Небеса теж помиляються

* ілюстрацію згенеровано ШІ за текстом мого оповідання. 

I
      Янгол Секундус йшов за успішністю другим після янгола Прімуса. І хоча заздрість не личила помічникам Божим, під час вручення дипломів йому було неприємно виходити слідом за тим хвалькуватим всезнайкою. Та стати другим із випуску у три тисячі учнів – теж свого роду успіх.
      Саме через свої високі бали і чудові результати у дисциплінах «Людознавство» та «Анатомічні та психологічні властивості грішника звичайного» Секундус сподівався на цікаву першу справу. Він прагнув як мінімум спуститися на Землю, аби врегулювати міжнародний конфлікт, а якщо пощастить – принести благу звістку про друге пришестя. Тим боліснішим стало розчарування, котре спіткало нашого героя, коли він отримав бланк відрядження у непримітне місто Двоєводськ. Завдання взагалі було райським курям насміх: відвідати місцевого пияка Валєру з квартири 25 по вулиці Харитона Сиротини-Будського.
- То я йому несу зцілення від шкідливої звички? – поцікавився Секундус, отримуючи інструкції.
- І чому вас тільки в тих едемських школах навчають?!? – невдоволено закатив під лоба очі архангел Ставриїл. – Доленосні рішення стосовно власного життя та здоров’я має право приймати лиш сама людина. Це ж перше правило свободи волі усякого смертного.
- Так-так, - пригадав новачок, - Кожному з них під час народження гарантується можливість на власний розсуд чинити вибір між добром і злом, життям та смертю, чіпси з яким смаком полюбляти та за яку футбольну команду вболівати. 
- Тому твоє завдання - не «чудотворити», а лагідно натякнути дурбаю, що, якщо закидатиме за комірець далі, зустрінеться з Творцем раніше, ніж планував. Знаєш, як користуватися одноразовою рукавичкою Божественного доторку?
- Так, нас вчили. Коли я натягну її на руку, то один мій дотик подарує клієнту радість, сум, щастя, чи мить осяяння.
- Натхнення з осяянням залиш пришелепуватим земним поетам та художникам. Тобі ще доведеться познайомитися з цими посередниками між світом вічного та осередком минущого. Твоя рукавичка заряджена на тиждень періодичних спазмів печінки.
- Я несу хворобу?!?
- Не канюч! Це ж не цироз в останні стадії. Поохкає, порохкає твій Валєра, та й, глядиш, за розум візьметься. Бог не змушує людей до змін, але вміє прозоро натякнути. Ну давай, салабон. Успіхів. І май на увазі: перший раз запам’ятовується на усе життя. Себто, у випадку безсмертних створінь, ти пам’ятатимеш цю подію завжди. А завжди – це неймовірно довго. Повір моєму багатому досвіду.
 
