Щоденник - 8

Серце океану

автобіографія

Паша і мистецтво спокуси
Світ великий. Бог великий. Природа велика. Були великі люди. Є навіть величні тварини. Час великий. Бували великі часи епохи. Були великі правителі філософи та святі. Є великі дороги. Великі істини. Життя велике. Є величні дерева. Океани великі. Є великі вершини і прірви. Є великі таємниці.
Є великі знання.
Але краще не знати.
Тільки так можна бути щасливим
Але як тільки отримав знання - ти не будеш спати спокійно
Що ти в цьому світі маленька невдаха Христя Божева
Тільки крапелина роси на світанку
Що скоро висохне і щезне
Але поки що ти спіймала свій промінь сонця , сіяй

Паша став своєрідною легендою в життя Христі.  Цей чоловік зумів зіграти свою роль, наче хтось йому написав партитуру.
І він жодного разу не сфальшивив.
Це був той самий Паша, що почав вчився в коледжі з Урсулою та вони почали разом жити.
Потім вони розійшлися і  пройшов певний час, поки Паша не змінився разом з часом. Він подорослішав. Хоча  й завжди був собі на умі, але тепер він наче мав внутрішні вписані у нього самого правила життя та все судив за тими правилами. Проблема була у тому, що ніхто тих правил не знав.
Він сам прийшов.
Христя знала за ним гріхи , але була людина не злобна та нікого не засуджувала. Якщо їй щось не подобалось, то могла або промовчати, наче це її взагалі не стосувалося, або могла навіть виправдати, бо уміла бачити ситуації з різних ракурсів вже тоді. Хоча була ще молода, але розуміла, що життя не просте,  і не можна судити однобоко.
Паша втім взагалі не переймався власними гріхами. Але був спостережливий щодо чужих. Він прискіпливо приглядався до Христі та , мабуть, розсудив, що її потрібно за щось покарати. Може, за магію. Тобто за дівочі різдвяні гадання. Чи може ще за щось..Але він сам приймав те рішення. Христя ні сном ні духом не розуміла, що то була тільки гра.
Але й не закохалася.
Але ж щось у  ній його зацікавило. Вона тоді й сама подорослішала. І тоді він безапеляційно прийшов в її життя.
Вони дружили : Глашка Алька та Саша . Паша чомусь завжди залишався у Христі після того, як всі йшли. Або приходив сам.
Він говорив химерами. Та натяками. І виходило на те, що було щось таке, якесь таємне знання, не доступне для простодушної дитинної Христі , це було щось заборонене та вельми важливе. Але він не може того їй розповісти.
Про що йдеться? = питала Христя.
Може, коли =небудь, тільки не тепер, = тихо та таємниче відповідав Паша. На відміну від скромного Діми, що приходив та інтелігентно сідав на стілець та говорив про книги та живопис, Паша завжди вальяжно розвалювався на її постілі та спроквола кидав в бік її іграшки або книги, мельком глянувши на назву.
Це виводило Христю з себе , але таємні знання вабили до себе, ніби метелика до вогню.
Говорив про химери з сексуальним підтекстом.
Христя була налаштована його ігнорувати. Тоді він дзвонив у неочікувані моменти та питав , що на ній тепер надіте.  Тоді Христя давилась чаєм за сімейним столом або відходила в універі від усіх, щоб ніхто не почув тої бесіди.
Іноді Христі здавалося, що вона його ненавидить. Мабуть, іноді так і було. Але він про те не здогадувався.  Тоді нарешті питав : Коли?
Вона розуміла , що він мав на увазі, але він їй поки що не подобався.
Але ж він володів таємними знаннями. І це не давало Христі спокою.
Він тоді якраз займався книгами. Книги були різні. Деякі він показував. Ці книги були не прості. І Христі щелепи зводило від цікавості та бажання дістатися до тих таємних знань. Але книги були дуже дорогі і вже призначалися на замовлення. Тоді Христя його й ненавиділа.
Христя обожнювала усе таємне та ладна була продати душу Дияволу, аби лише добратися хоч до однієї такої книги.
Вкрадливий як Змій і спокусливий як ..Як  вродливий сексуальний певний себе чоловік. Він володів таємними знаннями НЛП. Але й Христя Божева була майбутньою порно= поетесою. Та прийняла виклик.
Вона теж була певна, що це просто гра. Сама вважала його кимось на кшталт Диявола або його аватара та вирішила, що серце мати тут ні до чого.
Він був небезпечний та сексуальний, тому для здобування таємних знань  достатньо було й земного кохання.
Тоді він вирішив, що вона відьма. Так і спитав. Христя розсміялася йому в обличчя. Але це їх вже не могло зупинити.
Небезпечний флірт розтягувався на пів року, наче якась тонка вишукана прелюдія. Іноді він явно бісився і Христі це подобалось. Вона тоді злорадно усміхалася.
Писала вірші , але вже не знала, кому Богу чи Дияволу.
Тоді якраз почався перший семестр п*ятого курсу і до них прийшов викладач з кафедри російської літератури.
Разом з тим  , він викладав останній період зарубіжної літератури, тобто постмодернізм.
І коли він почав диктувати список літератури, то виглядало це приблизно так:
Ну, це ви не знайдете. На все місто тільки дві книги, одна в мене, але я нікому свої книги не даю.
Так повторювалося через ім.*я. Христю це неабияк вибісило. Не можна було її краще мотивувати прочитати книгу, ніж сказати, що таких книг просто ніде немає.
Але щось було.


Російська література та Щоденник Сатани
Ну і звичайно, вона не могла пройти повз Леоніда Андрєєва та Щоденник Сатани.
Тоді Бердяєв та решта езотерики. Це увійшло в її душу так, наче вона й так все це знала, лише потребувала повторити ці знання.
А тут ще їй прийшлося познайомитись з Дияволом по справжньому.
І  Дерево пізнання Добра та Зла вже манило її своїми химерами та тінями.
Але ніхто її тоді не попередив, що в тій тіні немає спокою ні на світанку ні в полудневу спеку ні на закаті.
 Але ж, кажуть, що до кожного приходить свій Диявол. Її точно був справжній.
Що ж, думала собі доросла Христя, так шкода, що я не Марія. І свою душу я тобі вже продала. Але якби не все це, ти б мені сподобався. Я люблю безсмертних. І хоча вже не вмію кохати, але допомогла би тобі з цими смертними.

Христя прочитала не тільки Щоденник Сатани. Але й Біблію.
На жаль, Біблія викликала забагато питань, за які самій Христі, як Божому невігласу було соромно. Але то вже було після того, як вона ретельно виклала свої єретичні ідеї в своїх скандальних романах, за які її відлучили від церкви та прокляли маги усіх країн. Христя того не боялась.
Бо що таке прокляття для безсмертної душі.
Вона знову писала та читала. Це було справжнє прокляття. Тонке вишукане та мистецьке. Голова та душа горіли на повільному вогні. Пізнання Добра та Зла виявилось довжиною в життя. Не було ніякого яблука. Навіть інжира не було. А Древо- то вічна Книга, вічна книга , що писалася протягом тисячоліть різними людьми, але завжди Богом або Дияволом.
Це було схоже на вічний танець Інь =Янь. Це було схоже на кола пекла та раю.  При чому кола були розташовані довільно і не мали жодної послідовності.
Вони змішалися між собою у вічному космічному кружлянні

Щоденник Сатани вразив Христю тим, що вона раптом відчула симпатію саме до Сатани і подивувалася безумству людей. Але мабуть Сатані до того було мало діла.
Звичайно диявол був цілком реальний , що проявився на рівні свідомості її друга Паші , піднявшись звідкись з глибин колективного підсвідомого  перебравшись по якихось сходах душі самого Паші.
Вона цілком приймала тоді цю химерну метафору.
Тим більше, що читати Книгу Добра та Зла , тобто взагалі читати книги = було вже давно її скоріше життєвою необхідністю, ніж хобі чи професійними навіть обов*язками.
Та хіба вона знала, що саме читання робить нас безсмертними?
Біблія чи Щоденник Сатани = зробиои свою справу. Христя відчувала, що її життя ламається, немов молода крига під ногами.
Чи знав сам Диявол, тобто = Паша, вона так і не спитала. Мабуть, він би покрутив пальцем у скроні.
Але тоді вона про таке ще не думала.


Про тропіки
Дорогий Генрі. Мій лист у вічність для Вас.
Я прочитаю всі Ваші книги, мені дуже сподобалось.
Поки що я тільки почала їх читати. Я не вірю, що це пізно. Я думаю, що все буває вчасно. Якби я їх прочитала у двадцять п*ять, то все би неправильно зрозуміла.
Хочу сказати сразу, що я не повірила жодному Вашому слову. Чому? Зараз поясню.
Я думаю, що Ви великий чоловік і письменник. Я знаю, що Ви відчуваєте все те саме, що і я.
Ви прокинулись і зрозуміли, що живете на землі у своєму Парижі не вперше. І Вам здається, що Ви все ненавидите і мене у першу чергу. Але це не правда, дорогий Генрі.
Я думаю, що той біль і тягар, що Ви відчули , що привів Вас у безсмертя, є певним рятівним колом для всіх тих людей , що жили поруч з Вами і любили Вас, а Ви любили їх.
Дорогий Генрі, Ви ніколи й не були самотнім, тому що нас завжди супроводжують ті, кого ми любимо і тримаємо у пам*яті для вічності, для безсмертя  .вони живуть у нашому Домі Часу, що ми тягнемо за собою, наче равлики, піднімаючись на Велику гору, що стоїть десь посеред вічного Світу. Звичайно, це метафора. Це не виразимо, і мої спроби пояснити свої почуття геть невдалі.
Я вже не та Таня, яку Ви ненавиділи, мій дорогий Генрі. Я стала іншою людиною. І можливо, Ви інколи мене би не упізнали. Мабуть, що ми вже ніколи не зустрінемось. Але хочеться побажати Вам Сили Любові і Вірності. Я тепер Вас теж люблю.
Завжди Ваша Христя Божева.

