Щоденник 7

Щоденник – 7 (збірник загонів з 80-х по 2025)
 автобіографія

Брудні танці на березі вічності
Четвертий курс
На заняття вони тепер повертались тихо, немов тіні. Адже кого цікавлять четвертокурсники, крім них самих.
Вони вже й самі все знали. Вони всі були білінгвічні. І вчилися спиною відчувати наближення викладачів , тоді переходили на українську.
Деякі вже влаштувались працювати: Костя і Фаіна. Деякі дівчата зустрічали коханих та виходили заміж.
Народжували дітей.
Фаіна повідомила, що тато знайшов їй роботу виховательки в приюті, вона перейшла на індивідуальний план. Стала працювати по змінах, а на пари приходила у власні вихідні.
Їй чомусь були потрібні власні гроші.
Фаіна була в захваті від того, що тепер матиме власні гроші і завжди зворушливо заздалегідь складала на них плани, буквально розписуючи , скільки вона отримає зарплатні та що купить.
Розписувала вона це з явним захватом та задоволенням і Христя завжди це терпляче вислуховувала.
Вона знала собі ціну. Вона була полячка. З хорошої родини. І завжди старалась гарно виглядати. Мала довгу шубу з лиси.
Була трохи педантка, вела записник, у котрий буквально занотовувала все важливе: розклад,  власний бюджет, телефони одногрупників та подруг. Це була її друга освіта. Перша освіта була теж педагогічна, але то був коледж.
Заміж Фаіна не хотіла, хотіла мати багатого коханця.
Дивлячись на неї, Христя й собі завела записник, стала туди занотовувати розклад занять та телефони, дарма, що нікому ніколи не дзвонила, дні народження та інші цікаві речі.
Сама Христя про  власні гроші поки що не замислювалась.
Шуби у неї не було, але були мама і тато.
Тато купував поки що все потрібне. А мама не особливо цікавилась, що там у Христі в універі.
А от тато часто запитував, чи все гаразд, як вона почуває себе з навантаженням, чи вивозить ? Вона поки що вивозила.
Так само багато читала. Все більше вони спілкувалися з Лілею та Глашкою.
Алька зустрічалася з Сашею, та вони майже й не бачилися.
Скучати Христі не приходилося. Були нові предмети та викладачі, було багато цікавого в універі.
Вона писала вірші. Глашка чи то знала про вірші, чи то здогадувалась, але показати ніколи не просила.
Одного разу прийшла та сказала, що в них на факультеті проводять конкурс студентської поезії.
Та ти що? – не повірила Христя.
Ага..Поезія вагантів..- незворушно повідомила Глашка.
Вагантів..- протяжно повторила Христя, = Це типу: Вдарим други чаша в чашу , заспіваєм пісню нашу..
Глашка закотила очі під лоба та морозним голосом сказала: Щось типу такого..
Ні, не моє…- відмовлялась Христя.
Глашка вже освоїлась на своєму РЯЛі.
Вона дружила з декількома дівчатами. Їй подобалась психологія.
Христі більше подобались книги. 
Ліля теж була одержима демонами літератури. Демонами Лермонтова. Вона попросила в Христі почитати її вірші, переписала їх всі собі та сказала, що вірші класні. Христі поки що цього було достатньо. Вона не мріяла про більше.
Вони так само говорили про книги та поезію, мріяли побачити океан.
Говорили про фільми , пили чай..
Дружньо кепкували з   однокласниці  Віки, яка мріяла вийти заміж. Віка лель познайомившись з хлопцем пішла та купила весільну сукню і та тепер пилилась у шафі. Хлопець пішов.  А Віка страждала через те, що заміж хотіти не перестала.
Вони тоді часто ходили в гості до Віки. У них була велика дружна сім*я.  До Віки не можна було прийти, щоб поспілкуватися тільки з Вікою. Тому що спілкуватися приходили всі: мама Віки, тато та старший брат. Тоді всі сміялись , пили чай та розмовляли.
Якось випадково вийшло, що Глашка теж увійшла в сім*ю та стала там своєю. Христя з Лілею дивувались,бо  вони були однокласниці, а Глашка – подруга Христі.
Але Глашка у Віки вписалась . Може,  їй подобався її старший брат.
Христя не мішалася тоді в її плани.
Тоді вони з Лілею повернулись до Лермонтова та поезії.


Нова староста – Таня
Фаіна залишалася зам старости, незважаючи на індивідуальний план, проте вона все встигала.
Таня , що була старостою теж все встигала. Одного разу, як всі пішли з пар, Таня разом з сусідкою по гуртожитку в розпачі підійшли  до Христі.
Христя, ти малювати вмієш? Нам сказали, що ти гарно малюєш
Що? Ні, не дуже гарно, =- Христя відчувала, що не сразу піде додому. На те й вийшло: Таня зі сльозами на очах попросила намалювати якийсь плакат на  конкурс.
Що? Який плакат? Я не можу, =- лепетала Христя.
Рятуй нас, =- сказала Таня.
Разом з дівчатами Христі прийшлося піти в гуртожиток. Христя там ніколи не бувала. Опинившись в гуртожитку, Христя спочатку кинула оком на побут дівчат. Але потім все таки їй безапеляційно вручили олівці, пензлі та аркуш ватману і сказали малювати.
Христя малювала мальви та інші квіти. Таня була задоволена.
Потім Христя сама йшла додому, благо, що з цим малюванням швидко справилась.
Пізніше вона побачила свій плакат на другому поверсі у всіх на огляді та втекла.
Наступного разу вони пішли з пари по філософії.
Почалося все з хлопців, які відпрошувалися в Тані на футбол. Вони попросили Таню їх прикрити. Решті стало прикро сидіти на філософії, коли на міському стадіоні йтиме футбол. Тоді запропонували Тані відпроситися усією групою
І поки Таня ходила до викладача , всі пішли додому, впевнені, що Таня впорається з задачею, як завжди.
Але Таня повернулась у розпачі: Де всі? – спитала Таня.
Додому пішли, - сказали ті,хто лишився.
Як пішли? Філософ з нами на футбол зібрався.
Як це? – оторопіли дівчата.
А так це…Я йому кажу: Можна нам на футбол, але якщо будемо сидіти на парі, то спізнимося. Тоді він каже: Я з вами піду! Що мені тепер з ним робити?
Філософ тоді і справді пішов на футбол і Тані прийшлося йти з ним. На стадіоні філософ шукав групи та питав в Тані: де всі?
Наступного дня зла Таня виговорювала групі все, що вона про них думала.
Як ви собі маєте? – питала Таня. =- То ви всі пішли, а мені прийшлося з викладачем йти на футбол. Хоч би ви, хлопці , його забрали . а то я…Я сиділа та дивилася ваш футбол.
Було трохи смішно й за Таню й за філософа. Він був класний дядько. Спокійний та добрий. Пізніше він їм задарма поставив екзамен.

Скорочення груп та Саша
Якраз на четвертому курсі у них на потоці скоротили одну групу.
Коли про це пішов поголос, Христя була певна. Що то такий розіграш.
Але все відбулося насправді. Скоротили третю групу, а студентів розподілили по решті груп. До них прийшов той самий Саша – легенда. З загадковою японською усмішкою.
Він просидів  якусь лекцію з ними , а потім підійшов до Фаіни. Христя стояла на проході між рядами та мовчки дивилася, як до них наближається двометровий Саша , незворушно усміхаючись. Їй морозом сипнуло поза шкірою, але Саша тільки сказав, що тепер числиться в їх групі.
Фаіна, -= сказав тихо Саша, = занеси мене будь ласка у списки. Я тепер офіційно навчаюсь у вашій групі.
Говорив він з Фаіною, але дивився чомусь не відриваючись, на Христю. Христя ні с сих ні в тих усміхнулася і собі.
 Тоді Саша переможно пішов .
Фаіна загадково повернулась до Христі:
Ти бачила?
Що бачила?
Сашу, = сказала Фаіна ще загадковіше.
Сашу складно не побачити., = подумала Христя.
Він тепер навчатиметься у нас.
Я почула, = відповіла Христя. Це була радісна новина для усіх дівчат.
Крім Саші в їх групу прийшло кілька дівчат зі старших курсів , що вийшли з академ відпусток. Вони усі були заміжні та народили дітей. Їх було троє: Катря Олена та Таня.
Їх усі полюбили, бо вони були товариські та хороші дівчата.
І якщо перед тим вони навчалися у четвертій групі, то тепер їх підняли та зробили третьою. Тепер їх група називалася : УМЛ=-96=3
Група дорослішала. У них було троє хлопців: Костя та два Саші. Багато дівчат були заміжні.
Христя так само їздила з Зарічного в універ громадським транспортом.  А мама купила чорний карди ган. Тоді Христя стала схожа на Нео, дарма, що не ловила кулі руками.
Вони так само збиралися в їдальні , сиділи разом. Розмовляли та переписували конспекти.
Слухали музику. Тоді стала модна українська музика: Ірина Білик, Океан Ельзи.
Тоді Радіо-= система на майдані біля цирку проводила щось типу концертів , вони часто ходили , але один раз не пішли і там стався дебош. Коли натовп побив вікна в цирку. Більше дискотек не було.
Того року Максим Миколайвич прагнув залучити студентство до політичних змагань. Декілька разів тої осені чи весни студентів знімали з пар та вони ходили на мітинги чи якісь демонстрації.
Це вже біло щось, це вже було схоже на справжні студентські демонстрації . але до сльозоточивого газу не дійшло. Демонстрації були мирні.
Іноді вони ходили просто гуляти в парк, фотографувалися.

