Ласкаво просимо

             Останню валізу Олена розпакувала о пів на п’яту вечора. Поглянула у вікно, з якого було добре видно чортове колесо, що, повільно обертаючись, височіло над парком. Ранньої весни видовище було не таке вражаюче й пишне, як, напевно, буде літом. Засумнівалася, чи не піти туди прогулятися. Зрозуміла, що навряд встигне повернутися до восьмої. А запізнюватися у перший робочий день (чи то пак ніч) – нахабство. Треба буде завтра сходити, коли виспиться після нічної зміни. Заходилася розставляти до шафи привезені із собою книжки (одного Мопассана 13 томів, а Дюма – й того більше). Нарешті з’явиться час усе прочитати. Раніше доводилося щодня дві години витрачати на поїздку до інституту і назад. Тепер до її роботи лічені кроки.
      Знайшла між книжок відривний календар. Повісила на кухні, попередньо забивши в рожеві шпалери цвяшок – благо, після ремонту інструменти лежали на видноті. Вирвала листок за 25 квітня, бо не варто жити вчорашнім днем. Прочитала на звороті цікавий рецепт салату з маринованих грибів. Потрібно буде приготувати, коли виставлятиметься колегам за першу зарплату.
        Вийшла на балкон з великою чашкою ароматного чаю. Подвір’я вдалині, куди вона за кілька годин вийде працювати, буквально було видно з вікна – мов на долоні. З п’ятого поверху виявилося цікаво спостерігати, як по території їздять схожі на іграшкові машинки та пересуваються подібні до олов’яних солдатиків працівники.
- Не змерзнеш? До літа ще далеко.
        Покрутивши головою, побачила на іншому балконі літню жіночку. Ввічливо привіталися.
- То ти тепер наша сусідка? – приязно поцікавилася нова знайома.
- Так. Буквально щойно остаточно розпакувала речі.
- А сама звідкіля?
- Була з Херсону. Тепер от звідси. Працюватиму на станції.
- Тобі у нас сподобається. Місто зелене, гарне. Стрімко розвивається. Почали будувати нову школу. Скоро відкриють дитячий садок. Стане в пригоді. До речі, тобі скільки років?
- Двадцять три.
- Це ти з 63-го?
- Швидко рахуєте.
- Онук – твій ровесник, - посміхнулася бабуся. – Теж працює на станції. Ти також інженер?
- Технолог, - гордо вимовила Олена, - Вранці пройшла інструктаж, розписалася за техніку безпеки. Нещодавно закінчила інститут. За розподілом потрапила сюди.
- Вважай пощастило.
- Згодна. Отримала квартиру у пішій доступності від місця роботи.
- Це як сказати. Тут кілометри зо два. Та діло молоде. Житло сподобалося?
- Ще б пак! Я так розумію, будинок новий?
- Тут усі будинки нові. Ну, гарної тобі зміни. Біжи, бо змерзнеш. Ласкаво просимо до Чорнобилю.