Час..
Якби та юна Христя Божева. Що тільки починала вчитися тоді жити та кохати знала, чим стане її життя, вона би не повірила.
Вона би не повірила, що таке можливо. Що такі речі стаються з реальними людьми, що Книги = це двері у вічність.
Що слова : Життя коротке , а мистецтво вічне= це не просто слова. Що Бог і Диявол якраз завжди тримають своє слово.
І якщо ти приймеш Слово, то воно триматиме тебе на поверхні цього квантового океану. Що ходити по водах =це метафора безсмертя.
Що час = це вічність.
Що йдеться взагалі не про море. Не про Землю. А Царство Небесне = всередині нас. І хто хоче= може його створити поруч із собою, але то все буде тимчасове.
Але й це не важливо.
Ну звичайно= усі вірші та романи = просто туман, що щезне з обличчя землі як тільки підніметься ясне та вічне Сонце. Що Зодіак= це великий космічний годинник.
Що той роман теж написаа не хто інший, як вона= невдаха Христя Божева, а потім випадково стерла з пам8яті власного комп’ютера. Але й це не важливо, тому що є лише один Автор у того всього. Бог . І навіть Диявол= це лише спроба Бога поговорити сам на сам з собою..
Що ми – лише Божа подоба . І  у кожному слові ми прагнемо , щоб Він почув наш голос, нашу невдалу спробу стати людиною. Над людиною. Чи просто хоча би стати на задні ноги і взяти в руки знаряддя праці, осмислити свою діяльність та себе. Та просто почути відповідь. І коли нарешті чуємо, то наше серце сповняється спокоєм та печаллю. Ми не знаємо, що буде далі, але  ми знаємо, що Бог =є.

Христя Божева тоді писала дивні химерні вірші.
Вона не вірила Дияволу, але у поезії було багато про Бога.
Вона тільки вчилася.
Листи для Лілі
Звичайно, на відміну від листів у вічність для Генрі Міллера, для своєї подруги Лілі Христя тоді писала цілком земні листи.
Справа була у тому, що дівчата придумали гру, щоб розважитись. Купували газету з шлюбними оголошеннями та іноді писали тим, чиї оголошення сподобалися найбільше.
В ті часи ще не було соц. мереж та сайтів знайомств, тому це була єдина розвага для двох сакральних поеток.
Це було не так часто, скоріше навпаки. листів було всього декілька. Потім стало не до того.
У Христі сталися справжні романи. А Ліля через рік виїхала в іншу країну, покинувши Христю напризволяще.
Але одного разу Ліля сказала, що їй відповів хлопець він симпатичний та вона кликала на побачення й саму Христю.
З якої це радості я піду, = обурилась Христя.
А я сама я не піду. Я боюсь. = категорично відмовилась Ліля.
Як так? Хлопець же буде чекати,= сказала Христя.
Ну , ходи зі мною, бо інакше я не піду.
Христя не любила бути третьою зайвою, але й своїх не кидала.
Тому вона погодилась піти на це химерне побачення. Наразі, воно виявилось не довгим. Вони дійсно зустріли хорошого хлопця. Він був симпатичний білявий та чимось схожий на перше Христине кохання = Вадима. Втім, Христя вела себе пристойно: сопіла носом мовчала та трималася навіть трохи позаду парочки, ніби ангел= охоронець. Але Ліля як нарошне навпаки прагнула залучити саму Христю до того знайомства.
Христі приходилося іноді відповідати на запитання, тому вона трохи барилася з відповідями. Хлопець пару разів обернувся на неї та мабуть подумав, що дівчина = класична білявка.
Раптом Ліля вирішила повідомили Христі головну новину:
Знаєш, він єврей, = і глибокодумно кивнула на хлопця.
Хлопець променисто кивнув. Христя стояла ні в сих ні втих та не знала, що їй з цією інформацією робити, тоді сказала:
Ну, мабуть, це добре. Ми ж не антисеміти.
Тоді хлопець раптом щось зрозумів і подивився на Христю вже здивовано. Христі стало соромно за свій язик. Він її завжди підводив у відповідальні моменти. Втім, слово = не горобець. Хлопець прискіпливо дивився на Христю та ніби питав: Ну, що ще?
Але соромлива Христя вже знову сховалася у доміку та не виявляла бажання з того вилізати.
А ще він майбутній лікар,= повідомила далі Ліля.
Тай йди вже до біса…= подумала Христя, але вголос сказала = Заміж.
Вони гуляли втрьох над річкою та дамбою, ще якийсь час розмовляли та їли морозиво.
Потім хлопець пішов додому, а Христя та Ліля як завжди= пити чай та думати над своєю жіночою долею. Сама ж Ліля мабуть ще пару разів ходила на побачення з тим хлопцем, але заміж так за нього й не вийшла.

Кав*ярня та Діма
Якось одного дня влітку їх занесло в кафе на Зарічному. На літньому відкритому майданчику було не так печально, як завсіди в таких закладах.
Вони сиділи на свіжому повітрі: Христя Ліля Паша Саша та Діма.
З якоїсь причини Діма опинився в цій компанії.
Він все ще приходив до Христі і ставало зрозуміло, що їм не личить бути разом, занадто різними вони ставали, занадто свідомість діми була вже вщерть заповнена Дніпром та його культурними принадами. Він хотів ходити на концерти класичної музики та мистецькі музеї, йому подобався темп великого міста, йому подобались інші жінки. Разом з тим  він все таки вже відчував якийсь душевний дискомфорт та іноді ділився з Христею сумнівами. Вона розраджувала, як могла, але схоже було на те, що велике місто увіходило в душу та прагнуло будувати там щось своє: свої дороги та мости над проваллями.
Наразі вони сиділи в кафе, замовили воду та якісь коктейлі. То було літо і не тягнуло до алкоголю. Христя з Лілею тоді до алкоголю були цілком байдужі.
Проте, коли Христя щось замовила, Паша оплатив її замовлення. Христя здивовано дивилася на хлопця. Він і бровою не повів, навіть не подивився в її бік.
Христя розуміла, що то означає, але й сперечатися за столом у присутності друзів не збиралася. Сиділа мовчала, пила свій коктейль.
Ловила на собі прискіпливий погляд Діми. Він не зводив з неї  своїх горіхових очей, що іноді сповнювалися ніжності та печалі. Його погляд був теплий наче літній день. Але Христя свій відвела. Про що можна говорити за столом за яким сиділо ще п*ятеро людей.
Хлопці про щось говорили між собою.
Вони так недовго посиділи, їх тихо овівав літній вечір і було затишно та не хотілося ні про що боліти.
І коли вже йшли додому, Христю проводжав Діма.
Спочатку він мовчав. Але перед самим під*їздом раптом гостро подивися на Христю  . Вона не знала, що буде далі. Просто ловила дзен, як завжди.
А ти любиш посидіти за чужий рахунок, = раптом сказав Діма.
Христя ледь не вмерла.
Вона висловила лише паузу між словами, які змовчала:
Але не ти за мене заплатив. Що тобі до того?
Потім вона  обійняла долонями обличчя Діми. вона ледь торкнулась своїми губами його губ. Діма мовчав, він того не чекав. Це був їх єдиний в житті поцілунок.
Вона пішла додому та сіла писати щоденник, як завжди.
 

Глашка та новий хлопець
А Глашка познайомилася з новим хлопцем. Звали його = Артур.
Артур був симпатичний. Але цілковитий хуліган. Це був типаж Аркадія , але з зовнішністю ніжної дитини. Його бебі фейс Христю занурив у певні філософські роздуми про те, що Глашка у ньому віднайшла. Але Глашка раптом теж стала дитиною. Наразі , Артур був доволі турботливий. Він піклувався про неї так, ніби Глашка дійсно була дитина.
Чоловік з бебі фейсом= це неймовірно мило. Але наразі він був насправді небезпечним та доволі різким: вуличні бійки та пиятика, химерні ганста=друзі, крім того Артур цим ще й неабияк хизувався.
Такий контраст істинно вражав і Христі Глашкин хлопець якраз сподобався. Як цікава непересічна особистість.
Мабуть, Артур це відчув, тому що раптом вирішив, що Христя = тепер і його подруга. Він став піклуватися і про неї також.
Іноді він приходив майже поночі з Глашкою, коли Христя сиділа наодинці з якимось романом , вони витягали її з дому та Артур тягнув їх у найпотаємніші бетонні хащі, сповнені сакрального нуару та декласованих покидьків.
Христя була у захваті.
Це були якісь напів підвальні сакральні бари для вампірів та оборотнів, або якісь бетонні закапелки, з яких раптом до них виходили напівживі зотлілі тіні, розсипалися у якомусь сакральному потойбічному шепоті, потім провалювались крізь землю  щезали, або розтворялися у просторі й часі.
Христя не боялась, бо поруч з Артуром у тому світі можна було почуватися наче за кам8яним муром.
Зі своїм бебі  фейсом, що покоївся на тілі  , що складалося з м*язів та нервів,  він виглядав  ангелом , що зійшов у саме пекло.  Христя тільки розглядалася навколо. Цей світ не те, щоб подобався, він не міг подобатись чи навіть бодай викликати якісь позитивні світлі відчуття, але він був для чогось потрібний, хай навіть просто як урок ,  Христя відчувала , ніби спустилася в пекло, щоб щось знайти. Але чи знайшла, вона сама того не знала.

Мівіна як символ драма
Одного разу Артур привів їх в кафе. Та зробив раптом абсолютно загадкове замовлення:
Нам три порції Мівіни.
Христя не зрозуміла значення слова.
Це що таке? = спитала Глашку.
Глашка закотила очі під лоба:
Зараз побачиш.
І коли їм принесли замовлення, то Христя побачила на тарілках рамен.
Це ж локшина, = зраділа вона.
Глашка ледь не вмерла , у неї щелепи звело від досади. Вона любила вишукані ресторани та нічні клуби та своїх друзів=мажорів. А тут таке..
Але Христя хоробро копирсалася в локшині, нарешті спробувала, а потім з задоволення ум*яла всю тарілку. Артур від зворушення ледь не пустив сльозу.
Глашка позеленіла від злості.
Христя тоді не розуміла класового  когнітивного дисонансу Глашки.  Христі було все одно, навпаки, вона витворяла такі речі цілком свідомо.
Поки вони просто приходили в гості до Христі : Артур та Глашка= він був просто хлопцем, милим та добрим , що міг цілком серйозно кутати  Глашку в якісь кофти та ковдри, бо їй було зимно чи відшукати для неї шматочок посмачніше, чи сам налити їй чай чи викопирсати найсмачнішу цукерку,  Христя з того зворушено вмирала.
Тут у затишку Глашка починала пускати бульбашки від того та белькотати щось типу: гу=гу=ся…
Ну тобто, вона й ставала такою Гугусею, без жартів.
Христя поступово змінювала свою думку про хлопця.
І все було би просто непогано, якби не темний бік Артура.

