сон новий

Перед тим як упорядкувати свої сни сьогодні, дозволю не погодитись з тим, що письмо це лише терапія. Й не погодитись, що це, мовляв, щось більше, бо це якось ну так звучить...ніби я претендую на щось більше.
Насправді я почну мабуть з кінця, як я це люблю робити. Я вже так робила на першому курсі, коли нам дали завдання написати власну біографію (так цікаво) і я написала її у зворотньому порядку. Бо останнє, що я пам'ятаю - досить непогано мапятаю, а перше - дуже добре. Це перше, через яке я дуже себе ненавиділа і не приймала. Справа в тому що перший мій ясний спогад з дитинства це те, як я лежала на дивані з книжкою, я була ще дошкільнятком, роки 4, перед цим мене вчили читати. І тут я лежу, переді мною вірш і я раптом розумію, що я його РОЗУМІЮ. Що я можу його прочитати. Що я розумію сенс. І паралельно з цим відбувається іще одне відкриття - я розумію, що внизу живота в мене є задоволення і мене це дуже радує, мені стає дуже приємно. Я відчувала вину, це здавалось мені надзвичайно гріховним, така одночасність подій. Тому я все ж в університеті в своїй біографії лише натякнула про це, але змовчала.
Так само, перейду, змовчу і зараз дещо щодо сну. Не тому що знову займаюся цим занудством, я вже таке описувала в принципі, але тоді відчувала себе по-інакшому. Зараз просто час про це змовчати.
В кінці сну я зупинилась біля книгарні на веранді на стільці, щоб зайти всередину і взяти еспресо-тонік (ох вже ця спека), щось сказала своєму супутнику про татушку. Слово "татушка" вийшло дуже грайливим і спокусливим. Далі цікава сцена, про яку, як і обіцяю, мовчу.
Перед цим - мотив того, як моя знайома уже з власними дорослими дітьми веде блог - не боячись власної сексуальності у будь-якому фізичному стані. Я задаю їй анонімне питання у сервісі, але там треба писати від руки. І я пишу ближче до кінця сторінки, не в тому місці. Це викликає у неї роздратування, але мені це не важливо, бо це справедливо. Мені важлива відповідь на питання - якими засобами для волосся і шкіри вона користується. Вона відповідає що у неї немає вподобань і будь-якими. І тут я розумію що навіть відповідь була мені не важлива, мені важливо було задати.їй.питання. Тобто сам факт спілкування із нею.
Перед цим - ми всією сім'єю у Карпатах. Мої класичні сни: мама ще молода, дід ще при розумі, сестра мала, але я вже у своєму нинішньому віці. Оскільки сестра ще маленька, вона не може піднятися на Малий Горган. З нею треба лишитись мамі і бабусі як жіночій частині, щоб підміняти одна одну. В подорож маємо піти ми з дідусем, але дідусь уже фізично слабкий. Та й ментально ослаблений. І я знаю маршрут, бо я там була, тому маю стати провідником. Це викликає у мене занепокоєння і страшну незручність - я не беру на себе у житті функції провідника, бо "ну що я можу знати". А тепер доведеться відповідально це на себе взяти. І я згадую що навіть закордоном чудово справлялася з орієнтацією на місцевості, маршрутами і самоорганізацією. Чому такий страх і сумніви? Вони, на відміну від інших ситуацій, швидко йдуть і ми вирушаємо в похід. Я відчуваю що нам з дідусем ні про що поговорити...Це те, чого так не вистачало у нашій сім'ї: зовніншньо усе благополучно, але сутнісних розмов немає. Особливо з чоловіками, для них жінок ніби немає. Але тепер я можу мовчазно допомогти дідусеві побачити те, чого він ще не бачив.
Далі не згадаю...