Перон

Йдуть поїзди, мости, перони та причали,
життя пустіє, ніби вінницький старий вокзал.
Лиш горобці й ворони щось там прокричали.
Народ поїхав, – головного так і не сказав.

Уривки лиш розмов порожніх й випадкових,
віршів сміття-непотріб та опале листя слів
й вітрів осінніх по дворах гуляють зграї-хвойди.
Час закриття вікон-дверей - на засув всіх

Онукам в гніздування повертатися не скоро,
їх не доведеться зустрічати довго, як гостей.
Зима залишиться утраченим любов’ю
й гостріш тепер розлуки холод стариків й дітей.

Узимку залишаються лиш горобці й ворони,
йдуть поїзди під стук безглуздих наших фраз.
Бог скаже, - «Проводжаючі, залиште всі вагони!»
у енний раз і ми залишимося поки без вагань.

І залишаються в минулому лиш зустрічі короткі, 
і лиш тужливий крик вже змерзлих тих ворон,
про наше довге зимове безсоння нагадає жорстко,
про всі поспішні проводи-поминки і пустий перон.