Кожен десятий

              Це сталося миттєво. Одночасно по всій планеті. Електроенергія зникла, перестала працювати уся електроніка, конвеєрні лінії замовкли, автомобілі застигли на місці, аби ніколи більше не поїхати, літаки, що перебували у небі, та кораблі в морях наче хтось дбайливо взяв у велетенську долоню та доправив до землі.
       А потім небо над усією планетою пронизав промінь світла, і воно перетворилося на велетенський кіноекран. Не важливо, ніч чи день були на тій, чи іншій півкулі, важило одне: Землю оповив суцільний шар непроникного туману, на якому велася трансляція.
      Гігантський монітор замиготів, і на небі з’явилася морда милого кудлатого песика породи спанієль.
- Кре ву діс хр гр конр руг, - громоголосо мовив пухнастик, зиркнувши на населення Землі сяйливими очима. Продовжив, - Перепрошую, панове. Спершу звернувся до вас своєю рідною мовою. Зараз наші спеціалісти налаштували перекладач, за допомогою якого кожен з вас буде чути зрозумілі йому слова. Мене звуть Кхадува. Трансляція ведеться з ділянки космосу, котру ваші астрономи йменують «Галактикою Андромеди». На жаль, ваші уявлення про простір обмежені трьома вимірами: висота, ширина та довжина. Мій вид перманентно перебуває у двадцяти двох вимірах одночасно, що робить нас невидимими для ваших очей. Аби візуалізувати  нашу присутність, було прийнято рішення обрати аватар песика, оскільки це улюблений вік улюбленої тварини більшості з вас, судячи з кількості вподобайок в соцмережах.
      У цей момент практично усе населення планети слухало виступ дивної істоти. Коли перший шок трохи минув, земляни почали переглядатися та навіть перешіптуватися.
- Ми слідкуємо за вами протягом усієї історії. Маємо навіть спеціалістів з вашого виду, котрі називають себе людологи. Раніше вони йменувалися гомосапієнсологами. Але «Homo sapiens» означає «Людина розумна», і такими ви самі себе марнославно та безпідставно проголосили. Ми  спостерігали винахід знарядь праці, освоєння вогню, розробку металів, винахід колеса, появу друкарства, промислову та науково-технічну революцію. Тисячоліттями ми очікували, що нарешті еволюційний механізм торкнеться і моральних якостей кожного з вас. Але цього так і не сталося. Окремі філософи, просвітники та діячі культури намагалися звернути тернистий шлях людства у напрямку роздумів про душу, але голоси їхні були подібними до шепоту жебрака, котрий просить милостиню на ринковій площі під час карнавалу. Ви вдягаєтеся в елітні бренди, а не в шкіру тварин, їздите на автівках, замість того, аби ходити пішки, майже кожен з вас має у кишені пристрій, на якому може вміститися бібліотека за усю історію світу, до вашої уваги музика, кіно, шедеври живопису. Але ви продовжуєте цькувати слабших за себе, зневажаєте чесність та розв’язуєте нові війни, котрі нічому вас не вчать. Вважайте сказане констатацією хвороби. Наступні слова будуть радикальним рецептом, котрий або врятує ваш вид, або раз і назавжди знищить його. Зараз на вашій планеті нараховується понад 8 мільярдів людей. За прогнозами до 2080-го року ця чисельність мала б перевищити позначку у 10 мільярдів. Якщо м’яка сила мистецтва на вас не подіяла, ми застосуємо примус, в основі якого страх за власне життя і життя ваших близьких. Щоб врятуватися, і назавжди позбутися нашого впливу, вам достатньо усього лишень прожити планетою день, жодного разу не образивши один одного. У разі порушення цієї умови, кожні 24 години наші вчені вбиватимуть кожного десятого мешканця Землі. Щиро зичу успіху.
      День та ніч знову запанували над Землею. Щеняча мордочка зникла з небосхилу, а на її місці з’явився гігантський годинник – 6 пульсуючих зелених цифр – зворотний відлік від 24:00:00 годин.   