II
 
       У потрібній локації Двоєводська місцевий вітер ліниво ганяв подвір’ям обгортку з-під шоколадки «Світланка». Кудлатий пес знічев’я до блиску вилизував місця, до яких йому дозволяла дотягнутися конструкція тіла. Опецькувата бабуся у схожій до того пса позі длубалася у клумбі, саджаючи та поливаючи різнобарвні петунії. Секундуса завжди бентежила ця любов до прекрасного у світі, де щосекунди хтось комусь робить щось неприємне. Тут би вартувало забитися у глухий кут найглибшого підвалу, та перевести очі у режим гіркого ридання з графіком 24\7, а вони саджають квіточки та складають пісеньки. Ось вам чудо, дивніше за вміння розгулювати по воді, – жага людей розфарбовувати сіре життя барвистими кольорами скороминущих дрібниць.
      Перед тим, як увійти в приміщення крізь стіну, ангел розпакував рукавичку Божественного доторку, натягнув її на праву руку, помилувався, як та рукавичка миттєво всоталась у його шкіру, й приготувався виконати своє важливе, хоча й неважке завдання. У потрібній квартирі за столом сидів клієнт. У його ніг було розкидано з дюжину порожніх пляшок, чий вміст перекочував у іншу тару – Валєрине велетенське черево. Остання пляшка поважно вклонилася пияку, наливаючи чергову склянку оковитої.
- Чи не дивина? – вголос пожартував Секундус, - Пляшка кланяється тобі, хоча її рабом є саме ти.
      Власник квартири залпом вихилив налите, поморщився, занюхав алкоголь брудною картатою шторкою, а потім утнув дещо несподіване – втупився у гостя байдужим буденним поглядом. Мовив, голосно гикнувши:
- Отакої! Начальник цеху Кокотюха розповідав, що йому зоп’яну чорти ввижалися. А до мене ангел заявився.
      Спочатку у Секундуса від здивування пір’я на крилах встало сторч, та вдалося опанувати себе, пригадавши, що свійські тварини, маленькі діти та бражники зі стажем здатні бачити потойбічних створінь.
- Все одно вам не повірять, - вдавано посміхнувся ангел, хоча відлуння паніки ще сновигало його тілом, провокуючи мимовільне тремтіння.
- Не повірять, - знову гикнув алкоголік, а потім додав із ноткою щемливої меланхолії, властивої лише тямущим філософам та пропащим пиякам, - У правду взагалі рідко вірять. 
      Поки відряджений ангел спеціального призначення  збирався з думками, господар дістав з-під столу запилюжений стакан, дмухнув у нього, протер поцяткованою мухами скатертиною, налив туди горілки, й простягнув крилатому гостю. Секундус машинально випив. Одного разу він вже куштував алкоголь, але то було солодке червоне вино, в котре Божий син перетворив їм воду на випускному. Той солоденький, приємний напій мав геть інші смакові властивості, ніж сивуха, що увійшла у горло розпеченою свинцевою масою, й встала у грудях колом. Ангел закашлявся, й важко плюхнувся на стілець.
- Ти думаєш, я знічев’я життя в горілці мариную? – запитав клієнт, і відразу ж дав зрозуміти, що питання риторичне, перетворивши діалог у монолог. – Чи відомо тобі, що таке біль душі? Чи заривав ти свій талант у землю? Чи зраджували тебе друзі? Чи покидали тебе кохані жінки? Та ти пий ще, не соромся! Вважай, що ти тут працюєш під прикриттям.
      Потім дядько довго лупив себе кремезним кулаком в груди, кричав, ридав, та розповідав, як не отримав родинного тепла у дитинстві, як над ним збиткувалися в школі, як не взяли на акторський факультет, і довелося йти працювати на завод, як він кинув першу дружину, як від нього пішли друга і третя дружини, як в нього ниє ночами зуб, мучить радикуліт та улюблена футбольна команда програє усіляким напівлюбительським командам, сформованим з банкірів та листонош.
      І так Секундусу стало шкода бідолашного страждальця, що він за компанію вихилив ще чарку, і ще, і ще ...
      А коли вже обидва товариші по інтересам були п’яні, як чіпки, горілка раптово та підступно закінчилася. Стало ще сумніше. Але клієнт зненацька щось пригадав, радісно ляснув себе долонею по лобу, побіг у сусідню кімнату, й повернувся звідтіля з товстезною книгою у руках. Тицьнув видання приятелю:
- Спасіння! «Зібрання віршів укpаїнcьких поетів-шістедесятників». Півтори тисячі сторінок. У останньої дружини душа була черства, мов підошва кирзового чобота. До поезії її не тягнуло. Тож тут я ховав заначку. А ось і вона.
      Видобув зі сторінки з творчістю Василя Симоненка сотню гривень. Ще по сотні додали поети Микола Вінграновський та Василь Стус.
- Триста гривень! – радів алкоголік, наче хлоп’я, що отримало на Різдво новенький смартфон. – Тільки тут така справа … Якщо я у крамницю піду, продавчиня Валька гроші забере в рахунок колишніх боргів. Я «на хрестик» в неї вже половину спиртного з полиць виніс. Друже, доведеться йти тобі.
 
III
 
 
      Так Секундус перекваліфікувався з посланця Божого за справедливістю на посланця Валєріного за оковитою. Незграбним підтюпцем вийшов з під’їзду, тримаючи у руках три стогривневі банкноти, вирівняні й освячені багаторічним спочинком між вічними словами геніальних поетів. Старенька саме закінчила поратися на грядці, й розігнула спину. Обходячи жіночку з її дорогоцінними петуніями, п’яний ангел похитнувся, і ледь не впав, дивом вхопившись останньої миті за неосяжну бабусину талію. Відійшовши на кілька кроків, почув за спиною голосний зойк.
- Лишенько! Як кольнуло у печінці!
      Секундус печально поглянув на свою правицю, Божественний доторк котрої щойно розрядив в організм бабці.
- І за що мені ця напасть?!? – не вгавала випадкова жертва ангельського свавілля.
- За що?! За що?! Небеса теж помиляються!  - викрикнув посланець Господа, й почимчикував у крамницю.
      Бабуся не почула відповіді. І продавчиня не почує. Ця думка сяйнула у затуманеній макітрі Секундуса уже на облущеному ґанку магазина. Якщо, звісно, ця Валька не дитина й не свійська тварина, на що розраховувати було б надто наївно.
- Сподіваюся, вона хоча б п’яна, і теж зможе мене бачити, - сам до себе промовив ангел, і увійшов до закладу роздрібної торгівлі, - Якби я був смертним, не просихав би ні на хвилину.    

 Источник: https: // poembook.ru/poem/3297491