, що в театр привезли Шекспіра і вона не простила би нас, якби ми не пішли подивитись «Ромео та Джульєту»
Десь за стінами звучали музичні інструменти.
Вони тоді загорілися тою ідеєю. На вихідних усією під групою, а у них вчилися тільки дівчата, хлопці були у другій під групі,  вони пішли до театру.
Христя знову була у тій самій червоній сукні. Але у помпезному фойє театру вчувалася так, ніби її винесло в інший час та простір.
Вони дивилися виставу. Вона була дійсно класична та захоплююча. Разом з тим , коли померла Джульєта, всіх насмішила Оля, що пішла на виставу з ними, хоча вчилася в іншій під групі,  сказавши, що мертва Джульєта встала та пішла. У темряві дійсно було видно як акторка встала та вибігла зі сцени. Умовність театральної дії зажди сповняє надією, але життя не залишає цієї надії своєю безумовністю.
Джульєта померла. І всі це знали.
Помер Ромео.
Вони йшли у вічність прямо з театральної сцени.
Тоді дівчата подивились виставу до кінця. Вийшли з театру та пішли гуляти до пам*ятника О.Полю. Фотографувалися. Фаіна залізла на лавочку та кричала : Я- Зірка! , розкинувши руки.
Христя поверталась. Вона починала усміхатися та говорити з дівчатами.
Врешті, вона знову занурилась в книги та читання. Вони якраз вивчали класичний період.

Іна та музикальні коди. Фаіна
Про що вони говорили? Та хто –зна.
Фаіні все ще подобався Саша. Але він зустрічався з іншою одногрупницею.
Її звали Аня. Вона була студенткою з КОЛі.
Ліцей –інтернат для обдарованої молоді. Звідти до них зарахували декількох дівчат. Вони були всі гарні веселі та смішливі. Оксана, Аня та Ірка.
Вони були гарні як зірки, талановиті та  певні себе. Аня була весела та розумна, трохи хитра в міру, настільки наскільки потрібно. Аня з Оксаною жили в гуртожитку.
Одного разу Оксана в коридорі підійшла до Христі, що стояла в черзі на ключ та спитала, чи вона українка. Доросла Христя потім шкодувала, що не спитала: нащо то було потрібно, але тоді просто сказала: Слава Богу, ні.
Вона тоді й сама не знала, чому так відповіла.
Це було так звично і вписувалося в її особистий світ – завжди не вписуватись: поєднувати в собі якісь протилежні риси. Не мати жодної краплі української крові , але стати вчителькою української мови та літератури. Читати українську класику, занурючись все глибше в цей цікавий український менталітет з його ворохобністю,  революційним духом непокірливості та бунтів, з цим загадковим  сербо –хораватським вайбом та мрією про тотальну незалежність.
Але тоді це не важило, поки вони були юні , їм вистачало мрій про море та кохання.
Це заважить пізніше. І стане на гострому часі, наче в них встромлять холодну зброю і вони так і житимуть з цим каленим залізом всередині, чи то поранені чи то вбиті чи то воскреслі демони.
Тепер Фаіна постійно говорила про Сашу. Майже завжди.
Втім Христя звикла вислуховувати звіряння та одкровення.
І не мала тоді звички говорити про себе чи про свої почуття. Як тоді з Алькою, у дружбі з Фаіною, вона майже нічого не розповідала про себе.
Так буває: хтось любить говорити, а хтось – слухати.
На парах вона подружилася з дівчиною на ім.*я Іна. Вона була висока, тонка та тендітна. З русявим волоссям та тонкою усмішкою.
Здавалася скромною для тих, хто її не знав. З тонкими рисами та великими сірими очима, вона втім мала такий заразливий трохи хитруватий сміх. Ніби всередині неї все таки жила мудра доросла жінка. Вони почали переписуватись на якійсь парі. Писали одне одній віршики та закодовували мелодії , пишучи типу: ла-ла-ла, а потім вгадували ці мелодії.
Вгадувати завжди виходило, мабуть, через ритм. Це була гра, яку вони видумали самі.
Вона була музикальна , а Христя не знала жодної ноти.
Потім вони стали ходити разом додому. Вона жила ще далі від Христі та їздила кожного дня в універ.
Дорогою багато сміялися, майже не пліткували, більше говорили про книги чи  про щось абстрактне.
У той рік, крім звичайних СУЛМ чи історії літератури української чи зарубіжної, вони вивчали давньоруську.
Це виявилося складно.
Відміняти форми давньоруських слів , визначати давні закінчення чи бачити закономірності випадання чи навпаки появи звуків , розумітися на палаталізаціях та інших історичних процесах – це теж був би дар. Але Боженько Христю обділив, тому вона просто все це зубрила напам8ять.
Історична граматика Христі не далась. Зато в групі виділилась дівчина  з Західної України- Таня.
Вона була симпатична, втім, доволі амбітна та честолюбна.
Якраз тоді їх староста –Ала - через якісь свої особисті причини перевелась у інший ВИШ та повернулась у рідне місто. і старостою обрали якраз Таню.
Вона чесно взялася до справи. У неї був талант прихиляти до себе всіляке начальство, вона подружилася з деканом – чоловіком серйозним таким, що його всі боялися, з викладачами, з куратором, з ректором універу та іншими офіційними лицями.
Таня та Костя стали зустрічатися.
Христя , як завжди , дізналася про це остання. Але через те літо, що вона пережила під метеорним потоком, це вже не справило на неї враження.
На парах вона стала писати вірші. Про кохання, звичайно.
Під час вікон вони збиралися в їдальні всією групою, займали стіл, благо , столи там були такі добротні, величезні, розміром зі злітну смугу для літаків, вони там могли робити що завгодно, крім того, що їсти: переписувати конспекти, теревенити, робити макіяж чи фарбувати нігті, розповідати одна одній якісь інтимні деталі особистого життя тощо. Іноді до них приєднувались хлопці, але через кілька хвилин вони починали пекти раків , бо іноді дівчата захопившись забували, що хлопці в їх групі все таки є, та не стримували власних почуттів та врешті йшли за інший стіл.
Іноді хтось все-таки їв, але рідко, столи були тоді завалені конспектами косметикою та зрідка траплялась склянка чаю серед того, наче якась примара , вона вибачалась за своє існування в такому недоречному місці.
Іноді ходили гуляти на Соц місто.
Це теж було цікаво. Вони йшли на місцевий ринок, гуляли серед краму, купували помади та канцтовари.
Іноді Фаіна приїздила в гості до Христі.
 Тоді якраз до Христі в гості став ходити бувший однокласник. Толік. Він змужнів. Вже закінчив якийсь коледж та вже працював.
Христя читала свої книги.
Але Толік мав серйозні наміри і приходив не просто так.
Після третього чи четвертого візиту він врешті відкрив карти та запропонував їй вийти за нього заміж.
Христя не відчувала готовності до такого серйзного кроку, їй дійсно подобався університет та свобода, бути студенткою, і якщо вона й мріяла про стосунки то хіба що романтичні без обов*язків.
А Толік волів одружитися та мати міцну сім*ю та народити дитину.
Христя сказала, що бачить його лише як друга.
Але він різко її обірвав:
Я не хочу з тобою дружити.
Якийсь гнів вчувався їй у тому і Христя відчула певну прикрість в душі.
Дружити на її думку було теж не мало.
Але він хотів більшого. З таким же внутрішнім гнівом він сказав, що якщо піде зараз , то більше не прийде до неї. Вона тоді промовчала. Мабуть, прийняла як є. Адже, вона не могла тримати біля себе чоловіка, якщо відчувала, що не кохала його.
В один з таких моментів до неї й приїхала Фаіна. Вони трохи поговорили утрьох.
І потім вже з Фаіною вийшли , бо домовились кудись разом вже піти і Фаіна, заглядаючи в очі Христі питала про Толіка.
Хто це?
Бувший однокласник , пропонує заміж.- лаконічно відповідала Христя.
