мало

І виявиться – що всі жили одним днем.
Бо не знали про завтра, бо вчорашні – зникли, які б вони для кого не були.
Все значно  простіше і безглуздіше, аніж це подають.
Життя, події – це, коли ти перебуваєш там-то і сприймаєш своїм розумінням, осмисленням, без інтерпритацій опосля.
Політики , мери-пери, глави-руки, доктора і роботяги, жіноцтво і мужичинство і всі інші – всі ми сліпі. І це благо.
Благо через острах.
І тут виходить роздум про: як це оминути чи пройти, коли це минеться чи яким буде.

Я з дитинства про щось мріяв: щось бездумне – типу «ким будеш?», щось турботливе і полюбовне – жили-поживали, щастя піклували, щось матеріальніше – назбирати на… сани, вєлік, ноутбук, на лікування, на поїздку в Київ і не тільки все це.
Та вже тоді: бачення всякого, різностей у всіх і біля себе, а пізніше, з часом, і в собі – вказували на шлях… Відчуження і Самодостатності. Є особи, які використовують слово «Мізантропія» - але воно дискредитоване і звучить злісно.
А прості наші слова, розмовні означення – це означення, а тоді вже слова.

Моя телефонна книга, все менша. Всі записи, зроблені на одних листочках та на інших – всі ведуться зі старших класів, з 2005 р. і, підназбиралися в часи університету і… і все.
Випадкові рідкісні нові записи – стали винятком і завжди… завжди недовговічними.
У вас, я мене здається, телефонна книга - все в ній дуже ідеалізовано, там завжди свалка, не то що в мене:
Якщо більше пів року – людині байдуже на мене, аб-со-лютно – цей запис мені ненавистний. «Що він в мене робить? Нащо все це лиценеприятіє,-мірство? - Нафіг!..»
Щоразу, коли Я, чудом, знаходжу і повертаю видалений номер – я картаю себе: ну повториться ж, знову, нічого не змінилося!.. Чи це так? – Через раз, або рідше.
От, приклад: названа мною як Кохана і непоторна для мене жінка – я став огидним їй. Може тому що вона в Швейцарії, Дойчлянді, Угорщині і будь-де – окрім України, а Я – тому зо тут і тому що… ну да, вона права, я ж всього-навсього вільний, живий, стараюся, знаю міру і ціню, хочеться простого Свого і по-своєму з Абсолютною волею… хто любить – останеться. Так що та Кохана – вона права.
Інша людина: знайшов номер 11 річної давності, з 2012го, скільки ж років – ми не спілкувалися.
Набрав, номер той же, вірний. А вот і она! (с) Задорнов.
Знаю, що можна в ту ж секунду – все вернути, всю дружбу – наче нічого й не було пропалого, зниклого, неприємного. Своя людина. Але… Жонатіки. Та й без зустрічного ентузіазму. Тільки моя чергова спроба – зблизитися і поладнати. Gott weiss (с) Rammstein “Angel”. Ітп.

Самонадія, самообман чи марні очікування… Це мене веде і підводить. Благо – що не одного, благо – що я лише одісінька тюлька в величезному неводі, де шанс втекти – лише при витягуванні і скидуванні на корабель чи тверду поверхню, і то – тваринка чи пташка вкраде і раптово воду уронить.
Але і це дурня. Все йде своїм чередом. Все як треба.

Виправданий фаталізм, оптимістичний песемізм, чи реалістичний песемізм. Це працює. Бо це завжди затребувано.
Виживуть ті хто залишився. А хто тікає – тому так треба. Слухайте Шуфутінського.
Як часто мене заспокоює чергове підтвердження фату, думки – що Я просто людина, проста людина, як всі: нічим не багатий, нічим не віділяюся, такий же в побуті і в клопотах, турботі про інших і в їх розумінні – звичайніський мурашок з опаленими вусиками.
Я знаю правду про себе, неприємності – якими віє від мене, від мого мислення, рагульщини, суржиковості, западенщини – якої і немає, але вона, все ж, є, тормознутості, повчальності-занудства, всякої нестерності. Це нормально. Я звичайний.
Вам пощастило. З іншими вам всім буде просто. Удачі Єнот! (с)  KutStupid

Житиму як є, як буде – будь-як. Щось запуститься, щось виправиться, щось нормалізується.
Тільки двір буде пустий, господа. А знаєте: а я не буду сильно гнати всяку родоплемінну рідню. Спробую налаштуватися з ними в максимальну користь чи тимчасові вигоди – в основному, для обробки всіх нужних сєльхоз бумажок: все має знайти своє місце, остить і повільно тривати до скону… надіюся мого.