И. С. Дневник нашей реальности

"Цього разу тільки такі як я.
Так. "В  бой идут одни старики".
Я не буду ризикувати молодими..."
(І.С.)

Вернись живым, "старик"!!!
(Внутри
Сдавило крепко. Осознала. )

В кулак все силы собери!
Вас, "стариков", осталось мало.

С победным кличем "будем жить!"
Уходят...

Выдержи. Вернись. Верь.

Когда вернёшься, разрешим
Сбой в очень прочном механизме
Всей нашей выдержки...

Споём.
Да. "Арфы нет, возьмите бубен."

Мы столько вынесли вдвоём
и порознь...

Смирными не будем.

Держу наш добрый хрупкий тыл
Его не смять продажным тварям...

"Тримайся, Серденько!"

И  ты.
Держись.
И я. С тобою. В паре.

А БЕЗ ТЕБЯ МНЕ ДЕЛА НЕТ
Ни до разборок ни до боя!!!

Хоть я не верила войне,
Предупреждала их...

С тобою
Уходят те кто знают жизнь,
И смерть...

Вы - твердь. Храни вас, Боже.

Когда вернёшься - разрешим
Неразрешимое.

Мы сможем.

Дяка, шана та честь.

***

Ну надо же! Утро без взрывов...

Привет, Дорогой.
Гуляю, стараюсь не киснуть и жарю котлеты)

И очень ценю моих преданных старых врагов
А лживых друзей избегаю. На кой они мне то?

Воняет политика. От генераторов смрад.
Воняют делишки деляг и мотивы матёрых.

Но как бы там ни было, жизнь продолжает с утра
Всю нашу смешную возню и ненужные споры
Всех нас - человеков...

А кто он - Живой Человек?

Ведь люди и срач в головах - не тождественно...

Ладно.

Пойду. Будь. Люблю тебя.   

Первый забег

На финише кухня)

Там кофе.  Светло и прохладно.

***

Вчера гладила землю в местах казачьих, добрых, не отравленных урбанией.
Ласково гладила её по мягкой сухой траве...
 
И земля мне отвечала. Ластилась тепло как кошка к моим рукам. Дышала.

И на душе было так спокойно как не было уже очень давно.

ведь так предначертано свыше
шум взрывов и вдруг отболит...

всем сердцем беззвучие слышать
живое дыхание земли.

чтоб ветер в распущенных косах
плясал, чтобы ярко горел

костёр и на утренних росах
ты чай пил.  и мне не велел

кручиниться здесь...
и не буду)
а Богу в степи поклонюсь

возрадуюсь каждому чуду
босая по углям пройдусь

остывшим... в тебе отзовётся
мой голос и то что во мне

от сердца всё движется к солнцу
сквозь морок бетонных камней.

***


"Стирається грань між добром та злом..."  (І.С.)

Грань между добром и злом, Любимый, это ТЫ.
Других граней нет. И пока ТЫ держишься в нечеловеческих условиях и выдерживаешь нечеловеческие нагрузки, но любишь и любим, она не сотрётся.

Держись за любовь. Больше в этом мире держаться не за что.

Эти твари скучают. (Причина всех бед на земле.)
Праздность - корень всех бед.   Жажда зрелища и  разрушений...

Не руби сгоряча когда требуют жёстче стать, злей
Они ищут в тебе место слабости, самосожжения.

Не волнуйся, я там. Твоё сердце надёжным щитом
Мной  прикрыто. Оно
Снова справится.  Держит удары.

На пожары - вода. Гасит потуги вражьи... Наш дом -
Наша крепость.  Давно.
Наших глаз дом и рук наших пары.

Да, ты всё знаешь сам
Ты и старше меня и мудрей
Но ломается всё что становится жёстким. Будь плавным.

И поднимется сад
Возле дома, откроется дверь
Будет явь, будет сон

Но останется главное - главным.

***

Мы пишем историю наших разлук
И наших совместных побед

И рук неслучайных незамкнутый круг
И всё что выносим на свет

И суть одиночества как-то познав
Находим таких же как мы...

И лето и осень зима и весна
Мелькают...

Мы - дети зимы.

И близким и дальним боясь навредить,
В сценарий вливались чужой...

И да. Всякий  раз когда ты уходил
Бывала я худшей из жён.