А ти що?
Він мені як друг. Немає почуттів.
А мені подобаються такі мужні чоловіки,- продовжувала Фаіна. Він їй сподобався, - подумала Христя.
Ти розумієш, я його з дитинства знаю. У нього була операція. Тому він не дуже добре розмовляє.
А, - розчаровано протягнула Фаіна. – Тоді ясно.
Більше вони про Толіка не гворили. А він дійсно більше не прийшов.
Взимку фізкультура була в басейні. Це було дуже незручно: тянути в універ пакет з рушником капцями купальником шапочкою , а потім везти додому то все мокре. Але вибирати не приходилося.
Вони ходили в «Богатир» на Соц місті.
Басейн стояв прямісінько у парку. Тому вони йшли заснулим парком та слухали мовчання дерев. Йшли усі разом, іноді хіба що приходили парами окремо.
В басейні було гаряче: пар від теплої води сразу ударяв в ніс, їм за звичай, задавали певну норму: десять басейнів чи ще скількись. Христя добре плавала , тому їй це було залюбки.
В басейні було гамірно, хоча Христю завжди вражала акустика басейнів з їх дивним відлунюванням звуків від поверхні води.
Одного разу Оксана повернулась з диким реготом з басейну.
Дівчата, я тільки що ледь не вбила викладача фізкультури. Я випадково вийшла топлес з душової. А він як стояв, аж поблід від несподіванки. А я потім дивлюсь, що без бюзгалтера.
Вона сама ледь не вмирала зі сміху. Дівчата теж розсміялися.
А одного разу одна з дівчат , можливо, та сама мала дзиґа , заскочила до Христі в душову зі словами:
Христя, ти така потужна дівчина.
Христя промовчала. Навіть не стала перепитувати : що означає потужна.
Сама вона ледь вважала себе потужною. Бо не була власне ні спортсменка не відрізнялася особливою фізичною силою. Але подумала, що та мала на увазі її класичне тіло, що нагадувало подекуди давньогрецькі зразки : з важким низом та широкими плечима, але тонкими руками та ногами і маленькими грудями.
Якось минули сесії за екзаменами та заліками. Вона тоді все нормально здала. Готувалася до екзамену з зарубіжної літератури. Вона прийшла до бібліотеки, бо були деякі білі плями. Взяла дещо з поезії, просто сиділа та читала. Відкривала антологію за антологією, знаходила потрібні імена та читала вірші.
І раптом: Литстя трави Уітмена.
В читальному залі час завжди спливав трохи повільніше, ніж за його дверима.
Мовчання, лише шелест сторінок, іноді чиїсь ледь чутні кроки: студенти або бібліотекарі ходили залою, підходили до скринь з бібліографією.
Христя встигла вже забути про все на світі.
Уітмен та його Листя трави повністю захопили її увагу.
Його верлібри заворожували її відчуття ритміки текстів слова та самою потужною силою його віршів. Ніби вона опинилася на іншій планеті з іншими формами життя і тепер зачудована та цікава поринала у пізнання цього світу.
Так вона просиділа декілька годин. Вона забула читати інших поетів. Просто гортала сторінку за сторінкою цупкий том Уітмена шкодуючи в цю хвилину лише про те, що не матиме змоги прочитати всю книгу віршів, що лише декілька встигне..ну ще один..ні ще цей..і цей..
Але ж їй потрібно було ще втрапити додому та підготуватися до завтрашнього іспиту , дочитати якусь теорію.
Дорогою на 95  Христю догнала Наташа. Це була популярна студентка з третьої групи. Висока з яскравим харизматичним обличчям , вона вражала сразу. Говорила швидко та впевнено. І вона була розумна по справжньому. Це відчувається, коли в людині це штучне, наносне , коли це позичений розум , позичені сленгові інтелектуальні фішки чи думки. Але ж Наташа мала істинно розум гострий та меткий. Втім, була честолюбна та відчувалося у ній трохи якоїсь праведної злості та іронії на світ.
Вони стали про щось говорити, Христя сказала, що завтра має здавати зарубіжку і зачиталась Уітменом. Та тільки усміхнулась. Потім Христя між ділом просто без задньої мислі поскаржилась, що не встигає написати курсову. Навіть не сідала ще.
Тоді Наташа сама запропонувала написати її за Христю. Ну , чому ні, - подумала вона. – Їй просто були потрібні гроші.
А Христі на вчора потрібно було здати курсову.
Вони зійшлися  в ціні. І через пару днів Наташа вже принесла Христі цупкий зошит з курсовою .З нього навсібіч стирчали закладки зносок та різні стрічки. Всередині текст був смугастий від підкреслень. Також вона принесла усі картки з матеріалом, цитатами тощо. Сама Христя так курсової не писала. Так щоб все, як у підручнику. З так чітко оформленою бібліографією, картками та зносками. Вона віддала гроші та вони з тою дівчиною більше не спілкувались.
Курсову Христя тільки переписала і з легким серцем здала викладачці.
Хоча й отримала четвірку, та не розстроїлась. І коли Наташа підійшла та спитала щодо результату , то просто сказала, що курсову прийняли і вона має дякувати за збережений час та за те, що впоралась з дедлайнами.
Але це ще була не свобода. Тому що після третього курсу належало відпрацювати першу пед. практику у оздоровчому літньому дитячому таборі, тобто вожатою.
Проблема була тільки в тому, що універ не працевлаштовував. Приходилося шукати місце роботи самим.

Новий рік та Фея
Того року Фея запросила Христю відсвяткувати Новий рік у колективі хлібокомбінату.
Це було величезне підприємство, одне з найпопулярніших у їх місті. Сама Фея була вже доросла дівчина та працювала на комбінаті секретаркою.
Ходили плітки про її роман з головним інженером. Сама Фея зберігала олімпійський спокій та почуття гідності, на плітки не зважала, але й не заперечувала.
На хлібокомбінаті працювали їх батьки : тітка Марина та тато самої Христі.
Тому дівчина одягнула щось підходяще та відправилась на корпоратив.
Сам комбінат Хритстя пам*ятала з дитинства . колись тітка взяла її та показала і лабораторію і цех, де випікали хліб, показувала увесь виробничий процес та Христя пам*ятала запах хліба, жовті м*Які кулі тіста у формах перед відправкою в печі, пам*ятала конвеєр, з якого працівниці ловко вихоплювали готові буханки та складали на важкі контейнери , а звідси вже їх везли на виїзди, куди під8Їзжали автівки.
На цей раз святкування відбувалося у конференц залі чи щось типу зони відпочинку. Там стояв накритий стіл, за столом опинилися переважно молодь, що ж або там працювали або  мажори – діти когось з адміністрації.
Христя виглядала там малою та дитинною.
Сама Фея туди абсолютно пасувала: вона була амбітна та гарно одягалася, носила стильні окуляри, була розумна та метка, хоча трохи флегматична, але це компенсувалося уважністю та далекоглядністю.
Ніч видалася веселою та цікавою. Вони були зайняті переважно танцями та спілкуванням, але мала Христя вийшла у сусідню кімнату та спіткала величезний більярдний стіл.
Більярд Христя любила. Він їй нагадував дитинство, а стук більярдних шарів був приємний та наводив на спокійний лад. Це було щось типу дзену. Звуки які так пасували спокою та врівноваженості.
Христя взялася за кийок і спробувала згадати татову школу класичного більярду.
Але згадати так просто не вдалося. І до того ж раптом звідкись збіглася сила силенна бажаючих пограти у більярд саме в цей момент. Христя трохи поморщилась з досади та хотіла вже піти. Але для неї знайшлося пара вчителів.
Пара метких молодих чоловіків взялися пояснити дівчині пару прийомів. Кулі стукались одна об одну. Потім повільно котились по зеленому сукну. Христя була заворожена цим процесом.
Втім вона помітила, що хлопці почали цапатись за неї між собою.