Іна та Буревісник
Іна з Буревісника, крім вражень та практики , привезла коханого.
Тобто, у таборі Іна знайшла своє кохання.
Але ж  не все було так просто з Іною.
Бо Іна раптом сподобалась Саші . Тому, що з японською усмішкою .
Він був мовчазний хлопець з інтелігентської родини, на парах любив розв*язувати японські сканворди. І малював.
Христі цього було достатньо, щоб вважати Сашу цікавою особистістю. Та іноді бувають моменти ужитті, які змінюють наше життя. І на одній з пар , коли вони обговорювали певні літературні ідеї, мова якраз  зайшла про кохання. Це було несподівано. Говорити про кохання на уроках – це скоріше про школу.
Але ж вони були вже майже дорослі.
Звичайно, йшлося не про досвід, а про те саме літературне кохання, яке прийнято називати ідеальним. Таке буває в літературі. В житті зазвичай, з такого сміються.
Ну мало серед них було ідеальних та наївних.
Але коли ж виникло дискутивне питання: що обрати кохання чи розрахунок, як жити по серцю чи розуму, то Іна відповіла однозначно та безапеляційно:
Я хочу вийти заміж за розрахунком.
Це був її особистий вибір,, їй просто не повезло, що прийшлося його озвучити на всю аудиторію. Але ж вона свою відповідь індивідуалізовала спеціально для Саші. Тобто, при всій групі повернулась до хлопця та дала йому відкоша з тої причини, що мала багатшого залицяльника.
Всі розуміли, до чого йшлося. Але звичайно, всі були виховані та промовчали.
Хоча в той момент Христя подумала, що варто було прикрутити потужність певності цієї думки. Вона подумки поспівчувала Саші. Але більше зробити для них було годі.
Саша переніс це гідно.  Але до самої Іни в універ став приїжджати її коханий
Андрій був бізнесменом, приїзжав на власному автомобілі, забирав її після пар кожного дня та врешті подарував Іні сотовий.
Цього було достатньо, щоб дівчата закохалися в Сашу , а Іну стали вважати ..ну не важливо..
Все так би й лишилось, якби Андрій не закохав у себе усю групу. Бо він , крім того , що був бізнесменом, виявився абсолютною рок-зіркою.
Веселий талановитий жартівник , він мав тонну харизми та жартів на всі випадки життя. Сам Андрій працював того року в Буревіснику діджеєм.
Мав хобі – це була музика. Грав на гітарі та співав пісні.
Він вписався в групі так, наче сам був студентом, незважаючи , що мав певну різницю в віці. Але цього ніхто не помічав.
Втім, Саша тримався.
Можливо, Андрій якраз через Сашу і вписався в групу, щоб так би мовити тримати все під контролем.
Але Андрій надалі зіграє зіркову роль в їх випуску з п*ятого курсу.
А поки що Іна була просто закохана дівчина. Вона з нетерпінням чекала, коли він за нею приїде. Іноді вона щось питала в Христі, але що та могла їй порадити?
Дискутивні питання про кохання або поради про стосунки – тоді були ще не про Христю.
Її все таки складно було витягнути з улюбленого модернізму.
І чим більше вона читала, тим більше писала.
Вірші ставали все драматичнішими. Навіть бароковішими.
Чомусь її захоплювала власна демонізація. Вона сама не розуміла, де того набралась.
Може, у Лермонтова, а може у проклятих поетів.
Але щось у тому було . Ці літературні химери переповнювали її свідомість. А іноді навіть снилися ночами, вичигаючи з підсвідомості зло віщими примарами.
Тоді вона сідала записувати свої сни у щоденник.
Але ж сон розуму породжує чудовиськ. Хоча тоді ще вона не цікавилась живописом. Пізніше з нею станеться ще і таке.
Кажуть, мистецтво – диявольський винахід і псує душу. Краще зберігати її подалі від таких небезпечних речей, як живопис література чи музика.
Нас попереджають – не закохуйся в музикантів чи акторів. Не сиди ночами за книгами. Не кохай поетів.
А краще взагалі не кохати, а  мати голову на плечах та жити розумом, а не серцем.
Чи серце бреше, чи розум , вічно граючись нами, сам себе обманює?
Ілюзії -= довічні пастки життя.
Христя з упередженням відносилась до пасток.
Христя все вважала пасткою для власної душі: і пристрасть і кохання і ігри в кохання.  Наче знала заздалегідь свою долю, вона вчилася не сприймати деякі речі серйозно, умовляла себе не потрапляти в пастки. Все – пастка, - шепотіла вона собі. 
Це межувало з психічним розладом. Доки вона не побачить на власні очі, що то є пастка. Але це трапиться через кілька років.




Старо слав та література
На лекціях та практичках з давньоруської та ста рославу (старослов*Янська мова) Христя сяяла , наче tabula rasa.
А предмет був цікавий та й викладачі серйозні.
Давньоруську мову читав викладач – професор. Той самий, до якого колись Хрстю привіз тато, щоб дізнатися, чи реальні шанси Христі власне поступити в універ на філфак.
Тоді на лекціях Христя сиділа тихо та сопіла, наче миша. Бо давньоруська геть не йшла.  Вона тоді просто все завчила напам*Ять , навіть не прагнучи добитися розуміння. 
Старослав читала викладачка , що була при тому куратором групи.
Тому соромно би було відноситись легковажно до предмету.
Христя ретельно записувала лекції, навіть писала конспекти, готуючись до практичних занять. На парах вона з захватом слухала, як бойко відповідають одногрупники: Таня чи відмінник =-  Саша.
Чи їх неззмінна відмінниця-=  Даша.
Даша..Христя пам*ятала її як дівчину не просту , але розумну. Вона була симпатична, хоча доволі мовчазна та іноді здавалось, що була позбавлена почуття гумору. Хоча сміятися з Даші у щоденнику було не етично, і доросла Христя з задоволенням хотіла би перепросити.
Але життя таке швидкоплинне. Воно змінює все  і насамперед – нас самих. І ми вже не ті, що були двадцять п*Ять років тому назад. Можна навіть сказати, що іноді ті ми, що робили в минулому певні помилки, навіть якщо ми помилялися в людях, то були зовсім не ті, що тепер.
Даша запам*яталась Христі трохи ревнивим поглядом біля кафедри фізкультури, коли раптово викладачка задала питання: Хто автор книги Джейн Ейр?
Це було питання на засипку.  І мабуть, доросла Христя тепер би промовчала і не зізналася би, що знає, хто авторка книги.
Але тоді – відповіла. Це була улюблена книга Христі в дитинстві.
Аякже, Джейн  Ейр та містер Рочестер- ідеальне кохання і божевільна дружина у таємній кімнаті, що приходить вночі та краде весільний вельон.
Стівен Кінг навіть уявити не може, який жах відчувала Христя в дитинстві на цьому моменті, коли дивилась кіно.
Ну та мова не про Джейн Ейр. А про пам*Ять та те, що Даша – їх відмінниця дружила з відмінником Сашею та лише йому довіряла. І вони найкраще відповідали на парах зі ста рославу. Але, знову ж, заздалегідь перепрошую: одна справа гарно відповідати, а інша =- розуміти про що йдеться. Тут була експертом усе таки Таня – староста.
А може й не експертом, а генієм. Бо іноді здавалося , що Таня та викладачка просто розмовляють одна з одною. Це виглядало дуже круто.
Наразі , куратора вони дуже любили. вона була до них добра . Наука була на першому місці. 
Це все розуміли, тому жартувати нікому би не прийшло в голову.
Але Христі воно не заходило. Хоча в дитинстві був момент, коли тьотя дала тоді ще малій Христя – їй було може років вісім чи десять- старовинне Євангеліє. Воно було церковнослов*Янською.
І Христя читала сам текст. Швидко та безпомильно.
Тьотя Євангеліє сразу забрала з загадковою усмішкою.
Але тепер Христя не особливо занурювалась.
І церковнослов*янська була скоріше інтелектуальною пригодою, ніж предметом серйозних вправ для Христі.
Але екзамен Христя склала, просто вивчивши все напам*ять.
І якщо Кирило й Мефодій дивились на них тоді зі свого раю, то їм би не прийшлося за Христю червоніти.


Холодна війна за англійську
Складніша історія вийшла з англійською.
На четвертому курсі їх підгрупі змінили викладача.
Та інтелігентська тендітна пані, з якою вони вже порозумілися та звикли за три роки -= пішла, а до них прийшла молода повновида чорнява жіночка.
Вона сиділа за столом та прискіпливо дивилася на дівчат. Амбітна та вишукано одягнена, вона сразу якось презирливо скривилась, а потім раптом по паузі сказала:
Дівчата, халяви не буде.
Потім повисла ще одна пауза , вже хвилин на п*ять.
Наразі англійська не пішла взагалі.
Найкраще в їх підгрупі знала англійську –висока білява  Іра.
Вона сама хотіла поступати на ін.*яз . але прийшла на  УМЛ. Але й вона не справила враження на викладачку.
Решта вже зовсім опечалились.
Христя англійською хіба що непогано читала та перекладала їз словником. З задоволенням вивчала напам*Ять довгі тексти. Але ж з граматикою була біда.
Христя навіть не прагнула вникнути в часи та форми дієслів, довгий перелік яких потрібно було вчити напам*Ять.
Але ж тут йшлося не про англійську.
Тоді вони змовились на пари не ходити взагалі, придумуючи різні абсурдні причини. Так пройшло місяці два, поки викладачка не поскаржилась в деканат. Тоді за справу взялася староста Таня.
Дівчата, що у вас з англічанкою?
Нічого, =- відповіла за всіх лідерка їх соціалістичного рушення – Іра.
Таня прискіпливо дивилася на дівчат.
Це проблема і це треба вирішити, -= говорила вона
Як вирішити? – питала Іра.
Як? Хоча би на пари ходити, = солідно кивнула Таня.
Сказала, щоб без грошей навіть не заходили. І сказала, що екзамен не поставить. А по знанням – сказала – навіть не сподівайтеся.
Дівчата мовчки дивилися на Таню.
Таня мовчки дивилася на дівчат.
Тоді Таня пішла не офіційно поговорити з куратором.
Софія Павлівна – не дарма звалась Софія. Вона прийшла до дівчат та власне вислухала таку саму печальну історію.
 Вона молода , я поговорю з нею, -= сказала Софія Павлівна. – Дівчата, але ж з викладачкою прийдеться помиритися.
Дівчата скрушно промовчали.
Наступної пари вони зустрілися.
Викладачка була хоча трохи присоромлена , просто стала проводити пару.
Так холодно вони провели решту часу до самого екзамену.
На четвертому курсі вони завершали власне курс англійської і  оцінка за цей іспит йшла сразу у диплом.
Христя вивчила, що могла. Проте, незважаючи ні на що , викладачка поставила усім дівчатам без виключення трійки. Зато абсолютно безкоштовно.
Христя була в розпачі. Поки що це була перша трійка в дипломі. Бо до цього моменту вона завжди намагалася отримати чотири чи п*Ять. Її залікова була чиста, як совість у малюка.
І тут -= трійка з англійської.
Це було прикро = не те слово і змиритися було вкрай важко.
А ще, знаєте, був в глибині душі самої Христі, ніби сакральний психічний розлад, перфекціонізм.
Тут для неї не існувало компромісу: якщо сразу не задалось, то хай летить під три чорти. Але якщо вона відчувала, що може то вивезти, що то =її , то вона могла й упертися.
Так було з англійською. І Христя, відчуваючи наразі, що це все таки =її= вона не могла простити цю ситуацію.
Але шанс це виправити наступить пізніше, хоче не дуже чистий. Згодна.

