Ведичне коло укр
магічний психогедонізм
Усі змальовані події є видуманими та не пов*язаними з реальними ситуаціями
Аврора
1
Він тебе любить, але ніколи не повернеться
Я його теж люблю. Але себе люблю більше…
Але йому потрібна інша . Він її не кохає. Вона його - можливо теж …
Але та вона кохає зовсім іншого ….
А той не кохає жодну з жінок …
Але його кохають. І не одна. Їм обидвом - боляче. Це єдине, що вони почувають…
А він кохав ту, що тепер немає. Ніде. Розумієш.
2
Поки що сім. Цей ланцюжок власне продовжується.
П'ять жінок
Двоє чоловіків
Переплетені та сцеплені одне з одним
Не можуть ні бути разом
Ні відпустити одне одного
Кілька зворушливих пар, що тримають одне одного за руки наодинці з вічністю
Це або вічний танець
Або вічне кохання. Але настільки замішане на болю, що набуває форми та змісту антикохання
Ерос - могутній та незворотній
Антерос - темний та сильний , як сам земний біль, важкий та спраглий
3
Герої з вічним вайбом антигероїв
Хтось пише їх життя чорними літерами на білих сторінках
А хтось - білими на чорних.
Не виходячи з чорних списків , вони залишаються собою
Дорослішають , змінюються , кохають та ненавидять
Антигерої з вічною тугою за героїзмом
4
Ліліт, Єва, Марина , Ольга, Наталія
Володимир Олександр
Невже кохання- це безкінечні нитки павутиння, що у ньому заплутуються навмання натщесерце
Погляди і ніжність долонь
Біль недовіри , підозр та брехні
Кохання пристрасті надії та холоднечі , що підступає до горла
5
І темна емпатка - таємна авторка Долі
Парка
Що заплутує нитки , але нанизує фрази між ними , наче плете нитки самої гравітації
Що черпає не чорнило , а саму темряву власного серця
Світло власної душі
Кров власного тіла
Істину власного болю
Шал власного кохання
6
Вона пише вічну історію слави та ганьби
Спогадів та забуття
Кохання та самотності
Її серце б’ється , доки б’ються серця її героїв
Бо вона - тримає в руках нитки їх доль
Бо нитки їх доль міцно в’яжуть її власні руки
Що її внутрішній світ - Всесвіт
Мандала з ниток самої Долі
7
Вона не просто так була темна емпатка
Не просто так була Парка
Від Бога від Диявола від Людей
Від землі та неба
Від мовчання та крику
Від тиші та шуму
Геката
Темна нічна жриця
Королева ночі
Непомітна , як сама небезпека
Прекрасна , як демон
Світла , як падший янгол
Незворотня , як меч з руці самурая
Її темні очі ніби увібрали в себе сам Всесвіт і він говорив з нею
Вночі і вдень
Вона чула його шепіт , його музику , його темні і світлі вібрації
Темна богиня чорного пера, що Фенікса
Чорного , бо спаленого вщерть
Сам Фенікс відродивши власну душу але прив’язаний до тіла , був вільний , але водночас ув'язнений у глибині її власної підсвідомості
Але чорне перо , хоч спалене , підбите попелом падіння смерті та відродження , писало тонко та гостро
Писало саму вічність
Вплітаючи своє мовчання в істерики та сповіді
В сльози та мовчання , в якому захлинаються на самоті ті, кого вона воліла кохати або вбити
Прекрасну чорну Ліліт
Ненависну Єву
Марину - серце її власного болю
Ольгу - сильну та добру
Тонку втрачену естетику Наталі , що вона її ніколи не бачила , але тонко ловила з космосу її кроки , тонку мелодію її живої душі
Єдину і неповторну Любов
Жорстоку але істинну
Тетяну Анастасію Оксану Вікторію Єлену
Ці імена , неначе маячня запускали її власне серце кожного ранку
Тік так
Трунь
Її серце - велике живе пульсуюче , сповнене крові та енергії життя, любові , кохання , бажання безмежжя та чистого світлого простору ритмічно качало кров
До мозку - наче відмодерований та налаштований , він випромінював потужні хвилі зі звуку та світла , з квантів та квазарів , що міцно переплітались з хвилями самої ноосфери
Через себе вона підключила своїх героїв
А тепер відпустивши їх на волю, разом з тим , міцно тримала їх нитки в своїх руках
Наче сама Арахна , що плела тканину хронік Акаші
Чи та сама Геката , що знала біль і поразку , зраду і спустошення , самотність та відродження
Наче Іфігенія - вигнанка на березі вічності
Жриця загубленого храму Артеміди в землях прадавніх могутніх таврів - воїнів , що вміли ходити небом
Наче Персефона - Чорна наречена , що її знали в обличчя лише Боги
Наче семилика Плеяда , що зійшла з нічного неба та прийнявши форму та закон звичайної жінки , не забувала своєї сили
Наче Кора - чорна всемогутня месниця , що дарує силу і надію чоловікам та жінкам
Наче Жива - мудра всемогутня Богиня - Матір, що рятує своїх хай не дітей, але братів та сестер , що сповнені болем та стражданням
Її герої - вільні але й прив'язані до її власного мозку серця та сонячного сплетіння - жили в ній і наче й своїм власним життям
Вона кохала , кого хотіла , вона кохалась з ким хотіла , вона літала , куди хотіла
Вона писала , що хотіла
Але все , про що вона писала ставало кров'ю та тілом , пристрастю та болем …
Її серце сповнене і любові і ненависті - було завжди живе
А її душа - безсмертна
Сама ж вона стала темною письменницею
Або письменницею темряви
А її геройки…
Спочатку вони були геройками Євки
Але Євка - нестерпна незносна навіжена та звихнута повернена на літературі сексі та чоловіках, стала самітницею і ледь не чорницею через свій клятий гонор
Гордість
Кінець кінцем , вона винна , що залишилась сама
Вона не заслужила ні кохання ні чоловіків
Євка не заслужила бути письменницею
Хто вона така? Тепер - ніхто
Я стерла її
Осквернила тіло , стерла - душу , я все опоганила
Бо гонор та бруд повинні бути покарані
Невже я не пасую краще до літератури та бути поруч із геніями ?
Її крижане серце та цей нестерпний крижаний вираз обличчя - і будуть її покаранням
Інша справа - Марина …Вона тепла та щира. Вона вміє кохати і розуміти , співчувати та цінувати любов
Я кохатиму її душу. І дозволю кохати її тіло , але тільки гідним …
Так вона мислила та писала ночами свою повість про кохання та перемогу
А Євка повинна загинути. ..
Як на сторінках, так і …хто - зна…
Може, якби її не було по справжньому, ми могли би знову стати щасливими…
***
Іноді їй хотілося ніжності
Але чоловік…його руки та тіло були міцні та засмаглі на сонці його тверді долоні та м’язи..звичайно, вона любила його тіло, любила , коли він пестить її..але його рухи були по чоловічому сильні та швидкі …
І тоді вона заплющувала очі та думала про Марину…про її ніжні м'які риси та ніжні кошачі м’яікенькі рухи…
Але чоловіку шепотіла :
Ще…
Він усміхався …Може й здогадувався, про що вона мріяла …
Вона й сама витягала тіло , уявляючи себе великою хижою чорною кицькою …
Кохатися з чоловіком - то було наче побувати на війні й спробувати губами гіркоти диму та печалі …
Це бачити його сни у сні…
Бо чоловіки тепер навіть у коханні думають про війну та чорні дими
А вона вигиналася та просила його спуститися нижче і тоді можна було уявити , що то тріпотоиві губи Марини чи Євки
Хоча крижана Євка мабуть й не уявляла, як пестити когось іншого, крім себе
Вона сміялася своїм низьким грудним тембром і відчувала , як чоловік знову навикає силою та спрагою…
Але й усім болем та відчаєм …
Ще ?- тепер питала . Він мовчав та починав її цілувати …
Хто зна , може й сам в цей момент думав зовсім не про неї…
Він був звихнутий на тій навіженій Євці та Японії
Яка ж з неї японка ? Німкеня вона й є німкеня …Висока груба й незграбна , що здавалося, не вміє до ладу дати раду своїм довгим ногам та рукам…
Кучеряве волосся , завжди неприбране, що вже взялося сивиною , але ця гонорова краля навіть не збирається фарбуватися …
Так і ходить : білокура бестія…
Сірі очі, які б своїми руками вирвала, якби могла…
Що він у ній знайшов? Гонор та мовчання
Захлинулась своїм гонором та мовчанням
Краще вже мати кров живу та говорити все чесно, ніж плавати по життю холодною лускатою рибою…
…
Єва
1
Єва жила сама. З дочкою . Їй було сімнадцять, та їй було не до Єви.