Конфліктів Христя завжди уникала. Навіть таких лицарських так би мовити турнірів. Вона була дівчина собі на умі та потайна і у знайомствах любила лад, культурне обходження та інтимність , коли молоді люди знайомляться один на один, не любила агресії , тим більше чоловічої. Вона втекла з поля бою. Але один з хлопців виявився наполегливішим. 
Потім вони танцювали, трохи розмовляли, він розказав, що живе поруч з комбінатом.
І на ранок він пішов їх з Феєю проводжати.
Вони поїхали громадським транспортом , але в цей момент тут було порожньо. Хлопець поїхав з ними. І раптом Фея говорить : Кому віддати кота?
Це було неочікувано, тим більше , що хлопець не зводив очей з Христі.
Але Фея наполягала. Тоді Христя постаралась вникнути.
Виявилось, що у Феї давно живе кіт. В її власній квартирі з ремонтом та двома собаками. Сама Фея поки що мешкала з батьками.
Ви розумієте, бідолашний кіт потребує родинного піклування. Хочеш, тобі подарую? – повернулась вона на Христю.
Христя кота хотіла. Вона взагалі любила котів. А після того, як померла її кішка , мама Стефанія відмовлялась заводити ще котів.
Більше Фея про кота нічого не розповіла, крім того , що ім.*я його було Тайсон.
Він екстремал, - сказала Христя.
Що? – вирячилась Христя.
Екстремал. Екзот. – Фея з незворушним обличчям заговорила ельфійською.
Христя не второпала.
Побачиш, - лаконічно завершила вона.
Хлопець почувши про кота, пішов додому. Мабуть, вирішив, що Христя остаточна дитина.
А кота  Фея дійсно привезла вечором. 
Це була абсолютно нещасна тварина. На ньому не було живого місця, крім величезних екстремально переляканих очисьок. Блакитна персидська шерсть абсолютно вилізла і стирчала якимись окремими кущами, воно дрижало та було худе обідране  і голодне.  Нічого в тому коті не було, що справляло би враження цінного породою і рідкого звіра.
Мама Стефанія взялася рятувати бідолашку.
Тайсон з вдячністю поїв, був викупаний , розчесаний, з замазаними якоюсь маззю струпами, тварина здавалося трохи заспокоїлась та залишилась жити у них.
Пізніше кіт трохи відгодувався, заріс стогом довгої блакитної шерсті, так, що крім очей нічого більше не було видно: ні лап ні шиї. Іноді він показував язика. Кіт став спокійніший, певніший себе, хоча залишився мовчазний, але наразі знав собі ціну, ніколи не нявкав, нічого не просив, не бандитував, вів себе виховано , але вилікувати його остаточно так і вдалося. Щось усередині йому уривалось та дрижало кожного разу, як його брали на руки.
Сама Христя довго думала, що кіт  добродушний і лінивий, доки одного разу вони не відкрили одночасно двері із сусідами.
Тоді сіра сусідська кішка вийшла з квартири в перегородку. Тоді Тайсон показав свій характер. З ричанням він кинувся навздогін за тою кішкою і загнав її назад до її хати, а сама Христя , присоромлена пішла шукати до сусідів власного кота.
З того часу Христя стала сама свого кота трохи боятися і поважати.

Табір Слава
Христя вирішила спробувати влаштуватися в табір «Слава»
Табір знаходився на Чорному морі в місті Скадовськ.
Назву міста Христя пам*ятала хіба що з дитинства. Іноді хтось з однокласників чи дівчат у дворі розповідав про літній відпочинок.
Сама Христя , запам*ставши адресу руд управління та зупинку, одягнула зелений сарафан та поїхала влаштовуватись на роботу.
Приїхала на нагріту літньою вже спекою зупинку в обрамленні зелених каштанів. Трохи пройшла та врешті побачила офіційну будівлю , модерну та затишну. Увійшла , знайшла потрібний кабінет.
Христя вийшла з будівлі через двадцять хвилин вже працевлаштована та певна себе. За практику можна було тепер не боятися. Її чекало спекотне літо на роботі , але все таки на морі, таємничий поки що Скадовськ та багаття і сині ночі. Це було те, що треба.
Христя почала збирати кантовари та спортивні костюми з шортами в дорогу.
В цей момент її якось спіткала Іна. Це вже були передостанні перед практикою дні, що вони ще за чимось приїжджали до універу та вирішували якісь нагальні справи.
І раптом Іна говорить, що не має роботи на літо і тепер не знає, що буде з практикою вона не змогла нікуди влаштуватись.
Разом з Христею вони вже йшли додому на 95 і Христя по доброті душевній вирішила допомогти.
А я влаштувалася у два табори. Тепер потрібно вибрати один. Хочеш у Буревісник?
Хочу, - пролепетала Іна. – А можна?
Я не знаю, - відповіла Христя. – Може, можна переписати моє місце на тебе?
Вони замислили поїхати разом на Криворіжсталь та знайти директора табору. Це була цілковита авантюра.
Але двох студенток це не могло зупинити. Вони сіли уміський автобус та приїхали на величезний залізно-рудний комбінат.
Хто знав, що комбінат був скоріше таємним містом у мм сіті, щось типу Ватикану. За парканом був свій транспорт , свої правила дорожнього руху та своє сакральне життя.
Наразі вони вдвох у літніх сукнях хоробро, задравши хвостики, чимчикували повз цехи та величезні промислові споруди, поки не знайшли адмін. будівлю.
Всередині було прохолодно та гамірно. Але директора вони знайшли. Він вийшов до них, а потім дізнавшись у чому питання, запросив у кабінет. Спочатку він вислухав Христю.
Вона чесно призналась, що вже влаштувалась у «Славу» і хоче віддати своє місце Іні.
Він фиркнув. Він очевидно рогнівався та спитав, як можна було проміняти «Буревісник » на «Славу». Христя тільки потисла плечима.
Що ж, - думала вона. Їй нічого було сказати.
Потім він переключився на Іну. 
Ви що собі думаєте, та до мене тут черга. Я собі вожатих знайду й так. – Але потім чомусь передумав і придивився до Іни.  Вона вже готова була розстроїтися. – Що ти вмієш?
Я умію все! – безапеляційно відповіла Іна.
Він трохи нахилив голову з цікавості:
Співати, танцювати, маю акторські здібності..- продовжувала Іна. Христя кивала за неї навіть головою.
Граєш на музичних інструментах, - раптом спитав він.
На баяні, - сказала Іна.
Христя покосилась на директора.
І ти його готова привезти?
Іна на мить завагалась. Очевидно, везти з собою баян їй не дуже хотілось.
Ну, якщо треба, - протягнула Іна. В її голосі було менше впевненості.
Але директор вже повеселішав:
Ну, добре. Беру тебе, - сказав він Іні, записав її дані і повернувся до Христі. - А тебе викреслюю.
Христя навіть почувала себе трохи винною хвилин п*ять. Але відчувала , що певний плюс до карми все таки піднімався зараз на її небесний рахунок скарбів.
Потім вони поїхали додому, а там відправились у свої табори. Христя зібрала чималу сумку з олівцями, ножицями, фломастерами, альбомами .  Тут став у пригоді заповітний зошит із майстер-класів у Горицвіті. Там було багато знаменитих кричалок та пісень, ігор та й так просто деякий матеріал, корисний хіба що аніматорам.
І нарешті відправилась у Славу

Практика Табір Слава
Табір Слава виявився абсолютно безмежним творчим простором.
Хтось, хто спланував цей простір не економив його ні на чому: корпусів було багато і були вони розкидані всією територією в абсолютному творчому безладі. Між ними простяглися затишні алеї, екзистенційно зарослі споришем та кульбабками. Зелені зони з деревцями та декоративними кущами не залишали жодної надії на те, щоб знайти хоч якусь тінь для відпочинку.
Сонце все це спалювало нещадно з ранку до вечора.
Хіба що біля мед пункту було щось схоже на гущавину: тут росло декілька верб.