Таємнича готика
Одного разу він чи то заблукав , прийшов до Христі сам.
Дівчина здивувалась та просто дивилась.
Артур раптом став говорити про особисте. Життя. Сни. Проблеми.
Ну то що ж…Христя могла вислухати звичайно.
Вона мовчала, мовчанням була сповнена кімната, кіт , її книги, що скрізь лежали стосами, її конспекти, думки що спокійно мовчали у книгах та темнота за вікном,
Розповідав сам Артур. І його історія то була якась готична легенда. Тут потрібен був Георгій Побідоносець
Знаєш,= таємниче говорив Артур.- Я одержимий демоном.
Та ти що? = питала Христя. Вона в таке не вірила. Вона вірила в мистецтво. Хоча й продала душу дияволу за таємні знання.
Так, = говорив Артур. Тоді в кімнату увіходило древнє зло та сідало поруч з Артуром. Мабуть, воно тоді ставало дитиною, як Глашка, та починало булькотати від задоволення : буль=буль=буль…
Щось у ньому таке було.
Я одного разу заскочив з ліжка на стіну і сидів під стелею , наче павук.
Христя мовчала , хоча подумки вона побачила саме цю картинку. Артур , спружинивши тіло , сидів під стелею у кутку та палав вугільним поглядом.
Картинка була нереальна. Христя звичайно не була духовним воїном, але чомусь сприйняла таке цілком спокійно.
Вони покликали тітку, = говорив Артур.
І, = Христя в тому зацікавилась. Історія була цілком чудесна в дусі нуару та готики. Вона просто потребувала таких історій для розвитку внутрішніх літературних компетенцій. тому ловила кожне слово.
Тітка приводила екзорциста, = говорив Артур.
Христя вже була у цілковитому захваті.
І що, = питала.
Нічого. = скрушно скаржився Артур на демона. – Він так в мені і сидить. Іноді я ночами не сплю та деруся на стіни.
Це ж цілком таємно? = спитала Христя.
Так, нікому не розповідай.
Аякже, само собою. = Христя завірила його у тому , що її  пам8ять = то швейцарський банк: що покладеш то вже буде ніби скарб накопичувати свої духовні дивіденди.
Тоді він пішов.  А Христя знову сідала за щоденник.


Театр та поп=корн
Чому Глашці захотілося піти в театр та ще запросити не когось зі своїх мажорів, а все таки Артурчика , який взагалі для того не призначався, та Христю, Христя так і не зрозуміла.
Лише коли прозвучала фраза:
Ходімо в театр. Потрібно ж вести якесь культурне життя.
Прямо зараз? = спитала Христя.
Так, = Глашка бажала почати прямо тепер.
Звичайним автобусом вони приїхали на площу Визволення. Був у тому якийсь когнітивний дисонанс: не можна вести культурне життя , якщо ти їздиш автобусом, бо театр =це щось про карети або хоча би пристойну автівку. Але вони приїхала автобусом .
Зайшли в театр та купили квитки. Це був якийсь денний спектакль і в залі, крім двох привидів, більше нікого не було. Вони пройшли та зайняли свої місця.
Зал вражав своєю помпезністю. У міському театрі всередині : колони золочені віньєтки та червоний оксамит. А вони прийшли у звичайному одязі. Артур трохи нервував, а потім як не дивно сказав:
Перепрошую, мені потрібно відлучитися.
Христя завмерла в поштивому респекті, а Глашка навіть не помітила. Вона кисло переживала за власну ментальну соціальну укладку на голові.
Спектакль почався зі звичайного екзистенціального драматичного зойку, який налякав Христю Божеву, так що вона вийшла зі стану тотального дзену та занурилась у те, що почало відбуватися на сцені. Глашка мовчала. І в цей момент повернувся Артурчик. В руках він тримав величезну коробку звичайного поп=корну. Христя ледь не забила в долоні від захвату. Глашка зблідла і ледь не втратила свідомість, а Христя запустила руку в коробку та вирішили вибісити Глашку остаточно.
Так вони з Артурчиком сиділи та жували поп=корн бліда Глашка іноді приходила до тями, але побачивши задоволене обличчя Христі та загадково усміхнений бебі фейс Артура знову втрачала свідомість. 
Її укладка на голові вже наелектризована ледь не набувала остаточної форми ображеної королеви.
Христя подумки вмирала зі сміху.
Вистава = а це була класична Наталка =Полтавка = текла крізь століття та їх душі. Безсмертна класика робить безсмертними і глядачів. Недарма театр починався як культові релігійні відправлення.
І береги Давньої Греції пам8ятають суворих жреців, що в застиглих масках приносили сакральні жертви на березі вічності.
Але ж кого могла нагадати Наталка=Полтавка, який архетип вийшов би з глибин колективного підсвідомого назустріч чарівній Наталці?
Коли ж вийшли з театру Глашка мабуть відчувала себе зрадженою,бо Христя з Артуром цілком порозумілися. Свій катарсис вони зловили. Чарльз Буковськи мабуть аплодував би їм стоячи.
Але поки що було достатньо й того.


Путь Діониса фільм Олександр
Раптово прийшов Паша. Він був злий та готовий її розірвати.
Але запросив в кіно.
Христя піти в кіно погодилась. Паша посадив Христю в автівку, яку замовив по телефону та сів поруч. Христя й бровою не повела.
Коли ж приїхали в Олімп = помпезний кінотеатр у авангардному стилі, який наразі переробили під сучасні технології типу долбі сюрраунд. Всердині було гулко та чисто, ігрові атракціони, кафе. На афіші Христя прочитала назву фільму, яку їй забув повідомити Паша:
Олександр
Олександр? = спитала Христя. На цей раз її брова виповзла зі свого комфорту та видала пару додаткових запитань.
Паша кивнув незворушно.
В автівці він не зводив з Христі дивного погляду , який міг виражати все що завгодно, але виражав: Невже вона й справді тут сидить та їде зі мною в кіно?
Але тепер він цілком зібрався. Купив квитки на дивані. Купив Христі смаколиків. Коли Христя втонула в дивані, вона ще не здогадувалась , що це буде за фільм.
І коли Христя побачила перші кадри, то забула , що за стінами кінотеатру існував звичайний світ. Для неї все перестало існувати, навіть вона сама. Її свідомість повільно розчинялася в екрані та в сюжеті, в обличчях героїв в кімнатах палацу в глибині очей Олімпії в реву Філіпа в сміливості Олександра в одкровеннях в горах в усій любові та ніжності , що лилася з екрану прямо в серце.
Паша в темряві цілував Христині руки та шию , вже підбирався до губ. Але Христя бачила тільки Олександра та Гесиода
Може..= шепотів Паша
Може..
Ну , Христя. Може займемося коханням? Прямо тут ? = шепотів Паша Христі у вухо.
Це її трохи відволікло, бо можна було подумати, що Христя безнадійно закохалася в Джарелда Літо.
Що?
Нарешті вона побачила руку Паші, що владно лежала в неї на стегні.
Ти що  з глузду з*їхав? Ми в кіно!
Та хто тут бачить?
Я бачу. Я все бачу!
Христя знову занурилася в фільм. Решту часу Паша сидів тихо , пару раз сходив та купив ще смаколиків і якісь напої.
Але в цей вечір вони дійсно зайнялись коханням. Наразі все таки вдома у Паші.
Потім пили шампанське їли оливки та батончики Кіт кат.
Він завжди купуватиме шампанське оливки та Кіт кат. Христі настільки подобалось це дивне поєднання смаків, що цей асоціативний ланцюжок назавжди прив*яже її до Паші, до спогадів про його руки та губи та його постіль. Коли вони лежали та дивились , як спускається на місто вечір прямо зі світлого неба, як відчували народження ночі, як тихо говорили, до спогадів про  пристрасні обійми і абсолютно холодний погляд  його темних непроникних  очей.
Христі подобалось це поєднання. Їй здавалося, що вона не ранить його, що він знає, що робить, що він певний своєї гри.

Ліля та стежки істини
Але ж не все минає нам так без наказано і коли Христя прийшла до Лілі , то вони як завжди знову пили чай та говорили то виявилось що яснобаченниця вона не одна.
Що в тебе з Пашею?= без обиняків спитала Ліля. Вона була хоча й трохи романтична та любила поезію але мала свої сакральні рівні свідомості. Вона була насмішниця та мала це реальне життя не за метафору, а за те, чим воно й було
Христя такого не чекала. Вона була помішана на таємницях та містифікаціях.
Ну то так.
Як так? Ви зустрічаєтесь?
Ні це складно назвати стосунками.
Але Лілю було складно обманути і в черговий раз, коли вони йшли з кафе після одного коктейлю чи ще щось, Христя говорила
Ходімо до Паші…
 І коли вони приходили, то Паша явно збитий з пантелику не знав що йому робити.
І наступного разу Ліля сказала:
Я більше не піду до Паші. Ти як вип.*єш коктейль то завжди дзвониш Паші та йдеш до нього.  Але будь обережна
Чому? = Христя сміялась. Вона не кохала Пашу і була себе певна. Навіть самовпевнена. Це просто було літо ьа кров вирувала в жилах. І маленький демон мабуть знайшов рідну душу серед сіяння світів
До мене вчора приходила Глашка.
Ну той що мені з Глашки = питала Христя.
Ліля задумливо дивилась на Христю. В її очах спалахували стоп вогні
Вона все випитувала про тебе. Де ти з ким чим зайняті тепер твої думки і чому ти гуляєш з Пашею.
Та ну  перестань . Перебіситься. = легковажно говорила їй Христя.
Ну, дивись сама. Може вона тобі заздрить
Христя в таке геть не повірила та просто розсміялася
Вона так само любила небезпеку та чоловіків, за яких не можна виходити заміж
Сама Ллія подорослішала , вона закінчила свій ВИШ та влаштувалась на роботу. Але не любила її іноді приносила додому стоси документів. Христя з подивом розглядала ці таблиці та колонки з цифрами. Ліля все таки працювала бухгалтером.
Сама Христя доучувалась на п*ятому курсі.
Стилістика література постмодернізм Джеймс Джойс російська література та двадцяте століття = української. Війни голодомор репресії Ростріляне відродження Винниченко та подвійне коло
Подвійне життя
Вона так само приходила на пари у звичайному охайному платті сиділа на парах читала та писала спілкувалась з колежанками готувалася до державних іспитів
Пока тільки подумки
Але все це перетікало паралельно тому темному світу цу який вона іноді заходила ночами ніби в темну глибоку правіку, впиваючись срібним місячним світлом і виходила з першими променями світанку.
З когось можна писати портрети мабуть Мону Лізу чи Сікстінську Мадонну …Христя була беззвучність. З неї можна було писати Місячну сонату
Вона звучала так само чарівно та приречено.
Вона ловила вітер голими долонями.