У неї починалося своє життя.
А Єва вставала вранці , якщо ніч не була безсонна , то йшла на кухню, робила скромний сніданок та філіжанку чорної кави, потім відкривала та проглядала соц мережі.
Соц мережі вже давно не чіпляли.
Там у людей було своє життя. Вона не лізла в чужі дискусії , розмови, ланцюжки пліток , давно не прагнула висловитися з будь- якого приводу чи привабити до себе увагу
Так і сиділа на самоті з чорною кавою та пила її маленькими гіркими ковточками.
Ранок , хоч був перший липневий у цьому році, був приємно прохолодний .
Думала про свої плани.
Вона була у відпустці.
А чим займається самотня жінка у відпустці? Домом собою та хобі
А так як Єва не була заміжня, то весь час мала для самої себе.
Час - був розкішшю . Вона не відчувала його як тягар, скоріше раділа, що мала його поки що доволі, щоб встигнути щось зрозуміти для себе про цей світ.
2
А тепер Єва точно знала : спочатку ти працюєш на репутацію, а потім репутація працює на тебе
І це не стосувалося до сексу
Це стосувалося до справи
Може до справи всього життя
Чи до хобі
Чи до честі чи совісті чи справедливості
Що алчність - це завжди страждання
А вік - це перевага
Коли ж час повільно стати над людиною зберігши волю до влади але не бути пригніченою лібідо , що має здатність скручувати будь яке его та стирати на попіл гідність
3
А тепер , сидячи у кімнаті та слухаючи місто : його тривоги болі його перехрестя його швидкість трафік або сповільненість, вона раптом зрозуміла , що раніше любила багатьох людей
В тепер любить мабуть тільки себе
Це було для неї гірке відчуття
Гірка чужа правда
Але разом з тим саме вона тепер сповнювала життя сенсом та красою
Усамітнення приносить гіркі плоди , але справжні
І дуже вишукані …
4
Ходити на місцевий ринок чи у той невеликий маркет над дорогою
Чи вийти на прогулянку з собакою -
Здавалось що це все життя , що залишилось
Сьогодні вона купила кукурудзу . Потім зварила і за звичкою віддала собаці качан з залишком кукурудзяних зерен
Він завжди з задоволенням їх гриз
Але тепер з подивом побачила , що собака не став брати качан з рук
Зуби ж випали …- прошепотіла сама собі
Обрізала зерна ножем та насипала в мисочку
Тільки тоді собака став їсти …
Потім сіла в крісло , а собака улігся, вклавши морду на її ногу
5
Магія література філософія мистецтво усамітнення музика школа серіали це місто - їй всього було доволі …
Їжа японська кухня напої відмова від алкоголю капучіно чи чорна кава шоколад але відмова від цукру від м'яса від яєць від …- у всьому були протиріччя
Простий одяг взуття але любов до темних окулярів та мовчання -.це виводило
Бейсболки конверси кросівки пальто джинси лаконічність образу життя - ти не в тому віці
Коли ти подорослішаєш
Тобі вже не личить
А що личить?
Єва на таке тільки усміхалась
Носила що хотіла
І музику слухала , яку хотіла
Відчувала зламаний вай фай, як зламаний шлях в нікуди
Але навіть на це тільки усміхалась …
6
Все ламається …
Зуби …
Меблі…
У неї почали ламатися меблі…
Почалося мабуть з дивану , але ця меблева епідемія , як не дивно, перекинулась на інші речі
Потім на диван дочки , потім на табуретки
Потім на вікна
На шафу
На підлогу
На крісло
На шпалери
На кухню …
На ванну та душ…
Ніби якийсь вірус трощив ті меблі…
Люба сказала , що то час …
Все ламається .. Це час …
Час…- повторювала Єва. І усміхалась . Вона знала, хто заразив час
Бо росла в поламаному Королівстві Люби все життя …
Люба - це була мати Єви…
7
Розетки
Важке двоспальне ще радянське ліжко
Двері у шафах
Телевізор
Люстри та лампи
Холодильник -
Ці вічно хворі , хромоногі та скалічені речі могли би повідати історію своєї довготривалої хронічної хвороби…Але зазвичай мовчали …Кому це треба?
Навіть хвороби мають історії…
Це час …
Час і вірус , що непомітно підточував саме їх буття , сповнюючи його самотністю печаллю мовчанням сарказмом фотосинтезом водою вогнем повітрям електрикою гудінням лічильника неврозами мовчазними психозами істериками любовью та самопожертвою…
8
І тепер ця епідемія прийшла й сюди - в цей дім …
Тому Єва раптом розлюбила його. Дім . Цю квартирку, маленьку, але колись вона здавалась їй затишною
Навіть цей тихий район ..
Жити тут колись було мрією…
Бо сама вона виросла у галасливому молодіжному районі , де здавалось , навіть вночі чути шум та галас на вулиці…
А тут було тихо, кували зозулі чи сойки , іноді навіть було чути , як у грунті копирсаються мурахи , тут було чути шум вітру , шелест листя і взагалі , з вікон було видно дерева
Для Єви це була розкіш. Бо сама виросла на сьомому поверсі та крім неба нічого не бачила
Хіба що вилізти з вікна та висіти над цією прірвою
9
Але ж п'ятнадцять років тому Єва пішла від Люби.
Але й Люба прийшла сюди за нею.
Та сповнила цей простір тими дивними чарами, заразила меблі час простір її життя
Єва усміхнулась…
Перед під'їздом цієї стильної сталінки , сповненої шепоту та спогадів, росте ялина …
Ялина - думала собі іноді Єва. Як на кладовищі , коли ялини саджають біля могил…
А сама мовчала …
Вона то не була забобонна.
Бо життя занадто багатогранне, щоб міряти його стереотипами
10
Але все таки знову мріяла
Але тепер поїхати звідси …
Подалі від хронічної меблевої епідемії, від неврозів та психозів, істерик , болю та мовчання сталінок, більше схожих на кораблі у безмежному небі…
Але коли й куди, поки що сама не знала …
Так , плела думки , іноді переплітаючи з власними словами …
Кішка слухала та мовчала …
Її блакитний азійський погляд був загадковий та іронічний…Здавалось, що вона якраз все розуміє…
11
Не так було з собакою…
Бо коли він чув її голос, то прокидався та починав вертіти хвостом
Це означало, що він чекає їжі або прогулянки…
Єва усміхалася …
Іноді бралася лікувати цю хронічну хворобу свого дому : депресії , як вона їх називала , - стихійні купи одягу чи прання , що виникали вряди годи, поки їх не розбереш, або пилеві незгоди з життям
Тобто , увесь накопичений за кілька днів пил у кутках меблів, бо вони тоді трудились не існуючими очима та погано бачили
Бралась прати штори , мити та розбирати вінтажні сервізи та тарілки
Спочатку хотіла було знести на смітник
Але ні.. Залишила…
Це теж був різновид хронічної хвороби…
12
Єва так і жила серед хронічно хворих меблів у хронічно хворому домі
Над шумним оживленим перехрестям
Іноді сама починала кашляти від тих хвороб простору часу та мовчання …
Але у цьому була своя прихована краса
Що накопичувалася тут може ціле століття разом з шепотом та істинами
Брехнею та тишею
Казками та правдою
Ледь чутними чужими істериками , дорослішанням, зачаєнністю, болем , самотністю чи навпаки - пристрастю…
13
Писала сторінки свого життя…
Не завжди на папері…
Іноді виходило не те, що вона хотіла сказати
А іноді виходило сказати те, що хотіла змовчати …
Так і жила серед свічок квітів з кішкою та собакою
Над дорогою , якою постійно проносилося автівки чи байки…
Пахло пилом чи дощем
Та видно було все таки гілки дерев …
Євгенія
1
Так просто жити бути молодою мати гарного турботливого чоловіка мати гарненьку донечку
Коли ще все попереду
І тут раптом без попередження : Єва
Вона як постріл в голову. В саме життя.
Він зламав її вай фай , читає все що та пише
Вірші та романи
Каже, що вона геній
Євгенія тоді бундючиться мовчанням …
Готує смачну вечерю
Потім приходить до нього в чорному пеньюарі
Тоді питає: вона все ще геній
2
Євгенія знає собі ціну : маленька тендітна тонка , схожа на китаяночку , у неї маленькі ніжки і долоні
В вона : Та подивись на неї уважно…
Вона вже стара ..
