На розi вулиць Гоголя та Гофмана плакала киця

               На розі вулиць Гоголя та Гофмана плакала киця. Хтось з перехожих чи то з недбальства, чи зі злого умислу, дав їй копняка. Тепер нещасна тваринка голосно нявчала, притискаючись до стіни крамниці. До неї підійшов високий усміхнений чоловік у старомодному, проте елегантному крислатому капелюсі. Підійняв бідолаху, погрів у теплих м’яких долонях. Прошепотів:
- У тебе більше нічого не болить.
      І справді переболіло. Пальці дивака засвітилися ніжним блакитним світлом. 
- А зараз ти забудеш те, що трапилося. 
     Сказавши це, опустив кицю, і вона радісно почимчикувала тротуаром.    
     Не встиг стрункий благодійник зникнути з поля зору, як із-за рогу визирнула неприємна, скривлена пика, на якій, наче два гострих ножі, зблиснули примружені очі. Коли увесь дядечко вийшов на вулицю, то він виявився горбатим коротуном, що помітно накульгував. Намагаючись не випустити з уваги першого чоловіка, цей химерник щосили розмахнувся ногою в лакованому черевику, й буцнув кицю, котра знову відлетіла до стіни крамниці, й розплакалася.   
     Високий чоловік тим часом підійшов до хлопчика, що, прикусивши нижню губу, тримався за коліно. Поруч догори колесами лежав скейт.
- Забився, чемпіоне? – турботливо поцікавився цілитель.
- Намагався зробити дроп-ін он з тих сходів, - тицьнув малий пальцем в бік оглядового майданчика.
- Хочеш, аби не боліло?
- Авжеж!
     Стрункий чоловік клацнув пальцями, котрі знову засвітилися блакитним. Промовив:
- Ти забудеш про невдалий трюк, а нога переболить.
        Тієї ж миті скейтер підвівся, перевернув свою дошку, застрибнув на неї, й покатив геть. Втім, не встиг далеко від’їхати, коли уже знайомий нам горбань також клацнув пальцями, які у нього засвітилися червоним, і юнак знову відчув біль, впав, з ненавистю зиркнув на зловісні сходи, й поплентався далі, тримаючи дошку під пахвою.      
      А стрункий добродій саме намагався зарадити справам сердешним. Сумна дівчина, що сиділа за столиком кафе, апатично длубаючи ложкою ванільне морозиво, тепер уважно слухала нового знайомого.
- То ти прагнеш забути того негідника – колишнього хлопця?
- Так, - кивнула красуня, - Він цілий рік поводився зі мною, наче з прислугою, а потім покинув.
       Знову пальці клацнули, спалахнувши блакитним.
- Ти не пам’ятатимеш ні образ, ні почуттів, - прошепотів високий чоловік, ґречно узявся за край крислатого капелюха на знак прощання, і попростував далі, насвистуючи мелодію з «Піратів Карибського моря».
     А коротун вже незграбно прикульгав до столика. Відхекавшись, швидко клацнув пальцями, у повітрі на мить загорівся червоний вогник, а дівчина знову зажурено згорбилася на стільці.
     Високий чоловік, вочевидь перебуваючи у чудовому настрої, зайшов у філіал своєї основної роботи, що, як і скрізь, базувався у приміщенні паспортного столу. Увійшов до кабінету з похиленим номером 13 на дверях.
     У крихітній кімнатці першим чином зняв капелюх, повісив його на вбитий у стіну цвяшок, і підійшов до дзеркала. Дістав з внутрішньої кишені гребінець, і старанно зачесав русяве волосся довкола своїх невеличких чорних рогів, що починалися зверху лоба, й тягнулися вздовж черепа, завертаючись за вухами.
- А от і я, Кретусе, - співочим тоном звернувся до рудого колеги, що уважно роздивлявся щось у кришталевій кулі. – Вгадай з одного разу, хто сьогодні виконав норму справ ще до обіду?
- Друже мій Малум, та ти собою неабияк задоволений? – підступно почесав товариш ріжки, що в нього ледь пробивалися, нагадуючи сухі шипи чималого кактусу.
- А як же! Працювати зі смертними – моє покликання. Може піти в лікарі? Я був би настільки вправним психологом, що усі мої клієнти вдячно згадували б моє ім’я у своїх cyїцидaльниx записках.
- Нагадай прочитати тобі лекцію про відмінність успішності терапії у демонів та смертних.
- Головне - ефективне виконання плану.
- Може й так, ось тільки усі твої надбання обнулилися.
     Кретус підсунув на край столу кришталеву кулю, у якій високий чоловік побачив кульгавого карлика.
-  Знову цей невідчепний Бонус, хай би йому грець! Він продовжує маскувати крила під горб?
- Так. А ще кульгає, бо звик ходити райським садом без взуття.
- Нам простіше замаскувати копита під черевики.
- Так.
- Тільки не кажи, що цей святоша знову спаскудив мені день.
- Не казатиму.
- Але він це зробив?
     Замість відповіді Кретус кивнув, запитавши:
- То що писатимемо у звіті?
- Першим чином я допоміг киці перемогти страх. За моїми підрахунками, брудна тварюка мала дочимчикувати до траси, й вже кататися містом у вигляді пухнастого млинця на шині якого-небудь «BMW».
- Бонус повернув їй обережність, викликану копняком. Тепер кішка доживе до 15 років, пересуваючись попід стінами, й не вештаючись під ногами.
- Дідько! – вилаявся Малум.
- Добре, що згадав нашого пана директора. Що далі?
- Дрібний пуцьвірінок мавпував крутого екстримала. Я втамував йому біль. Мав надію, що задереться ще вище, і скрутить в’язи.   
- Бонус нівелював і цю спробу. Тепер хлопчина почне з легких вправ, і поволі дійде до важких трюків вже підготованим. 
- А сумна дівчина?!? Невже і її у денний план не зарахують? Я в тієї дурепи вкрав досвід аб’юзивних стосунків. Тепер вона буде усе життя наступати на ті самі граблі, так і не второпавши причини.
- Не буде. Бонус повернув їй спогади. Погорює, зробить висновки, й не повторить помилок.
- Бісова ковінька! – в очах невдахи буквально спалахнуло полум’я ненависті.
- Так, чи інакше, але мусиш працювати далі, жертва підступного ангела.
     Малум випустив ніздрями хмаринку чорного диму роздратування, нап’яв на роги капелюха, на вуста – привітну посмішку, й вийшов на вулицю. Слідом за ним покрокував вже знайомий нам кульгавий горбань. 

 Источник: h ttps://poembook.ru/poem/3315335