День студента
В ті часи було тільки два свята, коли вони вибиралися з групою в кафе.
Це День вчителя та День студентів.
День вчителя був восени у жовтні.
А День студента = 17 листопада.
Вони йшли разом , займали столик та просто спілкувалися та танцювали. Бо у студентів й багато грошей не було, щоб стіл ломився від наїдків чи ще щось. Головний сенс того був все таки у пригоді та спілкуванні.
А багато алкоголю вони собі дозволити не могли.
Хоча, можливо сама атмосфера тих кафе сприяла тим гротескним картинам веселощів,  які вони потім самі ж переказували одне одному. Місце було легендою.
Це було культове в ті часи Соц місто. А саме – міський парк.
Саме там знаходилося декілька барів якраз для веселого дружного студентства та ще для футбольних фанатів.
Бо поруч тисла величезна споруда міського стадіону , а міська команда в ті часи якраз набиралася на силі. Тоді в місті часто відбувалися матчі, які гриміли десь над вухом, поки ви сидите та насолоджуєтеся ром= колою чи соком фейхоа з законними вісьмома градусами.
І коли закінчувався матч, зі стадіону виходили натовпи з горнами, наче самі ангели спускалися з трибун . цими звуками можна було пробудити святих в раю. Але тоді фанати заповнювали порожні столики в кафе, гомоніли та сміялися.
Звичайно, це ще був не Ренуар. Хоча десь близько до того, може не вистачало романтичної задумливої Сени з баржами. Але були верби та тополі.
Отже, це й було культове фанатське та студентське містечко. Там хіба що не вистачало пари митців з Монмартру ,хіба що якогось Еміля Золя чи ще когось, щоб просто сидів та цідив свій абсент, подумки роблячи замальовки з натури. Шкода , немає такого роману. Бо молодь тих часів ще була істинними поетами праці та натхнення, ще істинними вірянами рок=-н=-роллу  та Соціалістичного Ісуса.
Христя тоді ще не могла такого написати.
Але вже просто дивилась прискіпливо та її пам*Ять невільно нотувала побачене. Звичайно, майбутній порно-поетці годі дорівнятися до Еміля Золя чи Дікенса, але ж Ренуар …Ренуар був їй близький.
У парку наразі не було романтичної набережної Сени, але поруч шуміла транспортна артерія міста= жива та пульсуюча, вона стугоніла, наче ваші власні вени , і в ній відчувалося залізне серцебиття. А на глибині поруч з парком йшов таємничий трамвай, бо поруч була станція підземки.
Танцювати та по мистецьки розтягувати коктейль на вечір- це вже був певний дзен тих вечірок.
Розмовляти або слухати приглушені теревені та кутатись в пальто , бо поночі холодало. При тому ще віддатися власному потоку свідомості. Коли гримить музика і немає чим дихати від диму сигарет.
Потім врешті скучити за котом та зошитом з віршами та так спроквола:
Я додому..
Потім щезнути , прослизаючи між пасмами танучого диму.
Такі це були свята.
Це стильно сказано -= алкоголь. Це було щось інше. Це був не просто алкоголь. Це був живопис , це був наш студннтсько -= фанатський Монмартр.
Цих барів було десятки зо два і кожен мав свій неповторний вайб і атмосферу.
І питання було лише в тому, що вибрати: бандитську Дерев*Яшку чи богемну Текілу.
Можливо комусь подобалось щось міцніше, бо святі українські традиції тут теж шанували. І горілка- сила- = були не порожні слова.
Але богемні дівчата обирали коктейлі екзотичних смаків. І загадково усміхами крізь сигаретний дим.
Переважно вони не танцювали. Тому що в них за столиком завжди вивищувалися Саша =відмінник та Саша з японською усмішкою і Костя. І окли хтось наближався до столика з п*Ятнадціятьма дівчатами, вони робили такий вигляд , що якби хтось хотів запросити на танець, змушений був подумати.
Христя пригадує, що на одній з таких вечірок Оля загубила фотоапарат сестри, а потім просила скинутись на новий, бо сестра грозила її вбити. Ніхто їй нічого не зібрав, мовляв, треба було за ним дивитись. Взимку туди не ходили, бо на зиму літні майданчики реально зачинялися.  І хоча самі бари працювали, але втрапити туди можна було хіба що вдвох.
Пізніше Монмартр знесуть і парк виглядатиме хоч чисто та просвітлено, але Еміль Золя навряд чи став там писати


Акторська майстерність та мрії
Курс акторської майстерності тоді всіх здивував. Але викладачка сказала, що вчитель повинен бути актором.
Повинен уміти іноді зіграти репліку з літературного твору або уміти гарно декламувати поезію.
Всі з цим погодились. Хоча складно  було розхитати деяких поважних студентів до інсценізацій та акторських етюдів. ЧСВ ні хто не відміняв.
Але вона зуміла зацікавити.
І пари проходили не формально. Тобто, ну що там акторська майстерність, адже в них були предмети важливіші: СУЛМ чи історія літератури чи методика викладання у школі.
А тут можна ж було просто посидіти тихенько і одне одному не заважати. Але викладачка віднеслась до акторської майстерності цілком серйозно.
Христя акторську майстерність не дуже любила. Вірніше, не любила показувати почуття на публіку. Навіть якщо їх потрібно було би зіграти. Було в цьому щось не справжнє. Вона звичайно читала вірші наодинці або в школі і тоді ці почуття були щирими, бо не було в тому штучності. Це було не для того, що ось зараз потрібно зіграти ці почуття, витягнути їх з вірша,  наповнити ними свої легені та видихнути для аудиторії.
Але викладачка наразі переконала у тому, що предмет дійсно цікавий та потрібний і Христя з задоволенням милувалася талантом одногрупників.
Але справжньою зіркою стала Катя. Творчий задум викладачки був у тому, щоб прочитати монолог Мавки з Лісової пісні.
Катя була маленька симпатична дівчина, дружила з Лєною та була дійсно талановита.
Коли вона почала читати монолог, сама Христя сиділа та дивилась. Вона бачила звичайну Катю , просто Катя лише читала вірш:
О, не журися за тіло,
Ясним вогнем запалало воно…
Чистим сіяючим наче вино
Вільними іскрами в небо злетіло
Легкий пухкий попілець
Ляже вернувшися в рідну землицю
Вкупі з водою там зростить вербицю
Стане початком тоді мій кінець
…
Але коли Катя закінчила читати монолог, група вибухнула аплодисментами.
Всі були заворожені, а Фаіна поруч з Христею сказала, що в неї мурахи.
У Христі не було мурах. Вона бачила тільки сміхоссливі очі, з яких готовий був бризнути звичайний сміх в усі боки. Бачила як світилися очі від сонця, що билося в скло.
Бачила схрещені ноги та трохи скромну поставу.
Саму Христю викладачка викликала з есе про вчительську мрію.
До того моменту Христя не думала, що насправді стане вчителькою. Головне було=- література та книги.
А тут потрібно потрібно було описати власну вчительську мрію . завдання так і звучало: Яким вчителем я мрію стати.
До цього моменту Христя не знала, чи вона взагалі хотіла стати вчителем.
Але вона все таки придумала , як йтиме восени назустріч власному вчительському щастю , занурюючи чобітки в осінню листву , як падатимуть сонячні промені на її волосся та щоки, як танцюватиме ручка на аркуші, бойко перевіряючи зошити, як вона буде сидіти у теплому класі та як її любитимуть учні.
Але коли Христя прочитала своє есе, викладачка не повірила.
Це ви написали?
Христя кивнула головою. У тому , що вона написала нічого особливого не було, тому її здивувала реакція.
Тоді Фаіна раптом видала свою фразу:
Не звертайте уваги , вона така і є.

Спеціалізація та методика
Далі був такий важливий предмет, як Методика викладання української мови та літератури
Тобто, викладали їх окремо.
Тоді якраз все змінювалося у тому числі й методика. Тобто, відживали себе радянські методи викладання, натомість сучасна українська педагогічна наука пропонувала нові. Але навіть їх назви тоді ще нічого не говорили студентам. Вони ще взагалі нічого не знали ні про методику ні про методи викладання предметів.
Вони тоді купували нові книги з методики, нові підручники з української граматики.
Методику мови викладав той самий професор, що приходив колись на сутінкові курси для абітурієнтів, коли Христя втомлена та голодна приїзжала після роботи педагогом =організатором в школі. Вона пам8ятала його. Але тепер це був вже зовсім поважний чоловік. Він часто їздив в Київ , а студентів лишав на свою дружину, яка теж вела цей предмет. Та ще одну викладачку.
Методику літератури викладало дві жінки. Вони були хоч і дорослі, але мали по тонні харизми та почуття гумору.
На парах вони переважно просто розмовляли про школу, про складності, що виникають у вчителів, іноді про саму мову чи літературу.. підручник можна було й вдома почитати, а тут був таук би мовити : досвід витримка і гарт.
У Христі не було складнощів з теорією. Вивчити все це було не складно. Вона купила собі геть нові підручники з методики.
Тим більше, що одна з викладачок якраз була дирижеркою їх знаменитого хору із Студвесни = 1996.
Вона їх трохи пам*ятала. Крім того, вона викладала один з періодів історії української літератури. На долю цієї викладачки припали такі імена як Ольга Кобилянська Леся Українка.
І вони часто говорили про фемінізм та жіночу гідність. Це було цікаво.
Читали п*єсу Noli Metangere української письменниці.
Тоді вони ще не чули історію про Ісуса, що заборонив Марії Магдалині торкатися до себе після Воскресіння.
Я йду до свого Отця Небесного, - сказав Він.
Не торкайся мене

Подарунок  на ДР (лялька Барбі та пророцтво)
Взимку у Христі був День народження.
Раптом Фаіна сказала, що група хоче зробити Христі подарунок. Це було неочікувано тому, що зазвичай робити колективні подарунки в них не було тоді ще прийнято.
Могли привітати інтимно лише ті, хто знав, або ж якщо дізнавались всі, то привітання було просто на словах. А тут раптом : подарунок.
Христя не довго думала:

Хочу ляльку Барбі.
Отакої, -= Фаіна була здивована..
Тобто, ляльку Барбі, -= перепитала.
Так, просто хочу . Не можу пояснити, хочу. Залишу собі на пам*ять від групи.
В день народження їх одногрупниця – Аня- = з усмішкою подарувала їй ляльку Барбі від групи. Вона була у весільній сукні.
Барбі=наречена Христі сподобалась.
Вона була звичайна. І Христя = вже доросла дівчинка проносилась з нею весь день. А потім ще їхала з лялькою додому.
Але пройшло кілька тижнів і хлопці стали її підколювати. Вона не розуміла, у чому справа.
Костя над Христею відверто насміхався.
І одного разу в барі , поки дівчата танцювали, а вони з Фаіною просто теревенили, хлопці розповіли, у чому власне була загадка.
Тобі ж ляльку хто подарував? – питав Костя.
Хто? – питала Христя.
Ана..А всі знають, що Аня має лихе око..
Як це? – Христя була сповнена сумнівів та іронії. Ляльку вона спокійно поставила на книжкову полицю, навіть не стала розпаковувати.
Та ладно, хлопці, скажіть же їй ви..
Тоді хлопці : обидва Саші стали розповідати, що варто було Ані сказати якийсь комплімент хоч щодо олної речі : нової сорочки чи ще чого, чи спитати про плани, як все псується.
У мене сорочка згоріла наступного дня.
А в мене не вийшло тоді нічого, коли їй розповів.
Христя скептично дивилась на хлопців. Лялька Христі сподобалась і розставатися з нею вона не збиралася.
Єдине, що її смущало , це те, що лялька була не проста, а наречена.
Ляльку вона тобі яку подарувала?
Яку ? -= не могла второпати Христя.
Боже, лялька-наречена. Дивись, тепер заміж не вийдеш.
Христя ледь не впала зі сміху.
Та все то забобони.
Ага, забобони…-=  Костя геть скрушно хитав головою.
Та ви мене що налякати хочете? - = хоробрилась Христя. = Я  в таке не вірю.
Як хочеш, = сказав Костя.
Тут всі повернулись , але Фаіна, що весь час мовчала, тим не менш , замислено дивилась на Христю.
Та тільки плечима стенула.