Вірші та спокуса
Ночами вона сходила з розуму. Наче розум= це єдиний наш трон  єдиний п*єдестал.
Розум = вершина піраміди  на яку ми піднімаємося все життя. Вершини інтелекту, що ми підкоряємо сходинка за сходинкою і нарешті , коли ти опиняєшся на вершині тієї піраміди то стаєш чи то жерцем  що вирізає сам в себе серце  щоб принести його в жертву чи його голова скочується під ноги безумного натовпу що чекає внизу твоєї крові. Чи ти жертва чи ти сам собі жрець…
Тоді стоїш на вершині піраміди та чекаєш Великого Кецалькоатля щоб він прийшов та зцілив твої інтелектуальні виразки від не зварення мозку.
Тоді вона зрозуміла, що література= це небезпечно це боляче це ранить і вбиває це породжує роздвоєння це породжує екзистанційні парадокси та внутрішній межевий розлад.
І не варто сидіти на тій вершині на самоті . Іноді вона потребувала сходження  для власного душевного балансу. Для того щоб позбавитись болю та істини. Для того щоб позбавитись тягаря власних людських обмежень та обумовленості
Такі виходи закінчувались алкоголем та Пашиною постіллю.
Хоча вона старалась тримати то в таємниці
Ну да  вона писала вірші про нього. Вона писала вірші про всіх своїх чоловіків. А іноді вони були не її
Але вірші = це проекція власного внутрішнього болю та духовної безвиході
У віршах вона постійно га надувала сама собі, що він все таки не Бог.
Але ж не помічала що десь глибоко всередині плекала власного Диявола.


Затишок і воля до волі
Вони займалися коханням.
Пили шампанське та їли оливки. Вони не говорили про літературу чи книги але іноді вона брала та щось читала.
Це були химерні книги про химерні речі. Тоді так і сиділа гола на постілі  він гладив їй спину  а вона гортала якийсь том розміром з багатоповерхівку в золоченому оздобленні та читала що могла встигнути
А могла не багато
Бо потім вони знову займались коханням
Через їх тіла та душі протікав тоді весь потік і світла і темряви бо вони не говорили зайвого. Через них перетікав Всесвіт  з усіма зірками та польотами комет та затишок та безгоміння космічне
Лише шелест сторінок
Дзвін келиха
Звук ледь чутного доторку пальців до шкіри
Мовчання
Місячна соната
А тоді наступав вечір
Христя вставала та одягалась. Мовчки
Паша обіймав її та тихо говорив:
Не уходь Залишись . Я хочу щоб ти жила в мене. Мама буде тільки рада
Христя того не слухала. Їй потрібно було йти.
Вона тільки усміхалась.
Може, не вірила йому,а може так було треба , складно тепер сказати.

Новий рік на чотирнадцятому
На Новий рік Паша запросив її у якусь химерну зовсім незнайому компанію.
Він знав багато таких людей що вона ніколи й не знала про нього з ким він спілкується та де.
Вони приїхали на 5 Зарічний. Там було декілька висотних багатоповерхівок  що мали по чотирнадцять або шістнадцять поверхів
Компанія була геть не знайома тому Христя почувалася у ній комфортно лише через те що її ніхто не чіпав а вона у компаніях завжди була мовчазна та воліла просто спостерігати
Вони просто посиділи за столом  вона прислухалася до розмов за столом але їй в одно вухо влітало в інше вилітало.
Вона не знала всіх цих людей і не бажала заглиблюватися в пізнання. Паша запросив її як свою дівчину її це влаштовувало і цього було доволі
Але коли нарешті наступило дванадцять і вони вийшли на лоджію дивитись традиційне фаєр шоу, тобто феєрверки , то Христю винесло і від феєрверків і від висоти . вона усвідомила, що вони на чотирнадцятому. Це було вдвічі більше ніж вона бачила зі свого сьомого.
Видовище було запаморочливе через відкритий простір. З вікна відкривалося безмежне небо та до обрію степи сповнені чистого зимового морозу , що тихо дихали над звивами ріки. З того місця де вона стояла хотілося полетіти і Паша обійняв  з=за спини. Вона усміхнулась.
На цьому небі спалахували вогняні квіти гігантських феєрверків, освітлюючи простір і час. Паша мовчав у неї над вухом. А всередині самої Христі була тиша та спокій бо якісь речі відбуваються з нами так неочевидно , навіть якщо ми стоїмо посеред незнайомців а над головою вибухають квіти з пороху селітри вугілля та сірки
Але вони були прекрасні


День народження Паші
День народження Паші був перед самим Новим роком. В кінці року. Але Христя згадала дві вечірки з приводу Нового року, що не вписувались в логіку того, що відбувалося. Але не стала заморочуватись і залишила так як є. може, це був черговий баг.
Але ж День народження вона пам*ятала так, наче це відбувалося вчора.
Вона прийшла на День народження скоріше як друг, хоча вони були тими друзями , які іноді разом сплять.
Христя з того приводу не ловила зайвих рефлецій.
Дорослішання = процес болісний та необхідний.
Привітати Пашу прийшло декілька друзів. Вони сиділи за столом , пили вино, розмовляли , на столі красувалися різноманітні наїдки, але Христя за звичай в компанії їла погано.
І тоді Христі кинулося в око, що за столом була маленька тонка платинова блондинка. Паша сидів на покуті , наче наречений. Блондинка виголошувала тости та читала застільні вірші. Хтось з друзів вже лукаво усміхався на ту зворушливу картину неприхованого залицяння дівчини.
Христя мовчала, може тому, що знала, що разом їм не бути.
Але блондинка дуже старалася і це не могло залишити байдужим такого чоловіка як Паша. Мабуть, він занадто любив жінок, щоб відмовитися від такої принади.
Пізніше на лоджії Паша простягнув їй сигарету
Я не палю, ти знаєш, = сказала Христя.
Це не тютюн, = загадково усміхнувся Паша.
Христя вдихнула якийсь ароматний дим. Нічого не відчула та відсторонилася.
Але Паша став цілувати її в губи та шию.
Вона не проти втрьох. Я теж хочу. Залишишся?
Не може бути, = не повірила Христя.
Я вже з нею поговорив. Я хочу , щоб і ти залишилась.
На дворі вже поночіло і темрява скрадала слова та звуки взагалі. Десь у кімнаті сопіла блондинка, очікуючи її рішення. Христя відчувала її навіть через стіни.
Я йду, = просто сказала вона.
Потім вона вийшла у коридор, стала шукати своє взуття та одягатись.
Потім зачинила за собою двері.
Коли вийшла на вулицю, то вона геть викинула з голови і Пашу і його блондинку. Вона сміялася. Над нею мерехтіло небо усіма холодними очима зірок. Що воно могло угледіти, якщо наші душі й так , наче відкритий вогник для неба та космосу і світиться крізь усі стіни .  Христя не потребувала драми. Вона знала всі відповіді.

Міленіум
Того року чи іншого , сталася ще одна новорічна вечірка. У Лілі вдома. Вони зібралися щоб зустріти Міленіум.
Був старший брат Лілі та його дружина. Прийшов друг брата = Влад. А сама Ліля запросила Христю та Діму. Ї свою подругу. Звали її Лєна.
Звичайно, хоч і не збирався вже вибиратись з френдзони, Діма наразі упрямо займав всі місця поруч з майбутньою порно=поетесою , на всіх вечірках, де їм довелося побувати разом. Можливо через це до Христі у вісімдесяти випадках ніхто не залицявся, думаючи, що ці скромні хлопець та кучерява блондинка разом.
Так сталося і на цей раз.
Влад не сразу Христі сподобався. Він був інтелігентний та наче мовчазний не вражав сразу, але його тиха скрадлива харизма та сексуальність починала вас приваблювати пізніше.
Але Ліля вже потурбувалася про те, щоб йому сподобалась Лєна.
Лєна була симпатична , трохи нудна та порядна  на вигляд дівчина. Вона була мовчазна , мала волосся темного кольору, струнка та симпатична, втім за столом жодного разу не посміхнулась чи засміялась.
Вони розважалися, Діма як завжди філігранно зайняв святе місце та по джентельменськи непомітно піклувався про Христю.
Христя трохи пила вина, слухала звичайні теревені. Звичайно перша скрипка належала братові Лілі та його дружині. Ну звичайно Ліля як хазяйка дому теж вела цей бал.
Міленіум всіх будоражив, з ним було пов*язано багато південноамериканських легенд та міфів. Треба сказати, що всі чекали кінця світу та різних екологічних та соціальних потрясінь. Сама Христя звичайно як усі невільно підпала під цю колективну істерику. Але разом з тим вона відчувала певну відстороненість, скоріше було просто цікаво: Хочу подивитись, а що буде насправді.
Сама вона в кінець світу не вірила. Але Міленіум вийшов на диво красивим.
Саме з того Нового року пішла традиція транслювати зустріч Нового року з різних країн по годинах.починаючи з Японії та так далі по часовим поясам.
Це було дуже красиве шоу вже тоді.
Але вони дивилися його з затишної кімнати, сидячи за столом у теплій компанії.
Потім вони ходили гуляти на вулицю та фотографуватися.
Діма постійно був поруч з Христею. А сама дівчина вже відчувала певну тривогу при погляді на Влада.
Але він виявився поки що просто веселим та товариським чоловіком, доволі забавним у компанії . Лєна з якимсь темний упрямством ставала поруч з ним на всіх фото, сідала поруч з ним за столом, скромно, але безапеляційно.
Вони тоді сиділи до самого ранку, а потім Христя пішла додому у охоронному супроводі не менш скромного й упрямого Діми.
Христя так і не змогла заснути. Її кидало то в жар то в холод і Влад не йшов їй з голови.
Наступного дня під вечір вони знову зустрілися з Лілею.
Що це за хлопець, = перше спитала Христя.
Влад = хороший хлопець, = сказала Ліля. = Йому вже сподобалась Лєна. Вони наче домовились про побачення.
Христя уважно дивилася на Лілю.
Ліля була одночасно й  прикро вражена і хотіла заспокоїти Христю.
Він тобі не підійшов би.
Чому? = спитала Христя. Десь в глибині душі вона образилась на Лілю і тихо ненавиділа Лєну.
Я його знаю, ти б його кинула.
Звідки ти знаєш, = подумала про себе Христя.
Але Ліля прочитала думки:
Ну то просто я тебе знаю.
А що зі мною не так, = спитала Христя.
Тоді Ліля від душі розреготалась.
Повір мені, = сказала вона крізь сміх. = Він тобі точно не підійде.
Тоді вони ще про щось розмовляли.
Але коли Христя пізніше прийшла додому то притулилася до дверей, що зачинилися за її спиною та тихо по них сповзла. Вона сиділа в коридорі на підлозі та тихо плакала. Від люті від болю. Сльози котилися з її очей та падали на плаття на руки на саму підлогу.
Вона ненавиділа Лєну ,  хоча справа була може й не у Владі. Вона її просто тепер зненавиділа.
Хто зна скільки вона так просиділа, але їй все таки прийшлося встати та тихо забувати Влада декілька місяців.
На Лілю вона не злилася, але коли приходилося бачити Лєну, то вона відверталась та майже не спілкувалася з ввічливою та вихованою скромною Лєною.
Наразі через пару тижнів Ліля раптом сказала, що у тих нічого не вийшло. Чи то побачення було невдалим чи то щось пішло не так.
Христя промовчала. Для неї це вже нічого не змінювало.