Хорошие жены все нервно сопят
В три дырки (простите) : "герой!!!"

Плохие спокойны. Плохие не спят
В иллюзиях "мир не такой!"

И видят КТО вертит людьми и зачем
А толку... Ведь не повлиять.

Эх... Мне бы сейчас на любимом плече
Сопеть!

Но тебе воевать.

Но прут эти твари и будут переть
Но жертвуют теми кто крут

Чужих сыновей отправляя на смерть
Пердят на диванах и ржут.

Запомни. Я вправду плохая во всём
жена, кроме "чувства плеча"

МЫ пишем историю? Ясность внесём.
Мы просто истории часть.

"Найкраща моя!  Не сумуй. Повернусь."
Да что ж ты Хороший такой?!!!

Реву и гоню тут и маюсь и злюсь...

Люблю. Возвращайся домой.

https://youtu.be/WZDZbxlOYYE?si=bDp5OdM31rvBdXSF

***

"Якби ж ти і себе любила так як мене...
Будь ласка, намагайся там не дуже нервуватись."


Всё-всё-всё, начинаю любить!)  буду постить табло,
буду красным свисток красить, утром варить себе кашу))))

чтоб не парить их смыслами, рифмой и чтобы трепло
абсолютно любое со мной себя лучше и старше
ощущало в стихирных боях)))

да конечно шучу.

лучше ты возвращайся. живым. и люби меня снова.

чтобы вновь здесь соседи лишались за стенкой чувств))))
от избытка эмоций))))

Целую. Твоя Смолякова.

***

Беда.

Первый удар.

И весть. Под дых. И шок. И темнота.
И всё ждала... А вдруг ошиблись?!!

Тщетно.

Ему там холодно. Он на земле же там!
Ему же холодно! Укройте его чем- то!

Нет.  На щитах везут других домой.

А он...Он  САМЫЙ ЛУЧШИЙ, боли выше...

И он живой. Я ЧУВСТВУЮ. Живой.

Ведь ты ЖИВОЙ!!!
Шепни и я услышу.

Чей это крик? Кто это так кричит?
Неужто я?

Ведь я предупреждала
Что в ЭТОТ раз...

Ведь ты беречь учил.
Учил беречь других...

"Їх всіх не стало."

Не вірю.  Ні.

Ты сильный, Атаман.

Не верю. Нет.  Неужто кто-то предал?!!

И ни души
И лютая зима

И видит Бог

Как вас приносят в требу.



"треба" - жертва со старославянского.

25. 12.  2024


***


"шок зламав твоє тіло, ти дуже слабка.
ледь жива. два удари страшні майже поспіль...
схаменися вже, жінко. не буде дзвінка!
не повернеться він і земля йому - постіль!"

кажуть тут брехуни. де б дістати сил тих,
щоб тепер підвестись?!!
ПРАВДА  - відповідь
"майсам"!

Я Ж ТЕБЕ ВІДЧУВАЮ!  тримайся, світи,
не згасай непритомним.
благаю, тримайся!!!

"Покарають всіх зрадників". Ніби слова...

Не загинув. ЖИВИЙ він!!! Господь дав відчути.


- Що ти, жінко, верзеш? то від шоку слова.


Зачекайте. Побачимо. Як воно буде.

27. 12. 2024


***

 Второй удар.

Как я и чувствовала, ты оказался жив. Но тяжелейшие ранения и кома...

Ты в забытьи. Между жизнью и смертью. Там, куда мне хода нет. И я не могу даже увидеть тебя, не то что обнять.

Выдержи. Жду. Я... Дома.

В этом доме всё так же как было когда - то давно...
Осторожно ступаю в уютной знакомой прихожей
Тот же "ветер", что как - то однажды здесь сбил меня с ног
На случайный сквозняк в длинных шторах сегодня похожий.

Этот дом меня слышит. И знает меня всю как  есть
У него привилегия - быть мне убежищем в трудный
Час моих испытаний...

И здесь же, в "рубашке" твоей,
Буду складывать в новое букв наших выцветших руны

А они говорят : "ты безумна!"
Ведь это их страх
Им так страшно открыть в себе то, что с рождения дано мне...

Входит зимняя ночь. Я ей рада. Она мне сестра.
Здесь я ждать тебя буду. Живого.

