Зневаженi мiсця

- Заброшка?..

- Ми не кажем так. Покинута - так, але в нас навіть так не кажуть. Кажуть по імені – хто там жив, або по кутку,
більшість - не так давно оставлені і ми знаємо хто там жив, знали і їх

Ви не в курсі напевно, про всі такі місця мною написані роздуми-розповіді. Всі про своє, але цей куток з такою, саме цією хатою – став центром моїх розповідей.

Кажу лише як це сприймається, це мене зовсім не ображає – якщо раптом так  покажеться. Але – напружує, це правда.
"Заброшка" – звучить грубо і зверхньо, зневажливо – бо це не заброшка....
Покинута?.. Ну і не покинута – бо ніхто не покидав, звучить наче змушено, або заставили через силу. І це не так.
А от Оставили, Оставлена – враження, наче з обійстям попрощалися. Це вже вірніше, хоче, Я чесно і справедливо дещо зневажаю таких людей
Готовий двір, хата, все є по мінімуму, особливо, якщо враховувати – що тут до моменту переїзду – і досі живе людина, чиясь мама чи близька.
Одна справа – коли людина дійсно стає немічна і навколо одні ханжові черстві чужі, при яких пройшло близько 40 років, туди-сюди – ніхто не подбає, всім ви чужі, одна надія – що з кимось із рідні чи своїх людей можна де-інде дожити, може навіть в злагоді… друга справа – коли людина наплювательські все кидає, навіть не попіклувавшися про можливість – когось заселити, попросити дбати про хатинку своїми силами, по мірі, щоби вона не самознищилася.
Може в мене і є певне ставлення до таких заброшених осіб
Але і без мене – все було і буде як станеться.

Замість вишукувати невзгоди в других – краще плекати чесноти та мораль в себе, свої вміння, волю, наміри, спроби та дійсні докладення старань.
Я обираю сааме це останнє. Щось буває негарно, але дивитися треба прямо, а не по сторонам. Всяке буває.
Тільки пряма ситуація сприяє покращенню чи розумінню ситації по факту.

Черговий раз зі мною попрощилися, Оставили. Смішні їх докори. А вони і не розуміють, і не хочуть, НЕ ХОЧУТЬ, догадуватися – що я розумію всю правду про себе, їх надуману і легкодумні висновки.
Я себе бачу, мої дорогі, але не все мені подвласно. Я розумію себе, що я думаю, як в мене виходить в тій чи інші ситуації і як не виходить. Все бачу за собою і за вами; не все можна усвідомити та виважено зробити, сказати, вчинити.
Буває. За кожною буває, за кожним.
Хто займається самовихованням – мене зрозуміє.

Асбурд, сумасброд, логіка, навмисні мрійливі марення, планування, наміри, хотіння далекі і близькочасні.
Чується мені, здається – що буду один я плекати свою «Знесиленість», ту слободу, відволікати її від втоми та саморуйнації
В лютому-березні – спиляв закривавші стріху дерева: цей чорноклен та бузина сильно налягли на стріху та сильно тінили дім.
Не думайте, що ремонтні роботи там ідуть. Могли би йти. Але є сусіди… тому там наводжу лише зовнішні підчистки, непомітний благоутрій, і зовсім не самої хати.
Тільки коли я буду Сам, а це станеться – тоді можна буде.
А іншої сторонни – якщо такі дії, мрії, оцей благоустрій мені допомагає психічно, очищає мене, мої думи – то нехай буде напівіснуюче, нехай.
Сторони горизонту важливі для своєї богемності, в найкращому сенсі цього слова.

Земляна підлога: http://proza.ru/2025/01/04/1089
Знесилені види: http://proza.ru/2024/08/25/1758
Виснажені місця: http://proza.ru/2024/08/29/690
Виснаженiсть слободи: http://proza.ru/2024/12/31/1264