Стара …
У неї зморшки , вона сива
В неї не гарне тіло
Вона не про секс …- відповідає
Це ще гірше …
Євгенія спалахує гнівом і подумки кидає в нього тарілку
Але він навчився ухилятися. Не подумки
3
Ну і що в тих віршах?
Євгенія не читала віршів. Вона була гарна та розумна настільки , щоб розуміти , що жінці потрібен гарний чоловік
А чоловікам не потрібні вірші
Чоловікам потрібне кохання та сіль до страв
Та трохи паприки
Та провансальські трави до омлету
Тоді він їстиме прямо з рук
А вона матиме все, що захоче
Шлюб гроші дитину та безтурботне життя
Вона була доволі красива жінка
І завжди дивилася на себе в дзеркало із задоволенням
4
І що тепер ?
Якась стара підбита гнівом та невдачами самотня тітка зіпсувала її ідеальну мрію
Вірші…
Ні, вона стара …Стара …
Вона мене ніколи не переможе…
А вірші - це підбитий попелом непотріб
Сміття …
Але прочитавши раз , Євгенія серйозно захворіла словами, яких сама не зуміла би сказати , звикнувши до мовчання
Але всі вони були - про неї …
Для Євгенії здавалося , час зупинився , коли вона стала читати ті кляті вірші Євки…
Кажуть , вона проклята і проклятий той, хто захворів на її долю
5
Кажуть, вона бісексуалка…- тихо говорить чоловік
Що це означає?- питає Євгенія . У неї всередині від того розливається холодна калюжа страху та болю
У неї були жінки…
У Євгенії перехоплює подих
…
Вона ніколи не бачила таких жінок …
Самотніх вільних таких що вміють писати вірші та здається не потребують кохання…
Такого не може бути…
Вона самотня …Думає Євгенія…
Вона думає про неї все частіше…
Як думаєш, - питає раптом , - як вона справляється…
6
Боже, Женю, ти що дитина…Всі якось справляються …
Євгенія потерпала від жаху ночами…
Він був старший…
Але вона теж відчувала, що час тече крізь неї не просто так ..Час залишає сліди на шкірі ..Маленькі непомітні …
Вона боялася за своє життя…
У неї іншого не було. …
Час все руйнує…
Мрію, країну , кохання , їх життя , таке ідеальне
З теплотою дружнього спілкування , з веселощами , з келихом вина вряди годи
Зі смачною французькою кухнею…
Вона зналася на тому досконало…
І що тепер?
7
Війна біль жах зруйновані будинки і постійний страх за своє життя за дочку
Вона така тендітна і тільки починає жити…
А він - хто зна , про що думає…
Він постійно мовчить…
А ця жінка - Єва…
Вона ж теж жива…Євгенія навіть крізь стіни відчувала, як та дихає…
Мовчазно ..крізь ночі…крізь свої химерні сни…
І ці вірші…
Вони затікали у вени , наче розплавлена лава вулкану, що раптом тихо прокидається вночі , світить червоними від безсоння очима та гарчить земним грудним звуком, наче дикий звір ..
Вони забрали останній спокій з її душі ..
Вони забрали її радість…
8
Спочатку Євгенія злилась…
А потім стала плакати …
Її чоловік - її мрія повільно сходив з розуму через ту Єву , її чорну літературу
А вона та Єва - Євгенія відчувала , як крізь її тіло проростає підводне латаття , як воно тхне зсередини гнилизною та прихованим підводним життям , таємним та мовчазним
Може, в неї під шкірою плавають рибки ?- питає в чоловіка
Він усміхається …
Я знаю , що в неї під шкірою …
Рибки сіль запах моря та голос вітру
І знаєш , що він розповідає?
Євгенія мовчить …- З яких пір ти став чути голос вітру…
З тієї хвилини, як почав відчувати її дихання. ..- говорить
9
Клята Євка…
Недарма її всі ненавидять…
А ти не хотіла би з нею?
Що?
Замутити …
Мене нудить від тебе. Ти псих.
Євгенія знову замовкла та йшла на кухню сіяти свої гірки провансальські трави у ріллю свого життя та тієї химерної жіночої долі
Що виявилась не така й солодка , як найсолодша мрія
Про кохання та чоловіка…
І тоді вона воліла стати кимось іншим …
Може, однією з героїнь Євки …
Вони такі яскраві та сильні…
Вони уміли жити ,як хотіли …
Вони щось встигли…
Дарма, що були старші…
Кажуть, інше покоління ..Кажуть, їх не так вчили …як нас …
Кажуть, це книги..Ну да в ті часи ще читали книги ..
10
Євгенія бралася щось читати…
Але горло перехоплювало від болю та туги…
Ні, це точно було не для неї…
Може, вона не така сильна , щоб чогось добитися в житті?
Ні, клята сука, ти мене не отримаєш…
У мене була моя мрія і я залишусь їй вірною..
А ти - живи як хочеш …
Спи з ким хочеш …
Ти мені не потрібна…
Якби ж хоч один день пожити таким життям , як у її героїнь..
Ліліт
1
О, вона почувала себе завжди справжньою магинею…
Вона розумілась на красі та силі
Силі природи , на силі рослин та усьому , що могла виростити
Посіяти і підняти з землі за допомогою магії своїх рук та води
Вона відчувала землю , її серцебиття
Вона розумілась на тиші та світлі
Їй потрібна була енергія води сонця та землі
Але вона й сама була частиною цього сильного світу, що знаходився у постійному русі
Разом з тим, вона болісно плекала власну жіночність та слабкість, що приходить разом із силою
2
Чоловіки - ці вічні воїни торгівці та мандрівники - часто робили їй боляче
Бо вони приходили і йшли
А вона любила дім та землю та рослини
…
Вона навчилася робити боляче жінкам
Це виглядало так , ніби вона хотіла розбити серце жінкам тих чоловіків , яких кохала
І які розбили боляче її
Вона навчилась робити боляче чоловікам через їх жінок
Так було потрібно…
Відчувати себе вищою та сильнішою за інших жінок
3
Кажуть, перша жінка Адама була Ліліт
Але пішла від нього, бо більше полюбила свободу
Пішла шукати себе, свою ідентичність та силу
Значить, вона теж Ліліт
Вона відчувала в собі потребу бути першою
І краще взагалі - єдиною
І краще - неперевершеною
Як вершина . .
Бо вона й є вершина
Гори
Міра Меру…
4
Їй здавалося, що вона знайшла й свого Адама
Єдиного чоловіка , якого бажає спіткати жінка в своєму житті …
Володимир - прекрасний чоловік
Саме про нього вона мріяла
Він був саме її чоловік
Добрий розумний сильний владний живий та справжній веселий з почуттям гумору
Їх кохання стало тим самим справжнім зрілим та досвідченим …
І хто ж знав , що станеться на її шляху ця халепа - Єва
5
Саме на Єві він і звихнувся …
Ліліт відчувала , як сила уходить назад в землю, як тільки згадувала Єву
А тій - хоч би що…
Хіба вона - безжурне простодушне дитя
Ліліт зранку вже була серед своїх улюблених рослин
Або шукала справ вдома
Вона любила затишок і тишу
Але кожного разу згадавши Єву, вона гірко зітхала
Вона збиралась на силі все своє життя
Вона розумілася на таких речах
Знала, що саме тепер з досвідом з силою та часом спіткала справжню красу та сенс
6
Ні, в юності вона не була така сильна та гарна
Сповнена уповні жіночої сили та принади
Тоді вона була просто дівчина , що завжди або вчилась або працювала або кудись поспішала
А тепер , коли вона спіткала силу й смак до життя
Зустріла потрібного чоловіка - тепер з'явилась Єва
Але тепер і вона - Ліліт - не збирається уступати : занадто багато болю і розчарувань пережила сама
Вона має бути з ним
А Єва - це безумне дитя , що мине, як висихає на сонці дощова вода
Як випаровуються краплі з поверхні
7
З одного боку , у порівнянні з нею Ліліт , що поєдналася вже зі Свободою та упевненістю в собі , Єва була майже ніщо…
Але її вірші …
Бо він звихнувся саме на тій літературі
Його просто повело на тих романах та гострому розумі тієї безбарвної веселки
Веселки , бо безжурне
Веселка , бо безтурботна
Веселка, бо вічно зі сміхом на устах
Веселка , бо ще дитя
Здається, що їй ніколи й нічого не боліло
Або навпаки , занадто зіщулене від болю , як побите цуценя, що боїться підійти до людей
Танцює , співає, пише , приходить, йде
Усміхається …
Або мовчить та ховається від усіх
Але ж і її час пливе , наче ріка
Її теж відносить все далі від берега , на якому можна бути коханою та мати поруч справжнього чоловіка
8
Хіба Єва єдина жінка , над якою поки що не вдалося остаточно вивищитися ?