Дом многое помнит.

Я не знаю как это работает - чувствовать ТАК
Пульс / дыхание / боль твою/ сон твой...

Проснешься. Я верю. Ты слышишь?!!

Потому что мелодия сердца пульсирует в такт
Потому что по силам даётся нам, грешным, всё свыше.

***

Пришёл в себя.
Мне прислали твоё фото.
На большее претендовать я уже не могу.


Розгублений хлопчик в очах твоїх скоро змужніє
Повернуться сили, як дасть Бог, і все буде чим є...
Я знову пишу та сказати вже більше не вмію
Про те що я бачу на фото з твоїми очима.

Трапляється різне. Бувають і відчай і слабкість
І смерч той що все на шляху зносить...
Та не змінилась
Я -  дівчинка що до вовків йде немов до собак, і
Все те чим вовки зустрічають підносить "на крила".

З вовками я звикла..
Вони ж бо не люди. Не скривдять.
Я з ними зросла, то ж потроху навчилася вовчій
Манері...
Сьогодні яскраво всім сонечко світить!
Та підсумки дня підбиватиму вже серед ночі.

Так.  Серце розбите. Та все це тебе не зламає
Ти будеш щасливим!  Зі мною чи ні - не суттєво.
І то не вовки, а плітки десь про нас завивають.
А ти ще покажеш і міць і характер сталевий!

Не сердься на тих... Вони "діти". То ж бавляться просто.
Спороти дурницю -  з "дорослими" теж так  буває...
Колись час з них змиє понтів тих дитячих коросту

Дітей берегти треба (бо ненавмисно вбивають)
Та брати зубами за шкірку й нести їх до Правди
До Світла того що є Справжнім, а не від гордині.

Так. Більше не маю надхнення жіночі принади
Шукати у собі.
Бо те не моє все віднині.

Єдиний мій!
Як воно буде, не знаю. Та хочу
Зимового сонця в долоні тобі передати...

Мій Хлопчик дорослий. Найкращий Мужчина і
очі...
У них ТАК БАГАТО...

Та треба все це подолати.

27. 02. 2025.


***

Рассматривая наши детские фото.

Два этих Ушастика - мы, только сто лет назад.
С тех пор изменились не очень, на самом то деле.

Уже был характер тогда в твоих детских глазах
И я бы сейчас на тебя точно так же глядела.

Наверное, возраст - всего лишь телесный прикол.
А Дух и душа себя знают и помнят ЧТО важно...

Я всё проиграла здесь сердце поставив на кон
Из писем к тебе я скроила кораблик бумажный.

Вручила его этой девочке подле тебя,
Что вновь "по работе" тебя своим телом врачует

Конечно мне горько что с ней там...  Но ты потерял
Со мной бы здесь всё.

И так странно, какого-то чуя,
Тебя принимаю как есть, вместе с детобабьём...

"Все ок!"

Весть от "ангела" в форме, что рядом с тобою...

Ни дети ни жёны, а сердце живое твоё
Вот то, что с тобой будет вечно.

Беречь его стоит.

Ну ладно, Родной мой. Пора снова ставить укол, пилюли глотать и держаться за воздух... За воздух...

Вот так и живу.

Ты давно уже так далеко...

Теперь уж и вовсе не помнишь, как за руки к звёздам...

И скоро обрушатся все на уставший твой мозг
И бабы и дети и служба и прочая ... Тяжесть.

Так странно...
Что выбрала эту из многих дорог.

Так страшно
Что всё ещё верю и чувствую даже.


"...Ведь ты никогда не смотришь назад и выйдя живым из огня
Ты не вспомнишь о том кто принял...
Этот огонь на себя.

Ведь ты никогда не смотришь назад и выйдя сухим из воды
Ты даже не знаешь кто там, дышал под водой за тебя..." (ц)

7. 02. 2025.


Третий удар.

Сегодня мне сказали, что ты меня не помнишь.
Что теперь я для тебя - чужой незнакомый и посторонний человек.
Что ты себя не помнишь.
Что большую часть твоей жизни не помнишь.


А здесь когда обратилась за консультацией, доктора проинформировали о том, что учитывая характер твоих ранний странно что вообще выжил.