Центральна алея теж чиста та відкрита прямим космічним променям , мабуть над нею не працював навіть озоновий шар і ультрафіолет нещадно шпарив по клумбам з бідолашними трояндами, з*єднувала величезну будівлю їдальні , у котрій ще розташувалися бібліотека та піонерка, з центральним виходом на пляжі.
Пляжі були похмурі  і піщані. Розташовані широкою щедрою смугою між парканом та свинцевого кольору Джиралгацькою затокою, що пахла концентрованою сіллю та сірко-водородом. Від цього запаху нудило, але  це не відміняло його лікувальні властивості, тому приходилось дихати.
Джиралгацька затока і сам острів Джиралгач – унікальне природне середовище, заповідна зона, на якій якраз розташована ціла смуга дитячих таборів, що тягнулися на кілька кілометрів берегової лінії аж до самого славного міста Скадовська.
Усе тут було прекрасно.
Але в воду Христя за всі двадцять один день заходити відмовилася, спостерігши на дні шар лікувального сірко-водородного намулу, у якому прекрасно себе почували хіба що креветки та медузи завбільшки по пів метра.
Табір стояв порожній. Їх разом з кількома дівчатами привезли на три дні раніше для підготовки табору до заїзду дітей та організації зустрічі.
Дівчата надумали, що ці три дні ходитимуть на пляж та засмагатимуть на пісочку. Але всі три дні вони займалися побутовими речами: носили матраци, застеляли безліч ліжок, збивали подушки, переставляли ліжка, протирали пил та мили вікна, і до початку роботи вибились з сил.
А напередодні урочистого дня вночі , після годин семи фізичної праці, їх зібрали в Клубі.
Це була доволі вражаюча монументальна споруда , що . здавалося, знаходилася на окремій планеті, тому що туди не досягав жоден звук з життя табору: ні дитячих криків, ні ударів м*ячів, ні ..нічого, наче ця будівля знаходилася в аномальній зоні.
Вони сиділи тієї ночі в Клубі , в актовій залі. Їх було чоловік десять. Дівчата та пара хлопців.
Навпроти сиділи методист : молодий чоловік та старший вихователь – доросла жіночка. Вони незадоволено дивились на дівчат, презирливо їх оглядаючи та говорили так, наче пред*являли претензії :
У нас завтра зустріч дітей. Нам потрібно організувати культурний захід.
Звичайно, для цього вони тут і знаходились. Дівчата спроквола, бо були втомлені і очі злипались на пів слові, почали висувати творчі ідеї. Коли зазвучали перші пропозиції по концерту, цей мозковий штурм трохи оживився і жінка  почала усміхатися.
Так, вона навскидку прямо там накидувала у звичайному блокноті майбутній сценарій концерту, молодий чоловік став морщитися ще більше презирливо, Христя вже вмирала зі сміху. Вона остаточно прокинулась.
Дівчата пропонували номери художньої самодіяльності, хто що умів.
Хтось запропонував номер з Пеппі Довгою Панчохою та її Альфонсо, знаменитої конячки у яблуках.
Пепсі звичайно повинна була бути інша дівчинка, а бути Альфонсо належало Христі з Машею.
Вони перезирнулись. Вибирати не приходилося. Робота це робота і нічого особистого.
Їм обіцяли намалювати велику голову коня і пошити з простирадла щось типу попони, щоб накритися. Христя повинна була бути попереду, а Маша – власне позаду.
Далі Христя пам*ятала все як у тумані.
Вранці у кімнату їм принесли намальовану голову коня. Вона була прекрасна. Христя з Машею перезирнулись. Репетирувати було годі, вирішили імпровізувати.
Після обіду приїхали врешті діти. Вони вже одягнені відповідно дрес коду, бігали табором, щось організовували, когось кудись проводили, щось комусь передавали, когось постійно збирали, губили чи шукали, бігали з блокнотом у руках, писали купи списків вже власного загону, якого втім пои що в очі не бачили, цих списків потрібно було написати з десятка три: в їдальню, в піонерку, методисту, фізруку,  старшій виховательці в мед пукнт і так до безкінечності. Хто не підходив до дівчат, питали: Ви вожата третього  загону?
Я, - відповідала Христя.
Терміново- список! – рявкали на Христю і вона йшла писати черговий список.
Вона ще не знала, що ці списки писатиме усю зміну, наче вони їх губили спеціально для неї.
Нарешті , коли всі списки були написані, Христя могла увійти в корпус та познайомитись з дітьми та вихователькою.
Вона вже напам8ять знала їх імена та прізвища, але нікого ще не бачила в обличчя.
Вихователька була зайнята розселенням, розташуванням, переліком рушників та подушок їй теж було не до жартів. Вона тільки загадково усміхнулась, коли Христя до неї підійшла.
Звали її Леся Володимирівна. Це була мила молода жінка, тендітна білявка. Пізніше виявилося, що у цьому ж таборі працює й її чоловік. А ще в неї виявився двохрічний син.
Поки вона знайомилися з дітьми та потім водили їх  в їдальню, потім займалися загальним їх влаштуванням, минув день і наступив вечір. А ввечері повинен був бути концерт.
І коли всі зібралися на костровій, життєрадісні загонии усміхалися та чекали власне дискотеки, вожаті готувалися до свого виходу, виявилося, що вони з Машею через усю метушню забули пошити власне свій тулуб.
що будемо робити, - печально спитала Маша. Вона була маленька та тендітна, її довге біляве волосся було зібрано у хвіст. Трохи налякані великі карі очі дивилися на Христю.
Христя хоробро подивилася на Машу.
Накриємося так, пізно вже щось шити.
І дійсно було пізно, бо  вже заграли сурми урочистого початку, а їх номер був перший.
І вже Христя почула гомін голосу Пеппі, хоча акустика мікрофона та загальний гамір натовпу мав би перекрити цей тонкий дівочий голосочок.
Христя схопила голову в руку, трохи злякана але приречена Маша вчепилася позаду Христі,їх накрили білим простирадлом і безумний Альфонсо , не розбираючи нічого перед очима, вискочив на кострову.
З Машею вони геть не пасували для цього номеру, Христя була у своїй червоній сукні і розуміла, що її прекрасно видно з-під білого шлейфу, через те, що приходилося тримати в руці голову , Христі нічого не було видно, тому вона поскакала на голос Пепілотти.  Маша ледь встигала позаду тикаючись головою у Христю.
З-під простирадла не було видно ні натовпу, ні Пеппілотти, але прекрасно було чути, як заревіли діти від сміху та захвату. Поява трохи неврівноваженого Альфонсо затмила саму Пепілотту. Вона щось кричала у мікрофон, типу : А що у нас тут сьогодні? Хто це до нас прискакав?
Альфонсо, почувши, що до нього звертаються почав копати ногами від щастя та захвату. При цьому Христя випадково наступила на ноги Пепілотті, вибачилася та поскакала кудись по колу , бо вже лунала пісня. Безумний Альфонсо спіймав свій вайб , Христя почала танцювати і дико шепотіти Маші, яка взагалі нічого не могла второпати: Танцюй, просто танцюй!
Альфонсо скакав , як навіжений та бігав по колу, наче йому віжка під хвіст потрапила, діти ревіли від задоволення, а Христя з Машею пекли раків під простирадлом, пізно було вже слухати, що там говорить Пепілотта, вони просто танцювали.
Нарешті пісня закінчилася, трохи неадекватний Альфонсо пішов слідом за Пепілоттою. 
Почався наступний номер.
А за костровою Маша з Христею у повному розпачі знімали з себе простирадло та сценічний образ. Маша ледь не плакала. Але повз них якраз пробігала та сама старша вихователька, побачивши дівчат вона розчервоніла від сміху , показала їм великий палець. Христя зрозуміла , що гладіаторам подарували життя і заспокоїлась.
Маша трохи відходила від першого враження та захвату, але сказала, що більше вона на цю сцену не вийде.
Більше їх і не пускали.
Хоча роботи вистачало.