Вона поки що не перемогла
Бо в неї є ці кляті вірші та ця література …
А що з того?
Ліліт разом з тим відчувала власну силу у знанні справжнього смаку життя :
Кохання
Свобода
Смачна їжа
Комфорт та істинний домашній затишок
Стосунки
Навіженій поетці було далеко до її гедонізму
До її сили та жіночності
Може, поки що занадто шорстка зі своїми травмами та тим підвищеним літературним та мистецьким тиском
9
І все кажуть через її вірші
Через її прокляття…
Єва - проклята жінка
А я благословенна була і буду
Благословенна своєю свободою та силою
Вірою та самим життям
І своїм істинним чоловіком
…
То у чому ж сила її прокляття , що дає їй силу жити та мовчати , але ж писати ці вірші та ці чорні сторінки правди та безнадії
Мабуть, немає тому суду від людей
А в Бога чи я вірю?
О, я вірю в себе ..
І це моя сила
10
Єва і Ліліт - це вічний герць за першого чоловіка
Хоча він належав Богу
Але ж сам віддав перевагу жінкам
А я - йому . От і все. Це вся правда . І воля до життя
А от Євка - химерує
Бо все шукає самого Бога
І де він - ваш Бог?
Шукай вітра в полі…
Запам'ятайте : істинна Ліліт б'ється з Богом за те, щоб чоловік належав їй
А істинна Єва б'ється з Ліліт за те, щоб чоловік повернувся до Бога
Любов
1
Життя не пройшло
Не хочу знати цього болю
Ні, життя повернулось…Бо все навпаки …
Так хочу і так буде…
Життя повернулося і я хочу бути юною
Юною та прекрасною..
Назавжди…
Життя можна повернути назад ще й як…
А ціна?
Та хто про таке питає?
Я все віддам …
Все що маю…
2
Здається, й маю небагато …Смішно , що маю так мало
Сім'я , невелика квартирка , дочка та її дочка
Мої дівчатка…
Ще такі маленькі та незграбні …
Вони ще не знають жити , коли болить
Але й це прийде…
Мабуть, у них все буде добре…
Вони ще встигнуть
А я хочу - спочатку…
Пережити всі свої танці і пісні , все своє кохання , біль, свої перемоги , свою юність і молодість
І повернутись в ті місця , де була щаслива…
3
Я хочу відчути на своєму тілі шовк та ласкавий шифон своєї юності, яку так і не змогла забути…
Кажуть , у тому немає мудрості…
Мудрість…Кому це треба…
Я повернусь в свої тихі ласкаві шифонові південні ночі , де шурхіт моря та мовчання магнолій і кипарисів
Коли можна було бути вільною , сміятися , відчути на губах смак вина чи південного вітру з вершин гір. ..
І танцювати …
А мудрість..Та хай йде повз…
В мудрості немає кохання
В мудрості тільки печаль…
І трохи гіркого диму на губах і кави..
4
Дочка - письменниця це прокляття чи благословення
Кажуть , вона мудра та ласкава і обдарована
Я читала ..Воно болить …Бо навіть у своїх віршах та романах вона не зможе перевершити мене
Бо читаю і здається, що вона живе моє життя , що вона втратила моє кохання, вона втратила моїх чоловіків , вона відпустила у синє небо всі мої мрії…
І не можу їй простити…
Яка ж вона письменниця…
Як жінка теж виявилась - бездарна…
Вона втратила все моє…
І тому я хочу це повернути …
5
Як сказати цій смішній дитині, що вона дитинна та смертна і , що вона мала моїх чоловіків та мої мрії, тримала в своїх долонях
Що її життя належить мені
Що вона повинна подякувати й за те, що мала
Хай воно минуло для неї , як сон - швидкоплинно та болісно
Але ж у вічності воно все буде моє і тільки моє …
Всі дари вона принесла мені та поклала до ніг…
Не просто ж так я дала їй життя…
6
Кажуть в цьому жорстокість та магія
Ні, в цьому справедливість та закон Бога…
Бо хто в мене питав , чи хочу бути мудрою
Чи хочу дорослішати ?
Ні, хочу знову бути Лолітою
Хочу бути вільною
Хочу знову все повернути : своє життя своїх чоловіків свої почуття свою волю та силу
І увесь гіркий дим, за яким пішло життя
Невже я так багато хочу?
Може , вона й так має забагато?
7
Її освіта , квартира , робота , життя - все купила я …
А якщо я все їй дала , то вона все мені винна
За все
За весь біль
Не важливо, що в ньому не вона винна
Візьму з неї…
В цьому жорстокість
Але справедливість
8
А насолода ?
То гіркий дим та гірка кава
Кохання
Та тонка тканина тунік на тілі
Щоб танцювати з вітром
…
І ніхто не сказав , що за насолоду ціна - це сон
Вічний сон душі ..
Що вона вже не прокинеться…
Чи все таки прокинеться ?
І виявилось , що ніхто й не був потрібний …
Ні чоловік
Ні дочка
Ні дочка дочки
Просто танцювати з вітром
Та бути вічно юною…
Ну може ще повернутись додому …
9
Але й там вже нікого немає…
Всі тихо сплять…
То нащо будити?
Нащо кликати?
В мені хочеться не тільки південні ночі та шурхіт шифону на плечах
Мені хочеться повернутись додому
Туди, де було сімнадцять
Де була ще така, що не знала ні болю ні страждання
Тільки свободу та красу
10
Не моя дочка ….
Моя би це відчула ..
Єва - смішна дитина. .
Колись в Ялті , років п'ять їй було, відпустила руку батька, в він і відійшов , і вона не дивлячись взяла руку чужого чоловіка …
А нам було і соромно і смішно…
Забрали , вибачались…
А їй хоч би що…Дивиться мовчки своїми сірими очима…
Обізналась дитина…
Чи ні ..
Шкода, що я їх ніколи не любила …
Наталія
1
Ти спитав про мрії …
Я відповім тихим вже шепотом : ти й був моя мрія
Мрія , що втілилася в життя
Тому можна сказати , що ти й був щастям і мрією…
І я була спокійна й щаслива
Але у неї сон - на межі між світлом та тінню…
І вона тоді не дихає …
І спускається на глибини , де дихає тільки живе коріння , вона чує …
Тому й мої кроки почула…
А я їй подарувала білу хустку.
2
Це просто сон в літню ніч ..
Про мрії та про прощення…
Бо як мені співали тужливої весільної пісні, як змінили вінок на хустку заміжньою жінки
Так і їй повинні були би заспівати….
Але хтось видумав жорстоку війну…
А вона й відпустила сон за водою…
А якби ми не пішли, то мабуть самі б провели цей весільний ритуал…
Але я подумала, що то варто виправити ..
Хай буде весілля уві сні…
І колись вона прокинеться ..
3
Я принесла повні долоні прощення ніжності й ласки
Бо мабуть було не зовсім справедливо : сказати на весіллі, що в тебе такого ніколи не буде …
Хай на землі не було, на небі буде…
А Єва - хороша дівчина
Добра та щира
Хоч робила помилки , але й вони були щирі
Це вона - наша…
Раз ми прийшли …Раз почули…
Ми триматимемо її долоні в своїх - доки їй буде потрібна допомога
Аврора
1
Це я тебе кликала та будила, Наталю, чуєш, не вона - клята Євка- а я…
Хіба їй болить щось…
Дитя безжурне…
А я мати…
Я сама праматір матерів
В моїй крові сіль усіх сльоз…
Як море солоне на світанку та на закаті…
Бо хіба Євка знає, що то діти
А діти - це біль
2
Відчуваю себе матір'ю Богів - Реєю
Тією давньогрецькою з міфів чи архетипів
Це мій біль - всі діти України…
Або ж відчувати цю вічну непорочну вагітність
Ці вічні непорочні породільні муки…
Євка пише химерні вірші та молитви
А я пишу долю …
Я - Рея
Я - Парка
3
І твої космічні кроки теж чула тільки я
А Євка спала , доле моя , Наталю, Євка спала та все проспала
Свою долю
Свого чоловіка
Свою воду
Свою вроду
Все я забрала , та роздала все , хто що забажав собі…
Так їй й треба
Треба було мати гонору забагато, треба було душу Дияволу продати , за ті прокляті вірші…
Бо вона - грішниця …
3
Була врода , була в неї молодість, була в неї доля , було в неї щастя безжурне…
Та хіба треба приходити в її сни?
