Масони з Новобрилiвки

Янко, Тетянка і Миколка зібралися якось під вечір під дахом старого сараю і вели між собою таємничу розмову.  Вечір збив літню жару, довгі тіні давали прохолоду, дзвінкі голоси біля річки лунко котилися понад селом. Але трійця була надто заклопотана , щоб звертати увагу на принади і приємності вечірньої духмяної пори.

- То що воно таке, ці масони? Не розумію, - кпилив губи шестирічний Миколка.  -  Якісь міжнародні заговори. А нам що до них?


Янко, восьмирічний підліток, худощавий, білобрисий, з кумедним вихорком на тім’ячку, терпляче роз’яснював меншому товаришу-сусідові.

- Є масони темні і світлі. Добрі і злі. І так як злі масони роблять таємно свої злі діла, так і добрі –  роблять добрі речі теж таємно.

Мати у Янко працювала завідуючою у сільській бібліотеці, тому він чув від неї багато цікавостей. Товариші до нього завжди прислухалися.

- Отже, - великі карі очі Тетянки, якій нещодавно виповнилося теж вісім років, стали ще більші, - ніякої слави і визнання від того у них немає? Я маю на увазі добрих…Про злих, звісно, і не говоримо…Ні, так не цікаво… 

Миколка піддакнув: 

- Так,  давайте вигадаємо гратися у щось інше.

Але Янко гнув свою лінію твердо, він хотів донести свій світ до  умів і сердець друзів.

- Стривайте, не поспішайте! Добрі масони хочуть своїми добрими діями змінити світ і людей на краще. Розумієте?

Миколка і Тетянка замислилися:

- Хіба таке можливо? Невже, якщо ми будемо, як світлі масони, про яких тільки говорять всі, а ніхто  не бачив,  робити добрі діла таємно, то і міст збудується через річку, і дядько Семен пити перестане, і тітка Христина з тіткою Катериною помиряться?

Діти переглянулися і потупили очі долу.

- Але  якщо зовсім нічого не робити, то нічого не зрушиться з місця, це точно! – очі у Янко загорілися, запалали, наче вогники-світлячки серед нічних кущів. Сердечне палання хлопця передалося і іншим двом.

- Але чому саме ми маємо це робити? – запитав Миколка. Він згадав , як гарно лежати, ніжитися у постелі, ні про що не загадуючи і не хвилюючись, коли літній час плине собі повільно, наче хвиля, а ти линеш за ним, і так тобі гарно і добре, а на столі вже стоять млинці зі сметаною, що матінка наробила.

- Так це ж гра, - вуста Янка посміхнулися широко. – Не сподобається, припинемо!

- Ну, якщо гра, то добре, - погодився Миколка

      -  А ще я чула, - Тетянка раптом згадала, - що краса має спасти світ і людей від зла. Тому я буду чепурною-чепурною, хай люди дивляться на мене і радіють-світлішають. Це підійде для величного масонського діла у нашій Новобрилівці.?

- Так, - гаряче  подивився на дівчинку Янко. – У жінок своя велична місія у цьому ділі. Але і нам, хлопцям, теж маєш допомагати – сміття збирати, наприклад, біля річки.

Тетянка не пручалася:

- Авжеж, чом би й ні. Я ж гімнастка, то ж фізичні вправи такі теж підійдуть для мене!

- Отже, - сказав Янко, - нібито домовилися для початку. А далі, як піде. Але потрібно ще вирішити деякі організаційні питання.

- - Які, які? – відкрив кумедно ротик Миколка. – Це про що?

Янко і Тетянка розсміялися:

- Це про те, щоб нашій угоді надати ваги – зробити якийсь гарний ритуал, обряд.

- А,  так і би і сказали, нібито я не розумію… Обряд то обряд.

- Отже, - запропонував Янко, - розподілимо ролі у нашій таємній команді. Я – головний, готую плани, а з вами узгоджуємо. Миколка – охоронець скарбів.

- А  це що таке? – знов допитувався Миколка.