Дві Маші
Ввечері вкрай втомлені та трохи пришелепкуваті від усього пережитого , дівчата спробували хоч чаю попити.
Вони жили у кімнаті втрьох. Де жила Леся з чоловіком та сином , Христя не знала і не особливо хотіла знати. Сама Христя жила з загоном. Тридцять дітей віком від одинадцяти до чотирнадцяти тепер спокійно спали у своїх кімнатах. А Хритстя та дві Маші сиділи в кімнаті та намагалися осягнути масштаб чи горизонт подій.
Одна Маша – висока струнка дівчина взагалі була не з пед. універу. Вона була симпатична та добра. Їй дістався перший загін хлопців. Загін був спортивний , в них було щось типу зборів, вони приїхали зі своїм тренером- чоловіком – але їм дали Машу як вожату.
Тепер Маша сиділа і думала, що вона з цим робитиме. Втім, її загін жив у іншому корпусі.
Друга Маша була вожата відповідно другого загону. Їй дісталися шістнадцятирічні підлітки, які були на дві голови її вище. Серед них виявився один дев8ятнадцятирічний , схожий на качка, хлопець з нордичним виразом обличчя, з особливими потребами. Бо у перший же вечір підійшов до неї та нахабно сказав, що ці розваги йому не по душі, він йде у місто. Шокована Маша теж не знала, що з цим робити.
Ну, хоч тут повезло, - подумала Христя, але вголос цього не сказала.
Вона крутила в руках філіжанку з чаєм та просто намагалась сидіти й не робити зайвих рухів.
На ранок у Христі боліло все тіло від напруги попередніх днів, сповнених натхнення та фізичної праці. А ще ж приходилося долати чималі відстані , щоб дістатися від одної будівлі до іншої.
А ще в них були проблеми з водою. З кранів тік чистий сірко- водорід. Трохи розбавлений водою.
Він смердів, смаку не мав взагалі ніякого. Хтось їм порадив цю воду залишати на ніч, щоб цей газ вивітрювався і тоді її можна було пити. Наразі, нарікати не було часу . через декілька днів дівчата вже навіть сірко-водород перестали випускати, і стали пити так.
Одяг в їх кімнаті був кинутий загальною купою і перемішався між собою, вони вже не розрізняли, де чиї шорти чи майка, лише вранці питали: Це чиє? Хтось відкривав одне око, вдивлявся в колір та говорив: Моє.
Я вдягну..
Ага ..
Тут же їм приходилося малювати, оформляти декорації та робити поробки власними руками з підручного матеріалу, тому під ногами в них лежали трави , квіти та вербове віття, наче це було якесь язичницьке капище.
В кімнаті проте, вони не сиділи.
Перша Маша змушена була проводити час справляючись у спорті: її запросили виходити на пробіжки, брати участь у тренуваннях, вправлятися на снарядах тощо. Вона хотіла з ними подружитися, тому постійно десь гасала зі своїми спортсменами.
Друга Маша займалась переважно своїми прямими обов*язками, бо їй не кепсько повезло з вихователькою. Якби не дев*ятнадцятирічний піонер. Хлопець прямолінійно заявив , що або він ходить в місто, або він буде хотіти її, свою безпосередню вожату і дотримав свого слова, доки  вихователі чоловіки не взяли над ним шефство та не стали його іноді вигулювати в місто.
Сама Христя Лесю бачила вкрай рідко. Вона приходила тільки щоб повести дітей на сніданок обід або вечерю, та ще – на пляж.
Решту часу вона воліла проводити з власною сім*єю.
Христя весь день проводила на ногах.
І постійно – з піонерами.
Діти виявили вдячні та товариські. Христю вони обожнювали, дівчата постійно намагалися потеренвити та щось розказати, хлопці постійно просилися на стадіон. Іноді Христя дійсно їх збирала та вони йшли на стадіон. Це було екзистентанційне місто, і там в тебе входив спокій та вічність, бо за стадіоном, витоптаним , але в обрамленні дикого зілля вчувався вже дух степу та моря, там починалися чагарі та істина.
Там можна було посидіти та подумати про вічне.
Хоч декілька хвилин.
В таких спокійних покинутих людьми місцях починаєш розуміти , що таке справжнє щастя – це момент, коли ти залишаєшся наодинці з планетою та Всесвітом, коли він увіходить в тебе, коли ти просто просіюєш крізь себе світло і любов до усього живого і ніжність і ласку і ростеш до неба до усього космосу.
Але щастя не буває довгим. Хіба що деінде.
Вони ходили на пляж і там хлопці полювали за креветками, блукаючи по двоє, розтягнувши власні майки під водою. Вони заходили геть далеко в саму затоку , їх фігури тоді ледь марили крізь сонячний прибій, і тоді Христя піднімала голову від чергової поробки та злякано починала їх кликати назад.
Тоді , коли не було метушні, всередину заходило літо тепло та спокій.
На пляжі цвіли кульбабки та тихо гомоніли дівчата.
Іноді вони разом щось робили, готувалися до вечірнього свята на костровій, або ставили танці під модні тоді мелодії.
Одного разу так Леся залишила на Христю свого малого.
Це був бойкий хлопчисько розвинений не по роках. Він знав собі ціну тому майже все , що йому не подобалось, ігнорував. Того разу він так вчинив з Христею. Вона озирнулась, а двохрічного хлопчиська немає. Христя підняла на вуха весь загін, ледь не посивіла, ледь не оголосила пошукову рятувальну операцію і вже сама  пішла в затоку, відчуваючи, як розчиняється власне тіло у сонячних променях, як вона стає маревом, що ледь видиме заблукало десь і ходить по воді, наче містичний апостол чи Ісус.
Малого ніде не було. І коли Леся раптом повернулась, Христя ледь пролепетала, що її син щез. Леся загадково усміхнулась та сказала, що мабуть пішов шукати батька.
Та ви що? – у Христі від серця відлягло.- А ми подумали, може сам у воду пішов.
Та ні, він розумний хлопчик, - з гордістю відповіла Леся.
Ну, слава Богу, - подумала Христя, але вголос промовчала.
Так проходили дні за днями.
Вони вже трохи до усього звикли. Після звичайного робочого дня , після усього, що було положено по режиму, після дискотек та метушні, їх збирали в аномальному Клубі. Лише сутінки знали таємниці цих зборів. Це було схоже на зібрання таємної секти.
Там вони обговорювали нагальні питання типу чергування під час дискотек, підлітків, що несакнціоновано палили у заповітних місцях, записували план та побажання на наступний день. Двері були відчинені й у таборі відчувалася тиша , але сюрчали цикади. Десь дихало море.
Скоро повинен був бути вихідний.

Вихідні у Скадовську
І він дійсно прийшов.
Посередині зміни приїхав Саша. Високий чорнявий та мовчазний з загадковою японською усмішкою. Той самий Саша , якого колись кохала симпатична Катя – лідерка їх бессмінної трудової кімнати.
Саша звичайно, привабив до себе увагу всіх дівчат табору.
На вихідні вони пішли без Саші, але  з вожатою іншого загону. Вчотирьох йшли нічним узбережжям. Пахло польовим зіллям та морем. Христя була у своїй червоній сукні. Вона її любила. Ця сукня була незвичайна. Вона наче сама диктувала свої умови. Здавалось, вона оволодівала тілом і заставляла свою хазяйку рухатися так, як їй самій хотілося. Христя у цій сукні вміла зачаровувати всіх, передусім саму себе. Було в ній щось демонічне. Недарма сукня була шедевральною реплікою Valentino
Дівчата – Христя , дві Маші та ще одна дівчина на ім.*я Віка – прийшли у Скадовськ. Ну, вночі годі було мріяти про екскурсію містом. Вони просто зайшли в кав*ярню та купили собі напої. Сіли за столик.
Віка сразу почала випитувати у Христі про Сашу. Христю мало що знала про Сашу.
