Абсурд музики?!

     Вона скрізь і ніде. Вона в нас живе і в нас вмирає.
     Як тільки скрипаль занесе свій смичок і зачепить струну нашого життя ... Як тільки тонкі тендітні пальці піаніста застигнуть над клавішами форте і п'яно... Як тільки струнка арфістка обійме ніжками арфу... Як тільки флейтист вдихне дух похмурого дудука або запалить ніжну жалісливу сопілку... Як тільки сліпий кобзар зачепить струни нашої української душі, нашої юдолі... Вони разом створять внутрішню музику, якою дихає все наше тіло. Почнуть говорити наші думки та бачення. Нашого буття.
     А старий джазовий золотий неповторний сакс - сопрано, контральт, тенор, баритон і зниклий бас. Адже такі голоси мають і люди. Або труба, яка відносить вдалину і щось урочисто-сумне розчиняється в повітрі, відлітаючи до зірок разом із спогадами та навіяною тугою.
     А струнка віолончель з виточеними лініями стегна та талії, зі шкірою бронзового кольору. О, як би я хотів на ній зіграти гала-концерт чи бодай повільну увертюру для людського оркестру! Коли вона проходить хвилею парфуми і, похитуючи стегнами, змахує смичком,.. І довге попелясте волосся, і пекучий погляд карих мигдалевих очей,.. І вона закриває пухнасті вії,..
     Залишається тільки зітхати про віру, кохання, надії та …ностальгії. Якби тільки я міг до неї дістатись і торкнутися! І мріяти, мріяти, мріяти про музику душі.
     Ми так потребуємо цієї мажорно-мінорної їжі, так потрібні страви скерцо-лібрето нашого внутрішнього світу.
     Цю чарівну музику, ці хвилі штормів, розливів, перекатів та дзеркальних мілин, неможливо не любити і не розуміти. Бо це не дорівнює абсурду.

     Музика вічна!

Сиво і страшно мудро
віолончель злітає
нотами струни,
капають, кричать, бо каються,

скрипковими ключами
і на душі замки відкривають,
й ховають посмішки диригента
в сірникові коробки ретельно,

віолончель злітає,
ноти риплять й скрегочуть
у гойдалку віртуальну,
в нотний стан, в звуки Бога,

і сольфеджіо сіллю
посіваючи, терзають соплями, -
горло стиснуте боляче й вічне,
серце уже в оркестровій ямі.

Музика – числа,
всесвітнє немов айкідо,
струни, коли провисли,
тремтять і мислять,
і чують нечутне «до»

- з книги «P.S.»