Швидка журналістика про Ірку та Наш вік
Десь навесні раптом Таня = староста сказала, що Максим
Миколайович шукає стажерів для газети.
Звичайно, його газету всі знали, вона була дуже популярна. Не занадто політизована, вона наразі мала багато цікавих матеріалів і завжди піднімала настрій.
Тепер Таня стділа в аудиторії на парті та дивилась на них.
Ця інформація не для загалу, а так..Знаєте, спитав у мене, запропонував нашій групі, бо знає нас. Може , хто хоче.
Христя уважно дивилася на Таню та думала своє.
Але коли вже йшли на зупинку, то раптом одногрупниця Оля питає
То може, сходимо в газету до Максима Миколайовича.
Ти серйозно? = уважно спитала Христя.
А чому ні? Що ми можемо загубити? = спитала Оля.
Наступного дня вони вже приїхали на кільце Косіора та шукали редакцію.
Редакцію вони знайшли швидко, їм сразу вказали куди йти і Максим Миколайович був в своєму кабінеті.
Він не здивувався , очевидно що сразу згадав.
Сухувато по=діловому він спитав чи не хочемо ми попрацювати в газеті. Підхід у нього був доволі суворий тут не приходилось розводити сентименти.
Оля непевно кивнула головою з короткою стрижкою.
Він запросив дівчат присісти , вони сиділи у затишному кабінеті за великим столом. Навпроти мовчав Максим Миколайович. Потім відбулась доволі химерна розмова. Але він завжди говорив химерами і до цього треба було звикнути.
Він доручив їм дві теми.
Христі дісталося написати про міські дачі.
Дачі = це було зрозуміло.
Звичайно, мені потрібні стажери, = сказав він. = Стажерам ми зазвичай не платимо. Але як кажуть: безкоштовний труд аморальний, тому ми щось придумаємо. Я вас не ображу, якщо надумаєте. Але якщо вже візьметесь, то я потребуватиму серйозного ставлення до роботи.
Дівчата знову кивнули та вийшли з кабінету.
Христя приїхала додому та взялась думати про дачі.
Дачі вона ненавиділа.
Дачі для Христі були символом міщанства та бездуховності.
І поки в них самих була дача, вона проклинала її як могла.
А тут= сядь та напиши текст статтю. Це було складно.
Доросла Христя думала, може варто було про це й написати. Про символізм дачі як уособлення жадности міщанства та дивакуватості. Але тоді могло би вийти ще гірше.
Христя написала про дачі, що могла. Не дуже багато.
І через дня три вже вони знову пішли в редакцію.
На цей раз теж він був в редакції та сразу їх і запросили.
Дівчата увійшли в кабінет та привітались. Максим Миколайович бридливо скривився. Він був не в гуморі.
Взяв мовчки аркуші з текстами та занурився у читання.
Через пару хвилин Максим Миколайович підняв голову на дівчат.
Не став вдаватися в складні метафори :
Що ж, це все непогано. Але й не добре, =сказав він.= Це газета і прості тексти навіть хороші тут не годяться. Ми пишемо статті або фейлетони. Вам потрібно буде працювати з людьми. Збирати матеріали, опитувати когось для інтерв*ю. Потрібно було поспілкуватися з кимось, хто мав дачу , наприклад, про їх проблеми так би мовити. Може, у когось немає води або ще є якісь труднощі.
Далі він глибокодумно та химерно замовчав. Мовчали й дівчата.
Христя тепер зрозуміла конкретно, що він від них хотів. Вона тепер чітко уявляла цю роботу з раптовими поїздками у різні сторони мсіта та зустрічі з різними людьми. Це було непогано, але вона не була певна у той момент, що вивезе такий графік.
Але звичайно, ви усьому навчитеся, якщо залишитеся працювати в газеті.
В кабінеті було світло та затишно. Максим Миколайович потребував нових людей  в колектив. Він не дав їм наразі жодних гарантій , але натякнув, що двері відчинені.
Коли ж вони вийшли з Олею з редакції, то чимось вражена Оля раптом сказала: Ну і як тобі?
Ну, це складно,= зауважила Христя.
А тож. Я більше не прийду. А ти як?
Христя потисла плечима. Вона теж більше не ходила.
І коли Таня спитала про те, чи ходили вони, то Оля не пошкодувала деталей.
Таня промовчала.


Несподівана зустріч . Будинок Рад та Влад
Весна у КР була завжди красива. Незважаючи на усю свою залізну промисловість та чорну металургію, місто завжди було зелене , сповнене дерев затишку спокою та квіткових клумб.
Христя любила весну, хоча більше любила осінь. Мабуть через спокій та передчуття вже зимових вечорів та Нового Року.
Але весна це був особливий час.
Проспект Гагаріна навесні радував свіжою зеленню та рухом: люди автівки: все тут кудись поспішало, сяяли вітрини бутиків тут була популярна станція метро кінотеатр. Христя завжди пролітала проспектом стрімголов та поли її поли її чорного карди гану завжди розліталися десь позаду неї та хлопали у тому місці, де її вже не було.
Христя тоді носила в голові багато химер та фантазій і ніколи не ходила з порожньою головою. Їй було не скучно самій.
Але одного разу на Будинку Рад її хтось покликав. Піднявши голову від асфальту, Христя побачила перед собою Влада.
Він стояв напроти дівчини та запитально дивився на неї.
Вона здивувалась, але не подала вигляду. Якийсь час декілька місяців вона хворіла Владом. Але тепер це минуло. Вона відчувала себе вільною та тепер здоровою від того кохання, якщо це було воно.
І раптом тепер, коли все пройшло , вона бачить його перед собою. Влад спитав щось банальне про справи та куди вона йде.
Христя щось банальне відповіла: Йду в універ. Все нормально.
У неї дійсно було все нормально.
Але Влад дивися на неї та чекав, що Христя щось прочитає з його погляду. Але весна і цей весняний вітер вже спорожнив з голови Христі всі темні пристрасті. І раптом Влад взяв її за руку та спитав:
Може якось зустрінемось?
Христя такого не чекала та відступила трохи від нього.
Якось зустрінемось.
Вона знала наразі , що це прозвучало так, наче вона мала на увазі не конкретну зустріч, а щось непевне: сон чи наступне життя.
Але тепер їй потрібно було бігти. Вона спізнювалась, як завжди.

Освідчення та жорстокість
Тої зими вони часто гуляли з Пашею.
Хоча продовжували дружити всі разом: Алька , хоча вона вже зустрічалася зі своїм хлопцем, Глашка та Христя, Саша та Паша.
Про свої стосунки вони так нікому й не розповіли. Взагалі.
Але ж Ліля все знала.  А Глашка про все здогадувалась. Хоча точно ледь знала, мабуть просто відчувала, що Паша не байдужий був до Христі.
Глашка мабуть мала певні ревнощі. Тому що старалась тепер звернути увагу Паші на себе.
Саша наразі залишався собою. Вони з Глашкою дружили з вечірньої школи, тому знали краще одне одного.
Глашка наодинці говорила Христі: Він так і не може вибрати з вас двох. Йому подобається й Алька й ти.
Христя з того дивувалась, але мовчала. Якщо хлопцю подобаються дві дівчини і він не може вибрати, то їм скоріше варто просто залишитись друзями. Значить тут немає ніяких почуттів.
В них тоді складалися дивні стосунки. Коли були наодинці Христя та Паша ставали коханцями, а коли були разом, то Паша залицявся до Глашки. Вона пускала від такого бульбашки зі своїх красивих губ, котрі завжди фарбувала червоною помадою.
Вона стала користуватися кокосовим дезиком. Христя ненавиділа цей аромат і не приховувала цього. Але Глашка тільки потискала плечима.
Христя була байдужа до флірту Паші та Глашки.
Вони мало знали про те, що відбувалося у неї на душі. І кохання тоді для неї  було  таємною пригодою. Христя не могла жити без таємниць.
Їм як повітря потрібні були таємниці, потрібні були межі, потрібен був сакральний особистий простір, у який вона рідко кого пускала.
Тоді з Пашею були дві різні Христі: одна наодинці, а друга = при друзях.
Одного разу вони вийшли з якогось кафе на Зарічному. Було вже поночі.. І Христя хотіла йти додому.
Обернулась на Пашу. Він ще стояв на сходах та потім перевів погляд на дівчину.
Чого ти така?
Яка?
Я кохаю тебе.
Він сказав це цілком серйозно. Його темні очі сповнені глибини та суму були щирі, в них не було гри чи лукавства. Але Христя розсміялася.
Вона йому не вірила.
Ти завжди з усього смієшся, = сказав він.

Весільний катафалк
Можливо, він від того сказився.
Паша був флегматичний,але доволі самолюбивий та іноді жорстокий. Він умів судити строго, незважаючи на своє ставлення до життя, що на перший погляд здавалося легковажним. За тим стояли провокації, але міцні традиції. Він шукав мабуть жінку, що була би надійною та готовий був поряд з нею змінитися.
І якось так і станеться. Через декілька років. Але Христя вже не пошкодує, що то стала не вона. Бо вже не мала тих почуттів. Просто була за нього рада десь у глибині душі. Ми всі гідні щастя і кожен за нього бореться, як уміє. Хтось спочатку перевіряє, провокуючи чи обманюючи. Але це й буває помилкою. Тому що та людина може все сприйняти за чисту монету та повірити .а пізніше буває складно повернути момент та почуття.
Якось прийшов до неї сповнений злості та рішучості. Подарував їй пакунок. Але сказав : Відкриєш потім.
Вони трохи поговорили. Тоді він почав раптом висловлювати щодо Христі різні судження, іноді цілком абсурдні. Христя мовчала.
І коли пішов, Христя відкрила подарунок. Це була книга
Весільний катафалк. Гитина.
Христя ніколи не чула про такого автора , а про що книга , вона навіть не уявляла.
Христя тоді не зрозуміла тонкощів того чорного гумору.
Книгу вона прочитає лише через кілька років.
Вона тоді залишилась як то кажуть при своїй думці і певний час мала порятунок в ілюзії та просто займалась своїми справами жила своє життя.
Вони більше не спали, але він і не пішов з її життя. Постійно повертався. Наче хотів щось побачити чи збагнути.
Вони спілкувалися й далі й наче простили одне одному й надалі були друзями. Так думала Христя.