      Старий сеньйор Луїс-Альберто Торросар з Колумбії був найбільш шанованою людиною свого селища. Він поважав інших, і завжди щиро прагнув допомогти кожному, хто того потребував. Тому сусіди запитали у нього що робити.
- Марні хвилювання, - посміхнувся мудрець, - Невже ми настільки пропащі, що не зможемо виконати такого простого завдання. От побачите, коли час обнулиться, цей, як його там …
- Кхадува, - підказала молодша з трьох онучок.
- Дякую, Сонечко, - погладив дідусь дівчинку по неслухняному волоссю, - Цей Кхадува похвалить нас, і вони полетять проповідувати мир на інших планетах.
- А якщо ні? - запитав син Луїса-Альберто. - Це може тягнутися сторіччями.
- Ні. Суто математично … - дідусь почухав сиву голову, - Для зручності округлимо нашу чисельність до 8 мільярдів. Це цифра 8 та дев’ять нулів. Кожний десятий з цього числа – це вже вісімсот мільйонів.
- То менше ніж за добу вони вб’ють вісімсот мільйонів людей?!? – вжахнулася дружина добряка Торросара.   
- Я певен, що ми з честю складемо цей іспит.
- А за скільки діб усе скінчиться? – поцікавилася невістка.
- Проста математика. Дайте-но олівчик та папірець. 8 мільярдів мінус 800 мільйонів дають нам 7,2 мільярди. Кожен десятий з них – це 720 мільйонів. На третю добу чисельність складатиме 6,48 мільярда. На четверту - 5,83 мільярди. І так далі, і так далі. Мінус кожен десятий. Виходить, що за 21 добу нас залишиться близько мільярда. Далі прогресія закономірно сповільниться. На 86-ту добу матимемо мільйон мешканців. За 108 днів – приблизно сто тисяч. 151 доба залишає живими тисячу землян. 173 щоденних цикли годинників зведуть нашу популяцію до сотні. І, зрештою, за 196 чи 200 днів ми станемо видом з 10 мешканців.
      Відірвавши погляд від обчислень, зрозумів, що, захопившись математичним боком підрахунків, геть забув про лячні реалії, котрі стоять за сухими цифрами статистики. Уся родина дивилася на нього перелякано. Молодша онучка розридалася.
- То ми всі помремо? – запитала вона, утираючи рукавом светра шмарклі.
- Ні, маленька, - пригорнув дитину старець, - Це усе гіпотетично. Себто, просто припущення.
      Коли лічильник доби обнулився, Кхадува в личині милого песика знову з’явився на екрані небес. Цього разу красномовство не стало його супутником. Він лиш скрушно повідомив:
- Жодна війна не зупинилася. Ба більше, по всій планеті скоїлися тисячі випадків мародерства, пов’язаного із настанням нової реальності. Зараз міжгалактичний рандомайзер приведе вирок до виконання.
      За мить понад вісімсот мільйонів схожих на блискавки променів огорнули Землю, вщент спопеливши кожного десятого мешканця планети.
      Невблаганний годинник розпочав зворотний відлік заново.
       
      Перші сім днів родині Торросарів таланило. На восьму добу вони, вже звично у мить оголошення вироку, взялися за руки у власному подвір’ї. 
- Зі скорбом повідомляю, що людство не припинило взаємної ворожнечі, - об’явив іншопланетянин. – Навпаки! Відчуваючи, що можуть не дожити до наступного дня, люди почали втілювати у життя найбільш ниці свої бажання, котрі раніше ховали від усіх, і навіть самі від себе.
      Цього разу позаземна зброя вбила старшу онуку Луїса-Альберто – Суніту. Ось вона стояла між батьком та сестричкою, аж раптом з небес вдарив прицільний промінь, і за мить вітер вже підхопив дрібку праху, що залишилася від дитини, й розвіяв над двором.   
