Рештки часу

     …Вздовж моєї дороги заламують чорні руки жебраки-тополі, з яких мідяками обсипається життя. Вітер жбурляє папірці-птахи і згусла поземка письменництва, поводячи запалими боками, лащиться-зализує рани на бруківці  моїх роздумів. Перші промені за вікном пришивають до землі клаптики моєї хмарної книгарні. Туманний світанок втягується в мою робочу келію, кладучи сірі тіні мені на віки і щіпку піску під них. Вимикаю Інтерактивний Універсум, відкладаю свій замріяний щоденник, знімаю милостиву милицю-костур. Лягаю, бо кружляють наді мною нечутні кажани, не співаючі «надобраніч» І вже не чую, як черговий древній ангел-охоронець дочитує мою письменницьку калапуть, потім  обережно знімає з мене, чортзна поки смертного, окуляри і цілує в сонну лису маківку.
     Життя продовжується!

     P.S.

Давайте пам'ятати будем,
що підсумок  життя - клубок!
На жаль, все відкидають люди,
але все піднімає Бог!