Ірка  Шпак та Центрифуга
У кожного своє колесо сансари. У Христі Божевої майбутньої порно поетеси було не колесо . це була Центрифуга.
Але все по порядку.
Коли Христя закінчувала п*ятий курс , Ірка Шпак вже мала кар*єру. Вона повернулася зі свого Дніпра, де закінчила театральне училище і влаштувалась у Палац культури. Зібрала свою театральну студію та стала піднімати культурний рівень міста.
Іноді приходила до Христі. Як не дивно, питала поради.
Привіт, = говорила вона.= Порадь будь ласка щось українською мовою. Потрібна якась крута пісня. Я готую шоу. Мені потрібне щось епічне.
Ну не знаю, я ось слухаю Пономарьова. Класний співак.
Ірка послухала пару пісень та вибирала ту яка подобалась. Наприклад, Святу Анну.
Розповідала за звичай , що саме вона бачить , брала касету та йшла займатися своєю студією. Вона тоді вже знімала квартиру зі своїм хлопцем, хоча часто на нього скаржилась, що не хоче бути самостійним та шукати нормальну роботу. В них йшло до розриву.
Одного разу Ірка запросила Христю на подвійне побачення.
Христя не хотіла йти і була заздалегідь байдужа до побачення, але чомусь вже звикла, що подруги постійно її брали на свої побачення. Мабуть, думали, що вона не дуже і не представляє особливої загрози.
На цей раз Христя мовчки приїхала на  Соц місто. на її подив це були не як звичайно = хлопці,а двоє дорослих чоловіків. Сама Ірка була з Сашею. Він виявився бізнесменом, що мав якісь СТО та вигулював партнера = іноземця. Представив його як гостя з Ірану.
Христя ледь не впала. Добре, що гість не говорив ні російською ні українською, а  сама Христя не говорила англійською. Тому мовчала та сопіла носом.
Сама Ірка була тоді висока худорлява амбітна з трохи злим але від того модним виразом обличчя. одягнена була  у сукню з срібної парчі. Христя тоді наділа щось типу сукні у діловому стилі. Вона мала колір капучіно та була абсолютно нейтральна, як сама Христя щодо гостя з Ірану.
Він їй нічим не загрожував. Ірка переважно говорила сама. Вони порозумілись з Сашею.
Христі сподобався Саша. Але він був одружений, хоча доволі приємний та товариський.
Саша купив дівчатам милі подарунки, хіба що символічні, щоб сприймати їх серйозно.
Гость з Ірану виявився солідним чоловіком імпозантного вигляду, з серйозним та загадковим виразом обличчя. алкоголю він не вживав, тому в ресторані пив безалкогольне пиво. 
Але ресторан була не головна розвага.
Справа у тому, що якраз тоді у КР була культова Центрифуга= екстремальний атракціон. Про неї багато говорили. Центрифуга якраз височіла на Соц місті і Христя не зводила з неї очей, поки вони гуляли.
Можливо, хтось це відчув. А гость з Ірану раптом сам запропонував покататися. Всі погодились. Хоча Ірка у своєму парчевому платті виглядала не дуже впевнено. Але чоловіки залюбки пішли на атракціон. Христя сумнівалась, але бажання було сильніше.
Вона сміливо влізла в червону колиску.
Підійшов хлопець та просто опустив якусь ляду.
Христя тоді ще подумала: І все? А де паски безпеки якісь? Чи не треба мене прикрутити якось певніше?
Але то була марні переживання для тих, хто погано вчив фізику в школі. Бо Центрифуга мала свої плани на твоє тіло та душу.
Спочатку колиска , хоча й швидко крутилась собі і звичайним способом, але з кожною секундою збільшувалась швидкість обертання і колиска вже летіла паралельно землі, а потім колесо стало підніматися перпендикулярно поверхні.
Христя не могла поворушитися, бо під тиском її вдавило в саму ту колиску. Шкіра на обличчі напнулася, як буває в космонавтів, що піднімаються у ракеті з прискорюванням. Вона сиділа та просто думала, коли настане невагомість.
Нічого не можна було розгледіти , бо увесь світ змішався в одну щільну мішанину кольорів  та звуків. Світ крутився навколо дівчини, а вона відчувала комфорт.
І коли Центрифуга зупинилась, і дівчата вилізли з колиски, то сміялися тільки гість з Ірану та Христя. Ірка лаялась та оглядала свою срібну сукню, а Саша переживав мужньо та мовчки.
Хтось готує нас до відкритого космосу, = подумала Христя. Але вголос нічого не сказала.

Діма та Леша
Якраз паралельно з цими подіями розгорталося й трохи зовсім інших подій.
Часто приходив Діма.
Іноді він запрошував їх до їх спільного однокласника= Леши.
Леша був просто хороший хлопець. В класі за звичай був скромним та тихим, хоча симпатичним. Але  скромний та тихим він був для тих, хто його не знав.
Бо насправді Леша любив читати книги.
Він колекціонував фентезі та фантастику та мав доволі іронічний розум.
Він трохи подобався Христі саме через те, що виявився таким не простим хлопцем. Під маскою скромника була прихована душа, здатна до польотів.
Але він тримався в рамках і не зважав на Христині спроби пограти з його душею.
Якийсь час Христя прагнула його чимось зачепити, але потім заспокоїлась.
Діма постійно був поруч.
Одного разу Леша запросив усіх на свій День народження.
Він жив у приватному секторі у загадковій балці, що кожного літа змінювала лбоиси своїх ландшафтів. Христі подобалась ця балка, сповнена холоднечі та сутінок. На дні балки протікав чи то струмок чи то річка , а через неї вів місток.
Хтось ходив стежкою через балку і тоді з сутінок виходили загадкові тіні та дихали крижаним холодом у скроні чи потилицю. Треба було мати певну сміливість ходити балкою. Але вони за звичай обходили , йшли іншою стежкою , що нею не потрібно було спускатися в живу балку.
Дім був гарний та теплий. Христі подобалось, що у Леши було тепло навіть тоді, коли у звичайних багатоповерхівках батареї ледь тепліли від загальної економії.
І якщо в себе вдома Христя куталася в різні халати поверх светра та штанів, то Леша ходив просто у футболці прямо посеред зими.
Того вечора вони відмічали Деньнародження Леши , сиділи за столом та пили вино. Христя не любила багато пити. Компанія була невелика , але була Глашка та Діма. Чи була Алька , Христя не пам*ятала.
Прийшов друг Діми та Леши, симпатичний хлопець, що жив в одному під*їзді з дімою. Глашка його теж знала по вечірній школі. Він закінчив ту ж школу, але був молодшим на пару років. Наразі виглядав набагато крупнішим за дівчат  ба мав спортивну статуру.
Після вечірки з теревенями та музикою, але без танців, цей хлопець пішов проводжати Христю.
Звали його Олег.
Олег вчився чи то в мед училищі, чи так розігрував. Але він всю дорогу задавав химерні запитання. Говорив та врешті підняв Христю на руки та поніс до під*їзду. Христя була у захваті.
Нарешті задав найхимерніше запитання:
Чи можна провести з тобою ніч? Чим мені за це заплатити?
Христя розсміялася.
Може, коханням?
Тоді він образився:
Тобто, прийдеться тебе покохати?
Так, = пожартувала Христя.
Олег тоді пішов , але наступного ранку подзвонив по мобільному. Вона точно пам*ятала, що номер не давала. Але Олег химерним голосом спитав, чи не носив її вчора на руках.
Ага, носив і обіцяв одружитися, = серйозно відповіла Христя.
Я не пам*ятаю, я був п*яний. Тільки сьогодні відчуваю, що ноги болять. Вибач , будь=ласка.
Все добре, просто забудь, - з усмішкою сказала Христя. Був вихідний та їй не потрібно було їхати в універ. Вона просто прокинулась у гарному настрої та тут й такий веселий дзвінок від Олега.


Фаіна на зупинці
Але одного разу з хлопцями познайомилася й Фаіна.
Доросла Христя тепер вже не пам8ятала обставини того знайомства.
Вони тоді закінчували універ та іноді приїздили одна до одної в гості. Фваіна жила у химерному місці. Христя не знала тої частини міста тому що ніколи там не бувала. Але Фаіна говорила , що їх багатоповерхівки побудовані таким чином, що зверху утворюють візерунок у вигляді троянди.
Христя не мала можливості те перевірити.
Взагалі з трояндами у місті була якась особлива історія.
Мабуть, якись балканський вітер=пустун навіяв те градобудівничим. Але вони прикрасили місто трояндами з бетону та скла , мабуть, не просто так. Бо ще одна троянда красувалася на популярній зупинці= 173 кварталі. Це була просто химерна декоративна споруда, що складалася зі спіралевидних бетонних барельєфів, прикрашених мозаїкою, що виходили з однієї точки. Чому троянди? Чому у місті чорної як ніч металургії та глибоких підземних шахт у яких здобувають залізну руду? Чи може це місто було Розою вітрів, але не звичайних вітрів, а вітрів, що приходять з потойбіччя?
Завжди є щось сакральне, що ми не бачимо. Але якщо придивитися та прислухатися, то можна почути голос вічності, що оселяється серед звичайних людських осель. А скільки химерних тіней вийшло з тих шахт та кар*єрів, ніхто не знав, хіба що такі, що не сплять ночами, бо чують химерне шелестіння їх голосів.
Троянди руда та шахти спальні райони та сакральні вулиці , що з дев*ятнадцятого століття зберігають голоси та тіні з минулого = це був Кривий Ріг.
Але коли Фаіна приїзжала на Зарічний, то ловила химерний вітер ріки Саксагань . Якось вони стояли на зупинці: Діма Христя та Фаіна.
Тоді Фаіна й вирішила пожартувати:
Чому ти не хочеш бути з Льошею?
Христя не встигла відповісти , бо відповів Діма:
Вона для нього на п’є*десталі.
Христя тоді образилась.