День народження та нічний клуб
На День народження Христя запросила своїх друзів та подруг.
Пізніше, коли дорослішатиме, то взагалі перестане святкувати свій ДР. Останній відбудеться у двадцять п8ять.
Так сталося, що її це влаштовувало.
Не дуже любила збирати гостей.
Не знала, як їм вгодити.
Дівчата вийдуть заміж, а вона залишиться незаміжню. І вгодити таким дорогим гостям виявиться не просто. У всіх свої смаки і очікування. А Христя жила сама і здавалася просто великою дитиною, що просто заблукала у дорослому житті.
Вона перестала кликати гостей.
І вони перестали їй дзвонити.
А потім вона звикла до цього і стала забувати своїх друзів.
Але в той раз на День народження прийшло декілька подруг. І тому числі й Фея. І поки вони ще сиділи вдома за столом , пили вино та розмовляли, включали музику, дивились якісь шоу по телевізору.
Говорили теж переважно про музику та фільми.
І раптом Фея запропонувала піти у нічний клуб.
Це був відомий клуб, але Христя у ньому ще не була.
Наразі, Фея знала програму та сказала, що буде весело.
Вони вийшли з під*їзду, але в клуб відправились не всі.
Ф коли прийшли до клубу, а був він у будівлі кінотеатру і називався «От заката до =рассвета» як в американському фільмі, то Фея сказала, що їх чекає компанія.
Але не дуже розпускай там хвоста, = повідомила вона.
Що? Якого хвоста? Наче я така розпущена, - відповіла Христя.
Ні, але вони всі – геї.
Що? = Бліьше Христя нічого не встигла сказати, бо вони зайшли в клуб і Христя стала розглядати , що було всередині.
Всередині був натовп , сліпили стробоскопи, на них обрушилася музика, по них пробігали лазерні стрічки, наче в них хтось прагнув поцілити. Христя роззиралась навколо, доки вони ен підійшли до столика , за яким сиділо кілька дівчат та хлопців.
     Хлопці були гарно одягнені  мали класні зачіски були охайними та пахли парфумами. В темряві залу на руках у них світився неоновий манікюр. Христя була у захваті.
А після знайомства вона вже танцювала з кимось з них. Вона навіть ім.*я не запам*ятала. Наразі , хлопець взагалі не нагадував гея. Хіба що видно було, що він звик піклуватися про зовнішність, що не було прийнято у молодих людей на Зарічному.
Він класно танцював.
Дивний гей, = думала Христя, поки хлопець крутив нею в танці,= мені здається, що я йому подобаюсь.
Індивідуальний план та приют
Одного разу у вихідний Христі подзвонила Фаіеа. Вона була на роботі та кликала Христю до себе:
Приходь, мені тут скучно.
Спитавши, як йти до того приюта, Христя поїхала на потрібну зупинку. Була весна, тому настрій був класний. Хотілося побувати там, де не бувала раніше і побачити той загадковий приют, ле Фаіна працювала вже рік.
Приют виявися у будівлі дитячого садочка. Це була химерна будівля з переходами та сходами, і так складно було розібратися з першого разу, як взагалі пострапити всередину і тим більше, як ходити всередині.
Але Христя хоробро постукала у двері. Їй відчинили, тоді вона сказала, що прийшла до Фаіни та її впустили й провели до старшої групи.
Фаіна працювала вихователем на старшій групі , де було чоловік десять хлопців від дванадцяти до сімнадцяти. Це були проблемні підлітки з неблагополучних сімей, які тікали з дому чи школи , їх потім ловили на вулиці чи забирали з родин, де за ними не наглядали та привозили в такі приюти.
Христя роззирнулась. Група була світла та простора. Звичайні меблі: столи стільці шафи. Вітальня була й їдальнею. Самих хлопці сиділи перед телевізором і дивились якісь мультфільми.
Якщо їх не трогати, то вони так і сидітимуть, - сказала Фаіна.  = Давай чай пити.
Фаіна звідкісь дістала чашки , принесла чай та цукор з цукерками. Вони стали розмовляти.
Фаіна їй тоді розповідала багато історій про приют та пригоди з хлопцями. Потім прийшла подруга Фаніи. Звали її Оксана.
Оксана виявилась симпатичною жінкою та вміла гадати на кавовій гущі.
Та ну, = Христя дивилась на Оксану. =Це  =цікаво.
Раніше я не вміла такого. А потім так вийшло, що розлучилась з чоловіком, прийшлося вийти на роботу . Я пережила певне душевне потрясіння. І тоді раптом побачила картинки у чашці з кавою. І стала їх розглядати. Я не знаю, чи воно збувається, але хто=зна.
Оксана погодилась погадати й Христі. для цього потрібно було випити кави. В ті часи Христя ще не дуже любила каву і якщо пила, то під час сесій , коли потрібно було повторити щось перед екзаменом і боялась, що засне з підручником в руці. А тут була справжня кава -= не розчинна.
Христя тоді заради гадання випила кави , послухала те саме гадання, але пізніше воно геть вилетіло їй з голови і тепер Христя навряд чи згадає, що їй Оксана тоді нагадала.
Але так сталося, що з того часу Христя стала часто заходити в приют, коли Фаіна була на зміні та слухати веселі а іноді й невеселі історії з життя різних людей.
Іноді історії були доволі трагічні. І хто=зна, чому вони траплялися іноді з непоганими людьми. Чи вони самі були тому винні, чи їм просто не повезло= вона того не знала.
Це була дивна робота у Фаіни. Іноді ії приходилося їздити та шукати тих хлопців по усьому місту, бо вони тікали через  тугу чи ще з якихось причин. Вона розповідала безліч тих історій , коли разом з поліцією їздила по певним адресам та змушена була привозити проблемних підлітків назад, Вона за них відповідала , доки їм не оформлять інші документи. Цей зв*язок з приютом потім залишився в житті самої Христі , навіть після того, як сама Фаіна звідти пішла.


Практика та КОЛі
А поки що на четвертому курсі вони виходили на звичайну педагогічну практику. 
Їм належало два місяці працювати в школі, допомагаючи вчителям ат спробувати свої сили у практиці, тобто провести самотужки кілька уроків.
Розподіляли їх в різні школи міста. Це біли переважно популярні школи, тому проблем з уроками чи самою практикою не виникало.
Христю разом з групою направили в знаменитий КОЛі.
Це був ліцей= інтернат для обдарованої молоді. Але тут був певний пунктик: у ліцей брали не будь яку обдаровану молодь, а з сільської місцевості.
Наразі, коли Христя почула розподіл, це їй ні про що не сказало, бо вона сама там ніколи не бувала. 
І коли врешті вона видобулась на потрібній зупинці, злізла з громадського транспорту та прийщла до ліцею, то побачила доволі гарну картину. По=перше, територія виглядала затишно через те, що сам навчальний корпус був закритий алеєю з височенних туй.
По=друге, сама атмосфера була якась позачасова, ніби це місце вибивалося зі звичайного часово-просторового континууму, ніби це була якась аномальна зона , у порівнянні з рештою міста.
Це можна було лише відчути. Тут відчувалась екзистенція та її потік вихоплювався на стадіон та тік тими алеями спокійно й без упину . І Христю підхопило тим потоком і понесло би вже хто=зна куди, якби не те, що все таки потрібно було  появитися у фойє, де чекала решта студентів. Їх було кілька з філфаку. Втім, вони з Костею потрапили в одну групу.
Вона увійшла в фойє та раптом потрапила в атмосферу якогось вільного творчого потоку. Вона відчула його раптом усією шкірою. Наче це був простір вічного пошуку та творчості і не було нічого спільного зі звичайною школою.
Вже в ті часи в ліцеї була своя система зі спеціалізацією. Факультети: мистецький , музичний, географічний біологічний , філфак, педагогічний, фізико=математичний.
І звичайно вони повинні були мати практику на філфаці.
Але поки що декілька дівчат , серед яких маячив на голову вище них= Костя стояли в фойє та намагалися розібрати: де тут педагоги а де власне учні. Через дрес=код так сразу було складно визначити.
Ого, це учень чи вчитель?= запитували дівчата одна в одної.
Та хто =зна.
Втім, за ними прийшли та запросили до якоїсь кімнати. Там їх зустріла адміністрація, вони познайомилися та дівчата з філфаку дізналися, що практика буде в іншому корпусі, власне, філологічному. Він був тут же поруч із головним тому їх всіх запросили пройти тепер туди. 
Пізніше вони займатимуться у тому корпусі всі два місяці. Хоча самих класів там не буде. Учні туди приходитимуть тільки на уроки.