Тихо тихо , світлим космічним туманом , ледь торкаючись зіркових доріг та стежок, що ледь світяться у ясному нічному небі
…
Хто до мене …
Я наче Геката - дам тобі нову долю
Дам тобі спокій і ніжність
І зіркового світла…
4
Євка не схотіла моєї магії. Не вірить . Ходить Бога шукати
Та де…
Той Бог не чує таких як ми…
А моя магія - то сила і воля…
І чоловік твій до мене прийде , я знаю…За віщим словом. ..
Я дам йому справжню долю…
Нову наречену з неназваним іменем , живу та сильну , яскраву , зіткану з вогню та любові, що має серце живе і світлу вогняну душу
А Євка - то вже кола по минулорічній воді
Все сплило за нею
І її химерні вірші і її біль і її доля …
І її коханий…
5
Бо в мене влада над чоловіками і жінками
А в неї …
Ніхто їй не вірить , бо гріх в її долонях
Вона його всім роздає …
А я ворожу на молоці , а не на воді та правду знаю…
Не ходи більше в її сни ..
Не даруй їй білої хустки …
Бо то моя була ….
Я її собі забрала …
Єва
1
А на Купала поїхала відпочивати
За попіл за сніг за тишу …
Життя химерне , та й його треба жити , треба шукати хвилин ніжності та зцілення …
Може десь в гіркому польовому зілля, у формі річок , що наче древні письмена , зберігають мудрість та закон землі …
Або у польоті ластівок чи коршунів …
Або у спеці та спеціях…
Чи навпаки - прохолоді ..
У легкому літньому дощі , у дощових хмарах
У дорозі…
У руху…
2
Єва думала про втрати та травми
Звичайно, кажуть , травма …
Кажуть, що це витіснення …
Пішла в інтелектуальність та чисте естетство в духовність …
Втратила зв'язок з реальним життям , з корінням , з жіночим …
Кажуть, сама винна…
А вона й справді ніби травмована вічною сімейною психодрамою завжди відгороджувалася внутрішньо від усього, що було пов'язане з жіночим
Щастям
Болем
Глибиною
Сльозами
Співчуттям
Завжди боялася глибоких почуттів стосунків та заміжжя …
Уходила в літературу , так далеко , як тільки могла
3
Завжди думала : ні я не така …я такого не хочу…
Ні болю
Ні сліз
Ні цих вічних невсипущих турбот
Ні істерик
Ні прання
Ні вічної кулінарії, якою би магічною вона не була…
Здавалось, що у неї десь всередині навикає й власна магія
Слово
Молитва
Чи цей вічний Ом…
Що здавалося іноді промовляв до неї в снах
4
А магія приходила і в словах , і в квітах , і в польовому зіллі , і в мовчанні дороги , що ніколи не перестає і не закінчується, а навпаки , завжди приводить до ще одного повороту
І що там , ніхто не скаже , бо не знає ..
Її уводило в вищість від
Болю
Щастя
Турбот
Але й від насолоди тим складним щастям і болем ..
Варто увійти в холодну воду
Та зануритись з головою , ніби приймаючи хрещення
Від чистих духів Купала
Річок
Та ефіру
Та вогню
Та землі
Щоб згадати початок …
5
Її ж від цього й рятували , й прагнули зцілити
Від екзистенційного самогубства особистості та духу
Через насолоду та вічну психодраму болю та протирічч
Їй де наче й відпустили гріх та відпустили писати та мовчати
Та забувати
Біль
Зраду
Страждання - цієї вічної амальгами насолоди
Що в ній ще трохи видно наші риси та лінії , але вони вже не ті…Вони вже ніби розмиті та втрачені у часі та просторі…
Вони втрачають цілісність , хоча ще шепочуть : згадай …
Згадай …
6
А що згадати ?
Дитячі мрії про піратські пригоди чи дівочу мрію про перше кохання , ще невинне та платонічне, чи мрії про вічну подорож…
А може у цьому й справа : що шукати
Притулок , де зігріває коханий чоловік
Чи вічного повороту дороги…
Але там може чекати все що завгодно:
Самотність
Дощ
Сніг
Правда
Істина
Память
Біль
Але це завжди рух…
7
Разом з тим , Єва , готова була згадати й жіноче
Щоб зрозуміти біль землі жінок і пам'яті
Вона вміла слухати і мовчати
Біль роду племені нації людства
…
Вона - Єва - пройшла через такий самий біль
І гнів
І страждання…
Але зцілилась…
…
Хіба вона через це дитина?
Хіба через те, що над хворобливими та зболеними смислами
Хворих трощених меблів
Слів
Снів
Прагне писати нові
Або відновити ті , що були
Первозданні
Адамові …
8
Бо горнятко - для води
Чистої джерельної
А не для солі
Чи болю
Чи травм
Чи сорому
Не для хвороби , для зцілення …
Бо хтось прагне заразити не тільки воду , в й горнятка …
Але з чого ж тоді пити?
У що збирати істину та прозріння …
Бо хтось купить горнятко собі
Хтось - дитині
Хтось - матері
Хтось - батьку…
Хтось - солдату
Хтось промовчить від тої біди
А хтось - заплаче від болю …
9
Але сьогодні ще було Купала
Свято багать та гіркого зілля…
А на Купала - пишуть по воді , на листах гірких трав, на хмарах, на язиках полум'я , на пелюстках квіту папороті , на макових зернах , на живому металі , що кує коваль по зозулі…
На Купала пишуть так, щоб твоє мовчання було присвятою духам землі і корінню дерев
Щоб почули тільки Велес та Купала …
Або ті, що мають вуха ..
А не мають рота ..
10
А Єва мала і страждання і насолоду
Та втратила і те й інше…
Але ще не втратила ні снаги , ні шукання , ні мовчання , ні солі…
Поки хворіли меблі, слова та пам'ять , вона знала , що робити
Поки хворів час та простір , вона не боялась ударів долі
Поки хворіли посуд та стіни , вона не втратила дороги..
Поки хворіли зорі та небо, вона мала час на пошуки та мовчання
Тетяна
1
Її меблі хворіли на ті самі хвороби, що в Єви
Може ці хвороби були старовинні та фамільні
Вони досі не розкодували таємниць ні своєї фамілії , та й в родинних таємницях заплуталися так, що тепер навіть з найсвятішою свічкою не вийдеш…
Ті лабіринти уходять все глибше й глибше у підсвідомі гулкі коридори , де чується лише ток крапель води та голос тиші
Сама Тетяна була тепла та радісніше за Євку
Євка холодна та лагідна , наче зачарована Василіса Премудра , що її загубив Кощій Безсмертний
Та мабуть не пошкодував
А сама вона була тепла та щира та вміла бути живою як Василіса Прекрасна
Що її навпаки прагне порятувати богатир добрий молодець
2
Вміла сміятись і любити життя, вміла лікувати та любити , вміла бути доброю та рятувати
До неї горнулось все живе …
Собаки коти птахи ноти мелодій
Тільки ж ці меблі…
Якийсь таємний сімейний недуг трощив їх , наче таємний вірус …
У Єви те саме…
Хоч були вони сестрами та Тетяна не любила це визнавати
У тої - своє життя
А в неї - своє…
Свої таємниці , свої обітниці
3
Хоча, ні
Сімейні таємниці то вони й не поділили…
Через них все вийшло…
Сни не поділили
Правду не поділили
І пишу я краще , ніж вона , - думала Тетяна…
Так і повинно бути. Вона молодша , не має права стати вище за мене
Спочатку я
А потім вже вона…
4
Я хворіла свободою та дикою незалежністю
І все що робила та здійснила було щиро і від серця…
І все і всіх що любила , люблю і досі …
Може , не завжди була слухняна чи покірна , навпаки…
Це я була Маленька Принцеса , що відповідала за всіх приручених …
Чи вони відповідали за мене…
Бо все мені здається, що приручені мною досі приходять до мене
Іноді я їх відчуваю…
Вони мабуть приходять крізь ніч , щоб уважно зазирнути в очі і в серце : чи все в тебе добре , чи тобі тепло, чи тебе люблять…
5
І люблять і тепло …
Але той мій світ - він вже тепер в іншому світі
Де залишилось кохані люди та хворі меблі
Але сама я пішла …
Вони мабуть щось там шепочуть крізь ніч…
Хай Єва слухає тих сумних сказань…
І той дім і те життя
Я їх вже забула , наче стерла з пам'яті та почала спочатку
Так і повинно бути …
6
Іноді читаю…
Ну так , я завжди любила читати…
Це теж наша фамільна хвороба…
Але читали ми з Євою різні книги…
І маємо різну долю…
В книгах багато мудрості і печалі …
Та я шукала в них завжди себе та віддзеркалення своїх мрій та бажань…
А Єва знайшла свою чорну містичну душу і долю ..