Атестація.  Вчитель= художник
Одного дня усіх п*ятикурсників запросили у велику аудиторію на третьому поверсі. Вона скоріше нагадувала залу, але через те, що була наповнена партами, там проводили лекції на поток.
Також саме в цій аудиторії відбувалися репетиції хору для Студвесни = 1996 року.
Тепер там відбувалася творча атестація вчителів вищої категорії.
Тоді майбутня порно=поетеса Христя Божева не відала, що таке атестація вчителів.
Доросла Христя Іванівна пережила вже декілька атестацій, пропрацювавши  в школі двадцять років, вона відносилась до них як до певної досади. Але тоді вона була ще юна та безтурботна і атестацію бачила вперше.
Вони просто увійшли в аудиторію. Була Фаіна та решта групи. Сіли за парти та просто стали роздивлятися вчителів.
Це були вже дорослі трохи втомлені , але хороші люди. Вони захищалися на вищу категорію. І кожен з них мав досвід викладання у школах і був талановитим та заслуженим вчителем. І кожен дивився ніби крізь душу та вмів читати людей як відкриту книгу. На студентів вони не звертали увагу. Деякі просто розповідали про себе та свою роботу, деякі читали з аркуша, можливо, через хвилювання боялися щось забути. Але увагу Христі по справжньому захопив вчитель = чоловік. Звали його Віктор Антонович.
Ну звичайно, він був дорослий , але це був симпатичний чоловік. Високий та чорноволосий з видовженим інтелігентним обличчям та якимсь мудрим проникливим поглядом.
Але те, що він був якимсь унікальним= не викликало сумнівів. Він розгортав широкі сувої ватману з власними мистецькими полотнами. Фішка була у тому, що на уроках він малював величезні ілюстрації до романів та повістей, до поетичних творів.
Це були справжні шедеври. На них були написані журавлі та хати під високим чистим небом, та поля, що стелились до обрію, дороги, безліч доріг, що звв8язують минуле з майбутнім і лінії високовольтних передач. І Христя відчула певний захват, ніби стоїть посеред відкритого чистого степу та вдихає запах того гіркого степу та відчуває , як вітер ледь торкається волосся. І десь над головою збираються блискавки майбутніх громовиць, що відпускають у небо ці високовольтні лінії. Вона навикала тими майбутніми блискавицями та ладна була злетіти до тих вічних журавлів. Це була пісня , а не картина.
Не сказати, що це було кохання, але точно любов.
Вона не знала, що це прийшла її доля та зазирнула в очі.
Або покликала. Хто тепер може сказати.


Концерт професор та лялька
Але вони вже підходили до певного свого п*ятирічного фінішу на дистанції, що називалась універ.
Залишалось тільки здати державні екзамени. Педагогіка. Українська мова з одним питанням з методики. Українська література з одним питанням з методики.
Але перед тим вони вирішили залишити по собі якісь позитивні спогади. І придумали концерт.
Треба сказати, що тоді вони вже доволі подорослішали, іноді просто ходили в гості до куратора. У них був вибір: писати диплом чи здавати державні іспити. Христя вирішила, що буде простіше просто здати іспити. Адже не мала бажання займатися науковою роботою.
І куратор назвала її рішення мудрим.
Мудрість= це було все, що вона мала. Завжди.
Надалі, хто би не нагадив в її душу, їй завжди приходилось вигрібати то самій, а тоді їй просто казали: Ти мудра.
І все. Ніхто ніколи не вибачався. Так, ніби її мудрість це було щось дане Богом не тільки для неї самої, але й для всіх = для того, щоб простити всіх грішників за всю підлість та бездарність. Їй казали: Ти мудра. У тебе ж усе буде добре. Ти мудра й добра. Ти нас простиш.
І вона прощала.
Ніби та мудрість була = ікона Святої Софії, що світилася крізь її шкіру. Ніби набита як тату зсередини і всі сподіваючись на ту Мудрість плюючи їй в душу, завжди знали, що їх буде прощено все одно через ту Божествену мудрість .
Та ікона завжди світилася крізь її цупку людську шкіру. І  всі оточуючи  те бачили . А вона сама = не бачила, лише відчувала біль, наче від внутрішніх опіків
Але = про концерт. Та поезію.
На парах Христі стало трохи скучно. Вона спроквола написала декілька віршів про одногрупників. Вони були російською. Тоді ще Христя Божева не писала віршів українською. Але вірші прочитала Фаіна та Аня. Аня сказала, що їй до Христі далеко. А Христя навіть не знала, що Аня теж писала вірші.
І Христі прийшлося дописувати  кожному одногрупнику восьмистишшя.
Христі то було залюбки. Тоді Аня вирішила зробити щось типу збірника з їх химерним студентським фольклором.
Аня зробила книжку сама та надрукувала теж сама. Христі вона подарувала примірник, але на жаль роки його не зберегли. Це було щось химерне. Бо збірник лежав на підвіконню і колись після сильної грози з дощем Христя знайшла книжку з абсолютно білими аркушами. Фарбу з віршами повністю змило тиv химерних дощем, що підтік під вікно.
Пізніше навіть вікна ті поміняли, але віршів та книжки Христя вже повернути не могла.
Але концерт придумав чоловік Іни. Андрій сказав , що варто зробити викладачам  подарунок, але не звичайний.
Ми зробимо концерт та запишемо його на відео. Концерт повинен бути веселий. Щоб вони вас назавжди запам*ятали, = весело сказав Андрій.
Всі загорілися концертом.
Вони стали готувати його самостійно і провести вирішили у актовій залі гуманітарного корпусу.
Пару номерів запропонувала Оля. Разом з тим, вона сама повинна була у них і грати.
Також пригадали пісню зі Студвесни=1996, що співали акапелло. Дівчата самі й репетирували. Потім вже на турбазі чи в гостях у Іни та Андрія, вже після того, як вони одружилися, то вони часто співали :
При долині кущ калини
Нахилився до води
Ти скажи, скажи, калино
Як попала ти сюди?

Відповідь вам би не сподобалась, = думала собі Христя.
Сама Христя, хоча й не збиралася, написала для концерту пару пісень. Оля придумала до них номери.
Тоді й Христю поставили у концерт, хоча Христя й не мала таких планів. Вона взагалі панічно боялася сцени та публічних виступів.  Але її ніхто не спитав, а Христя злякалась пояснювати.
Сам Андрій записав усю музику для концерту та гумористичної буфонади. Привіз власну апаратуру. Репетирував з ними  пісні, навіть акапелло,
Підтримував та усіляко їх смішив.
Разом з тим , Христя вже починала готуватися до екзаменів.
І якщо не зважати, що пан професор довго не ставив Христі залік з теорії літератури, то її дні відбувалися би зовсім безхмарно.
Але у день концерту їй належало ще піти до пана професора для того, щоб хоч мати якусь надію на здачу того заліку.
Сама ж Христя дитинна та смертна не врахувала смаки пана професора.
Вона думала про те, що потім мав бути той концерт .
Вона нафарбувала вії та губи, завила волосся, одягнула міні спідницю та боді без бюзгалтера.
Пан професор від подиву зашипів на неї , наче розлючений кіт, побачивши Христину особу в своєму кабінеті.
Христя стояла та не могла второпати, що було не так.
Пан професор ледь не метав з очей блискавки. Вона стояла та чекала, що він щось скаже їй про залік. Але він мовчав, сидячи за своїм столом, набуваючи бурякового кольору та в його очах руйнувалися планети та цивілізації, наче він був сам міфічний Шива. Мабуть , те саме віддзеркалювалося в очах Христі, бо дівчина цілком безтурботно та невинно дивилася на пана професора.
Пауза продовжувалась декілька хвилин, у які ніхто з них не порушив мовчання. Поки пан професор крізь зуби не зашипів:
Ну ти порожня лялька. Йди.
Христя не стала перепитувати, що їй робити та пішла.
У наступний момент вона вже заходила в актову залу, де власне всі збиралися на репетицію та сам концерт.
Концерт же вийшов крутий та справді веселий. І Андрій їх дійсно зняв на відео та записав касету усім, хто захотів.
Сама Христя тоді вийшла на сцену, благо, що стояла в останньому ряду, бо коли заграла знаменита: We Will Rock You, вона не втрапила в ритм та цього ніхто не помітив.
Вони все одно раскачали.


І залік пан професор все таки поставив. Христя хоч й вивчила та прийшла ще раз, але він вже не задав жодного запитання.


Державні екзамени
Спочатку Христя готувалася.
Педагогіка…Що в тому було:
Дидактика
Виховання
Яка наука, якщо нас учать з дитинства. Якщо навіть ті, що ніколи не вчили педагогіки вирощують прекрасних дітей. Є ж знаменита народна педагогіка…Фольклор казки прислів*я вічна праця…
Дітей народжують для праці та волі
Для щастя любові
Що могли придумати ці учені
Жан Жак Руссо Песталоцці Ушинський Сухомлинський…
Христі найбільше подобались школи Давньої Греції..
Щось було у цьому прекрасне, як мрія про підкорення світу та створення держави , у якій будуть всі вільні та рівні.
Доросла Христя дивилася на світ та думала: У чому ж полягала би та ідеальна педагогічна система, що допомогла би нам тепер зібрати докупи те,що розлетілося на частини?
Хто тут налажав? Педагоги чи прості смертні : неслухняні діти, що їм закрутило голову від власного успіху та вони вже втратили усі важелі та їх несе на волю Божу…
Аристретель Платон чи Сухомлинский ?..
Радянський Союз чи Мао?
Чому світ затікає в пори поза шкіру абсурдом та егоїзмом агресією та ненавистю?
І де тут гуманізм та істина?
Христя повільно розуміла, що немає абсолютної істини, крім чотирьох благородних…
Світ кривився від болю , корчився у муках, і Христя те бачила, а більше мабуть ніхто й не бачив.
Світ педагогіки= то був завжди світ ідеалів, до яких ми не просто не доросли, але й загубилися знову посеред невігластва істерії та конфліктів.
З українською мовою та літературою вийшло набагато краще.
Вона вивчила і мову і трохи літератури.
Бо якщо мову можна вивчити, то літературу доводиться пізнавати усе життя.
Хоча й мова , кажуть, океан, що не має глибин.
Але читаючи книги Христя чула голоси вічності, а не блукала у власних відбитках , наче у дзеркальному лабіринті.
Вона готувалася до екзаменів вночі й удень. І залишалася мудрою. Бо мудрість= це було ім.*я Богині її предків.
А Богині мовчать, коли океани говорять з небесами і не вмішуються ні в долю океанів ні в долю небес.
Христі поставили тоді хороші оцінки на екзаменах. І вона була задоволена.


 Доля
А про Долю було ще мало сказано.
У білеті на державному екзамені Христі попалось запитання про роман Маруся Чурай.
Цей роман був якийсь сакральний в українській літературі. Роман у віршах = це щось, ніби сам Гомер чи Вергілій знову беруться за епічне перо.
Історія кохання вписана в історичне полотно, на якому герої та історичні особи, серйозні мудрі чоловіки і ніби маленька дівчинка загублена серед того суду та натовпу = Маруся Чурай , що втратила кохання та зварила собі зілля, щоб отруїтися. Але отруївся випадково інших хлопець.
І серед тієї війни та того суду = раптом охання маленької та вічної дівчинки та вічний Богдан Хмельницький.
Тоді викладачі Христю спитали = ви читали роман.
Так , = відповіла майбутня Христя Іванівна.
Вона читала роман.
Але вони чи то не йняли віри, але спитали знову : Назвіть перші слова.
Ну , звичайно, їх не можна було не пам*ятати. Це були слова самої вічності:
Якби знайшлась неопалима книга

Книга життя, що згоріла у полтавській пожежі і не лишила жодних згадок про поетесу та її історію.
Саме через це я тут знову, = подумала Христя.
Викладачі покачали головами. Роман вона дійсно читала. Але тоді стоячи в аудиторії у своєму костюмі кольору капучіно та впускаючи світло через себе : голову долоні та тіло, вона сама ніби ставала заткана у світло.