Але рот у Віки не закривався і було очевидно, що Саша їй дуже сподобався. Вона була мила дівчина, тендітна та тоненька, кучерява з великми очима і чарівною усмішкою. На губах у неї був маленький шрам, але він додавав їй харизми.
Христя розказала про Сашу все, що пам*ятала, тобто нічого. Потім вони вийшли на берег. Тут біля порту очевидно море нарешті савало нормальної глибини та можна було купатися , а не бавитися в догонялки з креветками та медузами, вони трохи постояли та подихали морським повітрям.
Звідси Скадовськ нагадував звичайний міський приватний сектор  ікрім порту тут нічого було дивитися.
Втім , дівчата трохи постояли та роздивилися рідкі вогні незачинених барів та кав*ярень. Музики майже не було чути.
Але над головами розкинулось безмежне глибоке небо.
Десь там вчувався Джарилгач. Христя багато чула про загадковий острів з дикими кабанами та іншою забороненою фауною.
Але тоді їй так і не довелося туди потрапити.
Нарешті вони пішли назад у табір. Вони йшли тихо розмовляючи знову тим самим нічним узбережжям, що пахло зіллям та морем , і раптом хтось із дівчат, обернувшись назад , злякано сказав:
Дівчата, ті двоє турків йдуть за нами.
І дійсно , метрів за двадцять позаду йшло двоє чоловіків.
Христя подивилась на турків. Здалеку вони нічим не відрізнялись від звичайних чоловіків, але турки – звучало небезпечно.
Вони пішли швидше. Чоловіки припустили за ними. Тоді почали їм щось гукати.
Дівчата зірвались з місця та побігли щодуху. Нарешті, хтось зупинився та запропонував перелізти через паркан та перейти табір чи базу відпочинку і піти з іншого боку цієї оздоровчої смуги.
Двоє дівчат встигли перескочити через рабицю, що лише тоскно за скреготіла. Христя стояла та дивилася на дівчат. І тільки тоді , коли дівчата були вже по той бік, Христя твердо і певно сказала, що лізти туди не збирається. Що її зупинило?
Мабуть те, що турків позаду вже не вчувалося, очевидно вони подумали, що ці повії зовсім неадекватні, розвернулись та пішли знову у місто. Вони навіть уявити не могли , що четверо поважних панянок –студенток просто знайшли час на прогулянку до Скадовська.
Дівчата уважно подивились на Христю але нічого їй не сказали. Втім, їм прийшлося перелізати через рабицю назад з того боку.
І разом вони вже спокійно пішли в свій нічний табір, у свою Славу.

Піонери та пригоди
Втім , у таборі вже всім навіть подобалось. Варто було їм відкрити вікно , щоб провітрити кімнату, як  у неї влізав хтось з підопічних, переважно другого загону. І Маша їх постійно ганяла.
Вони приходили з пляжу, гамірно мили ноги та плюскотілись в умивальнику. Там всіх вже ганяла Христя.
Потім вони йшли на обід. Очі у всіх злипалися.
Йшли в корпус та лягали спати , іноді вожаті теж засинали , і розбудити їх можна було хіба що з гармати.
Вечором була дискотека.
На сцену їх вже не пускали. Тому виступали переважно діти. Христі повезло: у неї в загоні була чемпіонка з художньої гімнастики. Вона привезла з собою й купальник для виступу і Христя радо ставила її в усі заходи, що можна й не можна було.
Дівчинка була мала , але виступала запаморочливо. Їх номери завжди мали шалений успіх. Сама дівчинка часто була незадоволена і говорила щось типу
Тренер би мені задав з такими виступами.
Та не може бути, - відповідала їй Христя Іванівна. – Це дійсно дуже круто.
Ну , це для вас. А я то знаю, - загадково і печально говорила вона.
На дискотеці Христя теж не стояла сама. Пару разів її запросив Саша, але потім переключився на Віку. 
Віка була щаслива – її мрія виповнилася.
А Христю почали запрошувати підопічні піонери. Христі було скучно тому вона  перетанцювала з усіма.
Ці тринадцятирічні підлітки обожнювали вожату через те, що  Христя вміла круто пов*язувати бандани і тоді якраз став модним Fristailo
Вони танцювали скрізь: в кімнатах, якщо вчасно не вигнати, в ігровій , на дискотеці, в їдальні,  перед їдальнею. І Христя була спільницею усіх затій.
Один з піонерів освідчився їй в коханні. Христя тоді подумала : Отакої, мабуть діти відчувають серцем , а не дивляться на зовнішнє, розуміючи, що все ілюзія.
А інший раптом сказав, що боїться божих корівок.
Чому ? – спитала вона тоді.
Тому, що колись ми відпочивали на морі і якраз почалася міграція цих божих коровок. Їх було безліч і вони обліпили мене малого з ніг до голови. З тих пір я не терплю комах.
Христя уявила, як тисячі маленьких лапок шкряботять скрізь по тілу. Вона зрозуміла його фобію. Та й історію він розказав якось печально та зовсім по дорослому. З того часу Христя й сама відноситиметься до божих корівок з певною упередженістю.
Так проходив день за днем, вони вже були опалені вогнем зірки на ім*я Сонце, вже дихали вогнем через сірко- водорід. Вже навчилися всьому , їм хіба що не дали чорний пасок з майстерності. Передусім педагогічної. Вони майже перетворювалися на міфічних істот, ще трохи й полетіли би над морем.


Перші непорозуміння
 Але одного разу з піонерки прийшла Перша Маша та сказала, що Леся готує педагогічну зраду.
Тобто, - не повірила Христя.
Будь обережна, Христе. Поговори з нею, що вона проти тебе має.
Що? – розгубилася Христя.
Твоя вихователька в піонерці всім розповідає , яка недотепа –вожата їй трапилась.
Христя ледь не впала з ліжка. Вона навіть оніміла від обурення.
Тобто, як це так?
Тоді вступила Друга Маша.
Дійсно, що це з нею. Адже це її ніколи немає, бо вона завжди десь зі своєю сім*єю. Це ти тут сама з ним цілий день. А вона тільки в їдальню приходить.
Це було справедливо.
Але Христя не знала , що робити.
Просто, дивись, щоб тобі підписали практику. – тихо сказали дівчата. – Ми то скажемо, що ти й так майже все робиш сама. Ми будемо за тебе.
Добре, - пролепетала Хритя.
Що робити з Лесею, вона не знала.
Ставши з просто Христі, Христею Іванівною, вона ще не знала, що спілкування у світі дорослих – це не те саме, що й у світі дитинства.
Діти – щирі та безпосередні, говорять в очі чи копилять губи чи кричать чи плачуть. І тобі все зрозуміло: можна вибачитись чи щось пояснити.
У світі дорослих бувало так. Коли поза очі, за спиною, потайком, що дорослі можуть усміхатися і в очі, але потім піти та ось так, не зрозуміло для чого вчинити.
Христя не мала би переживати за практику.
Вона мала би просто радіти життю та молодості, і надихатися своїми першими творчими здобутками.
Це було їх літо: сонце море пляж піонерське багаття на костровій пісні ігри підопічні, що прив*ячались до тебе та ти піклуєшся про них
Адже, Слава –це не ім.*я
            А табір твоєї мрії
Десь тут жила ще поруч її власна мрія: побувати Артеку. Хоча й напівзабута, але , можливо, ця мрія й привела її сюди на берег Джиралгацької затоки у місто Скадовськ.
Навіщо було псувати дорогоцінні хвилини прикрими?
Після того Христя стала приглядатись до Лесі. Та вела себе як звичайно. Хіба що десь всередині неї іноді вчувалася чи то насмішка чи то досада.
Христя не стала говорити з Лесею. Дівчата більше не піднімали цю тему.
Вони продовжували робити все те саме: виконувати свої обов*язки та спілкуватися по роботі. Але Христя знала, що Леся з якихось причин її незлюбила. Для самої дівчини ці причини були не очевидні. вона уміла розділяти і тримати піл контролем. Робота – це була робота. А особисте- це особисте. Вона навчиться ніколи це не змішувати. Подвійне життя – це її абсолютно влаштовувало.