А може навпаки - загубила …
Але , не моя то справа - шукати її загублену в містиці поколінь фамільних хвороб та таємниць та літературних зачарованих кіл душу ..
Хай питає в того, кому її продала …
7
А в мене доля завжди була трохи цілісніша…
Я завжди точно знала, що хочу…
І свої бажання знала в обличчя
А не була така гонорова скупа на сльозу та ласку молчальниця
Я прагнула незалежності , хотіла завжди мати волю та свою справу
Хотіла мати незалежність та силу бути собою…
А працювати на державу - о, ні , то не для мене
Бо держава - це зло
І ти все одно будеш ошуканий…
8
Тому Євка - працює в школі , як невільниця та кріпачка своєї химерної долі
А я вільна …
Маленька Принцеса …
Хоча кажуть , що гонору теж хоч відбавляй
Але я точно знала , що шукала
В вона не знала , що загубила…
Але наша третя фамільна хвороба - то самотність
І тут ми зрівнялися …
9
Але я завжди була популярна та вміла знайти своє коло
Що ж ..
Кажуть , час розставить всі крапки…
Над якими і ви збираєтесь їх розставляти ?
Ось тут і починається містичні сімейні таємниці
З букви і
З літописів та язичницьких говінь
З книг та сторінок , спалених за віру та розколи
З війни , з подвійних кілець
Та небесних весіль…
10
З Колеса..
Палаючого солярного символу , що запускають з гори у дні рівнодень ..
І хто я в тому Колесі часу ?
Вічна Небесна Зозуля , що відміряє роки долі чи недолі
І кому : собі чи людям чи Євці
Вічна Небесна наречена що все чекає свого Князя з далекої дороги
Чи вічна гостя чи Господиня в Домі чи то Купала чи то Людина…
Мовчить Колесо…
Але ж час мені самій все знати
Єва
Вона любила подорожувати. Могла їхати годинами у потязі чи автівці, чи автобусом, просто дивлячись на пейзаж за вікном.
Просто слухаючи дощ чи ловлячи сонце на склі
Чи роздивляючись маленькі будиночки , що проносились повз них, чи автівки, що мчали наввипередки , блиснувши корпусом чи склом
Тепер вони з малою їхали в Одесу
Єва завжди вважала своїм містом Ялту.
Ялту з її смарагдовими горами , ласкавим морем та золотим сонцем, нагрітою бруківкою , екзотичними рослинами, що росли там прямо на вулиці, сповнюючи повітря дивними запахами квітів та солі
Але ж тепер йшла ця війна. Хто зна , коли вдасться поїхати в Ялту.
А Єва дуже хотіла показати малій Південь. Море і сонце і незвичну архітектуру
Тому тепер вони їхали в Одесу на два дні
Але це теж була справжня пригода
А тепер була якраз середина літа і після свята Івана Купала, після усіх тривог та бомбардувань, раптом просто подорож на Південь цими розпеченими нагрітими полями та дорогами , степами під цим безмежним небом, мовчазниим та вічним
В Одесі теж було спекотно
Вони ходили вулицями, їхали між вишуканими будинками , кожен з яких більше схожий на палац, ніби запрошував зупинитись та просто постояти, ніби щось пригадуючи чи навпаки , створюючи власний внутрішній світ дивних фантазій
Біля Оперного театру Єва остаточно усвідомила, що не пошкодувала про поїздку
Тут було чудово. Фонтан зі свіжою чистою водою та вишукана скульптурика будівлі Оперного театру - малій дуже сподобалися і це було головне
Бо на світі багато чудового, що варто уваги
Тільки не війна та біль та кров і сльози
Ось так блукаючи вуличками Одеси та слухаючи цікаві розповіді , Єва загадувала власні загадки…
Виявилось це теж треба було усвідомити, що Одеса має певний на перший погляд невидимий зв*язок з її рідним містом: і там і там до будівництва доклали рук іноземці, а саме французи чи бельгійці, своєю космополітичністю, бо так само на шахти приїзжали працювати з усіх сторін багато людей різної національності в часи легендарної залізної лихоманки, своєю вперстістю та незалежністю, своєю власною мовою
Але разом з тим , Єва розуміла , що сама почуває себе у своєму рідному місті все більше чужою
Може, через війну, яку відмовлялась розуміти: занадто вона здавалася безглуздою
Через зміну поколінь
Через різні зміни, що здавалося на очах стирають той минулий світ
І постійно з*являлось щось нове, ще небачене та нечуване
Здавалося змінювалася мораль та цінності
Але сама вона , хоч і прагнула все таки триматися на поверхі цієї хвилі часу та не потонути завчасно, вона все таки іноді прагнула не розуміти занадто глибоко, що саме відбувається навколо
Може бажала зберегти свою душу дитинною та легкою
Та не обтяжувати себе тим, чого вже не могла сама повернути чи змінити
Вона дозволяла світу ставати таким , яким він хотів бути , дозволяла йому приймати ті форми, на які він здатен , дозволяла йому бути недосконалим та мати право на помилку
Іноді навіть сама йому підказувала : Це буде помилка, мій світе…Це буде помилка…
Іноді він її чув..А іноді- ні..
Але й це її вже не обтяжувало…
2
І коли після чарівних вихідних в Одесі на ласкавому пляжі Аркадії чи на гіркому березі Тилігульського лиману повернулася в Рідне…
Вона все таки вирішила ні з ким не ділитися своїми спостереженнями за власною тихою душею…
Кому про це розкажеш?
Про духовний зв*язок з іншими містами: Пітер чи Ялта чи Одеса…
Звичайно, тут в таке не вірять…
Тут ніхто би не повірив у химерний духовний зв*язок…
Тут всі ставали прагматиками та матеріалістами…
Розуміли по чім фунт лиха, так би мовити…
А такі дикі химери, до яких схилялась душа Єви , вважали психічним розладом та депресивним станом та могли навісити ярлик дивачки чи фріка чи так несповна розуму дитинної порожньої лялечки , що не здатна на серйозне життя…
Тому Єва мовчала про духовні зв*язки з будь ким : живими мертвими чи ненародженими або ж іншими містами землями чи планетами…
Вела життя зовні цілком пристойне…
А про решту ніхто нічого не знав…
А писати ..та мало що можна писати…
Кажуть, папір все стерпить …
Або ж папір - як продовження життя дерев чи архетипної форми Древа життя чи Книгии Буття чи чогось химерного , що знову з таки мало відношення до духовних зв*язків з підсвідомістю чи душею чи колективним підсвідомим…
Здавалося, що він не просто все терпить…
Але уважно вивчає наші душі , читає все нами написане та передає прямо у космос…
Та повертає нам відповіді…
Ось , що з нею іноді траплялося..
Але й це навряд чи можна було так просто комусь розповісти…
Вона не боялася психічних розладів…Як кажуть: краще сміятися в домі для божевільних, ніж плакати на роботі..
Але й здаватися не збиралася…
Та все прагнула підмостити соломи там , де кінь не валявся..
Тобто, писала всяку химерну маячню, щоб мати залізне алібі творчості…
І поки що це працювало..
Ну що тобі,здавалось би, ці міста чи інші країни, чи планети..
Але коли ти бачиш, а більше ніхто не бачить, то іноді приходиться ходити світом тихо та обережно..
І мовчати про деякі речі…
Тому в Одесі Єва старалась вести себе чемно та стримано
Але це не завжди їй давалося
Все таки виривалися назовні її нестримна творча натура та непогамовний характер
Ну щодо характеру то це була парадоксальна суміш живості енергійності та флегматичності і нордичності ( проявлялося це іноді стихійно як віддзеркалення на оточуюче , в іноді й цілком свідомо )
Що стосується творчої натури та фантазії , то тут Єва була напрочуд багатогранно обдарована
Вона могла уявити будь що …
А іноді вона про це й писала …
За що мала всі шанси отримати білий квиток в пансіонат з триразовим харчуванням та після обіднім сном…( з юридичної точки зору це її теж би цілком влаштувало , бо з таким квитком мала би знаменито абсолютний carte blanche )
Вона й не заперечувала
Але дізналась що в пансіонаті замало водних процедур , зокрема немає басейну та спа …
Тому поки що не спішила…
Аврора
1
Він повернеться , але не до тебе , бо тебе вже давно не кохає…
Я люблю чоловіків. І моя таємниця у тому, що я люблю чужих чоловіків, навіть знаючи, що й мені з ними не бути..