Дні практики
Практика Христі подобалась. Вона завжди приходила на неї з задоволенням, хоча іноді можна було пропустити чи відпроситися.
Але Христя приїзжала кожного дня. Відпрошуватися наразі було все таки ризиковано, бо хтось з викладачів міг все таки приїхати в будь=який момент. І одного разу все таки приїхала їх викладачка перевіряти цю практику. Христя тоді вже дала обидва уроки : з мови та літератури. І вчителька = добра симпатична жінка говорила, що урок з мови вийшов краще ніж з літератури.
Мова -= це наука . і викладати її звичайно легше через те, що вона має певну систему яка укладається в схеми та моделі в таблиці та певну структуру. Мова = чітка й структурована, хоча має багато проблемних питань. Але все таки щоб говорити про мову , треба її знати.
А література= це мистецтво. Тут нічого не має бути певним . говорити про літературу та про будь якого автора чи твір = це занурюватися у цілковиту екзестинціальну проблему і ще більше породжувати. Хоча би вічні питання: добро і зло, любов і ненависть, пристрасть чи воля, розумі чи почуття, революція чи еволюція тощо. звичайно, до таких питань ще треба дорости.
Доросла Христя навпаки більше любила читати літературу. Викладати її було цікавіше та захоплююче, ніж мову.
І кожен вірш розкривався по різному, навіть якщо вона його читала двадцять років в різних класах.
За це вона й цінувала свою творчу працю.
А поки що вона просто була скромна студентка. Приходила на уроки до вчительки, яка можливо мала з того досаду, але їх  було декілька, тому вчителька відносилась до них терпляче та по доброму.
Разом з Христею приходила ще одна дівчина. Так само кожного дня.
Вони почали спілкуватися через практику і подружились з вчителькою.
Наразі, Костя на практику приходив рідко. Він мав роботу та індивідуальний план. Але іноді прибігав і тоді встигав все сразу: і урок дати і поговорити з усіма і здати якісь документи чи ще щось.
Крім предмету, їх закріпили за класом , практикувати класне керівництво. З цим було складно, бо клас займався  в головному корпусі, а вони весь час проводили = в корпусі філ. факу.
Клас був 11  та складався тільки з дівчат.
У них була своя класна керівник= вчителька фізкультури = дуже класна, наскільки її пам*Ятала Христя.
Одного разу вона запропонувала їм провести для класу щось типу традиційних вечорниць. Вчителька взяла на себе організацію чаювання, а на Христю с Костею залишила приготування ігор та якихось цікавих фішек для того, щоб познайомитись, поспілкуватись та просто розважитись.
І вечір дійсно удався.
Прийшов й Костя. Дівчата = одинадцятикласниці= всі розумні й гарні, наче моделі , вони вели себе скромно та стримано, але в кінці вечора вже сміялись та задавали багато питань студентам.
В ліцеї була педагогічна спеціалізація і після випуску всіх бажаючих через співбесіду приймали в універ. Вони навіть екзамени не складали, як звичайні абітурієнти.
Тому дівчатам і було цікаво поспілкуватися і розпитати про навчання викладачів пари тощо.
Вони тоді зробили фото, на якому саму Христю ледь видно серед дівчат одинадцятикласниць.
В ліцеї працювала подруга мами. Та сама до якої вони колись ходили, а потім з її сином ходили на знаменитий котлован.
Ірина Василівна працювала в ліцеї вчителькою англійської та завучем.
Ірина василівна теж зіграє певну роль в житті майбутньої порно-= поетки Христі Божевої
Але тепер Христя закінчувала практику, яку їй успішно підписали і поверталась до рідних стін універу

Ліля та листи
Закінчувався навчальний рік . Дівчата нарешті побачилися після двох місяців практики: Іна Лора Оля Фаіна Христя Наташа та Іра , навіть Аня та її подруга = Оксана, Даша та всі три хлопці = Костя та два Саші = всі зібралися знову. Розповідали одне одному забавні історії про практику та спілкування з молодшим поколінням.
У всіх вистачало забавних історій , практика була успішна у всіх.
Дівчата показували фото та ділилися враженнями.
Вистачало і сміху і сліз від сміху.
Такі вони вже видалися ці деньки юності та студества.
Вони знову ходили на пари, але сиділи вже так, відчуваючи весну та те, що скоро канікули й щастя літа та відпочинку. Відчували чи щось передчували своє.
Тоді якраз Наташа закохалася . вона зустріла свого майбутнього чоловіка та сиділа малювала бренд його магазину. Христя дивилась на її малюнок . на ньому було незнайоме німецьке слово.
Що це? = спитала якось.
Це назва магазину мого коханого,-= печально загадково сказала Наташа.
Вона була симпатична дівчина: мініатюрна невеличка на зріст, з каштановим волоссям та зеленими здається очима. В групі її всі любили, бо вона була в принципі мила, хоча з  почуттям гумору. Іноді її жарти бували не зовсім добрими, але в цілому , вона була хороша дівчина.
Була мовчазна, але часто розповідала про свої побачення.
Наразі, Христя з того мало пам8ятала.
Лише раз сказала вона загадкову фразу, що маленькі жінки для кохання, а великі = для роботи.
Христя тоді промовчала.
Це було тим більше дивно, що сама Христя мало зналася на жіночий красі.
Мало про те задумувалась.
Мабуть, вона любила душі вже тоді і мало уваги звертала на зовнішнє.
Вона була емпатка вже тоді сразу і уміла саме відчувати.
Уміла відчувати хороші й добрі серця і тоді не відчувала нічого злого навколо себе.
Значить було більше добра. Значить за тим гумором чи жартами не було ненависті чи істерики. Мабуть, це було скоріше просто кепкування. Адже сама Наташа дружила з високою гарною білявкою= Ірою. Іра була схожа на модель не тільки за зростом. Але ж її вважали дійсно моделлю за усіма мірами краси: обличчя мало правильні риси, ніжний обрис овалу, високий зріст та гарна тонка фігура.
Христя сама навіть не прагнула дорівнятися до стандартів.
Але й не нарікала на власну зовнішність. Вона спокійно до того відносилась. Краса для неї була лише абстракцією.
Не вважала себе не гарною, бо нічого й Бога гнівити. Але ж не хизувалася аж занадто вродою, тому що її не було. На перший погляд вона була звичайною. І прийшлося би спочатку зазирнути в серце.
А потім познайомитись з її непростим характером, роздвоєнням особистості чи ще краще = власними її містифікаціями та її фантазією.
А через роботу доросла Христя й зовсім не нарікала на долю. Бо чимало гарних та красивих жінок розтрачують власну силу та красу , займаючись домашнім господарством та гайнуючи найкращі свої літа.
Щодо Христі, то вона вважала, що їй повезло з працею та натхненням.
Саме вони зробили з неї особистість. Хай не зручну , хай – колючу та складну, хай не всім до вподоби була ця угловата травмована особистість,  зболена , що ковтнула трохи людського горя та біди, що бачила іноді й непривабливий бік реальності, але без цього не станеш людиною, може хіба що домашньою квіткою чи кицькою якою =небудь.
Хай вона колюча та складна, хай пережила гірки хвилини та певні падіння. Але ж бачила вона й творчі злети й натхнення. Хіба вона для того народилась, щоб господар пестив її , наче домашню тваринку , навіть піклуючись, навіть люблячи чи пов*язуючи гарний бантик, хіба вона не гідна стати нарівні з велетнями духу, що встають перед світом та дивляться прямо в очі соціальним проблемам , стихійним лихам , невігластву, бідності чи конфліктам?
Чи вона буде ховатися від життя у золотій клітці? Чи все таки прийме виклики долі…
Для неї вже не було вибору.
Бо життя= це не клітка. Не біла вежа кохання та самозабуття. Не ароматна суміш домашнього кал*яну затишку з ідеями самообману та само заколисування щастям. Бо немає ніякого щастя: є людське горе,  війни, конфлікти, насилля та бідність.
 Хіба я не гідна бути особистістю чи дійсно змиритися та стати безсловесною одаліскою,  = питала себе Христя.
Тай саму відповідь вона вже знала.

Бари та нічні клуби
Наразі поки що вони були ще юні та гарні та розумні і все їм здвалося що все ще попереду.
Але іноді справа буває у тому, що все вже залишається позаду, що все те з нами колись було, що ми прийшли зробити те саме. І потрібно подумати перед тим, почати жити иття. Але у юності, коли тобі двадцять один навряд чи хто про таке думає.
Вони могли знову ходити в кафе, сидіти на літніх майданчиках,  попиваючи коктейлі. Ще серце сповнювалось радості та кохання. Ще приваблював погляд смішне й огидне, ще красиве і корисне. Ще світ був цікавий хоча чи мав що запропонувати?
Христя все сприймала спроквола, наче воно протікало крізь неї наскрізь, не зачіпаючи, наче все відбувалося не з нею, хоча й повинно було відбутися, наче сама її душа іноді в тому не брала участі, а мала своє глибинне підсвідоме життя, лише іноді піднімалася на поверхню того потоку, щоб вдихнути та знову піти на глибину.
Вона була мовчазна та нікого ще не хотіла шукати.
Нікого, хто виловив би її в тих її підсвідомих потоках, де вона плавала з власними спогадами химерами та фантазіями, породженими літературою та колективним підсвідомим.
Христі ж подобалося це потойбіччя.
Здавалося, що вона жила у ньому більше , ніж у виходах тієї реальності,що її оточувала. Хоча в ній було поки що затишно та яскраво: весна квіти молоді люди навколо книги мама тато ще подруги пригоди та , що відволікали від цього занурення і підсвідомі потоки. Ще життя кликало до себе : алкоголь секс кохання пригоди гарний одяг . Тут починалося роздвоєння особистості та життя: реальне та химерне , звичайне та літературна метафора,
Одного разу в якомусь барі Андрій сказав їм сідати в автівку та привіз в нічний клуб. Вони сиділи за столиком а хлопці з них сміялись та загадково дивились на дівчат.
Скоро буде сюрприз, = пообіцяли вони.
Дівчата сиділи чекали на сюрприз , але коли вимкнули світло і вийшла маленька чорнява танцівниця , вони здивувались, бо такого точно не чекали. Це був клуб із стриптизом.
І поки дівчина танцювала, знімаючи одяг , вони всі сиділи та дивились шоу, але Христя трохи дивилась на одногрупників.
Вони мовчали але сюрприз явно всім якщо не сподобався то зацікавив. Христя дивилась на рухи дівчини та думала, що мабуть вона й сама вже як ця танцівниця, звикла роздягатись , передусім душевно перед незнайомим людьми.  Писати = це теж роздягатися та танцювати оголеною в напівтемряві, але знати, що з цієї темряви на тебе прискіпливо дивляться сотні та тисячі очей та шукають своєї поживи: хто твого оголеного болю, щоб посміятися. Хто = інсайтів. Щоб пережити свій катарсис, хто = просто слідкує а рухами твоєї думки та аналізує: де ти схибив, а де пройшов над прірвою, а де навпаки= раптом вийшов на сухе та безпечне місце.
Будь яке мистецтво= це стриптиз. Чи стриптиз= мистецтво?
Дівичина підійшло до їх столика, покрутилася біля хлопців, вони сиділи незворушно, вона штовхнула розкішним тазом Андрія. Іна засміялася. Бов они вже жили разом. Потім вона пішла.
Включили світло та вони спілкувались далі.
Наразі Христя завжди приїзжала додому. Бо наступного дня бував звичайний день. Без сюрпризів.