Не так бувають влаштовані інші люди, для яких особиста прихована мотивація, яка не є очевидною на перший погляд, бере верх над соціальною. І тоді вони не дивляться на межі, а зносять їх, як і решту перепон.
Пізніше доросла Христя ще зіштовхнеться з проблемами довіри та особистих меж на роботі, а поки що , це був тільки початок. Це ще не була травма, це був тільки легкий переляк.
Все продовжувалось: літо життя та педагогічна практика.

Жених для Дюймовочки
Вони зблизились усі троє. Звикли одна до одної та стали нагадувати трьох сестер. Вони ділили їжу, сон, одяг, проблеми та труднощі, втім , у них залишалися таємниці одна від одної- те життя, що вони залишили в КР. Вони  про це маже не говрили, тому Друга Маша та Христя дуже здивувались, коли до Першої Маші приїхав її хлопець.
Це був міцний кремезний молодий чоловік, смаглявий та чорнявий, симпатичний та дружелюбний. Він познайомився з дівчатами, і хоча особливо не питав дозволу, але якось вів себе, що вони сприйняли це нормально- залишився жити в їх кімнаті. Він просто вирішив провести зі своєю дівчиною кілька днів на море. Він ще не знав, що то таке- вожатська робота, коли на відпочинок немає вільної хвилини.
Він зручно влаштувався у кімнаті, втім , дівчатам не заважав. Вів себе мовчазно та скромно: спав в її ліжку, не хріп, зранку сразу уходив на море, потім вдень тихо й нелегально приходив, сидів сопів, чекав , доки його нагодують – Перша Маша щось несла йому з їдальні, іноді правда намагався щось сказати. Після обіду він знову уходив і приходив вже над вечір. Тоді можна було випити чаю та просто посидіти відпочити.
Дівчата не могли себе вести при ньому як зазвичай, тому поки що приглядалися до гостя. Через те, що це була територія третього загону, Христі доводилось прйимати його таким як він є майже цілий день, бо дівчата десь гасали зі своїми загонами.
Так вона майже подружилась з хлопцем, він виявився доволі цікавим: товариським та з почуттям гумору. Він з задоволенням демонстрував їй свою нижню білизну, біцепси та жарти, і здавалося, що вони цілком порозумілись. Хоча Христя все ще насторожено приймала його, наче кішка , що спостерігає за гостем, але вже почувала себе трохи вільніше при ньому.
Так одного разу він лежав на ліжку, а дівчата як завжди терміново кудись збиралися , на якийсь захід , під ногами купами лежало польове зілля та квіти, на ліжках – купи одягу та канцтоварів. Все це валялося у творчому безладі, але дівчата панували над цим хаосом, тобто були вище того, щоб просто прибрати- просто не було часу.
Сергій тепер спокійно лежав та явно милувався метушнею, це явно викликало у нього якісь свої думки, бо він усміхався та раптом вирік:
Дівчата, ви же дівчата, ви хоча би мусор поприбирали.
Тоді Перша Маша явно образившись на таку неповагу повернулась до нього та сказала легендарну фразу:
Мусор тут тільки один – це ти. А решта – це потрібні та корисні речі.
Друга Маша та Христя ледь не впали з ліжок. Сергій образився. Виявилось, що він дійсно працює в поліції  і закінчив школу на Зарічному. Це було до сліз : тут на берегах Чорного моря спіткати когось, хто знав Зарічний. Христі тепер знайшлося про що поговорити з Сергієм. А поки що він у явному розпачі розглядав свою жорстоку дівчину, що явно демонструвала дівчатам зверхність над женихом.
Наступного ранку до них в корпус прийшов директор. Як він , тобто Сергій встиг його побачити, не ясно, але буквально за секунду до того, як той відчинив двері в їх кімнату, де вони власне ще спали, бо до підйому було ще багато часу, Сергій раптом, наче вжалений стрибнув у ліжко Христі, накрився з головою простирадлом та притисся до дівчини. В наступний момент ледь відчинились двері та в отворі показалась голова директора табору.
Звичайно, іноді він приходив посеред ночі, щоб перевірити наявність усіх , хто повинен був працювати навіть у снах і знаходитись на робочих місця, тому Христя, ледь дихаючи просто дивилась на нього. Чи побачив він у ліжку хлопці, з його обличчя було не ясно, але він промовчав і просто спитав:
У вас все добре?
Всі троє дівчат перелякано кивнули головами. Він теж кивнув та двері зачинив.
Тоді якийсь вихор підхопив Першу Машу. Вона була явно обурена вчинком Сергія. І дивилася на нього у повному розпачі. Втім, Сергій вже незворушно вилізав з ліжка Христі у власне, тобто – у ліжко Першої Маші. Та, втративши очевидні ознаки дару мовлення, тільки беззвучно відкривала рот. Всі троє дивились на Сергія з явним запитом на пояснення, але  хлопець відмовився щось пояснювати, він мовчки одягався та через пару хвилин вже здимів на пляж.
Самі дівчата задавались питанням: чи директор знає про нелегала чи просто робив огляд.
Христя подумала, що мабуть , знає. Але вирішив, що це хтось зі своїх, раз дівчата не скаржаться і не верещать.

Перша зарплата
 Але ж нарешті навіть практика закінчується.
Христя Іванівні все підписали, адже це було просто життя. Просто починалося таке доросле життя, яке іноді схоже не на пряму та ясну дорогу у прекрасне далеке, а скоріше нагадує продирання крізь хащі з мачете у руках.
Коли ти в команді першовідкривача Колумба потрапляєш у новий світ, зовсім ще не знаний, а перед тобою непроходимі джунглі з чужих поглядів думок табу заборон комплексів упереджень та гордині ЧСВ та користолюбства заздрості та нещирості ревнощів жадності та психічних розладів. Потрапляючи в цей темний ліс ти або сам стаєш остаточним психом і тоді безстрашно прорубуєш собі дорогу до заповітного Міста Сонця , або повертаєшся на світлий берег вічності , сідаєш на корабель та відпливаєш у рідну Іспанію.
Ти – Колумб у новому світі, а світ – це темні хащі , а не ясна дорога. Єдине що Христя зрозуміла з дорослого життя – це те, що освітлювати цю дорогу тобі ніхто не стане- шукай світла всередині себе.
Коли ж повернулись до КР та нормального життя, то виявилося що воно, тобто життя, продовжується тут спокійно та безумовно.
Вона поїхала за зарплатою у перший інтернат.
Це була величезна будівля, що більше нагадувала помпезний Будинок культури, втім , інтернатом він був лише з одного боку, з іншого – був вхід до якихось службових адміністративних кабінетів.
Христя увійшла у сутінки цієї будівлі, наче в області темряви. Всередині було прохолодно та тихо. Біля потрібного кабінету вже чекало пара дівча та хлопець. Хлопця Христя десь бачила, але не стала заморочуватись. Просто чекала на свою чергу. І коли потрапила в кабінет, то просто назвала своє прізвище.
Як же вона здивувалась, коли виявилось, що й так невелику зарплатню вона отримає не всю, а ледь не половину через якісь прикрості типу:
За вами числиться пара розбитих тарілок та чашок …
Що? Як так? Я же вожатою була…- Христя була шокована швидкістю обслуговування та безсоромністю брехні.
Коли вийшла , на її очі наворочувались сльози і справа була не в грошах. На душі було бридко, бо після усього її ще й пограбували, придумавши очевидну брехню. Але вона знала, що не стане виясняти відношень, бо життя занадто коротке, щоб псувати його на пройдисвітів.
Вона поїхала додому і постаралась все забути . Хоча все забувати не виходить , її пам*ять зберігатиме світлі моменти, її пам*ять забуватиме підлість та жорстокість.

Літо біля кінотеатру
Наразі , літо дійсно продовжувалося. 