Але боротимусь до кінця..
Просто тому, що не хочу, аби були з нею..
Хай лишиться сама та подивиться , що то значить - бути самій у ту хвилину, як ти відчуваєш, що хтось поруч кохається та їм добре…
Хочу щоб вона пережила то й біль..
Бо занадто горла та дика, ніби й не кохала , ніби й не відчувала того болю в собі..
Може й я відчуваю себе наче й пастці..
Але й ти Єво, не вийдеш вже з цієї пастки…
то що , що я закохалася…То що з того, що він знає мене лише як про таку, що десь є та хоче помститись Євці за біль та ганьбу…
То що з того, що я з ним навіть не спілкувалася…
Достатньо того, що Єва його знала, а значить хто зна, може він їй подобався та я зможу вдарити її достатньо глибоко , зможу нанести достатньо болючу рану…
Занадто легко їй все вдавалося…І кохання чоловіків..
Ні, тепер моя черга
І чоловіки всі мої…
Я заберу в тебе всіх..
Ніхто до тебе не повернеться..
2
Знала би, що я прочитала всі її вірші, що я їх вивчаю ночами, а потім все думаю: що тут не так..Що тут не відповідає ідеї життя ? Чому у її віршах такі викривлені образи, наче вона спеціально вивертала слова навпаки ?
Кажуть, це буває від болю..
А що їй могло боліти?
Кажуть, це вона всіх ненавиділа та обезцінювала : любов кохання біль страх
Може , вона психопатка, що їй нічого не болить?
Шкода , що не можна її просто вбити..Адже психопати - теж люди …Просто хворі…
І чоловік постійно ловить у її потоках щось своє…Японське…
Коли вона мовчить, вона здається японкою: загадковою та незворушною…
І тоді мене накривають ревнощі..
Вона ж не японка, - кажу…- Вона руська. А ми ненавидимо руських…
Яка руська, якщо народилась в Україні…
Не знаю..Мені все одно , хто вона : болгарка, руська чи японка…Я хочу, щоб її всі ненавиділи…Мати..Батько…Брати й сестри …Колеги …Чоловіки та сусіди…
Продавці в магазинах…
Навряд чи він може мене зрозуміти…
Єва - ніякий не геній…Вона зарозуміла нахаба , у якої немає серця..
А якби спитали : хто вона наспрвді ? Я не знала би, що відповісти…я ніколи з нею не спілкувалась…Можливо, я її сама собі придумала…
Але коли читала той її клятий щоденник, ще тоді подумала: скільки болю та бруду…
Чи вона причинила той біль іншим, чи ій - інші, мені тепер теж все одно…
Тому що мені постійно боляче через свої причини..
і може й вона тут ні до чого…
3
До війни я була гарна успішна жінка..
Я пам*ятаю себе : сильна запальна зухвала…
А коли побачила її, то подумала, що вона простуся…
Бо нахилилась собаку погладити…А знала, що у неї чоловіка немає та тепер вже не буде..
Сміялась…
Пройшло більше десяти років…
Вона - та Євка- живе собі спокійно..
І чоловіка у неї немає, але й не страждає від того, а здається, навіть навпаки..
Така спокійна та просвітлена, наче її то не обходить…
Химерна та божевільна…
Я би за своє горло перегризла…
А вона - мовчить тільки…
Не знає, що я вмію її думки читати та відчуваю її настрій та всі її почуття…
Хіба знає, що зламали її Вай фай та читаємо все її химерне письмо…Слово за слово…
Не буде у неї нічого…Все я їй зламаю …Навіть те, що ще не зламала..
І ніхто мені нічого не скаже..
Занадто багато травм …
Занадто багато ненависті роздмухано тепер до руських…
Ніхто їй не простить…
Шкода, що добра ..
4
Іноді чоловік мене питає, чи я відчуваю задоволення від того, що вона - та клята Євка- так мучиться, що ми так жорстоко з нею обійшлися..
А я сміюся..Але у грудях пече…
Не мучиться вона…
Хіба іноді думає про те, що лишилась сама..
Але то їй залюбки…
Вона доросла..
Та полюбила цей стиль життя : самотність замкненість недоступність мовчазність кава та її клята література, що вбиває людей…
Іноді у мене виникає враження , що це ми страждаємо, маючи проблеми та купи обов*язків…Чоловік, діти…
Що вона якраз насолоджується…
І тоді чорний гнів , наче смерч зметає все у душі..Бо повинно було бути все навпаки…Ми повинні були бути щасливими сім*ями , ми повинні були усміхатися та вбити її чорну душу своїм щастям , якого у неї ніколи не буде…
І нічого не відбувається…
Вона світла…
Вона усміхається та каже: я щаслива, що ви щасливі..
Того не може бути…
Я не вірю в таке…
Вона ж не свята..
Святі бувають тільки мертві…
Якщо ж вона свята, то я вважатиму її мертвою…
Хай буде проклята…
5
А я вирішила, що згадаю себе: яка була гарна та сильна , зухвала та як вміла боротися за власне щастя…
Кажуть, вона була заздра..
А я слухаю її нічні сни та думаю: де та заздрість..
Їй сняться свої померлі чи живі…
Вона там з ними мовчить чи говорить…
Як говорить, я не чую..
А як мовчить, то все пишу …Записую те мовчання за нею…Паузу за паузою, тишу за тишею…
Вмальовую це мовчання у свої думки та власні істерики та неврози..
Та все мені здається, що моя душа росте разом з її..
А її душа , мов те Дерево космічне - виросло до неба…
І всі її мрії як птахи на гілках того дерева - сидять тихо або співають свої пісні..
А я все ношуся по гілках та ловлю тих птахів у клітку…
іноді й вони не хотять у клітку йти…Але хто того питає..
Їй ви вже не потрібні…Не бути їй щасливою…
6
Що ж , якщо прийшли у мій світ, ви повинні знати, що ризикуєте
Усім: життям коханням рідними близькими грішми мріями і навіть смертю…
Бо можливо, я зможу дістати вас і там…
Ні, я не відьма…
Я навчилась ходити між світами та шукати тих, хто туди зайшов через помилку чи тому, що так було положено…
Можливо , мене всі бояться…
А можливо, вже знають , що боятися нічого …
Я не говорю у снах
Може взагалі не сплю…
Але Єва всіє говорити у снах…
Її душа виросла високо , але вона як рослина лише хитається від вітру
А моя душа росте разом з її…
Тому що це була доля…
Чи магія …Хто тепер пам'ятатиме початок , якщо пам'ять стерта …
7
Але Єва мене не боться…
Її душа росте повільно , поки тіло гасне чи мерзне чи хворіє чи потерпає від спеки чи спраги чи голоду…
І це їй до снаги , як мовчання
Як стояти самій на вітру
Як біль
Як день і ніч…
Як вмирати кожної ночі і йти у свої химерні сни…
Ловити там свою печаль ,як чорну рибу , що заплутала у гілках , наче у сітях…
Спи спи , моя леле, я співатиму тобі колискових , а потім - співатиму весільних і купальських і русальних…
І читатиму казки
І тихо читатиму твої вірші
8
Твоя душа, Єво, прозора та світла
А ми - такі сильні та зухвалі
Ми все візьмемо самі й не чекатимемо від Бога дарунків чи дозволу…
Я зберу твої мрії та подарую іншим
Зато твоя душа тепер буде вільна та чиста та може летіти хоч на небо хоч куди інде…
Ми теж сильні та світлі
Наші душі оплітають твою, наче мають руки , так щоб тримати тебе тут , але ти все одно проростаєш крізь нас до самого неба
Та ти мовчиш , Єво
А ми молимось усім Богам , щоб дали нам перемогу здолати тебе
9
Іноді Він нас чує …
А іноді я думаю, чи й тебе Він чує…
Єва Єва, а може ти моя душа , може ми пов'язані більше ніж самі пам'ятаємо
А може ми були сестрами чи ти була моя дочка чи я - твоя
А може ти була моя мати чи я - твоя
Бо чому ж наші душі переплелись ?