- У кожної таємничої організації має бути тайна, щось дуже цінне, що буде об’єднувати всіх. Наприклад, ось кошик, я покладу сюди свій зошит із віршами.

- А я, - вигукнула Тетянка, - покладу сюди ляльку Марусю. – трохи знітилася. - Так, я вже доросла, але все ж вона мені дуже цінна…А ти, Миколко, що покладеш?

- Та в мене немає нічого цінного…- відвів очі хлопчина. – Може, я принесу яйце з-під курки. Там багато…

Янко кашлянув і переглянувся з Тетянкою.

- Ні, яйце не підійде - його миша з’їсть.

- То, може, дідів капелюх… Теж ні? Ну добре,-  зітхнув. – Я покладу до кошика-скарбниці  свою іграшку-машинку. Але, з умовою, що буду інколи заходити, щоб погратися з нею…

- Добре, - сказав Янко. – І ти, як головний Скарбничий, будеш кожний день заходити і перевіряти, чи скарби наші на місці.

Миколка замислився трохи і підняв бровки біляві, зітхнув:

- Я не дуже люблю дисципліну, коли в один час одне і теж робити… Але якщо не прив’язуватися до часу, щоб не сварили, що запізнився…

- Ні, ні, - засміялася Тетянка і її карі очі засвітилися золотавими іскорками. –  Кожен буде робити свою роботу по мірі своїх можливостей. Ми ж діти… Я вірно говорю, Янко?

- Так, Тетянко… А ти, Тетянко, будеш відповідати за зв’язки з громадськістю.

- Ми ж таємнича організація! – здивувалася дівчинка.

- От за це і маєш відповідати, щоб сусіди наші нічого не взнали про нас, не запідозрили, що добрі діла робимо ми.

       -    Тобто, мовчати і робити вигляд, що нічого не знаю, не чую, не бачу? – хихикнула Тетянка і її тонкі косиці весело застрибали. - А це і справді буде важко – не хизуватися.
   
        -    І – найголовніше, – Янко сів рівненько, зібрався. – Треба вигадати нам названня. Ім’я для таємної організації.

Миколка і Тетянка заплескали в долоні.

- Оце вірно! Оце дійсно по-дорослому!

- Може, Новобрилівська трійця?

- Може, таємна сила?

- Може, мовчазні Зорро?

Вони довго сипали словами, сперечалися. І врешті решт, кинули фанти – виграв фант Янка – Новобрилівська трійця.

- От і добре! – радісно  загомоніли друзі і обійнялися. -  З початком величного доброго діла!


   «»»»
 

Трійця, трійця, новобрилівська трійця, - бубнів собі під ніс Сергій, дев’ятирічний хлопчина, чимчикуючи по бур’янам поза селом – треба було забрати козу і відвести додому. Йому дуже хотілося бути на березі річки з іншими хлоп’яками, але батько сказав-гримнув, треба, то треба.

Він сидів за старим сараєм і все чув. Він був дуже заздрісним, тому робив все навпаки, що йому казали старші, за що відгрібав частенько по потилиці від батька і старшого брата Степана, якому вже виповнилось чотирнадцять, а тому теж дозволяв собі повчати меншого . Через це і за козою він пішов не зразу, а через інший бік села, де й побачив світло ліхтаря у тому сараї. Підслуховувати він любив, тихцем підійшов і заліг між високим бур’яном, де все йому було гарно чутно.

- Таємничі такі, теж вигадали. Новобрилівська трійця. Хаха! Новобрилівські курчата! От ви хто! Те ж мені, масони,  – бурмотів хижо Сергій. – І де та коза поділася? Гей, Галько, де ти?

Вже зовсім зайшло сонце, Сергій і коза ходили колами навкруги один одного. Сергій перечепився через вірьовку, коза замекала і хлопець потягнув її за собою:

- До дому, до дому, Галька. А то батько нас удвох відлупцює.

Коза наче зрозуміла погрози хлопчика, перестала брикатися і слухняно задріботіла поруч.