И что память может никогда больше не вернуться. Кора головного мозга может так и не восстановиться.
Что если память и будет возвращаться, то вспышками. А не цельной картиной прошлого...

Не помнишь. Меня в твоей памяти нет.

Падаю. Так больно. Так темно...

...

Вже прощалась з тобою та не відлетіла.
Серце зітхнуло та знов за роботу взялось.
Пишуть, тобі значно краще. Це добре.
Щосили
Вір що ти все подолаєш. Ще буде тепло.

Будуть мої чи то інші там люблячі очі.
Ти надто мужній, то ж впоратись зможеш і з цім
всім що тепер тебе там підіймати не хоче
З ліжка на ноги...(а в ліжку легка ти там ціль)

Завсім не впевнена в тому що ти прочитаєш
Все це колись. Та відчуєш як і відчував.
Чи я ще зможу тебе обійняти колись, я не знаю

Знаю натомість, у ТИХ не болить голова
Хто за бабло. Кому байдуже що з нами буде,
В тих кому свій тільки спокій дорожчий за все...

Ти не такий. І нехай зло святкують іуди
Свято закінчиться. Грім заспіває пісень.

Та полювати на тебе та інших всіх Світлих
Будуть не ті кого можна "за здєсь прідєржать"

Не відлетіла... Так дивно...Писати є сили.

Тобто, ще можу залишити щось у віршах.

https://youtu.be/dQurbKNNnnU?si=hz6mu44SjW-SQRsT

***

Удар четвёртый. Она.

"Ми тут слухаємо музику. Один навушник йому, другий мені. Намагаємося рухатися у такт. Виходить дуже мелодійно...
А як голова його болить, я її притуляю до себе і він так засинає..."

Что, бля?!!!
Фуф...

З усією повагою та вдячністю за його відновлення та надважку працю з ним, але
як треба вам там "свічку тримати" чи є ризик мені йому якось ненавмисно нашкодити, то я пас. Відмова.

А треків (щоб вам з ним ще мелодійніше та чуттєвіше рухатися виходило, бо я ж його смаки знаю і розповідала про них, бо сподівалась що це йому там допоможе)
можу прислати ще.

Можу. Та більше не хочу.

Отака ху..я, любі малята.
Любіться там потроху.

Нехай щастить.

***

Вчора ти у черговий раз був у страшній небезпеці
Десь там, у шпиталі чи як це (не знаю) назвати.
(Сгусток крові у мозку...)

Сьогодні дурне моє серце
Серед ночі сказало:

"я більше не хочу триматись."

Я вмовляла його по-інерції.
Дякую Богу.
Ось, свій ранок зустріла...
І ти там зустрінеш день свій.

Біля тебе самі фахівці
Я одна.
Допомогу
Від людей вже давно не чекаю.

Здаватись не смій!

Треба встояти. Ти надихаєш. Таких мало - сильних.
Якщо станеш слабким як і я, то й тебе кине люд.

Окрім рідних, звичайно. І тих хто рідніший за рідних
Бо пліч о пліч пройшли...

А всі рими на тему "люблю"
У мені десь зійшлись в тому серці з командою: "постріл!"

Крові втратила стільки що майже все байдуже. Ша.
Та воно ще живе. Моє серце. І тепла ще постіль.

Дивно...

Та Слава Богу.

І... Тихо.

Світ, не поспішай.

Українська моя надто скута і недосконала
Щоб яскраво тобі малювати картини свої...

Лікарі тебе там відхайлучать. Система зламала.
Та ще буде і час і можливість "віддячити" їй.

Я все це відчуваю... Бо я ж надчутлива "тваринка"

Не здавайся там більше хворобам.
На тім і бувай.

І брати будуть поруч і мама і діти й Даринка
І кохання чуттєвим,  чудовим.

Найкращого вам!!!
І віршів!!!

І хоча "Героїні" віршів безіменні.
Та все ж класно і красно складаєш...

Відвертість - то яд.

Вже тобі провели... "профілактику слова" по вені.

А мені...

Я вже точно не знаю. А ХТО ТЕПЕР - я?!!!!!!!!!!

Кожну курву що зла НАМ бажала потрібно прощати
Бо і ми не святі. Та чи зможу забути цей жах?!!

Так вбиває любов.
Медитуйте на віршик, дівчата!
І повірте що легко любити лише у віршах.