Бо твоя душа вже як Дерево
Ти казала , що то Дерево пізнання Добра та Зла
А ще ж Дерево Життя…
У Дерева Життя - плоди солодкі
В у Дерева пізнання Добра та Зла - гірки та сповнені сумнівів та болю
10
Тому вони прагнуть забути біль
Прагнуть забути , що тепер знають
Прагнуть кохати та народжувати дітей і не думати про Добро чи Зло чи безсмертя
А я думаю…
Та думаю…
В може я пішла за тобою в нікуди , як вони сказали?
Але я бачила своїми очима …
Якби не побачила - не повірила би…
Єва
1
Іноді вечорами або навіть безсонними ночами вона думала : це війна все стерла …війна . .
Війна стерла всі сторінки нашого життя…
Дні нашого життя
Хвилини й секунди …
Все, що було у минулому - стерла війна …
Наш ідеальний світ …У кожного він був свій - цей виміряний ідеальний світ…
Кожен плекав його та мав в душі своє щастя й долю…
Але прийшла війна і не стало нічого
Тільки чорний дим …
2
Війна стерла голоси друзів та стежки до них
Вже ні в яких споришах не віднайдеш її…
Війна стерла пам'ять по наших кар'єрах та сподіваннях , статусах та положенню у суспільстві , елітарности та освіченості
Війна стерла наші капітали та зарозумілість…
Всі ми мабуть вирівнялись…
Стали перед Богом рівні як діти
Бо всі під ним ходимо…
І якщо й залишилося щось , то це ілюзія
Вона тимчасова …
Але обнадійлива…
Що тебе мине чаша сія…
3
І Єві було дивно за тим, що хтось ще побивався за своїм втраченим ідеальним світом чи чекав раю тут на землі…
Бо схоже , що його вже не буде …
Ні минулого
Ні теперішнього
Ні майбутнього…
А що буде?
В тепер так і залишиться
Назавжди…
Цей скалічених війною та болем світ так і йтиме далі
Народжуватимуться діти
Але вже трохи хворі війною та ненавистю
Вчитимуться жити у цьому скаліченосу світі
Кохати у ньому
І не шукатимуть миру та раю…
4
Доки хтось не вдовольниться …
Єва знала , що тепер мало спатиме
Але безсоння вона не боялась ..
Не боялась , що не матиме спокою…
Не боялася тривог , що здавалося своїм тужливим звуком кожного разу перещавантажували світ на квантовому рівні , вносячи у нього непомітні на перший погляд зміни…
Вона дивилась на світ та думала : ну якщо у ньому все так сталося - значить комусь це було потрібно…
Зруйнувати чиєсь щастя
Мрію
Чи ідеальний світ
Майбутнє
Сім'ю
Освіту
Кар'єру
Путь
5
Єва не так щоб була філософом , але тут вибирати не приходилось..
Або кожного разу вдаватися до філософського конструктиву , або потерпати від фрустрації…
Єва обрала перше…
Що б ви не вибрали : східні практики чи західно європейську вишукану філософську думку чи слов'янський мессіанський пошук духовного ідеалу чи Бога - все буде добре , ніж заплутатися у внутрішніх страхах ненависті чи болю
Якщо війна все стерла і ніщо не буде так, як раніше
Якщо світ ніколи не стане знову ідеальним , то залишається жити в такому ….
І якщо є сила - допомагати іншим…
Аврора
1
Якщо це про кохання, то можете всі про неї забути..
Моя Єва як все забуте і заборонене одночасно…
він знову пише про ревнощі та задає запитання, яких ця Євка ніколи не почує..
Бо це я все у неї вкрала…і хоча обіцяла вкрасти долю та кохання у Євки, але вкрала скоріше кохання та ревнощі до неї у всіх, хто її любив…
У мене таке враження, що я забрала все це собі та тихо сповнилась сама тим коханням , що сама заборонила..
Що я не живу, а безчасно ревную та вмираю біля тої клятої Євки..
Шкода, що вона живе й нічого про це не знає..
Шкода, що тіло її- заборонене…
Шкода, що душа її - забутий Лабіринт, у якому чи не заблукала я сама, хоча прагнула стати новою Аріадною та навпаки вивести всіх на світло , до честі та слави..
Хоча й старалась та наче й сама забулась , читаючи її вірші та романи…
2
Він пише їй листи…Чи знає, що читаю їх тільки я, що перекладаю їх безсонними ночами, що сама, наче перетворююсь на поштову горлицю, що так безнадійно співає під вікном дикої Євки…
Я прагнула стати для неї всім : Авророю Гестією вічною богинею- матір*ю Ізидою і Нюктою і Шакті, щоб танцювати у космічному пилу Всесвіту, Афродитою та Марією, замінити їй Всесвіт, світ темряву біль кохання пристрасть навіть божествену любов, замінити їй війну та мир, її кляту літературу , магію, стати її релігією, стати її антирелігією…
Якби вона вірила хоч в одного язичницького бога чи багиню, я стала би ідолом , що безсмінно стоїть над вівтарем, під яким палають багаття вічної жертви..
Якби вона вірила в Ісуса, я би стала апостолом, рибалкою над вічним морем вічності, що подає руку порятунку потерпаючим душам…
Я би наловила безліч тих душ а потім привела б їх до неї, щоб показати, що вона наробила з моєю безсмертною душею та безгрішним тілом…
Якби вона вірила в Алаха та Магомета його пророка, би відмовилася від їжі та встала би на вічний намаз перед тим, кого не можна ні побачити ні почути, лише вірити…
Якби вона вірила в Будду, я би кинула весь світ та пішла босоніж до тої Шамбали , де би вона не знаходилася…
3
Але клята Євка сміється над всім, що я роблю для неї…
З моєї війни , з моєї особистої війни - з нею за її душу…
І не бачить як я потерпаю ночами , ведучи невидимі битви за її прокляту душу…
Для чого? Може, щоб порятувати? Чи навпаки? Загинути самій разом з нею…
То ж хай знає: я безсовісно пограбувала усіх , хто її кохав, усіх її жінок та чоловіків, бо забрала собі все: вічність пристрасть ревнощі її особистість її життя її сни та навіть букви, що ними вона писала свої вірші та романи…
А коли я вкрала ті букви, ту кирилицю, я подумала, що тепер ти нарешті подивишся на мене…
Тепер ти нарешті почуєш і мою пісню…
Бо небеса не просто так поєднали нас невидимою червоною ниткою розмови, якої ніколи не було …
Яка ніколи не припинялась…
4
Кого ж люблю я сама ?
Один любить свою дочку і свою сестру і свою жінку
Другий і третій теж вибрали собі по серцю жінок і кохаються з ними у щасті й злагоді
Євка любить дочку
А кого люблю я сама ? Чи святу горду Ольгу чи ніжну Марину чи веселу незалежну Лілію чи Ларису чи Тетяну
Хто зна …
Химерна доля заворожила
Чи я сама заблукала
Чи Любов всесильна та безсмертна і покорила мою душу ?
5
Всім кажу , що кохаю чоловіка
Але ж кажуть Бог читає наші серця …
Прокляла Євку , а вона живе , як хоровод веде
Йде по краю , а опиняється всередині
Тікає , а опиняється позаду всіх
Повільно вчиться жити та читати в серцях людей, зате буває читає вірно…
І ходять за нею її химерні думки та її химерні вірші та герої , і вона їм ліку не зведе…
Але вона знає , кого кохала , і за чужими не ганяється …
Що ж зі мною не так?.
6
Наразі, я сама знаю відповіді : Я - Вогонь
Я Парка
Я Небо
І Земля теж я
Я Гестія
Я Купальське чарівне багаття
Я Квітка папороті
Я Скарб
Я дикий танець під зірками
Я молитва
Тетяна
1
Я Вогонь
Я Істина
Я дике Купальське багаття
Я Квітка папороті
Я Скарб і Ключ
Я молитва
Я дочка Бога
Євгенія
1
Я Пристрасть
Я Марія
Я непорочне зачаття
Я молитва
Я свята Квітка папороті
Я Скарб
І потаємна вечеря
Я хліб
Я свята кров
Любов
1
Я Квітка папороті
Я Купальська Мавка
Я Берегиня Роду
Я Земля
Я Небо
Я зіркове сяйво
Ліліт
1
Я Квітка папороті
Я Купальське багаття
Я пристрасть і кохання
Я Суламиф
Я Скарб і ключ
Я все …
Єва
1
Я Вогонь…
і через мене вже хтось біжить стрибати, взявшись за руки, закохані та щасливі…
Мають право і волю…
Бо я лише Вічний Вогонь…
Сіль
Солярний знак над полем…
2025
Свидетельство о публикации №225092000869