Техно пари та мрії про комп*ютер
Вони стали ходити на пари з комп*ютерної грамотності.
Аякже, вчителяи 1999 просто необхідно було опанувати тренажер клавіатури та Вікна.
Без Вікон = ніяк, = сказали їм в 1999.
Але хто знав, що через двадцять років они житимуть у кібер світі, сповненому нових технологій та тільки встигатимуть їх освоювати. Доповнена реальність, Штучний інтелект, Месенджери, Соц мережі, програми по монтажу відео та дистанційне навчання, що повністю уводитиме у кібер світ, де вони будуть відсутні , як особистості по визначенню. Тому що вони не важливі= важлива інформація. Хто володіє інформацією = той володіє світом. Хто оволодіватиме технологіями, той матиме весь світ у подарунок.
А поки що Христя разом з одногрупниками приходила у головний корпус,  в химерну аудиторію з рядами комп*ютерів. Тоді ще зрідка у кого був сотовий. Не кажучи вже про такі речі як смарфони та планшети, вони існуватимуть лише в наступному житті.
Поки що комп*ютери були важкі , наче вагітні жінки, та серйозні, наче начальники цього світу.
Вони діловито гуділи та сповнювали простір якимсь власним технологічним озоном. Біля них ставили кактуси і це було зворушливо, бо  чи врятують кактуси від майбутнього повстання машин чи технологічного Апокаліппсису.
Тоді вони про таке не думали, сідали за комп*ютери по двоє та їм включали Вікна, де вони вивчали розташування фенціонального набору , або тренажер клавіатури.
Христя обожнювала тренажер клавіатури. Вчитися сліпому набору текстів було досить продвинутим дреном для тих, хто не ав домашніх комп*ютерів. Але Христя повільно але ставала воїном духу й в цій галузі.
Вона часто ділили комп*ютер з Олею. Вона була оригіналка та дівчина з почуттям гумору і всім подобалась. Її старша сетра сама працювала у якомусь ВИШі тому Оля почувала себе своєю скрізь: в трудовому таборі, в школі, в універі, серед дорослих, підлітків та поруч з Христею.
Спочатку вони з Олею слухняно тренували навички сліпого набору. Потім врешті вони стали потихеньку досліджувати пам*ять комп*ютера. Наче два кібер психолога, вони полізли відчиняти різні папки на диску Д. та нарешті, поки решта займались тренажером, Христя з Олею набагато випередили запити міністерства освіти. Врешті, вони знайшли папку з гумористичними файлами, зокрема жартами Фоменко.
І тоді група раптом почула, що дві з них геть вийшли із системи і сидять тихо давляться сміхом удвох, у той час як вони продовжують слухняно стучати по клавішах.
Але з того часу Христя стала мріяти про комп*ютер.
Мрія була настільки сильною, що вона поділилася нею з валсними батьками. Тато замислено зажував. Він розумів необхідність комп*ютеру. Але разом з тим, йому мабуть не дуже хотілося тим займатися. Тато звик робити все ретельно. Він був з тих людей що перед тим, як щось купити йому потрібно було стати в тому асом. А як без комп*ютера?
Христі він не сказав нічого, навіть комп*ютер не обіцяв, але сам для себе став ретельно вивчати ринок та технології.
І тоді іу Христі затеплилась надія.

Оля та КВН
Життя можна жити лише повільно, ледь ледь ворушачи ментальними плавцями, інакше можна заплутатись у квантових струнах та виплисти не на свій берег.
Доросла Христя не переживала за майбутнє. Хтось може й перейде прямою дорогою у майбутнє, лише підніматиме не своє поле. Хоча може й не по своїй волі так вийшло, але мабуть з того переживати вже пізно.
І як упадеш ти на чужому полі
Прийдуть з України верби та тополі
Встануть над тобою листям затріпочуть
Тугою прощання душу залоскочуть
Василь = син Симона

Коли в місто приїхала Пітерська команда КВН , то Христя втратила сон та життєвий спокій. Вона обожнювала КВН та вже декілька років жила та дихала цим фантомом
Вона дивилася усі ігри та записувала собі назви команд, що з гри в гру переходили від чверті фіналів до фіналу, потім чекала фіналу та слідкувала, яка команда стане чемпіоном.
Це була химерна гра і такої мабуть не придумали би вже на жодному знаменитому каналі.
Гра пов*язана зі змаганням у гуморі та мемах у дотепах та жартах. Але  гумор переважно був літературний, тому Христя любила дивитись цю гру.
В школі вона й сама спробувала свої сили як авторка, написавши кілька жартів для шкільного математичного КВН. Хоча математики не знала.
Вона любила тоді ХАІ Дрім тім Московських гусарів Федора Двинятина та команду з Пітеру.
А тут сразу саме = команда з Пітера.
Христя не знала, з ким піти.
Вона перестала спати по ночах.
І раптом спитала у когось в групі: А ви знаєте, що пітерські КВНщики приїзжають.
І тут озвалась Оля.
Я теж хочу піти, -= загорілись у неї очі = Ходімо!
Ходімо? = Христю не треба було запрошувати двічі.
У той же день вони вже йшли в кінотеатр Сучасник, перед фасадом якого красувався знаменитий Данко, через якого у свій час у Христі з Глашкою відбувся певний літературний дискурс, але про це пізніше, хоча сталося те трошки раніше.
Поки що вони з Олею приїхалаи вечором на КВН.
Молодь зібралася явно продвинута , а вони були ще студентки , хоча й четвертого курсу.  Вони загубилися серед хіпстерських джипів  на парковці, але якось прослизнули між ними двома тіньовими особистостями, непомітно пройшли в зал та вмостилися на своїх місцях.
Ніхто би не запідозрив у цих двох безбідних з вигляду дівчат двох сакральних ганста КВНщиць.
Христя обожнювала Діму.
Весь концерт вона так сиділа і милувалася тільки ним. Гумор в пітерців був десь поза межовий десь поза межами усього, про що в той час взагалі дозволяли жартувати правила навіть непристойності.
І після двох годин абсолютно просвітлені та щасливі дівчата повертались додому.

Клавдія Петрівна знає, що на неї ніхто не подумає та продовжує палити кнопки у ліфті




 
Пісня про молодого коногона
І раптом сталось горе . тодф світло дійсно погасло.
Бо загинув дядя Саша. Десь там був же Покров та герой громадянської війни все так само охороняв його , наче янгол , на своєму посту.
Але чогось знати не міг і він. А, може, знав, та нічого не міг вдіяти.
Дядя Саша загинув навесні. Вони зібралися та поїхала в Покров.
Подія була культова. Раптом виявилося, що він був справжньою зіркою , на похорони прийшло пів міста.
Це був нещасний випадок на робочому місці.
Сам дядя Саша працював водієм та вивіз робочих білити якусь будівлю. Рідке вапно було розлито по бідонах , до них були приєднані пульверизатори.
І от один з них заїло. Тоді  дядя Саша вирішив допомогти робочим. Щоб вони не злізали зі своїх колисок , він застрибнув у кузов машини та вирішив збовтати бідон. Він нахилився над ним та взявся двома руками за металеві ручки. Залізну кришку з бідону раптом зірвало та вона втрапила йому прямо в обличчя разом з усім вмістом бідона , що знаходилося під тиском.
Йому розбило обличчя. але вираз його був спокійний.
Разом з тим Христя згадала, як місяці за три перед тим вони всі були в Покрові. Тоді ще Орджонікідзе. Вони приїхали своєю автівкою. І коли вже збиралися додому та тоді дід бабуся та сам дядя Саша вийшли на вулицю їх проводжати.
У них не було прийнято обійматися. А тут дядя Саша раптом підходив до кожного з них та обіймав. Христя тоді ще подумала,що то було неспроста. І тут тепер таке.
Христя тоді ходила серед натовпу німа та геть печальна. Вона любила дядю Сашу. Він був класний та й залишився тепер вічно молодий.
Він теж її любив.
Хоча й був одружився колись з жінкою на ім.*я Наташа, він не мав своїх дітей.  Навколо тоді про нього багато говорили.
Сусіди друзі однокласники співпрацівники адміністарція їх виробництсво = всі тоді прийишли. Це було щось типу демонстрації на Красній площі на перше травня.
Всі говорили, що то був нещасний випадок, що обладнання було зіпсоване та він взагалі не повинен був того робити , це не входило в його обов*Язки. Що прийшла його однокласниця, у яку він все життя був закоханий.
Отакої, думала Христя. Виявляється, що ми такі мудрі, коли нічого вже не можна виправити. Ми знаємо найтемніші речі про людину та поки він живий і справляється сам, нам здається, що все в порядку.
Але що тут можна було сказати.
Христі дали велике фото дяді Саші та вона очолила цю печальну демонстрацію.
Його віднесли на кладовище та поховали.
І тільки пошепки вони зрозуміли між собою: Він все знав.
Так буває?
Поруч з життям = десь чигає смерть. Вона дійсно буває раптова.
Ми смертні і смертні раптово, як казав Булгаков.
Але поки ми живі, смерті для нас не існує. А коли ми помираємо = нас не існує для неї. Так що тут = лише мить.
Але й її треба прожити.