Тоді читайте вірш напам*ять..= сказали викладачі…
Доля . Ліна Костенкко
Наснився мені чудернацький базар
Під небом у чистому полі…

Сама Христя завжди казала, що в долю не вірить.
Але Доля в неї вірила. Христя про це тоді ще мало відала.
Вона довіряла власним словам. Але Слово= завжди у Бога.
У Долі є цілком наукова назва= детермінація.
Все наперед визначене : і місце кожної елементарної частки і місце кожної душі у тканині Всесвіту.
А якщо хтось порушив цей закон? Якщо хтось зумів розщепити найменшу частку Всесвіту , то хіба не весь Всесвіт починає поступово розсипатися на пікселі і немає тому вже спину?

Трохи про таємниці (оцінка з анг)
Що ж , це ще була не всі історія та правда про Христю Божеву.

Нас попросили написати додатки до дипломів. Ти не проти? = спитала якось Фаіна.
Не проти,= сказала Христя.
Їх посадили у порожню аудиторію та принесли бланки додатків, ручки та натхнення.
Додатків було по числу студенів в їх групі та вони взялися до справи.
Справа була доволі рутинна , але тут варто було бути уважною.
Христя ретельно заповнювала додати , пишучи прізвища предмети кількість годин та врешті оцінку чи слово – зарах.
Але врешті їй втрапив до рук власний додаток.
І що в тому було? Просто додаток. Адже диплом= ось він вже є. Але душа потребувала справедливості. Крім трійки з англійської , у Христі були четвірки та п*ятірки.
Вона завмерла на мить та завагалася. Але потім пригадала англійку = молоду нахабну певну себе та своєї зверхності над ними . бо вони тоді сиділи німі та принижені та мовчки слухали образи та дивилися на її гидливий вираз обличчя.
Більше Христя не думала і замість трійки поставила собі у додатку чотири.
Вона не боялась. Можна було сказати, що описка чи помилка через неуважність. Але чомусь була певна, що ніхто про те не спитає.
Вона була права= ніхто не спитав.
Ні на мить вона не пошкодувала про свій злочин, що по суті був підробкою державного документу.
Дорослою вона теж про це не пошкодувала.  Бувають такі моменти у житті, за які не соромно, бачить Бог.


Вручення диплома та сукня
На вручення диплому мама купила Христі нову сукню. Сукня макси чорна з дрібними квітками з якоїм прохолодної матерії , вона не була дорога, але сподобалась тим, що її можна було просто одягати та носити влітку.
Але тут в гості прийшла Глашкка.
Вона подивилась на сукню та попросила поміряти. Сукня на неї була задовга.
Дай мені на одну вечірку, ну будь ласка,= зробила Глаша сумні очі.
Христі сукні було не шкода.
Бери, - сказала вона.
Глашка умчалась з сукнею. Але коли по тому пройшло декілька днів, а Глашка не збиралася повертати сукню, Христ почала дратуватися.
Наразі, коли й вечором напередодні вручення дипломів Глашкка сукню не принесла, то Христя пішла до неї сама.
Глашкка була якась зла, але її мама ладна була провалитися крізь землю:
Христе, ми її спалили.
Тобто як  спалили?
Ми її хотіли попрасувати.
Адже її не потрібно прасувати, = подумала Христя.
То ми відрізали подол. Може візьмеш так, поміряєш?
Христя забрала сукню принесла додому та стала міряти.
Сукня була на неї тепер занадто коротка.
Мама взяла сукню та віднесла назад.
Повернулась та сказала, що гроші то вони віддали , але ж тепер немає сукні.
То у чому йти в універ?
Але тут нагодився її хлопець = Артур. Раптом він взяв на себе цю справу.
Тихо, дівчата, я щось придумаю, = сказав він. = Ходімо за мною
Як завжди, вони пішли за ним.
Наразі , в це раз він їх просто привів в гості до дівчини. Це була висока білявка, що відчинила їм двері та запросила увійти. Артур наказав дівчатам мовчати а сам повів діалог. Сказав що трапилась халепа , яка саме розводитись не став, і їм тепер потрібна сукня на вечір. Дівчина сразу принесла три сукні і Христя взяла одну . вона була блакитного кольору шовкова з якимсь абстрактним принтом. Але Христі було достатньо, що сукня їй ідеально підійшла та була якраз на її зріст.
Тоді Артур відкрив таємницю білявки.
Вона  е…ця..танцівниця. Працює на Кіпрі. Нам повезло, що застали вдома. Вона на пару днів повернулась. А на днях знову їде на Кіпр. = сказав він , променисто усміхаючись.
Ясно, = сказала Христя. = Ну , треба мабуть подякувати.
Наступного ранку майбутня Христя Іванівна = педагог та порно=поетеса = їхала автобусом в універ у позиченій сукні е..танцівниці з Кіпру. Але її то вже не обходило.
Життя не завжди складається ідеально,  але ми можемо навчитися почувати себе й ньому ідеально. Світ = абсурд , = скажуть письменники абсурдисти. І будуть праві.
Диплом Христя отримала. А потім вони разом з дівчатами пішли на Соц місто в кафе. Хлопці тоді з ними не пішли. Та дівчата на них образились. На той момент у них було декілька пар. Відмінник Саша зустрічався з Оленою. Вона була розведеною та мала сина. Але вони подобались одне одному та всі відносились до їх стосунків з симпатією. Після історії Іни з Анлрієм та Сашею, Іна остаточно вибрала Андрія. Але через те, що його всі полюбили, Саша тримався сам.
Вони здружились , але не були прив*язані одне до одного та знали, що скоро їх чекає нове життя.
Тому дівчата й образились.
Але Христю минули ті рефлексії. Вона пішла скоріше за інерцією, бо сама її душа вже вирвалась зі стін універу та не думала про день що минув.
Вони зайняли пару столиків в кафе. Як завжди замовили напої та ще щось. Сиділи розмовляли сміялися. День був літній та вони були щасливі й вільні.
Тепер вже з дипломами.
Христю запросив на танець хлопець. Він був симпатичний та сказав що його звуть Сергій.
Сергій Раніч, запам*ятай мене, - чомусь повторив він.
Христя розсміялась. Вони пішли гуляти, потім сиділи на бетонному паркані та він цілував її губи. Розмовляли та просто спілкувалися.
Більше вона не пила у той вечір. Вони там сиділи пару годин , а потім повернулись, вже наступали сутінки та Христя побачила, що там вже цілувались всі. Вона почала сміятись. Тоді Сергій сказав: Тобі пора додому. Ходімо, я тебе проведу.
Він дійсно провів її на автобус а потім стояв та дивися, як зачиняються двері.
Христя і тоді нічого не сказала.




Літо без надій. Турбаза та танці
Тоді Андрій запропонував поїхати на турбазу відмітити закінчення універу.
Христя теж вирішила їхати. Фаіна тоді не поїхала. Але решта майже всі все таки зібралися.
Хлопці підготувалися серйозно. Алкоголю та м*яса на шашлики закупили стільки, що можна було відчинити кафе з грузинським вайбом.
Через це Христя почувала себе не у своїй тарілці, але решту це тільки надихнуло. Наразі, цей пансіонат на березі затишної річки , виявився доволі мальовничим: маленькі дерев*яні будиночки під таємничими вербами, спокійне плесо та блакитне небо над головою. Спокій та блиск променів сонця, тепло та Інине кошеня. Іна привезла її на турбазу та з нею носилася уся група. Але особливо = Христя.
Танці та гуляння продовжувалося до вечора. Лише на вечір якось всіх попустило, вони сиділи та просто співали При долині кущ калини.
Тихо наступав вечір. Ставало затишно та врешті вони почули природу. Все навколо цвірінчало та шурхотіло: верби цикади солов*ї.
Музики вже голосно не включали тому нарешті можна було відчути той відпочинок, заради якого й їдуть в такі місця.
А на ранок на турбазу приїхала ще одна компанія. Це були вже довлі дорослі чоловіки і Христі стало не цікаво. Вона пішла на пірс та лягла там засмагати. Був початок літа і засмагати було не на часі тому вона засмагала у спортивному костюмі . тоді до неї прийшло декілька дівчат: Таня = староста , Іна та ще пару чоловік. Решта сиділи за столиком та знайомились з тими хлопцями.
Тоді й прийшов Костя та теж ліг біля них спочивати.
Тоді спитав чи дивилась вона Перл Харбор
Ні, не дивилась, = відповіла Христя.
Дівчина ледь не спала на пірсі, розігріта сонцем.
Тоді я тобі розкажу, = сказав Костя.
Але він не просто розказував= увесь Перл Харбор  відбувався на її спині.
Тому що Костя на її спині малював усе розташування оборони Перл Харбору з кораблями та літаками з маршрутом бойових дій та вибухами. Христя відчувала себе вже долиною Ватерлоо. Але нарешті прокинулась.
Але Костя встав та знову пішов за стіл.
На вечір та компанія стала збиратись додому й вони теж. Дівчата сперечались , хто поїде на автівках з тими хлопцями. Катя кричала голосніше за всіх:
Йа на бехє!
Ніхто не наважився з нею сперечатися.
Христя поїхала з усіма та на зупинці пересіла на свій автобус. На Зарічному було якось спокійніше.


Того літа вони ще раз поїхали на турбазу. Але на цей раз Фаіна сказала, що їдуть тільки свої.
Христю теж взяли. Вона навіть не знала : радіти чи ні, бо ще не знала, що її чекає.
Другого разу було більше салатів.
Христя різала салати , Саша з загадковою японською усмішкою помітив , що вона дивно ріже овочі на салати.
По=японськи, = пробурчала про себе Христя. Але салатів різати не припинила.
Без музики та танців, на цей раз Костя взяв удочку, щоб порибалити. На що він розраховував. Вони стояли на пірсі. На тому самому. Костя вирішив закинути удочку в річку, але розмахнувшись нею, підчепив на гачок саму майбутню порно=поетесу Христю Божеву. Гачок зачепив Христю між великим та вказівним пальцем та надійно там застряг.
Христя дивилась на Костю. Костя злякався. Але поруч з Костею стояла Таня та та теж прискіпливо дивилася на Костю.
Мабуть, він не знав, що робити .
В таких випадках рішення приймала сама Христя.
Божа риба- Христя Божева, була не проста , а та сама міфічна чарівна щука з казки.  Але чарівне кільце вона віддавала не кожному. На цей раз вона зірвалась та пірнула на глибину.
Світ ловив мене, але не піймав = шепотів їй прямо у вухо Григорій Савич.
Світи собі , крихітко, просто світи…
18 травня 2025-05-18