Залишився на клумбi

Мій 2ий клас. Якось з утра, батьки надумали фотографувати.
В тата був його фірмений, широко кажучи – сімейний, вітчизняний фотоапарат ФЕД. І давай він та мама мене ловити по клумбам.
Був наче листопад. Уже лежав сніг. Мене якраз і хотіли сфоткати на клумбі під хатою, там де зараз персик.
Я дуже не любив форкатися – от не любив і все, наче груба неприязнь відчувалася до цього процесу, при чому – не тільки в цей ранок листопада, особливо без причин і біля всяких тошнотворних огидних місць, грубих – клумба під стіною, білі двері між кімнатами, на диванах.
Майже заплаканим, але мене таки-поставили на місце і я нехотя «застив».
Саме особливе в цьому моменті ранку те, що цього ранку моя пам’ять про той день там і осталась. Далі я пішов в школу, але зовсім не пам’ятаю нічого з цього та іншого дня, особливо з цього: що було в школі, як, з яким настроєм я дійшов до шкільного двору і порогу, а про цілий день, навіть про його яскраві моменти якісь – і взагалі мовчу
Але. Ті дні пахли предметами, пахли шумом робочого дня, справами людей які займалися ділами, підрахунками, запряженими возами, грузовими машинами і легковими