Вони з Алькою стали виходити гуляти до кінотеатру.
Алька стала гарна дівчина. Вона тоді фарбувалася брюнеткою , її зачіска мала якийсь французький шарм.
Вона закінчила мед коледж з червоним дипломом і дуже гордилась. Говорила, що її диплом та загальний рівень їх коледжа дорівнює ВИШу. Христя не сперечалася.
Вона мовчала.
Десь всередині її опановувало безгоміння та спокій, наче літо і на цей раз не поспішало покидати її свідомість. Десь воно шелестіло в ній своїм морем та безгомінним екзистенційним стадіоном та опаленою алеєю з чайними трояндами. Десь ще звучали піонерські пісні.
Наразі, Алька до чогось нетерпеливилась.
Її життя йшло за планом. І мабуть за планом у неї далі були чіткі дії. Цілком чіткі.
Вони гуляли літнім нагрітим Зарчіним, у них вже теж шелестіли підрослі каштани та квітники, вже молодий колись мікро район не гримів так нестримно , вже він трохи потайно й затишно мовчав , загадково манив на лавочки піл верби , у дворах вже не так голосно гуділи м*ячі та вереск.
Христя стала мовчазна, здавалось, на неї складно було справити враження, наче всередині оселився власний недоступний нікому світ.
Нею опановували думки, вірші та постійне незадоволення чи то собою чи то навколишнім чи то тим що вони такі далекі від ідеалів і світ сповнений прикрості та шаленства.
Тоді Алька серйозно питала у неї:
Хіба ти не бачиш, що всі навколо ходять парами? Подивись : он парочка. Хлопець з дівчино. Чоловік з жінкою.
То що, - не розуміла Христя, як це було пов*язано з нею.
Невже ти не хочеш хлопця?
Отакої, - подумала Христя вдивляючись в Альку.  Качала головою але не усміхалася.
Звичайно, життя брало своє. Це була їх людська природа. Тоді вона ще шукала в собі божественного чи високого , не шукала просвітлень але й не відчувала принижень, ніби усі прикрості життя проносились над головою, не потрапляючи всередину.
Її природа поки що мовчала, мовчало тіло й не було туги за ніжністю та теплом. Її душа вільно текла крізь час та простір крізь книги та життя , і воно своїм потоком наче заколисувало її, як Сплячу Красуню.
Ще ніщо не опалило її зсередини. Ще думки про кохання були романтичні та світлі. Вона ще не знала, що годі шукати таке романтичне кохання на землі.
Що земне кохання сповнене болем та стражданням і не робить нікого щасливим. Годі таке знати в двадцять один.
Але одного вечора біля кінотеатру Зарічний до них підійшли двоє хлопців.
Вони були напідпитку, але це не здивувало. Здивувало, що вони все таки підійшли. Бо Христя з Алькою, як дві принцеси з незворушними обличчями сиділи на лавочці і ловили свій дзен.
Втім, один був наполегливий. Він сидів поруч з Христею і намагався жартувати.
Симпатичний, білявий з блакитними очима, вчувався його внутрішній світ, сповнений іронії та сарказму, Христі це імпонувало, вона по доброті душевній стала з хлопця трохи кепкувати, але навіть це його явно не зупинило. Він подвоїв дозу іроній та сарказму та знову ринувся у бій.
Христя відбивалася від жартів хлопця, поки не почула голос Альки.
Як тебе звуть?
Саша – сказав він.
Де ти живеш, Саша, - звучали далі запитання схожі за риторикою на відповіді та накази
Тут, у другому під*їзді. Саша ткнув пальцем в багатоповерхівку, у якій жила й сама Алька.
Алькин погляд загострився до холоду катани в руці дружини самурая.
Яку школу ти закінчив?
Тритдяць третю, - відповів Саша вже чітко , протверезівши та починаючи розуміти, що відбувається.
Христя прикусила язика: Він їй , мабуть, сподобався. Вона вирішила його помилувати.
Хто твої батьки, - спитала Алька.
Саша розповів чітко й ясно, ким і де працюють його батьки. Далі було питання: Скільки маєте кімнат?
Три , -  сам Саша вже трохи приголомшений таким чітким підходом, схожим скоріше не на зваблення , а на мозковий штурм, відповідав тихіше, але й здаватися не збирався.
Наступне питання було, кого з авторитетів на районі він знає щось типу такого. І коли Алька зрозуміла, що перед нею хлопець не абиякий , то вже впевнено взяла ініціативу в свої руки.
Христя вже сиділа , знову віддавшись власному потоку свідомості.
А Алька знайшла своє кохання.
Бо після цього вона повідомила Христю, що Саша став ходити до неї в гості, чим приголомшив Аркадія, але коли той у свою чергу влаштував ще один допит, то тримався міцно та впевнено, чим завоював довіру знаменитого брата.
 Алька з Сашею стали зустрічатися. А Христя повернулась до своїх віршів та книг.
І здавалося, що все йде непогано. Адже до початку занять ще був час і можна було просто відпочивати. Ще можна було безтурботно пити чай з Лілею чи гуляти з Алькою чи їсти шоколадки що приносив Діма.
Доросле життя ще не починалось і туди ще не хотілося.
Ще хотілося побути щасливим дитям, що заблукало в книгах.
Ще хотілося літа та спокою
Ще хотілося тепла та бігати босоніж
Я так хочу, чтобы лето не кончалось…- ще співало десь всередині.

День народження Альки
В кінці серпня вони святкували день народження Альки.
Як говорила Глашка: Твій день народження 14 грудня. Я завжди знаю, що скоро Новий Рік. А Алькин день народження – 27 серпня . я завжди знаю, що через три дні на заняття. В школу або тепер вже в універ.
День народження самої Глашки був в середині літа 13 липня. Але святкували вони його не завжди. Іноді її не було в місті, або ж вона могла не відчинити.
Цього року день народження вийшов камерним, була Христя Діма сама Алька та ще пара дівчат. Вони сиділи за маленьким столиком , на підлозі, як  прийнято в Японії, просто розмовляли. Там де був Діма , розмовляли про щось високе : музику книги живопис. Там де була Глашка – звучали жарти та меми. Там де була Алька- звучала прихована туга. Там де була Христя – звучала луна. Бо вона не могла так просто відкрити власний внутрішній світ, він був таємницею. Тому зазвичай, говорила на ті теми, що  пропонували співбесідники.
Тоді Алька нарешті якось майже офіційно повідомила, що тепер зустрічається з Сашею.
Всі промовчали. Діма і сама Христя. Все було зрозуміло. Це було життя.
І тоді Алька додала:
А от подруг – і гостро подивилася на Христю – треба рубати.
Щось тоді всередині Христі обірвалося. Наче ця катана все таки піднялась , але перерубала дещо невидиме. Може ту саму червону нитку в серці Христі.
Більше здавалося ні про що було й говорити.
Христя їй нічого й не сказала. Ні тоді ні після.
Хоча пізніше Алька намагатиметься, ніби виправдовуючись , щось пояснювати про те, що хоче прожити життя інтимно поруч із коханим чоловіком, хоче, щоб їм ніхто не заважав, щоб увесь світ зачекав, доки вона буде щасливо жити у своєму маленькому затишному світі.
Ти розумієш, ми скрізь ходитимемо разом, ми домовились, що не будемо навіть пити алкоголю окремо одне від одного, нам ніхто не потрібний, ми хочемо прожити життя тільки вдвох. Це наш світ.
Христя розуміла, хоча в душі було боляче.
А як же друзі ? – думала вона.
Але вголос того не сказала.
А як же цей широкий гамірний ласкавий світ, бо ж у ньому все таке цікаве та безмежне : небо море дружба саме життя. Чи можна закритися від нього за своїми товстими стінами та власним інтимним щастям?
Але наміру псувати Алькині плани на життя не збиралася.
У неї було своє життя : універ, ккниги, екзамени та подруги.
І своя дорога.
 27 квітня 2025-04-27