**"

Эпилог. 

Не проходило жодного дня щоб тобі не писала
Не дізнавшись як ти, не бувала весь час цей, але

Я сьогодні все це видаляю з історій..."вокзалу"
Всім прозорого Вайберу.

Бо від "історії" зле.

Зле від того що час цей всім серцем, душею, всім тілом
Я З ТОБОЮ була. Там. Невидимо. Поруч. ВЕСЬ ЧАС.

Та мабуть я від часу цього забагато хотіла
Та мабуть ще не час для нового становлення нас

Бо все це моїм пеклом було, моїм болем та криком
Вся ця відстань. І муки твої там. Твоє забуття.

Та сьогодні я просто сховала всіх спогадів скриньку
Та сьогодні я хочу своє відновити життя.

Якщо ти пригадаєш мене, то це Дар буде Божий!
Якщо ні ... Якщо світ твій новий буде надто "новим"

Я не буду робити дурниць як раніше. Я зможу.
Біль та відчай та розпач весь викинуть із голови

А історія слів що ментовський приховує Вайбер
Хоть її видаляй хоть поповнюй - мене вже не вб'є.

То можливо когось невідоме далеке все вабить...
я НОВОГО тебе ще не знаю.

Та я в тебе є.

Так. Любов не минає. Вона не проходить ніколи...
Просто змінює ВСЕ. Нас і з нами все наше життя.

Хтось там поруч з тобою... Тебе доглядає...
 
(Так "школу"
Ми проходимо)

Пише що все. Що нема вороття

До годин коли ми тут разом були надто щасливі.
І до тої довіри з якою весь світ МіЙ став ТВІЙ...

Ти новий тепер. Я це приймаю сьогодні. Бурхливі
Всі емоції вийшли тут з кров'ю. Моєю.

Зумій
Там одужати весь, а не тілом прекрасним та сильним!

Буде так як найкраще для нас. Станеш тим ким ти є,
Ким ти створений Богом...

Я довго за тебе просила...

А тепер справа там за тобою.
ТВІЙ час настає.

Якщо совість всіх тих з ким тепер контактуєш, у нормі,
Тих, хто "просто працює" чи більше -
Дізнаєшся сам

ЩО весь час цей було. Все. Від них.
Ні. Не у телефоні
Я тебе відчуваю і зараз. А в серці.

Писав
Ти завжди про любов
У віршах і у дотиках тіла...

А тепер напиши там про витримку або про честь!
Як "впізнаєш" мене, просто знай. Що я все розуміла.

Більше ніж ти гадаєш.
Змахнула сльозу із очей.

І розправила плечі.
І там де ти є стало ліпше

ТОБІ ЛЕГШЕ. Я впевнена.
Бо наш зв'язок ще живий.

Якщо буду потрібна то знай :
Я ТЕБЕ НЕ ЗАЛИШУ!

Якщо ні ...

Геть з життя мого, з серця, та із голови.


***

Бой с тенью прошлого.


Игорь вернётся и снимет броню... Вот халат!
Вот его тапочки! Вот его тень в нашем доме!
Просто обнимет как много дней страшных назад
Просто укроет от боли... И в ласках утонет.

Просто родимся с ним заново... Просто...

Не сметь.
Встать. И взяла себя в руки. И прошлое в топку.
Больше нельзя и не нужно всё это терпеть
Надо принять что реальность проста и жестока.

Нет для того чтобы встать сил?
Ну значит ползком.
Да как угодно! Но прочь. Вон из склепа надежды!!!

Он не вернётся. Он НОВЫЙ тебе не знаком.
Он никогда не вернётся. Не будет как прежде

Больше ему ничего не пиши. Не ищи.
Он оклемался. А ты на таблетках- уколах.
Возле него его меч его слава и щит.
Он со щитом хоть не помнит сражения школу.

Он будет заново жить погружаясь в дела.
Хватит . Пора выбираться из боли и скорби.
Выносив счастье ты мертвым его родила...

Всё. Наревелась. Вставай. Нужно это ускорить.

Помощи нет и не будет. Не жди от судьбы
Добрых сюрпризов о нём...

Вспомнит как-нибудь?
Как же!

трупы надежд и атаки стервятников - быль.
лица живых перепачканы прошлого сажей.