Завжди Тепер

Завжди Тепер.

Для когось, а може і для багатьох: 2007-ий, часи навчання в університеті чи щось таке – було, було давно і нічого й вспоминать, відповідно як і життя-буття, якими були стосунки, знайомства з тими – з ким знався, на кого поглядав, з ким пересікався.

Для мене це все живе, це все Частина Мене, Мого світу, душі: Ви, Вони всі, і місця і люди, і обставини – оточували мене, насичували смислом і досвідом, чорнотою і Пізнанням, Сірістю й теперішністю, Я жив Вами, Я живу Вами, Ви – важлива частина мене, без Вас – ніяк!
Я завжди і буду, і був – дякую за вас, що ви в мене були і залишитеся.
Фізично та обставинами – більшість з вас мине і пролетить повз… Дорослішання – підла і болотна річ.
Більшість – не залишаються людьми, здоровими Юнацькими в душі, і справа не в молодості і не в «попригунчиках»-енергії напоказ.

Наразі, після Сумських сторінок Бувальщини, Київських сторінок Набутого, здається – Я маю тільки якісь стосунки з моїми не частими й не постійними гостями читачами-авторами. Та останні – в моєму житті з`являються як Сорго: завжди на новому місці, інакші, не назавжди.

Вірю, надіюся і сподіваюся, Бажаю, дуже самовпевненно думається: «Волшебство» візьме – і завершиться, і рештки з тих хто остався – остануться, нам якось дадуть жити-виживати-поживати.

Я не сільський – але і не городський, зовсім не городський, але і зовсім не кріпак. Мені б мати зв;язок – як раніше, з місцями.

Не уявляю Квітку – літньою, зовсім. Тобто: те, що я уявляю – цього зовсім не хочу ні їй, ні собі від неї. Це – ж хана, без смислу в подальшому. Може, може, рідко буває – від певних впливів щастя та обставин, жінки залишаються тендітними до самого скону, ангельськими. Співчуваю кожній, хто матиме все неприємне пов;язане з їх чоловічками… Хлопцям важче, але може – і комусь із них пощастить не бути заплившим, де можливо і не можливо, флегмою від років.

Не виніть мене і тих то не зможе: бути інженером на місці, все могти з-нуля, доставать всяке з-нуля, дружить з усяким – навіть поверхнево, хто житиме в чому прийшлося чи сяк-так ночуватиме-днюватиме…
Може колись і в мене вийде. Може моє обійстя знайде свій вимір сакральних пасторалей.

Довіряв, Ждав, Допускав – а вони й не ті. А хто був Тою – або в свій час були виправдано байдужі, або зігнорували все на світі, моєму світі. Нехай! Мені було добре з вами тоді чи тоді.
Немає «Заслужили» – є робота над помилками чи не опрацьовані в собі моменти, дво-сторонньо звісно.

фото 2011 р.
зроблено: на Samsung -E200
2011, 27 травня, 18:04