А хлопець міркував тим часом:

- По-перше, все розповім брату Степану, він буде реготати, це точно.  А то завше ставить мені в приклад того Янко! Мєлюзга, теж мені, приклад. Бачте, вчиться на відмінно, то й що? А я краще за всіх з дерева стрибаю, і з даху хати. Нічого і нікого не боюся!

Коза Галька мекнула, нагадавши про тяжку руку батька.

- Ну, гаразд. Когось і боюся, але це між нами так , Галько? Ти ж німе створіння, нікому не скажеш. Ме-ме – передражнив він козу і потягнув за вірьовку сильніше. Коза понурила голову і пішла скоріше.

- По-друге, вкраду їхні скарби. А по-третє, обіллю водою одяг цієї зазнайки-Тетянки, якщо  в нове плаття вирядиться. Ось такі мої таємні плани, - вип’ятив Сергій нижню губу, як дід Тимофій, і степенно, поважно, ніби пан який, дійшов до хвіртки, де вже на нього злий чекав Степан.

- Я через тебе до клубу не пішов, - похмуро сказав парубок.

- А я розкажу батькові, що ти його цигарки куриш, -  закрив хлопець своє вухо від цупких пальців брата і дременув на горище по драбині і затих там. Трохи посиджу, брат піде на гульки, батько з дідом заснуть, тоді тихцем  прокрадусь у хату, - Сергій дивився у шпарину і сумував за матінкою, яка пішла на небо, ще як він народився. І раптом заснув.

Через щілину на горищі струменіло срібними хвилями сяйво якоїсь дуже яскравої зірки і від того на обличчі хлопця з’явилася посмішка, добра і мила, наче у новонародженої дитинки. І снилося хлопчині, що поряд стоїть його матінка, така сама, як на фото на стіні, тільки ще гарніша і ніби молодша і співає до нього:

- Сину мій, сину,
Сонячний хлопчина,
Не ходи бур’янами,
А ходи стежками,
Не роби зло,
А роби добро,
Пий моє, сину,
Зіркове молоко.

І давала йому великий келих зіркового молока, і той пив і сміявся, весело та щасливо, і від того його сміху втекла змія чорна з його серця  і стало йому так, наче знов народився.

«»»»

І спав так хлопець на горищі до самого ранку. І прокинувся від веселого крику батька:

- Гей, просипайтеся, хлопці, не будьте ледарями, вилупилися курчата! День гарний буде!

І Сергій протер очі, зовсім забувши про вчорашні свої злі наміри і зійшов по драбині до низу ( стрибати у бур’яни йому чомусь не захотілося!). І підбіг до батька, той обійняв його і поцілував у тім’ячко:

- Гарний сон я сьогодні бачив, сину!

Під ногами бігали сонячно-жовті нововилуплені курчатка і весело попискували. Квочка з півнем стояли осторонь і гордовито дивилися навкруги. Сергій озирнувся  і не впізнавав двір, хату. Все наче теж саме, але інше, ніби любить його і приймає. Він хотів згадати, що було учора, що він намислив собі перед тим, як заснути, але все було наче за завісою, наче неважливо і він махнув рукою.

Батько повернув до себе сина і подивився у вічі:

- Пробач, сину, що лупцював тебе. Більше не буду. Не хочу…. Чомусь…

- І ти, батько, пробач за непослух…

- Мабудь, - сказав батько, по-доброму дивлячись на нього , - нам один сон снився! То і добре! Все буде добре! Все буде по-іншому.

«»»»

            А в Новобрилівці з того часу і справді почалися траплятися незрозумілі речі – то хтось калюжу глибоку камінням закидав,  то сміття з берегів зникало до ранку, то міське начальство знайшло гроші на міст новий! Дивина, та й годі! Хтось казав про якусь трійцю дивовижну. Але ніхто достеменно нічого не знав. То ж дякували богові і Богородиці і раділи. Чи перестав пити дядько Семен і чи перестали сваритися тітка Христина та тітка Катерина? Гадаю, не все зразу. Велике  добре діло починається з малого доброго сім’ячка, як в тій зірковій пісенці:

- Не роби зло,
А роби добро,
Пий моє, сину,
Зіркове молоко.

2025р.