        Приголомшений голова родини почав бігати селищем, й на колінах молити сусідів не кривдити одне одного. «Якщо так зробить принаймні кожен десятий по усій планеті, - ми врятовані – міркував він».
      На вісімнадцятий день за чужі гріхи було страчено сина Луїса-Альберто. На тридцять сьому добу розпорошилася його невістка. Дружини не стало на сімдесят третій відлік годинника. Другої онуки – на сто перший.
      До цього моменту у світі залишилося близько двохсот тисяч мешканців. Для чистоти експерименту їх усіх переселили на широкий, теплий пляж Бразилії - Прайя-ду-Кассіно. Їм дали їжу та попросили про те ж саме – стати гуманними.
      Навіть за цих умов хтось неодмінно псував статистику, вдаривши, чи морально образивши іншого.
      Смертність випереджала розрахунки Луїса-Альберто, оскільки, окрім ще більшого озлоблення, значно підвищився рівень бажаючих власноруч вкоротити собі віку – одні з них прагнули піти на власних умовах, а хтось просто втомився чекати, що людство зміниться.
      На 115-ту добу старий Торросар став останнім живим представником колись великої родини. Улюблена найменша онука на його очах перетворилася на попіл, котрий підхопили води Атлантичного океану, й навіки розчинили у своїй солоній глибині.
      На 126-й день на Землі лишилося 10 000 людей. На ту мить Луїс-Альберто майже нічого не їв. Вже нікого ні про що не просив. Просто сидів на піску, дивився на плин секунд, і сподівався, що цього разу не стане його самого. Та бісова блискавка повсякчас оминала старе, сухорляве тіло.
      Іноді земним недобиткам майже вдавалося врятуватися, але якийсь вар’ят неодмінно проявляв зловорожу натуру. Саме на відмітці у 1 000 осіб на 142-гу добу експерименту Кхадува заявив, що правила змінюються. Аби самопроголошені «Homo sapiens» просто не розбрелися пляжем, окремо один від одного перечекавши 24 години, ставки підвищуються. До того ж важко буде відродити цивілізацію, якщо зрештою залишиться занадто мало її представників. Тож все, або нічого. Остання тисяча була зібрана в одному місці. І вони мали або усі вижити, або усі до одного бути знищеними. 
             Увечері Луїс-Альберто печально відірвав погляд від таймеру останнього відліку. Від порятунку землян відділяло рівно 2 хвилини. 120 секунд очікування. Чоловік обвів поглядом інших «щасливчиків», що вижили. Більшість сиділи якомога далі одне від одного. Кожен втратив усіх рідних.
      Сеньйор Торросар підвівся, коли лишилося 100 секунд. На його чолі масною тінню лежав вираз цілковитої зневіри. Він заволав щосили:
- Усе життя я прагнув лиш одного: залишити світ трохи кращим місцем, ніж до мого народження. Я був привітним із незнайомцями, щирим з сусідами та дбайливим з родиною. Але на кожний мій добрий вчинок на планеті припадало мільйон випадків насилля. Ідеї гуманізму провалилися. Навіщо виживати людству, котре втратило людяність?
      Залишилося 34 секунди.
- Зараз ми можемо вижити … Авжеж …
      28 секунд.   
- Але доброта з примусу нічим не краща за щиросердне зло … Навіть гірша … Це лицемірство.
      16 секунд.
- Не Кхадува … і не його раса … а я – старий добряк Луїс-Альберто Торросар - засуджую людство на  страту!
      5 секунд - дідусь витирає з очей сльози; 4 секунди – крокує у напрямку найближчого вцілілого – товстого чоловіка років п’ятдесяти; 3  секунди – без вагань заводить власну долоню за спину; 2 секунди – розмахується; 1 секунда – щосили б’є переляканого дядька по щоці.
      Небо починає тремтіти, наче під час смертельної лихоманки. І тієї ж миті тисяча блискавок вистрілює звідтіля у напрямку останніх грішників з роду людей, котрі вважали себе розумними.


 Источник: https://     poembook.ru/poem/3323785