Холмс, Уотсон и пиша под АКД

Three Guineas
From the notes of Dr. John H. Watson, physician in London

One misty March evening, as the drizzle gently veiled Baker Street and Mrs. Hudson brought us steaming tea with lemon and dried apricots, a man of such unusual appearance entered our sitting room that even Holmes, absorbed in a newspaper clipping, raised his eyes.

"You came from Pall Mall," said Holmes without greeting.

"Indeed I did, but how..." began the guest, clutching a worn-out top hat to his chest.

"Forgive me, Watson," Holmes smirked, "but the scent of cheap whisky and Persian tobacco from the 'Three Feathers' club is unmistakable. But let us proceed to the matter at hand."

The guest introduced himself as Mr. Arthur Savage, a modest accountant for an insurance company. His story struck me as strange from the very beginning.

"Three days ago, sir," he began, trembling, "I received an envelope without a return address. Inside it was one gold guinea and a note: ‘This is the first. Expect the second.’ The next morning—the second. And today—the third, with a line: ‘You know what to do. Do not fail.’"

Holmes immediately perked up. He stepped to the fireplace and tapped his pipe against the marble.

"Three guineas... Curious. The rhythm and tone—almost Masonic. But the guinea is rare nowadays. Do you have them?"

"Of course, sir! Here they are."

He handed over a black velvet box. Holmes took the coins, turned them in the lamp's glow.

"All three minted in 1812... Royal Mint, second type. Intriguing... This must be the case of Jonathan Creswick," he muttered.

I shivered: that name had been tied to an unsolved crime ten years ago, involving this same series of coins.

Holmes sprang from his chair.

"Watson! Your cloak! We’re heading to Lady Eleanor Grey’s house on Hendon Street. If I’m right, she is dead... and if I’m wrong—she’s in mortal danger."

We arrived at Hendon Road just past eight-thirty. The house was in chaos; servants rushed about, the butler muttered about a “locked door and strange lights.” Holmes silently climbed the stairs, I behind him. The bedroom door was broken. On the floor lay the chilling figure of an elderly woman. On the nightstand: the fourth guinea.

"Too late..." I whispered.

Holmes lifted the coin in silence.

"But who?"

He handed me a note found beneath the pillow. Two words:
“Farewell, Arthur.”

Later, back on Baker Street, Holmes sat by the fire, crossed his leg, and said:

"It all began in 1812, when Mr. Savage’s great-great-grandfather, a navy captain, stole government bonds and vanished. The coins were a code. Three guineas—three generations. The last—blood’s debt. Mrs. Grey knew... and sent a warning disguised as threat. She didn’t want his death—she wanted him to remember. Alas, too late."

I had no reply. Only the city outside exhaled its damp breath.

;; Три гінеї
З нотаток доктора Джона Г. Ватсона, лондонського лікаря

Одного туманного березневого вечора, коли дощ м’яко спадав на Бейкер-стріт, а місіс Хадсон подала нам гарячий чай із лимоном та курагою, до кімнати увійшов чоловік настільки незвичного вигляду, що навіть Холмс, занурений у газетну вирізку, підвів очі.

— Ви прийшли з Пел-Мел, — мовив Холмс без привітання.

— Справді, але як ви… — почав гість, стискаючи в руках пошарпаний циліндр.

— Пробач, Ватсоне, — усміхнувся Холмс, — але запах дешевого віскі й перського тютюну, що витає в клубі Три пера, ні з чим не сплутаєш. Але до справи.

Гість назвався: містер Артур Севідж, скромний бухгалтер зі страхової компанії. Його розповідь від початку здалася мені дивною.

— Три дні тому, сер, — сказав він тремтячим голосом, — я отримав конверт без зворотної адреси. Всередині — одна золота гінея й записка: «Це — перша. Чекай другої». Наступного ранку — друга. А сьогодні — третя, з припискою: «Ти знаєш, що робити. Не підведи».

Холмс одразу насторожився. Він підійшов до каміна і постукав люлькою по мармуровій полиці.

— Три гінеї… Цікаво. Тон і ритм — майже масонські. Але гінеї нині — рідкість. Ви їх зберегли?

— Авжеж! Ось вони.

Він простяг чорну оксамитову коробочку. Холмс обережно взяв монети, повернув їх у світлі лампи.

— Усі три викарбувано в 1812 році… Королівський монетний двір, другий тип. Це справді… справа Джонатана Кресвіка, — пробурмотів він.

Я здригнувся: те ім’я пов’язували з нерозкритим злочином десятирічної давнини, у якому фігурували такі ж монети.

Холмс схопився з крісла.

— Ватсоне! Ваш плащ! Їдемо на вулицю Хендон до леді Елеонори Ґрей. Якщо я маю рацію — вона мертва. Якщо помиляюсь — у смертельній небезпеці.

Коли ми прибули, в домі панував переполох. Слуги метушились, дворецький говорив про «зачинені двері й дивне світло». Холмс мовчки піднявся нагору, я за ним. Двері до спальні було зламано. На підлозі лежало закам’яніле тіло літньої жінки, а на тумбі — четверта гінея.

— Запізно… — прошепотів я.

Холмс підняв монету.

— Але хто?

Він простяг мені записку з-під подушки. У ній — лише два слова:
«Прощавай, Артуре».

Повернувшись на Бейкер-стріт, Холмс сів біля каміна й сказав:

— Усе почалося в 1812 році, коли прапрадід містера Севіджа, капітан флоту, викрав державні облігації й зник. Монети — це код. Три гінеї — три покоління. Остання — борг крові. Місіс Ґрей знала… й послала онукові попередження, замасковане під загрозу. Вона не хотіла його смерті — лише, щоб він згадав. На жаль, запізно.

Я мовчав. Тільки Лондон за вікном дихав вогкістю.