Літо та свобода. Село Красне та Глашка
Того літа мама Христі десь купила путівки до пансіонату Сучасник.
На Чорному морі. Путівки були дві, тому раптово вона запропонувала поїхати з Христею Глашці.
Глашка підстрибнула від радості та понеслась пакувати валізи.
Поїдете , дівчата, відпочинете. Ви заслужили.
Ага, = зраділа Христя й собі.
Мабуть, тут прийшов Данко звідкись зі свого літературного Всесвіту та підняв їх на сміх.
Одного разу вони разом з Глашкою йшли повз кінотеатр Сучасник.
Це був дійсно найсучасніший кінотеатр. Хоча вони у нього ніколи й не їздили, бо був далеко, а всі ті фільми йшли і кінотеатрах, що були ближче.
Але перед кінотеатром стояла скульптура Данко.
Данко, про якого писав Максим Горький. Мабуть, сучасні діти чи навіть деякі вже й дорослі не знають навіть цього імені. Але свого часу Максим Горький був культовою фігурою радянської літератури та й взагалі просто культовою фігурою.
А Данко хоч  і був лише метафорою, але комплекси месіанства поки що ніхто не відміняв. Звичайно, Данко було далеко до Ісуса за славою чи кількістю послідовників. Але він став світочем на своїх екзистенціальних сторінках. Він вирвав власне серце та повів за собою людей з темряви невігластва назустріч світлу та свободі. Люди випадково уронили його та пішли по ньому і розтоптали палаюче серце.
Саме ця печальна історія виникала, дивлячись на бюст Данко.
Глашка тоді посміялася над наївною дурочкою Христею.
Вона завжди була розумна= Глашка.
Вона її перевищила. Перед закінченням універу це вже була не та дівчина,що в паніці прибігла до Христі , не знаючи, що робити.
Ні, тепер це була інша людина.
Вона стала багатомудрою, говорила поважно і знала ті відповіді, що їх ще не знала Христя. Наче Христя лишилась дитиною, а сама Глашка дорівнялася мудрістю до наймудріших.
Що думаєш робити після універу? = питала.
Не знаю, мабуть , піду вже працювати.
Ні, = говорила вона з якоюсь блаженною зверхністю. = Я не хочу бути недоучко. Я хочу в магістратуру.
Христя мовчала. Що вона могла сказати.
Тато запитував і її, чи не хоче вона в магістратуру.
Ні, = казала.
А сама знала, що наука = то не її. Не має вона хисту до писання наукових робіт і тим більше до їх оформлення.
Христя не ображалась на недоучку.
Але поки що було сонце і літо. І вони їхали до пансіонату.
Пансіонат Сучасник знаходився в селі Красне. На березі Чорного моря.
Тут було всього доволі: сонця моря чайок, сірко=водороду, чудова їдальня, традиційна кухня, здорова їжа і чудовий ностальгічний вайб.
Наразі вони оглянулися у кімнаті: звичайні кімнати, як у піонерських таборах, але вони не нарікали. Кімната була просторою та абсолютно соціалістичною. Тому Христя промовчала.
Вони вийшли на берег  і побачили тонке скло прозорої морської води, що ледь покривала тонкі піщані дюни залива.
Купатися тут неможливо, хіба що по кісточку зайти = подумала Христя. Але вголос знову нічого не сказала.
Наразі, у перший вечір їх запросили на кострову.
Там повідомили, що кожного вечора тут відбуватимуться затишні вечори для тих кому за…хочеться розважитись, познайомитись з кимось та потанцювати.
Дівчата неймовірно зраділи.
Втім , їх все таки порадували, коли повідомили, що кожного дня автобусом відпочиваючих будуть возити до Лазурного на пляж.
Лазурне славилось гарними пляжами.
Ми  все таки купатимемося та засмагатимемо, = подумала Христя.
Більше того вечора зробити було годі, тому вони просто повкладались спати.
Але наступного ранку сразу після сніданку вони вдвох вже стояли перші на автобус.
І коли вони врешті виїхали до Лазурного , вилізли з автобусу та вийшли на берег моря, на них дихнуло духом справжнього океану.
Тут був відкритий простір, піщана смуга берега, що ніби піднімала тебе до самого неба, велетенські хвилі зносили всі внутрішні сумніви та забобони, тоді ти навикав крилами за спиною і спину тобі вже не було.
Вони швидко розстелили ковдру та побігли у воду. Але тут їх чекав справжній дзен для сильних духом: вода у Лазурному була крижана.
Вони постояли , але недарма вони були дівчата з Зарічного.
Вони ступили в саму стихію.
І море увійшло всередину і завирувало. Бо це і було тепер справжнє щастя свободи та юності, кохання та просвітлення.
Після повернення був обід. Але потім наставав тихий час. Мабуть, адміни пансіонату не вельми заморочувались з режимом , просто переписавши звичайний піонерський  не врахувавши наслідки.
Глашка раптом заскучала.
Спочатку вона ходила кімнатою, заглядаючи в вікно, потім все таки висловила те, що накипіло на душі:
Ти не хочеш пройтися селом та пошукати якоїсь цивілізації?
Що пошукати?
Ну, магазинів якихось чи там кафе.
А, магазинів та кафе, = задумливо сказала Христя . = То ходімо.


Коли почнуться загони
Вони зібралися та пішли здається навіть в нікуди.
Вийшли в село. Та Христю вразило, що то було химерне село. Вони йшли прямою вулицею, можливо однією з центральних, але не зустрічали жодної людини. Наче , це було село= привид.
Ніде не було чути голосів людей ні звичайного для усіх сіл собачого лемнту ні кудкудакання курей ні звуків моторів автівок тощо.
Звичайно, вийшли вони так би мовити у саму сієсту , але ж  хоч одну живу душу сподівалися знайти в цьому місці.
Втім вони йшли ат йшли вулицями, але так нічого й не відбувалося.
Нарешті побачили на дорозі відірвану етикетку від якогось напою: чи то Кока-коли чи фантик від шоколадки. Глашка зраділа:
Дивись , тут все таки є цивілізація.
Ага, корпорації і сюди вже добралися, = невдало пожартувала Христя. = Але надія є.
Глашка закотила очі під лоба:
А я все чекала, коли почнеться.
Що почнеться? = спитала Христя.
Твої загони…= морозно відповіла Глашка.
Що ? Що це означає, які загони? = хотіла спитати Христя.
Подумки вона чомусь згадала дитяче оповідання з радянського журналу про те, що: Кожна жінка повинна бути задоволена своїм бюстом.
Перед її внутрішнім зором крокували життєрадісні щасливі жінки , що були задоволені власними зубами бюстом та котили перед собою по візочку з малюком.
А від себе додала: Чоловіком та дітьми.
Але ж раптом вони все таки побачили бар над яким була вивіска :Корона.
Це було наче в казці.
Христя ще тоді подумала, що можливо, їх заманили в цей химерний світ. Занадто раптово з*явилася та Корона. Наче з=під самої землі вигулькнула.
Тут Христя почула внутрішній душевний скрип: Не варто туди йти.
Але Глашку було вже не зупинити.
Вона завжди стрибала, не спитавши броду.
З таким же екзистенцій ним скрипом відчинилися двері в Корону.
Втім всередині це був звичайний ковбойський бар із звичайних американських фільмів про вампірів. Жартую. Там було порожньо. Ні вампірів ні зомбі там не було.
Але вони купили у дівчини шоколадок та кока=коли і вийшли на світ божий.
Цивілізацію ми знайшли, - задумливо сказала Глашка. = Що тепер?
Тепер ходімо назад= відповіла Христя.
У пансіонаті вони переодягнулись в купальники та вийшли на місцевий скляний пляж. Там так само блистіло скло над застиглими піщаними дюнами і здавалося сама вічність насміхається з маленьких та смертних , що тепер думали, що вони тут господарі на цій землі.
Вони лежали та засмагали. Поруч грілося два хлопці. Вони теж приїхали без нікого , але не поспішали ні з ким знайомитись. Хлопці були симпатичні, втім Христі більше сподобалось лежати на дюнах і відчувати шкірою тихе плюскотіння теплого морського потоку. Він був прогрітий та ласкавий і скоріше зігрівав ніж освіжав, але це теж було приємно.
Наразі наступного ранку вони знову стояли перші на автобус до Лазурного

Лазурне та Парус
В Лазурне вони приїзжали кожного дня. Купалися засмагали на пляжі ловили вітер і дивилися на хвилі
За парканом виднівся Парус
Це був знаменитий дитячий оздоровчий табір.
Такий же знаменитий як Буревісник чи Слава.
Корпуси у формі вітрил. Наче це якийсь вічний небесний серфінг.
Жити в таких мабуть = це летіти на гребені хвилі віщим бодхисатвою.
Христя дивилася на ті корпуси та думала , що то за піонери там на тих серфах бродять морські хвилі та небесні гребені хмар.
Вони покоїлися в тиші , підставивши розпечені дахи сонцю та небу.
Христя та глашка тоді швидко засмагли. Хоча смаглява Глашка стала маленька та швидка. А Христя стала золотава та навпаки розніжена і лінькувата.
Одного разу Христя ледь не вмерла зі сміху
У Вас щось читав Скороход, = спитала раптом в Глашки.
Та морозно подивилася на Христю.
Чому це ти його згадала? Логіку читав.
Отож бо, що логіку, = вже сміялась Христя. = Про океан ми мріяли з Лілею, а опинилися з тобою, Глашко. На самому березі океану. Хіба не сміх? Подивись он туди..
Глашка обернулась.
При самому березі стояв їх викладач логіки Скороход. Це був худорлявий дядько, трохи вредний, але більше добрий ніж злий, студенти з нього трошки кпили, бо він видавав смішні меми всі півтора години пари, але з абсолютно серйозним обличчям, навіть того не розуміючи.
Тому пари з логіки були завжди трохи веселі й геть алогічні.
І довгі логічні задачі з вічним оксюмороном: правда чи істина = Христя так і не опанувала.
Це було їй понад силу. Поза межами її розуміння.
Адже, якщо всі критяне = брехуни, може не було ніякого Мінотавра.
Але тепер йшлося не про це.
Якогось вечора дівчата як завжди прийшли на кострову та сиділи й дивилися на вечірню дискотеку. Танцювати не хотілося. Раптом до них підійшло двоє хлопців. Вони виявились місцеві з цього села. Стали знайомитись з дівчатами. Звали їх Олег та Вася.
Христя тоді майже постійно мовчала, це була не її гра.
Олег був одружений, але з дружиною не жив, а жив тепер з батьками.
Вася був з Запоріжжя , вчився в якомусь ВИШі , а сюди приїхав начебто до бабусі на канікули.
І поки вони сиділи на костровій, Христя все мовчала та дивилась на танцюючі пари. І потім, коли хлопці запропонували пройтися та посидіти на пірсі, вона теж постійно мовчала.
Тоді Олег і сказав на Глашку:
Вона схожа на Барбі, так?= повернувся до Васі.
Спроквола вони пішли на пляж. Там було поночі , вода віддзеркалювала місячне сяйво і прозоріла до золотавих дюн, що таємниче світилися крізь тонкий шар води.
Пірс видавався в залив метрів на п*ятдеся.
Він був добротний  дерев*яний і сонце вдень його лише трошки нагрівало , він пахнув деревом та сіллю.
Вони сіли просто на пірс та стали розмовляти.
Христя тоді відпускала тільки мовчання в нічні зіркові сіті. Навіть ні про що не думала.
Васі явно сподобалась Глашка. А вони з Олегом були хіба що самі як міфічні стражі юного кохання.
І поки Глашка теревенила з Васею, Христя зоріла з пірса в залив, намагаючись розгледіти у ньому власне віддзеркалення чи може чекала, що як в фільмі Життя Пі зараз з води вискочить космічний кит чи скат.

