Улюбленi жуки

Останні роки, з 2014го чи раніш, став дуже любити та поважати жуків-Оленів, Жуки-Носороги – могли би бути в одному з ними пантеоні, але щось пропали з виду, зовсім – і це сумно; їх, Носорогів і раніше не часто бачив, але за літо – достаньо часто можна було зустріти.
А от жуки-Олені – це сила, довершеність в усьому.
Знаю, що вони люблять гніздитися та жити на стовбурах старих груш, старше 10 років, багато бачу їх біля дубів.
Нещодавно, осінню, коли іще тепло і сухо було – знайшов під грушею мертвого жука-Оленя. Пощастило, що його не розібрали мурахи на шматки чи що він сам не розпався.
Забрав собі в шкаф на полицю – і любувався всю зиму.
Трохи турбувався думкою: щоби не запліснівів, не завонявся, не ожив… Якби й так, щось із варіантів – я б запросто виставив би його в дику природу. Але поки що, тіло жука тримається і зовсім не пропало допоки.

Шершні. Дуже поважаю шершнів, і маленьких і великих. Вони самі розумні із роду бжолиних-осиних.
Звісно, може статися – що їх гніздо, в 300 і більше осіб, «вилізе», знайдеться десь біля хати чи місцях – де ЇМ не місце. Це вже шкідники і пряма небезпека. Вибайчате, шершні!
Але коли все по правилам, коли шершень літає де йому треба і живе де йому треба, подалі від нас – це прекрасно!
Не треба йому приказувати і нести злості. Вони все розуміють!
Можна з ними легенько спілкуватися: трохи слів, трохи легких рухів-натяків – і вони здогадуться про все.
А оси… вони наглі, особливо малі жовті. Великі оранжеві «дикі» - як я їх ідентифікую, не путати з земляними злюками – трохи більш зговірливі, але і ті – в хаті умудряються гніздитися, а потім десятками вилізати і повзати, гудіти, шкребтися. Оси в мене не в фаворі, а лише для порівняння з мудрими Шершнями
Хрущі. Хрущі – це фе! Єдине круте в хрущів – їх мирний, далекий від тебе політ, їх волохата грудинка, яку можна полоскотати і звук чавкання ними котів, які часто обожають їх їсти, ради вітамінів. Малив був: по утрам біг до чорнокленів, тряс і збирав в банку, багато було – до 20-30 десь, за раз – і годував, кидав куркам. І… Якщо курка ковтне хруща не роздовбаши – він може розкрити крила в горлі і пропороти все наскрізь, що і сталося одного ранку з нашою куркою. Її муки були жахливі. Більше так хаотично Я не килав їх птахам.
Стрекози. Це – божественні істоти. Вони ж – одні із самих древніх і перших комах, існуючі ще з Початків в першозданному еволюцією види. Небесний вертольот! Часто так їх називаю. Дуже нравляться голубі стрикози, можна побачити і зелені, і жовті, і коричневі, і сірі, може і червонясті є. Вони для мене – як феї, грубоваті, але все ж.
Ніколи не називаю їх «бабками» і саме це називне для мене огидне у всіх осмисленнях, в тому числі – коли і про гриби так кажуть
Цвіркуни. Наші, вітчизняні, чорні і великі, Я зовсім не про зелених, зелені  - противні, хоча і безобідні. Я про чорних великих, тих хто риє нори, розміром з мишачі, українські цикади – теж так називаю. Цікаво, в Японії такі цвіркуни живуть? Розкажіть, хто був, чув і бачив! - САМЕ ЇХ, а не те що вам хочеться!
Недавно, в кінці огороду, куди Я часто проходжуюся: то по дорозі – на рибалку, то собаку вигулюю, постійно став стикатися з Цвіркуном, яким там постійно сидів перед дебелою норою, і сам дебелий. Не довго думаючи, назвав його Беннадій. А через пару днів він покинув нору і злився з фауною.