Барбі на пірсі
Хлопці стали приходити кожного вечора.  Іноді приносили домашнє вино.
Вони так і виходили та сідали на пірсі. Так само мовчали Олег з Христею.
Христя так само чекала космічних створінь з води, але вони не з*являлися.
Вася фліртував з Глашкою.
Розмова рідко коли стосувалася Христі чи Олега.
Але Христя вміла ловити свій дзен з повітря з нічного неба зі світла зірок з мовчання, краще ніж із слів.
І мовчати їй завжди подобалось.
вона майже не слухала Васю , їй в одне вухо влітало , а зіншого вилітало те, що він тоді розповідав.
Тоді Вася раптом запросив їх на свій  день народження
Як День народження? = перепитала Глашка.
Завтра = мій день народження, = скромно сказав хлопець. = Дівчата, я хочу, щоб ви прийшли. Мені буде приємно.
Ми за вами самі прийдемо. Посидимо в Короні, -= додав Олег.
Глашка кивнула. Христя мовчала.
Наступного ранку Глашка розбудила Христю вже в купальнику та зібрану.
Вставай, = рішуче сказала Глашка.= Нам треба до Лазурного.
Ми й так поїдемо купатися.
Ні, ми підемо на ринок за подарунком.
Христя замисилась:
Ти маєш рацію, звичайно нам потрібно купити подарунок. А потім = купатися? = з надією спитала Христя.
Глашка морозно подивилась на Христю:
Якщо встигнемо.
О, Господи, = подумала Христя, але стала теж збиратися. До сніданку була ще година, але Глашка від нетерпіння була готова вирушити в Лазурне пішки.
Нарешті вони злізли  з автобусу та Глашку понесло на ринок. Христя ледь встигала за нею.
Там дівчина довго ходила вздовж ринкових рядів та нарешті куила чоловічі парфуми.
Заспокоєна Глашка та нетерпелива тепер вже Христя, яка хотіла на пляж, нарешті пішли купатися.
А вечором вони ледь встигли прийняти душ та переодягнутись після вечері, як за ними дійсно прийшли Вася з Олегом.


Танці на склі
Вася подарунку неймовірно здивувався. Він був дійсно розчулений, але здавалося, що тепер не знає, що з ним робити. Парфуми були упаковані в гарненький пакетик і Вася почав ним неймовірно вимахувати. Наразі , їм час було вже виходити, бо Вася став переживати за компанію
Хлопці чекають, = повторював він.
Дівчата вийшли слідом за хлопцями.
Вони йшли нічним селом, теревенили. На повітрі їх трохи освіжило. Христя йшла й мовчала.
А коли прийшли в Корону  і зайшли всередину, то Христя побачила, що за столом зібралася компанія суто чоловіча. Хлопці = їх було чоловік з десять = весело галділи та чекали власне на Васю.
У барі було напів темно. Їх запросили присісти за столик, але Христя була трохи в шоці від цієї галасливої компанії і власне єдина думка , яка в неї виникла: Може втекти.
Вони сиділи за столом, втім на них перестали звертати увагу. Поки Вася обнімався з хлопцями та приймав вітання, подарунків більше ніхто не приніс. Подарунок Глашки стояв на столі самотній та забутий.
Але ні, Вася врешті повернувся до Глашки та зворушливо сказав, що дівчата подарували йому парфуми. Всі шанобливо оглянули дівчат.
В цей момент двері відкрились і в бар увійшло ще декілька хлопців. Вася й з ними почав обійматися та вітатися.
Раптом один з них прискіпливо подивився на Христю.
Потім він нахилився до дівчини та сказав:
Що ти тут робиш? Ходімо звідси..
Христю не треба було упрошувати двічі.
Вона мовчки встала та вийшла услід за тим хлопцем.
На вулиці хлопець взяв її за руку та повів кудись за собою ступав впевнено , сказав, що його звуть Вітя.
Він наче й знав, що робить. Сказав: Тобі там не місце. Як ви познайомились?
В пансіонаті. = відповіла Христя.
В Сучаснику? – просто спитав
Да, -= це була чиста правда.
Такій дівчині не варто бути в такій компанії.
Хм, = промовчала Христя.
Якимись нічними вулицями вони прийшли в другий бар. Увійшли всередину. Втім, це вже було щось типу ресторану з якимсь східним інтер*єром: м*Якими диванами та завісами , які колихалися від вітру. Завіси були червоного кольору ,а  вітер був морський та свіжий. Там вони випили трохи шампанського.
Говорив в основному Вітя.
Ці обидва бари = мого  брата. В той ми ніколи не ходимо. Мій брат одружений,живе тут. Я теж, =- вів Вітя.
Христя трохи заспокоїлась. Вітя був симпатичний та не вдавався на бандита. Він був високий білявий та справляв враження хлопця, що не дасть образити дівчину.
Тут вони були не довго. Якоїсь миті Вітя знову впевнено взяв Христю за руку та повів знову кудись за собою. Христя слухняно йшла. Вони пройшли якоюсь межею між соняхами та ще яякоючь городиною та увійшли у будинок. Вітя сказав:
Тихо, батьки вже сплять.
Що ? Ти мене до батьків привів? = Христя стояла ні в сих ні в тих.
Але нарешті він вийшов , тримав в руках якийсь магнітофон.
Потім вони сиділи на лавочці та Вітя включив касету.

Послухай, = сказав.
Христя слухала. Це був рок, схожий на групу Агата Крісті.
Що думаєш?
Схоже на Агату Крісті, = чесно сказала Христя.
Це мій запис. І пісня моя. І запис студійний.
Йх ти, ==  вимовила Христя. = Я теж вірші пишу. Значить ти теж трохи поет.
Ага, = сказав він.= Я теж щось типу поет.
Вони ще посиділи і Христя відчувала , як швидко яснішає голова від шампанського. Вже вона замислено вдивлялася в зірки та чула цвірінчання цикад.
Потім вони пішли на пляж. Знову взявшися за руки. На це йраз обидва мовчали. Доки не вийшли до морського залива до тонкого скла води, на якій виблискували місячні блики. Там вони стояли освітлені місяцем та якийсь час просто дивилися на пірс, що уходив здавалося в саме небо. Таке саме небо віддзеркалювалося у воді і так стоячи між двома небесами вони завмерли на мить. Потім Вітя став повільно цілувати її губи та плечі та руки.
Христя вже з прояснілою головою раптом зрозуміла : Я хочу цього.
І тоді вже ніщо не могло стримати їх.
Вона відчула, як Вітя знімає з неї сукню тут саму червону. 
Наступної миті його долоні пестили її тіло та груди. Він роздягнувся сам і Христя побачила його прекрасне мужнє тіло. І коли вони зайнялися коханням , то під ними ломалося тонке скло залива та тендітні піщані дюни, наче зломався час та простір. Хоча вони того вже не чули. Христю вкрила його ніжність та поцілунки. Вони тепер були наодинці з зірками, наче наново проявлені Адам та Єва. Наче не народжувалися, а так спустились з самих небес, первозданні і чисті. Потім вони йшли пірсом між двома небесами і зорі над ними мовчали свою таємницю.

Коли ж Христя прийшла у кімнату мовчазну та зачаєну, то побачила, що Глашки ще немає.
Вона не дуже той хотіла її бачити. Вона була ще переповнена зірками та вічністю, тишею та морським безгомінням, вона ще кружляла подумки у танці між небом та водою.
І коли нарешті прийшла Глашка, то Христя могла тільки мовчати та загадково усміхатися.
Де ти була? =кричала вона.
Гуляли з Вітею.
З Вітею? Вася як побачив , що тебе немає і що ти пішла з ним, то сказав, що від таких хлопців треба триматися подалі. Ми вас скрізь шукали.
Дивно, він те саме про них сказав.
Глашка оніміло дивилася на Христю.
Ну, все я вмиваю руки, = сказала вона та стала вкладатися спати.

Дні три вони спокійно відпочивали. Купалися та засмагали. Олег та Вася як не дивно , приходили тільки вночі , тоді вони все так само виходили на пірс та просто сиділи під зорями. Христя подумки завжди усміхалася.
Але все так само мовчала. Мовчав і Олег. Тільки Вася з Глашкою все так само тихо розмовляли та сміялися над власними жартами.
Глашці Христя не стала нічого розповідати.
Втім , Вітя прийшов до них у кімнату дня через три сам.
Наче гусар, він прийшов трохи напідпитку з відкритою пляшкою шампанського та розполодився на вільному ліжку в їх кімнаті. Спочатку вони просто розмовляли, а потім він заснув. Глашка подивилася на Христю :
Нам треба на обід.
Ага, = сказала Христя.
То ходімо. А він же що?
Що? Хай спить, куди він звідси дінеться?
Дівчата пішли на обід,а  Вітя залишився спати в їх кімнаті.
Але як тільки обід закінчився ,Христя раптом побачила, що Глашку як корова язиком злизала. І ввійшовши до кімнати, Христя вже побачила, що та схилилася до Віті та тормосить того щосили зі стурбованим виразом обличчя. Вітя досадливо морщиться, наразі коли на ліжко присіла Христя, то обійняв дівчину та вчепився в неї наче у рятівне коло. Христя мовчала та дивилась на Глашку. Та спересердя кинула якимсь мокрим рушником, яким намагалася розбудити Вітю.
Наразі, Вітя прокинувся та трохи посидівши, вибачився та пішов додому. Христя ж ніяк не могла второпати, яка муха вкусила бідолашну Глашку, що вона з виразом: Усе пропало , німо та морозно тупилась на Христю.
Через кілька дні вовни їхали додому.
Вітя того не знав. А от Васі вони сказали і він не прийшов їх проводжати.
Христя все так само мовчала. І піщані дюни мовчали , і морські тонкі хвилі мовчали , і зірки , і комети , і пірс мовчав.
Тільки сама Христя все розповіла у своєму незмінному щоденнику.
І щоденник мовчав до певного часу.


Повернення та телеграфи
В КР почалось звичайне життя. Христя стала писати вірші. Звичайно, історія про Вітю не минула для неї. Але серце мовчало і не хотіло нічиєї участі в тій ніжній хвилі. Вона хотіла те пережити сама.
Але Глашка приходила знову й знову. Тягла її на мовчазні телеграфи. Тоді вже майже ніхто туди не ходив. Деякі вже мали сотові та домашні. У Глашки домашнього не було.
Вони приходили на телеграф. Залізали обидві в кабінку та Глашка набирала номери то Васі то Олега. Де вона їх взяла, Христя навіть ен уявляла, мабуть, записала, поки Христя рахувала зірки та комети.
Але покликати їх завжди просила Христю.
На, запроси його до телефону.
А ти чого не хочеш?
Ну ви ж теж дружили. Ви же друзі.
А , ну да , ми ж друзі…= дивувалась Христя
Ну, що тобі важко.
Христя не було важко, вона завжди їй допомагала.
Сама ж вона хіба що писала вірші. Але знала, що й цього доволі.
Літо закінчувалося. Христя спіткала Лілю та вони мали про все поговорити. Глашка ще ходила на телеграфи якийсь час, а потім знову вписалась у Віки.
Життя не пішло шкереберть.
Вони пили чай та розмовляли.
Іноді все так само приходив Діма. Вони тоді довго говорили. Він подорослішав іноді Христя думала: Чому ж ти мовчиш тепер.
Але в неї склалося враження, що тепер вона вже не приваблює його як раніше, що у своєму Дніпрі він бачив інших дівчат і вони йому сподобались більше.
Наразі, до неї став приходити Паша.
Спочатку він неймовірно бісив. Зарозумілістю, презирливом виразом обличчя. скрадливістю, ніби хижий кіт шукає за здобиччю.
Але він мав терпіння та знав, що він хоче.

6 травня 2025